четвер, 11 серпня 2016 р.

До 180-річчя від дня народження О. Я. Кониського (1836—1900)



    Олександр Якович Кониський — яскрава особистість в українському громадському, політичному та літературному процесі XIX ст., життя якого було нелегким та багато в чому типовим для українського діяча тієї доби. У нього дуже рано виявилися здібності до літературної творчості і водночас талант організатора. Роки дитинства і юності, матеріальні нестатки та хвороби, державна служба в роки війни, заслання та наступні поневіряння загартували волю, сформували здатність перемагати власні негаразди та ворожість оточення. А знайомство з життям і побутом різних верств населення — покріпаченого селянства, козацтва, чиновників, духівництва, урядовців — стало джерельною базою для художніх та публіцистичних творів письменника та поета.
      Народився О. Кониський у серпні 1836 р. у родині зубожілого поміщика, що мешкала в с. Переходівка на Чернігівщині. Батько помер, коли хлопчикові не було й семи років, тому з раннього дитинства Сашко знав, що таке злиденність. Навчався Олександр спочатку вдома, у 1845 р. вступив до Ніжинського приходського училища, а через рік мама перевела його до Чернігівської гімназії, де він не тільки навчався, а й мав право проживати у так званому сирітському домі як син збіднілих дворян. У досить ранньому віці (11 років) Олександр почав писати вірші, багато з них були українською мовою, адже хлопець отримав удома гарне національно-патріотичне виховання. Саме за ці поезії його й виключили з гімназії, незважаючи на те, що він був одним із найкращих учнів. Юнак продовжив освіту в Ніжинському повітовому училищі, програма якого була відповідна середній освіті, згодом О. Кониський планував навчатися в ліцеї, але через сильне погіршення зору та матеріальні нестатки був змушений його припинити.
     Протягом двох років Олександр займався самоосвітою, читав, подорожував Україною та вивчав життя селян. Із початком Кримської війни влада зобов'язала його стати на урядову службу як "молодого неслужащого у війську дворянина"1. У 1854 р. юнак почав роботу в Прилуках, одночасно посилено вивчав юриспруденцію, готуючись скласти іспити на кандидата права. Працюючи в судах, О. Кониський багато часу проводив у службових поїздках по Чернігівській та Полтавській губерніях, під час яких познайомився з життям і побутом різних суспільних верств — покріпачених селян, "вільних" козаків, старосвітських священиків, чиновників, полупанків, великих земле- і душевласників-дворян, був свідком моторошних розправ панів-кріпосників над селянами. Уже в ті роки у свідомості майбутнього письменника зародився протест проти кріпосного права, він почав читати твори Т. Шевченка та іншу підцензурну літературу. Пізніше побачене та почуте під час роботи та у відрядженнях було покладене в основу літературних творів О. Кониського, побудованих на юридичних сюжетах, у яких він викривав негативні явища діяльності царської адміністрації та суду, здирництво та брехню тогочасної адвокатури.
     Із 1856 р. Олександр оселився в Полтаві, де спочатку служив у суді дрібним урядником. Робота була, за його словами, "гіркою та нудною". Усвідомлюючи мізерність своєї освіти, він продовжував займатися самотужки, прагнучи працювати на користь суспільства.
    Після відміни кріпацтва було проведено військову, фінансову, судову та міські реформи, і хоч вони були недосконалими, саме ця доба соціальних перебудов стала часом пожвавлення та розвитку української освіти та культури.
     У 1860-ті рр., ознаменовані суспільним піднесенням, О. Кониський енергійно долучився до роботи Полтавської громади, познайомившись там із П. Чубинським, П. Єфименком, Д. Пильчиковим та багатьма іншими прогресивними діячами того часу. Разом із ними він організував у Полтаві кілька недільних шкіл, що з'явилися як протест проти ополячення українського народу та громадську бібліотеку; працював розпорядником школи для єврейських дітей; виступав із публічними лекціями та працював учителем. За ініціативи Олександра було засновано вечірню школу для дорослих, де він викладав історію аж до часу заборони недільних шкіл улітку 1862 р. У рамках широкої громадської програми освіти для народу письменник видав два підручники, брак яких тоді особливо гостро відчувався, це — "Українські прописи" та "Арифметика, або Щотниця". А видання підготовлених ним підручників з історії, географії та права було затримано та заборонено тогочасною цензурою.
