Становлення першої громадської бібліотеки Чернігівської губернії

   Чернігівська громадська бібліотека була однією з перших в Україні. Вона згуртувала навколо себе відомих громадських діячів: родину Русових, І. Шрага, О. Тищинського, І. Рашевського та ін.   Умовно історію бібліотеки можна поділити на 6 періодів – різних за тривалістю, відомчою належністю, активністю роботи, її авторитету.

  1-й період: 1877-1909 – Чернігівська громадська бібліотека, тобто така, що цілком належала своїм читачам. В середині 70-х років ХІХ ст. статистичне бюро губернського земства було своєрідним культурним центром Чернігова. Громадські, інтелектуальні, культурно-мистецькі ініціативи виходили від статистиків – Олександра Шликевича, Петра Червинського, Василя Варзара, Миколи Константиновича та ін. 5 липня 1876 року посаду статистика в Чернігові отримав Олександр Русов. Відомий земський статистик, науковець і громадсько-політичний діяч Олександр Олександрович Русов (1847 – 1915) все своє життя присвятив підйому освітнього рівня українського народу.  Внесок у заснуванні та роботі громадської бібліотеки Чернігова родини Русових дуже вагомий. Втім цей напрямок  діяльності Олександра Олександровича і, зокрема, його праця в становленні бібліотек України не знайшли належного відображення в літературі і потребують уточнення.

Олександр Русов

   З ранніх років життя у О. Русова проявилася любов до книги як джерела знань. Вже в 4-му класі гімназії, заробляючи гроші репетиторством, він купував собі книги. І цю любов до книги проніс через все своє життя. «Право на освіту, - відзначав О. Русов, - таке ж природне право, як і право жити: бо жити – не що друге, як щодня учитися – зранку до вечора, від першого року життя чоловіка – до могили». І тому, щоб людина була дійсно освіченою, він надавав великого значення саме книзі. Працюючи після закінчення Київського університету в гімназіях, збирав власну бібліотеку. Під час своєї подальшої земської статистичної діяльності в Чернігівській, Херсонській, Полтавській губерніях, містах Харкові та Києві О. Русов сприяв становленню та розвитку громадських бібліотек. Зокрема, під час перебування в Чернігові ( 1876 – 1878рр.) статистик був у складі чернігівської інтелігенції, з ініціативи якої була заснована місцева громадська бібліотека. 

       Земці любили збиратися на квартирі Русових. Коли Олександр Олександрович повертався з поїздок по губернії, їхня квартира перетворювався на гамірне товариство. Приходили статистики, обмінювалися враженнями від поїздок по повітах Чернігівщини. «Часто збиралась у нас молодь, - згадувала Софія Русова, - співали хором, підготовляли українські концерти. Тоді Олександр завжди співав з моїм супроводом на фортеп'яні».

Софія Русова

  Софія Федорівна належала до жінок енергійних. Бездіяльність гнітила її. Коли Русовій заборонили керувати дитячим садком, не прийняли на посаду народної вчительки (на то були політичні міркування), вона загорілася іншою ідеєю – відкрити в Чернігові громадську бібліотеку. Виходила з того, що в місті не було публічної книгозбірні, якщо не брати до уваги книгарню Маркуса Кранца – мало доступну для багатьої чернігівців.

   Своїми думками Софія Русова поділилася з Петром Червинським, якого добре знала ще з Олешні (родинний маєток Софії Федорівни). Він був людиною завзятою, упертою. Умів гаряче відстоюватим свої переконання. Так що слова Софії Федорівни впали на благодатний грунт. Одного разу коли, коли статистики поверулися з відрядженя і посходилися на квартирі Русових, Червинський і Русова висловили пропозицію створити громадьку бібліотеку. Ідею було схвалено.

  На зборах інтелігенції Чернігова Петра Червинського було обрано головою цього зібрання, Софію Русову – секретарем, Олександра Тищинського – скарбником. Так було покладено фундамент громадської бібліотеки в Чернігові. Різними аматорськими концертами і виставами зібрали потрібні гроші. Чимало книжок дістали на тимчасове користування.

   Членів – засновників бібліотеки було 51. Деякі з них заслуговують на особливу увагу. Першим у списку засновників зазначено 

М. П. Дараган

   Михайла Петровича Дарагана, тодішнього начальника губернії. Цю посаду він обійняв 2 січня 1876 року. Михайло Петрович був причетний до двох визначних подій у Чернігові: він посприяв виходу "Черниговской газеты" і заснуванню громадської бібліотеки. У «Моїх споминах» Софія Русова писала, що довго губернатор не хотів давати дозвіл на відкриття такої бібліотеки, довго директор місцевої гімназії не дозволяв учням і близько підходити до такого небезпечного місця. Але завдяки скрупульозній діяльності першого голови Червинського вона ввійшла в життя. Президія мала змінятися щороку і кожний раз з боку губернатора виходили різні причіпки, коли її треба було затверджувати. Губернатор М.П.Дараган змушений був розпочати клопотання перед міністерством народної освіти. Згідно з його наказом Чернігівська громадська бібліотека утворилася 28 березня 1877 року. Софія Русова наголошувала, що бібліотеку виплекала лише опозиція, та сама, опозиція, що склалася в Чернігівському земстві. ЇЇ очолював Олександр Ліндфорс, брат Софії Русової, котрий разом з дружиною Катериною Яківною і сестрою Марією Федорівною увійшов до складу членів-засновників громадської бібліотеки.

   Олександр Амфіанович  Тищинський дев'ять років очолював Чернігівську повітову земську управу. Це була щира і непідкупна людина. Його цінували за самовіддану працю в земстві. А ще раніше Тищинського переслідувала поліція за революційну діяльність. За співдружність із С. Д.Носом навіть довелося покоштувати тюремної баланди. У 1864 році Тищинському дозволили повернутися до Чернігова і з наказу міністра взяли на службу в канцелярію губернатора. За п’ять років Олександр Тищинський - старший помічник правителя канцелярії губернатора. Губернатор у Чернігові, - тоді був Голіцин, порядна людина, і через те Тищинському непогано було в його канцелярії. Йому ж поручено було редагувати неофіційний додаток до «Черниговских губернских ведомостей», де він містив і дещо своє.

  Проте у 1872 р. Олександра Амфіяновича зняли з посади. На той час губернатор Сергій Голіцин був далеко від Чернігова – його перевели до Петербурга на придворну службу.   Авторитет Тищинського серед земців був настільки неперевершений, що його обрали головою Чернігівського повітового земства. Ця подія збіглася з тим, що Олександр Тищинський «завів у Чернігові книгарню й бібліотеку, бо велику вагу надавав книгам і хотів їх ширити. І багато людей у Чернігові виховувалися на книгах з бібліотеки Тищинського». Олександра Амфіановича на зборах інтелегенціхї Чернігова було обрано скарбником громадської бібліотеки.

   Найпопулярнішою людиною в Чернігові був Ілля Людвигович Шраг – відомий адвокат і радикал. Німець за походженням, він усе свідоме життя поклав на вівтар української справи і цим заслужив глибоку шану сучасників.

    О. Лотоцький , член Київської громади, писав: «Осередковою постаттю місцевого українства був Шраг. Се була взагалі найбільш популярна особа в Чернігові та далеко за його околицями в губернії».

    І.Л. Шраг , як і інші члени «Громади», багато робив для поширення української мови, видання на ній книжок. У 1893 р. він написав і подав губернському земству доповідь, у якій просив земство поклопотатись про допуск в школи Чернігівщини української мови, про дозвіл видавати на ній підручники і книги, які б потім були направлені в шкільні бібліотеки. Всі ці вимоги старанно аргументувались: «Для учащихся в Малороссии должна быть составлена книга для чтения на малороссийском языке… не обучать народ родному языку – значить не давать развиваться мысли народной». І. Шраг був й серед тих, хто розпочав боротьбу з безпрецендентним Емським указом 1876 р

    У 1875 році його обрали гласним Чернігівської міської думи і членом міської управи. Саме за його активного сприяння засновано громадську бібліотеку. "Здається, ні одне добре діло не починалося і не робилося в Чернігові без І.Л.Шага", - писав про нього у некролозі академік Сергій Єфремов в 1916 р.

    Під час другого перебування в Чернігові ( 1894 – 1899 рр.) Олександр Русов, незважаючи на велику завантаженість статистичною працею, поновив діяльність у громадській бібліотеці і плідно працював в ній. В 1895 р. його обирають членом ревізійної комісії, а починаючи з 1896 р., його щорічно обирали членом правління Чернігівської громадської бібліотеки: 1896 р. – завідувачем господарською частиною, 1897 – 1898 рр. – секретарем, а 1899 – головою правління. Разом з дружиною він турбувався про поповнення книжкового фонду бібліотеки, сім’я Русових брала активну участь у складанні  бібліотечних каталогів, підготовці нарису з історії бібліотеки, присв'яченого 20- річчю її діяльності. Щорічні звіти бібліотеки за цей період здебільшого написані його рукою. Коло питань, які вирішував О. Русов на користь бібліотеки, так описав у своїх спогадах І. Шраг – член – засновник бібліотеки та багаторазовий член її правління: «Русов у великій мірі сприяв поширенню діяльності бібліотеки та її впливу на чернігівців, час перебування  його в уряді бібліотеки був часом найбільш напруженої праці, найбільшого розквіту бібліотеки. Русов доклав чимало праці на організацію бібліотеки, він упорядкував реєстрацію читачів, належний догляд за її майном, упорядкував «читальню», брав діяльну участь в упорядкуванні дитячої читальні, в комісії, яка складала списки книжок і часописів, потрібних бібліотеці, в упорядкування каталогу, в складанні щорічних звітів з діяльності бібліотеки. Русову належала ініціатива упорядкування лекцій на користь бібліотеки, він провадив зносини з лекторами, і дякуючи його енергії в Чернігові за короткий час одбулися лекції І.В. Лужицького, Г.О. Афанас’єва, Новгородцеві, М’якотіла, Лесевича та ін.; за його діяльною участю упорядковувалися вечірки та концерти на користь бібліотеки артисти товариства Садовського з М. Заньковецькою на чолі. Про значення О. Русова у справах бібліотеки свідчить такий факт :  у травні 1898 р. О. Русов за браком вільного часу відмовився від участі в роботі правління бібліотеки, і тоді 59 членів бібліотеки звернулися до нього з проханням не робити цього, те ж прохало і правління, погоджуючись зняти з нього частину обов’язків. Статистика умовили, він залишився в правлінні. 20 лютого 1899 р. О. Русова було обрано до складу правління громадської бібліотеки і доручено виконувати обов'язки голови правління. Однак у травні він залишив Чернігів, виїхавши до Полтави для керівництва проведенням статистичних робіт в губернії. На відзначення заслуг О. Русова та його ролі в діяльності Чернігівської громадської бібліотеки правління ухвалило  рішення  не обирати нового голову до кінця повноважень всього складу правління.

          До передової чернігівської інтелігенції того часу належали також батько і син Варзари. Єгор Олександрович Варзар, молдаванин за походженням, вийшов у відставку, оселився на Чернігівщині. Він мав маєтки в селах Друцьке і Ладинка Чернігівського району, успадковані сином Василем Варзаром. Обидва продані 1882 р. Упродовж 1875 – 1890 рр. Василь Єгорович працював у статистичному бюро Чернігівського земства. Ним були розроблені програми із статистики промисловості та нерухомих маєтностей. Потім перейшов на урядову   службу. Славу Василю Варзару принесли статті на теми промисловості й робітничого питання в Росії. Зрештою він залишив Чернігів назавжди. Однак пам'ять про вченого-статиста, його внесок у заснуванні бібліотеки живе серед чернігівців і сьогодні. Не дарма ж одна з вулиць Чернігова носить ім’я Василя Варвара.

