понеділок, 29 липня 2013 р.

До 110-річчя від дня народження Б. Р. Гмирі (1903—1969)



"Гмиря — гигант, бездна. Он послан
Украине как национальная идея".
(Бухін Д.)

   Харизматична постать у світовій і українській культурі Борис Романович Гмиря — видатний український оперний і камерний співак (бас), народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської
премії (1952). Його духовний потенціал мав загальнолюдський, глобальний масштаб. Гмиря єдиний з надзвичайною силою інтегрував українську вокальну школу і українську музичну культуру у світовий контекст. І робив це, живучи і працюючи в Україні, а не в чужих світах. Твори в його виконанні входять до найпрестижніших музичних каталогів, а ім’я прикрашає списки найвидатніших вокалістів світу.
   У його особі щасливо поєдналися художня інтуїція, яскравий артис­тизм і емоційність, з одного боку, і раціональний спосіб мислення, здат­ність до аналізу, з іншого. Бог обдарував Б. Гмирю надзвичайної краси і сили голосом, здатним зачаровувати мільйони людей, торкатися найпотаємніших струн їхніх душ, і він зумів розпорядитися цим Божим даром, не розгубити його. Співак добре знався на живописі, скульптурі, театральному мистецтві, часто відвідував художні виставки, спектаклі в різних театрах і завжди мав власну думку щодо того чи іншого явища. Безумовно, такий колосальний багаж знань, вражень, винятковий художній смак та загальна культура сприяли формуванню особливого виконавського стилю. Його спів ніс у собі неповторну своєрідність, образність, задушевність, у його манері захоплювала бездоганна і кришталево чиста інтонація; Борису Романовичу були притаманні рідкісний артистизм і сильний темперамент, поєднані з почуттям міри та бездоганним смаком. Він був надзвичайно вимогливий до себе в питаннях музичної інтерпретації, не дозволяв жодних зовнішніх ефектів, усе було підпорядковано основному — художньому задумові ком­позитора, а також виразності донесення до слухача музичного твору.
   За двадцять років творчої діяльності Б. Гмиря виконав понад 1200 творів української, російської та світової класики.

