понеділок, 27 квітня 2015 р.

До 95-річчя від дня народження Слави Стецько (1920—2003)

Нехай забудеться моє ім 'я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна.                                                                                                                                               (Слава Стецько)

   Ім'я Слави Стецько протягом десятиліть було символом відстоювання свободи і незалежності Батьківщини, а життєвий шлях легенди українсь­кого національного руху опору став прикладом
самовідданої боротьби за вільне і справедливе життя нашого народу у влас­ній державі. У підпіллі, у часи національно-визвольного руху, і в ув'яз­ненні, у своїй діяльності в еміграції, у політичних дискусіях у Верховній Раді України пані Слава незмінно прагнула одного — зробити Україну справді незалежною, правовою, демократичною європейською державою. Її світлий образ є зразком незламності духу, віри у священну перемогу націо­нальної ідеї. Вона вірила в силу і велич свого народу, любила Україну, як люблять Бога, тому служіння Національній Ідеї стало її релігією. У Славі Стецько акумулювалася та енергія, якою вільно чи проти волі заряджалися люди, що давала поштовх і силу для самопізнання. її могутній дух українства — природний і прекрасний, як усе справжнє.
   Ганна-Євгенія Музика народилась у Романівні Теребовлянського пові­ту на Тернопільщині. Навчалась у рідному селі, а потім — у Гуманітарному ліцеї, який закінчила з відзнакою. Патріотично налаштована дівчина з при­ходом на Західну Україну більшовиків одразу потрапила під пильне око но­вої влади. Тим паче, що її старшого брата Михайла за участь в Організації українських націоналістів заарештували й закатували ще "за Польщі", а дядько загинув за Україну. Отож, юнка, не чекаючи розправи, виїхала до Львова, а згодом — у села Дев'ятники та Юшківці. Удень вона навчала дітей, а ввечері працювала у Проводі ОУН, а ще були й заочні студії філософії у Львівському університеті.
   З 1941 року дівчина перебувала в підпіллі, а 30 червня разом із дру­зями, у містечку Бібрці на Галичині, проголосила Акт відновлення неза­лежності України. Війну Ганна зустріла у складі партизанської групи. У 1943-му році потрапила до німецької катівні, але згодом їй вдалося вийти на волю. Через рік, у Відні, Ганна-Євгенія познайомилась з майбутнім чоловіком — Ярославом Стецьком. Пізніше саме вона очолить мобільну групу, яка викраде важко пораненого (під час бомбардування) Ярослава зі шпиталю у Шітенгоффені, врятує від більшовиків і перевезе нелегально через англійську окупаційну зону до Мюнхена. З цього часу він називав свою дружину Славою. Переслідувані радянськими спецслужбами, вони одинадцять років змінювали місця проживання, зберігаючи архіви УПА.

