Відділ наукової інформації та бібліографії: "Будинок В. В. Тарновського" (Чернігів)

"Будиинок В. В. Тарновського" – історичний будинок у місті Чернігів, який першим розмістив експозицію Чернігівського історичного музею, що складалась із колекції В.В.Тарновського; нині (від 1978) року є приміщенням Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва.

Тут містилася колекція громадського діяча і мецената Василя Тарновського, власника Качанівки. Магнат, який більшу частину свого життя розшукував і збирав старі предмети козацької доби, археологічні артефакти тощо, в 1896 р. заповів губернському земству свою чималу збірку без права відчуження, умовою поставив назвати музей власним іменем."Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведование Черниговскому губернскому земству с тем, чтобы он… был открыт для обозрения его публикой на основании известных правил". В тихому провінційному Чернігові гостинно відчинив для відвідувачів свої двері Музей українських старожитностей В.В.Тарновського. Незважаючи на те, що музей знаходився на околиці міста і дістатися до нього було непросто, його відвідували місцеві любителі старовини і приїжджі для огляду колекцій, наукових занять, малювання копій.

Що ж це був за музей? Яка його передісторія? В ХІХ ст. завдяки діяльності трьох поколінь Тарновських на Чернігівщині з’явився відомий на всю країну осередок культури і мистецтва – Качанівка. Перший її власник – Г.С. Тарновський, який цікавився мистецтвом і допомагав обдарованим художникам, музикантам, літераторам, зібрав велику бібліотеку і створив картинну галерею, де були твори Ван-Дейка, Тернера, Брюллова, Айвазовського, Кіпренського, Штернберга. Григорій Степанович був знайомий з Т.Г. Шевченком і придбав у нього славнозвісну "Катерину".

Після смерті Г.С. Тарновського Качанівку успадкував його небіж Василь Васильович, якого називають старшим, щоб не плутати з сином, теж Василем. Тарновський-старший мав грунтовну освіту, займався наукою, був відомим громадським діячем ліберально-демократичного напрямку.

Ось у такій атмосфері сформувався характер і світогляд В.В. Тарновського-молодшого. Ще зовсім молодою людиною він поставив собі за мету зібрати колекцію речей, які характеризують історію і побут його батьківщини. Своїй меті він не зраджував ніколи. Вбачаючи у колекціонуванні служіння батьківщині, громадянський обов’язок, Тарновський віддавав цій справі всю свою неабияку енергію, талант, чималі кошти. Слід зазначити, що Василь Васильович не обмежувався лише збиранням пам’яток і популяризацією своєї колекції. Він дуже багато робив для розвитку української культури: давав гроші на видання творів П. Куліша і журналу "Киевская старина", багато зусиль доклав для вшанування пам’яті Великого Кобзаря, культ якого був притаманний родині Тарновських ще з сорокових років ХІХ ст. Збираючи пам’ятки, Василь Васильович радився з відомими істориками і археологами – О.Лазаревським, М.Костомаровим, В.Антоновичем, М.Біляшівським, Д.Яворницьким, іншими.

Завдяки невтомній, наполегливій праці Тарновський зібрав колекцію, яку сам розділив на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Перші два розділи складалися з археологічних знахідок, левову частку яких становили матеріали, отримані в результаті археологічних розкопок давньоруського міста Родень (Черкаська область), здійснених на кошти Василя Васильовича.

Унікальності і неповторності зібранню надав козацький розділ. Саме завдяки йому колекція, за словами Бориса Грінченка, стала "величезним українським національним скарбом". Навіть просте перерахування експонатів цього розділу вражає широтою і різнобічністю. Тут і залишки старих будівель, церковні речі, холодна і вогнепальна зброя, військове спорядження, клейноди, ужиткові речі, прекрасні вишивки, вбрання, близько сотні портретів історичних осіб, гравюри, стародруки, безцінні документи ХVІІ-ХVІІІ ст., серед яких гетьманські універсали, родинні архіви. А якщо додати, що в зібранні були речі, які належали І. Мазепі, І. Скоропадському, С. Палію, П. Полуботку, Я. Лизогубу, Д. Апостолу, О. та К. Розумовським, то ніякі слова захоплення не будуть перебільшенням.

Дев’ятнадцяте століття в колекції було представлене матеріалами визначних діячів української культури – І.Котляревського, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського,М. Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша.

Окремою його складовою була найбільша за кількістю, неперевершена за наявністю оригінальних предметів Шевченкіана, що налічувала понад 1000 експонатів: рукописи та видання творів, документи, щоденник, малюнки, гравюри, літографії та особисті речі поета. Для В. Тарновського було важливим все, що стосувалося біографії Кобзаря, його творчості. Після смерті Шевченка на честь його перебування у Качанівці – маєтку Тарновських був насипаний великий курган.

Загалом, зібрання старожитностей містило майже десять тисяч пам’яток. Вже за життя Василя Васильовича колекція здобула високу оцінку сучасників. За своїм багатством, повнотою, кількістю та якістю вона була єдиною у своєму роді. Колекція становила не тільки виняткову наукову і культурну, але й матеріальну цінність. Її оцінювали від вісімдесяти до кількох сотень тисяч карбованців. І от саме ці скарби Тарновський запропонував безкоштовно, як дарунок місту Чернігову.

