До 210-річчя від дня народження П. Меріме (1803—1870)

Все можна купити,

окрім народної любові

(Меріме П.)

    Проспер Меріме (1803—1870) - видатний французький драматург, новеліст, романіст, історик та етнограф. У його гостросюжетній, стилістично відточеній романтичній прозі - сильні та цільні характери, інтерес до народного життя, збірки балад на сюжети балканського фольклору, літературна містифікація та звернення до історичного минулого, також у творчому доробку письменника переклади творів російських та українських класиків XIX століття, цикл статей про них, дослідження з російської історії.

   Народився один з видатних синів Франції 28 вересня 1803 р. у Парижі в багатій родині освіченого вченого (хіміка), винахідника та живописця Жана Франсуа Леонора Меріме, дружина якого також була мистецькі обда­рованою - з успіхом займалася живописом. Батьки змалку виховували в сина почуття прекрасного: відкривали перед ним світ мистецтва, літера­тури, музики, театру, що й вплинуло на подальшу долю хлопчика. Коло інтересів та естетичні погляди молодого Меріме визначилися рано, сфор­мувавшись в основному під впливом матері, яка навчила сина малюванню, ознайомила його з ідеями французьких просвітителів XVIII ст. У ранньому віці Проспер із захопленням читав В. Шекспіра та Д. Байрона в оригіналі, а в шістнадцять років разом зі своїм другом Жан-Жаком Ампером (сином видатного фізика) взявся за переклад яскравого твору англійського романтизму - "Пісні Оссіана" Д. Макферсона. Люди творчих про­фесій були частими гостями в будинку Меріме, вони обговорювали все, крім політики, і юнак перейняв цю аполітичність і зберігав її протягом усього життя. Будучи матеріалістами, батьки Проспера заперечували релігійність, не хрестили вони й сина, про що той ніколи не жалкував і не приховував своїх атеїстичних поглядів, проте світське виховання хлопець отримав найкраще. Уже в коледжі він привернув увагу викладачів своїми манерами, знанням англійської та вишуканою зовнішністю. Після закінчен­ня ліцею в 1819р. Проспер за бажанням батька вступив на юридичний фа­ культет Паризького університету, однак невдовзі стало зрозуміло, що юрис­пруденція — не його покликання. Весь вільний час юнак віддавав вивчен­ню грецької та іспанської мов, англійської літератури та філософії, саме в цей період у нього вперше з'явився інтерес до творчості. Після закінчення університету в 1823 р. П. Меріме став простим чиновником у міністерстві, але всі думки його були спрямовані на літературу.

      Ще вивчаючи право в Парижі, Проспер подружився з Альбером Штапфером, який запросив письменника-початківця до будинку свого батька, де збиралися люди, віддані науці та мистецтву. На цих літературних вечорах бували не тільки французи, а й англійці, німці (О. Гумбольдт) і навіть росіяни (С. Соболевський). Знайомство молодого Меріме з літературно- художнім середовищем Парижа сприяло подальшому поглибленню есте­тичного кредо митця, визначило його критичне ставлення до режиму Реставрації, симпатії до лібералів. Саме у Штапферів хлопець у 1822 р. зійшовся і заприятелював з А-М. Бейлем (Ф. Стендалем), який мав вели­кий письменницький досвід, та Е. Делекрузом, художником, критиком мис­тецтва та теоретиком поезії, який на той час завідував відділом критики в найвідомішій літературній газеті Франції "Ревю де Парі". У двадцяті роки XIX ст. юнак став одним з учасників гуртка Е. Делекруза, тому літературні смаки і погляди Меріме склалися під впливом родини Штапферів та вище­згаданого літературного гуртка. Від них він запозичив інтерес до вивчення літератури інших народів.

  Як письменник Проспер дебютував дуже рано - у 20 років. Суспільні проблеми майже не відбилися у його творчості, всю увагу він приділив вивченню мистецтва, духовної культури, історії та літератури. Юнак захоп­лювався історією мистецтва, археологією, вивчав мови. З першого твору він звернув на себе увагу читача і вона не слабшала впродрвж усієї літературної діяльності митця. Першим письменницьким досвідом П. Ме­ріме стала історична драма "Кромвель", яку він прочитав у гуртку Делекру­за, де вона отримала пЬзитивну оцінку. Незважаючи на схвалення друзів, П. Меріме залишився незадоволений результатом, тому цей твір не потра­пив до друку, так що важко судити про нього.