   У 1946 році Слава Стецько стала членом Проводу ОУН, співорганізатором Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Всю себе вона віддавала навчанню і підпільній роботі. Дружина професійного революціонера, вона пронесла ідею національної та соціальної революції крізь усе подальше життя. Шість десятиріч поспіль Слава Стецько сповіду­вала принцип чоловіка: "Справа політики — це справа всього життя без решти". Слова, які Ярослав Стецько ще 1938 року вмістив у статті "Без національної революції немає соціальної", слугують ілюстрацією до порт­рету цієї неординарної жінки. Перш ніж наблизитися до статусу політика революційного ґатунку, Слава Стецько закінчує правничий факультет Мюнхенського університету, стає магістром політичних наук, опановує сім іноземних мов: польську, англійську, німецьку, французьку, іспанську, іта­лійську, словацьку, білоруську. Крім служіння ідеї революції, ця жінка спромоглася на велику еволюцію у свідомості та на практиці. Вона здійс­нила важкий ідеологічний рейд від гасла "політична революція — це захоплення влади" до цивілізованого парламентаризму. Пані Слава стала модер­ною революціонеркою у стінах українського парламенту, здатною в дусі європейськості сказати: цивілізований парламентар не може опускатися до брудних політичних методів. Вона працювала шефом пресового бюро АБН, редактором квартальний "Юкрейніен Ревю", співорганізатором Євро­пейської ради за свободу (ЕРС) та багатьох її конференцій. З 1947 по 1991 роки була редактором "АПН-Кореспонденс" у м. Мюнхені, з 1986 року — Пре­зидентом Антибільшовицького блоку народів.    У політичній біографії Слави Стецько еміграція стала продовженням боротьби. Здебільшого це була полемічна боротьба за утвердження націо­налістичних ідеалів в українському екзильному середовищі. Загалом, емі­грантський період її біографії варто поділити на два етапи: 1945—1986 роки — робота пліч-о-пліч з Ярославом Стецьком, керівником ОУН(р), Ук­раїнського державного правління (УДП) та Антибільшовицького блоку на­родів (АБН); 1986—1992 роки — пані Слава продовжує справу чоловіка, очолюючи проводи ОУН(р) та АБН.
   Еміграція сформувала з підпільної революціонерки Слави Стецько по­літичну діячку, котрій довелося займатися питаннями організації пресового Антибільшовицького блоку народів, редагувати квартальник "Юкрейніен Ревю", врешті, очолити одну з найдієвіших політичних емігрантських структур, якою була та, ймовірно, залишається революційна ОУН.
    До Антибільшовицького блоку входили представники усіх підневіль­них народів Радянського Союзу в підкомуністичній Центральній Європі. Українські емігранти розійшлися по усьому світу — Південній і Північній Америці, Австралії, Близькому Сходу, навіть Індонезії. У них була мета: організувати українські співтовариства й розвивати контакти з іншими підневільними народами. Тому Слава з Ярославом постійно подорожували, у Канаді й Австралії працювали по півроку. Виступали з доповідями, влаш­товували прес-конференції, зустрічалися з молоддю, з державними діячами. Робили все, щоб викликати інтерес і симпатію до України, переконували народи підтримувати емігрантів із підкомуністичних країн морально й політично.
    Вони розповідали про сталінські табори, про страйки в Теміртау, Норильську, Воркуті, Караганді, про нелюдське придушення повстання у Кінгірі, де, за вказівкою Москви, проти повсталих пустили танки. 500 ук­раїнок, одягнувши національні костюми, вийшли з піснею вперед, упев­нені, що на жінок наїхати не посміють. Однак танки не зупинилися...
   Ці події описували очевидці — представники інших національностей, які після звільнення виїхали за кордон. У річницю Голодомору емігрантсь­ка молодь взяла сім трун (вважалося, що загиблих — сім мільйонів, а піз­ніше повідомили, що — десять) і кинула на подвір'я більшовицького по­сольства у Канберрі, в Австралії.
   У справі захисту прав підневільних народів, у тому числі українсь­кого, в ООН виступали прем'єр-міністр Канади Діфенбейкер, глава амери­канської делегації Стівенсон, представник Філіппін Фелікс Серрано. Голо­ва уряду Туреччини офіційно запросив Голову Українського державного правління із делегацією до своєї держави, на що уряд СРСР надіслав три офіційні ноти протесту, але зустріч відбулась. Українській делегації ство­рили умови для того, щоб її члени могли на кораблі підійти до терито­ріальних вод України і набрати рідної води у пляшки. Цією водою в 1956 р. була скроплена могила Степана Бандери в Мюнхені. І Бандера, і Стецько усе своє життя прагнули побути і на Чорному морі, і на Дніпрі, у Києві...
    Проти радянського режиму молодь виступала з акціями протесту пе­ред ООН, московськими амбасадами у столицях різних країн. Вивішували плакати, розповсюджували літературу, намагались потрапити на подвір'я посольств і передати заклики до звільнення з радянських тюрем політв'яз­нів — В. Чорновола, Л. Лук'яненка та решти.
    Загалом, робота була довготривалою й багатогранною. І все — заради самостійності та незалежності України. Відтак, Слава Стецько прожила бурхливе й цікаве життя.
