Остап Вересай

Нема в світі правди, правди не зіськати!

Що вже тепер правда стала у неправді жити. 

Уже тепер правда, правда помирає!

А щира неправда весь світ пожирає. 

(Дума "Про правду й неправду")

   Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. Глибокий слід в історії культури України залишили кобзарі, бандуристи, лірники. Унікальним витвором народної творчості, своєрідним символічним кодом національної історії та культури є думи - героїчний епос українського народу. Відображаючи історичні реалії XV-XVII ст. - страждання українських полонених у татаро-турецькій неволі, перемоги козаків-лицарів у кривавих битвах з ворогами - думи не лише демонструють народне бачення історичних подій, а й утілюють ідеали, які впродовж сто­літь підтримували ідею національної незалежності. 

   Чи не найяскравішою особистістю серед українських кобзарів був сліпий виконавець народних дум та пісень Остап Вересай з Прилуччини. Слава прийшла до народного співця ще за життя та не потьмарилася донині - його думи захоплювали слухачів, унікальність манери виконання вражала дослідників, а художники писали його портрети. 

   Остап Вересай (по вуличному - Радчишин) народився 1803 р. у с. Ка­люжниці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині - Срібнянський р-н Чернігівської обл.) у сім'ї кріпака. Батько його, Микита Григорович Вере­сай, був також незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. Майстерно виконувані ним народні мелодії з дитинства запали в душу Остапові. Му­зика мала для нього особливий сенс, бо на четвертому році життя хлопчик втратив зір. Змалку він захопився співом та, обдарований доброю музич­ною пам'яттю, без зайвих зусиль повторював "що почув разів зо два", учив­ся грати на кобзі. А коли до хати Микити Вересая заходили музики, Остапко забував про все, всотував вікову народну мудрість, мріяв сам кобзарю­вати. Мабуть, для незрячого талановитого хлопця це був єдиний правиль­ний вибір. Потрапити до кобзарського цеху можна було лише одним шля­хом: стати учнем, відбути науку в старих майстрів цієї справи, отримати дозвіл на кобзарювання, пройшовши певні обряди. Після батьківської науки переймав мистецтво співу та гри на кобзі в музики Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах і був у нього поводи­рем. Після смерті Андріяшівського Остап деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінка, після нього - у лірника Ничипора Коля­ди, на деякий час повернувся в Калюжинці й продовжував навчання самотужки. Згодом разом з двома товаришами-учнями Остап учився ще в трьох кобзарів аж поки відбулася його посвята "на майстра". Отримавши після обряду "визвілки" з рук майстра кобзу та кілька грошей "на щастя", кобзар Лабза (як почали називати Вересая) пішов у народ.

   Високо цінуючи талант та особисті риси ("що то за люди були, які то добрі") братів по кобзарству Данила Верби, Федора Хруща, Антона Ладжи, Івана Стрічки, Вересай усвідомлював свою винятковість. Він володів мо­гутніми мистецькими засобами впливу на слухача й намагався нести в на­род лише високі етичні норми і правила, вироблені українцями впродовж багатьох віків, дарувати позитивні емоції, знаходити саме ті слова, яких від нього чекали. У репертуарі співця були думи: "Як три брати з Азова втіка­ли", "Невольники на каторзі", "Буря на Чорному морі", "Бідна вдова і три сини", "Вітчим", "Хведір безродний, бездольний", "Сокіл і соколя", "Сестра і брат", "Івась Коновченко, Вдовиченко"; сатиричні та гумористичні пісні: "Щиголь", "Дворянка", "Кисіль", "Хома і Ярема", "Бугай" тощо, а також багато жебранок, побутових і танцювальних пісень та творів релігійного змісту, але найбільшою популярністю користувалася на той час дума "Про правду й неправду". І. Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набула великого соціального звучання, і саме через неї О. Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. "Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Тепер більше брехнею живуть, - розповідав кобзар художникові Л. Жемчужникову. Зате люди люблять цю пісню. Як ходиш по селу та заспіваєш, то много лю­дей плачуть". Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні та спра­вити найбільше враження на слухачів, Остап майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні й музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу. 

   Кобзар Лабза відчував найтонші струни душі слухачів, умів співом схвилювати й розрадити, спонукати до дій і викликати високі почуття. Майстерність О. Вересая прислужилася йому і в особистому житті. Відомо, що струни кобзи зачарували співачку й танцюристку Пріську Сенчук, котра довго не погоджувалася стати дружиною сліпого пісняра. Подружжя про­живало переважно в Сокиринцях, однак Остапу довелося виступати й у Києві та Петербурзі, де співав він для не зовсім звичної аудиторії. 

