середа, 13 серпня 2014 р.

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)


Художник повинен бути в своїх творах
дзеркалом громади, але дзеркалом високої
ціни, в котрому б одбивалась жизнь
правдива, добре спорядкована й
згрупована, освічена вищою ідеєю.

 (Іван Нечуй-Левицький)

Він був українцем і українським, виключно
українським письменником тоді, коли
многі його ровесники твердо вірили, що
свобода і соціалізм знищить швидко всі
національні різниці.
(Іван Франко)

   Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник, який своєю творчістю започаткував новий етап у розвитку української прози. Полум'яна Шевченкова муза ясно освітлювала його творчий шлях, да­вала силу й натхнення писати про знедолений рідний народ, показувати багатство і красу душі простих людей. Його розмаїта в тематичному і жанровому аспектах проза свідчить, що письменник намагався піднести українське слово до такого рівня, щоб воно цікавило не тільки селянина, який одвіку зберігав його в своєму серці, а й тих, хто, може, втратив рідну мову, але ще міг національно відродитися. Іван Нечуй-Левицький увійшов у історію української літератури як видатний майстер худож­ньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових опові­дань та повістей, відобразивши в них важке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши побут селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, він увів до української літератури нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.


    На відміну від своїх попередників — Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка, Іван Нечуй-Левицький докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх ге­роїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час
ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між ос­новними верствами населення. Розвиток капіталізму, пролетаризація селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали виникнення нового ти­пу селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, — нові умови вимагали нових видів і жанрів, які б могли глибше й доклад­ніше охопити всю складність і розмаїття проявів тогочасного життя. І це було по силі письменнику.
   Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблеві колишнього Канівського повіту Київської губернії (тепер — смт. Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.). Батько Семен Степанович був там свя­щеником (як і дід, і прадід, і ще багато предків), цікавився українською історією та фольклором, мріяв про народну освіту, організував школу для селянських дітей. Значною мірою під впливом батька малий Іванко ще в дитинстві прилучився до романтичного минулого стародавньої України.
    Змалку І. Левицький знайомився з історією України з книжок бать­ківської бібліотеки. Він жадібно читав історію М. Маркевича і Д. Бантиш-Каменського, Літопис Самовидця, але особливо хлопця заці­кавила всесвітня література, що й спонукало його до поглибленого         ви­вчення німецької та французької мов. Саме тоді майбутній письменник відчув смак до літературної творчості.
   На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який учителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там Іванко опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Не­зважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи ви­кладання, він навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньо­му віці вступив до Київської духовної семінарії. Ще в першому класі семінарії, під час контрактового ярмарку в Києві підліток побачив на вітрині французькі книжки. Першу з них ("Кривий біс" А. Лесажа) про­читав зі словником, а надалі всі гроші, що давав батько на гостинці, ви­трачав на книжки, написані французькою мовою. Так у бібліотеці май­бутнього письменника з'явилися твори         Р. Шатобріана та Е. Сю. Особли­во пишався Іван ілюстрованою "Божественною комедією" Данте.
    У першому класі семінарії з рук у руки передавалися книжки українською мовою, нелегально поширювалися вірші Т. Шевченка в рукописах. Усе це сприяло розширенню світогляду юнака, зростанню національної свідомості, закладеної ще в батьківській хаті. І. Нечуй- Левицький згадував пізніше, що досить рано ознайомився з творчістю Т. Шевченка: "Кобзаря" я прочитав ще хлопцем, і він мене дуже вразив своєю високою поезією та народністю в поезії".
    Закінчивши успішно в 1859 р. семінарію, І. Левицький як один з найкращих учнів отримав направлення до Київської духовної академії, але через хворобу не зміг продовжити навчання. Одужавши, працював учителем Богуславського духовного училища, готувався до вступу в духовну академію, до якої й був зарахований 1 вересня 1861 р.