    У 60-ті роки XX ст. пані Слава активно займалась проведенням та організацією конференцій Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) у Мюнхені, Лондоні, Манчестері, Парижі, Римі, Торонто, Вашингтоні, Нью-Йорку, на Мальті. Брала участь у багатьох міжнародних конференціях — Азійської Антикомуністичної Ліги, Конференції Південноамериканського континенту, Американської Ради за свободу. Слава Стецько була однією із засновників Європейської Ради за свободу і демократію, постійно — до 1991 року — членом Проводу ОУН(р). У липні того року на 8-му Великому Зборі ОУН(б) її було обрано Головою Проводу.
   У 1991 році пані Слава повернулася з вимушеної еміграції в Україну — під чужим прізвищем, бо її могли заарештувати. Тривалий час була ві­дірвана від материнської землі, отож, мала адаптуватися. Все пережила, витримана ця мужня жінка, тільки серце надірвала — на ногах перенесла інфаркт і запалення легенів. Це потім і вкоротило віку.
   Уперше Слава Стецько отримала паспорт у Львові у 1991 році, приї­хавши на святкування 50-річчя від дня проголошення "Акту про віднов­лення самостійності України" (30 червня 1941 року його зачитував Ярослав Стецько). Потім знову повернулася до Мюнхена. Згодом — путч. Слава — знову у Львові, а незабаром — у Києві. У жовтні 1992 року її обирають го­ловою Конгресу українських націоналістів, а навесні наступного року пар­тію реєструють. Можливо, Слава Стецько стала б народним депутатом ще у 1994 році, однак виявилося, що вона... не громадянка України: паспорт, виданий у Львові, означав всього лише "почесне громадянство". Це сталося з головою Конгресу українських націоналістів, з людиною, котра ніколи не приймала чужого громадянства, залишалася вірною Україні й боролася за її незалежність. Роз'їжджаючи по всьому світу, пані Слава життя прожила як "дисплейст персен" — бездержавна персона...
   Революційна біографія Слави Стецько отримала новий творчий імпульс — вона взяла участь у дострокових виборах до парламенту в Надвірнянському виборчому окрузі Івано-Франківської області (березень 1997), набрав­ши 86,6 відсотка голосів. Пані Слава стала одним з ідеологів виборчого блоку "Національний фронт" на парламентських виборах 1998 року. Як старший за віком депутат, вона зачитувала текст присяги народного де­путата у день відкриття сесії Верховної Ради України 1998 та 2002 роках.
   Як народний депутат працювала у Комітеті Верховної Ради в закор­донних справах і головою Комісії зі зв'язків з українською еміграцією. Від жовтня 1992 року і до останніх днів — очолювала Конгрес українських націоналістів.
   У 1999 році Слава Стецько, розуміючи необхідність єдності всіх на­ціональних і національно-демократичних сил в Україні, ініціює приєднання Конгресу українських націоналістів до блоку НРУ — ПРП, а також створення у Верховній Раді фракції "Реформи — Конгрес". Її діяльність  пов­ністю лягала в русло концепції В. Липинського, який стверджував, що енергія і завзяття молодих повинні поєднатися з досвідом старшого поко­ління. У 2001 році Слава Стецько стала одним із ініціаторів входження її партії до блоку "Наша Україна". За списками блоку вона пройшла до Вер­ховної Ради четвертого скликання, ставши знову найстаршим депутатом українського парламенту.
   Слава Стецько, незважаючи на активну політичну діяльність, знахо­дила час і для здійснення різних благодійницьких акцій. Саме вона була іні­ціатором створення у 1997 році Всеукраїнського благодійного фонду "Со­борність", постійно долучалася до проведення різних заходів, спрямованих на утвердження і розвиток у незалежній Українській державі демократич­них засад, важливих перетворень у гуманітарній сфері. Одним із таких на­прямів роботи "Соборності" і стала програма "Дар життя", головним зав­данням якої є надання фінансової допомоги дітям, які потребують операцій при захворюваннях серця.
   Революційна біографія Слави Стецько завершилася. Вона сама часто казала, що не відчуває віку: "В роботі, у русі — все моє життя і зупинятися неможливо".
   "Справа політики", як демонструвала нам найстарший діючий ук­раїнський парламентар, — це таки "справа всього життя без решти".
    Серце Слави Стецько перестало битися 12 березня 2003 року в Мюн­хені, її поховали у Києві, на Байковому кладовищі. Відійшла у вічність людина, яка ще за життя стала легендою. Відійшла у вічність ціла епоха в українській історії.
   Слава Стецько нагороджена орденами Княгині Ольги III ступеня і Ве­ликого князя Володимира. Її ім'я занесено в "Золоту книгу української еліти".
   Як одній із мільйонів жертовних синів і дочок нашого народу, найви­щою відзнакою для Ярослави Стецько стала незалежна самостійна соборна держава Україна. Її вірність народові й Вітчизні, українським ідеалам, надихає молоді покоління, юні душі тих, хто мав щастя народитися у віль­ній країні, переконує, що українська національна ідея — це рушій від­родження України.


