неділя, 17 серпня 2014 р.

Дж. Верді (1813—1901)

О, Верди! Мне он нравится безгранично...
Его музыка передает не только душевные
переживания, страсти, она не только
музыка театра, но музыка, которая красива
изначально, красива сама по себе... Верди
необъятен, у него гениальное воображение,
и он до сих пор самый великий в опере.

(Стравинский И.)
   Життєвий шлях Джузеппе Верді припав на поворотний момент в італійській історії: у 1840 рр. народ поневоленої, роздрібленої Італії збирав сили на боротьбу з гнобителями-австрійцями, і опери молодого композитора —- з героїчними сюжетами, духом волелюбності, музикою, близькою до народу, повної енергії та пристрасті, — були сприйняті італійцями як бойовий заклик. Хори та арії з цих опер ставали револю­ційними піснями. "Маестро італійської революції" — так пізніше про­звали Верді патріоти. Сьогодні твори великого італійського композито­ра становлять основу репертуару будь-якої оперної трупи. Опери Дж. Верді стали у свідомості слухачів одним з еталонів самого жанру.
   Джузеппе Фортуніто Франческо Верді народився 10 жовтня 1813 р. у с. Ронколе, поблизу містечка Буссето, що біля Парми. Хлопчик ріс у небагатій родині: його батько, Карло Верді, мав скромний трактир і не­велику крамницю. Музика проникала в такі села, як Ронколе, тільки завдяки церковному органу або бродячим музикантам, проте Джузеппе так цікавився музикою, що батько купив семирічному сину старенький спінет — перший музичний інструмент в його житті. Сьогодні він зна­ходиться в музеї Верді в Мілані. Першим учителем Джузеппе був сіль­ський органіст Байстроккі, а коли він помер, дванадцятирічний підліток взяв на себе його обов'язки. Протягом декількох років ця служба була для нього джерелом скромних кишенькових грошей.


   Будь-яка доля залежить від випадку; якщо виходити з характеру і обдарування як початкових факторів, то залишаються ще й непередбачувані обставини, що можуть цілковито змінити хід усього життя. Юний Верді знайшов свого ангела-охоронця. Його звали Антоніо Барецці — заможний торговець і меломан з Буссето, який звернув увагу на серйоз­ну та обдаровану дитину. І коли батьки вирішили відправити хлопчика до гімназії у Буссето, той знайшов у сім'ї Барецці свій другий дім, і хоча спочатку він оселився у шевця, невдовзі перебрався до будинку Анто­ніо, якому допомагав працювати в крамниці. Джузеппе відвідував шко­лу і брав уроки музики у церковного органіста, диригента філармоніч­ного оркестру, композитора й теоретика Фердінандо Провезі, котрий займав серед місцевих музикантів провідне місце. Ф. Провезі познайо­мив Верді з основами композиції та диригентської техніки, збагатив музично-теоретичні знання хлопця, допоміг удосконалити майстерність гри на органі. Переконавшись у великій музичній обдарованості юнака, він напророкував йому блискуче майбутнє. А. Барецці став засновником і головою місцевого оркестру, репетиції та виступи якого проходили в його в будинку. Для "банда" — оркестру, який складався переважно з мідних інструментів, — і для церкви початківець-музикант написав свої перші твори. Це було радістю, оскільки така робота приносила задово­лення безпосередньої потреби у творі, а написане можна було відразу ж почути, нагромаджуючи досвід. У шістнадцять років Джузеппе вже іно­ді заміняв свого вчителя Ф. Провезі за органом. Верді старанно перепи­сував партитури, брав участь у репетиціях, допомагав музикантам-любителям розучувати партії. До часу занять з Провезі відносяться перші композиторські досліди Верді. Однак композиціювання юного музиканта носило аматорський характер і майже нічого не додавало до його скромного засобу існування. Настав час виходити на більш про­стору творчу дорогу, але для цього треба було ще багато чому навчити­ся. Переконавшись у таланті свого протеже, А. Барецці наполягав на необхідності отримання ним фундаментальнішої освіти. Місцеве благо­дійне товариство пообіцяло стипендію (протягом перших двох років Верді отримав її у розмірі 600 лір), учитель також підтримав юнака ма­теріально, і Джузеппе вирішив вступити до Міланської консерваторії — однієї з кращих в Італії.

   Пізньої весни 1832 р. Джузеппе приїхав до столиці Ломбардії, най­більшого міста Північної Італії. Однак юнака спіткало гірке розчару­вання: до консерваторії його не прийняли. Тоді Верді знайшов досвідче­ного вчителя серед міських музикантів, композитора Вінченцо Лавінья, і почав брати приватні уроки. Той охоче погодився займатися з Верді і перше, що для нього зробив, — надав можливість безоплатно від­відувати вистави "Ла Скала". З надзвичайним захопленням слухав Джу­зеппе знаменитих співачок і співаків, відвідував інші міланські театри, а також репетиції та концерти Філармонічного товариства. Одного разу Товариство вирішило виконати ораторію "Створення світу" видатного австрійського композитора Й. Гайдна. Але сталося так, що на репетицію не з'явився жоден із диригентів, і керівник Товариства П. Мазіні звернув­ся до Верді з проханням допомогти вийти з незручного становища. Що було далі — розповідає сам композитор у автобіографії: "Швидко по­прямував я до фортепіано і почав репетицію. Дуже добре пам’ятаю іронічні посмішки, з якими мене зустріли... Моє юне обличчя, худорля­вість, бідний одяг — все це викликало мало поваги. Але як би там не було, репетиція тривала, я вже більше не обмежувався супроводом, а почав правою рукою диригувати, граючи лівою. Коли репетиція скін­чилася, на мене з усіх боків посипалися компліменти... Внаслідок цього випадку диригування концертом було довірено мені. Перше публічне виконання мало такий успіх, що негайно довелося організувати ще один виступ у великій залі дворянського клубу, на якому був присутній... весь вищий світ Мілана". Так уперше в музичному середовищі звернули увагу на Дж. Верді, а один граф навіть замовив йому кантату для свого сімейного свята. Верді виконав замовлення, проте "його світлість" не заплатив авторові жодної ліри.
   І от нарешті настав довгоочікуваний і радісний момент у житті мо­лодого композитора: він отримав замовлення на оперу — першу оперу! Замовником був Мазіні, який не тільки керував Філармонічним товари­ством, а й був директором так званого Філодраматичного театру. Лібрето А. Пьяцца, істотно перероблене лібретистом Ф. Солерою, лягло в основу першої опери Дж. Верді "Оберто". Однак замовлення на оперу вдалося виконати не так скоро, як хотілося...
   Скінчилися роки навчання в Мілані. Настав час повернутися в Буссето і відпрацювати стипендію містечка: одразу після повернення Верді був затверджений на посаду диригента міської комуни. Багато часу Джузеппе приділяв керівництву філармонічним оркестром і заняттям з його музикантами. Навесні 1836 р. відбулося весілля Верді з Маргари­тою Барецці, а незабаром композитор став батьком: у березні 1837 р. дочки — Вірджинії Марії Луїзи, а в липні 1838 р. — сина Іціліо Романо.
   За 1835-—1838 рр. Дж. Верді написав величезну кількість творів дрібної форми — маршів (до 100!), танців, пісень, романсів, хорів тощо. Основні ж його творчі сили були зосереджені на опері "Оберто". Ком­позитор так горів бажанням бачити свою оперу на сцені, що, за­кінчивши партитуру, власноруч переписав усі вокальні та оркестрові партії. Тим часом підходив до кінця термін договору з буссетською ко­муною. У Буссето, де не було постійного оперного театру, композитор залишатися більше не міг. Переїхавши з родиною в Мілан, Верді почав клопотатися про постановку "Оберто". На той час Мазіні, замовник опе­ри, уже не керував Філодраматичним театром, а В. Лавінья, який міг би бути дуже корисним, помер. Неоціненну допомогу тоді надав імпресаріо в "Ла Скала" Б. Мереллі, який вірив у талант і велике майбутнє Джузеппе Верді. Прем'єру намітили на весну 1839 р., але че­рез хворобу провідного виконавця перенесли на пізню осінь. За цей час лібрето і музика були частково перероблені. Прем'єра "Оберто" від­булася 17 листопада 1839 р. і пройшла з великим успіхом, чому сприяв блискучий виконавський склад музикантів, зайнятих у виставі. Опера мала успіх не лише в Мілані, а й у Турині, Генуї та Неаполі, де була по­ставлена невдовзі після прем'єри. Після такого тріумфу Верді отримав термінове замовлення на написання комічної опери та з радістю взявся за цю роботу. Але в цей же час відбулися трагічні події у житті родини: протягом декількох місяців померли від хвороби діти, а незабаром — кохана дружина. "Я був один! Один! — писав Верді. — І се­ред цих жахливих мук я повинен був закінчити комічну оперу". Не див­но, що "Король на годину" не вдався композитору. Крах особистого життя і провал опери приголомшили Джузеппе, він не хотів більше пи­сати. Але одного разу зимовим вечором, безцільно