Серед постатей-символів українського Відродження 1930-х рр. однією з найяскравіших фігур був Григорій Косинка — патріот, талановитий письменник, життя якого на тридцять п'ятому році жорстоко обірвала система, однією з перших жертв якої він став. Багато років ім'я Г. Косинки піддавалося забуттю, твори забороняли та замовчували, а його рідні носили страшне тавро "ворогів народу".
Григорій Михайлович Стрілець (справжнє прізвище митця) народився 29 листопада 1899 р. у селі Щербанівка, що на Київщини. Родина майбутнього письменника була дуже бідною, батько мусив ходити по наймах, мати, окрім доглядання дітей та домашнього господарства, полола людям городи, прала, вишивала на замовлення. Стомившись від безкінечних злиднів та напівголодного існування, родина, продавши свій маленький клаптик землі, подалася шукати кращої долі до Сибіру, на Амур. Повіривши запевненням вербувальників про те, що там чимало вільної землі й узагалі чудове життя, родина довго поневірялася, але обіцяного щастя, звісно ж, на чужині не знайшла. Затуживши за Батьківщиною і зайвий раз переконавшись у тому, що добре лише там, де нас нема, Стрільці вже через півроку повернулися додому і перебивалися батьківськими підробітками на цукровому заводі у сусідньому селі. Та батько, надірвавши жили каторжною працею, помер молодим у 1920 р.
Григорій був найстаршим у родині, йому ще змалечку, майже з семи років, довелося тяжко працювати: узимку він допомагав батькові на цукроварні, а влітку пас панську худобу та полов буряки. "На буряки" — саме таку назву він згодом дасть своїй першій новелі: "Сердито, мовчки гострю сапу; мати молиться до кривавої сонячної смуги на вікні, журливо поглядає на мою маленьку жваву постать, кривиться, і сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку..."17. Після смерті батька матері було надзвичайно важко, адже окрім Григорія, у родині було ще п'ятеро дітей, найменшій сестричці на той час виповнилося всього півроку. Хлопчикові довелося швидко дорослішати, оскільки потрібно було працювати та допомагати мамі ставити на ноги братів та сестер.
Навчанням малого Грицька займався дід Роман, який жив у сусідньому селі. Зимою, у перерві між заробітками, він відправляв онука до Краснянської школи, яку пізніше у своїх спогадах Г. Косинка називатиме своїми "першими університетами". Саме дідусь навчив майбутнього письменника грамоти, заохотив до читання. Грицькові дуже сподобалося вчитися, він був надзвичайно старанним і виявляв неабиякі здібності. А ще хлопчик обожнював народні пісні, особливо, коли їх співала мама. Наталія Романівна Стрілець згадувала: "Я тихо наспівую собі за прядкою, коли бачу — Гриць мій прислухається. Я тоді голосніше почну співати, а він аж усміхнеться. Потім сам багато знав пісень і загадував: заспівайте мені, мамо, ту або іншу. Бувало, не спить дитина, на лікоть рученя поставить, голівку схилить і слухає, як з вулиці спів долинає... Пісня все ближче, ближче... Оченята у Грицька поблискують у темряві. А коли пісня покотиться селом, затихаючи в далечині, тільки тоді покладе голівку й спить моя дитина... Полюбилися Грицькові ці вечірні співи"18. Пізніше, навчившись писати, Гриць записував пісні, почуті вдома та в селі, у зошити, подаровані дідусем. Уже будучи студентом, він соромився показувати друзям зроблені невмілою дитячою рукою записи, переписав пісні наново до товстого зошита, старі повикидав, а потім дуже шкодував за ними.
Коли ж батько майбутнього письменника їздив у справах до Києва, Грицько завжди просив привезти йому книжку. Оскільки батько був неграмотний, то найчастіше привозив різноманітну пригодницьку літературу — про Шерлока Холмса, Ната Пінкертона, бо вони були дуже дешевими. А одного разу привіз "Конотопську відьму" Г. Квітки- Основ'яненка — першу українську книжку, яка потрапила до рук хлопця та справила на нього надзвичайне враження.
1913 р. батькові вдалося влаштувати Григорія писарчуком у волості в сусіднє село, де він пропрацював цілий рік. Платив тоді йому писар п'ять карбованців на місяць, яких ледве вистачало на харчі, а про одяг чи взуття навіть мови не було. Чекати допомоги від батьків не доводилось — сім'я збільшувалася, а злидні напосідали. І хлопець вирішив податися на заробітки до Києва, куди в 1914 р. вони поїхали разом з батьком. У великому місті вдалося влаштуватися лише чистильником взуття, робота ця Грицька дуже обтяжувала та навіть принижувала: він відчував себе жебраком. Найчастіше Гриць працював на вулиці Воло- димирській біля Золотих воріт — там підшукував собі "клієнтуру" з-поміж службовців розташованих неподалік установ. А закінчивши роботу, полюбляв гуляти на Володимирській гірці, на схилах Дніпра, засиджувався біля пам'ятника святому Володимиру. Саме під час роботи чистильником він зустрів людину, яка допомогла йому вирватися з цього кола. Невідомий чоловік, переконавшись, що хлопець уміє читати й писати, дав Грицеві клаптик паперу зі словами: "Завтра прийдеш на цю адресу й подаси записку". За адресою знаходилася Київська земська управа, де, прочитавши подану записку, Григорія Стрільця зарахували на посаду кур'єра-реєстратора і влаштували на навчання до вечірніх класів гімназії. Цей щасливий, без перебільшення, випадок, подарована можливість працювати і навчатися, стали для хлопця саме тою сходинкою, що допомогла йому вибитися в люди. У гімназії Грицеві пощастило ще раз — з учителем. Павло Іванович, котрий викладав словесність, виявився чуйною та уважною людиною, справжнім педагогом. Якось, прочитавши самостійну роботу хлопця про його дитинство, учитель відзначив: "Вам учитися треба далі, у вас талант". І зробив усе для розвитку й формування цього таланту — рекомендував цікаві й корисні книжки, розпитував про враження від прочитаного, давав поради...
