В. В. Тарновський (1837-1899)

       Василя Васильовича Тарновського-молодшого без перебільшення можна назвати видатним представником дворянської культури в Україні. Меценат з великої літери, збирач музею українських старожитностей, тонкий поціновувач та знавець садово-паркового мистецтва, справжній естет, він залишив яскравий слід у розвитку української культури.Незважаючи на тривалу заборону його імені, постать цієї неординар­ної особистості завжди привертала до себе увагу науковців. На підставі архівних та історичних джерел вони відтворили його справжній образ.  Василь Васильович Тарновський народився у с. Антонівка Пирятинського повіту, що на Полтавщині. Походив зі старовинного козацько-стар­шинського роду. Його батько був відомим юристом, українським суспіль­ним діячем, брав активну участь у підготовці та проведенні селянської ре­форми 1861 р. Свого сина він виховував у середовищі людей освічених, які захоплено вивчали історію рідного народу та дотримувалися народних тра­дицій. Освіту юнак здобув на історико-філософському факультеті Київсь­кого університету Св. Володимира. Після закінчення навчання служив ми­ровим посередником (вирішував суперечки, які виникали між селянами й поміщиками, розглядав скарги на дії влади тощо), протягом багатьох років обіймав посаду повітового маршалка (предводителя дворянства) Ніжинсь­кого та Борзнянського повітів Чернігівської губернії.

Про авторитет В. Тарновського красномовно свідчить той факт, що з 1875 р. його п'ять разів поспіль обирали маршалком Ніжинського повіту (1875, 1878, 1881, 1884, 1887 — останній термін через стан здоров’я до кін­ця не добув). За вислугу трьох термінів на цій посаді в 1881 р. Василя Ва­сильовича нагородили орденом Св. Володимира 4 ступеня, згодом — орде­ном Св. Анни 2 ступеня (1883).

З юнацьких років Василь продовжував справу свого батька й дядька — збирав українську старовину. Це захоплення ґрунтувалося на патріотизмі та бажанні зберегти для нащадків історичні реліквії народу. Убачаючи у колек­ціонуванні свій громадський обов'язок, Тарновський віддавав цій справі неабияку енергію, талант, чималі кошти.

Пам'ятки він віднаходив не лише в антикварів, а й докладав чималих зусиль, мандруючи Україною в їхніх пошуках. Завдяки невтомній, наполе­гливій праці Тарновський зібрав колекцію, левову частку якої становили матеріали, отримані в результаті археологічних розкопок на Княжій горі поблизу Канева, проведених за його кошти. Унікальності та неповторності зібранню надав козацький розділ. Саме завдяки йому колекція, за словами Б. Грінченка, стала "величезним українським національним скарбом". На­віть простий перелік експонатів цього розділу вражає широтою та різнобі­чністю. Тут і залишки старих будівель, церковні предмети, холодна та вог­непальна зброя, військове спорядження, клейноди, ужиткові речі, прекрасні вишивки, убрання, близько сотні портретів історичних осіб, гравюри, ста­родруки, безцінні документи XVII—XVIII ст., серед яких — гетьманські універсали та родинні архіви.

З великим пієтетом Василь Васильович збирав і зберігав речі, що на­лежали Б. Хмельницькому, І. Мазепі, П. Полуботку, К. Розумовському, І. Скоропадському, С. Палію, Д. Апостолу, Я. Лизогубу та іншим видатним діячам нашої історії. Зібрана Тарновським колекція матеріалів козацької епохи була, мабуть, єдиною у світі за своїм обсягом та історичною цінністю.

XIX ст. у колекції репрезентують матеріали визначних діячів україн­ської культури — І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша та інших.

Загалом колекція старожитностей містила майже десять тисяч пам’я­ток і ще за життя господаря отримала високу оцінку сучасників. За своїм багатством, повнотою, кількістю та якістю вона була унікальною і, як писав С. Уманець, "сколько лет посвятивший на собрание его составитель сослу­жил этим большую службу своему родному краю, а себе создал прекрас­ный памятник, навсегда связанный с его именем"

Особлива заслуга знаменитого колекціонера україніки перед батьків­щиною в тому, що він був першим "палким збирачем усього, що стосувало­ся Шевченка". Загалом зібрання нараховувало понад тисячу експонатів. Початок Шевченківській колекції поклав сам Тарас Григорович, подарува­вши Василю Тарновському декілька офортів під час перебування в Кача- нівці. З часом колекція розширилася: в її зібранні були прижиттєві видання, у тому числі з дарчими надписами автора, автографи творів, у тому числі заборонених: "Неофіти", "Не спалося, — а ніч, як море", щоденник, руко­писи, епістолярна спадщина, світлини, особисті речі, живописне та гравіру­вальне приладдя тощо.