блукаючи вулицями Мілана, композитор зустрів Б. Мереллі. Розговорившись з Дж. Верді, імпресаріо привів його до театру і майже насильно вручив йому руко­писне лібрето для нової опери "Навуходоносор". "Ось лібрето Солера! — сказав Мереллі. — Подумай, що можна зробити з такого чудового матеріалу. Візьми і прочитай його ... і можеш повернути назад...". "Що було робити? — згадував Верді. — Повернувся я додому з "Набукко" в кишені. А потім... сьогодні — одна строфа, завтра — друга; тут — одна нота, там — ціла фраза — так помалу і народилася ця опера". Восени 1841 р. партитура була закінчена. Прем'єра "Набукко", або "Навуходо­носора" відбулася 9 березня 1842 р. у "Ла Скала", виконували її найкращі артисти; за свідченням сучасників, у театрі давно не чули та­ких бурхливих овацій. У фіналі дії публіка піднялася з місць і гаряче вітала композитора. До кінця 1842 р. оперу було виконано 65 разів (!) — виняткове явище в історії "Ла Скала". Причина блискучого успіху поля­гала насамперед у тому, що Верді в "Навуходоносорі", незважаючи на його біблійний сюжет, зумів висловити найзаповітніші думки і надії співвітчизників-патріотів. Після постановки "Навуходоносора" суворий, відлюдькуватий Верді змінився і почав відвідувати вечори гарячої патріотки Італії — Кларіни Маффеї, де збиралася передова міланська інтелігенція. Чоловік Кларіни — Андреа Маффеї — був поетом і пере­кладачем. На його вірші Верді написав два романси, а згодом на його ж лібрето — оперу "Розбійники" за драмою Ф. Шіллера
   У 1840 р., коли Верді з новачка перетворився на провідного пред­ставника італійського оперного мистецтва, імпресаріо наввипередки почали запрошувати його для співпраці, адже опера була солідним дже­релом доходів, а в країні, де оперне мистецтво мало вікові традиції і перетворилося на головний предмет насолоди для представників усіх класів суспільства, потреба в нових творах існувала постійно.
   Дж. Верді написав наступну оперу під назвою "Ломбардці у Пер­шому хрестовому поході". Але подібно до того, як у Навуходоносорі під біблійними іудеями малися на увазі сучасні італійці, так і в Ломбардцях" під хрестоносцями — патріоти сучасної Італії. Таке "шифру­вання" ідеї твору визначило незабаром грандіозний успіх "Ломбардців" по всій країні. Однак патріотична сутність опери не оминула увагу вла­ди, яка створювала перешкоди постановці й дозволила її лише після внесення змін до лібрето. Прем'єра "Ломбардців" відбулася в театрі "Ла Скала" 11 лютого 1843 р. Вистава вилилася в яскраву політичну де­монстрацію, заключний хор хрестоносців був сприйнятий як пристрас­ний заклик італійського народу до боротьби за свободу батьківщини. Після постановки в Мілані почалася тріумфальна хода "Ломбардців" по інших містах Італії та країнах Європи, ставили оперу і в Росії.
   "Навуходоносор" і "Ломбардці" прославили Верді по всій Італії. Оперні театри один за одним пропонували йому замовлення на нові опери. Одне з перших зробив венеціанський театр "Ла Феніче", залишив­ши вибір сюжету за композитором і рекомендував лібретиста Ф. Піаве, який на довгі роки став одним з головних співробітників і найближчих друзів Джузеппе. Прийнявши замовлення, композитор розпочав пошуки сюжету. Перебравши кілька літературних творів, він зупинився на драмі "Ернані" французького письменника В. Гюґо, який уже на той час завою­вав європейську популярність романом "Собор Паризької богоматері". Працюючи над "Ернані" з пристрасним захопленням, композитор за кілька місяців написав партитуру чотирьохактної опери. Прем'єра "Ер­нані" відбулася 9 березня 1844 р. у венеціанському театрі "Ла Феніче". Сюжет опери, її ідейний зміст також були співзвучними італійцям: бла­городний вигляд переслідуваного Ернані нагадував про вигнаних з краї­ни патріотів, прославляння лицарської честі й доблесті пробуджувало почуття патріотичного обов'язку. Успіх опери був грандіозним.
   У ті роки Дж. Верді розвинув надзвичайно інтенсивну творчу діяль­ність: прем'єра слідувала за прем'єрою. Не минуло й восьми місяців піс­ля постановки "Ернані", як 3 листопада 1844 р. глядачі римського театру "Арджентіна" насолоджувались новою оперою Верді — "Двоє Фоскарі". Літературним джерелом для неї послугувала однойменна трагедія Дж.-Г. Байрона. Пізніше увагу Верді привернула історична трагедія видатного німецького поета і драматурга Ф. Шіллера "Орлеанська діва". Героїчний і водночас зворушливий образ дівчини-патріотки, втілений у романтичній драмі Шіллера, надихнув Верді на створення опери "Жанна д'Арк" (лібрето Солера). Прем'єра її відбулася в міланському театрі "Ла Скала" 15 лютого 1845 р. Незабаром на його сцені йшла опера "Альзіра" — за трагедією Вольтера. Неаполітанські театрали досить дружно аплодували цій виставі, але успіх її був короткочасним. "Аттіла" — на­ступна опера Верді, прем'єра якої відбулася 17 березня 1846 р. у вене­ціанському театрі "Ла Феніче", пройшла з гарячим патріотичним підне­сенням виконавців і слухачів. Бурю захоплення і крики — "Нам, нам Італію!" — викликала фраза римського полководця Аеція, звернена до Атгіли: "Візьми собі весь світ, лише Італію, Італію залиш мені!".
   Дж. Верді з юності захоплювався генієм В. Шекспіра — читав і пе­речитував його драми, історичні хроніки, комедії, а також відвідував їхні постановки. Заповітну мрію — скласти оперу на шекспірівський сюжет — він здійснив на 34-му році життя: свою оперну шекспіріану він започаткував трагедією "Макбет", дебютувавши 14 березня 1847 р. у Флоренції. Вистава мала великий успіх серед флорентійців і венеціан­ців, котрі незабаром мали можливість насолоджуватись оперою. Сцени "Макбет", у яких діють патріоти, викликали у слухачів величезне на­тхнення.
   У середині літа 1847 р. у Лондоні відбулася прем'єра чергової опе­ри композитора — "Розбійники", написаної за однойменною драмою Ф. Шіллера. Після Лондона Дж. Верді кілька місяців прожив у Парижі.
   Настав історичний 1848, коли потужна революційна хвиля проко­тилася по Європі. У січні (ще до початку революцій в інших країнах) спалахнуло грандіозне народне повстання в Сицилії, а саме — у її сто­лиці Палермо. У тісному зв'язку з революційними подіями 1848 р. зна­ходиться створена композитором видатна героїко-патріотична опера "Битва при Леньяно". Але ще до неї Верді встиг завершити оперу "Корсар" (лібрето Піаве за однойменною поемою Дж.-Г. Байрона). На противагу "Корсарові" опера "Битва при Леньяно" мала шалений успіх. Постанов­ка її відбулася 27 січня 1849 р. у римському театрі, прикрашеному націо­нальними прапорами і супроводжувалася яскравими патріотичними де­монстраціями римлян, які проголосили в лютому 1849 р. Республіку. Не минуло й року з часу прем'єри "Битви при Леньяно", як у грудні 1849 р. У неаполітанському театрі "Сан Карло" було поставлено нову оперу Верді 'Луїза Міллер". Її літературне джерело — драма Ф. Шіллера "Підступ­ність і кохання". "Луїза Міллер" — перша опера Верді лірико-побутового плану, у якій дійовими особами є прості люди. Після постановки в Неаполі "Луїза Міллер" обійшла ряд сцен Італії та інших країн
   Дж. Верді втомився вести кочовий спосіб життя, йому хотілося влаштуватися де-небудь, тим більше що він уже не був самотній. У 1848 р. у тридцять п'ять років він купив великий маєток неподалік від Буссето — Сант-Агата, а на початку 1850 р. переїхав сюди з дружиною на постійне проживання. Кипуча композиторська діяльність змушувала Джузеппе роз'їжджати по Європі, але Сант-Агата стала його улюбленою резиден­цією до кінця життя. Лише зимові місяці композитор вважав за краще проводити або в Мілані, або в приморській Генуї.
   Дружиною Верді стала зірка "Ла Скала" Джузеппіна Стреппоні, композитор обожнював її голос і подбав про те, щоб саме вона співала головну партію в його опері "Набукко". Джузеппіна була освічена, знала французьку і добре розумілася на музиці. Верді, який так і не зміг здо­бути серйозної музичної освіти, часто прислухався до її порад. Після довгих років кипучої праці дружині загрожувала втрата голосу, і вона покинула сцену, оселившись у Парижі та зайнявшись викладанням во­кального мистецтва. Джузеппіна стала найвірнішим другом Верді на його життєвому шляху, а він — кумиром для неї, якого дружина ніколи не називала по імені й говорила, звертаючись до нього, тільки "Верді". Наділена винятковим розумом, жіночим почуттям такту і безмежним терпінням, дружина багато в чому сприяла тому, щоб привнести спокій у його життя і, наскільки це було можливо, примирити композитора з зовнішнім світом. Шлюб цей виявився бездітним, але його гармонія жо­дного разу не була затьмарена.