Б. Грінченко

    Необхідно відзначити в становленні бібліотеки роль Бориса Грінченка. Видатний український громадський діяч, письменник, мовознавець і фольклорист Б. Грінченко (1863 -1910) вважав розбудову народних бібліотек одним з найважливіших напрямків просвітницької діяльності. Заповітною його мрією було створення такої народної бібліотеки, яка б стала рідною домівкою для трудівника. Він над усе любив Україну, віддавав їй свої творчі сили, талант, життя. Його дружина Марія Миколаївна Гладиліна, відома в літературі як Марія Загірня, стверджувалав в одному  з листів до свого чоловіка: « Знову згадалося мені , як ти писав колись, що любиш мене більш усього на світі після України. Але це не тільки тепер, це часто згадується мені , це і я за це ще більше люблю тебе. Коли б ти сказав, що любиш мене більше України, я не порадувалася би цьому, ні – для мене це було б дуже тяжко. Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти усе. Але ти це й сам розумієш, ще краще мене…».

  

М. Гладиліна (Грінченко)

    Провчителювавши на Слобожанині, Катеринославщині,                     Б. Грінченко в 1894 р. оселяється в Чернігові, де з часом отримує посаду начальника  відділу народної просвіти. Відкрилися нові перспективи, і він поринув у створення  місцевої земської бібліотеки. Мав добрий досвід, оскільки раніше упорядковував бібліотеку управи і займався створенням  систематичного та алфавітного каталогів. Робота ця тривала з 2 листопада 1898 г. по 19 березня 1899 р., оскільки бібліотека управи вміщувала тоді 9380 томів книг, 757 річних комплекти періодичних видань та 13 географічних карт і планів. Титанічну працездатність Б. Грінченка засвідчує те, що він відповідає ще за ведення різноманітних управських справ та видання Журналу земської управи. До того ж, с аме тоді Борис Дмитрович разом з дружиною упорядковував музей Тарновського, де було перевірено 3021 предмет за старим каталогом і складено додатковий список загальною кількістю 570 предметів (Усе разом з переглядом бібліотеки та нових надходжень склало 7876 предметів).

   Грінченко брав активну участь у комплектуванні Чернігівської громадської бібліотеки. У списку книг, подарованих ним цій бібліотеці в 1894 р. – 60 найменувань. Серед них не лише твори самого Грінченка, інших українських письменників (Куліша , Стороженка, Єфименка), а також науково-популярні праці з історії Англії, Америки, літературознавчі статті, літературні твори представників світової культури (Гомера, Беранже, Лермонтова, Міллера, Ламартіна, Жорж Спнд, Діккенса, Сімона ) , видання з історії України (« Матеріали по історії Запорожья» Андріївського ), етнографічні матеріали ( «Изследования народной жизни» Єфименка).

      Багато сил віддавав Грінченко боротьбі за демократичні принципи побудови громадської бібліотеки та керівництва нею. На той час членами зборів бібліотеки, за статутом, могли бути читачі, що вносили до бібліотечного фонду платню не менше двох карбованців. Тому Грінченко запропонував, щоб читачі 4-го розряду вносили на 20 коп. більше, ніж раніше, проте в кредит – тобто за три місяці наперед. Це давало можливість « і людям небагатим брати участь у справах бібліотеки». Він запропонував ввести новий розряд читачів з платнею лише 10 коп. щомісячно і з правом одержання тільки однієї книжки, або старого журналу. 

   Зусилля Б. Д. Грінченка по упорядкуванню народних бібліотек мали велику вагомість для справи просвіти, формування основних принципів роботи масових книгосховищ та визначення їх ролі в духовному розвитку народу й національної культури.(сайт Музею Бориса Грінченка в Києві)

Михайло і Віра Коцюбинські.
Чернігів, 1902 р.

   Громадська бібліотека Чернігова багото в чому завдячує родині Коцюбинських. В. У. Дейша (дружина М. Коцюбинського) була досить освіченою, розумною жінкою. Вона закінчила чернігівську гімназію, навчалася в Петербурзі на вищих Бестужевских курсах. Свого часу зблизиласоь із активною молоддю, брала участь у нелегальних гуртках, які займались вивченням і розповсюдженням забороненої літератури.