Василь Тарновський займався систематизацією, вивченням та популя­ризацією зібраної ним Шевченкіани, зокрема й офортного доробку Кобзаря. У 1881 р.53 збирач видав альбом "Офорти Шевченка в колекції В. В. Тар- новського", який нині є раритетом, бо його наклад становив лише 100 при­мірників. Саме зібрання Тарновського, яке містило близько 400 малюнків, акварелей, гравюр та картин і дало змогу говорити про Шевченка як про видатного художника.

Турбуючись про долю свого зібрання, Тарновський профінансував ви­дання трьох фундаментальних каталогів: перший з них — Шевченкіану (1893) — митець упорядкував особисто, другий — живопис та історичні реліквії (1898) уклав М. Біляшівський, третій — старовинні книги та руко­писні документи — Б. Грінченко (1903).

Заслугою В. Тарновського була постійна турбота про впорядкування могили Тараса Шевченка на Чернечій Горі. За власні кошти він встановив на ній великий хрест із чавунним барельєфом поета (відлитий за ескізом- малюнком самого Василя Васильовича). Такий барельєф також було вста­новлено й у Качанівському парку, неподалік від дуба, де полюбляв гуляти Тарас Григорович.

Тарновський мріяв: "Ну, тепер скоро й пам'ятник можна буде постави­ти Тарасові. Я й місце йому знайшов: напроти Першої гімназії на бульварі чудове місце! Поет стоятиме обличчям до великої Володимирської і диви­тиметься в далечінь... Звичайно, й бульвар треба буде назвати бульваром Т. Г. Шевченка".

Його мрії виявилися пророчими і цілковито збулися. Пам'ятник Тара­сові стоїть саме на тому місці, де пропонував Василь Тарновський- молодший, і дивиться на університет і в далечінь, як мріялося його само­відданому шанувальникові.

В. Тарновський першим з українських діячів домігся зняття заборони з імені Т. Шевченка та святкування Шевченкових роковин в Україні. Його коштом щороку відбувалися колективні подорожі пароплавом по Дніпру з метою вшанування пам'яті Кобзаря на Чернечій горі. Навіть тяжка хвороба (повний параліч ніг) в останні роки життя не зупиняла колекціонера від щорічного паломництва до могили Шевченка.

Сам Василь Васильович розглядав цю справу як національну, за що йому неодноразово докоряли українофільством, однак величезне багатство, становище в суспільстві, родинні зв'язки у вищих урядових колах не лише врятували його від переслідувань уряду, а й давали можливість захищати тих, хто потребував допомоги та підтримки.

Та не лише вшануванням особи й творчості Шевченка заслужив В. Тар- новський добру пам'ять нащадків. Завдяки його фінансовій допомозі протя­гом багатьох років виходив у світ щомісячний історичний безцензурний журнал "Киевская старина", навколо якого згуртувалися найкращі україно- знавці та історики. Коштом Тарновського було видано чимало унікальних видань, зокрема альбом В. Антоновича та В. Беца "Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции В. В. Тар- новского" (1883), який і досі вважається однією з найкращих праць україн­ської історіографії XIX ст. У альбомі вміщено репродукції десяти портретів історичних діячів із колекції Тарновського та біографічні нариси до них. Без допомоги Василя Васильовича не з'явилося б перше узагальнююче до­слідження Д. Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (1888); допоміг меценат і у справі видання першої "Біблії" україн­ською мовою, переклад якої здійснив П. Куліш.

Василь Тарновський спрямував значні пожертви на спорудження па­м'ятників І. Котляревському в Полтаві та Б. Хмельницькому в Києві, ство­рення Київської громадської бібліотеки. Він засновував народні школи і сам навчав сільських дітей письму.