   Першою оперою, написаною в Сант-Агаті, була "Стіффеліо", під час роботи над якою Верді обмірковував плани майбутніх опер і частко­во написав до них музику. Він і тоді вже був видатним композитором, але найвищий розквіт його творчості лише наближався: ще залишались задумами опери, які принесли йому славу "музичного володаря Європи", (а ним він став у сорок років і залишався півстоліття до самої смерті). "Ріґолетто", "Трубадур" і "Травіата" стали найпопулярнішими операми у світі. Створені одна за одною менш ніж у дворічний період, близькі між собою за характером музики, вони утворюють своєрідну трилогію. Літературне джерело "Ріґолетто" — одна з кращих трагедій В. Гюґо "Король бавиться". Уперше представлена в Парижі 2 листопада 1832 р., але відразу ж після прем'єри, за розпорядженням уряду, п'єсу зняли з репертуару театру, адже автор викривав у ній розпусного французького короля першої половини XVI ст. Франциска І. Усамітнившись у Буссе­то, Верді працював з таким напруженням, що написав оперу за 40 днів. Удруге "Ріголетто" була зіграна на сцені венеціанського театра "Ла Феніче" 11 березня 1851 р., на замовлення якого опера й була написана.
   Вистава мала величезний успіх, а пісенька герцога, як і передбачав ком­позитор, викликала справжній фурор. Виходячи з театру, публіка наспі­вувала або насвистувала її грайливий мотив. Після постановки опери композитор сказав: "Я задоволений собою і думаю, що ніколи не   напи­шу кращого". До кінця життя він вважав цю оперу найкращою у своєму творчому доробку. Гідно її оцінили як сучасники Дж. Верді, так і насту­пні покоління. "Ріголетто" і тепер — одна з найпопулярніших опер в усьому світі. Після прем'єри "Ріголетто" Верді майже відразу приступив до розроблення сценарію опери "Трубадур". Однак минуло близько двох років, перш ніж ця опера побачила світло рампи. Причини, які га­льмували роботу, були різні: це і смерть матері, і неприємності з цензу­рою, пов'язані з постановкою "Ріґолетто" у Римі. Пройшли місяці         напо­легливої роботи, і 14 грудня 1852 р. композитор повідомив у Рим, де мала відбутися прем'єра: "..."Трубадура" закінчено цілком: всі ноти на місці, я задоволений. Думаю, і римляни будуть задоволені!". Прем'єра "Трубадура" відбулася в театрі "Аполло" 19 січня 1853 р. Не минуло ще й семи тижнів після римської прем'єри "Трубадура", як 6 березня 1853 р. на сцені венеціанського театру "Ла Феніче" вже йшла нова опера Дж. Верді — "Травіата". Користуючись багатими вокальними та оркест­ровими засобами виразності, Верді створив новий вид опери. "Травіата" — глибоко правдива психологічна музична драма з життя сучасників — простих людей. Для середини XIX ст. це було нове і сміливе, адже ра­ніше в операх переважали історичні, біблійні, міфологічні сюжети. Но­ваторство Верді не сподобалося театралам: прем'єра опери зазнала пов­ного провалу. Через рік, 6 березня 1854 p., її зіграли вдруге, на цей раз у театрі "Сан Бенедетто" і опера мала успіх: слухачі не тільки її зрозумі­ли, а й гаряче полюбили. Незабаром "Травіата" стала популярною опе­рою в Італії та інших країнах світу. Характерно, що сам Верді на поста­влене йому одного разу запитання, яку зі своїх опер він найбільше лю­бить, відповів, що як професіонал вище ставить "Ріґолетто", але як лю­битель воліє "Травіату".
   Героїчний час боротьби Італії за своє визволення, починаючи від сорокових років і кінчаючи проголошенням нового королівства Італія в 1861 p., збігається в біографії Верді зі сходженням композитора до все­світньої слави. Деякі його мелодії набули надзвичайної популярності, їх наспівували всюди, і в багатьох з них знайшли своє вираження його па­тріотичні почуття. Влада нічого не могла вдіяти з цим, ім'я народного композитора можна було прочитати на кожній стіні, на дверях усіх тра­ктирів. Навіть власне його ім’я стало політичною маніфестацією, тому Що "Верді" означало "Vittorio Emanuele Re D'ltalia" (Верді — король Італії). Джузеппе Верді був шанувальником графа Кавура, який переко­нав композитора висунути свою кандидатуру на перших парламентсь­ких виборах, вважаючи за необхідне, щоб настільки відомий представ­ник нації отримав депутатський мандат. Перше засідання італійського парламенту відбулося в лютому 1861 р. у Турині, де Верді виконував обов'язки депутата провінції Парма; він був присутній на перших засі­даннях. Проте композитор так і не знайшов у собі якостей природженого політичного діяча: рідко з'являвся на засіданнях, до того ж, постійно був у роз'їздах. І навіть коли в 1875 р. Верді було обрано сенатором, він не часто з'являвся в палаті. З притаманною йому стислістю й діловитістю композитор висловився з цього приводу в листі до Піаве: "Надумай­ся хто-небудь написати історію моєї парламентської діяльності, йому потрібно буде тільки накреслити на красивому аркуші паперу ось що: у нас не 450 депутатів, а тільки 449, депутата Верді в природі не існує".