   Народився майбутній геніальний співак 5 серпня 1903 р. у м. Лебедині на Сумщині. Його батько шив кожухи, жив важким життям селянина і по­мер під час голодомору в 1933 р., мати — Ганна Федорівна — була наймич­кою. Їй удалося пережити голод завдяки літру молока, який вчасно привіз син. З раннього дитинства Борис заробляв на хліб, працюючи де доведеть­ся. Закінчивши початкову школу, просив батька, аби віддав його навчатися в училище, але той, як пізніше згадував митець, сказав: "Я б радо віддав тебе. Але там потрібна форма, а мій заробіток — 11 карбованців на місяць". Отож перш ніж стало ясно, що з Гмирі буде неабиякий співак, він встиг попрацювати друкарем, різноробом, вантажником, матросом, кочегаром, навіть членом товариства "Геть неписьменність". Тільки безмежна любов матері допомогла Борису здолати юнацькі незгоди. Митець згадував, що саме вона заклала в його серце головні духовні основи: "Глибока, ніжна любов матері була променем світла в нашому сірому житті, природжений педагог, мати зуміла виховати в мені ті якості, які потрібні художникові- творцеві: спостережливість, душевну ніжність, уміння по-справжньому любити людей і всі їхні болі, відчувати їх переживання, любити й цінувати природу і, як кажуть, відчувати запах землі рідної. Вона з дитинства при­щепила мені повагу до старших, взагалі до людей, і все це не суворістю, а великою любов'ю, щирістю".
  Атестат про середню освіту Б. Гмиря отримав у 27 років, а в 1930 р. вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту. На четвертому курсі його запросили на прослуховування до консерваторії, і там усі, хто почув його спів, були вражені унікальним тембром майбутнього всесвітньовідомого співака, тому за розпорядженням наркома освіти Української РСР М. Скрипника, як виняток, Б. Гмирі було дозволено навчатися одночасно у двох навчальних закладах. У консерваторії його опікував талановитий педагог, професор П. Голубєв, уже на третьому курсі співак виступав на сцені Харківського театру опери та балету, де працював до закінчення навчання.
   У 1939 р. Б. Гмиря взяв участь у Всесоюзному конкурсі вокалістів у Москві, у якому виступали понад 70 співаків, і став його лауреатом. Відра­зу ж йому запропонували роботу у Великому театрі СРСР, Ленінградсько­му та Мінському оперних театрах, але митець віддав перевагу Київському театру опери та балету, з яким у Бориса Романовича пов'язана основна час­тина його життя. Одразу варто зауважити, що атмосфера, яка там панувала і до війни, і після, не була дружньою. Можна лише уявити, наскільки нега­тивно це впливало на творчість Гмирі, на його життя і здоров'я. Співака завантажували теноровими та баритоновими партіями, що вело до деграда­ції голосу, зривали вже оголошені концерти, без репетицій змушували брати участь у спектаклях. Керівництво Київського оперного театру практично недавало розкритися таланту Гмирі. Він співав три рази на місяць при нормі — вісім. Його не відпускали на гастролі до Харкова, Миколаєва та інших міст, хоча договори були підписані і навіть розклеєні афіші. У 1941 р. Б. Гмирі було присвоєне звання "Заслужений артист УРСР", а потім —війна.
   Проти своєї волі Борис Романович опинився в окупації, значну долю вини за це слід покласти на начальника управління у справах мистецтв при РНК УРСР М. Компанійця. Саме тоді, коли Гмиря був у тяжкому стані (по­шкодив зв’язки спини), Компанієць, замість того, щоб потурбуватися про евакуацію в тил відомих діячів культури, просто втік. Після покращення стану здоров’я співак був змушений працювати в умовах окупації.
   Ось як він описував ті дні: "В конце ноября я начал работать в Харь­ковском оперном театре. В апреле 1942 года меня вывезли в Полтаву на гастроли и уже по настоянию штаба фронта оставили работать в Харьковс­ком театре... В феврале 1943 года под стремительным напором наших войск немцы так поспешно бежали, что была возможность мне остаться в Полтаве, причем две недели я прятался. В сентябре 1943 г. остаться уже было нельзя, за мной следили (после февраля), особенно немецкий шеф театра обер-лейтенант Зигфрид Вольфер (режиссер и специалист по театру и музыке), с декабря начали работать в К.-Подольском до прихода наших войск. Во время оккупации я работал только как оперный певец и прини­мал участие в концертах, где пел только одну арию или песню". Далі Б. Гми­ря дає відповідь на запитання, чи намагалися його вивезти до Німеччини: "Да, и очень сильно. Началосьэто еще в Полтаве весной 1943 г., когда при­ехала группа офицеров-чиновников из Берлина. Они записали меня на пле­нку в песне "Эй, ухнем" и предложили самолетом вылететь в Берлин".