    Початок навчання в академії припав на час скасування кріпацтва. Епоха реформ сприяла посиленню національно-культурного руху в Україні, пробудженню інтелектуальних і моральних сил в усіх сферах громадсько-політичного життя. Ще наприкінці 1850-х рр. вийшли два томи "Записок о Южной Руси" Пантелеймона Куліша, друкувалися тво­ри Марка Вовчка, а в 1860 р. — "Кобзар" Тараса Шевченка. У Петербурзі було започатковано перший український журнал "Основа", який об'єднував навколо себе новонароджені Громади, що виникали одночасно в різних містах України (Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові). Узявши від кирило-мефодіївців ідеї культурництва й народолюбства, члени українських Громад визначили суть своєї діяльності серед українського народу як науково-просвітницьку й педагогічну.
     Члени київської Громади, передусім студенти Київського універ­ситету, були частими гостями у своїх ровесників з духовної академії, вони разом співали українських пісень, читали вірші         Т. Шевченка. Під час зустрічей точилися гарячі суперечки з суспільних питань, дебетува­лися літературні новини. Своїм коштом молоді люди передплачували журнали "Русское слово", "Современник", "Русский вестник", "Основу"; в останньому з них порушувалися важливі злободенні питання культур­ного, освітнього, національного й суспільного розвитку України та українського народу, друкувалися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Костомарова, П. Куліша. У такій атмосфері студент І. Левицький намагався взяти все корисне від академічної науки, вивчав історію, літе­ратуру, стародавні й сучасні мови, наполегливо займався самоосвітою. Саме тоді в нього остаточно сформувався світогляд.
    Під впливом прочитаного в "Основі" і творчості Т. Шевченка Іван Ле­вицький вирішив стати письменником, а псевдонімом обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив. Ці­кавим є той факт, що ще студентом він почав писати українською мовою для "Основи": "Об тім навіть не знали ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав і батько...".
   Із стін академії Іван вийшов у 1865 р., будучи готовим присвятити життя відродженню національних інтересів рідного народу. Молодий педагог дістав призначення до Полтавської духовної семінарії на посаду вчителя російської словесності, причому відразу викликав до себе особ­ливий інтерес у вихованців. Оригінальність поглядів на життя, висока культура, глибоке знання свого предмета, ерудованість, підкреслена повагою до учнів, — усе це вирізняло його серед інших учителів. Не шкодуючи сил і часу, І. Левицький пробуджував почуття національної свідомості у вихованців, прищеплював їм потяг до самостійного мис­лення і творчої праці, прагнув розвивати в них демократичні погляди на суспільно-політичні явища. На своїх уроках він читав твори Т. Шевчен­ка, дозволяв розмовляти й писати українською мовою, заохочував до вивчення українського фольклору. "Пам'ятаю,— згадував пізніше його учень І. Зубковський, — як Іван Семенович, висвітливши напрям творів Шевченка, почав читати нам його "Три літа". Маленького росту, він сидів не на стільці, а на столі і з захопленням читав. Учні сиділи тихо й слухали". Такий підхід до навчання й виховання семінаристів можна назвати більш ніж сміливим. Цього не могло не помітити керівництво семінарії, адже це був період суворої заборони всього українського. Са­ме тоді І. Левицький створив першу повість "Дві московки", про що зга­дував пізніше у своєму життєписі : "Писати повісті я почав ще як був на службі у Полтаві. "Основа" та "Кобзар" Шевченків навели мене на дум­ку, що мені писати треба по-українській".
   Писати українською мовою і працювати в духовній семінарі — це були на той час речі несумісні. Молодий педагог подав заяву на звільнення й почав наполегливо готуватися до екзамену на звання вчи­теля гуманітарних предметів у гімназії, шукати нового місця вже у      світ­ських навчальних закладах. У квітні 1866 р. він дістав призначення до міста Каліша, а через рік перейшов учителем словесності до міста Седлеця, де й викладав до 1873 р. Працюючи в Польщі, Іван Семенович намагався підтримувати тісні стосунки з земляками-українцями: із Сед- леця їздив до Варшави, де тоді мешкала група українських діячів. У ли­сті до українського письменника і громадського діяча О. Огоновського він повідомляв: "Перебуваючи в Седлеці, я прочув, що в Варшаві жи­вуть П. О. Куліш з жінкою Ганною Барвінок та В. М. Білозерський. Я побував у їх і познайомився з ними. Ця знайомість додала мені морапьної сили на чужині, мені було з ким відвести душу". Іван Левицький бував у Львові, де активно друкувався в журналі "Правда" під псевдоні­мом І. Нечуй. У 1868 р. опубліковав там деякі зі своїх творів, зокрема етнографічну розвідку "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності" та оповідання "Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть". У 1869 р. "Правда" надрукувала його роман "Причепа".