   У Чернігові Віра Устимівна ввійшла до української організації «Громада», брала активну участь в культурно-просвітній роботі  і в роботі громадської бібліотеки.

    У 1892 р. керівництво громадською бібліотекою було доручено Вірі Устимівні і вона з молодечим запалом взялася до цієї роботи.

    У 1893 р. В. У. Дейша склала Каталог книг для систематичного читання. За основу вона взяла « Каталог систематичного читання» Одеської бібліотеки за      1883 р. Як людина високосвічена, яка була добре обізнана з кращими зразками світової літератури, глибоко продумавши і вивчивши це питання, Віра Устимівна вносить свої корективи при складанні каталогу, збагачуючи його шедеврами світової літератури. У меморіальній бібліотеці музею М. Коцюбинського зберігається цей каталог, в якому рукою Віри Устимівни зроблені додатки і помітки на полях.

   До розділу « Літературна критика, історія літератури і мистецтва» вона додає праці                    З. Боровиковського, Пиріна, Костомарова, Станюковича, Стоюніна, Скабичевського, Писарєва, про творчість Лесінга, Гейне, Берне, Рабе, Вольтера, Гюго вона додатково включає критичні праці зарубіжних авторів у перекладі на російську мову.

   У каталозі Віра Устимівна віддала данину і літературі педагогічній, включивши до розділу «Педагогіка» праці Ушинського, Пирогова, Спенсера, Каменського, Легата.

  З українських авторів вводить Шевченка, Глібова, Драгоманова, Марка Вовчка, Котляревського, Кропивницького, Максимовича, Кониського, Куліша, Яворницького, Житецького, Потебні.

   Додатково запропонувала включити етнографічні збірники Комарова,  Рудченка, Драгоманова, Чубинського, Головацького та альманахи «Молодик», «Степ», «Хата», «Луна», «Рада», «Складка», «Нива», «Ластівка», «Основа. Цікаво мала бути представлена на її думку зарубіжна класика. В каталог вона включає твори Данте, Боккаччо, Сервантеса, Шекспіра, Мольєра, Лессінга, Міллера, Вольтера, Руссо, Бальзака, Беранже, Флобера, Золя, Пруса, Ожежко.

    Каталог був настільки детально, зі знанням справи складений, що ним згодом користувався і Михайло Михайлович Коцюбинський при складанні каталогу для розсилки сільським кореспондентам.

    Навколо бібліотеки гуртувалася молодь, проводились лекції, читання. Але Віра Устимівна перебувала під наглядом поліції. У листі начальника Чернігівського губернського жандармського управління О. М. Паніна до директора департаменту поліції М. І. Петрова від 18 вересня 1893 року містяться відомості про те, що Віра Устимівна Дейша, дочка начальниці жіночого єпархіального училища, є членом таємного гуртка, до складу якого входять вихованці духовної семінарії. «Помимо домашних занятий , - йдеться у документы, - участия в деятельности местного благотворительного общества Вера Дейша заведуюет общественной библиотекой и при ней читальней под непосредственным надзором члена губернской земской управы             г. Солонины и члена городского общественного банка г. Тишинского, лиц вполне содлидных и стоящих вне всякого подозрения».

   Поліція невпинно стежила за діяльністю громадської бібліотеки. Активна праця Віри Устимівни насторожила жандармерію. У 1893 р. її беруть під домашній арешт, а після смерті матері ув’язнюють, спершу в Чернігові, а потім у Варшаві. Їй інкримінують зв’язки з підпільником Ф. Свідерським, через якого вона отримувала заборонену літературу. Звільнившись з в’язниці  в травні 1894 р. після 7 місячного ув’язнення, Віра Устимівна деякий час жила у свого брата в Москві, а потім повернулась в Чернігів і знову приступила до роботи в громадській бібліотеці.

   А ставши дружиною Михайла Михайловича Коцюбинського стає його активною поміцницею, другом і порадником в літературній  роботі, і  в громадському житті.