   Цього разу Борису Романовичу, посилаючись на хворобу дружини, удалося уникнути поїздки, а 3 грудня 1943 р., коли співак був уже в Кам’янці-Подільському, його викликали до гебітскомісаріату і повідомили, що за особистим розпорядженням Еріха Коха німці повинні його відіслати в Бер­лін. Знову співак відмовився, посилаючись на хворобу дружини. Проте йо­му навіть виписали перепустку на в’їзд до Берліна. Гмиря, наскільки це бу­ло можливо, затягував від’їзд, а потім, 25 березня 1944 р., він захворів — запалення барабанної перетинки лівого вуха. Співаку ціною неймовірних зусиль вдалося, навіть переховуючись, дотягти до 26 березня. Саме того дня Кам’янець-Подільський був визволений радянськими військами. Потім були свідчення "Комиссии по расследованию злодеяний немцев в Каменец-Подольском" 20 травня 1944 р., увагу органів НКВС привернули свідчення Б. Гмирі про жахіття німецького окупаційного режиму в Харкові (за виступ митець отримував 100 г хліба як гонорар) і в Полтаві, куди співака було викликано на гастролі і де він намагався врятувати від голодної смерті українських дітей у притулку, звертаючись до представників німецької влади, які цінували його голос. До кінця життя заздрісники та інтригани, у тому числі і з-поміж його колег, дорікали Б. Гмирі, що він, перебуваючи в окупації, співав для німців. Але насамперед Борис Романович співав для своїх земляків. Є свідчення очевидців перебування Б. Гмирі в окупації — зокрема, лікаря-патріота Є. Двойнікової, яка говорила, як важко було збе­регти дитячі життя (вона працювала в дитбудинку в Полтаві) від голодної смерті. Значною мірою порятунку його вихованців сприяло те, що там ви­ступав з концертами Борис Романович: "Его концерты в нашем сиротском доме мы вечно будем помнить. Как он божественно пел! Его вниматель­ность и доброта были безграничными. В те голодные времена он никогда не приходил в приют, чтобы что-то не принести деткам".
   На окупованій гітлерівцями Україні жило, творило багато творчої ін­телігенції. Тільки в Києві перебували в ті роки такі представники українсь­кої культури, як С. Тобілевич, М. Малиш-Федорець, І. Кавалерідзе, І. Сагатовський, Т. та І. Садовські, І. Ненюк, Д. Нарбут, Ф. Кричевський, діяло 28 концертно-естрадних груп, працювали театри тощо. Але тільки Б. Гми-рю, якого заздрісники цькували в Київській опері до війни через його непо­вторний голос, тепер звинувачували ще й у тому, що він співав для німців.
   У 1951 р. на декаді українського мистецтва в Москві Сталін спитав, до якого звання Україна представляє Б. Гмирю, М. Хрущов відповів, що до звання народного артиста УРСР, додавши, що він співав Гітлеру. Сталін сказав: "Вот, видишь, Никита, теперь будет петь нам" і перекреслив звання "Народний артист УРСР", написавши "Народний артист СРСР". Саме в той час українська урядова делегація одночасно з поданням на присвоєння звання народного артиста УРСР привезла і ордер на арешт Б. Гмирі, але після рішення Сталіна ситуація дещо змінилася: наступного року співаку було присуджено Сталінську премію, крім того, після цих нагород йому надали розкішну квартиру в Пасажі на Хрещатику.
   Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Гордість театру і всього світу, співак високої вокальної культури, неперевершений виконавець українських, російських та західних романсів при потуранні влади був перетворений на звичайного гастролера, бо висту­пати в оперному театрі, як того хотіла безліч його прихильників, він міг лише як гастролер! У Китаї, Румунії, Болгарії, Угорщині, країнах Прибал­тики, інших союзних республіках, особливо в Москві — були в захопленні від оксамитового басу, мільйони слухачів чекали на нього в США ("Метро-політен-опера" — особливо), в Італії, Франції, Англії, Канаді та інших краї­нах світу, але туди його радянські можновладці майже не випускали, поси­лаючись на його хворобу. Допомагала Борису Романовичу витримати все жахіття його вірна дружина Віра Августівна. Вона оберігала співака як могла від стресів, цькування з боку заздрісників, саме їй митець довіряв свої думки, переживання, страждання (перша дружина Б. Гмирі А. Грецька важко хворіла і померла). До кінця життя народний артист концертував.