    Становлення Меріме-письменника відбувалося під час жорстокої бо­ротьби між літературною молоддю, яка намагалася оновити французьку словесність, і письменниками старшого покоління, котрі надавали перевагу класицизму. Меріме, підтримуючи дружні стосунки зі Стендалем і Гюґо, став на їхній бік у боротьбі з класицизмом. У своїх творах критично і навіть з іронією поставився до романтичного культу історичного минулого та містики. Таким чином, Меріме, з одного боку - залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого - дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини. Переконаним доказом цього були вже перші художні твори письменника, наприклад, "Хроніка царювання Карла IX" (1829).

   У 1825 р. Меріме написав кілька драматичних п'єс і надрукував їх під заголовком "Театр Клари Газуль", пояснюючи в передмові, що ці п'єси пе­рекладені ним з іспанської та належать перу невідомої актриси та громад­ської діячки; до деяких примірників навіть додавався її портрет (тобто порт­рет Проспера в жіночому вбранні). "Театр Клари Газуль" - надзвичайно самобутнє явище у французькій драматургії 20-х рр. XIX ст. П'єси Меріме, пронизані симпатією до визвольного руху іспанського народу, дихали оп­тимістичною мірою в неминучість перемоги прогресивного початку. Дру­гий твір П. Меріме - його знаменита "Гузла" ("Гуслі") - був також літе­ратурною містифікацією. Ця книга вважається одним зі зразків спритної та дотепної підробки народних мотивів і наробила чимало галасу в Європі та ввела в оману багатьох, у тому числі А. Міцкевича і О. Пушкіна. Німець­кий учений Ґерхард написав Меріме, що йому вдалося в творі "Гузла" від­крити власне розмір іллірійського вірша. У листі до С. Соболевського від 17 січня 1835 р. Меріме пояснює, що приводом до складання "Гузли" стало бажання висміяти панівне тоді прагнення до місцевого колориту й здобути кошти для подорожі до Італії. Після "Гузли" було створено низку новел та оповідань, де описувалися сцени з феодального життя: "Матео Фальконе", "Жакерія" тощо. Проспер у цей час плідно співпрацював з "Ревю де Парі" та декількома іншими провідними періодичними виданнями країни, з редакціями видань, які мали опозиційний характер. У вересневому виданні "Ревю де Парі" за 1829 р. було надруковано чудову розповідь Проспера "Взяття редуту"; особливою майстерністю вирізняються дуже правдиво та реалістично зображені сцени війни, у якій він, до речі, ніколи не брав участь. Там же надруковані повість "Таманго" і "Перл Толедо".

    На початку 1830-х рр. основним жанром Меріме стала улюблена ним форма творчості — новела, оскільки він був чудовим стилістом і майстром психологічної замальовки. У 1833 р. письменник опублікував книгу "Мо­заїка", яка містила короткі енергійні новели, що відрізнялися великим розмаїттям тем і форм: "Видіння Карла XI", "Федеріго", "Етруська ваза" тощо. Найвідоміші та найдосконаліші новели письменник створив у період 1834—1845 рр. ("Подвійна помилка", "Душі чистилища", "Ілльська Вене- ра"). Всесвітня слава новели "Кармен" (написаної 1845 р.) почалася в 1875, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу. Задум новели виник під час подорожі Меріме до Іспанії у 1930 р. Там він зустрів прототип жіночого образу - циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу: вивчав наукові праці про циган, мову народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити правдивість "місцевого колориту" та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому виявляється подвійне ставлення Проспера Меріме до романтичних тем - він не відмо­вляється від них, але критично їх перевіряє. Це період розквіту реалістич­ної новели Меріме. Проблема людини стає однією з центральних. За сюже­том новели прозаїка - це яскраві оповіді, у яких зображені сильні характе­ри, "цілеспрямовані люди". У деяких змальована сучасна автору Франція, але здебільшого дія відбувалася в екзотичних країнах (Корсика, Іспанія, Ал­жир). Автор використовував барвисті старовинні легенди й містичні історії.