   З 1897 р. членом правління громадської бібліотеки стає і М. М. Коцюбинський . Маючи за плечима досвід педагогічної, журналістської роботи письменник з особливою активністю включився в роботу. 

    На загальних зборах членів бібліотеки М. Коцюбинський виступив з палкою промою, наголосивши, що "повинна бути одмінена цензура для всіх творів без огляду на мову. Адже українська книга поставлена в жахливі умови. Якщо російську книгу цензура б’є батогами, то малоросійську переслідує скорпіонами. Ви хочете почитати дитячу книгу українською мовою, цензор відповідає вам, що українських дітей немає, а є російські діти, а книга не дозволяється. Ви хочете перекласти Пушкіна на українську мову, але вам не дозволяють поставити імені Пушкіна на перекладі і ви повинні подавати свій переклад за оригінал і ставити свій підпис, а за таких умов, звичайно, не завжди знайдеться видавець, і взагалі книга ризикує залишитись на полицях крамниці."

    Збори одноголосно ухвалили подати клопотання про відміну цензури на твори письменників, які пишуть не російською мовою.(Сайт Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського)

     Ще в 1898 р. члени правління громадської бібліотеки подали на розгляд губернського земства умотивовані пропозиції відносно української мови: 

1. Щоб було допущено було українську мову в школах Чернігівщині.

2. Щоб дозолено дозволено було видавати народною місцевою мовою шкілдьні підручники і книги.

3. Щоб ті книги були допущені в бібліотеки.

   Велику допомогу подає міській громадській бібліотеці українська «Громада». Ця організація мала свою бібліотеку, що постійно поповнювалася кращими зразками української, російської і світової літератури. Спочатку вона містилася у окремих осіб, а згодом її передали громадській бібліотеці. Члени товариства постійно дбали про розповсюдження книжок рідною мовою, поширювалися популярні серед народу чернігівські видання Б. Грінченка.

      Деяку допомогу громадській бібліотеці подавала й Чернігівська губернська архівна комісія, в складі якої було багато членів правління міської бібліотеки. 21 жовтня 1902 року на засіданні архівної комісії Коцюбинському доручають скласти программу для збирання історичних, етнографічних та археологічних матеріалів по Чернігівській губернії. 

    Велику увагу приділяла громадській бібліотеці губернська комісія по народній освіті, секретарем якої з 1897 р. був М. Коцюбинський. Для поширення знань серед населення ця комісія добилась проведення регулярних  народних читань та виділення коштів і приміщення для цих заходів.

   Отже, останнє десятиріччя Чернігівської громадської бібліотеки було тісно пов’язане з активною діяльністю подружжя Коцюбинських.

   Вивчаючи історію книгозбірні необхідно вказати роль меценатства та благодійності у становленні бібліотеки.                                                          

   Приклад історії великих бібліотек світу яскраво свідчить, що своїм заснуванням і розвитком вони зобов’язані насамперед явищу меценатства.

    Чернігівська була також заснована на пожертвувані кошти і існувала як громадська.

   Одним із фундаторів її був Олександр Тищинський, який ще в 1872 р. зібрав велику кількість книжок, а потім на власній квартирі відкрив читальню. Згодом ця книгозбірня склала ядро майбутньої бібліотеки.

    Основні пожертвування на утримання її та придбання книжок йшли від членів правління – засновників: Червинського, Карпинського, родин Ліндсфордів, Русових, Милорадовичів, Лизогубі.

    У щорічних звітах бібліотеки найчастіше згадуються призвіща Лисенка, Верзилова, Зубок – Макієвських, Ласкаронського, Регігер, Селюка, Яновського, Тюра та інших як пожертвучів. Велика заслуга у зборі літератури для громадської бібліотеки належить Степану Данилову Носу, лікарю , письменнику і фольклористу , який саме в час найбільшого свого творчого розвитку ( 1859 – 1863 ) жив і працював у Чернігові.

   Правління бібліотеки всіма силами намагалося не тільки зберегти бібліотеку, але й розвивати її. Так, у звітах читаємо : «… правлениен просит г.г. членов собрания и сочуствующих библиотеке приложить со своей стороны зависящие от них усилия к улучшению материальных средств библиотеки – часным способом или сбором пожертвований, стараниями ли устроить в пользу библиотеки концерты, или каким – нибуть другим способом». І  дійсно, іноді на допомогу громадській бібліотеці приходили відомі вчені , композитори, співаки, які згоджувалися дати благодійний концерт чи прочитати лекцію. За період з 1897 р. по 1901 р. було прочитано 12 лекцій Новгородцевим, Лучицьким, Афанасьєвим, Косоноговим, Лесевичем, Еварницьким, Голублвичем, М’якотыним та ін. Крім того, протягом зазначеного періоду було влаштовано 3 концерти та 2 вистави. Одна з них булла дана, дякуючи співчуттю до справи бібліотеки оперного товариства, що гастролювало у Чернігові, а інший – завдяки увазі міської управи. Велика  сума грошей надійшла від концертів, що провів М. В. Лисенко в Чернігові. Чималий прибуток давала виручка від спектаклів і концертів, які влаштовував музично-драматичний  гурток, що займав одне приміщення з бібліотекою. Але з 1888 р. гурток зовсім відокремився від бібліотеки і перестав відраховувати кошти на її утримання.

   У грудні 1900 р  - та початок 1905 Чернігів відвідав добре знаний історик і етнограф Дмитро Яворницький. На прохання керівництва бібліотеки він прочитав кілька платних лекцій. Частину грошей було відраховано на бібліотечні потреби.

   Але дуже часто адміністрація губернатора Дарагана не дозволяла влаштовувати розважальні заходи, доходи від яких йшли на утримання бібліотеки. І все ж ентузіасти своєї справи знаходили вихід. Допомагав організовувати лекції, концерти іван Григорович Крашевський – людина, яка співчувала бібліотеці і була своєю в адміністрації.

   Іван Рашевський не лише допомагав влаштовувати благодійні концерти, лекції на користь бібліотеки, але й нодноразово жертвував кошти на її розвиток. Так, він подарував одну із своїх картин, від реалізації якої біюіотекарі одержали 400 крб.

 Книжки, гроші, речі надходили від княгині Марії Довгорукої, композитора Миколи Лисенка, адвоката Іллі Шрага, родин Вербицьких, Дроздових, Коцюбинських та ін. Найбільші пожертвування зроблені через Марію Могилянську, яка була членом правління бібліотеки з 1888 до 1895 р.

   Особисто О. Русов  зробив свій внесок, передавши на цю справу 25 рб.. І в подальші часи родина Русових підтримувала це вогнище знань як фінансово, так і своєю працею та книгами, що виходили з-під пера Олександра Олександровича. Зокрема, завершуючи в Києві видання своєї праці «Нежинский уезд. Статистико – экономическое описание» , статистик оповіщав листом від 30 березня 1880 р. Ніжинську повітову земську управу: «Понад 500 примірників, я замовляв собі декілька примірників на своєму папері для відправки в Його Імператорське Вільне Економічне Товариство, Чернігівську громадську бібліотеку і ін. установи, а також для себе і товаришів Варзара і Червінського".

    У 1893 р. правління бібліотеки через пресу звернулося до письменників і діячів культури з проханням про пожертвування книжок. Прогресивні люди відгукнулися на заклик і зробили свій внесок у фонд бібліотеки. Зокрема, були зроблені пожертви через Е. А.Святловського і І. А. Гофштегера – це книги і періодичні видання, яких не вистачало у фонді бібліотеки.

   Члени правління із задоволенням відзначають досить уважне ставлення до бібліотеки жителів міста. Більшість пожертвуваних книг не лише виявились повністю придатними для використання читачами, як за змістом, так і за за зовнішнім виглядом, серед них було немало зовсім нових видань, придбаних, вочевидь, спеціально для бібліотеки.

   Видатний український письменник, громадський діяч Б. Грінченко брав актину участь у комплектуванні Чернігівської громадської бібліотеки. У списку книг, подарованих ним бібліотеці в 1894 р. – 60 найменувань. Серед них не лише праці самого Грінченка, інших українських письменників ( Куліша, Стороженка, Єфименка), а також науково-популярні праці з історії Англії, Америки, літературознавчі статті та ін.