Також неабиякий вплив на самоосвіту й формування світогляду Григорія мав його рідний дядько по матері письменник К. Анищенко, з яким хлопець часто спілкувався, радився, а пізніше листувався. Дядько дав юнакові чимало цінних настанов: радив літературу, яку необхідно прочитати, указував напрям подальшої роботи на письменницькій ниві, наставляв: "Працюй над собою, вчись, відвідуй музеї, лекції, театри", "...оцінюй усе, що бачиш перед собою... прагни до швидкої і правильної оцінки становища", "приступай до художньої роботи, маючи вже певний комплекс образів, ситуацій. Найголовніший принцип: не мудрствуй лукаво"19. Найціннішою ж стала порада не відриватися від своїх ко ренів, не забувати їх, писати про те, що знаєш найкраще, відчуваєш серцем, тобто триматися селянської тематики — "грішної земельки". Г. Косинка з глибокою повагою ставився до свого дядька та його наставлянь, вірність яким він зберігав усе подальше життя.
На жаль, залишилось обмаль відомостей про життя Г. Косинки в роки революції (1917—1918). Як він сприйняв повстання Центральної Ради, проголошення незалежної Української держави та подальші драматичні події, яку насправді участь брав у громадянській війні — про це майже нічого не відомо. Зі скупої замітки "Автор о себе", що ввійшла до збірки його новел у перекладах російською мовою (1930), знаємо тільки: письменник "принимал активное участие в боях в период гражданской войны на Украине". А в упорядкованій М. Рильським і А. Лебедем хрестоматії "За 25 літ", виданій 1926 р., зазначено, що Г. Косинка "служив у армії рядовим козаком, брав участь у боях... та ще по-дурному сидів місяців зо три в тюрмі".
Отже, існують різні версії та думки дослідників життя Г. Косинки, але, зрештою, чи був він насправді у лавах козаків чи у будь-якому іншому війську, достеменно невідомо. Щодо визволення письменника з-за грат, то, найімовірніше, йому, як пізніше О. Довженку та ще деяким митцям, допомогли так звані "боротьбисти" — партія українських со- ціалістів-революціонерів, які відіграли неабияку роль у житті Григорія Михайловича, адже саме в газеті "Боротьба" після визволення з тюрми він і почав публікувати свої твори. 11 лютого 1919 р. Г. Косинка дебютував у часописі невеликою заміткою "З робітничого життя", а згодом розмістив низку матеріалів — "Уривки з щоденника", "Малюнки життя", "Лист з села", "Попівська грязь", "Маленький фейлетон", "Неньков- ці". Свої роботи він підписує не справжнім прізвищем, а псевдонімом — Косинка. Вибір такого псевдоніму не випадковий, адже ще в далекому дитинстві хлопчикові-мрійнику надзвичайно подобалися квіти, їх він міг розглядати годинами, саме від назви скромних польових квітів — червоних косинців — і взяв собі Григорій творче ім'я. 4 травня 1919 р. у "Боротьбі" було надруковано й перший художній твір — новелу "На буряки". "Боротьбистів" називали "партією поетів і письменників", адже її членами були Г. Михайличенко, В. Чумак і, звісно ж, головний редактор "Боротьби" В. Еллан-Блакитний. Також на шпальтах газети знаходило собі "творчий прихисток" чимало тодішніх молодих авторів — М. Семенко, О. Слісаренко, Д. Загул; саме тут уперше були надруковані хрестоматійні вірші П. Тичини "Як упав же він з коня..." та "На майдані коло церкви...". Коли в 1919-му партія "боротьбистів" припинила своє існування, письменник-початківець певний час перебував у "тимчасовій столиці УНР" Кам'янці-Подільському, маючи певні думки щодо еміграції. Однак за кордон Григорій так і не подався, повернувся до Києва і вступив до Київського інституту народної освіти, більше відомого як КІНО (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), який так і не закінчив, покинувши навчання після третього курсу через матеріальну скруту.
На цей час припадає і знайомство Г. Косинки з майбутньою дружиною Тамарою Мороз та одруження. Батько Тамари, Михайло Мороз, був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ. Молоде подружжя мешкало в одному з будинків на території Софійського собору — на той час головного храму конфесії, куди письменник часто ходив на богослужіння. Зокрема, був присутній на першому Всеукраїнському церковному соборі Української автокефальної православної Церкви, який проходив у Києві 14—ЗО жовтня 1921 р. Нині будинок, де жив Косинка, прикрашає меморіальна дошка.
