Лідія Біла "Весняне"

Десь покотилась сяюча зірниця,
І нічка повна весняних принад.
Чомусь, не знаю, часто дуже сниться
В кипінні цвіту солов'їний сад.

Ніч з кришталю співає все до мене,
У небі місяць плаває човном,
Дівчина-вишня, світла наречена,
Мені махнула білим рукавом.

Кудись летять птахами дні і ночі,
Прислухайся: у душах ще гроза.
І набігає часто так на очі
Полинно-гірка і важка сльоза.

І хочеться у цім бурхливім світі,
Щоб об'єднались щастя ковалі,
Щоб люди славні, дружбою зігріті,
Зерно добра лишили на землі.

Чого ще мало, і чого ще треба
У нашій світлій рідній стороні?
Ще світить сонце у високім небі,
Ще хліб святий на кожному столі.