вівторок, 6 жовтня 2015 р.

Олександр Васильович Кобелєв (1860—1942)

   
У плеяді відомих київських архітекторів є ім'я і професора Олександра Васильовича Кобелєва. Він народився у Царському Селі (нині місто Пушкін), під Петербургом, у родині військового, потомственого дворянина. Згідно з легендою, Кобелєву дали ім'я на честь імпе­ратора Олександра II, який був його хрещеним батьком.
   Середню освіту юнак здобув у військовій гімназії в Петербурзі. Після її закінчення, йдучи за своїми нахилами, вступає до Інституту цивільних інженерів, який закінчує у 1887 р.
   Вперше Олександр Васильович потрапляє в Київ як практикант — на будівлю Київського залізничного училища (1883), а потім, одразу по закінченні інституту, його запрошують в управління Південно-Західних залізниць, на посаду "інженера для технічних занять". Там він працює над складанням проектів і кошторисів для поточного будівництва заліз­ниці. Однак, уже наприкінці 1887 р. йому доручають велику самостійну роботу — проект нового вокзалу в м. Козятині. 

   Віддавшись з усім запалом молодості цьому складному завданню, О. Кобелєв прагне виконати його з урахуванням усіх досягнень пере­дової техніки того часу. Для цього збирає і вивчає величезну кількість матеріалів з будівництва залізничних вокзалів, найдетальніше опрацьо­вує плани та фасади майбутньої споруди, і до початку будівельного сезону проект затверджують в усіх інстанціях.
  Як справжній зодчий, Олександр Васильович вирішує особисто до­вести до кінця розпочату роботу. У якості виконавця він їде на місце бу­дівництва в Козятин, і протягом двох років безперервно працює над вті­ленням проекту. Крім головного приміщення для пасажирів, за його планом тут зводять паровозне депо, школу, низку житлових будинків, водонапірну башту та інші споруди.
  Будинок для пасажирів на станції Козятин як тип острівних вок­залів, по праву вважався у свій час одним із кращих у Росії. Його плану­вання вносить свіжий струмінь у справу проектування пасажирських будинків на залізниці, а його вплив відчувається на низці пізніших проектів вокзалів. Велику увагу приділено внутрішньому оформленню приміщень, виконаному старанно і зі смаком.
  Після повернення із Козятина О. Кобелєв продовжує свою роботу в управлінні Південно-Західних залізниць, спочатку на посаді старшого архітектора, а потім як завідувач відділу цивільних будівель. З най­більших проектів, здійснених ним в управлінні, варто відзначити вокза­ли на станціях Коростень, Бендери, Сарни, з яких два перших збудовано за одним типом, але з різними варіантами фасадів, паровозозбірня на 42 паровози в Одесі, лікарні для залізниці в Києві і Жмеринці, дитячий притулок на станції Київ, механічна пральня в Одесі, елеватор на станції Вінниця (згорів) та ін.
  Своїми роботами Кобелєв швидко завойовує почесне місце серед київських архітекторів і йому замовляють численні проекти нових бу­дівель. У 1897 р. митця запрошують до участі в закритому конкурсі на проект Київського політехнічного інституту, причому його ім'я фігурує поруч з такими видатними майстрами того часу, як академіки архітекту­ри Кітнер, Шретер, Померанцев, Грімм, Бенуа. На цьому конкурсі проек­тові Кобелєва присудили другу премію. За висновками журі, робота мала значні достоїнства в плановому і фасадному рішеннях. Однак лише завдяки деякій економічності, до виконання приймається проект академіка Кітнера (перша премія). Коли Кітнер, який проживав у Пе­тербурзі, перевантажений керівництвом на інших будовах, відмовився від зведення інституту, Олександра Васильовича, за одноголосним рі­шенням комісії, запрошують на його місце. І, керуючи будівництвом протягом 1898—1901 рр., він не тільки з успіхом закінчив зведення комплексу з шести споруд, а й одразу ж почав викладати будівельну справу в щойно створеному вищому технічному навчальному закладі.