    Під час своєї подорожі до Іспанії у 1830 р. Проспер подружився з гра­фом де Теба та його дружиною, дочка яких стала згодом імператрицею Франції. Меріме на правах давнього приятеля цієї родини був під час Дру­гої імперії близькою людиною при Тюїльрійському дворі; імператриця Єв­генія виявляла до нього сердечну прихильність і ставилася як до батька. Дещо пізніше, у 1853 р., після заручин Наполеона III з давньою подругою Меріме Євгенією Монтіхо, Проспера призначили сенатором.

   Наслідком п'ятимісячної подорожі письменника стала збірка новел "Листи з Іспанії", серед яких і славнозвісна "Кармен". Коли Проспер по­вернувся в Париж, його зустріли так, ніби він брав участь у Липневій французькій революції, а в апараті нового правління йому навіть запропо­нували посаду начальника кабінету при морському міністерстві. Ця служба не була тягарем, тому митець повністю віддавався світському життю, відві­дуючи вечірки, раути та інші світські заходи. Та невдовзі П. Меріме знову повернувся до творчої діяльності. Приводом для цього стала посада, яка найкраще відповідала його естетичним смакам. Його було призначено го­ловним інспектором історичних пам'яток. Протягом майже 20 років П. Меріме інспектував усе, що являло собою історичну цінність, об'їхав усю країну, зустрічався з цікавими людьми. Меріме відіграв помітну і почесну роль в історії художньої культури країни: йому вдалося врятувати від руйнування і псування багато чудових пам'ятників старовини, церков, скульптур, фре­сок. Своєю діяльністю письменник сприяв розвитку інтересу до романсько­го й готичного мистецтва та його наукового вивчення. Завдяки цій посаді П. Меріме постійно подорожував Францією, у результаті чого з'являлися нові твори, у яких автор поєднував опис та аналіз вивчених ним пам'яток із подорожніми замальовками ("Записки про подорож по півдню Франції"). П. Меріме написав за ці роки цілий ряд спеціальних археологічних і мис­тецтвознавчих праць (наприклад, з історії Стародавнього Риму, про середньо­вічну архітектуру, настінний живопис тощо), а згодом став займатися й винятково історичними дослідженнями, найзначніші з яких присвячені історії Риму, Росії та України.

   У 1836 р. новеліст познайомився з жінкою, кохання, до якої проніс крізь усе життя.  Музою П. Меріме стала одна з найяскравіших жінок Парижа — Валентина Делассер, донька графа Олександра де Лаборда і дружина заможного чиновника Габріеля Делассера. 18 років з невеликими перервами тривав роман Проспера та Валентини.

   У 1844 р. письменника обрали членом Французької академії наук, а трохи пізніше — Академії написів і літератури. Отже, П. Меріме був не лише ерудованим літератором, а й науковцем.

   Майже чверть століття - з 1848 р. і до останніх днів життя - П. Ме­ріме, за влучним висловом П. де Сент-Віктора, "літературно емігрував до Росії та України". Знайомство з історією та творами письменників цих кра­їн спонукало його до вивчення російської, української та польської мов, адже письменник прагнув самостійно опрацьовувати потрібну літературу, читати художні твори мовою оригіналу. Особливо прозаїк захоплювався Україною, а в листах до друзів подавав яскраві описи різних її місцевостей, розповідав про культуру та архітектуру країни. Різноманітні легенди, колоритні деталі українського побуту, що дають змогу пізнати звичаї та характери людей, використовував Меріме у своїх українознавчих працях. Знайомству з життям України П. Меріме завдячує С. Соболевському, який був його першим інформатором з питань славістики. З відомим на той час бібліографом і бібліофілом, однодумцем декабристів, приятелем О. Пушкі­на, А. Міцкевича, М. Максимовича (останньому позичав гроші на видання "Малоросійських пісень", 1827 р.), М. Гоголя, М. Маркевича П. Меріме познайомився 1830 р. З листування відомо, що С. Соболевський інформу­вав французького письменника про давні й нові видання та надсилав йому книжки. Талановитий француз називав С. Соболевського своїм "великим учителем". Не менш корисними для П. Меріме були безпосередні зустрічі з відомим російським письменником І. Тургенєвим. З ним П. Меріме зблизи­вся 1857 р. і приятелював до кінця свого життя, тобто в роки найінтенсивнішої праці. Іван Сергійович постійно консультував французького пись­менника. Однією з видатних робіт Меріме можна вважати передмову до французького перекладу роману "Батьки і діти", що вийшов у Парижі в 1864 р. Велике значення для пізнання України, її сучасного і минулого мала для письменника художня література. П. Меріме ознайомився з окремими сторінками української історії через трагедію "Борис Годунов" і поему "Полтава" О. Пушкіна, "Вечори на хуторі біля Диканьки" та "Миргород" М. Гоголя. Повість "Старосвітські поміщики" П. Меріме називав "чарівною ідилією". Тоді ж читав і "Тараса Бульбу", а "Народні оповідання" Марка Вовчка, чиєю творчістю він також надзвичайно цікавився та з якою був у приязних стосунках, настільки його вразили, що викликали обурення з приводу існуючої в Україні соціальної несправедливості. Пізніше письмен ник робив спроби перекладу її творів, зокрема оповідання "Козачка". Вод­ночас Проспер черпав відомості з історичної літератури, праць М. Карамзі­на, М. Костомарова, М. Устрялова та авторів XVII—XVIII ст.

