вівторок, 13 серпня 2013 р.

23 серпня - 150-річчя з дня смерті видатного актора М. С. Щепкіна (1788—1863)


Портрет М. С. Щепкіна виконаний Т. Г. Шевченком
Театр для акторахрам, це святе місце! Твоє життя, твоя честь — все належить безповоротно сцені, якій ти віддав себе. Твоя доля залежить від цих підмостків. Стався з повагою до цього храму та примусь інших поважати його. Священнодій або забирайся геть.
                                                 (Щепкін М.)

Михайло Семенович Щепкін — видатний
актор української та російської сцени, з ім’ям якого пов'язане становлення російського реалістичного театру. Як художник М. Щепкін удосконалив усі найкращі традиції вітчизняного сценічного мистецтва і підніс театр на новий, вищий щабель, відкривши безмежні перспективи щодо його розвитку.
Мистецтво Щепкіна було вираженням пристрасного протесту проти кріпацтва, звинувачувальним актом проти жахаючої соціальної несправед­ливості. За своє життя він виконав безліч ролей сатиричного спрямування, зокрема Фамусова (Торе від розуму”), Городничого (’’Ревізор”), Кузовкіна (’’Нахлібник”), Кочкарьова ("Одруження”), Гарпагона("Скупий”) та багато інших.
Народився майбутній актор 17 листопада 1788 р. у с. Красному Курської губернії Обоянського повіту в сім'ї селян-кріпаків графа Волькенштейна. Батька Михайла, Семена Григоровича, після народження сина підвищили з камердинерів до управляючого всіма графськими маєтками, мати, Марія Тимофіївна, була покоївкою.
      Маленький Михайлик, на якого батьки, котрі втратили своїх старших дітей, перенесли всі турботи та надії, провів перші роки дитинства в умовах значного статку. Коли йому виповнилося чотири роки, родина переїхала з Обоянського повіту на хутір Проходи Суджинського повіту, що був цен­тром графських маєтків. Грамоті Мишка почали вчити, коли йому не випо­внилось ще й п’яти, першим його вчителем став ключник хлібного магази­ну при гуральні, що володів надзвичайно мізерними знаннями. Виявляючи вже в дитинстві надзвичайні здібності — допитливий розум, кмітливість та гарну пам'ять, хлопчик менше ніж за рік засвоїв всю науку вчителя. Невдовзі Михайлика віддали на навчання до священика графського села Кіндратівка. Після цього батько, який, за словами М. Щепкіна, "не задоволь­нявся загальними поняттями свого кола про освіту дітей" та хотів дати синові ґрунтовнішу, звичайно, доступну в його становищі кріпака, вирішив відправити хлопця в Суджу до повітового училища. Під час цієї поїздки сталася в дитячому житті Щепкіна подія, яка мала вирішальний вплив на все подальше його життя. Зупинившись разом з батьками в                    с. Червоному, він потрапив на виставу, влаштовану графом для розваги та забави своїх дітей. Ставили оперу "Нове сімейство", яку виконував чудовий хор у су­проводі оркестру. Несподіване видовище вразило і захопило хлопчика, з тієї миті у нього зародилася невгасима пристрасть до театру, яка счезла тільки з останнім його подихом. Незабаром Михайлику вдалося здійснити свою мрію — бути не тільки глядачем, а й учасником сценічної постанов­ки. Товариш його по Суджинському повітовому училищу приніс в клас одну з комедій О. Сумарокова. Щепкін пояснив друзям, що це — п'єса і що її грають на сцені, та вмовив однокласників розучити її. Під час по­становки він захопив глядачів своєю невимушеністю на сцені та темпера­ментом, якого важко було очікувати від дитини такого віку. З того часу Михайло відчув покликання актора, що зрештою й визначило його про­фесію.