   Відзначаючись виключною працездатністю і віддаючи увесь свій час улюбленій справі, Олександр Васильович встигав, окрім великої основної роботи, займатися ще проектуванням павільйонів для Київсь­кої сільськогосподарської виставки, відкритої у 1897 р. За його проек­том тут будують концертний зал і шість павільйонів, архітектура яких, певною мірою, позначається загальним стильовим напрямом, який па­нував на виставці (у так званому "руському стилі").
   Вже набагато пізніше, під впливом цього напряму Олександром Васильовичем буде запроектовано і збудовано низку будинків в м. Киє­ві (Центральний телеграф на вул. В. Короленка, нездійснений проект фасаду швидкої допомоги на Рейтерській вулиці та деякі інші). Однак на цих роботах не помітно слідів ретроспективності і помпезності, що були притаманні багатьом будівлям того часу. Роботи О. Кобелєва прос­ті за композицією, виразні, цікаві за силуетом і стримані. Вони пройняті характерним для автора прагненням до пошуку рішень, які, на основі використання величезної спадщини минулого, задовольняли б вимоги тодішнього періоду.
   Протягом довгого творчого життя Олександра Васильовича можна простежити постійні пошуки нових шляхів розвитку архітектурної ідеї. Він ніколи не зупинявся на досягнутому і часто, відкривши нові мож­ливості в будь-якому стилі, залишав вже випробувані і перевірені при­йоми, щоб втілити свою думку в зовсім новому образі. Звідси — ба­гатство і мальовничість його архітектурної палітри, широке охоплення теми, різноманітність в оформленні, якою відзначаються майже всі його роботи.
   Показовим прикладом цієї риси творчості обдарованого майстра може стати будівля Державного банку в Києві, яка різко вирізняється за своїми стильовими ознаками серед інших його споруд.
   У 1894 р. банкіри звернулись до міської влади з приводу ділянки для зведення нового приміщення Державного банку. Був оголошений конкурс, в якому змагались кращі архітектори Києва. Переможцем виз­нали проект О. Кобелєва. У 1902 р. почались будівельні роботи, до яких пізніше підключився й архітектор Олександр Вербицький. Він розробив ескізи головного фасаду, а усі оздоблювальні роботи були виконані італійським скульптором Еліо Саля. Підпис майстра зберігся на колоні головного входу. Двоповерхова будівля нагадувала палац у дусі ран­нього італійського відродження, з мармуровими колонами, ліпним орна­ментом, емблемами ремесел на фасаді. Інтер'єр головного банківського приміщення прикрасили скульптурами античних богів. Чудові меблі виготовила австрійська фірма И. Кимайєра.
   Думка про надбудову банку виникла в 1933 р. після переведення столиці з Харкова до Києва, коли будівля (в її попередньому вигляді) перестала задовольняти зростаючі потреби міста.
   У той час подібна ідея надбудови великої будівлі, що має цілком завершений архітектурний образ, здавалась настільки сміливою, що сам автор не без вагань взявся за проект. Паралельно з О. Кобелєвим над проектом надбудови працював архітектор В. Риков, який розробив кіль­ка цікавих варіантів фасаду. В результаті великої роботи до реалізації прийняли варіант обох архітекторів. При українській конторі Держбан­ку організували будбюро і керівництво будівництвом доручили О. Кобелєву.
   У 1934 р. надбудову (два поверхи) завершили. Будинок від цього став ще виразнішим, монументальнішим. Нині тут, на вул. Інститутсь­кій, 9, розташовано Національний банк України.
   У 1900 р., на розі вул. Пирогова, 9 та Бібіковського бульвару (нині Т. Шевченка), О. Кобелєв, у співавторстві з В. Обремським, спорудив будівлю, де деякий час знаходився Комерційний інститут (пізніше Інститут народного господарства, а з 1930 року один з корпусів Інже­нерно-будівельного інституту). Нині тут розміщено Національний пе­дагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Споруджене архітек­тором О. Кобелєвим у 1903 році приміщення колишнього Земельного банку на вул. Володимирській, 10, після революції віддали під Цент­ральний телеграф. Збудовано О. Кобелєвим і будинок на вулиці Різ­ницькій, 3/34, де містилась приватна жіноча гімназія О. Плетньової (те­пер школа № 8). У 1913 р. на Тимофіївській вулиці (нині М. Коцю­бинського, 1) з'явилась чудова будівля, споруджена за проектом О. Ко­белєва, в якій знаходились Вищі жіночі курси. Вони мали й іншу назву — Київський університет св. княгині Ольги. Нині тут Міністерство над­звичайних ситуацій.