   У 1850—1860 рр. опери Дж. Верді йдуть на всіх найбільших сце­нах Європи. Для Петербурга композитор пише оперу "Сила долі", для Парижа — "Сицилійська вечірня", "Дон Карлос", для Неаполя — "Бал-маскарад" — найкращу з цих опер, чия слава швидко поширилася по Італії й далеко за її межі та стала окрасою світового репертуару. Інша опера — "Сила долі" — була написана на замовлення дирекції петер­бурзьких імператорських театрів і призначалася для італійської трупи, що з 1843 р. постійно виступала в Петербурзі та мала блискучий успіх. 10 листопада 1862 р. відбулася прем'єра опери, а жителі міста гаряче вітали прославленого композитора.
   Наприкінці 1860-х рр. Верді отримав пропозицію написати для но­вого театру в Каїрі оперу з патріотичним сюжетом з єгипетського жит­тя, щоб прикрасити урочистості, пов'язані з відкриттям Суецького кана­лу. Незвичайність пропозиції спочатку спантеличила композитора, і він відмовився, але коли навесні 1870 р. ознайомився зі сценарієм, розроб­леним французьким ученим (спеціалістом з давньоєгипетської культу­ри) А. Маріетте, то настільки захопився сюжетом, що прийняв пропози­цію. Опера в основному була закінчена до кінця 1870 р. Прем'єра споча­тку намічалася на зимовий сезон 1870—1871 рр., але через зміну міжна­родної обстановки  її довелося відкласти. Каїр­ська прем'єра "Аїди" відбулася 24 грудня 1871 р. — це була одна з найграндіозніших вистав у всій історії опери. З весни 1872 р. почалася тріумфальна хода "Аїди" іншими італійськими оперними сценами, і скоро вона стала відомою по всій Європі, включаючи Росію, а також в Амери­ці. Відтоді не лише в Італії про Дж. Верді почали говорити як про геніаль­ного композитора. Навіть ті музиканти-професіонали та критики, які стави­лися до музики Верді з упередженням, тепер визнали величезний талант композитора, його виняткові заслуги в галузі оперного мистецтва. А що вже говорити про прихильників його таланту.         П. Чайковський визнав творця "Аїди" геніальним і сказав, що ім'я Верді має бути написано на скрижалях історії поруч з найвеличнішими іменами. У травні 1873 р. до митця, який жив тоді в Сант-Агаті, дійшла звістка про смерть 88-річного А. Манцоні. Любов і повага Верді до цього письменника-патріота були безмежні, щоб гідно вшанувати пам'ять свого славного     співвітчиз­ника, композитор вирішив до першої річниці його смерті створити "Ре­квієм", на що у Верді пішло не більше десяти місяців, і 22 травня 1874 p., у річницю смерті письменника, твір, присвячений його пам'яті, уперше було виконано в міланській церкві Св. Марка.
   Створення єдиної італійської держави не виправдало надій видат­ного композитора, як і багатьох інших патріотів. Глибоку гіркоту ви­кликала в нього політична реакція. Не тішило його й музичне життя Італії. Нове піднесення у творчості композитора настало в 1880-х pp.: у 75 років він почав писати оперу на сюжет п'єси В. Шекспіра "Отелло". Протилежні почуття — пристрасть і любов, вірність та інтриганство передані в ній з вражаючою психологічною достовірністю. В "Отелло" пов'язане все те геніальне, чого Верді досяг за своє життя. Музичний світ був приголомшений, але ця опера зовсім не стала фіналом творчого шляху митця. Коли Дж. Верді було вже 80 років, він написав новий ше­девр — комічну оперу "Фальстаф" за п'єсою В. Шекспіра "Віндзорські насмішниці" — твір настільки досконалий, реалістичний, що його відра­зу ж було визнано найвищим досягненням світової опери. Верді пере­жив на вісім років дебют на сцені своєї останньої опери. Зиму він про­водив у Генуї або Мілані, ліго — у Сант-Агаті, де його прийомна дочка Марія взяла на себе турботу про старого. Це була його родичка, що за­лишилася сиротою, яку він удочерив ще дитиною. 14 листопада 1897 р. померла його дружина Джузеппіна. "Сильний біль, — пише він одному зі своїх друзів, — вимагає мовчання та самотності — я б сказав, муки роздумів. Будь-які слова поверхневі та зайві". До цих пізніх років відно­ситься епілог його життя — "Чотири духовні п'єси”. Дві з них написані для хору a cappella, дві — для хору з оркестром.
   10 вересня 1898 р. Джузеппе Верді виповнилося 85 років. "...Моє ім’я пахне епохою мумій — я сам висихаю, коли подумки вимовляю його", — гірко зізнавався він. Тихе і повільне згасання життєвих сил композитора тривало ще більше двох років. Незабаром після того, як людство урочисто зустріло XX сторіччя, Верді, який жив у мілансько­му готелі, був вражений паралічем і через тиждень, рано-вранці 27 січня 1901 p., на 88 році життя помер. По всій Італії було оголоше­но національний траур.
   Нескінченний людський натовп слідував за його труною. І раптом в одностайному пориві зазвучав той хор, яким він уперше знайшов шлях до сердець своїх слухачів: "Лети, думко, на золотих крилах...".