У 1802 р. підліток поїхав до Курська продовжувати навчання в народ­ному губернському училищі, яке згодом стало гімназією. Блискуче склав­ши іспит, він вступив одразу до третього класу, через три місяці перейшов у четвертий і впродовж усього навчання був найкращим учнем. Вільний від шкільних занять час він присвячував читанню книг. Неабиякий вплив на розвиток М. Щепкіна справив поет І. Богданович, який мешкав на той час у Курську та звернув особливу увагу на талановитого юнака. Даючи йому книги зі своєї бібліотеки, він заохочував того до читання, кажучи: "Вчися, вчися, це і кріпакові стане в нагоді". Смерть і. Богдановича позбавила юного артиста керівника, і він повернувся до єдиного для нього джерела знання — книгарні. Пристрасть до театру тим часом посилювалася з кожним днем. В училищі Михайло заприятелював з юнаком, близьким родичем власників курського Театру братів Барсових. Незабаром хлопець потрапив і за куліси, познайомився з усіма акторами та став загальним улюбленцем., У театрі він допомагав усім: музикантам носив ноти, для акторів переписував ролі, час­то заміняв суфлера. А сам у цей час задовольнявся грою на домашній сцені графа. На п’ятнадцятому році життя М. Щепкін закінчив Курське народне училище, блискуче склавши випускні іспити. Так звершилась його шкільна освіта та почалося життя кріпака. Близько трьох років підліток був серед графської челяді, виконуючи найрізноманітніші обов’язки: був діловодом та секретарем, малював для графині, працював офіціантом. У вільний від роботи час читав книги з графської бібліотеки та відвідував театр. Живучи
влітку з графом у селі, юнак був головним актором у всіх виставах, які ста­вили для розваги графської родини на домашній сцені; узимку ж він пе­реїжджав з сім'єю графа до Курська, де продовжував підтримувати стосун­ки з напівкріпацьким Театром братів Барсових.
Кінець листопада 1805 р. став поворотним пунктом у житті Михайла, що остаточно визначив його подальший життєвий шлях: у Театрі Барсових поставили драму "Зоя", у якій М. Щепкіну доручили роль. Дебют на пуб­лічній сцені виявився вдалим: публіка була в захопленні, актори вітали, а граф висловив схвалення. Через три десятиліття після того знаменного дня видатний актор напише: "...Цей день я ніколи не забуду, йому я зобов’я­заний усім!". Графу Волькенштейну було вигідно, щоб його кріпак став відомим артистом, тому він дозволив М. Щепкіну вступити до професійної театральної трупи Курська. У 17 років Михайлу вже доручали грати неве­ликі ролі, але юнак не мав певного амплуа і не вибирав їх собі, а лише  замі­няв відсутніх акторів. У 1808 p. М. Щепкіна остаточно прийняли до трупи Барсових на комічні ролі з платнею, яка становила в 1810 р. до 350 рублів на рік. Хлопець нарешті став справжнім актором і майже вісім років висту­пав у цій трупі. Значно пізніше він згадував про те, як у своїх молодих теа­тральних мандрах "...їв тільки борщ та кашу", отримував на початку актор­ської кар'єри вкрай незадовільну платню, а іноді й зовсім ніякої... Але не здавався. На сцені цього театру Михайло вперше почав утілювати правду сценічного характеру, природність поведінки дійової особи, заклав основи теорії та практики сценічного реалізму. Спектаклі за участю М. Щепкіна завжди збирали багато глядачів, трупа гастролювала і в провінційних містах, і в Курську, Харкові, Полтаві...     
У 1812 р. Михайло Семенович одружився. Це було кохання з першого погляду і на все життя. Обраниця Щепкіна Олена Дмитрівна була "віль­ною", беручи шлюб з кріпаком, не злякалась не тільки реальної бідності, а й тієї кабали, у яку потрапляла відразу ж після одруження. "Альоша", як називав дружину М. Щепкін, стала йому міцною опорою в житті та най­кращим другом.