    В усіх своїх творах письменник-просвітник гостро засуджував ру­сифікаторську політику царського уряду, на переконливих прикладах демонстрував її наслідки. Учні з народного середовища, вступивши до зрусифікованої школи морально чистими й духовно здоровими, дуже часто виходили з неї спустошеними, зневажливо ставилися до своїх ба­тьків та їхньої мови, родинних традицій і народних звичаїв ("Дві моско­вки", 1868; "Причепа", 1869). На шпальтах галицьких часописів І. Нечуй-Левицький постав як палкий поборник розвитку національної шко­ли в Україні. У статті "Органи російських партій" (1871) він обурювався політикою царського уряду, через яку українську мову "вигнано" з тих шкіл, де вона була запроваджена. Влада "забороняла видавати Єванге­лію на українському язикові, а цензура пропускала, може, двадцяту книжку, і то нікчемну", і "запанувала політика обрусенія”.
   Наприкінці 1860-х рр. І. Нечуй-Левицький став дуже популярним серед галицьких громадських і культурних діячів. Вони активно обгово­рювали питання про необхідність залучення його як талановитого й здіб­ного педагога та відомого на той час письменника-просвітника до робо­ти у Львівському університеті на посаді завідувача кафедри української мови і літератури, але через різні причини цього не сталося.
    Іван Семенович на той час прагнув переїхати до Києва чи якогось іншого міста України, однак доля закинула його до Кишинева, куди друзі давно запрошували на роботу. З 1873 р. він викладав російську і старослов'янську мови та логіку в Кишинівській чоловічій гімназії. Пе­дагогічний колектив складався в основному з українців, більшість з яких були колишніми членами київської та харківської Громад, тож письменник потрапив до кола близьких за духом людей. Гімназію тоді очолював Ф. Вороний — випускник Київського університету, активний діяч київської Громади початку 1860-х рр., один з ініціаторів першої недільної школи в Києві (1859), з яким Іван Семенович був знайомий ще за студентських років. Вони були однодумцями, сповідували передові педагогічні погляди.
   Кишинівський період педагогічної діяльності І. Нечуя-Левицького вирізняється працьовитістю і творчим підходом до справи. Як учитель словесності, Іван Семенович звертав особливу увагу на розумовий роз­виток дітей, необхідність свідомого засвоєння ними програмного мате­ріалу, прагнув навчити гімназистів образно мислити, сприймати й від­чувати природу, малювати словесний портрет і розуміти психіку люди­ни. Як класний наставник, відвідував їх удома, цікавився побутом, умо­вами проживання. Гімназисти любили уроки свого словесника, завжди з теплотою говорили про нього. Пізніше учні згадували, як на уроках він ознайомлював їх з творами Т. Шевченка, інших українських письмен­ників, іноді читав власну прозу, спілкувався українською мовою. Для цього були потрібні неабияка громадянська мужність, велика націона­льна гідність, любов до рідної мови, історії та культури. Отже, невипад­ково видатний письменник потрапив тоді під жандармський нагляд. У доповідній начальника губернського жандармського управління його названо "завзятим хохломаном", і тільки захист директора та інших впливових посадовців допоміг Івану Семеновичу уникнути репресій.
   Під час святкування 75-річчя Кишинівської гімназії І. Лашков (ав­тор історії навчального закладу) у своїй промові назвав кілька вчителів, дорогих гімназії, імена яких учні називають з благоговінням, серед них — І. Левицького. Керівництво гімназії цінувало педагога, постійно заохо­чуючи його морально й матеріально. Наприкінці 1874 р. він отримав за вислугу років чин титулярного радника, а за успіхи в роботі його наго­родили орденом Св. Станіслава II ступеня. Через деякий час Іван Семе­нович став колезьким радником, а в 1880 р. — статським. Крім того, у 1882 р. його відзначили "за отличную усердную службу и особые тру­ды" орденом Св. Анни II ступеня.