ЛІТЕРА ТУРА


Основні видання творів Дж. Верді

Айда : опера в 4 д. — М.; Л. : Музгиз, 1950. — 311 с.

Айда : опера в 4 д. — М. : Музыка, 1984. — 312 с.

Арии из опер "Риголетто", "Трубадур", "Травиата", "Отелло" : для тено­ра с фп. — М. : Музыка, 1965. — 38 с.

Аттила : опера в 3 д. с прологом. — М. : Музыка, 1987. — 239 с. Бал-маскарад : опера в 4 д. — М. : Музыка, 1976. — 274 с.

Избранные арии из опер : для сопрано в сопровожд. фп. — М. : Музыка, 1964, —70 с.

Камерные произведения : для голоса с фп. — М. : Музыка, 1970. — 99 с. Отелло : лирич. драма в 4 д. — [Репр. изд.]. — М. : Моск. акад. музык. театр, 1996. — 107 с.

Отелло : опера в 4 д. — М. : Музгиз, 1958. — 382 с.

Отелло : опера в 4 д. — М. : Музыка, 1965. — 377 с. ,

Отелло : опера в 4 д. — Л.: Музыка. Ленингр. отд-ние, 1978. — 375 с. Риголетто : опера в 3 д. — М.: Музыка, 1977. — 296 с.

Риголетто : опера в 3 д. — М.: Музгиз, 1955. — 298 с.

Риголетто : опера в 3 д. — М. : Гос. муз. изд-во, 1934. — 317с.

Сила судьбы : опера в 4 д. — [М. : Театралис, 2002]. — 36, [3] с. : цв. ил. Травиата : опера в 3 д. — Пекин : [б. и.], 1959. — 309 с.

Травиата : опера в 3 д. —М. : Музыка, 1983. — 310 с.

Травиата : опера в 3 д. — Л. : Музыка. Ленингр. отд-ние, 1972. — 310 с. Травиата. — М. : Музгиз, 1954. — 24 с.

Tpaeiama = La traviata : опера на 3 дії. — К. : Нац. опера України ім. Т. Г. Шевченка, 1995. — 11 с.

Триумфальный марш. — М. : Музгиз, 1961. — 19 с.

Трубадур : опера в 4 д. — М.: Музыка, 1982. — 255 с.

