Маєтності гетьмана Івана Самойлович

   З другої половини ХVII ст. на території Гетьманщини почався процес зміцнення старшинсько-шляхетського землеволодіння. У той час значні маєтності були зосереджені в руках гетьмана І. Самойловича і складалися з рангових, тобто державних, які надавалися за службу, та приватно-спадкових. Тоді їх називали «замок», «староство» чи «дворець», традиційно вони охоплювали декілька сіл або містечок і формувалися навколо якогось центрального населеного пункту. Такими маєтностями управляли від імені гетьмана старости, часто їх ще називали «господарями» чи «дозорцями».
    17 червня 1672 р. у Козачій Діброві (біля м. Конотопа) відбулося обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережної України. Новообраному керманичу «на булаву» царською жалуваною грамотою надали у власність місто Гадяч із прилеглими селами — так званий «Гадяцький замок», що на Полтавщині. Крім того, автоматично перейшли у власність новообраного гетьмана й рангові маєтки, які свого часу належали Д. Ігнатовичу. Насамперед «на кухню» гетьманську відходила Шептаківська волость Стародубського полку (нині Новгород-Сіверський район). По-друге, це й ті володіння, які безпосередньо розміщувалися неподалік від гетьманської столиці: «вместесъ поселением гетьмановъ въ Батурине, населеніе окрестныхъ селъ было взято этими же гетманами въ личное послушаніе».

    З найближчих сіл у матеріалах зустрічається с. Городище Бахмацької сотні Ніжинського полку. За Генеральним слідством про маєтності дізнаємося, що в часи гетьманування Д. Ігнатовича в селі було створено «дворець». А в часи гетьманування І. Самойловича до нього приєднали ще декілька гетьманських сіл, перейменувавши в Городищанське староство. У другій половині ХVII ст. в одному із сіл староства – Бахмачі – побудували млин на двох колесах для гетьманських потреб.
     Але з часом І. Самойлович почав розширювати рангове землеволодіння «на булаву». У 70-х роках ХVII ст. неподалік від Батурина гетьман створив Підлипнянське старотво Конотопської сотні Ніжинського полку (с. Старе, с. Підлипне, с. Попівка та с. Гута). Ця місцевість, за описами, на той час була густонаселеною. У селах староства розташовувалася чимала кількість козацьких та міщанських дворів, у яких зосереджувалося значне виробництво. Також у часи гетьманування І. Самойловича було створено староство в Ямпільській сотні Ніжинського полку (нині Сумська область). Ця сотня займала вкриту лісами місцевість правого берега річки Івотки. Зручні природні умови сприяли спорудженню водяних млинів і створенню рудень. Дослідник В. Дядиченко вважав його одним з найбагатших гетьманських володінь.
   Окремо гетьману належали волості, які на той час входили до рангових маєтностей. Традиційно волості були набагато більшими за староства й об’єднували значну кількість населених пунктів. За матеріалами Бендерської комісії дізнаємося, що в часи гетьманування І. Самойловича «до булави» приєднали Почепську й Ропську волості Стародубського полку (нині частково територія Чернігівської, Гомельської та Брянської об астей). Характерна особливість першої волості: тут переважно були невеликі населені пункти. Інша волость — Ропська — довгий час належала землевласникам Рубцям. Однак у 1671 р. Івана Рубця, сина топальського сотника Михайла Рубця, якому належала волость, звинуватили в підробці різних печаток: царських, королівських, гетьманських. За рішенням Генерального суду обвинуваченого мали стратити. Однак гетьман помилував І. Рубця, натомість забрав більшу частину волості – 11 сіл «для подмоги въ войсковихъ расходахъ». Традиційно розширювалися гетьманські маєтності й за рахунок приєднання окремих сіл. У ЦДІАК України зберігається справа про «дворець» у с. Обмачеві Батуринської сотні Ніжинського полку. У ній вказується, що маєток Іван Самойлович влаштував на куплених у селян і козаків землях у 1675 р. «ради тогдашней въ Батурине резиденции». Там розміщувалося значне сільське господарство, орні землі, сінокоси, ліси, мисливські угіддя. Гетьманські володіння І. Самойловичазнаходилися також у селах Великий Самбір, Малий Самбір і Карабутів Красноколядинської сотні Прилуцького полку (нині Конотопський район Сумської області). О. Лазаревський головною статтею доходів цих сіл називає сіно, яке косили в самбірських степах для гетьманської стайні. За описами, до маєтностей гетьмана входило і село Мутин Глухівської сотні Ніжинського полку, розташоване на річці Сейм. Біля села розміщувалася переправа через річку й озера. Це сприяло економічному розвитку регіону. Окремо в той час гетьман розширював і свої приватні володіння. Так він придбав «дворець» у Марчишиній Буді Глухівської сотні Ніжинського полку. Там було значне виробництво з виготовлення поташу, 5 млинів, гребля на річці Івоті, рудні. У Глухівській сотні гетьману також належав і млин на річці Есмань — «под Глуховомъ городомъ у батуринских ворот». Потім на річках Івоть, Білиця та Свеса він докупив ще декілька млинів для розширення виробництва.
   Окрім цього, приватні володіння гетьмана поповнювалися й за рахунок конфіскованого майна. У «Мазепиній книзі» згадується, що село Оболоння з Городищем і Гутищем на річці Десні здавна було у власності ніжинського протопопа Семена Адамовича. У 1676 р. протопоп з іншими прибічниками вчинив змову проти гетьмана І. Самойловича. Однак змовників викрили і над ними здійснили суд. За царським наказом Семена Адамовича відправили на заслання в Сибір і конфіскували всі його маєтності. У 1677 р. гетьман привласнив їх, приєднавши згадані села до своїх володінь. Крім того, гетьману перейшли у власність селітряні майдани біля Сорочинців (Миргородський полк). Як вказує дослідник В. Борисенко, І. Самойлович субсидував братів Селітряників з Полтавського полку при купівлі великого селітряного котла та іншого устаткування. Однак вони розорилися й змушені були віддати свою власність кредитору.
   Таким чином, гетьман І. Самойлович поступово став одним з найбільших землевласників на Лівобережній Україні.
   Загалом у гетьманських маєтках розміщувалося значне виробництво: винокуріння, виробництво поташу, селітри, полотна, сільськогосподарських продуктів. Налагоджене виробництво в гетьманських володіннях давало великі прибутки, що сприяло значному збагачуванню Самойловича. Уявлення про ці багатства дає нам відомий опис майна гетьмана.
 

Джерело: Солдатова К. Маєтності гетьмана Івана Самойлов / Каріна Солдатова // СВІТ-інфо. – 2018. – 5 липня. – С.13. + РЕЖИМ ДОСТУПУ. - С. 13