   П. Меріме приваблювали героїчне минуле та віддана боротьба україн­ського народу за національну незалежність. Найбільше новеліста заціка­вила епоха українського козацтва, гетьманування, його звичаї та обряди. Про це свідчать, зокрема, його історичні розвідки: нарис "Українські коза­ки та їхні останні гетьмани" (1854), де йдеться про життя, звичаї та побут запорожців, їхню боротьбу за визволення України, характеризується суспіль­но-політичний лад на Запорізькій Січі, який Проспер кваліфікує як військо­ву демократію; дослідження "Богдан Хмельницький" (1863), з розгорнутою картиною буття українського народу середини XVII ст., написав переваж­но на матеріалах однойменної монографії М. Костомарова. Високо оцінюю­чи в ній політичній і військовий талант гетьмана, Меріме поставив у заслу­гу "цьому великому мужу" те, що він "зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років". Ця праця перевидавалась у книзі "Козаки минулих часів", спричинивши в 1869 розгляд у Сенаті Франції петиції про запровадження вивчення української історії у французьких школах. П. Меріме називав українських козаків "історичним народом", а Запорізьку Січ — "республікою запорожців". Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе "козаком". Перший нарис письменника, де порушувалася тема Запорізької Січі, — "Микола Гоголь" (1851) — був написаний з нагоди французького перекладу повісті М. Гого­ля "Тарас Бульба". Цьому письменникові Проспер присвятив декілька ста­тей, у яких високо оцінив його талант.

    Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків П. Меріме від­творив у п'єсі "Перші кроки авантюрника" (1852). Важлива віха в його нау­кових розробках — праця "Козаки України та їхні останні гетьмани" (1854), у якій висвітлено суспільний устрій запорожців, їхня роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Окремі моменти історії України та її козацтва розглянув у праці "Епізод з російсь­кої історії. Лжедмитрій" (1853).

    Низку творів П. Меріме переклали М. Константинопольський, В. Під- могильний, І. Рильський, М. Рудницький, С. Буда, М. Терещенко, Я. Кра­вець, Н. Гордієнко-Андріанова.

   Універсальність літературної освіти Проспера помітно виділяла його з середовища інших французьких письменників того часу. Він був великим шанувальником творчості О. Пушкіна, якого перекладав для французької публіки та оцінці якого присвятив чудовий етюд. За відгуком І. Тургенєва, Цей французький академік у присутності мало не самого В. Гюго називав О. Пушкіна найвеличнішим поетом нашої епохи, ставив його поряд з Д. Байроном: "У Пушкіна — писав Меріме, — дивовижне поєднання фор­ми і змісту; у його віршах, з їх витонченою красою, завжди більше змісту, ніж слів, як і у Байрона; поезія розцвітає у нього як би сама собою з най- тверезішої правди". У 1849 р. він переклав "Пікову даму" О. Пушкіна, а в

