вівторок, 26 серпня 2014 р.

Адам Бернард Міцкевич (1798—1855)



  Свобода — єдина характерна риса цивілізації.                    (Міцкевич А.)
   Адам Бернард Міцкевич — великий національний співець польського народу. Небуде перебільшенням стверджувати, що Міцкевич для поляків більше, ніж поет, нехай навіть і великий. За словами В. Ходасевича, Міцкевич був і залишається донині для поляків найсвященнішою і найпрекраснішою легендою, романтичне сяйво якої не втрачає своєї привабливої чарівності та краси. А. Міцкевича по праву вважають родоначальником нової польської літератури та мови.
   Життєва доля А. Міцкевича і трагічна, і незвичайна. "Міцкевич, — писав відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовський, був поетом упродовж кількох років, але вони дали все — від балад до "Пана Тадеуша". А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету і пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але незважаючи на це, по суті він завжди залишався поетом, тому що поетична творчість не обмежується лише віршами: вона становить усе життя справжнього поета". І дійсно, життя Міцкевича — це насамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля цього видатного поета органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя — майже вся Європа, контакти і взаємозв'язки з найвідомішими та найталановитішими людьми того часу.


 
   Польський поет, засновник польського романтизму, діяч національ­но-визвольного руху народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заоссє біля м. Новогрудка, що входить нині до складу Білорусі. Раніше білоруські землі належали Литві, поляки, які жили в цих краях, ніколи не забували про свої литовські зв'язки, тому в творчості А. Міцкевича Литва нерідко виступає як позначення його батьківщини нарівні з Польщею. Мати поета, Барбара Маєвська, була дочкою дрібного службовця, батько — Микола Міцкевич, працював у Новогрудці адвокатом і свого часу брав участь у повстанні під керівництвом Тадеуша Костюшка, що було спря­моване проти поділу польських земель між Росією, Пруссією й Авст­рією. Прагнучи повернути єдність Речі Посполитої, польська шляхта по­кладала великі надії на прихід Наполеона. Батько поета брав участь у патріотичній агітації. Своє почуття національної гордості та любові до рідного краю він прагнув передати синам — Адаму і Франтішку. Мико­ла Міцкевич також був членом Комісії громадянського правопорядку, людиною прогресивних поглядів. Великий вплив на маленького Адама мали білоруські, польські та литовські народні пісні й казки, багато з яких він почув від служниці Міцкевичів Гонсевської. Мала батьківщина — земля, повна легенд і напівзруйнованих середньовічних замків — ле­жала між долин і пагорбів, лісів та полів, де селяни співали литовських й білоруських пісень, а шляхта захоплювалась полюванням. Все це зо­ставило глибокий слід у душі поета, увійшло в його твори. Дитинство митця збіглося з приходом до влади Наполеона та наполеонівськими війнами. Як і багато інших поляків, Адам сприймав французького імпе­ратора як визволителя Польщі. Ім'я Наполеона залишилося для поета на все життя символом свободи, тоді ж прокинувся в нього інтерес до фран­цузької літератури. Разом зі старшим братом хлопчик навчався в домі­ніканській школі в Новогрудці. Після занять він з другом часто ходив по навколишніх селах, щоб поспостерігати за народними обрядами, уже у шкільні роки почав віршувати. Відомо, що він написав вірш з нагоди пожежі в місті в 1810 р. Після смерті батька сім'я бідувала, тому хлоп­цеві довелося стати репетитором для учнів молодших класів.