У 1816 р. трупа Барсових припинила своє існування. У розпачі, думаю­чи, що його театральна діяльність закінчилася, Михайло переїхав до села, де читав багато історичних творів та думав про майбутнє. Але в липні того самого року він отримав через П. Барсова запрошення поїхати до Харкова, у трупу Штейна і Калиновського. М. Щепкін з радістю прийняв цю пропозицію, оскільки, крім того, що вона давала йому можливість продов­жувати сценічну діяльність, без якої він не уявляв свого життя, актор вва­жав за честь потрапити саме в цю трупу. Заснований у 80-х pp. XVIII ст., цей театр зіграв велику роль в історії російської провінційної сцени, адже найкращі артисти периферії пройшли саме через його школу. Гастролюючи здебільшого містами Південної Росії, трупа Штейна виступала час від часу і в інших регіонах, і всюди її зустрічали з задоволенням та привітністю. Незабаром актори вирушили до Полтави, де генерал-губернатор князь М. Рєпнін влаштував у своїй резиденції театр, директором якого був автор “Наталки Полтавки” І. Котляревський. Однак з огляду на те, що полтавські театральні збори не покривали витрат, трупі довелося працювати в тих             пі­денних містах, де влаштовувалися ярмарки. М. Щепкін, талант якого під впливом кращих артистів трупи, особливо актора Угарова, досяг значного розквіту, грав у багатьох п'єсах, наполегливо працюючи над новими роля­ми досить різноманітного репертуару. Матеріальний його стан покращився: платня виросла до 1500 рублів на рік, але Михайло Семенович залишався кріпаком. Полтавські глядачі високо цінували талант артиста, а щоб вику­пити його з кріпацтва, організували підписку та благодійний спектакль. Але виручених грошей не вистачило. Тоді князь М. Рєпнін сплатив від­сутню суму зі своїх коштів і став господарем актора, однак відпускати його на волю не поспішав. Тільки через три роки, у листопаді 1821 р., М. Щепкін з матір'ю, дружиною та чотирма дочками вийшов на свободу, а наступного року отримали вільну і два його сини.
Про дивовижного провінційного актора стало відомо управляючому Московським імператорським театром (з 1824 — Малий театр) Ф. Кокошкіну, драматургу та пристрасному шанувальнику сценічного мистецтва. Він послав до Тули, де М. Щепкін тоді працював, свого помічника М. Загоскіна зі спеціальним дорученням: запросити талановитого артиста, слава про якого докотилася до Москви, на імператорську московську сцену. Восени 1822 р. відбувся московський дебют 33-річного Щепкіна: це була роль Бо­гатонова в комедії М. Загоскіна "Пан Богатонов, або Провінціал у столиці”. За словами С. Аксакова, "Московська публіка зраділа прекрасному таланту і прийняла Щепкіна з надзвичайним захопленням у повному значенні цього слова". За дебютом було остаточне запрошення перейти на імператорську сцену, але М. Щепкін був ще пов'язаний контрактом з тульським театром і поїхав туди догравати сезон. Служба його в Малому театрі почалася з бе­резня 1923 р. і тривала до кінця життя. На московську сцену М. Щепкін вступив уже цілком сформованим артистом, який виніс зі своєї сімнадця­тирічної сценічної практики в провінції багатий життєвий досвід і знайом­ство з різними верствами населення, солідну підготовку і тверду впевненість у необхідності наполегливої праці. У Москві М. Щепкін продовжив розпо­чату ще в Україні реформу театрального мистецтва. Працюючи в Росії, ак­тор не поривав творчих зв’язків з Україною та її театром. Твори І. Котля­ревського та Г. Квітки-Основ’яненка він увів до репертуару російського театру і грав у цих спектаклях до кінця своєї сценічної кар’єри.
Зовнішні дані в Михайла Семеновича були не дуже сценічними: зріст нижче середнього, солідна повнота, над якими актор часто жартував, під­писуючись іноді в листах "ваша товста тріска" або називаючи себе "неве­ликою квадратною фігурою". Постійне тренування дало йому змогу пре­красно розвинути і розробити голос. Свою зовнішність М. Щепкін також умів підпорядковувати ролі, використовував її так, як йому було потрібно: у комедії часом підкреслював свої недоліки, чим дуже смішив глядачів, у той же час він змушував зал забувати про свою комічну зовнішність і сте­жити за драматичними переживаннями героїв. У перші московські роки Михайлові Семеновичу доводилося часто грати в п'єсах невисокого       худож­нього рівня, хоча і в цих виставах він зумів блискучим виконанням ролей завоювати славу, любов і шану вибагливої театральної Москви. Таланови­тий актор був загальним улюбленцем, кумиром її театралів. Сучасники го­ворили про нього не інакше, як про "перший приклад особи історичного масштабу на сцені".