   На початку 1870-х рр., коли відновила свою активну діяльність київська Громада, відкривши Південно-Західний відділ Імператорського Російського географічного товариства (1873—1876), Іван Семенович плідно співпрацював з киянами, тоді ж його обрали членом відділу.
   Важливим етапом у житті письменника стали тісні зв'язки з видат­ними діячами української культури — М. Лисенком, М. Старицьким, М. Кропивницьким. У другій половині 1870-х — на початку 1880-х рр. творчість І. Нечуя-Левицького досягає найвищого розвитку. Саме в цей час виходять друком його найкращі твори: "Кайдашева сім'я", "Бурлач­ка", "Микола Джеря", "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмер­ти", "Не можна бабі Парасці вдержатись на селі", "Хмари", повість- хроніка з побуту духовенства "Старосвітські батюшки та матушки", іс­торична розвідка "Український гетьман Богдан Хмельницький і козач­чина". У Львівському журналі "Правда" він продовжував публікувати свої критичні статті з українських питань, про національну школу. У статті "Своєчасне літературне прямування" (1878) просвітник звинувачував російське самодержавство в занепаді освіти в Україні, наголошуючи, що економічне становище українського народу безпосередньо залежить від його "негіросвітності і темноти". "Україна щодо просвіти була забута руськими царями", — стверджував Іван Семенович. Починаючи з XVII ст. "на Україні просвіта падала, і ні один петербурзький цар не квапився її піддержати вищими та середніми школами".
   У 1885 р. через стан здоров'я Іван Семенович був змушений зали­шити педагогічну працю. Після виходу у відставку він оселився в Києві, де почав активні змагання за українську мову, українську школу в скла­ді київської Громади, яка знову відновила свою діяльність, згуртував­шись навколо часопису "Киевская старина" (1882—1906). У ці роки, крім видавничих справ, громадівці працювали над створенням українсь­кого словника, складанням українського правопису, унормуванням української літературної мови, написанням підручників для української школи. І. Нечуй-Левицький — активний учасник усіх цих заходів. У його статтях і творах, як і раніше, звучав протест проти національних утис­ків; вони, як і раніше, пройняті турботою про розвиток національної школи, запровадження викладання в ній рідною мовою. У статті "Україн­ство на літературних позвах з Московщиною" (1891) на прикладах Австрії й Німеччини Іван Семенович розкрив причини національних рухів, які є природною реакцією на національне гноблення. Визвольні змагання поневолених народів він вважав справедливою боротьбою. Відкриття шкіл з рідною мовою викладання, вільний розвиток націона­льних мов і літератур — законне право кожного народу, який хоче ба­чити себе цивілізованим серед інших націй світу.
    У київський період І. Нечуй-Левицький написав і видав велику кількість творів: повісті "Чортяча спокуса" (1885), "Пропащі" (1886), "Над Чорним морем" (1891), "Не той став" (1896), оповідання "Старі гультяї" (1898), "Живцем поховані" (1898), "Без пуття" (1900).
   У 1880-ті рр. І. Нечуй-Левицький зблизився з І. Франком та І. Белеєм, якому неодноразово надсилав свої твори для друкування в журналі "Ді­ло" або в додатках до нього. У цей період Іван Семенович зажив великої слави як український письменник. У 1894 р. уся прогресивна громадсь­кість України відзначила 25-річчя, а в 1904 р. — 35-річчя його літерату­рної діяльності. На святкування 35-річчя приїхали М. Коцюбинський,
    О. Маковей, Панас Мирний, М. Лисенко, М. Кропивницький, В. Короленко, О. Потебня,     Д. Яворницький, були також гості з Польщі, Галичи ни й Буковини. Свої вітання надіслали        І. Франко, М. Аркас, московсь­кий журнал "Русская мысль", а загалом ювіляр отримав близько двохсот вітальних листів і телеграм, що надійшли з різних куточків Росії, з Вар­шави, Відня, Кракова, Праги, Парижа.
    Урочистості проходили як широка національна маніфестація. Від­булися серйозні дебати з приводу важкого становища української мови й літератури. Результатом стала резолюція, яку підписали понад триста осіб. У ній, поряд з вимогою надати можливість користуватися     україн­ською мовою, ставилося питання про національну школу для українсь­кого народу. Те, що він позбавлений школи і книжки рідною мовою, спричинює його темноту й безграмотність, знижує духовні сили, затри­мує економічний розвиток.
    І. Нечуй-Левицький як письменник і громадський діяч доклав бага­то праці для зростання молодих літературних сил, серед яких — М. Грушевський, Н. Кобринська, С. Сфремов. Його неодноразово обирали по­чесним членом різних наукових товариств, зокрема Львівського товари­ства ім. Т. Шевченка, "Руської бесіди", "Руського педагогічного това­риства", "Київського літературно-артистичного товариства".