Навчаючись у КІНО, Г. Косинка з головою поринув у бурхливий вир літературного життя. Уже в 1920 р. він — член літературно-мистецької фупи "Гроно", до якої належали письменники П. Филипович, Д. Загул, Г. Шкурупій, художник Г. Нарбут та інші. Гронівці виступали на сторінках свого альманаху за якнайшвидше видання української класики, зокрема творів Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської. На сторінках альманаху, який мав таку ж назву, як і група — "Гроно" (1920) — Г. Косинка опублікував три твори — "Мент", "Під брамою собору", "За земельку". Вони, разом із першою опублікованою новелою "На буряки", привернули до молодого письменника увагу критиків і читачів. Ще б пак — тоді в українській прозі було не так багато творів, у яких знайшло б відображення сучасне життя, зміни, які спричинили в Україні революція та ще не повністю завершена громадянська війна.
Героєм перших творів Г. Косинки був фактично сам автор. Він багато писав про тяжке дитинство сільських дітей з бідних родин, про життя та виживання селян, неспроможних утримувати сім'ю, про важку працю, страшні злидні — усі ці теми були йому дуже близькими, тому ці твори багато в чому автобіографічні. Так, новела "На буряки" має підзаголовок "Згадка з дитячих літ" і немов переносить читача в часи дитинства письменника, коли він ходив полоти буряки на панському лану, аби заробити бодай якусь копійчину, долаючи невимовні злидні. Літературознавці в контексті цього твору звертали увагу здебільшого на соціальний аспект, хоча насамперед це розповідь про знаковий у житті дитини час, коли вона через важке злиденне життя змушена завчасно подорослішати.
У 1922 р. Г. Косинка видав першу збірку новел "На золотих богів", котра не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, а й засвідчила те, що в літературу прийшов самобутній прозаїк, здатний осмислювати сучасні проблеми. Це стосується насамперед новел "Троєкутний бій" і "На золотих богів", тема яких —- щойно пережиті події громадянської війни. Про страшні, криваві події цієї війни йдеться і в інших творах Г. Косинки цієї збірки — "Темна ніч", "Десять", "Місячний сміх".
Збірка принесла авторові визнання читачів та неоднозначну оцінку критики. Звинувачення посилилися після того, як у винниченківській "Новій Україні", що виходила в Празі, Г. Косинка опублікував новелу "Анархісти", а В. Підмогильний — цикл нарисів "Повстанці".
Після виходу книжки "На золотих богів" новели Г. Косинки стали надзвичайно популярними серед читачів, їх буквально виривали з руками. Одна за одною виходили нові книжки — "В житах" (1926), "Політика" (1927), "Вибрані оповідання" (1928, 1929). Косинка став членом літературної організації "Ланка", до якої також належали В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Т. Осьмачка. 1926 р. "Ланку", котру офіційна критика старанно лаяла, було перейменовано в "Марс" — "Майстерню революційного слова". Критики від цього лише побільшало — "Марс", нарівні з ВАПЛІТЕ та неформальними зеровськими "неокласиками" влада й партійні чиновники вважали чи не найголовнішим ворогом в українській літературі.
На жаль, письменницька праця не приносила гідного заробітку, тому Г. Косинка змушений був підробляти — працював редактором у різних виданнях, відповідальним секретарем Всеукраїнського фотокіно- управління (ВУФКУ), сценаристом на Київській кінофабриці, у Державному видавництві України, на радіо. У той час письменник часто друкувався на сторінках журналів "Нова громада", "Червоний шлях", "Життя й революція", виступав на різноманітних літературних вечорах, на яких читав свої твори. На таких вечорах Г. Косинку чи не найчастіше просили читати новелу "В житах", свої твори письменник читав напам’ять і з неабияким артистизмом, що мало величезний вплив на публіку.
Але головним у його житті залишалася, звісно ж, література. Григорій Михайлович активно розвиває саме жанр новели, мріючи колись "замахнутися" на більші за обсягом речі. Зате саме в цьому жанрі письменник досягає значних успіхів. Найбільшими здобутками новеліста нині бачаться твори "Заквітчаний сон", "Фавст", "В житах", "Мати", "Політика", "Серце", "Гармонія"...
Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. непомірно посилилися звинувачення на адресу Г. Косинки в "поетизації куркульства" та інших "смертних гріхах". Наставали часи менш ліберальні, реакція з "класовими" гаслами переходила у відвертий наступ. Тоді чимало справжніх письменників намагалися створювати більш-менш ідеологічно витримані тексти та з кожним роком ставало дедалі зрозуміліше, що режимові навіть не лояльність їхня потрібна, а повне підкорення; він має намір знищити всю націю, "ламаючи" їх, найкращих. Зокрема, збірку Г. Косинки "Серце", яка вже була надрукована, цензура заборонила розповсюджувати, на письменника ставлять тавро "куркульського агента в радянській літературі", відлучають від творчої праці, не дозволяють друкуватися, забороняють будь-які його статті та навіть переклади. Зокрема, його талановитий переклад "Мертвих душ" М. Гоголя хоча й виходить друком, але вже без зазначення прізвища перекладача.
