До 180-річчя від дня народження О. М. Огоновського (1833—1894)

"...Огоновський перший з муравлиною

пильністю стягнув докупи масу історико-

літературного матеріалу, і саме в цьому

полягало його значення для свого часу і для

наступних поколінь спеціалістів...". 

Франко І. 

    Середина XIX століття у Східній Галичині характеризується посиленням боротьби за національне відродження. В умовах серйозної небезпеки цілковитої асиміляції українського етносу на території тогочасної Австро-Угорської імперії зароджується і набирає все більшої сили хвиля національної свідомості, у першу чергу серед інтелігенції, причому однією з характерних рис цього процесу є поява молодої світської інтелігенції — нової категорії серед українців Галичини, де інтелігенція була переважно з духовенства. Більше того, прагнення підняти на гідний рівень свідомість, культуру, освіту та науку українського народу охопила не лише одиниці — яскраві особистості, — ай цілі сім'ї. Характерними прикладами цього є родини Огоновських, Барвінських, Гірняків, Цегельських, Левицьких та багато інших, у яких і батьки, і діти присвятили свої сили, знання, таланти служінню поневоленому українському народові. Усі вони були неординарними постатями, видатними вченими, культурними та громадськими діячами свого часу і заслужили на вдячну пам'ять нащадків. 

   Видатний український філолог та громадський діяч Омелян Михайло­вич Огоновський — доктор філософії, професор української мови та літе­ратури Львівського університету, член екзаменаційної комісії для вчителів середніх шкіл, член-кореспондент Польської академії наук у Кракові, рад­ник Митрополичої консисторії з відзнаками крилошанськими, довголітній голова товариства "Просвіта”, почесний член Руського товариства педаго­гічного, керівник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка, член інституту "Народний дім" народився 3 серпня 1833 р. у с. Григорові (нині — Рогатинський р-н Івано-Франківської обл.) у родині священика. Омелян був найстаршим з-поміж дванадцяти дітей. Дитячі роки провів у батьківському домі. У сім'ї розмовляли українською мовою, берегли від діда-прадіда старосвітські звичаї, традиції. Початкову освіту хлопець здобув у Бережанській школі, потім закінчив і шість класів Бережанської гім­назії, а сьомий та восьмий класи завершив у Львівській академічній гімна­зії, де в 1853 р. склав іспит зрілості. Потім було навчання в духовній семі­нарії, оскільки юнак мріяв продовжити сімейну традицію. Закінчивши семінарію в 1857 р., Омелян одружився з дочкою пароха в Чесниках Фалиною Недвецькою. Стан здоров'я не дав О. Огоновському змоги бути сіль­ським душпастиром, тому він вирішив продовжити освіту та вступив до Львівського університету на філософський факультет. Навчання поєднував з викладанням української мови в академічній гімназії Львова, заробляючи таким чином собі на прожиток; у цій самій гімназії з 1863 р. О. Огоновський продовжив працювати на постійній основі, оскільки ще під час навчан­ня прослухав курс з української мови і літератури Я. Головацького. У липні 1863 р. він склав іспит з класичної філології за програмою нижчих класів гімназії, а з української мови — старших. У листопаді 1867 р. Омелян Ми­хайлович склав екзамен з грецької, латинської та польської мов за весь курс гімназії. У 1865 р. отримав ступінь доктора філософії і вільного мистецтва у Львівському університеті; з 1867 р. працював заступником завідувача кафедри української мови і літератури університету (до речі, у 1848 р. цю посаду обіймав його вчитель Я. Головацький), а в червні 1868 р. Крайова шкільна рада затвердила його на вчительській посаді. 1870 р. Омелян Ми­хайлович отримав звання професора.

