Антонієві печери Чернігова: цікаві факти

     Антонієві печери – унікальна   пам’ятка підземної культової архітектури XI–XIX століть. Засновані вони в 1069 році як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем  Антонієм Печерським – одним із засновників Києво-Печерського монастиря. Народився на Чернігівщині у місті Любечі. До Чернігова він прибув на запрошення князя Святослава, рятуючись від гніву великого київського князя Ізяслава. У місті над Десною Антоній облюбував Бодині гори і за підтримки Святослава, який намагався протиставити свою столицю Києву, заснував тут Богородичний монастир із великим печерним комплексом. За задумом він мав стати аналогом Києво-Печерської лаври. Початком Богородичного монастиря стала печера преподобного Антонія, яку, за словами літописця, він сам і викопав. Згодом у тих пагорбах утворилося поселення ченців-відлюдників. Біля входу в печери було збудовано церкву. Нині Богородичний монастир називається Іллінським. Щодо причини його перейменування існує давня легенда. Вона розказує, що під час татарської осади монастиря молитвами старця-монаха відбулося диво – церква на вході в печери сховалась під землю. Це так налякало орду, що вона розбіглася й не зруйнувала обитель. Коли ж небезпека минула, храм знову опинився на поверхні. Відбулося диво на день св. пророка Іллі. Відтоді церкву охрестили Іллінською, а від неї отримав назву і весь монастир.

     Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами. Потім прийшов період занепаду, який продовжувався до XVIІ століття. Найбільш масштабна відбудова Іллінського монастиря розпочалася в 1649 році. З перервами вона тривала до кінця XIX століття. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду.

  Сьогодні Антонієві печери – унікальний комплекс підземних приміщень і галерей загальною довжиною близько 350 м., котрі розміщуються у товщі Болдиних гір (у межах сучасного міста). На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні написи-графіті, зокрема на нижньому ярусі печер. Ця ділянка завдовжки близько 100 метрів. Вона збереглася в ґрунтовому варіанті, за винятком трьох метрів біля входу, що закріплені цеглою. В різні часи ця частина Антонієвих печер використовувалася як житловий район або як підземний некрополь. Святині Антонієвих печер – келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари.

   

    В печерах збудовані три облицьованих цеглою підземні храми. Найбільш цікавий з них в архітектурному відношенні храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського бароко (напівциркульні ніші, карнизи, півколонки, арки, пілястри). Інтер’єр церкви Феодосія схожий на фасад Троїцького собору, який з кінця XVII століття був головним храмом Троїцько-Іллінського монастиря.

Святині Антонієвих печер — келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари. Джерело: https://cheline.com.ua/chelinetv/pishajsya-ridnim-krayem-video/antoniyevi-pecheri-v-chernigovi-dotik-do-tayemnitsi-foto-21715
© Чeline | cheline.com.ua/

  Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі  – 8,5 м, довжина – 1 5,5 м. Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині.  В церкві – унікальна акустика. Дві інші підземні церкви – святого Антонія Печерського (довжина – 11,7 м, ширина – 4 м, висота – 4,5 м) та святого Миколи Святоші (довжина 12 м, найбільша ширина – 2,32 м, висота – 2,68 м) мають більш просту архітектуру.

   Дослідники одностайні в тому, що Антонієві печери мають вплив на людей, причому найвідчутніший він у церкві Миколи Святоші (до постригу це Луцький князь Святослав, син Чернігівського князя Давида, мощі якого нині зберігаються в Києво-Печерській Лаврі). Екскурсоводи кажуть, що в його церкві –найпотужніша енергетика, і молитися треба, стоячи в кутках напроти образу святого. Як свідчать писемні джерела, цілющі властивості Антонієвих печер були помічені давно. Ще в позаминулому столітті в келії Антонія Печерського лікували "біснуватих". Для цього їх залишали там на певний час у самоті. Віра в цілющу силу печер і сьогодні приводить сюди людей різного віку. Вони нікому нічого не пояснюють, купують вхідний квиток і просто моляться в місцях із посиленою енергетикою.

    Найпопулярніша легенда Антонієвих печер базується на зустрічах із "привидом ченця", який нібито мешкає у підземеллі. Образ людини в довгому чорному одязі часом являвся як працівникам заповідника, так і відвідувачам. Було, що образ ченця привидівся цілій групі відвідувачів – аж п'ятьом людям. Значить, таємниче явище таки не вигадка?

Антонієві печери – одна з найвідоміших архітектурних пам’яток Чернігова.Джерело: https://cheline.com.ua/chelinetv/pishajsya-ridnim-krayem-video/antoniyevi-pecheri-dotik-do-tayemnitsi-video-19391
© Чeline | cheline.com.ua/

За матеріалами: Антонієві печери – одна з найвідоміших архітектурних пам’яток Чернігова. РЕЖИМ ДОСТУПУ ;  «Викопав печеру і вселився...» – РЕЖИМ ДОСТУПУ

РАДИМО ПРОЧИТАТИ: 

Руденок В. Антонієві печери Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря: 950 років / Володимир Руденок. – Чернігів : Десна Поліграф, 2019. - 159 с. : іл. - Рез. англ. - Бібліогр. в прим.: с. 111-120.

     Книга присвячена Антонієвим печерам Троїцько-Іллінського монастиря – найдавнішому культовому печерному комплексу Лівобережжя. В основі роботи – багаторічні археологічні дослідження співробітників заповідника, здійснені на території  Іллінського яру, завдяки яким стало можливим розчистити недоступні ділянки Антонієвих печер, відкрити раніше невідомі частини давньоруського часу, датувати окремі складники печерного комплексу, музеєфікувати печери та зробити їх доступними для відвідувачів. Крім того, розкопки сприяли суттєвому розширенню уявлень щодо певних суперечливих і маловідомих питань, а також уможливили здійснення історичної реконструкції топографії, планування давньоруського печерного монастиря і внутрішнього устрою окремих підземних споруд. Книга складається з трьох розділів. Перший присвячений історії вивчення Антонієвих печер. У другому розділі йдеться про виникнення монастиря та головну наземну споруду Богородичного монастиря – Іллінську церкву ХІ століття. У третьому розділі науковці описують археологічні пам’ятки Троїцько-Іллінського монастиря, зокрема, давньоруського періоду, верхньої (Троїцької)) та нижньої (Іллінської) садиб.