   Співака постійно запрошували за кордон, пропонуючи прекрасні умо­ви, але він не мислив свого життя поза Україною, Борис Романович любив українську класику, особливо твори Т. Шевченка, просив українських композиторів написати музику до деяких з них і використовував у своїх концертних програмах. Прекрасно звучали у його виконанні такі музичні твори на вірші Т. Шевченка: "Гей, літа орел”, "Реве та стогне Дніпр широ­кий", "Зоре моя вечірняя", "Думи мої", Б. Гмиря виконував також партію Трохима в опері "Наймичка" М. Вериківського. До 150-річчя від дня народ­ження Кобзаря в 1964 р. Борис Романович підготував спеціальну концерт­ну програму на вірші поета. Узагалі слід сказати, що внесок Б. Гмирі в українську культуру і розвиток української мови, зокрема, коли йдеться про Т. Шевченка, не оцінений належним чином і понині, бо співак був, у першу чергу, патріотом України, зробив великий внесок і в російську та світову культуру. Не можна без хвилювання слухати у виконанні Гмирі партії у російських операх, російські пісні і романси. Надзвичайно ретельно Борис Романович працював над камерними творами: глибоко проникав у суть поетичного тексту, шліфував вокальну інтонацію, доводячи її до довер­шеності. Музична інтонація, поетичне слово і тембр у його виконанні ста­новлять неподільну єдність. Надзвичайно важливими для нього були чіт­кість дикції, чистота мови і виразність слова. Зокрема, він писав: "...І ком­позитори, і ми, вокалісти, повинні дуже уважно ставитися до слова, щоб якнайкраще і повніше передати слухачам його зміст і красу. Донесене, за­барвлене голосом слово, б’є прямо в серце, злегка торкаючись розуму". У власному перекладі з французької і німецької мов українською викону­вав "Елегію" Ж. Масне і "Серенаду" Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можна виконувати світову класику українською мовою, відповідав: "Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі...".  Мріяв про українські варіан­ти "Зимнего пути" Ф. Шуберта, усіх творів на музику П. Чайковського.З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка, але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це не вистачало часу. Опера "Фауст" Ш. Гуно в Київському театрі опери та балету стала в житті Б. Гмирі останньою, так само, як і концерт у Ленінграді в кінці травня 1969 р. Приблизно за три місяці до свого відходу у вічність митець виконав пісню "Сміються — плачуть солов'ї" на вірш О. Олеся в музичній обробці Г. Жуковського, яку присвятив своїй дружині. Останнім твором, якого так і не судилося виконати митцю, хоча він його вивчив, був романс "Останній промінь згас” (вірш М. Кічури, музика П. Сениці). Серце геніального співака зупинилося 1 серпня 1969 р. Доля відвела йому всього 66 років життя.
   Внесок митця у світову скарбницю просто надзвичайний — це понад 600 камерних творів, 300 українських народних пісень і романсів, 180 ро­сійських та понад 100 західних, 44 оперні партії (75 арій) української, ро­сійської та західної класики, 85 фрагментів з вокально-сценічних і симфо­нічних творів, 30 трансляційних концертів, 24 твори на вірші Т. Шевченка. Борис Гмиря — перший і до цього часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Кобзаря і виконав її у най­кращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 р. Фондом Гмирі випущений CD "Борис Гмиря Великому Кобзареві", а в 2011 його перевидано і доповнено під назвою "Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм". Співак дав більше трьох тисяч концертів, у яких виконував від 25 до 40 творів, а бувало, слухачі просили ще! Ніколи не співав під фонограму і рідко — з мікрофоном.
   Б. Гмиря належить Україні, як Україна — світові. Він репрезентує Україну у світовому мистецтві як великий українець, чий дух і талант увійшли в історію животворним началом нашого національного буття.
   У Києві ім'ям співака названа одна з вулиць, також вулиці імені Гмирі є в Полтаві, Харкові, Чернігові, Сумах, Лебедині, Дніпропетровську; на його честь названі музичні школи в Дніпропетровську, Лебедині, Харкові. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячі фестивалі і конкурси. У 2004 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову про "Міжнародний конкурс вокалістів ім. Бориса Гмирі", який одразу після проведення отримав високе міжнародне визнання у світовій музичній культурі.