Ще однією пристрастю відомого мецената був родинний маєток Кача- нівка, який славився не лише своєю красою, а й перебуванням там творчої інтелігенції, адже власник перетворив садибу на відомий на всю країну осередок культури і мистецтва XIX ст., де гостювали та працювали худож­ники — І. Рєпін, Л. Жемчужников, М. Врубель, М. Ґе; історики, етнографи і фольклористи — М. Максимович, В. Горленко, М. Костомаров, О. Лаза­ревський, Д. Яворницький; письменники та багато інших діячів. Про це свідчать щоденникові записи гостей, епістолярна спадщина Тарновських, а також одна з музейних реліквій -— альбом "Качанівка", у якому вміщено понад 600 автографів почесних гостей маєтку — цілого сузір'я імен знаме­нитостей.

Мальовнича природа, гостинність, доброзичливість господарів, особ­ливий духовний мікроклімат, що панував у садибі, налаштовував на твор­чість. Тут було створено велику кількість високомистецьких творів, які коштом щороку відбувалися колективні подорожі пароплавом по Дніпру з метою вшанування пам'яті Кобзаря на Чернечій горі. Навіть тяжка хвороба (повний параліч ніг) в останні роки життя не зупиняла колекціонера від щорічного паломництва до могили Шевченка.

Сам Василь Васильович розглядав цю справу як національну, за що йому неодноразово докоряли українофільством, однак величезне багатство, становище в суспільстві, родинні зв'язки у вищих урядових колах не лише врятували його від переслідувань уряду, а й давали можливість захищати тих, хто потребував допомоги та підтримки.

Та не лише вшануванням особи й творчості Шевченка заслужив В. Тар- новський добру пам'ять нащадків. Завдяки його фінансовій допомозі протя­гом багатьох років виходив у світ щомісячний історичний безцензурний журнал "Киевская старина", навколо якого згуртувалися найкращі україно- знавці та історики. Коштом Тарновського було видано чимало унікальних видань, зокрема альбом В. Антоновича та В. Беца "Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции В. В. Тар- новского" (1883), який і досі вважається однією з найкращих праць україн­ської історіографії XIX ст. У альбомі вміщено репродукції десяти портретів історичних діячів із колекції Тарновського та біографічні нариси до них. Без допомоги Василя Васильовича не з'явилося б перше узагальнююче до­слідження Д. Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (1888); допоміг меценат і у справі видання першої "Біблії" україн­ською мовою, переклад якої здійснив П. Куліш.

Василь Тарновський спрямував значні пожертви на спорудження па­м'ятників І. Котляревському в Полтаві та Б. Хмельницькому в Києві, ство­рення Київської громадської бібліотеки. Він засновував народні школи і сам навчав сільських дітей письму.

Ще однією пристрастю відомого мецената був родинний маєток Кача- нівка, який славився не лише своєю красою, а й перебуванням там творчої інтелігенції, адже власник перетворив садибу на відомий на всю країну осередок культури і мистецтва XIX ст., де гостювали та працювали худож­ники — І. Рєпін, Л. Жемчужников, М. Врубель, М. Ґе; історики, етнографи і фольклористи — М. Максимович, В. Горленко, М. Костомаров, О. Лаза­ревський, Д. Яворницький; письменники та багато інших діячів. Про це свідчать щоденникові записи гостей, епістолярна спадщина Тарновських, а також одна з музейних реліквій -— альбом "Качанівка", у якому вміщено понад 600 автографів почесних гостей маєтку — цілого сузір'я імен знаме­нитостей.

Мальовнича природа, гостинність, доброзичливість господарів, особ­ливий духовний мікроклімат, що панував у садибі, налаштовував на твор­чість. Тут було створено велику кількість високомистецьких творів, які увічнили Качанівку та її господарів. Так, натхненний побаченим у Качанів- ці Ілля Рєпін, який задумав своїх "Запорожців" ("Запорожці пишуть листа турецькому султану") як невелику картину, натомість створив велике епіч­не полотно, що стало відомим твором мистецтва. На знак вдячності автор увічнив Тарновського у вигляді шляхтича у високій чорній папасі; а напи­саний ним портрет господаря в гетьманському костюмі назавжди закріпив за В. Тарновським прізвисько "гетьман".

