Г. Милорадович − Чернігівський губернський предводитель дворянства

   Григорій Олександрович Милорадович (1839-1905) – заможний поміщик, громадський діяч та історик.    Привертає увагу його масштабна доброчинна діяльність, безпосередньо пов’язана з активною участю графа у суспільному житті регіону й суголосна з поширеними натоді уявленнями про роль дворянської верстви у вітчизняній історії.
   Значну увагу Г. Милорадович приділяв розвиткові освіти. Так, 16 лютого 1876 р. його затвердили блюстителем Любецького Олександрівського двокласного сільського училища міністерства народної освіти, у 1883 р. обрали попечителем Любецького земського училища,а у 1895 р. – попечителем Халявинського народного училища.
    Відчутну матеріальну допомогу Г. Милорадович надавав закладам охорони здоров’я та соціального захисту. Починаючи з 1883 р. Г. Милорадович п’ять разів поспіль обирався попечителем Чернігівських богоугодних установ. Згодом він власним коштом облаштував богадільню на 12 ліжок у Любечі й виділив будівельні матеріали для спорудження в містечку лікарні. Г. Милорадович був також членом Товариства піклування про сім’ї воїнів, що втратили здоров’я під час служби.
   Протягом 1890-1896 рр. Г. Милорадович обіймав посаду чернігівського губернського предводителя дворянства. Загалом, предводителі дворянства репрезентували один з найважливіших інститутів дворянської станової організації, позбавленої чіткої ієрархічної структури. На них покладалися нагляд за веденням родовідних книг, скликання і ведення дворянських зібрань, відповідальність за використання дворянських капіталів, збирання відомостей про майновий стан, нагляд за поведінкою і моральністю дворян, видача їм характеристик у разі вступу на державну службу. Губернський предводитель дворянства мав також розглядати скарги і клопотання урядовців, що служили за вибором дворянства, головувати на засіданнях губернського земського зібрання, брати участь у роботі низки колегіальних органів місцевої адміністрації − присутствій, комітетів і комісій. Слід також зауважити, що у більшості губерній предводителі дворянства виконували свої обов’язки на безоплатній основі, що, на думку урядових інстанцій, мало унезалежнити їх від будь − яких небажаних зовнішніх впливів.