Г. Косинка не витримує цього тиску. На письменницькій конференції у Харкові у червні 1934-го він виголошує гнівну промову: "Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ". Віктор Петров (В. До- монтович) згадує: "Замість обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. Із різкою й запальною люттю він почав говорити про те, що в умовах "соціяльного замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в сутінках галереї письменника привітали бурхливими оплесками"20
4 листопада 1934 р. Г. Косинку заарештували, звинувативши у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії та уряду. Разом із Г. Косинкою "по судовій справі проходять" О. Близько, Д. Фальківський, батько й син — Антін та Іван Крушельницькі. Письменника засудили до смертної кари і вже в середині грудня розстріляли. Після страти про Г. Косинку та його творчість забули на довгі роки, офіційна реабілітація митім, якої з неймовірними зусиллями таки домоглася дружина Т. Мороз-Стрілець, відбулася лише 19 жовтня 1957 р. У часи "хрущовської відлиги" була видана лише частина новел, а повністю художня та публіцистична спадщина письменника побачила світ лише в 1988 р.
Хоч і через багато років, та все ж Г. Косинка повернувся до українського читача. Зацікавлення Косинчиним поверненням на батьківщину не зменшується й нині, особливо у його рідному краї. На честь письменника названо школи, бібліотеки, у його рідному селі відкрито пам'ятник видатному землякові, у школі, де він навчався, створено клас-музей, а в 2001 р. було засновано літературну премію імені Г. М. Косинки.
Григорій був найстаршим у родині, йому ще змалечку, майже з семи років, довелося тяжко працювати: узимку він допомагав батькові на цукроварні, а влітку пас панську худобу та полов буряки. "На буряки" — саме таку назву він згодом дасть своїй першій новелі: "Сердито, мовчки гострю сапу; мати молиться до кривавої сонячної смуги на вікні, журливо поглядає на мою маленьку жваву постать, кривиться, і сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку..."17. Після смерті батька матері було надзвичайно важко, адже окрім Григорія, у родині було ще п'ятеро дітей, найменшій сестричці на той час виповнилося всього півроку. Хлопчикові довелося швидко дорослішати, оскільки потрібно було працювати та допомагати мамі ставити на ноги братів та сестер.
Навчанням малого Грицька займався дід Роман, який жив у сусідньому селі. Зимою, у перерві між заробітками, він відправляв онука до Краснянської школи, яку пізніше у своїх спогадах Г. Косинка називатиме своїми "першими університетами". Саме дідусь навчив майбутнього письменника грамоти, заохотив до читання. Грицькові дуже сподобалося вчитися, він був надзвичайно старанним і виявляв неабиякі здібності. А ще хлопчик обожнював народні пісні, особливо, коли їх співала мама. Наталія Романівна Стрілець згадувала: "Я тихо наспівую собі за прядкою, коли бачу — Гриць мій прислухається. Я тоді голосніше почну співати, а він аж усміхнеться. Потім сам багато знав пісень і загадував: заспівайте мені, мамо, ту або іншу. Бувало, не спить дитина, на лікоть рученя поставить, голівку схилить і слухає, як з вулиці спів долинає... Пісня все ближче, ближче... Оченята у Грицька поблискують у темряві. А коли пісня покотиться селом, затихаючи в далечині, тільки тоді покладе голівку й спить моя дитина... Полюбилися Грицькові ці вечірні співи"18. Пізніше, навчившись писати, Гриць записував пісні, почуті вдома та в селі, у зошити, подаровані дідусем. Уже будучи студентом, він соромився показувати друзям зроблені невмілою дитячою рукою записи, переписав пісні наново до товстого зошита, старі повикидав, а потім дуже шкодував за ними.
Коли ж батько майбутнього письменника їздив у справах до Києва, Грицько завжди просив привезти йому книжку. Оскільки батько був неграмотний, то найчастіше привозив різноманітну пригодницьку літературу — про Шерлока Холмса, Ната Пінкертона, бо вони були дуже дешевими. А одного разу привіз "Конотопську відьму" Г. Квітки- Основ'яненка — першу українську книжку, яка потрапила до рук хлопця та справила на нього надзвичайне враження.
1913 р. батькові вдалося влаштувати Григорія писарчуком у волості в сусіднє село, де він пропрацював цілий рік. Платив тоді йому писар п'ять карбованців на місяць, яких ледве вистачало на харчі, а про одяг чи взуття навіть мови не було. Чекати допомоги від батьків не доводилось — сім'я збільшувалася, а злидні напосідали. І хлопець вирішив податися на заробітки до Києва, куди в 1914 р. вони поїхали разом з батьком. У великому місті вдалося влаштуватися лише чистильником взуття, робота ця Грицька дуже обтяжувала та навіть принижувала: він відчував себе жебраком. Найчастіше Гриць працював на вулиці Воло- димирській біля Золотих воріт — там підшукував собі "клієнтуру" з-поміж службовців розташованих неподалік установ. А закінчивши роботу, полюбляв гуляти на Володимирській гірці, на схилах Дніпра, засиджувався біля пам'ятника святому Володимиру. Саме під час роботи чистильником він зустрів людину, яка допомогла йому вирватися з цього кола. Невідомий чоловік, переконавшись, що хлопець уміє читати й писати, дав Грицеві клаптик паперу зі словами: "Завтра прийдеш на цю адресу й подаси записку". За адресою знаходилася Київська земська управа, де, прочитавши подану записку, Григорія Стрільця зарахували на посаду кур'єра-реєстратора і влаштували на навчання до вечірніх класів гімназії. Цей щасливий, без перебільшення, випадок, подарована можливість працювати і навчатися, стали для хлопця саме тою сходинкою, що допомогла йому вибитися в люди. У гімназії Грицеві пощастило ще раз — з учителем. Павло Іванович, котрий викладав словесність, виявився чуйною та уважною людиною, справжнім педагогом. Якось, прочитавши самостійну роботу хлопця про його дитинство, учитель відзначив: "Вам учитися треба далі, у вас талант". І зробив усе для розвитку й формування цього таланту — рекомендував цікаві й корисні книжки, розпитував про враження від прочитаного, давав поради...