    1851 р. помістив в одній з французьких газет цікавий етюд про М. Гоголя. У 1853 р. вийшов його переклад "Ревізора", а "Історії царювання Петра Ве­ликого" М. Устрялова П. Меріме присвятив декілька статей. Під впливом історико-літературних досліджень П. Меріме, який сприяв взаєморозумін­ню й повазі одного народу до іншого, у 1869 р. французький сенат ухвалив закон про вивчення у школах Франції курсу історії України. Отже, зрозумі­ло, що в останнє двадцятиліття свого життя Меріме практично полишив художню творчість та займався переважно дослідницькою роботою й пере­кладами. Підсумковий твір митця — новела "Локіс" (1869), що синтезувала головні тенденції творчості Меріме всіх періодів та була останньою з вида­них за його життя. До свого 60-річчя письменник підійшов стомлений фізич­но і морально. Падіння Другої імперії після революції 1870 р. стало остан­нім ударом для митця. Цю подію він пережив лише на декілька тижнів. Помер у Каннах 23 вересня 1870 p., похований на кладовищі Гран-Жас.

ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання творів П. Меріме

Собрание сочинений : в 4 т. — М. : Правда, 1983. — 4 т. — (Библиотека "Огонек". Зарубежная классика).

Собрание сочинений : в 5 т. — М. : Терра : Литература, 2008. — 5 т. Собрание сочинений. — Л. : Academia, 1927—1929. — 7 т.

Собрание сочинений. — М. ; Л. : Academia, 1933—1934. — 3 т.

Сочинения : в 3 т. — М. : Терра, 1995. — 3 т.

Твори. — К. : Держлітвидав УРСР, 1940. — Т. 1. — XI, 368 с., 1 арк. портр. Малое собрание сочинений. — СПб. : Азбука : Азбука-Аттикус, 2012. — 541, [1] с.

Избранное : новеллы, повести. — М. : Прибой : Векта, 1995. — 621, [2} с.

— (Библиотека классической литературы).

Избранное. — М. : Худож. лит., 1979. — 621 с.

Избранные сочинения : в 2 т. — М. : Агентство "Роспечать", [1996?]. -— 2 т. Богдан Хмельницький : роман, іст. нарис, новели. — X. : Фоліо, 2004. — 509, [2] с.: іл.

Богдан Хмельницький : роман, іст. нарис, новели. — X. : Фоліо, 2004. — 509, [2] с. : портр. — (Бібліотека світової літератури).

Вибрані оповідання. — К. : Рад. шк., 1954. — 72 с., 1 арк. портр.

Випадок : комедія на 1 дію. — К.: Держлітвидав УРСР, 1959. — 45 с.

Жакерія : сцени з феодал, життя. — X. ; Одеса : Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1936. — 174 с. : іл., 1 арк. портр.

Жінка-диявол, або Спокуса Святого Антонія : комедія. — К. : Держлітвидав УРСР, 1957, —25 с.

Карета святих дарів : комедія. — К. : Держлітвидав УРСР, 1958. — 47 с. : іл. Кармен : опера на 4 дії / муз. Жоржа Бізе. — X. : Рух, 1930. — 68 с. — (Театральна бібліотека ; № 85).

Кармен : роман. —X. : Держ. вид-во УРСР, 1930. — 94 с.

Кармен і інші. — [Стрий] : Горицвіт : [Накладом Укр. базару ; Коломия : З друк. М. Бойчука, 1926]. — 153, [1] с. — (Гориквіт. Бібліотека переклад­них архитворів. Серія 1, кн. 1).

Коломба : роман. —X. : Книгоспілка, 1927. — XIII, 148 с.

Матео Фальконе : новела. — К. : Дитвидав УРСР, 1958. — 24 с. : іл. Маттео Фальконе : повести и рассказы. — М. : ACT : Ермак, 2004. — 396,

[1] с. — (Классическая и современная проза).

Новеллы. — К. : Гослитиздат УССР, 1955. — 96 с.

Письма к незнакомке. — М. : Наука, 1991. — 414 с., [9] л. ил. — (Литера­турные памятники).

Рай і пекло : комедія на 1 дію. — К. : Держлітвидав УРСР, 1959. — 26 с. Статьи о русской литературе. — М. : ИМЛИ РАН, 2003. — 110, [1] с. Таманго : новели.— Львів : Каменяр, 1966. — 92 с.

Українські козаки та їхні останні гетьмани. Богдан Хмельницький. —■ К. : Б-ка українця, 1998. — 233, [1] с., [2] арк. іл. — (Бібліотека українця). Хроника царствования Карла IX : роман. — К. : Комсомол, правда, 2008. — 358, [1] с. — (Книжная коллекция "Комсомольской правды" в Украине, XIX век ; т. 30).