У січні 1830 р. М. Щепкін поставив один епізод із "Горя від розуму" О.  Грибоедова, а наступного року йому вдалося показати всю комедію, хо­ча і з великими цензурними пропусками. Працюючи над роллю Фамусова, актор нарікав іноді, що в ньому самому немає нічого панського і тому грати йому важко, але чудова творча інтуїція, спостережливість, розум і талант дали змогу не тільки передати зовнішні прикмети старого московського пана, а й створити складний характер. Коли М. Гоголь написав геніальну комедію "Ревізор", М. Щепкін активно сприяв її постановці на московській сцені. Він, який ще недавно скаржився на втому, змінений від постійної напруги голос, одразу помолодшав, побадьорішав. М. Гоголь писав акторо­ві в травні 1836 р.: "По-перше, ви повинні неодмінно з дружби до мене взя­ти на себе всю справу постановки її... Самі ви, без сумніву, повинні взяти роль Городничого, інакше вона без вас пропаде". Щепкін у цій ролі був саме таким, яким хотів бачити його Гоголь. Прем'єра "Ревізора" відбулася на московській сцені 25 травня 1836 р. Щепкін грав Городничого, і це була одна з кращих його ролей, любовно розроблена та художньо продумана актором. Михайло Семенович чудово грав і в інших п'єсах Гоголя — "Одру­женні" та "Гравцях". Його також цікавили п’єси про життя і звичаї народу, з поетичним сюжетом, з жартами та піснями, де грав місцевих крючкотворів ("Наталка Полтавка" І. Котляревського), спритного, розумного, веселого денщика ("Шельменко-денщик"), Михайла Чупруна ("Москаль-чарівник"), що лишилися кращими в його репертуарі.
М. Щепкін пустив міцне коріння в Москві. На початку 1830-х рр. його сім'я розрослася до двадцяти чотирьох осіб. У це коло входили, крім влас­ної родини, численні квартиранти Михайла Семеновича. "У мене в житті два володарі: сцена та сімейство", — говорив актор. У його будинок, зна­менитий на всю Москву своїми гучними і демократичними літературними вечорами, любили приходити О. Пушкін, М. Гоголь, М. Огарьов, І. Тургенєв, С. Аксаков,      М. Кольцов, професори Московського університету, лю­ди мистецтва... Величезна родина вимагала відповідних витрат, тому мате­ріальні турботи не залишали Михайла Семеновича до кінця його днів. Він навіть викладав драматичне мистецтво в театральному училищі.   Сучасни­ки, наприклад, запам’ятали, що в будинку Щепкіних завжди горіли дешеві сальні свічки, а втім і зусилля Олени Дмитрівни, дбайливої господині та, за висловом її видатного чоловіка, ’’майстрині жити”, і постійні пошуки за­собів до існування актора не рятували сім'ю від матеріальних труднощів.
М. Щепкін постійно гастролював у різних містах Росії та України: Петербурзі, Харкові, Києві, Одесі, Воронежі. Кожен його приїзд розціню­вався там як велика подія не тільки театрального, а й суспільного життя. У 1837 р., відчувши в послабленні голосу (через погані акустичні умови теа­тру) ознаки занепаду фізичних сил, Михайло Семенович подав до дирекції прохання про відпустку, під час якої йому вдалося значно поліпшити стан здоров'я. Повернувшись у Москву, тісно спілкується з В. Бєлінським, Т. Грановським і О. Герценом. Особливо близько він зійшовся з Бєлінським, яко­го високо цінував за щирість і полум'яну душу. Віссаріон Григорович та­кож ставився до ІЦепкіна з надзвичайним захопленням. У листі до батьків від 1839 р. він писав про Михайла Семеновича: "Кращий тут в Москві ко­мічний актор — Щепкін. Це не людина, а диявол — ось найсправедливіша похвала йому".
