понеділок, 28 вересня 2015 р.

Дослідник візантійського мистецтва — Дмитро Власійович Айналов (1862-1939 рр.)


    Д. В. Айналова народився у м. Маріуполі Катеринославської губернії. У 1884 році Дмитро Власійович вступив до історичного відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету в м. Одесі. Його викладачем, а згодом і науковим керівником за спеціальністю «історія мистецтв», був відомий мистецтвознавець — Никодим Павлович Кондаков. Знаний вчений мав неабиякий вплив на своїх учнів, які заслуховувалися неповторними лекціями свого улюбленого викладача. Саме під час навчання в університеті Айналов у співавторстві зі своїм студентським товаришем Редіним Єгором Кузьмичем (1863-1908 рр.) пише дипломну роботу «Киево-Софийский собор: Исследования древней мозаичной и фресковой живописи». Ця робота, надрукована в «Веснике изящных искусств» у Санкт-Петербурзі в 1890 році, донині зберігає своє значення та актуальність, залишаючись найбільш повною публікацією про давньоруські фрески Києва.

   Айналова вважають одним з найбільш титулованих учнів та продовжувачів мистецької школи Кондакова. З часом до Петербурга переїхав Н. П. Кондаков, який з 1888 по 1897 рр. працював професором кафедри історії мистецтв Санкт-Петербурзького університету, а в 1888-1893 рр. — старшим зберігачем відділення мистецтва середніх віків та доби Відрождення Ермітажу. Дмитро Власійович стає гідним продовжувачем справи свого вчителя.
   У 1890 році Айналов стає приват-доцентом Казанського універсітету, а з 1902 року — ординарним професором. У 1903 році його обирають ординарним профессором Петербурзького університету. Талановитий вчений збагатив методи іконографічного аналізу, вивчення окремих пам’яток він поєднував з загальним аналізом розвитку світової художньої культури. Він один з перших звернувся до вивчення елліністичного Сходу на основі візантійського мистецтва. Його витоки, на думку вченого, потрібно шукати в греко-римському мистецтві Сходу, перш за все Палестини. Цей висновок був новим в науці, адже традиційно центром розвитку пізньоантичного мистецтва вважався Рим. Свої погляди відносно цих питаннь Айналов виклав у докторській дисертації «Эллинистические основы византийского искусства» (1900 р.). На матеріалах ранньовізантійського мистецтва вчений показав, як у ІV-V ст. Константинополь почав відігравати провідну роль у художній культурі, поєднуючи класичне надбання античності та східні художні традиції. Вчений показав, що не імператорське мистецтво Риму, а елліністичний Схід вплинув на формування візантійського стилю. До визначних праць мистецтвознавця можна віднести і книгу «Византийская живопись ХІV в.» (1917 р.), присвячену маловивченому в ті часи пізньому періоду історії мистецтва Візантії. Айналов мав дуже широкій науковий світогляд, багато подорожував, зокрема бував у Констатинополі, Греції, на Афоні, в західноєвропейських країнах. Результатом цих подорожей стали його праці, присвячені середньовічному романському мистецтву та добі Відродження.
   З 1914 року Айналов стає членом — кореспондентом Імператорської Петербурзької Академії наук, членом багатьох наукових товариств, завідує Музеєм мистецтв та старожитностей при Петербурзькому університеті.
   Особливу наукову зацікавленість викликали дослідження Айналова з історії давньоруського мистецтва. Перша частина його праці «История русского искусства», присвячена періоду Київської Русі, актуальна і сьогодні. Вчений ретельно вивчав старожитності давноруськогої доби. Особливу увагу він приділив давньоруським пам’яткам Києва, Чернігова, Херсонеса та інших міст. У коло його наукового інтересу потрапили давньоруські пам’ятки Чернігова. Під час проведення ХІV Археологічного з’їзду в Чернігові він виступив з доповіддю, присвяченій архітектурі чернігівських храмів. Айналов у 1908 році відвідав Спасо-Преображенський собор у Чернігові, як учасник з’їзду та почесний гість нашого міста. Коли у 1923 році розпочалися архітектурно-археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору Дмитро Власійович двічі приїздив до нашого міста ознайомитися з результатами досліджень М. Макаренка та І. Моргилевського.
   Наукову діяльність вчений продовжує і після 1917 року, адже широка реставрація та дослідження пам’яток у 20 рр. ХХ ст. надали новий матеріал для наукових досліджень. На відміну від свого вчителя Н. Д. Кондакова, який у 1920 році емігрував з Росії, Айналов продовжував працювати у Радянському Союзі. У 30-х роках Дмитро Власійович був репресований, згодом його реабілітували. Він залишив доволі великий науковий спадок — 220 книг та наукових статей. Кожна з цих праць — науково-обґрунтоване дослідження, яке не втратило своєї актуальності і значення, свідчення високого інтелекту та професіоналізму вченого. Він залишив після себе талановитих учнів: Л. А. Мацулевича, В. К. Мясоєдова і Н. П. Сичова, які продовжили вивчення давньоруського живопису на новому матеріалі, який безпосередньо пов’язаний із реставрацією пам’яток минулого.


Джерело: Чернігів стародавній. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар