М. К. Пимоненко (1862-1912)

  Ім'я Миколи Корниловича Пимоненка – серед  найкращих діячів українського образотворчого мистецтва. Воно стало синонімом високих досягнень національної школи реалістичного малярства в царині побутової картини та пейзажного жанру. Митець побачив і показав Україну крізь призму буття селянства, котре на його полотнах стало уособленням духовної краси народу. Він збагатив скарбницю українського мистецтва, створивши полотна світової цінності.

Народився Микола Корнилович у Києві, у родині власника невеличкої майстерні, який сам виконував різьбярські роботи й розписував церковні іконостаси на замовлення храмів у селах та містечках поблизу Києва. З одинадцятирічного віку хлопчик почав їздити з батьком та допомагав йому чистити палітри, мити пензлі, грунтувати дошки та полотна для ікон. Мандруючи Київщиною, він зачаровано вбирав у себе красу рідної природи, знайомився з побутом і звичаями українського села. Згодом і сам почав розписувати іконостаси. Пробуючи сили у самостійній творчості, свої перші малюнки Микола присвятив зображенню сільського побуту, жнив, сінокосу, усьому тому, що спостерігав навколо себе. Барви та сюжет из життя українського села приваблювали юного художника більше, ніж ікони. Він мріяв стати справжнім живописцем.

   Помітивши здібності і палке прагнення сина навчитися малювати, батько віддав його до іконописної майстерні. Там на талановитого підлітка звернув увагу М. Мурашко – відомий художник і педагог, засновник і директор Київської рисувальної школи, який опікувався талановитою молоддю, залучаючи її до свого закладу. Микола Іванович переконав батька Пимоненка віддати сина до рисувальної школи.

Заклад Мурашка став для Миколи не тільки школою фахової підготовки, а й рідною домівкою, у якій панувала надзвичайно творча атмосфера. Школа користувалася широкою підтримкою передової громадкості і об'єднувала навколо себе багатьох митців. Її життям цікавились такі видатні російські художники, як І. Рєпін, І. Крамський, М. Ге й допомогали педагогам утілювати в життя принципи реалістичного мистецтва.

Уже на другому році навчання Микола Пимоненко став одним з найкращих учнів, чим М. Мурашко дуже пишався, бо сам присвятив чимало уваги й енергії художній освіті і всебічному розвитку юнака. Він познайомив Миколу з багатьма відомими художниками-передвижниками, які щороку приїздили до Києва для участі в традиційній виставці. Великий вплив на творчу біографію М. Пимоненка справив І. Рєпін, знайомство з яким відбулося у 1879 р. Уславлений художник ставився до Миколи з особливою симпатією, уважно стежив за його творчим зростанням, підтримував добрими порадами.

Під час навчання у Пимоненка визначився нахил до жанрового живопису. На пересувних виставках він знайомився з кращими жанровими творами видатних художників того часу. Особливо його захоплювали картини В. Маковского та К. Трутовського. До його перших оригінальних творів належить портрет батька, датований 1880 р. У той же період було написано автопортрет, у якому відчувається неабиякий професіоналізм. У 1881 р. дев'ятнадцятирічний Микола Пимоненко отримав посвідчення на право викладати рисування у нижчих навчальних закладах.

Після грунтовної підготовки в Київській рисувальній школі М. Пимоненко восени 1882 р. успішно вступив до Академії мистецтв у Петербурзі. Юнаку цікаво було жити і навчатися у північній столиці разом з такими художниками, як М. Врубель, В. Сєров, С. Васильківський. Тут Микола зустрів і своє перше кохання. Однак, провчившись в Академії два роки і одержавши за свої роботи дві малі та одну велику срібні медалі, Пимоненко був змушений припинити навчання (через важку хворобу легенів) і повернутися до Києва. Так, у 1884 р. він повернувся до рідної рисувальної школи, але тепер вже викладачем. 

Педагогічну діяльність Микола Корнилович поєднував з активною творчою роботою.