   У 1815 р. А. Міцкевич вступив до університету у Вільно на фізико-математичний факультет, але незабаром зрозумів, що його більше ціка­вить вивчення філології, літератури, історії, тому вже через рік пере­йшов на історико-філологічний факультет. Одним з учителів Адама був знаменитий історик Й. Лелевель, з яким поет підтримував теплі дружні стосунки до кінця життя. А. Міцкевич вивчив кілька мов: російську, французьку, англійську та німецьку, читав в оригіналі й пам'ятки анти­чної літератури. Віденський університет був великим культурним центром і славився своїм ліберальним духом, перейнявся ним і актив­ний юнак: у 1817 р. він з товаришами організував таємне студентське "Товариство філоматів", що означає "ті, що люблять науку". Серед го­ловних положень статуту філоматів — любов до рідної мови, націона­льна гідність і співчуття до знедолених. По суті справи, це було патріо­тичне товариство з певними політичними поглядами. Пізніше ці погля­ди конкретизувалися й перетворилися на просвітницьку програму, по­кликану виховувати громадську думку. Діяльність А. Міцкевича в "То­варистві" відрізнялася особливою активністю, а його інколи аж надто сміливі плани не завжди знаходили підтримку серед інших членів цієї організації.
   В університетські роки на творчість А. Міцкевича вплинув класи­цизм, особливо молодий поет захоплювався Вольтером. Адам створив свій поетичний варіант повісті Вольтера "Виховання принца", назвавши його "Мешко, князь Новогрудка". Кілька років поет працював над пере­кладом "Орлеанської діви"; до періоду ранньої творчості поета також відносяться вірші-послання до друзів-філоматів, наповнені життєлюбст­вом і завзяттям. Перший друкований вірш Міцкеивча — "Міська зима" — був опублікований у 1818 р.
   Товариство філоматів за статутом було просвітницьким, А. Міцкевич керував у ньому секцією літератури та моральних наук. Але одно­думців поета поєднували й політичні цілі. У своїх доповідях Адам гово­рив про приниженість Польщі під владою царя Олександра І, про під­лість рабства, посилаючись на Гомера, котрий сказав, що боги заби­рають у раба половину душі. У членів Товариства філаретів (любителів доброчесності), яке виокремилося з філоматів, погляди були ще радикальнішими, і вони потрапили під пильний нагляд влади.
   Під час літніх канікул 1818 р. А. Міцкевич познайомився з Марилею Верещак — дівчиною, чий образ він зберіг у душі протягом усього життя і яка стала натхненницею багатьох його майбутніх творів. Незва­жаючи на кохання, що виникло між молодими людьми, вони не могли бути разом. Долю дівчини багата родина визначила ще до її зустрічі з поетом: вона була заручена з графом Путкамером, за якого незабаром і вийшла заміж. Звістка про весілля Марилі стала важким ударом для Адама. Після закінчення університету він за розподілом потрапив до маленького провінційного містечка Ковно (нині — Каунас), де почав працювати вчителем. Це було свого роду заслання: університетська вла­да прагнула позбавити поета можливості брати участь у роботі таємних організацій.
   Викладацька робота дуже обтяжувала А. Міцкевича, однак період перебування в Ковно, а потім, упродовж 1821 р. — у Вільно, куди юнак зміг вибратися у відпустку, став перехідним у його творчості. Поет за­хопився поезією сентименталізму, передромантизму і, особливо,    роман­тизму; читав Й. Ґете, Т. Мура, Дж.-Г. Байрона, твори Ф. Шеллінга, Л. Стерна, В. Скотта і німецьких романтиків. Його приваблював вільний дух байронівських поем і віршів, йому подобалося, що представники нової літературної течії зверталися до національних традицій, минулого свого народу. Романтична естетика і філософія були багато в чому близь­кі поетові і незабаром знайшли відображення в циклі "Балади і роман­си", який і став основним змістом першого тому творів А. Міцкевича ("Поезії"), що вийшов у Вільно в 1822 р. У передмові до нього під на­звою "Про романтичну поезію" автор виклав своє бачення нового мис­тецтва, пояснював специфіку європейського романтизму, наголошував на необхідності розвитку романтичного мистецтва в Польщі.
    У видатному творі ранніх років "Ода до молодості" (Ковно, 1820) поет закликав до подвигу в ім'я Вітчизни. Увесь вірш пронизаний роман­тичним запереченням сучасності, яка порівнюється з "глухою ніччю", наповненою "жадібними війнами". "Полум'яний дух" молодості може освітити цю тему і на місці воєн воскресити "благодатну любов", здобув­ши свободу та порятунок для людства:

Без серць, без духа!
То скелети марні!
О молодосте! Крила дай мені,
Щоб зринути в країни ті прегарні,
Де райські світяться вогні,
Де творчості дива ясні,
Де сяють золотом примарні
Надії та пісні.
Нехай нахмурено і кволо
У інших клониться чоло,
Бо їм приречення дало Вузеньке в світі бачить коло.
Лети понад усі сонця,
О молодосте, над землею,
Всієї людськості душею З кінця проймись і до кінця!..

   У ковенський період А. Міцкевич глибоко цікавився творчістю А. Данте і Ф. Петрарки, В. Шекспіра, Й. Ґете та Ф. Шіллера. З не мен­шим інтересом поет вивчав і польську літературу. Він говорив про вплив на неї польських просвітників, зокрема Ю. Німцевича, С. Трембіцького, М. Красіцького, Ф. Карпіньського.
   У 1823 р. побачив світ другий том "Поезій" А. Міцкевича. До нього увійшли поеми "Ґражина" і "Дзяди". Епічна поема "Ґражина", в основу сюжету якої ліг один з епізодів боротьби литовців з хрестоносцями, за­початкувала жанр історичної поеми в польському романтизмі. Лірико- драматична поема "Дзяди" ("Поминки") стала для А. Міцкевича тим твором, до якого поет повертався все життя. У 1823 р. він опублікував лише другу і четверту частини. Перша була на той час ще тільки у пла­нах, дещо записане у чернетках, пізніше вона так і зосталася незаверше­ною, а до третьої поет тоді ще й не брався. Композиція сюжету другої частини будується як своєрідне розгортання древнього язичницького обряду поминання померлих. В основу покладено народне повір'я про те, що живі можуть своєю вдячною пам'яттю допомогти мертвим знайти дорогу в потойбічний світ. Це повір'я дороге поетові тим, що відобра­жає народні уявлення про зв'язок часів, завдяки чому моральна відпові­дальність за життєву позицію стає дуже високою.
   У 1823 у зв'язку зі слідством у справі організації філоматів А. Міцкевич разом з товаришами опинився в перетвореному на в'язницю базиліанському монастирі у Вільно. За щасливим збігом обставин і завдяки підтримці друзів йому вдалося відбутися порівняно легким покаран­ням — засланням до Російської імперії, яке тривало чотири з полови­ною роки, що проминули в Петербурзі, Одесі та Москві. У Петербург А. Міцкевич приїхав 7 листопада 1824 р., у день страшного водопілля. У цьому поет угледів знак того, що цитадель гнобителів народів Росії не вічна. Зійшовшись попервах з петербурзькими поляками, передусім, з малярем-містиком Олешкевичем, Адам отримав можливість познайоми­тись із творчою молоддю —- літераторами та митцями. Його близькими приятелями стали поети О. Бестужев і К. Рилєєв. Останній знав польсь­ку мову, поезію, задовго до зустрічі з А. Міцкевичем переклав росій­ською мовою деякі його балади. Чимало нових знайомих польського поета стал и учасниками майбутнього повстання декабристів. Тим часом царська влада прийняла рішення: польських філарегів у столиці імперії не тримати й надати їм можливість самим визначитись із місцем за­слання. Адам обрав Одесу, де жив з лютого по жовтень 1825 р. О. Бес­тужев і К. Рилєєв дали А. Міцкевичу та його друзям, засланим філаре- там Малевському та Єжовському, рекомендаційні листи, завдяки яким поляки були прийняті в середовищі одеських вільнодумців. Навесні і влітку 1825 р. у місто з'їхалось чимало російських змовників, серед яких був і князь С. Волконський. Адам Міцкевич спізнався з ним та його сподвижниками, що вельми вплинуло на формування світогляду поета.
   Майже одразу по прибутті в Одесу Міцкевич познайомився з К. Собанською, на запрошення якої пізніше здійснив подорож до Кри­му, що тривала з 14 серпня по 14 жовтня 1825 р. Одеські та кримські враження стали поштовхом до створення чудових "Сонетів" (1826) — одного з найвидатніших явищ у тогочасній польській літературі. Книга відкривапася любовними сонетами, у яких відобразилися глибокі пере­живання людини, порухи її душі, трагізм долі. Ще більшу популярність здобули "Кримські сонети", що увійшли до тієї ж книги. Гут тема ко­хання відходить на другий план, на перший виступають страждання вигнанця:

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,

Як спінені вали біжать йому до ніг Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг,

На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,

Немов морських потвор іде страшний набіг;

Здобудуть — і назад одходить військо їх.

Корали й перли нам лишивши на тарелі.

Твоя подоба це, поете молодий!

Так грізних пристрастей бушує буревій;

Та ліру ти підняв — і в серці супокій.

Навала відійшла по довгій обороні,

Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.

За них віки тобі вінком прикрасять скроні.