ЛІТЕРАТУРА

Основні праці С. Й. Стецько

Стецько С. "...Хай забудеться моє ім'я, але хай живе вічно Україна" : автобіогр. нарис / С. Стецько ; літ. запис розповіді С. Стецько здійснив Д. Куделя // Нація і держава.— 2005. — 5—11 квіт. — С. 8 ; 12—18 квіт. — С. 8 ; 19—25 квіт. — С. 8 ; 26 квіт. — 2 трав. — С. 8 ; 3—9 трав. — С. 8 ; 10—16 трав. — С. 5—16 ; фотогр.

Стецько С. Незалежна Україна — гарант вільної Росії : діалог на актуал. тему "Культура і життя", Київ, 10.4.1993 / Я. Стецько ; бесіду з С. Стецько вів Чекмишев О. // Визвол. Шлях. — 1993. — Кн. 6. — С. 653—657.

Стецько С. "Хоч би де ти був — будуй Україну" : (за "Літ. Україною" з 18.3.1993, із незнач.
скороч. / С. Стецько ; вів розмову Ю. Пригорницький // Визвол. Шлях. — 1993.   — Кн. 6.—    С. 657—663.

Стецько С. Український націоналізм в контексті сьогодення : (доп. на конференції КУНу, берез. 1992 р.) /С. Стецько//Визвол. Шлях. — 1994. — Кн. 12. — С. 1411—1415.

Стецько С. "Гарантією безпеки нації є її власна сила": доп. Голови КУН / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1995. — Кн. 10. — С. 1455—1161. — (Другий Великий збір Конгресу).

Стецько С. "Зміна в сучасному етапі державотворення" / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1995. — Кн. 4. —С. 397—400.

Стецько С.  "...Інтелігенція — це провід народу..." : слово Голови Проводу ОУН і КУН на Конгресі Укр. інтелігенції [11 листоп. 1995 р., м. Київ] / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1996. —Кн. 1. —С. 3—4.

Стецько С.  Лист до Президента України [з приводу поховання Патріарха Володимира] / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1995. — Кн. 9. — С. 1044.

Стецько С. Дипломатична діяльність Ярослава Стецька / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1996.
— Кн. 7. —С. 7781—785.

Стецько С. "Ми постійно звертаємося до інтересів народу" (актуал. інтерв'ю) / С. Стецько ; роз­мову вела М. Базелюк // Визвол. Шлях. — 1996. — Кн. 11. — С. 1300—1302.

Стецько С.  Пройдений шлях і наші завдання : доп. Голови Проводу на IX ВЗ ОУН / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1996. — Кн. 9. — С. 1043—1047.

Стецько С.  Становище Організації Українських Націоналістів до 5-ї річниці Незалежності України / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1996. — Кн. 9. — С. 1029—1041.

Стецько С.  Звернення до Другого Всесвітнього форуму українців з приводу визнання боротьби ОУН—УПА як національно-визвольної / С. Стецько // Слово Стецько С. і час. — 1997 — №9.— С. 5.

Стецько С.  Привітання Другому Всесвітньому форумові українців... / С. Стецько // Визвол. Шлях. — 1997. — Кн. 10. — С. 1160.

Стецько С.  [Слово на відкритті сесії Верховної Ради України 12 травня 1998 р.] / С. Стецько // Наука і культура. Україна. — 1999. — Вип. 30. — С. 11 : фотогр.

Стецько С. Націоналісти борються з імперіями, а не з сусідніми народами : [зустріч лідера "На­ша Україна" В. Ющенка з лідерами Союзу правих сил Росії : комент. нар. депутата України / Я. Стецько ; бесіду вела Л. Коханець] // Шлях перемоги. — 2002. — 20 листоп. — С. 10.

Стецько С. Не зможу все сказати, про що говорить серце : [бесіда з нар. депутатом України, го­ловою Конгресу Укр. Націоналістів / Я. Стецько ; записав А. Карась] // Голос Ук­раїни. — 2002. — 14 трав. — С. 3.

Стецько С. Відновити історичну правду : [розроблений нар. депутатом України Я. Стецько      за­конопроект про внесення змін до чинного Закону "Про жертви нацист, пересліду­вань", який передбачає розширити перелік осіб, яким надаються, відповідно до закону, держ. гарантії та соцзахист] // Голос України. — 2002. — 8 серп. — С. 1—2.

Последнее интервью для "Сегодня", которое Ярослава Стецько дала незадолго до своей кончины / Я. Стецько ; записал Ю. Омельченко // Сегодня. — 2003. — 21 марта. — С. 5.

Слава Стецько : "Якби ще раз народилася, то хотіла б мати таке життя, яке мала" : одне з останніх інтерв'ю Слава Стецько дала кореспонденту "Високого Замку" / Я. Стецько // Високий замок. — 2003. — 15 берез. — С. 3.