Також неабиякий вплив на самоосвіту й формування світогляду Григорія мав його рідний дядько по матері письменник К. Анищенко, з яким хлопець часто спілкувався, радився, а пізніше листувався. Дядько дав юнакові чимало цінних настанов: радив літературу, яку необхідно прочитати, указував напрям подальшої роботи на письменницькій ниві, наставляв: "Працюй над собою, вчись, відвідуй музеї, лекції, театри", "...оцінюй усе, що бачиш перед собою... прагни до швидкої і правильної оцінки становища", "приступай до художньої роботи, маючи вже певний комплекс образів, ситуацій. Найголовніший принцип: не мудрствуй лукаво"19. Найціннішою ж стала порада не відриватися від своїх ко ренів, не забувати їх, писати про те, що знаєш найкраще, відчуваєш серцем, тобто триматися селянської тематики — "грішної земельки". Г. Косинка з глибокою повагою ставився до свого дядька та його наставлянь, вірність яким він зберігав усе подальше життя.
На жаль, залишилось обмаль відомостей про життя Г. Косинки в роки революції (1917—1918). Як він сприйняв повстання Центральної Ради, проголошення незалежної Української держави та подальші драматичні події, яку насправді участь брав у громадянській війні — про це майже нічого не відомо. Зі скупої замітки "Автор о себе", що ввійшла до збірки його новел у перекладах російською мовою (1930), знаємо тільки: письменник "принимал активное участие в боях в период гражданской войны на Украине". А в упорядкованій М. Рильським і А. Лебедем хрестоматії "За 25 літ", виданій 1926 р., зазначено, що Г. Косинка "служив у армії рядовим козаком, брав участь у боях... та ще по-дурному сидів місяців зо три в тюрмі".
Отже, існують різні версії та думки дослідників життя Г. Косинки, але, зрештою, чи був він насправді у лавах козаків чи у будь-якому іншому війську, достеменно невідомо. Щодо визволення письменника з-за грат, то, найімовірніше, йому, як пізніше О. Довженку та ще деяким митцям, допомогли так звані "боротьбисти" — партія українських со- ціалістів-революціонерів, які відіграли неабияку роль у житті Григорія Михайловича, адже саме в газеті "Боротьба" після визволення з тюрми він і почав публікувати свої твори. 11 лютого 1919 р. Г. Косинка дебютував у часописі невеликою заміткою "З робітничого життя", а згодом розмістив низку матеріалів — "Уривки з щоденника", "Малюнки життя", "Лист з села", "Попівська грязь", "Маленький фейлетон", "Неньков- ці". Свої роботи він підписує не справжнім прізвищем, а псевдонімом — Косинка. Вибір такого псевдоніму не випадковий, адже ще в далекому дитинстві хлопчикові-мрійнику надзвичайно подобалися квіти, їх він міг розглядати годинами, саме від назви скромних польових квітів — червоних косинців — і взяв собі Григорій творче ім'я. 4 травня 1919 р. у "Боротьбі" було надруковано й перший художній твір — новелу "На буряки". "Боротьбистів" називали "партією поетів і письменників", адже її членами були Г. Михайличенко, В. Чумак і, звісно ж, головний редактор "Боротьби" В. Еллан-Блакитний. Також на шпальтах газети знаходило собі "творчий прихисток" чимало тодішніх молодих авторів — М. Семенко, О. Слісаренко, Д. Загул; саме тут уперше були надруковані хрестоматійні вірші П. Тичини "Як упав же він з коня..." та "На майдані коло церкви...". Коли в 1919-му партія "боротьбистів" припинила своє існування, письменник-початківець певний час перебував у "тимчасовій столиці УНР" Кам'янці-Подільському, маючи певні думки щодо еміграції. Однак за кордон Григорій так і не подався, повернувся до Києва і вступив до Київського інституту народної освіти, більше відомого як КІНО (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), який так і не закінчив, покинувши навчання після третього курсу через матеріальну скруту.
На цей час припадає і знайомство Г. Косинки з майбутньою дружиною Тамарою Мороз та одруження. Батько Тамари, Михайло Мороз, був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ. Молоде подружжя мешкало в одному з будинків на території Софійського собору — на той час головного храму конфесії, куди письменник часто ходив на богослужіння. Зокрема, був присутній на першому Всеукраїнському церковному соборі Української автокефальної православної Церкви, який проходив у Києві 14—ЗО жовтня 1921 р. Нині будинок, де жив Косинка, прикрашає меморіальна дошка.