   У київський період Іван Семенович як член київської Громади ба­гато уваги приділяв ушануванню пам'яті Т. Шевченка. У 1906 р. він на­писав статтю "Сорок п'яті роковини смерті Шевченка", надрукувавши її у журналі "Шершень", а невдовзі став одним з ініціаторів організації Товариства охорони та благоустрою могили Кобзаря в Каневі, був автором його статуту, але створення Товариства не дозволила офіційна влада.
   На початку XX ст. Іван Семенович — активний учасник полеміки, викликаної обґрунтуванням і усталенням норм літературної мови, упо­рядкуванням і узгодженням українського правопису. Цій проблемі він присвятив дві великі праці — "Сьогочасна часописна мова на Україні" (1907) та "Криве дзеркало української мови" (1912). Потреба створення єдиної літературної мови, її правопису, турбота про відкриття націона­льної школи спонукали великого письменника, педагога-просвітника братися за підготовку навчальних книжок. У 1914 і 1915 рр. побачив світ його підручник "Граматика української мови" у 2-х частинах. Пер­ша має назву "Етимологія" (за науковою термінологією того часу), дру­га — "Синтаксис". При складанні підручника І. Нечуй-Левицький опра­цював та використав граматики різних авторів —            М. Смотрицького, Ф. Буслаєва, Є. Тимченка, Г. Шерстюка. Ретельно дотримувався педагог і принципу поєднання навчання з вихованням. Широке використання прикладів з українських казок, загадок, прислів'їв, приказок, народних пісень, ігор, звичаїв, обрядів і прикмет сприяло вихованню в молодого покоління поваги до народу, його традицій, формуванню найкращих бібліографічним раритетом. Сучасним мовознавцям вона могла б допо­могти в дослідженні історії методики навчання української мови.
   Незважаючи на хворобу і похилий вік, Іван Семенович продовжу­вав літературну й громадську діяльність. В Інституті рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються його "Сільські й міські сюжети для оповіданнів, пейзажі і характеристики” (1909—1914), "Сільські мотиви. Пейзажі, типи й характеристики" (1914), а також фольклорні нотатки.
   У важкі роки Першої світової війни та Жовтневого перевороту письменник змушений був боротися за виживання в прямому розумінні цього слова. Літературних гонорарів він не отримував, мешкав у холод­ній хаті, часто голодував. Покинутий своїми прихильниками й однодум­цями, не маючи сім'ї, вистоював у довжелезних чергах за хлібом чи га­сом під дощем, у мороз і холод. Зрештою важко захворів і потрапив до жахливого шпиталю для самотніх людей на Лук'янівці, де й помер без догляду у квітні 1918 р. Поховали його на Байковому цвинтарі.
   І. Нечуй-Левицький — один з найвидатніших письменників Украї­ни, який своєю творчістю та активною громадською діяльністю зробив величезний внесок у розвиток української мови, літератури та культури. За півсторіччя невпинної й натхненної праці він написав понад            50 тво­рів, серед них — короткі оповідання й епічні повісті, комедії та історич­ні драми, театральні рецензії і мовознавчі розвідки, художньо-етнографічні дослідження, науково-педагогічні й літературно-критичні стат­ті. Багато його творів екранізовано, зокрема, у 1927 р. було знято кіно­картину "Микола Джеря" за мотивами однойменної повісті Івана Се­меновича, у 1928 р. — фільм "Василина" за повістю "Бурлачка", а в 1993 р. екранізовано повість "Кайдашева сім'я". Письменнику-педагогу у 1928 біло присвячено велику виставку, а в 1930-ті рр. видано одинадцятитомник його творів. У 1965—1968 рр. видавництво "Наукова думка" підготувало 10-томне зібрання творів І. Нечуя-Левицького. Деякі з них були опубліковані вперше, і разом з листами додали чимало ново­го до нашого уявлення про світлу постать невтомного письменника і педагога-гуманіста.
   На батьківщині Івана Семеновича, у с. Стеблеві, 27 листопада 1960 р. було відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1968 р. споруджено пам'ятник. Не можна не погодитись з І. Франком, який свого часу назвав письменника "колосальним, всеобіймаючим оком України": "Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрів­нянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій ба­чить їх само".
Радимо прочитати (із фондів нашої бібліотеки):  
Твори:
Нечуй-Левицький І. С. Баба Параска та баба Палажка : оповідання / І. С. Нечуй-Левицький. - Київ : Молодь, 1996. - 94, [1]. - (Бібліотека художніх творів для підлітків та юнацтва "Джерело