Якось Михайло Семенович сказав про себе: "Я весь складаюся з любові". Не злічити прикладів гарячої участі великого артиста в долях гна­них російських талантів. У 1846 р.           М. Щепкін відправився до гастрольного турне на південь. Йому й раніше протягом московської артистичної діяльності доводилося гастролювати задля покращення свого скрутного матеріального стану, але цього разу артиста спонукало до подорожі ще й підірване здоров'я, яке потребувало зміни клімату. Він узяв з собою В. Бє­лінського, маючи надію покращити і його фізичний стан та дати відпочити від жорстоких переслідувань злиднів. Михайло Семенович користувався кожною нагодою, щоб побувати в Україні. Гастролював у Харкові (1829, 1842, 1845, 1850), Одесі (1837, 1845, 1846, 1850), Полтаві (1850),Миколаєві, Херсоні, Сімферополі (1946). Незважаючи на солідний вік (йому було май­же 60 років), виявляв дивовижну працездатність: устигав готуватися до вистав, грати в них та доглядати за хворим                     В. Бєлінським. У 1847 р. М. Щеп­кін хотів поїхати за кордон, куди кликав його М. Гоголь і де артист давно мріяв побувати, щоб оцінити рівень акторської майстерності європейських митців, але через брак коштів здійснити подорож не вдалося.
Артист створив не тільки галерею російських і українських образів, а й був талановитим виконавцем класичних ролей драматургії Мольєра і Шекспіра. Михайло Семенович чудово грав роль Скупого лицаря в однойменній трагедії О. Пушкіна. Домігшись зняття цензурної заборони, поста­вив її на сцені у свій бенефіс. На прем’єрі 9 січня 1853 р. глядачі побачили іншого, незнайомого — "трагічного" Щепкіна. Ось що тоді писала про цю подію преса: "В ролі Скупого лицаря він піднявся вище, ніж у всіх своїх попередніх ролях, вище, наскільки це можна собі уявити... "Скупий лицар" отримав найнеймовірніше, найповніше, найяскравіше значення на сцені. Такі сценічні тріумфи не повторюються часто". Відгуки критиків про цю роботу видатного артиста, як, утім, і про багато інших, були надзвичайно схвальними.
М. Щепкін виклопотав собі у квітні 1853 р. відпустку на п’ять місяців для поїздки за кордон (до Південної Франції та Італії) з хворим сином. Йо­му влаштували грандіозні проводи, у яких брала участь уся Москва: літератори, художники, науковці, артисти. Читали вірші, виголошували промови, у яких говорилося про вплив актора на російську літературу та значення його творчості для російського мистецтва. Після повернення з-за кордону Михайло Семенович продовжив свою артистичну діяльність. За своє життя він виконав дуже багато ролей, їхня кількість наближається до шести сотень. Цифра ця говорить про рідкісну працездатність артиста, а безліч схвальних рецензій та захоплених відгуків майже про кожну його нову роботу підтверджують, що ні до однієї своєї ролі, навіть до найнезначнішої,              М. Щепкін не ставився недбало.
На справжній тріумф перетворилося вшанування артиста в день 50-річчя його сценічної діяльності, яке відзначалося в 1856 р. "Ви були одним з найревнівіших подвижників у загальній для всіх нас справі поширення любові до мистецтва в нашій батьківщині. Це заслуга надзвичайно велика"— слова з ювілейного листа-присвяти Щепкіну, підписаного JI. Толстим, І. Тургенєвим, Ф. Тютчевим, І. Гончаровим, М. Некрасовим, О. Писемським.
Отримавши в 1857 р. звістку від опального Т. Шевченка, 70-річний Щепкін, незважаючи на хворобу, у середині зими їде за 400 верст до Ниж­нього Новгорода, щоб побачитися з другом після десятирічної розлуки. Артист зіграв для нього і Городничого, і Москаля-чарівника, і багато інших ролей. Т. Шевченко висловив думку, яку, напевно, розділили багато сучасників великого актора: "Яскравіше, ніж великий артист, є надзвичайна людина, мій щирий, мій незабутній Михайло Семенович Щепкін". Великий українець подарував великому артисту свій автопортрет і присвятив поему "Неофіти".