Із самого початку творчої діяльності молодого митця приваблював побутовий аспект відображення життя, він прагнув дати соціальні характеристики персонажів своїх картин, розкрити їхню психологію. Найкраще втілив це у своїй першій самостійній жанровій картині «Гальорка». У полотні ще не все було бездоганним, однак ця робота свідчила, що автор – спостережливий жанрист-психолог. Це булла перша картина, яку Пимоненко показав на академічній виставці у 1885 р. Її придбав відомий київський меценат М. Терещенко.

Талановитий, працьовитий М. Пимоненко швидко й упевнено вийшов на арену мистецького життя. 1885-1888 рр. – період творчих пошуків художника, визначення свого власного обличчя в мистецтві. Твори того часу: «Засватана», «У чистий четвер», «На канікулах», «У розлуці», «Художник», «Після аукціону» та інші. – різноманітні за сюжетами й героями.

З кінця 1880-х рр. провідне місце в тематиці художника почали займати теми й сюжет із життя українського села. Змалку зачарований образами селян, живописець убачав своє покликання у відображенні їхнього життя. Невичерпним джерелом натхнення для митця стало село Малютинка поблизу Києва, де він із родиною проводив літо. Побут селян підказував сюжети для картин, а сусіди виступали героями його полотен. Живописець відчував естетичну насолоду від споглядання невибагливих сільських краєвидів, дітлахів, жінок, молоді в національному вбранні. Він захоплювався виром гомінких ярмарків, віднаходив цікаві типажі, спостерігав кумедні сценки, які згодом утілював у творах. Невеликі за розміром полотна М. Пимоненка почали з'являтися на виставках у Києві, а також у Петербурзі й Москві. Від картини до картини зростала майстерність художника. Високий мистецький рівень автора і реалістичне спрямування привернули до нього увагу митців і критиків.

Етапною в творчості Миколи Пимоненка стала картина «Весілля в Київській губернії» (1891 р.), яка ознаменувала початок художньої зрілості митця. У ній яскраво проявилося вміння художника цікаво й детально розробляти сюжет, майстерно компонувати, досягати життєвої переконливості у відображенні певної ситуації та образів дійових осіб. Це глибоко правдиве полотно мало великий успіх і позивні відгуки критиків. Наступні роботи – «Свати» та «Сватання» (1882), у яких художник з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані зі сватанням, закріпили успіх майстра.

За рекомендацією І Рєпіна, у 1893 р. М. Пимоненка прийняли експонентом, а з 1998 р. – дійсним членом Товариства пересувних художніх виставок. З цього часу і до кінця життя український художник не пропустив жодної виставки. А дебютував він на пересувній виставці картинами «Ворожіння» та «Проводи рекрутів» (1893). Остання робота належить до найзначніших полотен дореволюційного українського образотворчого мистецтва, яке відтворює народне горе, викликане рекрутськими наборами, службою в царській армії. Ця картина булла дуже близькою до ідейно естетичних засад передвижників своїм демократизмом, реалізмом, національною зорієнтованістю.

Діапазон творчих уподобань Миколи Пимоненка був широким. Він з успіхом працював як жанрист, пейзажист, анімаліст. Крім того, був неабияким портретистом. До цього жанру художник звернувся ще за часів навчання у школі М. Мурашка («Портрет батька»). Уже тоді він прагнув наслідувати високі традиції портретної школи – реалізму та психологізму. У портретах дружини та дітей художника відчувається глибока задушевність автора. Виконуючи портрети на замовлення, Пимоненко малював знайомих, яких цінував і поважав, зокрема відомих у Києві особистостей – О. Терещенка, Л. Бродського, І. Мацнєва – промисловців, які уславили себе меценатством, колекціонуванням предметів мистецтва. У портретній галереї М. Пимоненка – образи художників В. Васнєцова, М. Мурашка, В. Орловського, «Автопортрет» та інші.

Великих успіхів живописець досяг у пейзажі. Найчастіше він використовував пейзаж у жанрових картинах. Микола Корнилович гостро відчував красу української природи. Для нього пейзаж був важливим фактом, що визначав образний лад твору. Майстер убачав у краєвиді невід'ємне від людини емоційно-природне середовище. У його полотнах переважають літні й осінні пейзажі. Він точно передавав у творах і осіннє темне небо, і землю, напоєну вологою, і золоте листя, а його літні пейзажі проникнуті яскравим сонцем, світом, грою відблисків на землі, деревах, обличчях людей. Митець мав дорогоцінну якість: він писав картину так, що в ній життя людей фактично зливалось з пейзажем, який відповідав їх настрою.  У картинах «Біля перевозу», «Побачення», «Гопак», «На Дніпрі», «Останній промінь», «Перед грозою» художник сміливо вивів своїх героїв на природу, забарвлену яскравим сонцем, омиту теплим дощем, оповиту мерехтливим повітрям.