Нечуй-Левицький І. С. Вибрані твори / І. С. Нечуй-Левицький ; вступ П. Е. Мисник. - Київ : Держлітвидав, 1960. - 551 с.

Нечуй-Левицький І. С. Запорожці / І. С. Нечуй-Левицький. - Харків : Фоліо, 2007. - 317, [2]. - (Українська класика).

Нечуй-Левицький І. С. Князь Єремія Вишневецький : [роман] / Іван Нечуй-Левицький. - Київ : Школа, 2007. - 254, [1]. - (Бібліотека шкільної класики).

Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря ; Кайдашева сім'я / І. С. Нечуй-Левицький ; авт. предисл. Н. Крутікова ; іл.: А. Базилевича А. Полтавеця ; . - Київ : Дніпро, 1982. - 274, [1]. : ілюстр. - (Шкільна бібліотека).

Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря : вибрані твори / І. Нечуй-Левицький. - Київ : Веселка, 1966. - 188, [2]. : портр.

Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря ; Бурлачка. Кайдашева сім'я / І. С. Нечуй-Левицький ; . - Київ : Дніпро, 2001. - 426, [2]. - (Бібліотека школяра


Нечуй-Левицький І. С. Непочаті рудники. Твори І. С. Нечуя-Левицького : в 2 кн. : навч. посіб. / І. С. Нечуй-Левицький ; [упорядкув., передм. і комент. Ярмиша Ю. Ф.]. - Київ : Грамота, 2003. - 533, [2]. - (Шкільна бібліотека).

Нечуй-Левицький І. С. Непочаті рудники. Твори І. С. Нечуя-Левицького : в 2 кн. : навч. посіб. Кн.1 / І. С. Нечуй-Левицький ; [упорядкув., передм. і комент. Ярмиша Ю. Ф.]. - Київ : Грамота, 2003. - 557, [2]. - (Шкільна бібліотека).

Нечуй-Левицький І. С. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. С. Нечуй-Левицький. - Київ : Обереги, 2003. - 143с. : ілюстр. - (Бібліотека українського раритету).

Нечуй-Левицький І. С. Хмари ; Над Чорним морем : повісті / І. С. Нечуй-Левицький. - Київ : Дніпро, 2004. - 549, [2]. - (Скарбниця

Нечуй-Левицький І.С. Твори : в 2 т. Т. 2 : Повісті та оповідання / І. С. Нечуй-Левицький ; [упорядкув. і прим. Н. О. Вишневської ; ред. Н. Є. Крутікова]. - Київ : Наукова думка, 1986. - 638с. - (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література). 
 Про нього:
Бондаренко Ю.І. Вивчення української літератури на філософсько-історичних засадах: плани-конспекти уроків за творами І. Нечуя-Левицького, І. Франка, М. Коцюбинського, П. Загребельного, Л. Костенко, В. Стуса : [посібник] / Ю. І. Бондаренко ; Ніжин. держ. ун-т ім. М. В. Гоголя. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2007. - 139с. - Бібліогр. в підрядк. прим.

Власенко В.О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького / В. О. Власенко. - Київ : Радянська школа, 1969. - 184с. : портр. - Бібліогр.: с. 182-183. 

Волков М. В. І.С. Нечуй - Левицький і театр / М. В. Волков // Культура і життя. - 2003. - № 2. - . 1,2.