І.  Тургенєв спеціально для Щепкіна написав ролі Мошкіна в "Холос­тяку" і Кузовкіна в "Нахлібнику", що стала останньою великою роботою актора в Малому театрі. П'єсу, що була написана 1848 р., дозволили поста­вити, коли Щепкіну виповнилося вже 74, але ні вік, ні втома, ні хвороби не завадили великому акторові створити цілісний, правдивий, глибоко     зво­рушливий образ. М. Щепкін продовжував грати, хоча сил з кожним роком залишалося все менше. Слабшав голос, почала підводити пам’ять, але до певної міри сила волі і праця перемагали. У квітні 1863 р. за дозволом царя Михайлові Семеновичу було надано відпустку на літо в Крим зі збережен­ням заробітної платні та виділено матеріальну допомогу. В Ялту він

Могила М.С. Щепкіна на 
П’ятницькому цвинтарі. м. Москви
при­їхав зовсім хворий, страждаючи жахливою задишкою. 23 серпня 1863 р. М. Щепкін помер, поховали його в Москві на П’ятницькому цвинтарі. На пам'ятнику з дикого каменю вибито напис: ’’Михайлу Семеновичу Щепкіну. Артистові та людині”. У 1895 р. у м. Суджі відкрито пам'ятник актору.
М. Щепкін пристрасно любив театр і свою професію, наголошував, що природність, простота і правда — закон сценічного мистецтва, і боровся з пихатою манерою гри, поширеною в той час у російському театрі. Він не обмежувався лише участю у виставах. Виступав перед акторами з бесідами про акторську і режисерську майстерність. Виробив свою систему праці над образом, що проповідувала нові засоби театральної виразності, які б виходили з життєвої правди і були зумовлені нею. Водночас М. Щепкін радив, щоб актор ніколи не копіював життя, а прагнув до художнього уза­гальнення дійсності, всебічного розкриття на сцені внутрішнього змісту. Він перший заклав основи "театру переживання”, перевтілення у сценічний образ. Щепкінський метод розкриття внутрішньої суті сценічного образу підхопили і розвинули його учні й послідовники (Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський). Цю реалі­стичну позицію М. Щепкін стверджував своїм мистецтвом, давши новий напрям розвитку російського театру і в цьому його історична заслуга.
Радимо прочитати:
  1. Запискиактера Щепкина. М. : Искусство, 1988. — 380, [2] с. : ил.
  2. Записки, листування. — К. :Мистецтво, 1953. — 200 с., 6 арк. іл., портр. 
  3. Михаил Семенович Щепкин, 1788—1863 : записки его, письма, рассказы, материалы для биографии и родословная. — СПб. : Новое время, 1914. — VIII, 396 с., 3 л. ил.
  4. Аксаков С. Т. Несколько слов о М. С. Щепкине : (ст., чит. на юбилее М. С. Щепкина) : по случаю наступающего пятидесятилетия его театр, по­прища / [С. Аксаков]. — М. : Унив. тип., 1855. — 17 с.
  5. Алперс Б. В. Михаил Семенович Щепкин (1788—1863) / Б. Алперс. — М. ; Л.: Искусство, 1943. — 41 с., 5 л. фронт., ил. — (Массовая библиотека).
  6. Алтаев А. От цепей к славе : картины из жизни артиста М. С. Щепкина: с портр. М. С. Щепкина / А. Алтаев. — СПб. : Просвещение, [1913]. — [4], 140 с.
  7. Алтаев А. От цепей к славе : картины из жизни артиста М. С. Щепкина / А. Алтаев, А. Феличе. — СПб. : Госиздат, 1920. — 140 с.
  8. Волошин I. О. Актор Щепкінна Україні: (до 200-річчя з дня народження) / Во­лошин I. О. — К.: Мистецтво, 1988. — 137, [2] с., [12] арк. іл., факс.
  9. Волошин І. О.Михайло Щепкін і Україна / Волошин І. О. — К. : [б. в.], 1963. — 44 с. : іл.
  10. Волошин І. О Т. Шевченко і М. Щепкін / Волошин І. О. — К. : Мистецтво, 1963. — 95 с., [8] арк. іл., факс.