Навчаючись у КІНО, Г. Косинка з головою поринув у бурхливий вир літературного життя. Уже в 1920 р. він — член літературно-мистецької фупи "Гроно", до якої належали письменники П. Филипович, Д. Загул, Г. Шкурупій, художник Г. Нарбут та інші. Гронівці виступали на сторінках свого альманаху за якнайшвидше видання української класики, зокрема творів Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської. На сторінках альманаху, який мав таку ж назву, як і група — "Гроно" (1920) — Г. Косинка опублікував три твори — "Мент", "Під брамою собору", "За земельку". Вони, разом із першою опублікованою новелою "На буряки", привернули до молодого письменника увагу критиків і читачів. Ще б пак — тоді в українській прозі було не так багато творів, у яких знайшло б відображення сучасне життя, зміни, які спричинили в Україні революція та ще не повністю завершена громадянська війна.
Героєм перших творів Г. Косинки був фактично сам автор. Він багато писав про тяжке дитинство сільських дітей з бідних родин, про життя та виживання селян, неспроможних утримувати сім'ю, про важку працю, страшні злидні — усі ці теми були йому дуже близькими, тому ці твори багато в чому автобіографічні. Так, новела "На буряки" має підзаголовок "Згадка з дитячих літ" і немов переносить читача в часи дитинства письменника, коли він ходив полоти буряки на панському лану, аби заробити бодай якусь копійчину, долаючи невимовні злидні. Літературознавці в контексті цього твору звертали увагу здебільшого на соціальний аспект, хоча насамперед це розповідь про знаковий у житті дитини час, коли вона через важке злиденне життя змушена завчасно подорослішати.
У 1922 р. Г. Косинка видав першу збірку новел "На золотих богів", котра не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, а й засвідчила те, що в літературу прийшов самобутній прозаїк, здатний осмислювати сучасні проблеми. Це стосується насамперед новел "Троєкутний бій" і "На золотих богів", тема яких —- щойно пережиті події громадянської війни. Про страшні, криваві події цієї війни йдеться і в інших творах Г. Косинки цієї збірки — "Темна ніч", "Десять", "Місячний сміх".
Збірка принесла авторові визнання читачів та неоднозначну оцінку критики. Звинувачення посилилися після того, як у винниченківській "Новій Україні", що виходила в Празі, Г. Косинка опублікував новелу "Анархісти", а В. Підмогильний — цикл нарисів "Повстанці".
Після виходу книжки "На золотих богів" новели Г. Косинки стали надзвичайно популярними серед читачів, їх буквально виривали з руками. Одна за одною виходили нові книжки — "В житах" (1926), "Політика" (1927), "Вибрані оповідання" (1928, 1929). Косинка став членом літературної організації "Ланка", до якої також належали В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Т. Осьмачка. 1926 р. "Ланку", котру офіційна критика старанно лаяла, було перейменовано в "Марс" — "Майстерню революційного слова". Критики від цього лише побільшало — "Марс", нарівні з ВАПЛІТЕ та неформальними зеровськими "неокласиками" влада й партійні чиновники вважали чи не найголовнішим ворогом в українській літературі.
На жаль, письменницька праця не приносила гідного заробітку, тому Г. Косинка змушений був підробляти — працював редактором у різних виданнях, відповідальним секретарем Всеукраїнського фотокіно- управління (ВУФКУ), сценаристом на Київській кінофабриці, у Державному видавництві України, на радіо. У той час письменник часто друкувався на сторінках журналів "Нова громада", "Червоний шлях", "Життя й революція", виступав на різноманітних літературних вечорах, на яких читав свої твори. На таких вечорах Г. Косинку чи не найчастіше просили читати новелу "В житах", свої твори письменник читав напам’ять і з неабияким артистизмом, що мало величезний вплив на публіку.
Але головним у його житті залишалася, звісно ж, література. Григорій Михайлович активно розвиває саме жанр новели, мріючи колись "замахнутися" на більші за обсягом речі. Зате саме в цьому жанрі письменник досягає значних успіхів. Найбільшими здобутками новеліста нині бачаться твори "Заквітчаний сон", "Фавст", "В житах", "Мати", "Політика", "Серце", "Гармонія"...
Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. непомірно посилилися звинувачення на адресу Г. Косинки в "поетизації куркульства" та інших "смертних гріхах". Наставали часи менш ліберальні, реакція з "класовими" гаслами переходила у відвертий наступ. Тоді чимало справжніх письменників намагалися створювати більш-менш ідеологічно витримані тексти та з кожним роком ставало дедалі зрозуміліше, що режимові навіть не лояльність їхня потрібна, а повне підкорення; він має намір знищити всю націю, "ламаючи" їх, найкращих. Зокрема, збірку Г. Косинки "Серце", яка вже була надрукована, цензура заборонила розповсюджувати, на письменника ставлять тавро "куркульського агента в радянській літературі", відлучають від творчої праці, не дозволяють друкуватися, забороняють будь-які його статті та навіть переклади. Зокрема, його талановитий переклад "Мертвих душ" М. Гоголя хоча й виходить друком, але вже без зазначення прізвища перекладача.