Зінченко Н. Джерела духовності І.С. Нечуя-Левицького: полтавські сторінки в житті і творчості письменника / Н. Зінченко // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.26-33

Зінченко Н. Полтава і полтавці в житті й творчості І.С.Нечуя-Левицького/Зінченко Н. // Українська література в загальноосвітній школі, 2002.-N1. т.С.51-54.

Легіт А. Іван Нечуй-Левицьки / Легіт А. // Визвольний шлях. - 1998.- N 7. - С. 838-840.

Мандрика М. Іван Нечуй-Левицький і царська охранка/Мандрика М. // Рідна школа. - 1998.-      N 11. - С.6-7.

Мандрика М. Літературні дебюти Івана Нечуя-Левицького /Мандрика М. // Дивослово. - 1998.- N11. - С.4-6.

Мандрика М.Л. У боротьбі за українське друковане слово і школу / Мандрика М.Л. // Педагогіка і психологія. - 1994.- N2. - С.136-149.

Нежива Л. І. Нечуй-Левицький у спогадах Марії Загірньої /Л. Нежива // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.34-39.

Печарський А. Іван Нечуй-Левицький: постать і творчість у психоаналітичному вимірі /                А. Печарський // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.67-70.

Самі про себе. Автобіографії видатних українців XIX-го століття / ред. Ю. Луцький. - Нью-Йорк : УВАН у США, 1989. - 327с.

Скуратівський В. Нечуй-Левицький / Скуратівський В. // Дивослово. - 1998. - 12. - С. 48-50. 


Вивчення творчості:
Амбіцька А. Архетипи розіп'ятого Бога і хресної дороги в повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря"/А. Амбіцька // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.290-301.

Бойко Н. Герої й антигерої в історичних романах І.Нечуя-Левицького / Бойко Н. // Дивослово, 2001.-N1. т.С.2-5.

Бондаренко Ю. "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького в контексті національного виховання школярів / Бондаренко Ю. // Дивослово. - 1998.- N 9. - С. 39-42.

Бондаренко Ю. І. Вивчення української літератури на філософсько-історичних засадах: плани-конспекти уроків за творами І. Нечуя-Левицького, І. Франка, М. Коцюбинського, П. Загребельного, Л. Костенко, В. Стуса : [посібник] / Ю. І. Бондаренко ; Ніжин. держ. ун-т ім. М. В. Гоголя. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2007. - 139 с. - Бібліогр. в підрядк. прим.

Власенко В. О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького / В. О. Власенко. - Київ : Радянська школа, 1969. - 184 с. : портр. - Бібліогр.: с. 182-183.

Волков М.В. І.С. Нечуй - Левицький і театр / М. В. Волков // Культура і життя. - 2003. - № 2. - С. 1,2

Губанова Л. Сценарій конкурсу інсценівок, присвяченого творчості І. С. Нечуя-Левицького / Любов Губанова // Українська мова й література в сучасній школі. - 2012. - № 1. - С. 76-77.

Демчук О. Багата палітра прози І.С.Нечуя-Левицького/Демчук О. // Українська мова і література в школі. -  2001. - N4. - С.26-28.

Зборовська Н. Український світ у творчості Нечуя-Левицького: гендерний підхід /Зборовська Н. // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях ліцеях та колегіумах. - 2000. - N 5. - С.54-66.

Іван Нечуй-Левицький - загадка для психоаналітиків : [стаття розповідає про життєвий і творчий шлях відомого українського письменника І. Нечуй-Левицького]./ підгот. О. Маленко // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - № 33. - С. 32-34. - Бібліогр. наприкінці ст.

Калинчук А. Особливості характеротворення в історичних романах І. С. Нечуя-Левицького/Калинчук А. // Слово і час, 2000.-N11. т.С.26-32.

Калинчук А. Історичний роман "Князь Єремія Вишневецький" : поетологічні аспекти / Алла Калинчук // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). - 2013. - № 9. - С. 36-40. - Бібліогр. в кінці ст.

Кашуба Н.. Звертання як синтаксичне явище : [практичне заняття на мовному матеріалі творчої спадщини Івана Нечуя-Левицького] / Наталія Кашуба // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). - 2013. - № 9. - С. 41-44. - Бібліогр. в кінці ст.

