четвер, 21 травня 2020 р.

День Вишиванки 2020 присвячується українській родині та родоводу


    
    ВІТАЄМО  З ДНЕМ ВИШИВАНКИ!
     День вишиванки  це не лише привід показати красу свого вишитого строю, але й можливість на повні легені сказати: "Я українець/українка це моя історія та культура, і я нею пишаюсь". Адже стати учасником Дня вишиванки надзвичайно просто: варто лише вдягнути вишиту річ і ти частина історії своєї країни, частина її культури та самобутності. Упевненні, що цього дня ви будете випромінювати радість та гарний настрій! Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров’я, а також щасливої долі. В Україні вишиванка символізує і родинну пам’ять, вірність та любов у сім’ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок. День вишиванки – народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня. В 2020 році День вишиванки припадає на 21 травня.

Вишиванка – Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благасловляли
Батько й мати, від щирих сердець.
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти- як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім.
                                       (Т. Строкач)

вівторок, 19 травня 2020 р.

Відомі лауреати Всеукраїнського бібліотечного «Біографічного рейтингу»


   Щорічний Всеукраїнський бібліотечний «Біографічний рейтинг» започатковано 2018 р. Інститутом біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського з метою виявлення й популяризація доробку в галузі біографіки й біографістики вчених, краєзнавців та бібліографів України, а також оприлюднення регіональних і краєзнавчих праць, котрі залишаються поза увагою попри часто високий науковий рівень виконання. Підбиття підсумків «Біографічного рейтингу» зазвичай приурочується до Дня біографа (Biographer´s Day), що традиційно відзначається у світі 16 травня. Із об’єктивних причин, пов’язаних із низкою обмежень через пандемію COVID-19, церемонія відзначення переможців цьогоріч трансформується в on-line проект Biographer UA. Список» Рейтингу за 2019 р. було сформовано на основі пропозицій провідних бібліотечних установ із 32 міст України за номінаціями: «Життєпис», «Персональний покажчик», «Колективний портрет», «Збірник біобібліографічних матеріалів», «Довідкові біографічні видання», «Джерела біографії», «Дослідження з теорії та методики біографістики». Відбір видань-переможців рейтингу здійснили 34 авторитетних експерти з числа провідних вітчизняних дослідників-біографістів, актуальна діяльність яких прямо пов’язана зі створенням, аналізом, рецензуванням біографічної літератури, поширенням біографічного знання. Серед експертів рейтингу – 20 докторів наук із різних галузей гуманітаристики (історики, філологи, філософи, педагоги, фахівці з соціальних комунікацій), 13 професорів, які представляють наукові та освітні центри 10 міст (Бердянська, Дрогобича, Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси, Острога, Тернополя, Харкова, Чернігова).
     У 2019 році Відділом наукової інформації та бібліографії  Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка було підготовлено два бібліографічні покажчики. Обидва потрапили в ТОП-10 кращих біографічних видань України за 2019 р.:

 
В номінації «Збірник біобібліографічних матеріалів»:
Внесок чернігівців у розвиток космонавтики : біобібліогр. покажч. / Черніг. ОУНБ ім. В. Г. Короленка ; уклад. О. М. Плаунова ; ред. О. І. Іваненко ; від. за вип. І. М. Аліференко. – Чернігів : [б. в.], 2019. – 68 с.  РЕЖИМ ДОСТУПУ


В номінації "Довідкові біографічні видання":
Біля джерел державотворення: чернігівці – учасники української революції 1917–1921 рр. : біобібліогр. покажч. / Черніг. ОУНБ ім. В. Г. Короленка ; уклад. І. В. Розумій ; ред. Ю. М. Самойленко ; відповідальна за випуск І. М. Аліференко. – Чернігів : ЧОУНБ,2019. – Ч. 1. – 112 с. РЕЖИМ ДОСТУПУ

Презентація бібліографічного покажчика "Біля джерел державотворення: чернігівці – учасники української революції 1917–1921 рр."РЕЖИМ ДОСТУПУ