   Відкрив для дослідників геніального кобзаря друг Т. Шевченка, російський художник Л. Жемчужников. Своєрідність виконавської манери О. Вересая привернула увагу художника, коли 1856 р. доля привела остан­нього до українського села Сокиринці. В альбомі малюнків Жемчужникова збереглися майстерно виконані портрети музики, про нього художник зга­дував у листах як про великого приятеля, що "вмів розгадати стан душі і відповідно до того співав в акорд настрою”. Популярність О. Вересая в ко­лах інтелігенції пов’язана саме з цим знайомством. Відтоді увага фолькло­ристів, етнографів, композиторів, художників до постаті "останнього кобзаря України" не згасала. Слід зазначити, що Вересая як носія усної думової традиції так називали у зв’язку з побутуванням у фольклористиці думки про "вимирання" творів українського героїчного епосу, початком їхньої письмової фіксації, що мало певний вплив на формування кобзарського репертуару. 

   У вересні 1873 р. творчості Остапа Вересая щойно створений Південно-Західний відділ Російського географічного товариства присвятив поза­чергове прилюдне засідання, для участі в якому кобзаря спеціально запро­сили до Києва. Розгорнуту характеристику музичних особливостей дум і пісень, які виконував Вересай, дав у своєму виступі М. Лисенко. Видатний український композитор вважав кобзаря одним з відживаючих виразників внутрішнього естетичного життя народу, високо оцінюючи його майстер­ність, силу експресії, самобутність музичної форми, "яка щодо оригіналь­ності не має суперників”. Виступ талановитого музики став справжньою подією. Уже рік потому, 1874 р., О. Вересай брав участь у концертах на Археологічному з’їзді в Києві, співав разом із хором під керівництвом М. Лисенка в будинку М. Старицького, а в лютому-березні 1875 р. - у Петербурзі на засіданні етнографічного відділу Російського географіч­ного товариства, Слов’янського благодійного комітету, у Музеї етнографії та старожитностей, у Соляному містечку, у Клубі художників на сніданку, влаштованому на пошану пам'яті Т. Шевченка, у Зимовому палаці. Подо­рож до північної столиці організував для кобзаря відомий російський уче­ний В. Козлов, до упорядкування програми виступів долучився М. Лисен­ко. Успіх сліпого народного співця був вражаючим. Сила експресії, при­страсть і глибоке задушевне почуття справили сильний вплив на слухачів. Особливо запам'ятався петербурзькій публіці концерт у приміщенні "Бла­городного собрания", перед яким постав "сліпий малоросійський бандурист Вересай, старець 68 років, середній на зріст, на голові жодної сивої волоси­ни, тільки борода здавалася посивілою... колишній кріпак, одягнутий у малоросійський каптан, підперезаний червоним поясом. Бандура на вірьовочці через спину...". У переповненій залі понад 700 осіб слухали спів кобзаря Лабзи, вступне слово до якого про значення українських народних дум виголосив професор Петербурзького університету О. Міллер. "Кобзар при співанні дум ніби священнодіє... Вересай, видно, чудовий виконавець", — повідомляла преса. На запрошення професора О. Міллера, котрий читав великим князям лекції з народної словесності, О. Вересай як жива ілюст­рація потрапив до царського палацу. За виконання українських історичних дум і пісень із рук князів кобзар отримав табакерку з дарчим написом. По дорозі додому після тріумфальних концертів Остап потрапив у Прилуках до в'язниці за виконання своєї найпопулярнішої соціально загостреної пісні "Про правду й неправду". Такі арешти були не новиною для кобзаря, та цього разу співця врятувала табакерка, яку відтоді він називав жартівливо своїм "пачпортом". Була в житті пісняра й незабутня символічна зустріч з Кобзарем "братом Тарасом". Т. Шевченко відвідав старого О. Вересая в Со-киринцях і подарував йому свій "Кобзар", власноручно написавши: "Брату Остапу від Т. Шевченка". 

   Завдяки своєму таланту О. Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до історії рідної землі, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його до­лею. Іноземцям, які слухали Остапа, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції А. Рамбо, французькому професору Л. Леже, міністру освіти Югославії С. Новаковичу, професору з Відня В. Ягічу українські пісні в його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію. Професор Л. Леже під впливом викона­них Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську куль­туру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського уні­верситету В. Морфілл зазначав, що в думах, які виконує сліпий співець, є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Р. Рільке, що бачив Вересая в 1889 р., відтворив його образ в оповіданні "Пісня про правду". Цікавив спів "українського Гомера" й Київське губернське жандармське управління, працівники якого в донесенні про роботу III Археологічного з’їзду, що відбувся в Києві, зазначали про свою стурбованість виявом українофільських тенденцій і доповідали, що "доставлений у Київ старець- бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало спри­яв збудженню симпатій до гетьманщини, що віджила свій вік". Так само поліцію занепокоїла популярність виступів О. Вересая в Петербурзі. У до­несенні III відділенню 17 березня 1875 р. зазначалося, що виконані Оста­пом Вересаєм у Благородному зібранні пісні "можуть за теперішніх обста­вин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу". Поліція одразу ж припинила виступи небез­печного гастролера з України. 