  11. Данилов С. С. Михаил Семенович Щепкин, 1788—1938 : к 150-летию со дня рождения / С. С. Данилов. — М. ; Л. : Искусство, 1938. — 60 с., 1 портр. 
  12. Дерман А. Михаил Семенович Щепкин (1788—1863) / А. Дерман. — М. ; Л. : Искусство, 1937. — 93, [3] с. : ил. — (Великие мастера искусства.Театр).
  13. Ермилов В. Е. Великий артист-крестьянин Михаил Семенович Щепкин : биогр. очерк с портр. / В. Е. Ермилов. — 2-е изд. — М. : Ред. журн. ’’Дет­ское чтение", 1897. — 60 с., 1 л. портр. — (Библиотека "Детского чтения").
  14. Ермилов В Е. От лакейской до дворцовых палат : рассказ о детстве и юно­сти великого артиста Михаила Семеновича Щепкина / В. Ермилов. — М. : Ред. журн. "Юная Россия", 1911. — 125 с. : ил. — (Библиотека для семьи и школы).
  15. Ивашнев В. И "Артист по призванию" / Виталий Ивашнев. — М. : Совет. Россия, 1988. — 185, [3] с., [8] л. ил.
  16. Ивашнев В. И. Все, что было лучшего в мыслящей России... : очерк / Вита­лий Ивашнев. — М. : Молодая гвардия, 1990. — 123, [2] с. : ил.
  17. Ивашнев В. И.  Щепкин / Виталий Ивашнев. — М. : Молодая гвардия, 2002.   240, [2] с., [16] л. ил., портр., факс. — (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ : Серия биографическая ; вып. 1019 (819)).
  18. Кизеветтер А. А. М. С. Щепкин : эпизод из истории рус.сцен, искусства / А.  А. Кизеветтер. — Прага : Пламя : [Легиография, 1925]. — V, 162, [1] с. 
  19. Кучина А. В. Михаил Семенович Щепкин : феномен личности / А. В. Кучи­на. — М. : Русскій мірь, 2012. — 363, [1] с. : ил., факс. — (Большая москов­ская библиотека:БМБ. Театр).
  20. Кучина А. В. Социально-культурная среда эпохи как фактор становления личности художника: феномен М. С. Щепкина : автореферат дис. ... канди­дата культурологии / Кучина Антонина Витольдовна ; [Моск. пед. гос. ун-т].   М., 2009. — 18 с.
  21. Мельниченко В. Ю. Тарас Шевченко: "Мій великий друг Щепкін" / Воло­димир Мельниченко. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2009. — 477, [2] с., [25] арк. кольор. іл.
  22. Мельниченко В. Ю.Українська душа МосквиМихайло Максимович, Ми­хайло Щепкін, Осип Бодянський, Микола Гоголь / Володимир Мельничен­ко. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2010. — 667, [3] с.
  23. Михаил Семенович Щепкин : жизнь и творчество / сост.: Т. М. Ельницкая, О. М. Фельдман. — М. : Искусство, 1984. — 2 т.
  24. Мусієнко Д. М.  Три чверті щастя : роман / Д. М. Мусієнко. — К. : Радянськийписьменник, 1988. — 508 с. : іл.
  25. ОсыковБ. И."Я родился в селе Красном..." /  Борис Осыков. Воронеж : Центр.-Чернозем. кн. изд-во, 1981. — 134 с.
  26. Павловский И.Ф. Заботы кн. Н. Г. Репнина о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина / И. Павловский. — К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1905. —[2], Юс.
  27. Рогожин В. К Первое появление М. С. Щепкина на сцене Московского театра / В. Н. Рогожин. — М. : Унив. тип., 1899. — 8 с.
  28. Скорочена стенограма Науково-творчої сесії, присвяченої 175-річчю з дня народження і 100-річчя з дня смерті М. С. Щепкіна, 18—19 жовтня 1963 р., м. Полтава. — К. : [б. в.], 1963. —  125 с.