Шановні Оксана Миколаївна та Ірина Віталіївна!
     Щиросердно вітаємо Вас з заслуженою поважною відзнакою! Ми горді й щасливі з того, що нам випала можливість працювати з Вами і досягати разом професійних висот. Нехай у всіх планах і починаннях Вас супроводжують яскравий успіх і творчі перемоги, робота приносить тільки задоволення й щедрі результати, а новий день дарує натхнення, нові відкриття та звершення. Нехай у Ваших задумах буде мудрість, у службових справах – підтримка однодумців, у серці – тепло й сонячно від людської вдячності. Нехай Ваш шлях буде наповненим новими злетами й досягненнями, а все добро вертається сторицею. Нехай Божа благодать завжди буде з Вами!
    З найкращими побажаннями співробітники відділу наукової інформації та бібліографії.

"Будинок В. В. Тарновського" (Чернігів)




      "Будиинок В. В. Тарновського" історичний будинок у місті Чернігів, який першим розмістив експозицію Чернігівського історичного музею, що складалась із колекції В.В.Тарновського; нині (від 1978) року є приміщенням Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва. 

   Тут містилася колекція громадського діяча і мецената Василя Тарновського, власника Качанівки. Магнат, який більшу частину свого життя розшукував і збирав старі предмети козацької доби, археологічні артефакти тощо, в 1896 р. заповів губернському земству свою чималу збірку без права відчуження, умовою поставив назвати музей власним іменем."Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведование Черниговскому губернскому земству с тем, чтобы он… был открыт для обозрения его публикой на основании известных правил". В тихому провінційному Чернігові гостинно відчинив для відвідувачів свої двері Музей українських старожитностей В.В.Тарновського. Незважаючи на те, що музей знаходився на околиці міста і дістатися до нього було непросто, його відвідували місцеві любителі старовини і приїжджі для огляду колекцій, наукових занять, малювання копій.

Василь Васильович Тарновський - старший (життя, громадська та наукова діяльність наприкінці 40-х -у першій половині 50-х років XIX ст.)

  Вивчення українського дворянського ліберально-демократичного руху першої половини XIX ст. - один з актуальних напрямків сучасної історичної науки. Він дозволяє дослідити участь у цьому процесі представників дворянських родин - нащадків козацької старшини, значна частина яких була біля витоків українського національного відродження. А такі відомі суспільно-політичні діячі, як Василь Васильович Тарновський - старший, грали помітну роль у підготовці та проведенні демократичних реформ 60-х рр. XIX ст. Наукових досліджень, присвячених життю та громадській діяльності В. В. Тарновського - старшого напр. 40-х -середині 50-х рр. XIX ст., майже немає. У попередній нашій публікації на сторінках журналу «Сіверянський літопис» нами було зроблено невеличку розвідку про життя та суспільну діяльність В.В.Тарновського в молоді роки [17]. У публікації мова йшла про особливості формування світогляду В.Тарновського в період навчання в Ніжинському ліцеї князя Безбородька та Московському університеті, а також у період роботи в одному з осередків польського національно-визвольного руху в Житомирі одразу після польського повстання 1830 -1831 рр. У 1834 р. з Волинської губернії на рідну Полтавщину В. Тарновський повернувся вже як людина з повністю сформованими поглядами, досвідом наукових досліджень у таких галузях, як статистика, економіка, юридична наука, історія права. До того ж після смерті батька та матері в 1835 р. він став старшим у сім'ї, керував не лише невеликими маєтками родини, а й мав піклуватися про своїх братів та сестер. Тому в нашій публікації спробуємо дослідити життя та громадську діяльність В.В.Тарновського в період його життя з 1834 до середини 50 - х рр. XIX ст., стосунки з родичами та друзями. Головною джерельною базою статті є родинний архів Тарновських, значна частина документів якого нами репрезентується вперше.

понеділок, 18 травня 2020 р.

130 років від дня народження Миколи Йосиповича Євшана [справж. – Федюшка (1890–1919)]

 Все життя треба віддати для одної ідеї ідеї    національного відродження                                                                                                                                       (М. Євшан) 
    130 років від дня народження Миколи Йосиповича Євшана [справж. – Федюшка (1890–1919)], українського літературознавця, критика, публіциста, перекладача (Дату народження подано за УЛЕ, ЕІУ. За іншими даними народився 1889 р.)