      Щодо правничої діяльності О. Кониського, то в ній можна виокремити два періоди: 1854—1871 та 1872—1900. Перший був фактично пробою пера: юнак публікував у періодиці власні спостереження про діяльність юридичних установ та подавав ідеї з приводу поліпшення їхньої роботи. Та обставина, що Олександр здобував освіту самотужки, не мав наукового ступеня та не відчував приналежності до наукового світу, деякою мірою наклала відбиток на його тогочасні юридичні праці, які були дещо різкими та імпульсивними. Другий же період характеризувався науковим підходом та виваженістю й обгрунтованістю тверджень. Так, у 1875 р. О. Кониського обрали до складу сільськогосподарської комісії Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, а з 1892 р. — дійсним членом історико-філологічної секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
     На сторінках "Черниговских губернских ведомостей" та "Черниговского листка" з'явилися перші публікації О. Кониського на юридичні теми. Після проголошення реформи 1861 р. він дістав адвокатську практику, сподіваючись, що на новій службі матиме більші можливості допомагати найбільш неосвіченій та обдуреній частині населення — селянам.
     Восени 1861 р. були заарештовані майже всі члени Полтавської громади, проведені обшуки у їхніх помешканнях, не став виключенням і О. Кониський, у якого вилучили особисті записи та щоденники. Самого діяча не заарештували, але за ним було встановлено поліцейський нагляд, його звинуватили у підбурюванні селян до бунту та "малоросійській пропаганді". Хоча робота Полтавської громади і не була визнана революційною, проте через нашіптувачів постраждало багато її діячів, яким, зокрема і О. Кониському, поставили у провину любов до батьківщини: "Конисский увлекается любовью к Малороссии и мечтает о восстановлении ее независимости" (у одному з доносів)2. На підставі цього наклепу його звільнили з роботи та розпочали слідство. 18 березня 1862 р. О. Кониський та інші громадівці звернулися з листом до Петербурзького комітету грамотності, у якому вимагали запровадити в українських школах викладання рідною мовою, а не насаджувати штучно та примусово російськомовну освіту. У квітні того ж року на сторінках видань "Искра" та "Основа", а також журналу "Слово" з'явилися кілька його публікацій на цю тему, що й стало остаточною причиною арешту та подальшого заслання. Відстояти свою правоту в суді, на жаль, не вдалося, О. Кониського  звинуватили "в стремлении к распространению малороссийской пропа­ганды", "в распространении превратных социалистических идей" і 9 січня 1863 р. зіслали до Вологди. Там він перебував під постійним наглядом поліції, не мав можливості працювати, тому дуже бідував. У 1864 р. О. Кониського вислали ще далі, за 230 км на північ від Вологди, до міста Тотьма, поліцейський нагляд посилили. У вигнанні Олександр по­знайомився із М. Пестеровою й одружився; шлюб виявився нещасливим попри те, що подружжя мало дітей; дружина не підтримувала його та зовсім не цікавилася громадською та суспільно-корисною роботою чоловіка.
Тяжко страждаючи від суворого клімату та прогресуючої хвороби очей, О. Кониський звернувся до влади із проханням про зміну місця заслання. Йому дозволили переїхати спочатку до Воронежа, потім — до Єлисаветграду, а згодом до м. Бобринець. Тяжка хвороба очей змусила митця на деякий час виїхати на лікування до Німеччини, завдяки чому зір на одному оці вдалося врятувати. Повернувшись до Бобринця, митець знову опиняється під офіційним наглядом поліції, а репресії посилюються — йому навіть заборонили листування та отримання книжок поштою.
Наприкінці 1866 р. Олександр дістав дозвіл на переїзд до Кате­ринослава, де, після складання іспиту на кандидата права, почав адвокатську практику, але ще протягом шести років перебував під гласним наглядом поліції.
Життя митця у Катеринославі позначене активною адвокатською працею і літературною діяльністю, свої статті того часу, та й майже усього життя, О. Кониський підписував ініціалами або ж псевдонімами, які постійно змінював. За підрахунками дослідників, письменник за життя мав сто сорок один псевдонім та криптонім. Працюючи адвокатом, Олександр Якович пересвідчився у повній відсутності у простих людей навіть елементарних знань про свої юридичні права та обов'язки. Із того часу він мріяв видати якийсь посібник із правознавства українською мовою. У 1874 р. О. Кониський разом із П. Чубинським та М. Старицьким переклали ук­раїнською та надрукували підручник "Про кари, до яких присуджують мирові суди".