Г. Косинка не витримує цього тиску. На письменницькій конференції у Харкові у червні 1934-го він виголошує гнівну промову: "Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ". Віктор Петров (В. До- монтович) згадує: "Замість обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. Із різкою й запальною люттю він почав говорити про те, що в умовах "соціяльного замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в сутінках галереї письменника привітали бурхливими оплесками"20
4 листопада 1934 р. Г. Косинку заарештували, звинувативши у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії та уряду. Разом із Г. Косинкою "по судовій справі проходять" О. Близько, Д. Фальківський, батько й син — Антін та Іван Крушельницькі. Письменника засудили до смертної кари і вже в середині грудня розстріляли. Після страти про Г. Косинку та його творчість забули на довгі роки, офіційна реабілітація митім, якої з неймовірними зусиллями таки домоглася дружина Т. Мороз-Стрілець, відбулася лише 19 жовтня 1957 р. У часи "хрущовської відлиги" була видана лише частина новел, а повністю художня та публіцистична спадщина письменника побачила світ лише в 1988 р.
Хоч і через багато років, та все ж Г. Косинка повернувся до українського читача. Зацікавлення Косинчиним поверненням на батьківщину не зменшується й нині, особливо у його рідному краї. На честь письменника названо школи, бібліотеки, у його рідному селі відкрито пам'ятник видатному землякові, у школі, де він навчався, створено клас-музей, а в 2001 р. було засновано літературну премію імені Г. М. Косинки.
Література
Основні видання творів Г. М. Косинки
Косинка Г. Твори / Г. Косинка. — Київ : Молодь, 1972. — 222 с., [4] арк іл. — (Шкільна бібліотека). Вибрані твори. — Харків : Ранок, 2009. — 334, [1] с. — (Серія "Українські класики" : у 12 т.; т. 5).
Косинка Г. Вибрані твори / Г. Косинка. — Київ : ЛДЛ, 2002. — 190, [1] с.: портр.
Косинка Г. В житах : [оповідання] / Г. Косинка. — Київ : Школа, 2007. — 300, [2] с. — (Бібліотека шкільної класики).
Косинка Г. В житах : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Держ. вид-во України, 1926. — 188, [4] с. — (Бібліотека українських письменників).
Косинка Г. Вечірні тіні: оповідання / Г. Косинка. — Харків : Важпромавтоматика, 2007. — 320 с.: портр. — (Серія "Грамота").
Косинка Г. Вибрані оповідання / Г. Косинка. — Вид. 2-ге. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1929,—-228 с.
Косинка Г. Гармонія : новели / Г. Косинка. — Киш : Дніпро, 1981. — 222 с.
Косинка Г. Гармонія : оповідання, публіцистика, спогади про Григорія Косинку / Г. Косинка. — Київ : Дніпро, 1988. — 604, [1] с., [13] арк іл.
Косинка Г. За ворітьми : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. - 66, [2] с. — (Масова художня бібліотечка).
Косинка Г. За ворітьми : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Книгоспілка, 1925. — 23, [1] с. - (Серія красного письменства).
Косинка Г. Заквітчаний сон : оповідання, спогади про Г. Косинку / Г. Косинка. — Київ : Веселка, 1990. — 285, [2] с. [4] арк іл., портр.
Косинка Г. Мати : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Укр. робітник, [1928]. — 58, [6] с. — (Дешева бібліотека красного письменства ; № 108—109).
Косинка Г. На золотих богів : дрібні оповідання / Г. Косинка. — Київ : Слово, 1922. — 63 с. Новели. — Київ : Рад. письменник, 1962. — 221 с., [1] арк., портр. Оповідання / Григорій Косинка. Місто / Валер'ян Підмогильний. — Київ : Наук, думка, 2003. — 387, [2] с.: портр. — (Бібліотека школяра). Політика : оповідання. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. - 32 с. — (Бібліотека малописьменного).
Косинка Г. Політика : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Укр. робітник, [1928]. — 32 с., [1] арк. портр. — (Дешева бібліотека красного письменства ; № 102).
Косинка Г. Серце : новели / Г. Косинка . — Київ : Дніпро, 1967. — 198 с. — (Бібліотека української радянської прози).
Косинка Г. Циркуль : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. — 68 с. — (Масова художня бібліотечка).
Косинка Г. Вибрані твори / Г. Косинка. — Київ : ЛДЛ, 2002. — 190, [1] с.: портр.
Косинка Г. В житах : [оповідання] / Г. Косинка. — Київ : Школа, 2007. — 300, [2] с. — (Бібліотека шкільної класики).
Косинка Г. В житах : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Держ. вид-во України, 1926. — 188, [4] с. — (Бібліотека українських письменників).
Косинка Г. Вечірні тіні: оповідання / Г. Косинка. — Харків : Важпромавтоматика, 2007. — 320 с.: портр. — (Серія "Грамота").
Косинка Г. Вибрані оповідання / Г. Косинка. — Вид. 2-ге. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1929,—-228 с.
Косинка Г. Гармонія : новели / Г. Косинка. — Киш : Дніпро, 1981. — 222 с.
Косинка Г. Гармонія : оповідання, публіцистика, спогади про Григорія Косинку / Г. Косинка. — Київ : Дніпро, 1988. — 604, [1] с., [13] арк іл.