   Довго не наважувався, попри всі умовляння друзів-фольклористів, старий кобзар стати майстром, передавати свою майстерність молодим. Тільки на схилі життя Остап Микитович взяв до себе учнів: Василя Бубли­ка з Никонівки, Ярохтея та Данила Янгола з Березівки, Антона Негрія з Калюжинців, які майже всі рано повмирали, але згодом "школа” поповни­лася, кобзарське мистецтво не загинуло, не припинилася традиція. 

   Помер народний співець у квітні 1890 р. Проводжали його в останню путь усім селом, укривши могилу живими квітами й поставивши скромний дубовий хрест з написом "Остап Вересай. 87 лет от роду”. Шлях до цього дорогого для українців місця ніколи не забувався. "Останній співець ко­зацької минувшості України", ставши легендою за життя, залишився навіки на рідній землі. На смерть кобзаря відгукнулося багато тогочасних пе­ріодичних видань. І. Франко написав статтю про видатного співця, підкрес­ливши виняткове значення його творчості в духовному житті українського народу. Уперше до могили О. Вересая в Сокиринцях на зібрання, приуро­чене 50 роковинам від дня смерті кобзаря, зібралися вчені Інституту українського фольклору АН УРСР, письменники, громадськість Чернігів­щини. Відтоді відзначення ювілейних дат, пов’язаних з життям та діяль­ністю О. Вересая, стало традиційним. З нагоди 150-річчя від дня народжен­ня Остапа Вересая 21 червня 1953 р. у Сокиринцях відбулися урочистості, на яких виступав М. Рильський. У травні 1959 р. було відкрито музей Вере­сая, а в 1978 р. - пам'ятник йому, створений скульптором І. Коломійцем. З 1988 р. на батьківщині кобзаря проводиться республіканський фестиваль кобзарського мистецтва "Вересаеве свято". Кобзареві присвячено численні наукові розвідки українських і зарубіжних учених, енциклопедичні довід­ки, прозові й поетичні рядки, збереглися записи текстів співаних ним дум. 

Радимо прочитати:

1. Бурлака Ф. М. Остап Вересай : повість / Ф. М. Бурлака. - Київ : Держлітвидав УРСР, 1959. - 223 с. : іл. 
2. КобзарьОстап Вересай : его музыка и исполняемые им народные песни : (из 1 тома Записок Юго-западного отд. Императ. рус.геогр. о-ва). - Київ : Унив. тип., 1874. - 109, [31] с. : ноты. 
3. Лавров Ф. /. Кобзар Остап Вересай : життя і творчість, 18030-1890 / Ф. I. Лавров. - Київ : Вид-во АН УРСР, 1955. - 100 с. : іл., ноти. 
4. Лавров Ф. І Кобзар Остап Вересай :матеріали на допомогу лекторові / Ф. I. Лавров. - Київ :  Держлітвидав УРСР, 1970. - 19 с. 
5. Лавров Ф. І. Кобзар Остап Вересай / Ф. I. Лавров. - Київ : Вид-во Акад. наук УРСР, 1955. - 99 с., 1 л. портр. 
6. Лисенко М. В. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая / М. В. Лисенко. - Київ : Мистецтво 1955. - 88 с. 
7. Лисенко М. В. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая / М. В. Лисенко. - Київ : Музична Україна, 1978. - 95 с., 1 арк. портр : нот. 
8. Вересай О. М. // 100 видатних імен України / І. Шаров. - Київ, 1999. - С. 66-71. 
9. Вересай Остап (1803-1890) // Енциклопедія українознавства / голов. ред. Володимир Кубійович. - Львів, 1993. - Т. 1. - С. 230-231. 
10. Вересай Остап // Митці України : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. -  Київ, 1992. - С. 111. 
11. Вересай Остап // Народжені Україною : мемор. альманах : у 2 т. / голов. ред. О. Оноприенко - Київ, 2002. - Т. 1 : А-К. - С. 310-311. 
12. Вересай Остап Микитович (1803-квіт. 1890) // Мистецтво України : [у 5 т.] / редкол.: Кудрицький А. В. (відп. ред.) [та ін.]. - К., 1995. - Т. 1. - С. 305. 
13. Вересай Остап Микитович (1803—1890) // Українська літературна енцикло­педія / [редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін.]. - Київ, 1988. - Т.1. - С. 292. 
14. Вертій О. І. Український Гомер : життя і творчість О. Вересая // Українська мова і література в школі. - 1991. -  № 12. - С. 46-39. 
15. Гордійчук М. Остап Вересай і Микола Лисенко / Гордійчук М. // Фольклор і фольклористика : зб. ст. / Гордійчук М. - Київ, 1979. - С. 167-178. 
16.  Гуцало Є."Гей, Остапе Вересаю, наш Гомере невмирущий..." : [вірш] / Єв­ген Гуцало // Вітчизна. - 1979. - № 7. - С. 9. 
17. Донець Г. Остап Вересай : [вірш] / Донець Г. // Шляхи : вірші та поема / Донець Г. - Київ, 1973. -  С. 106. 
18. Драгоманов М. Малорусские народные думы и кобзарь Остап Вересай / М. Драгоманов // Древняя и новая Россия. - 1875. - № 4. - С. 348-362. 
19. Дубас О. Корифей кобзарського мистецтва України: (до 200-річчя від дня народж. О. Вересая) / Оксана Дубас // Народна творчість та етнографія. - 2003. - № 4. - С. 47-50. 
20. Жаботинський П. Остапова пісня / Петро Жаботинський // Культура і жит­тя. - 2006. - 11 січ. 
21. Жемчужников Л. Кобзарь Остап / Л. Жемчужников // Основа. - 1861. - Окт. - С. 85-99. 
22. Жеплинський Б. Вересай Остап Микитович / Богдан Жеплинський // Коротка історія кобзарства в Україні /  Богдан Жеплинський. - Львів, 2000. - С. 90.
23.  Забашта Л. Кобзар / Л. Забашта // Вибране : [поезії] / Л. Забашта. - Київ, 1977. - С. 232-233. 
24. Забіяка /. Невмируща слава Остапа Вересая / І. Забіяка // Чумацький шлях. - 2001. - №2. - С. 16-18. 
25. Забіяка І. Остап Вересай - образ (символ) чи геній України? // Обрії науко­вого пошуку. Літературознавство, мовознавство, перекладознавство : зб. на пошану проф. І. Мегели / за ред. М. Зимомрі. - Київ ; Дрогобич, 2011. - С. 345-347. 
26. К.Ф.У.О. Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни / К.Ф.У.О. // Киевская старина. - 1882. - Т. 8, авг. - С. 259-282. 
27. Кизенко А. Народна любов до кобзаря / А. Кизенко // Народна творчість та етнографія. - 1958. - № 4. - С. 158-159. 
28. Кирдан Б. Вересай Остап / Кирдан Б., Омельченко А. // Народні співці-музиканти на Україні / Кирдан Б., Омельченко А. - Київ, 1980. - С. 95 - 115.
29. Климчук О. Гомер, названий Остапом / О. Кпимчук // Україна - 1978 - № 32.- С. 18-19. 
30. Коцюк Л. Кудень клевий, Україно! / Леся Коцюк, Марія Кучеренко // Персонал Плюс.-  2004. — 30 серп. — 5 верес. 
31. Крапива П..Кобзарь Остап Вересай / П. Крапива // Радуга. — 1989. - № 1. - С.150-151.
32. К-скии А. О музыке дум и песен Остапа Вересая / А. К-ского // Киевская старина. - 1882. - Т. 8, авг. - С. 283-287. 
33. Лавров Ф. Гомер у селянській свиті / Лавров Ф. // Кобзарі: нариси з історії кобзарства на Україні / Лавров Ф. - Київ, 1980. - С. 68 -96. 
34. Литвин М. Остап Вересай / Микола Литвин // Літературна Україна. - 2005. - 17 листоп. 
35. Наливайко І. Чародій із Сокиринець / Іван Наливайко // Вісті. - 2006. 19 січ. 
36. Некролог // Киевская старина. - 1890. - Т. 30. - С. 132 - 134. 
37. Нудьга Г. Слава Остапа Вересая // Київ. - 1984. - № 3. - С. 130 137. 
38. Письмак Остапу Вересаю П. А. Кулиша и Л. М. Жемчужникова / [публ. О. Пчилка] // Киевская старина. - 1904. - Т. 84. - С 211-228 .
39. Правдюк О. А. Кобзарське мистецтво О. Вересая та розвиток української музичної фольклористики / О. А. Правдюк // Народна творчість та етногра­фія. - 1978. - № 6. - 39-47. 
40. Тичина П. Г. Остап Вересай / П. Г. Тичина // Твори : в 6 т - Київ, 1962. - Т 5. - С. 200-207. 
41. Ткаченко Т. .Внесок О. Вересая у розвиток української народної пісенної творчості XIX ст. / Тетяна Ткаченко, Максим Ткаченко // Наукові записки з української історії. - 2011. - Вип. 27. - С. 54 -59.