      У 1875 р. О. Кониський опублікував статтю "Український націона­лізм", де виклав основні думки: дерусифікація, прилучення до націо­нальних культурних цінностей, піднесення етнічної самосвідомості народу, визначальна роль рідномовної освіти тощо. Стаття, власне, була програмою повновартісної української нації, здатної створити незалежну державу. У 1876 р. відбулися нові репресії російської влади проти українського слова: вийшов горезвісний Емський указ. У таких умовах О. Кониський змушений був друкувати юридичні праці та статті в російських часописах — "Вестнике Европы", "Русской мысли", "Юридическом вестнике", "Судеб­ном вестнике" тощо, але не припиняв боротьби за рідну мову, обстоюючи в поезіях, повістях, драмах, оповіданнях українську національну ідею.
Після 1872 р. О. Кониський переїхав до Києва, де протягом кількох років брав участь у виданні літературних альманахів та студентських молодіжних часописів, займався літературною та журналістською діяль­ністю, готував популярні нариси про Т. Шевченка для НТШ. Звичайно, вони були меншого обсягу, ніж його пізніша шевченкознавча робота 1880-х рр. — монографія, присвячена генію українського народу. У той період він неодноразово виїжджав до Галичини, де займався громадівськими та літературними справами.
У 1878 р. О. Кониського обрали до міської ради Києва, але він був "незручним" чиновником, оскільки не бажав приставати на нечесні пропозиції, а хотів правдивої влади і прозорого використання міських фінансів. Деякі члени ради почали зводити на нього наклепи, зокрема у пресі, що неабияк ускладнило життя О. Кониського у той період. Після 1881 р., коли дещо послабилася цензура, в Україні почали сподіватися на скасування Емського указу. О. Кониський написав петицію, яку завірили дванадцять членів ради м. Києва, із проханням дозволити назвати одну з київських шкіл іменем Т. Шевченка. Однак саме в той час відбулося вбивство революціонерами імператора Олександра II, а його наступник і чути не хотів про все українське; підписантів на чолі з О. Кониським визнали "неблагонадійними та небезпечними", а тиск з боку влади на українське слово значно посилився.
     Головну громадську діяльність Олександр Якович переніс до Га­личини, де зблизився із прогресивною місцевою інтелігенцією та почав активно друкуватися на сторінках журналу "Світ". Із 1885 р. у Галичині було засновано "Історичну бібліотеку", "Русько-українську бібліотеку", "Діло" стало щоденним часописом, "Зоря" — удвічі більшим за обсягом виданням, з'явилися часописи "Учитель", "Дзвінок", "Народ", "Життя і слово", "Записки товариства імені Шевченка", журнал "Буковина". До всіх цих видань долучився О. Кониський, вкладаючи працю і кошти. С. Єфремов у спогадах зазначав, що той ще в 1860-х рр. "розумів вагу Галичини для відродження цілої України як резервуара, у якому повинні збиратися і переховуватися до кращих часів культурні вартості".
У 1885 р. у Львові було відзначене 25-річчя письменницької діяльності О. Кониського, що викликало різке невдоволення влади та призвело до арешту письменника, коли він повертався зі Львова до Києва. Його принизливо обшукали, відібрали книжки та особисті записи і хоча невдовзі відпустили, слідство тривало півтора року.
У 1889 р. Олександр Якович звернувся до міністра внутрішніх справ із листом про утиск української мови. У ньому він доводив, що перешкоджання українській освіті та запровадження російської лише гальмують освітній процес для мільйонів українців, для яких рідною, почутою з перших днів життя, тією, що використовується в побуті, повсякденному житті, є саме українська мова. Що заборони тільки завдають клопотів владі і не зможуть зупинити розвитку українського письменства. Подання не переконало міністра: О. Кониський впав у ще більшу немилість, а Емський указ залишався чинним ще протягом багатьох років.
Тривалий час О. Кониський співпрацював із журналом "Правда", на сторінках якого розмістив низку оглядів державного устрою європейських країн, зокрема Бельгії; статті про землевласність і правовий статус українського селянства, а також кілька перекладних матеріалів про права людини.