   О. Огоновському як професорові-україністу дісталася важка, запущена ділянка — треба було піднести, приспаний національний дух у значної час­тини знеохоченого до праці студентства. Видатний учений був діяльним членом Руського товариства педагогічного (1881) (з 1926 р. — "Рідна шко­ла"); керував філологічною секцією НТШ; був членом-засновником "На­родної ради", "Просвіти", а 8 грудня 1888 р. обраний її першим головою (не прийняв довіреної йому посади й працював як член товариства). Після смерті Ю. Лаврівського фактично став заступником голови (з 1872 р.), найактив­ніше працював у літературній секції, рецензував і редагував численні руко­писи, дбав про видання книжок. Коли ж таки 31 травня 1877 р. його обрали головою "Просвіти", виступаючи там на зборах, він висловив думку: "...не мала річ стояти на чолі людей, що поставили собі за завдання підносити просвіту народу". Саме в цей час активно працювали в "Просвіті" О. Пар­тацький, Д. Гладилович, Ю. Целевич, В. Барвінський, О. Стефанович та інші. Якщо, скажімо, 1877 р. "Просвіта" налічувала 564 члени товариства, то 1894 р. — уже 7385. Об'єднання опікувалося читальнями по всій Га­личині, проводило загальні збори у Станіславі (1889), Коломиї (1890), Тернополі (1891); видавало і розповсюджувало значну кількість книжок у містах і селах; проводило національно-виховну роботу (організація концертів-вечорниць, виставок, похоронів відомих осіб, позички на організацію спі­лок, гуманітарні пожертви, оборона прав української мови, створення біб­ліотек тощо). 

   Ранні літературні спроби О. Огоновського припадають на гімназійний період. Так, перші вірші, невеличкі оповідання він умістив у часописі "Зоря галицька яко альбом” (1860), поему "Хрест”, баладу "Руська діснь", інші вірші опублікував у "Галичанині" та "Зборнику". 

   1861 р. Омелян Михайлович написав свою першу історичну драму в п яти діях "Федько Острозький", яку 1882 р. переробив для сценічної ви­стави. Драма, що розкриває боротьбу українців за самостійність, подобалася глядачам, її досить високо оцінював В. Барвінський. З музикою М. Вербицького на конкурсі "Руської Бесіди" 1882 р. п'єса була відзначена однією з премій, а в 1885 р. на львівських сценах з успіхом йшла історична драма О. Огоновського "Гальшка Острозька", де вдало розкрито політичні зма­гання польської аристократії щодо тодішньої України. 

   Помітний слід залишив учений і на ниві української науки та культу­ри. Він — автор численних праць з мовознавства — студії та розвідки про багатство й красу української мови, її говірок. Низку досліджень у цій га­лузі, написаних польською та німецькою мовами, і сьогодні використовують європейські дослідники-мовознавці. Омелян Михайлович займався вивчен­ням і збиранням фольклору: у його бібліотеці збереглася рукописна збірка українських народних пісень Івана Жучка, улана 3-го полку, який і запису­вав їх під час служби в австрійській армії протягом 1876—1879 рр.; ці жовнірські пісні ("А в неділю дощик іде", "Там в полі могила", "Горда вдо­ва", "Ой дуб на ялину", "Гей, курилася бита доріженька", "Сирітка", "Пасе улан коня", "Що там чути в нашім краю", "Ой зацвіла калина в порозі", "Хто ти буде рани завивати", "Під білою березою"), записані переважно від хлопців родом зі Львівщини, були потрібні вченому як матеріал для історико-літературних розвідок. 

   У 1876 р. у Львові О. Огоновський видав дослідження під назвою "Слово о полку Игоревім. Поетичний пам’ятник руської письменності ХП віку", у якому, по суті, дав один з перших перекладів твору українською мовою, зробив спробу пояснити багато слів, окремі незрозумілі місця в тексті. Та­лановитий учений плідно працював й на видавничій ниві: укладав грамати­ки, читанки, писав і видавав для читачів "Просвіти" та шкіл книжки. Найпопулярніші видання того часу: "Оповіданє о житю святих мучеників Бориса і Гліба"; "Хрестоматія староруська для висшихк ляс гимназіяльних: текст з поясненнями, додатком граматичним і словарцем"; "Маркіян Шашкевич: Про єго житє і письма", "Граматика руського язика для шкіл се­редніх". Останнє з-поміж згаданих — це підручник, що вийшов 1889 р. у Львові та замінив собою аналогічне, але вже застаріле видання М. Осадця. Професору-літературознавцю належить низка розвідок та окремих книг про Т. Шевченка, серед них і "Житє Тараса Шевченка: Читанка для селян і міщан”. Основна думка цих критичних студій О. Огоновського зводиться до того, що не народна поезія мала вплив на творчість Кобзаря, а саме через дух народної пісні поет створював органічну поезію, ’’співав такі пісні, які голо­сить лиш апостол правди і науки". У 1893 р. учений випустив у світ "Кобзар" зі вступною статтею про життя Т. Шевченка та з коментарями до його віршів. Також О. Огоновський надрукував низку критико-естетичних статей про вірші Шевченка, які не ввійшли до коментованого ним видання "Кобзаря". 