Своїми творами Пимоненко створював лірико-поетичний образ України. Художник сприймав реальну дійсність не з позицій критичного ставлення до неї, а як небайдужа, з добрим серцем людина. Він бачив красу в усіх проявах життя. Буття його героїв, у якому б аспекті воно не трактувалося – радісному, жартівливому, завжди позначене життєвою переконливістю та глибокою змістовністю. Це яскраво втілилося у картинах, створених у другій половині 1890-х рр. та на початку ХХ ст.: «На річці» (1897), «Жертва фанатизму» (1899), «Самосуд» (1900), «З лісу», «Останній промінь» (1901), «Продавщиця полотна» (1902), «Брід», «Не жартуй» (1895) та багатьох інших.

Микола Корнилович користувався авторитетом серед провідних діячів українського та російського образотворчого мистецтва. Визнаючи успіхи художника, його високий професіоналізм та майстерність, Петербурзька академія мистецтв обрала у 1904 р. М. Пимоненка академіком.

Початок нового століття ознаменувався складними і суперечливими пошуками в мистецтві, зокрема в живописі. І хоча Микола Корнилович міцно стояв на позиціях реалістичного мистецтва, у його творчості відбувалися помітні зрушення. Живопис М. Пимоненка набув більшої декоративності, барви ставали звучнішими, а мазок сповнювався сили та широти. Параметрам естетики нового століття відповідало художньо-пластичне та образне трактування картин «Ідилія», «Біля криниці», «Суперниці». Ці картини – блискучі імпровізації. Художник писав їх просто з натури.

Імпресіоністичні тенденції у формах, що були притаманні творчості Пимоненка, базувалися на живописному методі французьких майстрів. Проте, на відміну від імпресіоністів, в основі робіт українського художника лежить не миттєве враження, а цілісний погляд на світ.

М. Пимоненко здобув широку відомість не тільки в Україні та Росії, а й у Європі. Крім участі у різноманітних художніх виставках Києва та організованих Петербурзькою академією мистецтв, Товариством пересувних виставок, живописець майже щороку їздив за кордон. Він надавав великого значення участі у міжнародних виставках, розуміючи, що тільки так можна вивести українське мистецтво у широкий світ та ввести його в контекст європейських художніх процесів.

У 1907 р. на виставці Товариства мюнхенських художників М. Пимоненко представив полотно «Страсний четвер», яке гідно витримало конкуренцію з роботами відомих західних майстрів живопису. За картину «Гопак», яка експонувалася у салоні товариства французьких художників у Парижі в 1910 р., митцю вручили найвищу нагороду міжнародної виставки – велику Золоту медаль. Відправляючи картину на виставку, митець сумнівався: чи зрозуміють її у Франції? Чи відчують парижани, якою силою й життєрадісним оптимізмом живе душа його народу? Картина мала грандіозний успіх у відвідувачів виставки та критиків, а дирекція Лувру придбала «Гопак» для експозиції у музеї.

Крім успішної мистецької та виставкової діяльності, М. Пимоненко багато років присвятив педагогічній роботі. Після закриття Київської рисувальної школи в 1901 р., у якій Микола Пимоненко викладав 16 років і виховав багато чудових українських художників, він у 1900 р. разом з художниками Х. Платоновим та І. Селезньовим взяв участь у створенні Київського художнього училища і працював у ньому до 1906 р. У Київському політехнічному інституті  Пимоненко викладав рисунок протягом 1900-1912 рр.

9 березня 1910 р. у Києві було урочисто відзначено 25-річчя творчої та педагогічної діяльності Миколи Пимоненка. На його адресу надійшла велика кількість привітань, у тому числі від Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, Товариства мюнхенських художників. Поздоровити Миколу Корниловича з творчим ювілеєм приїхали депутації з Москви, Петербурга, Харкова, Одеси.  