   Вибір жанру (сонет) мав для поета дуже велике значення. У 1820-х рр., внаслідок боротьби прибічників класицизму з романтиками, з'явилася низка статей Ф. Гофмана, у яких автор глумився над Ф. Петраркою, на­зиваючи його поетом "малозрозумілим", і над сонетом як "формою кла­сично недосконалою" ("Вісник Європи", 1826). Це було спрямовано проти романтиків, котрі вважали Петрарку першим романтиком, а сонет — найкращою поетичною формою, що розкриває душевний світ людини в усій його драматичній суперечливості. Тим самим, вибравши сонет, А. Міцкевич долучився до суперечки на боці романтиків. Польська кри­тика неоднозначно оцінила "Кримські сонети" — романтики зустріли їх із захопленням, класицисти ж вважали, що це — не поезія.
   Восени 1825 р. А. Міцкевичу було дозволено переїхати до Москви. 13 листопада в поштовій кареті поет виїхав з Одеси і через місяць уже був у Москві. Величезний вплив на поета справили наслідки повстання декабристів. Він важко переживав жорстоку розправу Миколи І з ре­волюціонерами. Один з біографів митця писав: "Не можна вгадати, узявся б Міцкевич за зброю, якби опинився в Петербурзі під час пов­стання 14 грудня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю...".
   Спочатку видатний поет жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. Навесні 1826 р. А. Міц­кевич познайомився з московським літератором М. Полєвим, який увів його до літературних кіл Москви, де Адам зблизився з найвидатнішими
представниками російської літератури — Є. Баратинським, Д. Веневіті- новим, П. Вяземським, С. Соболевським та іншими. У жовтні 1826 р. відбулося знайомство Міцкевича з О. Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу. 12 жовтня 1826 р. він був присутній при читанні Пушкіним "Бориса Годунова" у поета Д. Веневітінова. Відтоді й до сво­го від'їзду Міцкевич перебував у центрі культурного життя Росії. Живу­чи в Москві, часом виїжджав до Петербурга, бував на літературних ве­чорах, зустрічах, де він, володіючи неперевершеним талантом імпро­візатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета. У Петербурзі Адам познайомився з В. Жуковським, О. Гри- босдовим, І. Криловим, А. Дельвігом, планував видавати в Росії польсь­кий журнал "Ірида", який би сприяв розширенню польсько-російських культурних зв'язків. Однак йому, котрий знаходився під "підозрою", було заборонено таку діяльність. Важко переоцінити значення росій­ського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. У Росії Міц­кевич сформувався як поет дружби слов'янських народів, глибше зрозу­мів ідею національної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв'язок з міжнародною політикою. У ці роки митець став провісником полі­тичної свободи. Одночасно відбувалося і зростання художньої майстер­ності Міцкевича, чому сприяло спілкування з російськими літератур­ними діячами, і насамперед з О. Пушкіним. Загальний тодішній рівень російської культури був значно вищий за польську. "Ми відстали в літературі на ціле сторіччя", — писав Адам своєму другу Одініну. Під час свого перебування в Росії А. Міцкевич створив чимало прекрасних ліричних віршів (серед них — "Фаріс"), балади "Воєвода" і "Три Буд- ріса", переклав польською дві арабські легенди. У ліро-епічних творах, написаних у Росії, немає надмірної фантастики й дидактики, вони ближчі до балад Пушкіна. Не випадково саме "Воєводу" і "Будріса" вибрав для перекладу Олександ Сергійович.
    Увесь 1827 р. А. Міцкевич працював над поемою "Конрад Валленрод". У цьому творі, як і в "Ґражині", поет звертається до середньовіч­ного періоду історії Литви, боротьби з хрестоносцями, її герой понад усе ставить патріотичний обов’язок, заради порятунку батьківщини від­мовляється від усього особистого. Ця поема А. Міцкевича закликала до боротьби за свободу, в ім'я якої не страшні ніякі жертви. Саме так сприйняли її польські патріоти в дні повстання 1830 р., вона була для них бойовим закликом до дії. Високу оцінку "Конрад Валленрод" отри­мав у середовищі прогресивних російських літераторів: "Численне коло російських шанувальників поета знало цю поему, не знаючи польської мови, тобто знало її зміст, вивчало подробиці і красу її" (К. Полє- вой). Це мало не єдиний у своєму роді подібний приклад.
   З початку 1828 р. до травня 1829 р. А. Міцкевич мешкав у Петер­бурзі, був прийнятий у великосвітське товариство: здобув прихильність князів Вяземських та Волконських; у салоні Зінаїди Волконської чимало імпровізував. Його експромти під музику викликали незмінне захоплен­ня. У петербурзький період поновилися зустрічі та бесіди з О. Пушкі­ним. А. Міцкевич знову перекладав з Данте, Ф. Петрарки, Й. Ґете, зі східної лірики, перевидав вірші та поеми.