Коваленко В. "Тут все добуто з себе, висотано з своєї вдачі." (до питання про психологію творчості І. Нечуя-Левицького) / В. Коваленко // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.40-66

Ковальчук Г. І.С. Нечуй-Левицький у творчому житті М.С.Грушевського-літератора / Г. Ковальчук // Українська література в загальноосвітній школі. - 2009. - № 12. - С. 35-39

Колоїз Ж. Вивчаємо застарілу лексику: на матеріалі творчої спадщини Івана Нечуя-Левицького / Жанна Колоїз // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2011. - № 9. - С. 99-108. - Бібліогр.: 11 назв.

Кудряшова О. Поетичні формули у казці І.С. Нечуя-Левицького "Скривджені і нескривджені" / О. Кудряшова // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.284-289

Кучеренко Н. Я. Іван Нечуй-Левицький. "Запорожці" (фрагмент) : літературна казка про запорожців / Н. Я. Кучеренко // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - № 28. - С. 32-35. - Бібліогр. наприкінці ст.

Мандрика М. "Бо жатва многа, а діячів мало" : [з епістолярії .Нечуя-Левицького і М.Грушевського]  / Мандрика М. // Рідна школа. - 1994. - N 11. - С.7-10.

Манян Л. В. І. Нечуй-Левицький "Хмари" : [урок у 10 кл.] / Л. В. Манян // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2011. - № 8. - С. 18-22.

Мариненко Ю. Творчість І. Нечуя-Левицького 1900-х років (аксіологічний аспект) / Ю. Мариненко // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.124-134.

Мейзерська Т. Індійські мотиви як засіб антиколоніальної риторики І.С. Нечуя-Левицького: індуська легенда "Скривджені і нескривджені" / Т. Мейзерська // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.332-339 .

Наєнко М. Іван Нечуй-Левицький і модернізм / М. Наєнко // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.135-138.

Нерубайська Л.А. І.Нечуй-Левицький. "Запорожці" / Л. А. Нерубайська // Все для вчителя. - 2009. - N 23/24. - С. 9-10.

Новак Н. Іван Нечуй-Левицький - гуморист / Н. Новак // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.314-316.

Пахаренко Н. Засоби характеротворення в "Афонському пройдисвіті" І. Нечуя-Левицького / Н. Пахаренко // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.- С. 302-306

Пилипенко Є. Діалектне джерело мови прозових творів Івана Нечуя-Левицького / Євген Пилипенко // Дивослово. - 2013. - № 11. - С. 46-51. - Бібліогр. в кінці ст.
Пода О. Історичний роман І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький": роздуми над рукописом /О. Пода // Слово і час. - 2004. - N10. - С. 44-57.

Поліщук В. Чутливий до поезії Нечуй / Володимр Поліщук // Літературна Україна. - 2013. - 21 листоп.(№ 45). - . 1, 5 : ілюстр. - Бібліогр. в кінці ст.

Сивкова І. Жанрово-стильова природа повісті Івана Нечуя-Левицького "Старосвітські батюшки і матушки"/ І. Сивкова // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.151-167

Сулима М. Повість Івана Нечуя-Левицького "Без пуття" і її місце у творчості письменника/М. Сулима // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". -Черкаси, 2008.-С.139-144

Ткалич І. Семантика і структура іронії у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"/ І. Ткалич // "Іван Нечуй-Левицький : постать і творчість". - Черкаси, 2008.-С.307-313

Штейнбук Ф. Долаючи стереотипи сприйняття : стаття друга : оповідання І. Нечуя-Левицького "Афонський пройдисвіт" у контексті тілесно-міметичного методу аналізу художніх творів / Фелікс Штейнбук // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2011. - № 7/8. - С. 96-104. - Бібліогр.: 11 назв.

Шуляр В. Вивчення спадщини І.С.Нечуя-Левицького в школі / Шуляр В. // Українська мова і література в школі. -  2002. - N2. - С.23-28, № 3. - С.22-26.

Яковенко Т. Богуславське Надросся в житті та творах Івана Нечуя-Левицького / Тамара Яковенко // Українська мова й література в сучасній школі. - 2012. - № 10. - С. 13-17. - Бібліогр.: 12 назв.






Немає коментарів:

Дописати коментар