вівторок, 26 серпня 2014 р.

Марина Білоус (с. Гнідинці)

Суниці
Суниці поспіли червоні
Та солодко пахнуть в траві.
І дикою бачиться думка,
Що йде десь війна на землі,
Що десь - не далеко, за морем,
А тут, біля наших воріт,
На наших тугих чорноземах
Сліди від солдатських чобіт.
Погожі спрацьовані будні
Закінчиться можуть щомить.
Війни розбудили єхидну
І легко її не спинить.
А ягідки спіють дурненькі,
Байдужі їм наші жалі,
І пахнуть духмяно не сонцем,
А миром на рідній землі 

 На теми дня 
Світ загордився чи позбувся глузду? 
Якого він наївся дурману?
Невже цей світ настільки божевільний,
Що захотів погратися в війну.
Хто вирішив, що все йому проститься,
А засоби дешевші від мети,
Що світ - це велетенська шахівниця,
Де головне - поразраховувать ходи?
Війна - потвора люта, кровожерна,
І їй байдуже, хто куди веде.
Хто розбудив, той може бути першим,
Кого вона без роздумів зжере.
Безумець той, хто хоче цю потвору люту
Зарозуміло думав приручить.
Тепер потрібні будуть ріки крові,
Щоб знов її у лігво заманить.
Усе це відбувається не вперше
І я себе запитую весь час:
Чому, скажіть, усі минулі війни
Нічого так і навчили нас?

Немає коментарів:

Дописати коментар