середа, 11 листопада 2015 р.

Лірика Володимира Сенцовського

Володимир Іванович Сенцовський (Ященко) народився 22 липня 1952 року в Носелівці Борзнянського району на Чернігівщині. Він увійшов у літературу під псевдонімом Сенцовський. Йо­му судилося нелегке напівсирітське дитинство: народився в чужій напіврозваленій хатині. Ма­ти рідко бачила сина: колгоспна ферма, де во­на працювала дояркою, відбирала час і сили...

      Відгомін колективізації та го­лод тридцять третього, пам'ять про які не притупила навіть жахлива війна, позначилися й на долі майбутнього письменника. Адже чорне крило накрило всю родину ко­лишнього чумака. Переховуючись від колгоспних активістів, помер із голоду дід Яків, від якого онукові у спадок не залишилося навіть фотографії, а пізні­ше померла й бабуся. Згодом свою ту­гу і біль поет передасть у рядках: 
Останнє мовив: 
— Он... вони з святою хлібиною вже ждуть.
Пухкою, запашною.
У хатинці, розіп'ятій журбою,
І крик знімів в сльозі, що запеклася кров 'ю... 

   Восьмирічку Володя закінчив у рідному селі. Тоді ж, у восьмому класі, вперше побачив власне прізвище, надруковане в журналі «Перець», а перший вірш з'явився у райгазеті, коли вже в Борзні навчався в десятому.
    Після закінчення школи вступив на філологічний фа­культет Ніжинського педагогічного інституту, літератур­ною студією якого керував відомий критик Павло Сер­дюк. Це під його опікою мрійливий юнак пізнав ази пое­тичної майстерності. У 1973-му Володимир Іванович за­кінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічно­го інституту імені Миколи Гоголя. Працював у сільській школі, редакціях районних газет. Майже дев'ять років редагував районну газету «Вісті Борзнянщини».
    Уже дебютна книжка виявилася дещо несподіваною: у збірочці «Хлоп'ята з Тополиної вулиці», що вийшла з друку у «Веселці» 1983 року, були вміщені короткі опові­дання, позначені поетичним світобаченням. У наступних книжках — «Оленка не хоче спати» та «Дивень-ранок», які надрукували у «Веселці» в 1988 та 1993 роках, теж про­довження дитячої тематики й такі ж короткі оповідання, де світ постає в кольорах та образах. Останню збірку по­мітив Євген Гуцало і в листі до автора тепло відгукнув­ся про неї.
    Фінансова скрута державних видавництв змусила мо­лодого письменника переорієнтуватися. Почав шукати спонсора у рідному краї. Борзнянщина завжди була ще­дрою на добрих і залюблених в українське слово людей.
    Помітною віхою в житті Володимира Івановича став 1994 рік: у Борзні у місцевій друкарні надрукували три його книжки: дві поетичні — «Зелена неділя» та «У затінку серця» і прозову — «Привези мені, тату, сонце».
    З виходом «Зеленої неділі» свого колегу привітав Микола Вінграновський. Передмову до книж­ки написав Петро Куценко. Лауре­ат Республіканської премії імені Лесі Українки Віктор Кава так від­гукнувся про збірку дитячих опові­дань «Привези мені, тату, сонце»: «Коли я прочитав його збірку... то мовби мурашки забігали по моє­му тілу — ось вона, поезія у прозі, ось нащадок великого Степана Ва­сильовича».
    Через півтора року читачі от­римали від Сенцовського ще дві книжки: «Лицар і Попелюшка», в якій уміщено оповідання та вірші, й «Любов моя — футбол», де крім на­ рису, що дав назву книзі, надруко­вано оповідання і вірші.
    Володимир Сенцовський із 1997 року — член На­ціональних спілок письменників та журналістів Украї­ни. Лауреат обласних премій імені М. Коцюбинського та Б. Грінченка, всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання». Нагороджений медаллю «Почес­на відзнака» НСПУ.
    Автор 20 книжок прози й поезії: «Хлоп'ята з Тополи­ної вулиці» (1983), «Оленка не хоче спати» (1988), «Ди­вень-ранок» (1993), «Зелена неділя», «У затінку серця» та «Привези мені, тату, сонце» (1994), «Лицар і Попелюш­ка» та «Любов моя — футбол» (1996), «Забілина альтан­ка» (1997), «Борзенка» (1998), «Тихий берег, шум ласка­вих хвиль» (2004), «Несуть лелеки у дзьобах веселку» та «Дванадцять місяців» (2005), «...І мої у синій маєчці літа» (2007) , «Повість про велике кохання, яку я ще напишу...» (2008) , «Народження Ікара» (2009), «Грицики» та «Каз­ки з місячного ріжка» (2011) «Глибинка, повита туманом» (2012). «Лава під каштаном» — нова книжка автора.
   «Володимир Сенцовський — поет своєрідного, тон­кого сприймання, в ліриці якого, — підкреслює Петро Куценко, — не тільки досвід його почуттів, а й своєрідна біографія, генезис, а часом і щасливе проникнення в та­ке рідкісне, трепетне в божественно прекрасне життя вну­трішнього й зовнішнього світів, на чому ми, на жаль, не часто фіксуємо увагу»,
    Поезія Сенцовського щедра на образно-метафорич­ні висновки. Вона зворушує щирістю почуттів, мелодій­ністю мови, ритмічним візерунком віршів. У його поезі­ях прослідковуються світлі образи то радості, то смутку: 

Зачекай, ще Борзенка не скресла, 
Запізнілі цвітуть снігурі,
Білий сон додивляються весла,
Палять люльки діди-димарі.
Біля грубки замислені села
Ще гаптують весні рушники
Ідо тебе, Вкраїно воскресла,
З-за снігів ще летять ластівки... 

  Володимир Іванович — майстер прозової поетичної мініатюри: «Заскиртовано в теплу копицю запашні літні дні при Десні. На світанку червона лисиця обережно бі­жить по стерні...»
   Критик Павло Сердюк написав авторові: «Залюбле-ний у рідну природу — таким передусім бачиться лі­ричний герой збірок... Муза справді промовляє так ніж­но-зелено і разом сумовито-роздумливо! Пейзажна лі­рика і світлий смуток — це гарний поетичний символ, є в ньому щось нескінченно-зворушливе...»
   «Оксамитові підкови гаїв і перелісків, розлогі лани і луки, прозорі намистини ставків, розкішна, озвучена со­лов'їними трелями і лелечим клекотом природа, — одна з головних тематик поезій Володимира Сенцовського», — стверджує Володимир Сапон.
   Володимир Сенцовський — скромна й доброзичли­ва людина, життєлюб і оптиміст. Щирий, життєрадісний, комунікабельний у спілкуванні як із дорослими, так і з дітьми. Між іншим, він ніколи не зраджує своєму покли­канню — писати для дітей, яких дуже любить.
   Давно з ним знайомий. Спілкуємося, коли Сенцов­ський буває в Чернігові. Іноді обмінюємося думками про нові твори сучасних українських письменників. Пе­реконаний, що Володимир Іванович напише ще чима­ло творів як для дорослих, так і для дітей. А свій нарис про письменника я хочу закінчити строфою одного з йо­го віршів:

У цій милій стороні, де при дорозі курній,
Що біжить на Борзну, сивий явір гадає на зорях.
Як в постіль, поле вклалось в м 'яку борозну
І дрімає, не знаючи горя...


Джерело:  Брик О. Лірика Володимира Сенцовського / Олексій Брик // Деснянська правда. – 2015. – 30 червня-2 липня. – С. 8.

Немає коментарів:

Дописати коментар