   Серед споруд дореволюційного періоду, створених за проектом архі­тектора Кобелєва, вартий уваги і будинок колишнього Київського від­ділення Російського технічного товариства, збудований у 1911—1914 рр. у монументальних формах класицизму. Нині тут Інститут геологічних наук (вул. О. Гончара, 55-Б). Ці дві споруди — помітне творче досягнен­ня професора Кобелєва, корифея будівельного мистецтва в Києві. Ко­лись у місті діяв Будівельний технікум, який знаходився на той час у дво­поверховому будинку на вул. Нестерова (нині І. Франка, 44). У ньо­му викладали професори Політехнічного інституту, серед яких був і Олек­сандр Васильович Кобелєв. Він іноді відвідував виставки, які організо­вували студенти. Знімав капелюха, ввічливо вітався і роздивлявся виставлені креслення і макети. Архітектор мав багато друзів, адже був товариською людиною, захоплювався поезією, писав сам, і на вечорах з натхненням читав свої твори.
   У 1916 р. його призначили директором середньої будівельної шко­ли в Києві, перетвореної потім на будівельний технікум, у якому був завідувачем, а потім професором, аж до ліквідації технікумів у 1930 р. У період з 1912 до 1919 рр. він був одним з організаторів і деканом буді­вельного факультету Київських політехнічних курсів.
   Після революції, незважаючи на свій похилий вік, Олександр Ва­сильович спроектував і збудував немало великих споруд, в основному, у галузі промислової архітектури. Серед них вирізняються проекти гідро­станції на р. Десенка у Києві (1924—1925 рр., залишився нездійсненим), паротурбінної станції для Києва (1926) і для Вінниці (збудована), фаб­рики музичних інструментів у Києві, авторемонтного заводу на Петрівці і збирального цеху для Київського Червонопрапорного заводу.
   Через панування у 20-х рр. XX ст. конструктивізму в архітектурі, настанов якого О. Кобелєв ніколи не поділяв, він майже не проектує у цей час громадських споруд. Тільки в останні роки за проектами ви­датного майстра зводять навчальний корпус та велику ветеринарну клініку для сільськогосподарського інституту в Білій Церкві і новий банк у Костянтинівці.
   У цей же час Олександр Васильович працює протягом кількох років головним інженером Київського відділення Металобудпроекту і бере участь у численних експертизах і консультаціях з питань проекту­вання і будівництва. Рідко яка велика будівля в Києві обходилась без Кобелєва. Він консультує з особливо складних питаннь конструктив­ного порядку, він же неодмінний член усіх комісій з прийому нових урядових та інших відповідальних будівель.
   О. Кобелєв був дійсним членом Академії будівництва і архітектури України та видав курс у шести томах "Загальна цивільна архітектура".
   Помер Олександр Васильович Кобелєв 1942 року в Києві. Він по­хований на Лук'янівському кладовищі, де спочиває плеяда визначних вітчизняних учених, діячів науки і культури.  
Неоціненний дар, матеріальний і духовний, залишив нам у спадок видатний зодчий, професор О. Кобелєв. Понад 200 проектів і спорудже­них будівель з діапазоном, що охоплювали всі види будівельної прак­тики, починаючи з чистої архітектури і закінчуючи сантехнікою (по якій у Олександра Васильовича теж є праці, відзначені на Всеросійській гі­гієнічній виставці 1913 р. золотою медаллю), характеризують славний шлях талановитого архітектора.
    Усі його творіння відзначаються привабливою свіжістю класичних форм, що саме по собі відігравало позитивну роль у духовному збага­ченні суспільства.
   Загальна зовнішня виразність, урівноважена гармонія і ритм ужит­кових форм, завжди пластичних, бездоганних стали характерною озна­кою великої майстерності Олександра Кобелєва. Адже недарма свого часу його вважали корифеєм у галузі архітектурного мистецтва, навіть патріархом від архітектури. Та й було за що. 

ЛІТЕРА ТУРА

Кобелєв А. В. Общая гражданская архитектура : курс лекций / А. В. Кобелев. — К. : Изд. М. Я. Апте, 1907. —290, IV с. 
Про О. В. Кобелєва

Архитектор, крестник императора : Александр Васильевич Кобелев (1860—1942) // Киев, ведомости. — 2004. — 23 дек, — С. 9.   

Бабулевич С. П. Видатний зодчий Києва / С. П. Бабулевич // Архіт. Рад. України. — 1940. — № 6. — С. 23—32 ; 16 фотогр., 1 портр. — (Архітектурні кадри Ра­дянської України). 

Дюмин В. Три зустрічі з О. В. Кобелєвим ; у свій час його вважали патріархом від архітектури / В. Дюмин // Прапор комунізму. — 1990. — 16 трав. — С. З : портр.

Зодчий А. В. Кобелев // Строительство и архитектура. — 1962. — № 7 [91]. — С. 35 : ил. : Здание Государственного банка в Киеве, 1900 г.

Калъницкий М. Юбилей государственного крестника : выдающийся киевский зодчий родился в Царском Селе / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 2000. — 29 июля. — С. 27 : 2 фото.

Кальницкий М. Строительство КПИ довело одного зодчего до суда, другого — до могилы / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 1998. — 13 апр. (№ 85). — С. 17 : 2 портр., 2 фото.

Кудрявцев Л. Назвали на честь імператора / Л. Кудрявцев // Демократ. Україна. — 2003. — 22 квіт. — С. 4 : портр.

Кобелєв Олександр Васильович // Митці України : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. — К., 1992. — С. 300.

Кобелєв Олександр Васильович // Українська Радянська Енциклопедія : в 12 т. — К., 1980. — Т. 5. — С. 242 : фотоіл. : [Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві, 1911—1913].

Кобелєв Олександр Васильович // Український Радянський Енциклопедичний Словник : у 3 т. — К., 1987. — Т. 2. — С. 101 : фотоіл. : Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві (тепер адм. будинок). 1911—13.

Кредитно-кооперативні та банківські будинки // Історія української архітектури / за ред. В. Тимофієнка. — К., 2003. — С. 356—358 ; 2 фотоіл. 

На Інститутській, 9 знаходиться комплекс Національного банку України // Київ : туристич. путівник. — К.; Львів, 2001. — С. 288—291 ; 8 фотоіл.

ІЛЮСТРАЦІЇ

Олександр Кобелєв : [портрет] // Демократ. Україна. — 2003. — 22 квіт. — С. 4. Кобелєв О. В. Вокзал в Козятині : головний зал, 1888 р.; Залізничний вокзал в Сарнах, 1897 р. ; Будинок київського телеграфу ; Колиш[ній] земельний банк у Полтаві; Будинок Державного банку в Києві до надбудови ; Державний банк у Києві в сучасному його вигляді ; Будинок кол[ишніх] вищих жіночих курсів у Києві, 1913 p.; Будинок колишнього] технічного товариства в Києві, 1914; Будинок філіалу Державного банку в Костянтинівці, 1930 : [фотогр. будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] / Архіт. Рад. України. — 1940. — № 6. — С. 24—31.

Київ. Державний банк на вул. Інститутській, 1902—1905 pp.; Сучасний вигляд та інтер'єр операційного залу : фото початку XX ст. [будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] // Історія української архітектури / за ред. В. Тимо­фієнка. — К., 2003. — С. 357.

Національний банк України ; Операційний зал Національного банку України ; Деталь фасаду Національного банку України. Балкон та ін. ; Комерційний інсти­тут : поштівка поч. XX ст. : [фотогр. будівель за проектами архітектора О. Кобе­лєва] // Київ : турист, путівник. — К.; Львів, 2001. — С. 291, 488.

Немає коментарів:

Дописати коментар