Господар й сам був натурою художньою. За спогадами М. Тарновсь­кого, Василь Васильович виконав цілу серію родинних барельєфів, а його автобарельєф, зроблений за допомогою дзеркала, вважався знавцями дове­ршеністю. Відомо, що він лишив після себе й альбом з малюнками. Однак зі всього художнього доробку В. Тарновського до наших днів збереглися лише три Шевченкові барельєфи — у Києві, Каневі та Чернігові.

Мав митець ще один талант — садобудування. "У цій царині я не знаю йому рівного і ставлю його на один щабель зі славнозвісним будівничим Версальського парку за Людовика XIV — Le Notre. У своїй Качанівці, яку він обожнював, горами й долинами площею 800 десятин ним створено каз­ковий парк, де кожен поворот дороги, кожна група дерев були проявами високої художньої творчості. Відвідувач був приголомшений, зустрічаючи скрізь вражаючі картини. У цьому парку найціннішим було те, що в ньому відсутні будь-яка штучність, будь-який шаблон, і природа не втратила сво­го могутнього "Я", а все те, що було в ній прекрасного, грандіозного, вико­ристано з величезним талантом"55 (М. В. Тарновський).

На початку 80-х pp. XX ст. на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби було створено Державний історико-культурний запо­відник "Качанівка", якому в 2001 р. надано статус національного. "Нинішня Качанівка віддзеркалює стан "соборів наших душ". Вона багато чого пере­жила за свою історію, великі люди увічнили її в полотнах, поезіях, листах, спогадах. Захована від велелюдних доріг, вона тихо чекає, продовжуючи випромінювати красу й велич. Тільки в тій її покаліченій величі є щось та­ке, що змушує твоє сумління здригнутися..."56 (В. Панченко).

Василю Тарновському належить ідея створення в Качанівському пар­ку пантеону видатних українців — І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'я- ненка, М. Костомарова, Т. Шевченка та інших. Він навіть після смерті Шев­ченка клопотався, аби прах поета було поховано в Качанівці, бо Тарас Гри­горович в один з приїздів був настільки вражений красою, що вигукнув: "Як умру, то тут поховайте мене". Після перепоховання Кобзаря в Каневі

Василь Васильович насипав у глибині парку подібний курган, де поет хотів бути похованим. Пізніше там упокоївся друг Кобзаря — художник Г. Чес- тахівський.

Останні роки земного буття Василя Васильовича позначені втратами і переживаннями: обставини змусили його назавжди розпрощатися з випле- каною Качанівкою; виникли проблеми з улаштуванням мистецького скар­бу, збиранню якого Тарновський присвятив усе свідоме життя. Подвижни­цька діяльність великого колекціонера та мецената, що зустрічала палку підтримку свідомих українців, викликала запеклий опір великоросійських шовіністів, які вбачали у створенні українського музею виникнення ще од­ного вогнища "малоросійського сепаратизму". Тож, коли В. Тарновський захотів передати своє унікальне зібрання в подарунок Києву, то зіткнувся з відвертою ворожнечею. Зрештою зупинився на Чернігівській губернській земській управі, яка радо відгукнулася на дарунок Тарновського. Василь Васильович склав духовний заповіт, що вразив високим патріотизмом і шляхетністю: "...колекцію мою малоросійських старожитностей, до якої входять оригінальні портрети і копії, давні картини, зброя, стародруки, ар­хів, бібліотека, книги, що стосуються Малоросії та інші старовинні речі, папери, книги і все, що пов'язано з пам'яттю про поета Шевченка, я запові­даю у власність Чернігівському земству без права відчуження і переміщен­ня їх з Чернігова, з тим, щоб музей називався моїм ім'ям, а також, коли не буде з боку уряду перешкод, із затвердженням спадкового опікуна цього музею, і це звання має переходити до старшого в моєму роду"57.

Глибокою душевною втратою стала смерть дружини і молодшого си­на, який покінчив життя самогубством. Хвороба ніг, що нагадувала про себе ще з молодих літ, назавжди прикувала Василя Васильовича до інва­лідного візка. 25 липня 1899 р.58 невтомний збирач духовних скарбів віді­йшов у Вічність, так і не побачивши свого музею відкритим. Поховали його в родовому склепі біля Аскольдової могили в Києві, а в 1930-х рр. перепоховали на Звіринецькому кладовищі.