   Значною віхою в культурно-літературному житті України та найваж­ливішим твором у доробку Омеляна Михайловича була шеститомна "Істо­рія літератури руської", з якою читачі могли ознайомитися вперше на сто­рінках часопису "Зоря" (з 1886 р.). Можна впевнено сказати, що це була спроба першої повної історії української літератури. Ніби на підтвердження загальної концепції сам автор писав: "Літературу свою має той нарід, у кот­рого єсть своя історія, свій питомий світогляд і своя мова. У такого народу не запропаститься життя літературне, хоча б він і втратив самостійність політичну, бо слово не загине мимо ворожих змагань тих, що приказою "об’єдиненія" морочать духа слабших, незрячих". 

   У творчій біографії О. Огоновського значне місце посідає епістолярна спадщина. Саме тут, у листах, віднаходимо не лише важливі факти, дотичні до його життєпису, творчості, а й безліч безцінних думок, висловлювань щодо характеристики й оцінок тогочасного соціального, політичного ста­новища в Галичині й усій Україні. Протягом двадцяти років (1874—1894) О. Огоновський листувався з О. Барвінським та іншими діячами культури та науки того часу. У 1894 р. на загальних зборах товариства "Просвіта" у Львові О. Огоновський виголосив: "Не забудьте, браття-громадяни, пом'я­нути нас незлим тихим словом, бо хоч ми й не довершили великої про­світньої будівлі, то все ж були ми, мов ті робітники, що двигали велике каміння на засновок народньої святині. Тепер уже легше будувати далі, коли покладено кріпку основу — вже легше йти вперед, коли перші робітники зладили битий шлях, що веде до визначеної мети".

Ніби сам собі адресував ці слова видатний учений, бо того ж 1894 р., 28 жовтня Омелян Михайлович помер. Похований він у Львові у родинному склепі Огоновських на Личаківському цвинтарі. 

Радимо прочитати:  

Основні видання творів О. М. Огоновського 

1. Гайдамаки : поема Тараса Шевченка. — Львів : [б. в.], 1879. — 39 с. 
2. Гальшка Острожска : трагедія в 5 актах. — Львів : накладом т-ва "Руска бесіда", 1887. — 118 с. 
3. Гальшка Острозька : трагедія : в 5 діях. — Львів : НТШ, 1887. — 118 с. 
4. Граматика руского языка — Львів : [б. в.], 1889. — 288 с. 
5. Житє Тараса Шевченка : читанка для селян и міщан. — У Львові : [б. в.], 1876 — 77, [2] с. : портр. 
6. Історія літератури руської (української). — Мюнхен : [б. в.], 1992. — Різ. паг. - (Українське літературознавство / УВУ ; Філософічний факультет ; вил. 7). 
7. Історія літератури руської. — Львів : накладом Т-ва ім. Шевченка, 1887— 1894. — 4 ч. 
8. Моєму критикові // Українська літературознавча думка в Галичині за 150 років : хрестоматія / ред. Л. Т. Сеник. — Львів, 2002. — Т. 1. — С. 261—278. 
9. Моєму критикові : відповідь А. Пипинові на його статтю ’’Особая история русской литературы”. — Львів: НТШ, 1890. — 47 с. 
10. Оповіданє о житю Святых Мучеников Бориса и Гліба. — У Львові:з друк. Т-ва ім. Шевченка, 1876. — 51, [1] с. : іл. 
11. Хрестоматия староруска : для высших клас гимназиал. : текст з поясне­ниями, додатком грамматичным и словарем. — У Львове : накладом Фонду краевого, 1881. —493 с. 
12. Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache. — Lemberg : Verlag und Druck des Ruthenischen Sewcenko-Vereines, 1880. — 244 p. 