Губернські земські збори, які відбулися у лютому 1897 р., ухвалили рішення: прийняти дарунок, висловити Тарновському подяку, підняти клопотання про приміщення для музею і про присвоєння музеєві імені дарувальника. Здавалося б, все ясно і зрозуміло. Але сплило чимало часу, поки, нарешті, в Чернігові з’явився Музей українських старожитностей – перший і єдиний в Російській імперії музей української історії. В.В. Тарновський спочатку хотів, щоб його зібрання розмістили в будинку полкової канцелярії, або, як його називали, будинку Мазепи. Та через відмову Міністерства внутрішніх справ перевести архів і безплатно передати будинок, Тарновський дав згоду на виділення іншого приміщення. За роки бюрократичної тяганини Тарновський змушений був через фінансову скруту продати Качанівку, але при цьому йому й на думку не спало продати колекцію або обумовити свій дарунок відшкодуванням грошей. 13 червня 1899 р. Василь Васильович помер, залишивши заповіт, який вражає високим патріотизмом і шляхетністю: "…Коллекцию мою малороссийских древностей, состоящую из оригинальных портретов и копий, библиотеки книг, относящихся к Малороссии и прочих старинных вещей, а также собрание вещей, бумаг, книг и всего касающегося памяти поэта Шевченко я завещаю в собственность Черниговскому губернскому земству, без права отчуждения и перемещения их из города Чернигова".

В 1899 р. частина новообраних гласних намагалася скасувати рішення своїх попередників про прийняття музею. Вони мотивували це тим, що земство не може піклуватися про задоволення "вищих культурних потреб" населення, коли не вистачає коштів на насущні. Після довгих сперечань було вирішено розмістити музей на Смоленській вулиці (сучасна вулиця Шевченка), відбудувавши для нього будинок ремісничої майстерні сирітського притулку. Будівельні роботи завершилися у другій половині 1901 р. Так в місті з’явився добре всім відомий будинок у псевдоготичному стилі. Колекції Тарновського в цей час перебували частково в Чернігові, але більшою частиною в Києві. Привезли їх до Чернігова восени 1901 р. і почали облаштовувати музей.

Першим хранителем музею була призначена М.М. Грінченко, але її на цій посаді не затвердив чернігівський губернатор. 25 квітня 1902 р. хранителем музею став відомий громадський і культурний діяч А.П. Шелухін. Музей українських старожитностей В.В. Тарновського почали оглядати відвідувачі. На жаль, жодних урочистостей тоді не провели. В 1906 р. музею було присвоєне ім’я Тарновського.

Музей поповнювався новими експонатами, передати до нього родинні реліквії вважали за честь, він користувався великою популярністю як серед звичайних відвідувачів, так і серед численних дослідників – істориків, мистецтвознавців, літературознавців. За участь у Першій Міжнародній виставці сучасних і історичних костюмів музей отримав золоту медаль. Його експозиція складалася з двох відділів – українських старожитностей і Тараса Шевченка. На початку 1920-х рр. Музей було визнано установою загальноукраїнського значення. А в 1925 р. відбулося об’єднання п’яти чернігівських музеїв. Музей українських старожитностей став найціннішою складовою частиною Чернігівського Державного музею, та ім’я Тарновського щезло з його назви.

В 1933 р. була порушена воля Тарновського: всі матеріали, які стосувались Шевченка були вивезені з Чернігова. Сьогодні Шевченкіана Тарновського зберігається переважно в Національному музеї Т.Шевченка та Інституті літератури Національної Академії Наук УкраїниУ складі Чернігівського історичного музею колекції українських старожитностей пережили Велику Вітчизняну війну. На жаль, не обійшлося без втрат: майже повністю загинула мистецька збірка. У повоєнний час за розпорядженням Міністерства культури експонати з колекції Тарновського передавалися іншим музеям. Проте, незважаючи ні на що, основа зібрання Василя Васильовича збереглася. Сьогодні вона є окрасою і гордістю Чернігівського музею, широко представлена в залах історичної експозиції і відділу народного декоративного мистецтва, на численних виставках. Співробітники музею, продовжуючи традиції Тарновського і музейників початку ХХ ст., активно працюють над вивченням, атрибуцією колекцій, введенням їх до наукового обігу.

В 1991 р. нарешті стало можливим віддати належне В.В.Тарновському і на відзнаку його заслуг перед Україною Чернігівському історичному музеєві було присвоєне ім’я цієї непересічної людини. Сьогодні, як і раніше, ім’я В.В. Тарновського об’єднує навколо себе всіх небайдужих до української культури, до великої історії великого народу. (За матеріалами: Лаєвський С.Л. Музей українських старожитностей В. В. Тарновського у часі і просторі / Лаєвський С.Л., Линюк Л. П. // Скарбниця української культури. – Вип. 3./ Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. ; редкол.: О.Б. Коваленко [та ін.] – Чернігів : Сіверянська думка, 2002. – C. 5–8.).

Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В.Тарновського

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Лаєвський С.Л. Музей українських старожитностей В. В. Тарновського у часі і просторі / Лаєвський С.Л., Линюк Л. П. // Скарбниця української культури. – Вип. 3./ Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. ; редкол.: О.Б. Коваленко [та ін.] – Чернігів : Сіверянська думка, 2002. – C. 5–8.

Немірич [Грінченко Б.] Музей Василя Тарновського // Літературно-науковий вісник.-1900.-Т.10.- С.122.

Товстоляк Н. Музей українських старожитностей В. В. Тарновського в мемуарних джерелах ХІХ - першої половини ХХ століть / Н. Товстоляк // Скарбниця української культури : зб. наук. пр. / Черніг. іст. музей ім. В. В. Тарновського, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Черніг. облдержадмін., Черніг. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. - Чернігів, 2017. - Вип. 18. - С. 31-36. - Бібліогр.: с. 36.