Фальстаф : лирич. комедия в 3 д. — М. : Музгиз, 1963. — 376 с.

Радимо прочитати: про Дж. Верді 
Книги:
Бушей А. Д. Молодой Верди. Рождение оперы : роман / А. Бушен. —2е изд. —Л. : Музыка, Ленингр. отд-ние, 1989. — 367, [1] с. : ил.

Верфелъ Ф. Верді : роман опери / Франц Верфель. — К. : Дніпро, 1989.-479 с. іл.

Галь Г. Брамс. Вагнер. Верди. Три мастера — три мира / Галь Г. — М. : Радуга, 1986. —477, [2] с. : портр., нот. ил.

Гартевельд В. Н. Верди : [биогр. очерк] / Вильгельм Наполеонович Гар-тевельд. — М. : И. А. Маевский, 1914. — 46 с. : портр. — (Летучая эн­циклопедия. Искусство, живопись. Италия).

Гати К. Верди / К. Гати. — София : Музика, 1988. — 648 с. — (Книги за бележити музиканти).

Каринцев М. О. Верді : картини з життя / М. О. Каринцев. — К. : Муз. Україна, 1970. — 84 с. : іл., портр.

Лебедев В. Маестро Верди : документална повеет / В. Лебедев. — Со­фия : Народна младеж, 1983. — 207 с. — (Първите).

Леонтовская Т. Н. "Травиата" Дж. Верди / Леонтовская Т. Н. — 3-є изд.

М. : Музыка, 1982. — 62 с. : нот. — (Путеводители по операм и балетам).

Протопопов В. В. Сонатная форма в западноевропейской музыке 2-й по­ловины XIX века : Берлиоз, Лист, Вагнер, Верди, Франк, Брамс / Вл. В. Протопопов. — М.: Музыка, 2002. — 131, [1] с. : ноты.

Сакало О. В. Іспанія у художньому житті Європи XVII—XIX століть та іспанська романтична драма у творчості Дж. Верді : автореф. дис. ... канд. мистецтвознав. / Сакало Олена Василівна ; Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. — К., 1996. — 28 с.

Соловцова Л. А. Джузеппе Верди / Л. А. Соловцова. — 4-е изд. — М. : Музыка, 1986. — 397, [2] с.: портр., нот. ил.

Соловцова Л. А. Джузеппе Верди: жизненный и творческий путь / Л. А. Соловцова. — М.: Музгиз, 1957. — 375 с.

Соловьева Г. Верди / Галина Соловьева. — СПб. : Азбука-классика : Нота МИ, 2005. — 78, [1] с.: ил., цв. ил., нот. — (Имена на всю жизнь). Тарощи Дж. Верди / Дж. Тароцци. — М. : Молодая гвардия, 1984. — 352 с., 24 л. ил. — (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ : серия биогра­фий ; вып. 8 (648)).

Статті:
Горак Р. Бал-маскарад Львівської опери / Р. Горак // Дзвін. — 2005. — №3, —С. 111—115.

Кірєєва О. Г. Реквієм Джузеппе Верді як традиційне — новаторське — особливе прочитання старовинного жанру меси / О. Г. Кірєєва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2004. — № 1. — С. 131—135.

Кулієва А. Я. Дж. Верді "Травіата". До проблеми виконавської специфіки партії Віолетти в опері / А. Я. Кулієва // Музичне мистецтво і культура.- 2003. — Вип. 4, кн. 1. — С. 239—245.

Кулієва А. Я. До проблеми відтворення образу Абігайль у опері Верді "Набукко" / А. Я. Кулієва // Сучасні проблеми методичного аспекту освіти та мистецтвознавства / за заг. ред. Г. Є. Гребенюк. — К., 2002. — С. 187—192.

Паустовський К. Музика Верді / К. Паустовський // Приворотне зілля / К. Паустовський. — К., 1970. —С. 23—28.

Сакало Е. "Трубадур" Гутьерреса и Верди: роль поэтики испанской ро­мантической драмы в стилевой и жанровой эволюции итальянской опе­ры / Сакало Е. // Мова і культура. — К., 2000. — Т. 4, вип. 1 : Мова і художня творчість. — С. 165—176.

Сакало Е. В. Опера Дж. Верди "Сила судьбы": значение испанской дра­мы в творчестве композитора / Сакало Е. В. // Аспекти історичного му­зикознавства / Харків, ін-т мистецтв        ім. І. П. Котляревського. — X. — С. 143—153.






Немає коментарів:

Дописати коментар