Про С. И. Стецько 

Головченко В. І. Стецько (дівоче прізвище — Музика) Ярослава Йосипівна / В. І. Головченко // Українська дипломатична енцикл. : у 2-х т. — К., 2004. — Т. 2. — С. 515—516. 

Жива Україною : [пам'яті нар. депутата України С. Стецько] // Сіл. вісті. — 2003. — 14 берез. — С. 2.

Заєць В. "А ти, славна Україно, не забудь за мене!.." / В. Заєць // Нація і держава. — 2005. — 17—23 трав. — С. 7.

Зубик І. Вічна пам'ять і вічна подяка : [40 днів з дня смерті нар. деп. України, голови Конгресу Укр. Націоналістів С. Стецько] / І. Зубик // Молодь України. — 2003. —25 квіт.—С.З.
Конгратуляційні листи з В. Британії [до пані Слави Стецько з нагоди її обрання народним депутатом до Верховної Ради України] // Визвол. Шлях. — 1997. — Кн. 4. — С. 511—512.

Кульова В. Одержима : минув рік, як не стало Ярослави Стецько, голови Конгресу Українських Націоналістів : [пам'яті нар. депутата України Я. Стецько] / В. Кульова // Хрещатик. — 2004. — 16 берез. — С. 2.

Нам усім не вистачатиме Вас, пані Славо! : [пам'яті нар. депутата України, Голови Конгресу Укр. Націоналістів Я. Стецько] / В. Кульова // Голос України. — 2003. — 15 берез. — С. 2.

Несенюк М. Урок самоповаги від пані Слави : [пам'яті нар. депутата України Я. Стецько] / М Несенюк // День. — 2003. — 14 берез. — С. 5.

Олійник М. Пані Слава — життя за Україну! : [пам'яті нар. депутата України Я. Стецько] / М. Олійник // День. — 2003. — 13 берез. — С. 2.

Пані Слава Стецько зайняла своє місце у Верховній Раді України / УЦІС // Визвол. Шлях. — 1997. — Кн. 4. — С. 388—390.

Постать з дороги праведників // Нація і держава. — 2005. — 22—28 берез. — С. 8.

Прибережний М. "Дар життя" від Слави Стецько : [прес-конф. Всеукр. благод. фон­ду "Соборність", присвяч. пам'яті першого Голови Конгресу Укр. Націоналістів С. Стець­ко] / М. Прибережний // Нація і держава. — 2007. — 13 берез. — С. 1, 3.

Рибаченко В. Втрата персональна та історична : [пам'яті нар. депутата України Я. Стецько] / В. Рибаченко // День. — 2003. — 18 берез. — С. 4.

Силин О. Рік без Слави: Спогади про людину видатної самопожертви : [пам'яті нар. депутата України Я. Стецько, Голови Конгресу Укр. Націоналістів Я. Стецько] / О. Силин // Україна молода. — 2004. — 12 берез. — С. 3. 

Слава Стецько обрана головою АБН / Прес. Бюро АБН // Визвол. Шлях. — 1986. — Кн. П. — С. 1344.

Слава Стецько — народний депутат України // Визвол. Шлях. — 1997. — Кн. 4. — С. 387—388.

Стецько Ярослава Йосипівна (Музика Ганна-Євгенія) : [Нар. депутат України : не­кролог] // Голос України. — 2003. — 14 берез. — С. 3.

Стецько Ярослава Йосипівна // Жінки України : біогр. енциклопед. словник. — К., 2001.—С. 432 : портр.

Стецько Ярослава Йосипівна // Імена України : біогр. щоріч. — К., 2002. —С. 537—538 : портр.

Стецько Ярослава Йосипівна, Стецько Ярослав Семенович // Хто є хто на Терно­пільщині. Видатні земляки : довідк.-біогр. вид. — Вип. 1. — К., 2004. — С. 195 : портр., фотогр.

Чорноморець М. Життя, віддане Україні  / М. Чорноморець // Укр. слово. — 2005. — 18—24 трав. — С. 3. 

ІЛЮСТРАЦІЇ

[Ярослава Стецько : фотопортрет] // Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альм. — К., 2001. — Т. 3. — С. 390.

[Стецько С. : фотопортрет] // Нація і держава. — 2005. — 10—16 трав. — С. 5  — 16.


Немає коментарів:

Дописати коментар