   Кожен період розвитку літератури має рі­вень свого теоретичного самоусвідомлення. Особ­ливо при "зміні віх", естетичної переорієнтації, коли нове покоління намагається сказати нове слово. У літературному про­цесі з'являються постаті, які репрезентують ті творчі орієнтири, які несе з собою нова генерація. В українському літературному процесі початку XX сто­ліття такою неординарною постаттю став Микола Федюшка — літератур­ний критик, публіцист, перекладач, громадський діяч, який писав під псев­донімом Євшан. Високоосвічена людина, справжній знавець української та світової літератури, філософії, блискучий майстер слова, Євшан був чи не першим українським літератором, який свідомо обрав критику своєю єди­ною професією, надаючи їй особливої ваги. Він дав зразок плідного аналізу складних мистецьких явищ початку XX століття. Літературно-критична діяльність М. Євшана тривала лише дванадцять років і трагічно обірвалась на фронтах громадянської війни, але його статті стали справжнім каталізатором літературного процесу, внесли дух полеміки, боротьби, того живого, без чого неможливий поступ у будь-якій га­лузі людської діяльності. Його духовна спадщина досі залишається актуаль­ною, необхідною для формування національно-естетичної свідомості мо­лодого покоління незалежної суверенної України.

Софія Тарновська (Глінка)

    Родина відомого українського мецената та суспільного діяча ХІХ ст. Василя Васильовича Тарновського (молодшого) була багаточисельною. Про кожного з них написані численні публікації, а ось дані про життя його доньки Софії, на жаль, складають зовсім мало сторінок. Це, мабуть, пов’язано з тим, що вона прожила яскраве, але досить коротке життя та практично залишилася в тіні свого брата Васючка, відомого оперного співака, котрий був улюбленцем своїх батьків, публіки та жінок. Окрім Василя, Софія мала ще одного старшого брата Петра, який покінчив життя самогубством, будучи ще студентом. Софія (1876 - 1919) «була статурною та гарною на обличчі дівчиною, з блідо – матовою шкірою, карими очима та чорним волоссям…», часто носила український одяг, любов до якого привив їй батько. Для своїх дітей В. В. Тарновський мол. нічого не жалів, наймав кращих вчителів, і виховання проходило лише в українських традиціях. Мама, Софія Василівна Тарновська (1846 - 1889), померла рано, тому після її смерті дітей виховували тітка Олександра Василівна Корбут та бабуся Людмила Володимирівна Тарновська. Для найменшої Софійки вони замінили маму.

Густинський монастир

       Густиня – це невеличке село біля Прилук у Чернігівській області. Тут у 1600 році був заснований Свято-Троїцький чоловічий монастир. Зараз, після відродження у пострадянський період, монастир є жіночим. Складається він з декількох надзвичайно цікавих споруд: Троїцький собор (1672-1674), Воскресенська церква (1636-1844), Петропавлівська церква (1693-1708), Миколаївська надбрамна церква (1693), корпус настоятеля (1719), мури (1614-1636). За територією обителі знаходиться старовинний монастирський готель (1843). 
      Славетний Густинський монастир розташувався у мальовничій місцині, що оточена, як півострів, водами річки Удай, серед тиші  лісів ось уже чотири століття. Ієросхимонах Йоасаф, який засновував його ще 1600 року разом із двома іноками, знав, що вибирав: подорожній, який прибуде до цих святих місць, почуватиметься тут так, наче він присутній при сотворенні світу. Первозданність, краса, самотина… Він чимало побачив світу, той ієросхимонах Йоасаф. Побував на Афонській горі, потім поселився у Києво-Печерській лаврі, відновлював Межигірський монастир… Задля поширення благочестя та слави Божої, заради чернечого життя та спасіння вирішено було встановити на Густинському півострівці хрест, який би вістив усьому довколишньому люду: тут буде монастир. Минуло кілька років — і на береговому вигині виросла дерев’яна церква, з’явилася братія. Старця Йоасафа, який прийняв схиму, обрали настоятелем. Він ще встигне побувати на Волині у князя Михайла Вишневецького, який видасть монастирю грамоту на володіння Густинню, а також землями довкола неї, лісами, ставками та іншими угіддями…