Про О. M. Огоновського 

1. Білецький JI. Омелян Огоновський / Л. Білецький. — Вінніпег : накладом УВАН, 1950. — 68 с. — (Українські вчені / УВАН ; ч. 2). 
2. Возняк М. Ватрослав Ягіч про спір Пипіна з Огоновським / Михайло Возняк. — Львів : [б. в.], 1939. — 8 с. 
3. Василевич Г. Омелян Огоновський — оборонець прав рідної мови в Гали­чині / Г. Василевич //Рогатинська земля: історія та сучасність : матеріали Другої наук, конф., Рогатин, 26—27 берез. 1999 р. / Львів, нац. ун-т ім. Івана Франка, Львів, філ. Укр. акад. держ. упр. ; відп. ред. Я. Малик. — Львів, 2001. —С. 67—71. 
4. Крымский А. Омелян Огоновский : (некролог) / А. Крымский // Этнографи­ческое обозрение. — 1894. — Кн. 23,  № 4. — C. 176—177. 
5. Макарушка О.Омельян Огоновський : его житє і діяльність / Остап Макарушка. — Львів : коштом т-ва’’Просвіта", 1895. — 64 с. 
6. Микитюк В. І. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. I. Микитюк. — Львів : Вид-во Львів, ун-ту ім. І. Франка, 2000. — 187 с. : іл. — (Франкознавчі студії ; вип. 1). 
7. Микитюк В. І. Літературна і наукова спадщина Омеляна Огоновського : дис. ... канд. філол. наук  / Микитюк Володимир Ількович. — Львів, 1995. - 196 арк. 
8. Чехович К. Омелян Огоновський як історик літератури / К. Чехович. — Львів : [б. в.], 1937. — 22 с. 
9. Гуцал Я Огоновський Омелян Михайлович / Гуцал П, Мазурак Я., Пиндус Б. // Тернопільський енциклопедичний словник / [редкол.: Г. Яворський (голо­ва) та ін.]. — Тернопіль, 2005. — Т. 2. — С. 655. 
10. Кушплір Д. Огоновський Омелян / Кушплір Д. // Довідник з історії України / Ін-т іст. дослідж. Львів, держ. ун-ту ім. І. Франка. — К, 1995. —1.2. С. 297. 
11. Лев В. Омелян Огоновський / В. Лев // Нива. — 1933. — Ч. 12. — С. 444—447. 
12. Лесюк М. Граматика О. Огоновського "Studien auf dem Gebiete der rnthe- nischen Sprache" і її роль у розвитку літературної мови Галичини / М. Ле­сюк // Українська філологія: школи, постаті, проблеми : зб. наук. пр. Міжнар. конф., присвяч. 150-річчю від дня заснування каф. укр. словесності у Львів, ун-ті (Львів, 23—25 жовт. 1998 р.). — Львів, 1999. — Ч. 1. — С. 115—122. 
13. Микитюк В. Агатангел Кримський та Омелян Огоновський / В. Микитюк // Українська філологія: школи, постаті, проблеми : зб. наук. пр. Міжнар. конф., присвяч. 150-річчю від дня заснування каф. укр. словесності у Львів, ун-ті (Львів, 23—25 жовт. 1998 р.). — Львів, 1999. —Ч. 1. — С. 132 135. 
14. Микитюк В. Коли студент переростає професора : (І. Франко та Ом. Ого­новський) / В. Микитюк // Українське літературознавство. — 1993. — Вип. 58 : Іван Франко : ст. та матеріали. — С. 132—137. 
15. Микитюк В. Великий робітник : штрихи до літ. портрета Омеляна Ого­новського / В. Микитюк // Дзвін. — 1994. — № 7. — С. 137—141. 
16. Микитюк В. І. Омелян Огоновський — культурний і громадський діяч другої половини XIX ст. / В. І. Микитюк //  Вісник Львівського політех­нічного інституту. — 1992. — № 268 : Україна на етапі національно-дер­жавного відродження. — С. 49—54. 
17. МикитюкВ. Професорська проза Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Слово і час. — 1998. — 1998. — № 8. — С. 34—38. 
18. Франко І. Професор Омелян Огоновський / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т, —K., 1986, —Т. 43, —С. 358—382. 
19. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87