Косинка Г. За ворітьми : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. - 66, [2] с. — (Масова художня бібліотечка).
Косинка Г. За ворітьми : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Книгоспілка, 1925. — 23, [1] с. - (Серія красного письменства).
Косинка Г. Заквітчаний сон : оповідання, спогади про Г. Косинку / Г. Косинка. — Київ : Веселка, 1990. — 285, [2] с. [4] арк іл., портр.
Косинка Г. Мати : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Укр. робітник, [1928]. — 58, [6] с. — (Дешева бібліотека красного письменства ; № 108—109).
Косинка Г. На золотих богів : дрібні оповідання / Г. Косинка. — Київ : Слово, 1922. — 63 с. Новели. — Київ : Рад. письменник, 1962. — 221 с., [1] арк., портр. Оповідання / Григорій Косинка. Місто / Валер'ян Підмогильний. — Київ : Наук, думка, 2003. — 387, [2] с.: портр. — (Бібліотека школяра). Політика : оповідання. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. - 32 с. — (Бібліотека малописьменного).
Косинка Г. Політика : оповідання / Г. Косинка. — Харків : Укр. робітник, [1928]. — 32 с., [1] арк. портр. — (Дешева бібліотека красного письменства ; № 102).
Косинка Г. Серце : новели / Г. Косинка . — Київ : Дніпро, 1967. — 198 с. — (Бібліотека української радянської прози).
Косинка Г. Циркуль : оповідання / Г. Косинка. — Київ ; Харків : Держ. вид-во України, 1930. — 68 с. — (Масова художня бібліотечка).
Про Г. М. Косинку
Березюк В. Григорій Косинка — зоряний син України / В. Березюк //
Українська література в загальноосвітній школі. — 2009. — № 12. — С.
15—18.
Бойко Ю. Григорій Косинка / Ю. Бойко // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. — № 2. — С. 62—64.
Буркалець Н. Григорій Косинка і Кнут Гамсун: інтертекстуальність в рамках літературної традиції / Н. Буркалець // Актуальні проблеми сучасної філолології. Літературознавство. — 2001. — Вип. 10, спецвип. — С. 165—171.
Домотенко Ю. Родовід Григорія Косинки. Правда селянської бідноти / Ю. Домотенко // Українська мова та література. — 1996. — № 14. — С. 2—3.
Бойко Ю. Григорій Косинка / Ю. Бойко // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. — № 2. — С. 62—64.
Буркалець Н. Григорій Косинка і Кнут Гамсун: інтертекстуальність в рамках літературної традиції / Н. Буркалець // Актуальні проблеми сучасної філолології. Літературознавство. — 2001. — Вип. 10, спецвип. — С. 165—171.
Домотенко Ю. Родовід Григорія Косинки. Правда селянської бідноти / Ю. Домотенко // Українська мова та література. — 1996. — № 14. — С. 2—3.
Кавун Л. Психологізм як елемент поетики новел Григорія Косинки / Л.
Кавун // Українська мова і література в школі. — 1993. — № 2. — С. 50—52.
Лаврусевич Н. Автор і герой у новелах Григорія Косинки / Н. Лаврусе- вич // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. — № 2. — С. 25—28.
Лаврусевич Н. Автор і герой у новелах Григорія Косинки / Н. Лаврусе- вич // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004. — № 2. — С. 25—28.
Матеуш В. О. Григорій Косинка, Ольга Стрілець та інші : [дослідж., спогади, роздуми] / Віталій Матеуш. — Хмельницький : Цюпак, 2010. - 47 с.: табл., портр.
Мовчан Р. Григорій Косинка: зблизька і на відстані / Р. Мовчан // Диво- слово. — 2005. — № 10. — C. 18—24.
Мовчан Р. Григорій Косинка: зблизька і на відстані / Р. Мовчан // Диво- слово. — 2005. — № 10. — C. 18—24.
Наєнко М. "...до найменшого в нашій громаді": з листів К. Анищенка до
Г. Косинки / М. Наєнко // Вітчизна. — 2003. — № 9/10. — С. 151—155.
Хоменко О. Григорій Косинка як вербальний практикум: ідеологія
модернізації та автентика надчасся / О. Хоменко // Українознавство. — Чис. 3/4. — С. 241—247.
Наєнко M. К. Григорій Косинка : літ.-критич. нарис / M. К. Наєнко. — Київ : Рад. письменник, 1989. — 170, [2] с.
Про Григорія Косинку [1989—1934] : спогади / упоряд. Т. Мороз- Стрілець. — Київ : Рад. письменник, 1969. — 215 с., [2] арк., портр.
Син з Дівич-гори. Косинка і Обухівщина / [упоряд. і ред. Ю. К. Домо- тенко]. — Обухів : Янузь, 2004. — 186, [2] с. : іл., портр.
Штейнбук Ф. Тілесно-міметичний метод аналізу текстових стратегій модерністського дискурсу : (на прикл. творчості Г. Косинки) / Фелікс Штейнбук // Слово і час. — 2011. — № 3. — С. 79—87.
Біобібліографічні покажчики
Український письменник Григорій Косинка (1899—1934) : біобібліогр. покажч. / [уклад. Т. В. Гологорська]. — Харків : ХДНБ, 2013. — 72 с. — (Повернені імена). - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.