Відкриття "Музею українських старожитностей Василя Васильовича Тарновського" відбулося в 1902 р. Після революції, порушивши волю дару- вальника, колекцію розпорошили. Усі матеріали, що стосувались Шевчен­ка, було вивезено з Чернігова. На базі цих експонатів заснували нинішній Національний музей Тараса Шевченка у Києві; переважна частина Шевчен­кіани зберігається в Інституті літератури НАН України. Відповідно до рішень чиновників, із Чернігова вивезли й інші експонати з колекції Тарновського (зброя, зразки золотарства, живопис тощо). Більшість унікальних знахідок з Княжої гори доби Київської Русі (посуд, прикраси, ювелірні ви­роби) потрапили до Національного музею історії України в Києві.

Серед старожитностей, що лишилися в Чернігові, деякі були втрачені (зокрема, частина колекції творів образотворчого мистецтва, особливо жи­вопис та графіка) за часів культу особи та Другої світової війни. Проте знач­ну частину вдалося зберегти. Колекція знаходиться в Чернігівському істо­ричному музеї, який з 1991 р. заслужено носить ім'я цієї непересічної осо­бистості.

Багато років на ім'я Тарновського-молодшого було накладено заборо­ну. Його називали істориком-аматором, натякаючи на те, що він викорис­товував сумнівні засоби поповнення колекції. Однак справедливо буде від­значити, що Василь Васильович вніс великий вклад у розвиток українсько­го народознавства; його меценатська діяльність сприяла культурному роз­витку України, а життя і діяльність Тарновського-молодшого — це уроки патріотизму, любові до своєї Батьківщини, розуміння своєї історичної ролі в долі рідного народу.

Вшановуючи славетний рід Тарновських, Національний банк України у 2010 р. випустив пам'ятну монету з серії "Славетні роди України" — "Ро­дина Тарновських". На аверсі зображено родове гніздо Тарновських — маєток у Качанівці; на реверсі — найвідоміших представників династії: у центрі, на орнаментальному тлі, постать Василя Тарновського-молодшого, ліворуч та праворуч — портрети Григорія та Василя Тарновського- старшого, угорі розміщено герб роду та напис півколом: "Рід Тарновських".

ЛІТЕРАТУРА

Основні видання праць В. В. Тарновського:

• Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского / В. В. Тарновский. — К. : Тип. К. Н. Милевского, 1898. — 91 с., включая обл. : ил. + прил. (16 л. ил.).