Після ювілейних урочистостей, гучних успіхів на виставках у митця ніби відкрилося нове дихання, розкрилися нові можливості. Він із натхненням працював. Але 26 березня 1912 р., у п'ятдесят років, у повному розквіті творчих сил Микола Корнилович помер. Його поховали в Києві, на Лук'янівському цвинтарі. На надгробку зробили дуже лаконічний напис:

«Академіку живопису». У цих словах – зміст усього життя талановитої людини, яка присвятила свою творчість оспівуванню рідної України. Залишилася велика творча спадщина митця – понад тисячу робіт, які зберігаються в найбільших музеях України, у багатьох приватних зібраннях. Усе життя Микола Пимоненко прожив у Києві, алей його картини, розкидані революціями й війнами, мандрують світом. Вони репрезентують творчість М. Пимоненка, яка виходить за межі часу, у який жив митець, демонструють не тільки визначну сторінку історії національної культури, а й багатобарвну живописну панораму життя українського народу ХІХ – початку ХХ століття.

Радимо прочитати:

1. Блажко Э. Академик живописи / Э. Блажко // Зеркало недели. – 1999. – 30 июля (№ 29). – С. 11.
2. Володимир Орловський (1842-1914). Микола Пимоненко (1862-1912) [Образотворчий матеріал] / Нац. худож. музей України ; уклад.: А. Мельник, О. Жбанкова ; пер. Л. Герасимчук. – Хмельницький : Галерея, 2004. – 188 с. : ілюстр.
3. Говдя П. І.  М. К. Пимоненко: нарис життя і творчість / П. І. Говдя. – К. : Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. л-ри УРСР, 1957. -27 с. : ілюстр.
4. Дереза К. Картина передвижника : [про картину М. Пимоненка «Жниця»] / К. Дереза // Вечірній Київ. – 1981. – 21 квіт.
5. Долина О. Співець українського села - Микола Пимоненко [Текст] / О. Долинна // Палітра педагога. - 2009. - N 6. -  С. 3-5.
6. Затенацкий Я. П. Николай Корнилович Пимоненко: жизнь и творчество / Затенацкий Я. П. – К. : Изд-во АН УССР, 1955. – 112 с. 
7. Кудрявцев Л. Шедеври Миколи Пимоненка / Л. Кудрявцев // Демократична Україна. – 1999. – 2 вересня. – С. 4.
8. Микола Пимоненко : альбом / М. Пимоненко ; упоряд. І. В. Огієвська. – К. : Мистецтво, 1983. – 107 с. : ілюстр.
9. Николай Пимоненко // Галерея искусств. - 2008. - № 4. -  С. 4-30.
10. Пимоненко Микола Корнилович (182-1912) // Шаров І. Художники України: 100 видатних імен / І. Шаров, А. Толстоухов. – К., 2007. – С. 300-305.
11. Пимоненко Микола Корнилович [25.ІІ(9.ІІІ). 1862-13(26).ІІІ.1912] // Художники України : енциклопед. довід. / Акад. мистецтв України. – К., 2006. – С. 440.
12. Підгорна В. Мистецтво, актуальне назавжди : [вшанування пам’яті М. К. Пимоненка] / В. Підгорна // Культура і життя. – 1997. – 21 трав.
13. Туркевич В. «Правдиві і милі, як Україна, картини» / В. Туркевич // Наука і суспільство. – 1987. - № 3. – С. 46-49.
14. Україна. Верховна Рада. Про відзначення 150-річчя з дня народження Миколи Пимоненка : постанова № 3967-VI від 21 жовт. 2011 р. // Урядовий кур`єр. - 2011. - 5 листоп. (№ 206). -  С. 21.
15. Федоренко М. Він був істинним українцем / М. Федоренко // Київська правда. -1997. – 14 серпня. – С. 6.
16. Чіп Б. М. Микола Пимоненко : біогр. роман / Б. М. Чіп, О. Г. Оганесян. – К. : Молодь, 1983. – 255 с. : ілюстр. – (Уславлені імена).

Картини художника:

Брід