У 1892 р. Олександр Якович знову звернувся до влади, на цей раз із проханням передрукувати українською написану ним брошуру "Про холєру", яка вперше вийшла в Києві в 1875 р., ще до заборони українського слова. Своє клопотання він аргументував тим, що епідемія та й взагалі небезпечні хвороби забирають тисячі життів українців саме через те, що корисні поради чужою мовою для них не зовсім зрозумілі, тому не досягають своєї мети. О. Кониський планував видати її накладом у кілька тисяч примірників, аби максимально розповсюдити рятівну інформацію. Однак провладні структури настільки дотримувалися Емського указу та боялися непокори владі, що відмовили фомадському діячеві.
У 1893 р. суспільство відзначило 35-річчя літературної діяльності О. Кониського, митець отримав багато привітань та поздоровлень від відомих осіб, зокрема, М. Старицький дякував "за Вашу многолітню, несхибну працю на рідному полі, за Вашу твердість в засадах, за Вашу непродажню любов до нашої кревної справи"[1].
     Письменник був також ініціатором заснування видавництва "Вік", що утворилося, за різними даними, приблизно в 1895—1896 рр. Його поява була викликана нагальною потребою широкого загалу в українській книжці. Літературний діяч пожертвував перші 75 карбованців для видання популярних брошур, тоді ж побачила світ і перша книжка видавництва — оповідання О. Кониського "У тісної баби". Книгодрукарня, очолювана С. Єфремовим, проіснувала до 1919 р., а його діяльність сприяла вироб­ленню національних форм українського книгодрукування.
     Активізація українського національного руху у другій половині 1890-х рр. призвела до потреби заснування організації, яка б об'єднала широке коло співвітчизників. У 1897 р. О. Кониський разом із В. Анто­новичем стали ініціаторами створення такої структури, метою якої було об'єднання в одну громаду всіх національно свідомих українців Російської імперії, а в основу роботи поклали культурно-просвітницьку діяльність, видання та поширення української книжки. На початку літа 1897 р. у помешканні О. Кониського відбулися збори новоствореної організації, на яких були присутні близько 50 осіб; укладено проект статуту установи та керівну раду. До неї О. Кониського не обрали, причиною того міг бути його різкий характер, адже він був дуже непростою та категоричною людиною. Це дуже образило Олександра Яковича і, як припускали пізніше його сучасники, могло стати причиною загострення хвороб та пришвидшити смерть. Але насправді він постійно хворів.
     Останні роки життя громадський і літературний діяч присвятив вивченню життя та творчості Т. Шевченка. Результатом дослідження стала двотомна праця "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя" (1898), яку і до сьогодні вважають найскладнішою та найгрунтовнішою роботою про особистість великого письменника. Цікаво й те, що вийшла вона в 25-ту річницю НТШ. Завдяки впливовим друзям письменника у 1901 р. був надрукований дозволений цензурою рукопис О. Кониського "Оповідання про Тараса Шевченка", що став сенсацією та одразу ж набув шаленої популярності. Відомо, що О. Кониський — автор другого духовного національного гімну України. До його вірша "Боже великий, єдиний" композитор М. Лисенко написав музику, результатом став національний церковний гімн, яким і сьогодні закінчують богослужіння в українських церквах.
     До останнього подиху Олександр Якович не переривав роботи: почав друкувати повне зібрання своїх творів (за життя вийшло три томи), підготував до друку повне зібрання листів Т. Шевченка; за кілька днів до смерті за його ініціативи була створена спілка для випуску у світ українських книжок для простого народу.
     Помер Олександр Якович Кониський 29 листопада 1900 р., похований у Києві на Байковому кладовищі. Під час поховання цього видатного сина України було проголошено багато промов, теплих та щирих слів на адресу талановитої людини з активною громадянською позицією, яка все життя присвятила боротьбі за українське слово для українських людей. "Нічого в людях вище за щирість я не ставлю: щирість я вважаю за першу і головну основу моральності людської; шаную тільки авторитет праці реальної і патріотизму, доведеного фактами; перша і головна річ — піклуватися про своїх людей, вигодовувати їх духом, доглядати їх, дбати, щоб більшало їх"[18], — таким було життєве кредо О. Кониського. Головна справа життя, за його ж словами, — "на національному грунті ростити таку деревину, щоб під широкою ґроною її квітчався народний добробут цілої людності України"[14].

ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів О. Я. Кониського

Твори. Оповідання та вірші. — Полтава : вид. Полтав. спілки споживчих т-в, 1918. — 104 с. — (Просвітянська книгозбірня ; № 3). 

Твори О. Я. Конисского-Перебенди : в 2 т. — Одесса : Nип. и хромо-литогр. Е. И. Фесенко, 1899. — 2 т.

Вибрані твори. — Київ : Час, 1927. — 2 кн. — (Бібліотека "Час"). 

Вибрані твори / О. Кониський. — Київ : Дніпро, 1986. — 425, [2] с. 

"Боже великий, єдиний" : для міш. хору без супроводу / [муз.] М. Лисенко. —    Київ : Муз. Україна, 2001. —4 с. : ноти.

Граматка, або Перша читанка за для початку вченья. — Киев : Л. В. Иль-ницкий, 1882. 48 с.

Грішники : роман-хронїка. — Вінніпег : Укр. вид. спілка, 1917. — 291 с. 

Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко. — Одесса : изд. Южнорус. о-ва печ. дела, 1898. — 730 с.

Листи Олександра Кониського до Іллі Шрага. — Чернігів : Просвіта, 2011.— 209 с.

Листи про Ірландію. — Львів : [б. в.], 1904. — 63 с.

Молодий вік Максима Одинця. Хроніка з давноминулого. — Львів : [б. в.], 1902. —326 с.

Недруковані поезії Т. Г. Шевченка. — Київ : [б. в.], 1899. — 8 с. 

Непримирена : (із записок сільської учительки на Україні). — Львів : Накладня Укр. книгарні й антикварні, 1932. — 103 с.

Оповідання. Повість. Поетичні твори. — Київ : Наук, думка, 1990. — 633, [1] с. — (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література).

Порвані струни Яковенка : [поезії"]. — Житомир : изд. кн. магазина П. Ф. Панчешникова, 1886. — 64 с.

Проба улаштовання хронології до творів Тараса Шевченка. — Київ : [б. в.], 1897, —20, 22 с.

Т. Шевченко під час висшого розцвіту його кебети, до арешту його (1845— 1847): крит.-біогр. нарис. — Львів : накладом ред. "Зорі", 1895. — 62 с. 

Тарас Шевченко-Грушівський : хроніка його життя. — Київ : Дніпро, 1991. — 701 с.

Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя. — У Львові : з друк. Наук. т-ва імені Шевченка, 1898—1901. — 2 т. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка).

Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. — Київ : Кліо, 2014. — 670, [1] с.

У гостях добре, дома ліпше : історичне оповідання Дрозда. — 2-ге вид. — Київ ; Ляйпціг : Укр. накладня, [1920]. — 216 с. 