Хроніка з часів Карла IX. — X. ; К. : Книгоспілка, 1930. — 160 с.

Этрусская ваза : повести и рассказы. — М. : ACT : Ермак, 2004. — 347, [2] с.

— (Классическая и современная проза).

Nouvelles choisies : вибр. оповід. — К. : Рад. шк., 1959. — 75 с., 1 арк. портр.

Про П. Меріме

Виноградов А. К. Мериме в письмах к Соболевскому / А. К. Виноградов. — М. : Моск. худож. изд-во, 1928. — 272, [3] с. : ил., портр.

Гедымин Л. П. Творчество Проспера Мериме в 20-е годы XIX в. / Л. П. Ге- дымин — М. : [б. и.], 1945. — 295 с.

Золотарев И. Л. Фантастические произведения И. С. Тургенева и П. Мери- Ме / И. Л. Золотарев. — Орел : [б. и.], 2001. — 178 с.

Луков В. А. Изучение системы жанров в творчестве зарубежных писателей : Проспер Мериме / В. А. Луков. — М. : МГПИ, 1983. — 122 с.

Мартьянова Е. 77. Об отражении русско-французских культурных связей во французском языке и литературе XIX века : (по материалам лит. трудов и корреспонденций П. Мериме) / Е. П. Мартьянова. — X. : Изд-во Харьков, ун-та, 1960. — 148 с.

Проспер Мериме : материалы Междунар. юбилейной (1803—2003) науч. конф. / [отв. ред. А. Д. Михайлов]. — М. : ИМЛИ РАН, 2010. — 236 с. Проспер Мериме в русской литературе / [сост. М. В. Линдстрем]. — М. : РОССПЭН, 2007. — 398, [1] с., [4] л. ил., портр.

Фрестье Ж. Проспер Мериме / Жан Фрестье. — М. : Радуга, 1987. — 311, [1] с.: портр.

Виноградов А. К. Проспер Мериме —- мастер новеллы / А. К. Виноградов // Избранные произведения / Проспер Мериме. — [М., 1930]. — С. 8—47. Волинець Ю. Образ гетьмана Богдана Хмельницького в "Оповідях" Про- спера Меріме / Ю. Волинець // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. — 2010. — Вип. 178. — С. 84—88.

Матвіїшин В. Г. Слов'янські та козакофільські мотиви у творчій спадщині Проспера Меріме / В. Г. Матвіїшин // Зарубіжна література в школах Украї­ни. — 2009. — № 3. — С. 2—7.

Мурейко А. Етнічна екзотика як засіб естетичного ефекту в новелах Про­спера Меріме та Михайла Коцюбинського / А. Мурейко // Вісник Прикар­патського унівеситету. Серія: Філологія. — 2005. — Вип. 9/10. — С. 317—325. Олічева М. Г. Деталь як засіб створення національного характеру : (на матеріалі новели "Кармен" Проспера Меріме та оповідання Марка Вовчка "Козачка") / М. Г. Олічева // Проблеми дослідження світової літератури. — 2011, — Вип. 1, —С. 84—95.

Славятинский Н. А. Крестьянская война во Франции и "Жакерия" Мериме /

Н. А. Славятинский // Жакерия : сцени з феодал, життя / Проспер Мериме.

— [М., 1936]. — С. 209—230.

Смирнов А. А. Проспер Мериме — жизнь и творчество / А. А. Смирнов // Собрание сочинений / Проспер Мериме. — [Л., 1929]. — С. V—XXXIII.

Сом М. "Як поле розквітлого маку" / Микола Сом // Культура і життя. —

2003. — 15 жовт.

Сюндюков I. Проспер Меріме — українознавець : до 200-річчя від дня на- родж. видатного французького письменника /1. Сюндюков // День. — 2003.

— 27 верес.

Фінчук Г. В. Особливості творчості Проспера Меріме / Г. В. Фінчук // Все­світня література та культура в навчальних закладах України. — 2008. — № 4. — С. 7—9.

Черневич М. Н. "Проспер Мериме" / М. Н. Черневич // Матео Фальконе / Проспер Мериме. — [М.; Л., 1939]. — С. З—7.

­