   Допомогу грошима надавала й Чернігівська губернська вчена архівна комісія, утворена  1896 р. Наприклад, у 1908 році засідання ЧАКу ухвалило рішення виділити кошти в розмірі 300-400 рублів на рік для найму помешкання для громадської бібліотеки.

    Велику допомогу в комплектуванні фонду подає міській бібліотеці нелегальна Чернігівська українська «Громада», заснована 1893 року. Багато її членів були в різний час і членами правління бібліотеки. Серед них – подружжя Коцюбинських та Грінченків, В. Самійленко, М. Вороний та ін. Громада теж мала велику і цікаву бібліотеку, що систематично поповнювалася творами кращих російських, українських,зарубіжних авторів. Спочатку вона містилася в окремих осіб, а згодом її передали громадській бібліотеці.

  Губернське земство мало свій «земський книжковий склад», тобто книгарню, з якої розходилися книжки по всій губернії. «Громада» взяла книгарню під свою опіку. Частину книжкового фонду з книгарні було передано бібліотеці.

  Пожертвуванні кошти використовувалися на придбання нової літератури, на утримання бібліотеки, існував ще і так званий «запасний фонд бібліотеки».

   Коли в 1881 р. до бібліотеки надійшли великі пожертвування від Максима Самойловича Болбата, то вирішили не використовувати ці гроші, а утворити «запасний фонд», а згодом ще один для побудови у майбутньому власного бібліотечного помешкання. Сума пожертвувань на будівництво будинку для бібліотеки за роки досягла 1, 5 тис. рублів. І далі, у 1885 році було вирішено збільшувати недоторканий капітал, пожертвуваний паном Болбатом, шляхом відрахувань 10% від всіляких пожертвувань і збором від спектаклів та концертів на користь бібліотеки.

    Основна увага членів правління була звернена на  фонд побудови будинку для бібліотеки. У перші роки свого існування він складався із копійчаних внесків, і ця затія правління була предметом насмішок: казали, що на копійки неможливо побудувати будинок, необхідний для бібліотеки міста, яке має населення 25 тис. Та коли сума пожертвувань за 2 роки досягла 1, 5 тис. крб. скептиків, які б сказали, що на збір пожертвувань неможливо побудувати необхідної будівлі, вже не зустрічалось.

  Аналізуючи статті доходів бібліотеки можна зробити висновок, що випадкові надходження        (тобто пожертвування, спектаклі, концерти) становили майже половину (45%) від загальних прибутків.

   Таким чином, приватна ініціатива в особі членів правління зробила те, що не в силах була зробити сама бібліотека для себе, тобто обновила і посилила книжковий запас в значній мірі і заклала фундамент для подальшого розвитку закладу.

    Отже, Чернігівська громадська – одна з найстаріших бібліотек в Україні. Бібліотека започаткована зусиллями групи демократично налаштованої інтелегенції міста. В числі її фундаторів знаходимо імена відомих далеко за межами міста О. А. Тищинського, Софії та Олександра Русових, П. П. Червінського, О. М. Борсук, О. П. Карпинського, М. О. Константиновича, К. Д. Милорадовича, В. Є. Варзара, І. Г. Рашевського та інших.

До діяльності бібліотеки в перший період її існування причетні також І. Л. Шраг, П. С. Єфименко, М. Ф. Ліндфорс, подружжя Коцюбинських та Грінченків, М. Вороний, Г. Коваленко, О. Глібов, інші відомі всій Україні люди. 

      На роботу бібліотеки впливали об’єктивні та суб’єктивні фактори: час, культурні запити суспільства, дії правління бібліотеки та волездатність міської влади.

  Орієнтована спочатку на задоволення запитів високоосвічених читачів, будучи подібно до більшості бібліотек країни платною, по суті, комерційною установою, бібліотека вже з перших років свого існування спрямовує діяльність на просвітництво, розповсюдження знань та культури.