У тісної баби. — Київ : [б. в.], 1896. — 32 с.

Юрій Горовенко : хроніка з смутного часу : повість. — [Київ] : Сяйво, [1928]. — 193, [1] с. — (Бібліотека української повісті). Микола Костомаров. Мої згадки про нього і його листи / Діло. — 1885. — Ч. 49. — 52 с.

Статті  

Баба Явдоха // Зоря. — 1897. — № 14. — С. 261—267 ; № 15. — С. 2.81—286 ; № 16.— С.301—306; № 17, —С. 321—326.

Біля церкви // Правда. — 1878. —№ 1. — С. 233.

В тумані II Киевская старина. — 1898. — Т. 62, № 9. — С. 25—28.

Відчити з історії русько-українського письменства // Світ. — 1881. — № 8/9. — С. 11—12, 28—29, 145—147, 167—169, 239—241.

Дитинний вік Т. Г. Шевченка : крит.-біогр. нарис // Записки наукового товариства ім. Шевченка. — 1899. — Т. 1.—С. 87—123.

До життєпису М. О. Дикарєва // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Т. 12. — С. 10—29,75—91. 

До родоводу Кониських // Записки наукового товариства ім. Шевченка. — 1897.— Т. 16, кн. 2, — С. 2.

Доля одного письменника : (ескіз з натури) // Зоря. — 1881. — № 3. — С. 40—43.

Думка ("У киреях, у брилях...") // Галичанин. — 1862. — Кн. 1, вип. 1. — С. 10—11.

З життя в Полтаві : (частина з моїх споминок) // Правда. — 1890. — Т. 2, вип. 5. —С. 106—119.

З записної книжки // Правда. — 1891. — № 8 — С. 73—86.

За плахту // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Т. 9, кн. 3. — С. 273—280.

Значение Шевченка для Украины. Проводы его тела в Украину с Петербурга // Основа.— 1861.— №6. — С. 16—17.

Не вірю клятві я раба // Галичанин. — 1863. — Кн. I, вип. 2. — С. 12—13. 

"Отак, не вирвавшись на волю..." // Світ. — 1881. — № 7. — С. 125. 

Пам'яті великій. В роковини смерті Тараса Шевченка // Русалка. — 1866. — №9, —С. 60—73.

Подорож у рідні села Шевченка // Зоря. — 1893. — № 3. — С. 48—51 ; № 4. — С. 71—73 ; № 5. — С. 92—96.

Потреба реформи літературного товариства ім. Шевченка на наукове // Правда. — 1889. — Т. 1, вип. 2. — С. 304—312.

Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка // Записки наукового товариства ім. Шевченка. — 1897. — Т. 17, кн. 3. — С. 1—22. 

Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка // Записки наукового товариства ім. Шевченка. — 1895.—Т. 8.—С. 1—20. 

Ранком в Алупці // Літературно-науковий вісник. — 1898. — Т. 1, кн. 1. — С. 135—139.

Сиротина // Основа. — 1861. — №5. — С. 26.

Старий // Правда. — 1875. — № 9. — С. 170—171. 

У вольниці душевно недужих // Правда. — 1876. — № 10. — С. 365—366. 

Українська пісня // Правда. — 1877. — № 22. — С. 382—383. 

Утоппений II Правда. — 1876. — № 9. — С. 326. 

Філантропи // Світ. — 1881. — № 11/12. — С. 195.

Хоча б була постаті дожала! : (етюд з сільського життя) // Літературно-науковий вісник. — 1898. — Т. 4, кн. 12. — С. 255—261.

"Чого б, здається, бідувати..." // Правда. — 1879. — № 8. — С. 505.

Про О. Я.Кониського

Авдикович О. Огляд літературної діяльності Олександра Кониського / О. Авдикович. — Перемишль : [б. в.], 1908. 47 с.

Александров О. В. Історико-правовий аналіз діяльності та наукової спадщини Олександра Кониського : монографія / О. В. Александров. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 188 с.