Про В. В. Тарновського

• Хорунжий Ю. Українські мецената: доброчинність — наша риса / Ю. Хо­рунжий. — К. :  Академія, 2001. — 137 с. : ілюстр. — Про Тар­новських див.: С. 5—25.
• Слабоїипицький М. Творці Качанівсього Едему / М. Слабошпицький // Українські меценати: нариси з історії української культури. — К, 2001. — С. 120—137 : портр. 
• Скарбниця української культури : зб. наук. нр. / Чернігів, іст. музей ім. В. В. Тарновського, Чернігів, від-ня Ін-ту укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського НАН України ; [редкол.: О. Б. Коваленко (голова) та ін.]. — Чернігів : Сіверянська думка, 2002. — Вип. 3. — 168 с.
• Немирівська Т. По сторінках "Каталога українських старожитностей колек­ції Василя Тарновського" / Т. Немирівська // Народна творчість та етногра­фія. — 1991. — № 2. — С. 58—64 : ілюстр.
• Товстоляк Н. Уроки Василя Тарновського (1837—1899) / Н. Товстоляк // Етнос. Культура. Нація : [зб. наук. пр. за матеріалами Другої міжнар. наук.- практ. конф., 27—28 жовт. 2000 p.] / М-во освіти і науки України, Ін-т мис- тецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН Украї­ни, Дрогобиц. держ. пед. ун-т ім. І. Франка. — Дрогобич, 2001. — Вип. 2.
• Черненко О. Є. Церковне начиння з Княжої гори в фондах ЧОІМ імені В. В. Тар­новського / О. Є. Черненко // Музейні читання : матеріали Наук, конф., груд. 2001 р. / М-во культури і мистецтв України, Музей іст. коштовностей України. — К„ 2002. — С. 97—104.
• Товстоляк Н. М. Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України XIX ст. : автореф. дис.... канд. іст. наук / Надія Миколаївна Товстоляк ; Дніпропетров. нац. ун-т. — Дніпропетровськ, 2006. —16 с. Лист М. О. Максимовича до В. В. Тарновського / вступ, сл. О. Б. Ковален­ка // Народна творчість та етнографія. — 1980. — № 1. — С. 77—79. Яворницький Д. В. В. Тарновський / Д. Яворницький // Хроніка-2000. — 1996, —Вип. 16. — С. 139—172 : ілюстр.
• Тарновський М. Василь Васильович Тарновський (молодший). 1837—1899 / М. Тарновський//Хроніка-2000.— 1997. — Вип. 19—20. — С. 140—188 : іл. Товстоляк Н. Тарновські / Н. Товстоляк // Історія в школах України. — 2002. — № 2. — С. 42—44.
• Буиіак С. Василь Тарновський (молодший) — продовжувач традицій меце­натства / С. Бушак // Визвольний шлях. — 2003. — Кн. 3. — С. 75—93 : іл. Лаєвський С. Три умови Василя Тарновського / С. Лаєвський // Дзеркало тижня. — 2005. — 30 лип. — С. 21 : портр.
• Панченко В. Велич і біль Качанівки / В. Панченко // Україна Incognita / за заг. ред. Л. Івшиної. — Вид. 5-те, стер. — К., 2007. — С. 183—186 : іл. Товстоляк Н. В. В. Тарновський-молодший на Катеринославщині / Н. Товсто­ляк // Бористен. — 2007. — № 5. — С. 25—27.
• Бузина О. Тарновские: культурные забавы древних "новых украинцев" / О. Бузина // Сегодня. — 2010. — 17 апр. — С. 12.
• Тарновський Василь Васильович (молодший; 1837—13.07.1899) // Шевчен­ківський словник : у 2 т. / [редкол.: Є. П. Кирилюк (відп. ред.) та ін.]. — К., 1978. — Т. 2. — С. 254—255.
• Тарновський Василь Васильович (молодший; 1837—25.07.1899) // Україн­ський Радянський Енциклопедичний Словник : у 3 т. /редкол.: Бабичев Ф. С. (голов, ред. УРЕ) [та ін.]. — 2-ге вид. — К., 1987. — Т. 3. — С. 358.
• Тарновський Василь Васильович [молодший; (1837—13(25).07.1899)] // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. — K., 1997.— С. 576.
• Тарновський Василь Васильович (молодший; 01.04.1837—13(25).07.1899) // Довідник з історії України : (А—Я) / за заг. ред. І. Підкови і Р. Шуста.—2- ге вид., доопрац. і доповн. —K., 2001. — C. —K., 2001. —С. 844—845. 
• Тарновський Василь Васильович (молодший; 1837—1899) // Микола Кос­томаров : віхи життя і творчості : енциклопед. довід. / В. А. Смолій, Ю. А. Пін- чук, О. В. Ясь ; за заг. ред. В. А. Смолія. — K., 2005. — С. 472 : портр.
•  Tarnovsky, Vasyl [Tarnovs'ky, Vasyl'] // Encyclopedia of Ukraine / ed. staff:D. Husar Struk (chef). — Toronto ; Buffalo ; London, 1993. — Vol. 5. — P. 168—169 : photo.

ІЛЮСТРАЦІЇ:

• Tarnovsky, Vasyl : [portrait] // Encyclopedia of Ukraine / ed. staff: D. Husar Struk (chef). — Toronto ; Buffalo ; London, 1993. — Vol. 5. — P. 169.
• [Василь Тарновський : портрет] // Слабошпицький М. Творці Качанівського Едему / М. Слабошпицький // Українські меценати : нариси з історії україн­ської культури. — К, 2001. — С. 120
• Василь Васильович Тарновський-молодший : [портрет] // Скарбниця україн­ської культури : зб. наук. пр. / Чернігів, іст. музей ім. В. В. Тарновського, Чернігів, від-ня Ін-ту укр. археографії та джерелознав. ім. M. С. Грушевсь- кого НАН України ; [редкол.: О. Б. Коваленко (голова) та ін.]. — Чернігів, 2002, — Вип. З С.-67, 70.
• Василь Васильович Тарновський : [портрет] // Визвольний шлях. — 2003.— Кн. З.—С. 75.