вівторок, 26 березня 2019 р.

Олександр Корнієвський

- Росте ще в мене в дворі клен, із якого може вийти десяток суцільних бандур, і такого дерева не знайти ні в Корюківці, ні навкруги в лісі. Але я ні за які гроші не зрубаю. Не хочу нівечити природу і свою радість. Нехай росте: влітку увесь мій двір у холодочку, верхів’я навіть дощ не пробиває, а в листі, вгорі, пташки співають, - з листів і спогадів унікального майстра музичних інструментів, кобзаря-віртуоза з Корюківки Олександра Корнієвського.
       21 березня - рівно 130 років від дня народження неперевершеного творця! Земляки-корюківці вшановують цю дату. І ви вшануйте! Він прожив, без року та кількох місяців, сто літ. Виготовив 180 бандур, і кожна з них - неповторна. Та ще в його майстернях народжувалися скрипки і ліри, арфи і цимбали, мандоліни й балалайки, віолончелі і ще такі, що й назву не придумали! На початку 1967 року, напередодні свого 78-річчя, Корнієвський горів бажанням зробити такий інструмент, «який поєднуватиме в собі дві бандури і струнний акордеон». Він матиме 12 тональностей, щоб можна було використати для супроводу бандурної гри. Майстра відмовляли, але він не відступав і таки зробив музичний феномен до свого дня народження й умовно назвав бандурою-арфою. Бандуриною його нарік один із київських журналістів. Одержимість не полишала майстра. Нова модель бандурини перевершила попередню. Вона відрізнялася потужністю звучання, була вкрита емальованою фарбою кольору слонової кістки, мала штучні перестроювачі, демпферні педалі та бічні ручки для перенесення. Загадковості надавала червона запона.

неділя, 10 березня 2019 р.

Мама Т. Г. Шевченка:невідома доля

     Про матір Тараса Шевченка ми знаємо досить мало. А якою ж була вона жінка, яка народила генія України? Спробуємо відповісти на це питання. Багато чого про рід Шевченків ми узнаємо з книги Олександра Кониського "Тарас Шевченко-Грушівський": У хвилястому та зеленому кутку Звенигородського повіту (нині Звенигородський район Черкаської області) є двоє сіл: Моринці і Кирилівка, яких до віку вічного не забуде український народ:.Моринці і Кирилівка стоятимуть перед очима історії відродження українського письменства і національно-культурного життя нашого, бо назва сіл навіки зрослася з іменем генія українського слова Тараса Шевченка. Кирилівка і Моринці належали до маєтностей Енгельгарда. Між його кирилівських кріпаків з початку Х!Х віку була і родина посполитого Івана і жінки його Марти Шевченків-Грушівських. Син його Григорій одружився з дочкою посполитого з Моринець Якима Бойка – Катериною, і жив з нею при батьках в Кирилівці.

середа, 6 березня 2019 р.

Ольга Хохлова

    Ольга Хохлова – аристократка, народжена в українському містечку НІжин.
    Він – 36-річний ловелас, за кілька років від світової слави, експериментатор, бунтар. Ольга була повною протилежністю тих жінок, з якими Пабло мав справу – аристократична, з вишуканим стилем і бездоганними манерами. Пристрасний іспанець був приголомшений, коли попри всі його старання дівчина повністю ігнорувала залицяння. Знайти підхід до норовливої українки допоможе порада Дягілєва, мовляв: "На таких дівчатах треба одружуватись". Пабло Пікассо був настільки зачарований Ольгою, що навіть склав шлюбний договір, за яким у разі розлучення спільно нажите майно розділять порівну.

неділя, 3 березня 2019 р.

На Афоні знайшли записи про батьків святителя Феодосія Чернігівського

    Ієрей Микита та Марія - досі ці імена згадувались як імена батьків святителя Феодосія Чернігівського тільки на основі сновидіння київського старця Олексія Голосіївського. Старцю уві сні явився святитель Феодосій і попросив помолитися за його батьків, назвавши їх - ієрей Микита та Марія. До сьогодні у дослідників було чимало сумнівів: чи можна довіряти таким «джерелам» і вносити до біографії святителя імена батьків лише на підставі сновидіння, нехай і такого шанованого старця, як Олексій Голосіївський? Через 200 років після смерті Феодосія - 18-го лютого, в день вшанування його пам’яті, дослідник афонської спадщини з Чернігівщини Сергій Шумило знаходить на Святій Горі імена батьків Феодосія, записані ним власноруч.

Науково-популярна книга «Колективізація та Голодомор 1932–1933 років на Чернігівщині: забуттю і прощенню не підлягає»

   Її автори: Тамара ДЕМЧЕНКО, провідний дослідник із проблематики Голодомору у Чернігівській області, к.і.н., доцент Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Микола ГОРОХ, один із 4-х дослідників діяльності «торгсину» не тільки в країнах Євразії, а також в Північній Америці, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського. - РЕЖИМ ДОСТУПУ

середа, 27 лютого 2019 р.

Ніжинська письменниця Тетяна Винник видала нову книгу для дітей


    Тетяна Анатоліївна Винник (нар. 11 квітня 1984 Ніжині на Чернігівщині) - громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач з російської, англійської та болгарської мов. Закінчила філологічний факультет Ніжинського університету імені Миколи Гоголя. Паралельно здобула спеціальність «Журналістика» на факультеті суміжних професій. У 2006-му закінчила магістратуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка (фах «Літературна творчість») та аспірантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка («Теорія літератури»). Працювала журналістом на телерадіокомпанії «НТБ», редактором інформаційних новин ТРК «Радіо-Ера» ФМ, вела авторську передачу «Слово без кордонів» на Каналі духовного відродження «Культура», працювала Відповідальним секретарем Всеукраїнської приймальної комісії при НСПУ. У 2018 році викладала зарубіжну літературу у Міжнародному ліцеї МАУП. З 2010-го року й по сьогодні - головний редактор журналу для дітей «Крилаті». Є автором поетичних збірок «Золотоноша» (2003), «Гетсиманська молитва» (2005), «Самоспалення дерева» (2008), «Прокинусь живою» (2014). Виховує сина Богдана Талалая.

вівторок, 26 лютого 2019 р.

Мистецтво у середньовічному Любечі

    Любеч належить, ймовірно, до числа найповніше розкопаних на сьогодні середньовічних центрів Давньої Русі, адже його дослідження триває вже понад століття1. У фаховій літературі найбільш докладно висвітлений доробок місцевої склоробної майстерні, котра діяла протягом 1130-х рр., а також ювелірної майстерні першої чверті ХІІІ ст.. Йшлося також про інші витвори художнього ремесла, загалом не дуже чисельні. Але навіть вже відомі знахідки дозволяють зробити певні спостереження та висновки, бо мова йтиме про конкретний матеріал.
    В Любечі знайдені лише три кам’яні іконки, неоднакові за стилем та манерою різьблення. Т. В. Ніколаєва вважала, що саме це невеличке князівське місто могло бути й місцем їх виготовлення. Припускати таке, звичайно, можливо. Проте, знахідки дещо несподівано виявляють певні прикмети, що не дозволяють прийняти попередні висновки без жодних застережень.