вівторок, 17 січня 2017 р.

Моїй Україні

До України я приріс навік,
Її озер і голубої висі,
До плину неповторних тихих рік
І запаху живиці в хвойнім лісі.

Тут всі мені — і сестри, і брати,
У вільній, міцно здруженій родині,
За все життя ніде не міг знайти
Такого сонця,
                                 як на Україні.


Де б не бував, не торував стежки,
В чужих світах ніде ні на хвилину,
Чи в радості,
                         а чи у час важкий,
Не міг забути любу Україну

Вона в мені, а я у ній живу,
Ніщо нас і ніхто не роз’єднає,
І не в казкових мріях — наяву
Хмелію від улюбленого краю.

Як усміхнеться цвіт садів мені,
Заслухаюсь у пісню солов’їну.
І розіллється ніжність в глибині,
Коли побачу в цвіті Україну.

Приріс до неї, і коли піду
За обрій до незнаної країни,
Глибокими снігами припаду
До серця чарівної України.
                                                       Володимир ПИЛИПЕЦЬ 
Джерело: Деснянська правда. - 2016. - 24 серпня. - С. 1 

Немає коментарів:

Дописати коментар