  29. Тальников Д. Л. Система Щепкина / Д. Л. Тальников. М.Л. : Искусство, 1939. — 208 с., 1 л. портр.
  30. Тарахан-Береза 3. П. "Заворожи мені, волхве...". Тарас Шевченко і Михай­ло Щепкін / Зінаїда Тарахан-Береза. — К. : Мистецтво, 2012. — 351 с. : іл., портр.
  31. Филиппов В. А.  М. С. Щепкин и его роль в истории русского театра:к 150-летию со дня рождения и 75-летию со дня смерти, 1788—1863 / В. А. Фи­липпов. — Л. ; М.: Тип.артели "Совет, печатник", 1938. — 112 с., 1 л. портр. 
  32. Чествование памяти Императорского российского актера и учителя Мос­ковского театрального училища М. С. Щепкина 3 ноября 1913 г. в Москов­ском театральном училище. — М. : Т-во скоропеч. А. А. Левенсон, [1914].   79 с. :портр.
  33. ЮбилейМ. С. Щепкина. — М. : Унив. тип., 1855. — 34 с.
  34. Ярцев А. А.Записки М. С. Щепкина : (новая глава) / [соч.] А. Ярцева. — М. : Унив. тип., 1896. — 36 с.
  35. Ярцев А. А. М. С. Щепкин, его жизнь и сценическая деятельность / А. Яр­цев. — СПб. : Тип.т-ва "Обществ, польза", 1893. — 96 с., 1 л. фронт, (портр.). — (Жизнь замечательных людей.Биографическая библиотека Ф. Павленкова).
  36. Ярцев А. А. Первый памятник русскому актеру ; Новые материалы для био­графии М. С. Щепкина ; Открытие памятника М. С. Щепкину в г. Судже 9 мая 1895 г. / А. Ярцев. — СПб. : Тип. Санкт-Петерб. театров, 1895. — [2], 55 с. : ил.                                                   Статті:
  37. Айзенштадт В.М "Подобного таланта нельзя произвести" : [М. Щепкин в Харькове] / В. М. Айзенштадт // Красное знамя. — 1988. — 16 нояб. 
  38. Айзенштадт В. М. М. С. Щепкін і Харків / В. М. Айзенштадт // Культура України. — 1993. —Вип. 1. — С. 96—106.
  39. М.С. Щепкін, 1788—1863 // Корифеї українського театру : матеріали про діяльність театру корифеїв / упоряд. О. Волошина. — К., 1982. —С.  29—42.
  40. Можейко І. Молодому Михайлу Щепкіну Харків плескав п’ять років / Інна Можейко // Слобідський край. — 2011. — 15жовт.
  41. Пахомов Н. М. С. Щепкин и С. Т. Аксаков // Театр. — 1963. — № 8. —С.  186—188.
Біобліографічні покажчики:
  1. Михаил Семенович Щепкин : рек. указ. лит. : к 200-летию со дня рождения / [сост.: Маракина Н. А., Петрова Т. В.]. — Белгород : У пр полиграф издат, 1989.   —22 с.
  2. Михаил Семенович Щепкин и Курский край : библиогр. указ. : к 200-летию со дня рождения / [сост.: М. И. Каплина, Б. Г. Конева]. — Курск : [б. и.], 1988. — 14 с.
  3. Он создал правду на русской сцене, 1788—1988 : к 200-летию со дня рож­дения М. С. Щепкина : [путеводитель по Музею М. С. Щепкина и щепкин. местам Белгородчины / авт.-сост. Б. И. Осыков]. — Белгород : [б. и.], 1988.
  4.    32 с. : ил.
  5. Поляков А. С. Библиография о М. С. Щепкине / [А. С. Поляков]. — [Петро­град, 1915]. — 22 с.
  6. Ярцев А. А. М. С. Щепкин в русской литературе : (Щепкиниана) : [библиогр. указ.] / сост. А. Ярцев. — М. : Унив. тип., 1888. — 32 с.




2 коментарі:

  1. Дякую за інформацію! Марина

    ВідповістиВидалити
  2. Дуже цікава та змістовна стаття! Дякую за вашу працю! Марія

    ВідповістиВидалити