   Під його керівництвомвом упорядковано архів Чернігівської губернського дворянського депутатського зібрання. Запровадив у науковий обіг низку маловідомих документів, переважно із власного родинного архіву. Автор багатьох публікацій історичної тематики в періодичних виданнях, зокрема журналі "Киевская старина", газеті "Черниговские губернские ведомости". Цінний архів Г. Милорадовича, опрацьований і описаний на початку 1930-х рр. П. Федоренком , втрачено під час Другої світової вій­ни. У Чернігівському історичному музеї нині зберігаються розрізнені документи, пов'язані з родиною Милорадовичів, однак їхнє походження остаточно не з'ясоване.
   Важливу складову доброчинної діяльності Г. Милорадовича становили заходи, спрямовані на охорону історико-культурної спадщини Чернігівщини, ремонт та реставрацію церковних споруд, що являли собою пам’ятки архітектури. У 1889–1890 рр. у Чернігові вийшов двома виданнями ілюстрований науково-популярний нарис Г. Милорадовича “Описание черниговских соборов Спасо-Преображенского и Борисоглебского”, упорядкований на підставі доробку чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського. Цей видавничий проект графа також мав благодійну мету.
Як відомо, Г. Милорадовичу належать численні студії з історії Північного Лівобережжя, присвячені, зокрема, минувшині Любеча. Водночас він дбав про збереження пам’яток стародавнього містечка. Ще мати історика С. Милорадович у 1870 р. впорядкувала автентичну печеру св. Антонія і прилеглу до неї територію в урочищі Лисицина гора, а в 1892 р. до цієї справи долучився і сам граф. Зрештою у цьому затишному куточку Любеча встановили пам’ятник св. Антонію Печерському, спорудили каплицю й облаштували колодязь з цілющою водою.
   Доброчинна діяльність Григорія Олександровича поширювалась і на Чернігівську губернську вчену архівну комісію, яку він очолював протягом 1896–1901 і 1903–1904 рр. Так, Г. Милорадович безоплатно виділив у своєму чернігівському будинку квартиру правителю справ (ученому секретарю) комісії П. Тиханову і надав у розпорядження членів комісії свою бібліотеку. Він систематично поповнював музей та книгозбірню.
   В. Хижняков у своїх "Воспоминаниях земского деятеля" згадував, що, відвідавши одного разу Г. Милорадовича у його чернігівському будинку, був вражений бібліотекою графа, хоча, як зазначив господар, це була лише невелика її частина, а решта зберігалася у Любечі. В. Хижняков зауважив, що "такому дорогому книгохранилищу не следует оставаться непроизводительно частным достоянием, и что хорошо бы пожертвовать его городу". Незабаром він отримав лист, в якому Григорій Олександрович пропонував передати свою бібліотеку міській думі, "чтобы она помещалась вместе с общественной, с присвоением ей его имени". Тоді саме планували побудувати приміщення для громадської бібліотеки й Г. Милорадович заявив, що коли витрати на будівництво будуть не дуже великими, він візьме половину їх на себе. Дума пристала на цю пропозицію і В. Хижняков надіслав Г. Милорадовичу лист з подякою і розрахунками вартості майбутнього будинку бібліотеки. Проте, з невідомих причин він так і не реалізував свій намір.
Останні місяці життя Г. Милорадович провів у Любечі, де більшу частину часу присвячував читанню та історичним дослідженням. Г. Милорадович дуже багато часу приділяв вивченню історії стародавнього Любеча. Нарис Г.О. Милорадовича з історії Любеча протягом другої половини ХІХ -початку ХХ століття витримав шість видань. У своїй садибі він зібрав багату бібліотеку, цінний архів історичних документів з історії Любеча та всієї Чернігівщини, велику колекцію стародавніх мистецьких виробів, у тому числі з розкопок на території Любеча. На жаль, у березні 1917 року все це було пограбовано та зруйновано, а колекція безвісти зникла. Від садиби Мілорадовичів з палацом, садом та іншими будівлями збереглася лише одна господарська споруда – колишня стайня, яка, крім історичної (як частина садиби), має ще й певну архітектурну цінність, як пам'ятник ХІХ ст.
   Григорій Олександрович Милорадович помер внаслідок тяжкої хвороби 13 серпня 1905 р. Наступного дня труна з тілом графа була доправлена до Чернігова. 16 серпня небіжчика відспівали у Воскресенській церкві, після чого урочисто перевезли до родинного склепу у Троїцькому монастирі. Труну супроводжувало духовенство, церковний хор, військовий оркестр, наряд військових. Про повагу чернігівців свідчить той факт, що проститися з ним прийшли тисячі людей. Це й не дивно, адже, за свідченням місцевої преси, усі, хто звертався до Г. Милорадовича, отримували допомогу і підтримку.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ: 

Коваленко О. Історико-генеалогічні студії Г. О. Милорадовича / О. Коваленко // Ніжинська старовина. – 2013. – Вип. 16. – С. 106-115.

Коваленко О. О. Г. Милорадович і часопис "Черниговский листок" / О. О. Коваленко // Література та культура Полісся. – 2009. – Вип. 51. – С. 59-67.

Коваленко О. Г. Милорадович – Чернігівський губернський предводитель дворянства / Ольга Коваленко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Випуск 52: Серія: історичні науки. – 2008. – № 5. − С. 306-311.

Коваленко О. О. Поміщицьке господарство Г. О. Милорадовича (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. О. Коваленко // Сіверщина в історії України. – 2014. – Вип. 7. – С. 175-179.

Коваленко О. Праця П. К. Федоренка "Архів Милорадовичів" / О. Коваленко // Студії з архівної справи та документознавства. – 1998. – Т. 3. – С. 150-155.

Коваленко О. О. Родина Туманських у науковій спадщині Г. О. Милорадовича / О. О. Коваленко // Сіверщина в історії України. –  2013. –  Вип. 6. – С. 336-339.

Колесник О. С. Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г. О. Милорадовича / О. С. Колесник // Грані. –  2018. – Т. 21, № 2. – С. 113-120.