Радимо прочитати:

  1. БорисГмыря: статьи, дневники, письма, воспоминания. — М. : Музыка, 1988. —235 с.
  2. Дневники. Щоденники, 1936—1969. — X. : Фолио, 2010. — 880 с. : фотогр. 
  3. Статті, листи, спогади. — К. : Музична Україна, 1975. — 432 с., 13 арк. іл.

Про Б. Р. Гмирю

  1. Архімович Л. Б. Борис Гмиря : в опер, репертуарі / Л. Б. Архімович. — К. : Музична Україна, 1981. — 120 с., 4 арк. іл.: нот. — (Майстри мистецтв України).
  2. Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. Записки педагога / Голубев П. В. — М. : Музгиз, 1959. — 60 с., 4 л. ил. — (Музыканты-исполнители).
  3. Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря : творч. шлях / Т. О. Кириченко. — К.: Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. л-ри УРСР, 1958. — 15 с.: іл.
  4. Принц Г. В. Гмиря і Шостакович / Ганна Принц, Маріанна Копиця, Наталія Цимбаліста. — К. : Логос, 2006. — 295 с. : іл., портр., ноти.
  5. Стебун И. И. Борис Романович Гмыря— Народный артист СССР / И. И. Стебун. — К. : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. л-ри УРСР, 1960. — 39 с. : ил.
  6. Украинские и русские народные песни : из репертуара Бориса Гмыри и Гос. засл. акад. капеллы УССР "Думка” : для солиста и смешан, хора без сопро-вожд. / сост. П. И. Муравский. — К. : Музична Україна, 1974. — 55 с. 
  7. Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович / П. М. Бондарчук // Енцикло­педія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. — Т. 2. — К., 2005. —С. 126.
  8. Борисевич С. Борис Гмиря у нашому місті : архів, знахідки / Сергій Борисе­вич // Подолянин плюс. — 1994. — 23 серп.
  9. Будзей О. Вічно сучасний / О. Будзей // Українська культура. — 2007. — № 2. — С. 6—7.
  10. Гірак Г. Геній і кохання / Г. Гірак // Хрещатик. — 2005. — 16 берез.
  11. Гмиря Борис // Енциклопедія українознавства / голов. ред. Володимир Кубійович. — Львів, 1993. — Т. 1. — С. 389.
  12. Гмиря Борис Романович // Мистецтво України : біогр. довід. / [А. В. Куд-рицький, М. Г. Лабінський]. — К., 1997. — С. 156.
  13. Гмиря Борис Романович // Митці України : енциклопед. довід. / [упоряд.: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза]. —К., 1992. — С. 164—165.
  14. Гмиря Борис Романович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1979. — Т. 3. — С. 69.
  15. Гнатюк В.Пожиттєвий дует : [Борис Романович Гмиря та Іван Семенович Козловський] / В. Гнатюк // Культура і життя. — 2007. — 17 січ.
  16. Григоренко О. Квіти на роялі — мов ноти / О. Григоренко // Вечірній Київ.— 2005. — 17 берез.
  17. Грицик М. Борис Гмиря — володар світу музики : сценарій літ.-мистец. вечора / М. Грицик // Українська культура. — 2003. — № 6. — С. 34—36. 
  18. Каракоз С. Творив, любив, страждав, співав / С. Каракоз // Освіта. — 2004.— 11—18 лют.
  19. Клочко О. За архив Бориса Гмыри предлагали 10 миллионов долларов: ар­тист-философ Борис Романович Гмыря обладал редким голосом — бас- кантанте/ О. Клочко // Сегодня. — 2003. — 28 окт.
  20. Кобилецъкий Ю.”Чуєш, брате мій!" / Ю. Кобилецький // Фрески:нариси, портр. спогади / Ю. Кобилецький. — К., 1979. — С. 162—168.
  21. Копіца М. Шостакович і Гмиря: правда про взаємини двох великих митців / М. Копіца // День. — 2006. — 13 груд.
  22. Кушнір А. Ганна Принц: "Сумно, що Україна пропустила сторіччя Гмирі..." / Антон Кушнір // Дзеркало тижня. — 2003. — 8—15 серп.
  23. Мельничук Г. "Великий Борис"/ Георгій Мельничук // 1000 незабутніх імен України / Георгій Мельничук. — К., 2005. — С. 217—219.
  24. МоскалецьО. "...я со Сталиным говорил, мол, надо определить наше от­ношение к Гмыре" / Олександр Москалець // Дзеркало тижня. — 2011. —12 серп.
  25. Москалець О. Борис Великий: неювілейні роздуми про вшанування пам'яті видатного українського співака Бориса Гмирі з нагоди 100-річчя від його народження / О. Москалець // День. — 2003. — 30 верес.
  26. Панкратьєв С. Про дружбу Гмирі та Шостаковича / С. Панкратьев// Прав­да Украины. — 2007. — 2—8 авг.
  27. Поліщук Т. Борис Великий / Тетяна Поліщук // День. — 2009. — 6 серп. 
  28. Поліщук Т. Таємниці співака: видавництво "Фоліо" представляє унікальну монографію "Борис Гмыря. Дневники. Щоденники, 1936—1969" / Т. Полі­щук. // День. — 2010. — 11—12 черв.
  29. Сизоненко О. Борис Гмиря / О. Сизоненко // Киевский вестник. — 2008.-24 апр.
  30. Філіпчук Н. Борис Гмиря: "Нагороди — то подачки. Справжнє визнання народне" // Голос України. — 2008. — 1 листоп.
  31. Чимирис І. Два генії, дві долі, дві душі: у Національній філармонії відбулася презентація мистецького видання "Гмиря і Шостакович" / І. Чи­мирис // Україна молода. — 2007. — 22 черв.
  32. Шостакович Д. Д. Пять романсов на стихи Б. Долматовского:из репертуа­ра Б. Гмыри : для голоса с сопровожд. фп. : соч. 98 / Д. Д. Шостакович. — К. : Музична Україна, 1988. — 43 с.






Немає коментарів:

Дописати коментар