   Увесь час поет намагався отримати дозвіл на виїзд за кордон. З до­помогою російських друзів, які охарактеризували його представникам влади як людину тиху та скромну, далеку від політики, А. Міцкевич отримав закордонний паспорт. У травні 1828 р. він покинув Росію. Поет поїхав до Німеччини, у Веймар, де зустрічався з Й. Ґете, потім у Швей­царію та Італію. У Римі він дізнався про повстання в Польщі, яке розпо­чалося в листопаді 1830 р. Через кілька місяців Адам виїхав на батьків­щину, але затримався в дорозі. Відомо, що не був допущений у Варша­ву; зупинився в Познані, блукав уздовж кордонів Царства Польського, шукаючи зустрічі з очевидцями й учасниками повстання. Героїзм пов­станців вражав Міцкевича. У той час він знову звернувся до жанру бала­ди, намагаючись утілити у слові найпрекрасніше з того, про що довідав­ся з розповідей очевидців. Так виникли "Нічліг", "Редут Ордона", "Смерть полковника" та інші. У червні 1832 р. поет залишив Познань і вирушив у Дрезден, де була завершена третя частина "Дзядів", у серпні А. Міцкевич був уже в Парижі. Тема третьої частини — засудження тиранії, ненависть до царизму, надія на перемогу в новій боротьбі за свободу. В основу сюжету "Дзядів" покладені події 1823—1824 рр. — суд над філаретами та їхнє заслання. У душі поета боролися надія і від­чай, болісно пекла туга за батьківщиною. Усе це зумовило саркастично похмурий тон у зображенні жорстокості царських слуг, відобразилося на переоцінці історичної ролі польської революції. Польські емігранти в Парижі захоплювались творчістю митця, вбачали в ньому пророка, го­ворили про особливу місію Польщі в історії людства, що стражданнями здобуває для нього свободу. Ці болісні пошуки знаходять своє відобра­ження у лірико-драматичній поемі "Дзяди".
   У 1832—1834 рр. А. Міцкевич працював над новим твором — пое­мою "Пан Тадеуш", у якій показав старопольський побут першої трети­ни XIX ст. — час перехідний і складний, коли багато чого відходило в минуле разом зі звичаями, мораллю, поняттями. Сучасники високо оці­нили поему, назвавши її епопеєю, а перекладач і популяризатор творчо­сті А. Міцкевича М. Рильський писав: "Пан Тадеуш" є в такій же мірі енциклопедією старосвітського життя Литви, як "Євгеній Онєгін" су­часного О. Пушкіну російського життя".
   22 червня 1834 р. Адам Міцкевич одружився з Целіною Шиманов- ською, донькою відомої піаністки Марії Шимановської. У 1835 р. у ро­дині народилася донька Марія, у 1838 — син Владислав, у 1850 -— син Юзеф. У 1840-х рр. Міцкевич полишив поетичну творчість. Він зайняв­ся публіцистичною, викладацькою, а потім і революційною діяльністю. У 1839—1840 рр. читав лекції з історії римської літератури в Лозанні, у 1840—1844 рр. — курс лекцій з історії слов’янських літератур у Колеж де Франс у Парижі.
   У 1849 р. А. Міцкевич започаткував у Парижі видання інтернаціо­нальної газети "Трибуна народів", яку одразу ж закрили. У ній митець опублікував низку статей, закликаючи народи до революційного про­тесту. Ідея про польське месіанство відступила на другий план, Міцке­вич шукав активної діяльності. У листопаді 1855 р. поет вирушив у Константинополь для участі у війні на боці Туреччини проти Росії, він сподівався зібрати військово-революційний загін з поляків, але ця мета залишилася недосяжною. 26 листопада 1855 р. поет помер у Константи­нополі від холери. 21 січня 1856 р. останки Адама Міцкевича перевезли в Париж на кладовище Монморансі, а 4 липня 1890 р. — у Краків.
   Українські поети ще за життя А. Міцкевича в Росії почали цікави­тися його творчістю: з 1820-х рр. поезією великого поляка захоплюва­лися члени Кирило-Мефодіївського братства. Під впливом художньо- публіцистичної праці Міцкевича "Книга польського народу і польського пілігримства" (1833) був написаний один з програмних документів братства — "Книга буття українського народу". У 1846 р. Т. Шевченко передав для Міцкевича в Париж через М. Савича рукопис своєї поеми "Кавказ". Творчість видатного польського поета високо оцінювали П. Гра- бовський, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник. Твори А. Міц­кевича перекладали та переспівували П. Гулак-Артемовський, Л. Боро- виковський, П. Куліш, М. Старицький, О. Навроцький, І. Франко, Леся Українка, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко, В. Сосюра, Л. Первомай- ський, М. Лукаш. Основну частину творчої спадщини Міцкевича пере­клав М. Рильський (у тому числі й поему "Пан Тадеуш", що вважається найкращим перекладом іноземною мовою). На тексти поезій А. Міцке­вича писали музику Б. Лятошинський та Г. Майборода. У 1905— 1906 рр. Адаму Міцкевичу споруджено пам'ятник у Львові.
   Поезія А. Міцкевича мала величезне значення для польського на­ціонально-визвольного руху, для розвитку демократичної думки, від­новлення польської літератури; вона збагатила літературну мову, віршу­вання, поетичні жанри. Істотною є роль А. Міцкевича в розвитку польського театру (постановки його "Дзядів", численні висловлення з питань драматургії). У Росії вірші А. Міцкевича перекладали О. Пушкін, М. Лєрмонтов, К. Рилєєв, І. Козлов, М. Огарьов, А. Майков, М. Михай­лов, А. Фет, В. Брюсов, І. Бунін та інші. Однак значення А. Міцкевича не вичерпується його літературною діяльністю, він був передовим по- літичним діячем свого часу, стояв у центрі польського визвольного ру­ху. Першорядне значення Польщі в розвитку передових революційних ідей століття визначило й світове значення Міцкевича, котрий ще за життя був для всього світу символом боротьби свого народу за волю.

ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання творів А. Міцкевича

Вибране. — К. : Молодь, 1955. — 150, [2] с., [6] арк. іл., [1] арк. портр. Вибране. — К. : Школа, 2005. — 460, [1] с. : портр. — (ШХ : Шкільна хрестоматія).

Вибрані твори : в 2 т. — К. : Держ. вид-во худож. л-ри, 1955. — 2 т. Собрание сочинений : в 5 т. — М. : Гослитиздат, 1948—1954. — 5 т. Избранные произведения. — М. : Детгиз, 1956. — 519 с. — (Школьная библиотека).

Избранные произведения : в 2 т. — М. : Гослитиздат, 1955. — 2 т. Избранная поэзия. — М. : Панорама, 2000. — 592 с. — (Библиотека сла­вянской литературы).

Венок из васильков и руты... : Адам Мицкевич в пер. Филиппа Вермеля.

[М.]: Возвращение, 2003. — 236, [2] с. : портр.

Слышу жизни зов : стихи. — Калининград : Янтарный сказ, 1998. — 96 с. : ил.

Сонеты. — М. : Худож. лит., 1990. — 126,[1] с.: грав.

Кримські сонети. — Сімферополь : Таврія, 1983. — 160, [9] с. : іл. Кримські сонети = Бог^у кгупккіе = Кьырым сонетлери = Крымские сонеты / Адам Міцкевич. — К. : Етнос, 2004. — 127 с. : іл., портр. — (Перлини світової класики).

Кримські сонети = Бопеїу Ктутвкіе. — К. : Голов, спеціаліз. ред. л-ри мовами нац. меншин України, 1998. — 46, [2] с. — (Перлини світової класики).

Моя милованка / [муз.] Ф. Шопен. — Житомир : Полісся, 2010. — 8 с,— (Музична скарбниця Волині).

Пан Тадеуш. — Варшава : Укр. наук, ін-т, 1934. — XVI, 259, [1], XX, [III] с.

Пан Тадеуш : [поема, вірші]. — Тернопіль : Навч. кн. — Богдан, 2004.

142, [1] с. : іл., портр. — (Шкільна роман-газета ; вип. 1).

Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві: шляхет. історія 1811—1912 рр. у дванадцяти кн., писана віршами. — X. : Фоліо, 2008. — 347, [2] с., [1] арк. портр. : іл. — (Бібліотека світової літератури).

Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві: шляхет. історія 1811—1912 pp. у дванадцяти кн., писана віршами. — X. : Фоліо, 2004. — 347, [2] с., [1] арк. портр. : іл. — (БСЛ : Бібліотека світової літератури).

Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві. — К. : Голов, спеціаліз. ред. л-ри мовами нац. меншин України, 1998. — 637, [2] с. : іл., портр. — (Перлини світової класики).

Пан Тадеуш, или Последний наезд на Литве. Шляхетская история 1811— 1812 годов : в 12 кн. стихами. — Варшава : Аркады, 1978. — 338 с.

У дружньому домі = W przyjacielskim domu. — Львів : Каменяр, 1994.- 189, [2] с.: портр.

Про А. Міцкевича

А. Мицкевич — в истории России, Польши и Европы : тезисы докл. и материалы / Санкт-Петерб. гос. ун-т [и др.]. — СПб.: [б. и.], 1994. — 36 с. Адам Міцкевич і Україна : зб. наук, праць / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — К. : Б-ка українця, 1999. — 345 с.

Адам Міцкевич і Україна : матеріали Міжнар. конф., присвяч. 200-річчю від дня народж. видат. пол. поета / [редкол.: М. Борецький та ін.]. — Дрогобич : Вимір, 1998. — 159 с.

Биолчев Б. Отвъд мита. Адам Бернард Мицкевич — между осанката на народния пророк и Homo Ludens / Боян Биолчев. — 3-є изд. — София : Унив. изд-во "Св. Климент Охридски", 2001. — 258 с. — (Университетска библиотека; № 410).

Грейнер Р. Н. Каролина Собаньская : [история взаимоотношений Пуш­кина, Мицкевича и графини Собаньской] / Р. Н. Грейнер. — Одесса : Астропринт, 2005. — 74 с. : ил., портр., карта.

Дни Адама Мицкевича в Крыму / гл. ред. В. П. Казарин. — Симферо­поль : Универсум, 2004—2008. — 8 т. — (Крымско-польский сборник научных работ = Krymsko-polskie zeszyty naukowe = Кримсько- польський збірник наукових праць).