Антонович М. О. Кониський і Т. Шевченко / М. Антонович. — Мюнхен : [б. в.], 1971—1972. — 47 с. — (Наукові записки / Український технічно-господарський інститут ; ч. 23).

Мисюра О. О. Кониський Олександр Якович (1839—1900) / О. О. Мисюра.— Чернігів: Просвіта, 2008. — 199 с.: портр.

Пам'яті незабутнього трудівника на ниві народній Олександра Кониського.— Київ : [б. в.], 1901, —401 с.

Франко /. Про життя і діяльність Олександра Кониського / І. Франко. — Львів : Вид-во т-ва "Просвіта", 1903. — 36 с.
Статті  

Александров О. В. Правові погляди Олександра Кониського / О. В. Александров // Історія української літератури на межі тисячоліть. — Вип. 11,— 2003. — С. 4—9.

Антонович М. О. Кониський і М. Грушевський / М. Антонович // Український історик. — 1984.— № 1—4. — С. 53.

Антонович М. Олександр Кониський / М. Антонович // 125 р. Київській українській академічній традиції (1861—1986). — Нью-Йорк, 1993. — С. 181—188.

Антонович М. П. О. Куліш та О. Я. Кониський / М. Антонович // Український історик — 1970.—№ 1—З. — С. 39.

Біднов В. Забутий діяч : (памяті О. Кониського) / В. Біднов // Літературно-науковий вісник. — 1925. — Кн. 7—8. — С. 294—298.

Бурлака Г. Роль О. Кониського в переїзді М. Грушевського до Львова / Г. Бурлака//Слово і час. —2011,—№ 11. — С. 80—83.

Дяченко О. В. О. Я. Кониський і проблема української соборності / О. В. Дяченко // Україна соборна. — 2005. — Вип. 3. — С. 64 — 72. 

Дяченко О. В. Національна ідея в поглядах О. Я. Кониського / О. В. Дяченко // Проблеми політичної історії України: [зб. наук, праць / наук. ред. Шляхов О. Б.], 2006. — С. 97—101.

Маркович Д. З давнього минулого. Про Олександра Яковича Кониського / Д. Маркович // По степах і хуторах / Д. Маркович. — Київ, 1991. — С. 510—511.

Матушевский-Ефремов. Александр Яковлевич Конисский (некролог) / Магушевский-Ефремов // Киевская старина.— 1901.—№ 1. — С. 125—151. 

Мисюра О. Постать Олександра Кониського в українському національно-визвольному русі : (історіографія та джерела проблеми) / О. Мисюра // Сіверянський літопис. — 2004. — № 1. — С 37—46.

Огоновський О. Історія літератури руской / О. Огоновський // Світ. — 1882. — Число 13.—С. 407—438.

П. С. Спомини про О. Я. Кониського / П. С. // Літературно-науковий вісник,—1902, —Т. 20, кн. 12, —С 162—167.

Перехейда В. В. Через освіту — до світла : (пед. ідеї Олександра Кониського) / В. В. Перехейда // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім.Т. Шевченка,2003,—Т 10, — С. 109 —115. 
Ралів М. До біографії Олександра Кониського / М. Ралів // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1928. — Кн. 19. — С. 222—225. 

Смілянська В. Л. Шляхи творення біографії Кобзаря в дожовтневому шевченкознавстві / В. Смілянськ а// Дніпро. — 1970. —№ 3. — С. 143—151. 

Турчина І. Особливості підручника О. Кониського "Граматика, або Перша читанка" / І. Турчина // Наукові записки Ніжинського педагогічного університету. Психологопедагогічні науки. — 2001. — № 1. — С. 193—196. 

Хропко П. П. Проза Олександра Кониського / П. П. Хропко // Дивослово. — 1996,— № 1. —  С. 10—13.

  Джерело:  Хранитель українського слова // Календар знаменних і пам'ятних дат / Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова". - 2016. - № 3. - С. 47-58.

Немає коментарів:

Дописати коментар