Ивинский Д. П. Пушкин и Мицкевич : история лит. отношений / Д. П. Ивинский. — М. : Языки славян, культуры, 2003. — 432 с. — (Studia philologica).

Климчук В. А. ...Жаль перестать быть литвином... А. Мицкевич. Чей поэт Адам Мицкевич? / В. А. Климчук. — 2-е изд., доп. — Брест : Изд-во С. Лаврова, 2003. — 92 с.

Колесса О. Шевченко і Міцкевич. Про значення впливу Міцкевича в розвою поетичної творчості та генезі поодиноких поем Шевченка : по­рівнююча студія д-ра Олександра Колесси. — Львів : [б. в.], 1894. — XXVI, 117 с.

Миронюк Л. Лирика Адама Мицкевича в поэтической интерпретации Максима Рыльского / Л. Миронюк, С. Миронюк. — Оівгіуп : Уугзга вгкоіа pedagogiczna, 1998. — 138 с. — (Би^іа і пшегіаіу (У8Р XV ОЬгІупіе ; № 138).

Народні оповідки про Пушкіна і Міцкевича, записані А. Топачевським та іншими / записали: А. Топачевський [та ін.]. — К. ; Люблін : [б. в.], 2007. — 43 с.

Рильський М. Т. Про поезію Адама Міцкевича / М. Т. Рильський. — К. : Держлітвидав України, 1955. — 116, [1] с.

Рыльский М. Ф. Великий польский поэт Адам Мицкевич / М. Ф. Рыльский. — М.: Знание, 1955. — 16 с. — (Серия 6 ; №15).

Яструн М. Міцкевич : біогр. повість / Мечислав Яструн. — К. : Вид-во Жупанського, 2008. — 616, [2] с.: іл., портр. — (Серія "Життєписи").

 Статті:

 Ананов М. Анализ "Крымских сонетов" Адама Мицкевича "У могилы Потоцкой" и "Буря" / Ананов М. // Культура народов Причерноморья.  — 2009. — № 160, —С. 97—100.

Астаф'єв О. Творчість Тараса Шевченка та Адама Міцкевича як діалог культур / О. Астаф'єв // Слово і час. — 2006. — № 6. — С. 7—15.

Лисенко-Єржиківська Н. Тематично-мотиваційна проблематика "одесь­кої" інтимної лірики Адама Міцкевича та її українське відлуння / Ната­лія Лисенко-Єржиківська // Слово і час. — 2009. — № 9. — С. 85—96.

Нахлік Є. "Подай же руку козакові... " : А. Міцкевич у рецепції Т. Шев­ченка / Є. Нахлік // Дзвін. — 2003. — № 3. — С. 140—144.

Сидяченко Н. Кримські почуття, ув'язнені у форму сонета / Наталя Сидяченко // Слово і час. — 2009. — № 9. — С. 96—102.

Штейнер И. Ф. Море и берега Крыма в сонетистике Адама Мицкевича и лирике Владимира Короткевича / Штейнер И. Ф. // Актуальні пробле­ми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство.— Вип. 24, ч. 4. — С. 325—332.

Музичні твори на слова А. Міцкевича:

Будрыс и его сыновья : баллада для голоса с оркестром : соч. 98 : А.-е.2 / муз. Ц. Кюи. —Лейпциг : Беляев, 1916. — 15 с.

В альбом : романс для низького голосу з фп. : а-е.2 / [муз.] Ю. Г. Рожав- ская. — К. : Совет, композитор, 1961. — 3 с.

Вновь к тебе : романс : для голоса с фп.  / [муз.] Г. И. Майборода.- К.: Музфонд СССР, Укр. респ. отд-ние, 1956. — 5 с.

Гражина : симф. баллада по повести Адама Мицкевича : для большого оркестра : Ор. 58 / [муз.] Б. Лятошинский. — М. : Музгиз, 1960. — 90 с. Гражина : симф. баллада по поэме А. Мицкевича : соч. 58 / [муз.] Б. Ля­тошинский. — К. : Муз. Украина, 1983. — 102 с. : портр.

Два романса для высокого голоса на слова А. Мицкевича : с сопровожд. фп. : соч. 57 / [муз.] Б. Лятошинский. — К. : Музфонд СССР, Укр. респ. отд-ние, 1956. — 12 с.

Дружба i любов : вок. цикл для серед, голосу з фп. на слова А. Мщкевича / [муз.] Ф. Н. Надененко. — К. : Музфонд СРСР. Укр. респ. фшя, 1957, —32 с.

Избранные романсы на слова А. Мицкевича : для голоса в сопровожд. фп. / сост. И. Головнева. —Л. : Музыка, Ленингр. отд-ние, 1986. —47 с.

К ней : для сред, голоса с фп. / муз. М. Глинки. — М.: Музгиз, 1955. — 7 с.

К ней : для сред, голоса с фп. / муз. М. Глинки. — М.: Музгиз, 1945. — 5 с.

Меня холодным люди называютъ : для голоса с фп. : h-e.2 / [муз.] Ц. Кюи. — СПб.: В. Бессель, 1878. — 5 с.

Моя баловница : для голоса и фп. : Ре-бемоль. 1-соль-бемоль.2 / [муз.] Ф. Ф. Шопен. — К. : Мистецтво, 1955. — 7 с.

Моя баловница : ор. 42, № 4: 1897 г. : (для высокого голоса): cd.l-g.2 / авт. муз. Н. Римский-Корсаков. — М. : Гос. изд-во, Муз. сектор, 1929.- 5 с.

На землю сумрак пал : для голоса с фп. меццо-сопрано : соч. 47, № 3: d.l-es.2 / [муз.] П. И. Чайковский. — М. : Гос. изд-во. Муз. сектор, 1924.-7 с.

На землю сумрак пал : Романс для сред, голоса с сопровожд. фп. : соч. 47, № 3 / [муз.] П. И. Чайковский. — М. ; Л. : Музгиз, 1952. — 7 с.

Ночь в Бахчисарае : Музыкальная картинка для пения с фп. ; до. 1-соль.2 : ор. 2, № 4 / муз. Н. Айрама. — М. : Юргенсон, ценз. 1895. — 9 с.

О, милая дева : для высокого голоса с фп. / муз. М. Глинки. — М. ; Лейпциг : П. Юргенсон, 1902. — 7 с.

О, милая дева : для высокого голоса с фп. : cis.l-as.2 / муз. М. Глинки.-М.; Пг. : Гос. изд-во Муз. сектор, 1923. — 7 с.

О, милая дева : для высокого голоса с фп. : cis.l-as.2 / муз. М. Глинки.- М.; Л. : Гос. муз. изд-во, 1941. — 7 с.

Песня скитальца : романс для голоса с фп. : des.l-g.2 / [муз.] Г. И. Май- борода. — К. : Музфонд СССР. Укр. респ. отд-ние, 1956. — 7 с.

Пловец : романс для голоса с фп. : cis.l-e.2 / [муз.] Л. М. Абелиович. — Минск : Госиздат БССР, 1958. — 11 с.

Пускай нам разлуку судьба присудила : на мотив из Мицкевича : для высокого голоса и фп. : Ор. 5, № 1 / [муз. Э. Купер]. — М. : П. Юрген­сон, [1914]. — 5 с.

Разлука : 1878 г. : для голоса с фп. / муз. Ц. Кюи. — СПб. : В. Бессель, 1879, — 7 с.

Романсы русских и польских композиторов на слова Адама Мицкевича : для пения с фп. — М.: Музгиз, 1955. — 83 с.

Свитезянка : (из Мицкевича) : кантата для сопрано и тенора соло, сме­шан. хора и оркестра : ор. 44 / соч. Н. Римского-Корсакова. — Лейпциг : Беляев, 1898. — 53 с.

Свитезянка : кантата для сопрано и тенора соло, смешан, хора и оркест­ра / [муз.] Н. А. Римский-Корсаков. — М. : Музыка, 1974. — 59 с.

Текуть мои слезы : для голоса с фп. : сІ8.1-Й5.2 / [муз.] Ц. Кюи. — М. : П. Юргенсонъ, 1877. — 3 с.

Три романса на стихи Адама Мицкевича : для сред, голоса с сопровожд. фп. / [муз.] И. Г. Адмони. — М. : Музфонд СССР, 1956. — 16 с.

Что чувства наши? : (из 3 ч. поэмы "Поминки") : для голоса с фп. : с.1-£Є5.2 : ор. 71 / [муз.] Ц. Кюи. —М. ; Лейпциг : П. Юргенсон, [1907].- 5 с.

Бібліографія

Адам Міцкевич (1798—1855) : (метод, матеріали з нагоди 200-річчя з дня народж.) / [підгот.: Л. Бурлакова, М. Кривенко]. — Львів : [б. в.], 1998, —29 с.

Адам Мицкевич в русской печати, 1825—1955 : библиогр. материалы / сост. Б. М. Богатырь [и др.]. — М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1957. — 599 с.

Міцкевич і Харків : біобібліогр. нарис / [уклад. К. Д. Тараманова]. — X. : [б. в.], 1999.—37 с.

Чижиков Л. А. Адам Мицкевич : (библиогр. указ. рус. о нем лит.) / Л. А. Чижиков. — Пг. : тип. Имп. Акад. наук, 1915. — 27 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар