В дитинстві ще... давно, давно колись
Я вибіг з хати в день майовий...
Шумів травою степ шовковий.
Сміявся день, пісні лились...
Весь Божий світ сміявсь, радів...
Раділо сонце, ниви, луки...
Ія не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів...
(Олександр Олесь)
Я вибіг з хати в день майовий...
Шумів травою степ шовковий.
Сміявся день, пісні лились...
Весь Божий світ сміявсь, радів...
Раділо сонце, ниви, луки...
Ія не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів...
(Олександр Олесь)
Життєвий і творчий шлях талановитого українського поега-лірика Олександра Олеся, який увійшов у літературу напередодні революції 1905—1907 pp., був непростим. Народився Олександр Олесь (справжнє ім'я і прізвище — Олександр Іванович Кандиба) 5 грудня 1878 р. у містечку Білопілля на Сумщині. Його дід по матері орендував великий панський маєток у с. Верхосулі, на північнім краю українського степу, де і минуло дитинство майбутнього поета. Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних пісень, сповнених сльозами і гнівом. Враження дитинства, проведеного на лоні чудової природи, стали тим здоровим грунтом, на якому росло в юній душі почуття любові до рідної землі, рідного слова, до України. Важке життя трудового народу, гнобленого чужими та своїми панами, чарівна українська народна пісня, краса природи рідного краю — це ті основні джерела, що живили поетичний світ Олександра Олеся не тільки в роки дитинства й юності, а й у час розквіту його поетичного таланту.
Батько хлопця, Іван Федорович, котрий працював на рибних промислах у Астрахані, потонув у Волзі, коли Сашкові йшов одинадцятий рік, мати залишилася сама з трьома дітьми, тому невдовзі родина була змушена повернутися до рідного Білопілля. Жінка виховувала дітей у любові, привчала шанувати рідне слово, уже в чотири роки хлопчик умів читати, а незабаром відкрив для себе чарівний світ поезій Шевчен- кового "Кобзаря" й інших видатних письменників батьківщини. У рідному місті Олександр закінчив початкову школу й двокласне училище, а в 15 років (1893) вступив до хліборобської школи в містечку Деркачі, неподалік Харкова. На період навчання в школі припали його перші поетичні спроби, що вміщувались в рукописних збірниках, які Олександр Олесь складав зі своїм шкільним другом — майбутнім відомим російським письменником К. Треньовим. Також хлопець брав участь у випуску рукописних журналів "Комета" та "Первоцвіт", у яких і з'явилися його перші вірші. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це та прагнучи до знань, він самотужки вивчав болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі, а пізніше став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але незабаром через матеріальні неста- тки змушений був залишити його. Трохи пізніше (у 1903 р.) Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту, після закінчення якого деякий час працював земельним статистиком, потім влаштувався на роботу за фахом: спочатку у Харкові, а потім у Києві працював на різниці.
Під час перебування на посаді статистика у Слов'янську познайомився з Вірою Антонівною Свадковською, яка була слухачкою Бесту- жевських курсів. Згодом вони побрались. Ще до одруження, під час романтичних побачень, дівчина називала його не Сашком, а Олесем, і на згадку про цей чудовий час любові Олександр Іванович вибрав собі ніжний псевдонім — Олександр Олесь. Після виходу першої книжки "З журбою радість обнялась" він написав дружині: "Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім'я, дане тобою, зробиться символом кохання?".
Олександр Олесь був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Крім поезії, драматичних творів, у літературній спадщині митця — прозові, публіцистичні та літературно-критичні статті, а також переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов. Дуже любив Олександр Іванович і театр, ще змолоду сам організовував драматичні гуртки, брав участь у виставах.
Батько хлопця, Іван Федорович, котрий працював на рибних промислах у Астрахані, потонув у Волзі, коли Сашкові йшов одинадцятий рік, мати залишилася сама з трьома дітьми, тому невдовзі родина була змушена повернутися до рідного Білопілля. Жінка виховувала дітей у любові, привчала шанувати рідне слово, уже в чотири роки хлопчик умів читати, а незабаром відкрив для себе чарівний світ поезій Шевчен- кового "Кобзаря" й інших видатних письменників батьківщини. У рідному місті Олександр закінчив початкову школу й двокласне училище, а в 15 років (1893) вступив до хліборобської школи в містечку Деркачі, неподалік Харкова. На період навчання в школі припали його перші поетичні спроби, що вміщувались в рукописних збірниках, які Олександр Олесь складав зі своїм шкільним другом — майбутнім відомим російським письменником К. Треньовим. Також хлопець брав участь у випуску рукописних журналів "Комета" та "Первоцвіт", у яких і з'явилися його перші вірші. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це та прагнучи до знань, він самотужки вивчав болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі, а пізніше став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але незабаром через матеріальні неста- тки змушений був залишити його. Трохи пізніше (у 1903 р.) Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту, після закінчення якого деякий час працював земельним статистиком, потім влаштувався на роботу за фахом: спочатку у Харкові, а потім у Києві працював на різниці.
Під час перебування на посаді статистика у Слов'янську познайомився з Вірою Антонівною Свадковською, яка була слухачкою Бесту- жевських курсів. Згодом вони побрались. Ще до одруження, під час романтичних побачень, дівчина називала його не Сашком, а Олесем, і на згадку про цей чудовий час любові Олександр Іванович вибрав собі ніжний псевдонім — Олександр Олесь. Після виходу першої книжки "З журбою радість обнялась" він написав дружині: "Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім'я, дане тобою, зробиться символом кохання?".
Олександр Олесь був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Крім поезії, драматичних творів, у літературній спадщині митця — прозові, публіцистичні та літературно-критичні статті, а також переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов. Дуже любив Олександр Іванович і театр, ще змолоду сам організовував драматичні гуртки, брав участь у виставах.
Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 р. до Полтави на свято відкриття пам'ятника зачинателю нової української літератури І. Котляревському. Із захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову М. Коцюбинського, який перед багатолюдними зборами полтавчан і гостей високо оцінив творчість І. Котляревського, котрий "бере з-під сільської стріхи пісню народну і переносить її в літературу". Вдумливе обличчя Коцюбинського, яке світилось любов'ю до людей, теплий, проникливий погляд його темних очей глибоко запали в душу молодого поета. Зустрів Олесь у Полтаві ще багатьох відомих письменників: Панаса Мирного, Лесю Українку, В. Королен- ка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, В. Стефаника. Устами кращих своїх представників, які виступали на відкритті пам'ятника, український народ стверджував, що він живий, що ні російський царизм, ні австро- угорські магнати, ні румунські бояри не вбили його душі, його мови, його культури. На цьому святі Олександр Олесь як ніколи відчув себе сином великого народу, який бореться за своє соціальне й національне визволення. І зазвучали струни душі молодого поета, зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант, а настроювало його на героїчний лад саме життя.
Творчість Олександра Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907—1918) та в еміграції (1919—1944). Становлення поета припадає на часи революційного піднесення визвольного руху. У 1905 р. він дебютував у одеському альманасі "Багаття" віршем "Парубоцькі літа — то бурхливий поток", а перша збірка поезій побачила світ у 1907 р. у Петербурзі під назвою "З журбою радість обнялась" за сприяння відомого історика О. Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора, й на кошти українського громадського діяча П. Стебницького. Від лірики Олеся повіяло молодою свіжістю, юнацькою щирістю та безпосередністю, здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за оновлення рідного краю, людського життя:
З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...
Самобутність поетичного таланту Олеся відчула й передова українська інтелігенція. І. Франко в рецензії на збірку "З журбою радість обнялась" писав: "Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію". Пророчі слова Великого Каменяра збулися. Чимало поезій Олеся лягли на ноти і стали народними піснями.
На 1905—1907 pp. припадає розквіт обдарованості поета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав чимало талановитих поезій, у яких звучав пристрасний заклик до боротьби за волю. У кращих творах, що ввійшли до збірки "З журбою радість обнялась", Олександр Олесь відтворив подих революції p., щире захоплення революційними подіями, у яких бачив світанок нового життя пригноблених царизмом народів. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.
1909 р. вийшла друком збірка "Будь мечем моїм!.." (пізніше авторську назву було заборонено цензурою, тому книжка вийшла під заголовком "Поезії. Кн. II"). 1911-го — збірка "Книжка третя". Загалом, зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, Олександр за десять років (1907—1917) видав п'ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише порядкові номери. Найбільше талановитих творів, що виражали думи, почуття, настрої простих людей, зустрічаємо в перших двох збірках. У наступних трьох переважають настрої суму і втоми. Воно й зрозуміло. Революційне піднесення у суспільстві змінилось апатією, яка торкнулася й літератури. В українській літературі ситуація ускладнилась ще й тим, що вона понесла значні втрати: упродовж 1910—1916 рр. померли Леся Українка, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Франко. Олександр Олесь був серед тих, чиє поетичне становлення відбувалося у цих непростих умовах.
Подорож Гуцульщиною в 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захопленням згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. "Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви,., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси". Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення в поемі "На зелених горах" (1915), у ній "країна див" асоціюється з вільним духом українського народу:
Країно див! Далека мріє,
Зелена казко серед гір,
Де вітром дух наш вільний віє,
На гори загнаний, як звір,
Де, ніжний, крила простягає Вночі над тишею осель,
А вранці соколом літає Або голосить серед скель,
Де голод він пустив до хати,
Де дав він тіло розп'ясти,
Щоб тільки скарби заховати,
Щоб тільки душу зберегти.
Варто згадати й перекладацьку діяльність поета в цей період творчості. Ще 1912 р. журнал "Літературно-науковий вісник" надрукував Олесів переклад "Пісні про Гаявату" Г. Лонгфелло (окремим виданням переклад побачив світ у Державному видавництві України в 1923 р.); українською мовою, завдяки йому, зазвучали казки В. Гауфа, арабські казки тощо. У перекладі Олександра Олеся вперше відбулася постановка в Українському театрі в Києві "Вишневого саду" А. Чехова. У 1913 р. Олександр побував у Італії, написав низку віршів ("Мов келих срібного вина", "Італійська ніч підкралась", "В долині тихий сон летить"), які збагатили українську мариністичну лірику.
Поет радісно зустрів повалення самодержавства, він, як більшість прогресивних діячів того часу, гостро відчував національне поневолення українського народу. У 1917 р співець видав нову збірку поезій, у якій особливу увагу привертає цикл "З щоденника. Р. 1917", наснажений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів цього циклу схвильований бурхливими подіями розбудови української державності, йому аж не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.
З великим ентузіазмом сприйняв Олександр Іванович відродження Української держави, працював на її розбудову. Однак його лякала не- контрольована стихія революційних припливів і відпливів, він вважав, що не варто свавільно експериментувати над "живим народним організмом, обезкровленим війною і революцією". У 1919 р. Олександр Олесь виїхав за кордон й більше не повертався в Україну. У еміграції письменник періодично жив у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видав за кордоном низку збірок, основна тема яких — туга за Україною. Еміграція стала трагедією життя Олеся.
З 1923 р. Олександр Іванович мешкав у Чехо-Словаччині. Неодноразово поет поривався на Україну, жив надією на повернення, але його стримували сумніви. Знав він про немилосердний голод початку 1930-х рр„ знав, що один за одним гинули у безвісті письменники, але найбільше потрясла його трагедія родини Крушельницьких. Поет відтворив крах політичних надій старого А. Крушельницького і його синів Івана і Тараса в драмі "Земля обітована". У еміграції Олесь створив книги "Чужиною" (1919), "Княжа Україна" (написана в 1920, надрукована в 1930 під назвою "Минуле України в піснях. Княжі часи", з назвою "Княжа Україна" — 1940), "Перезва. Ч. І" (1921), "Поезії. Кн. X" (1931), "Кому повім печаль мою? " (1932), поему-реквієм "Терновий вінок" (1938), поему-збірку "Цвіте трояндами" (1939). Залишилися неопублікованими збірки "Похмілля", "Маски", "Перезва. Ч. II", "Падає листя", "Книжка без назви" та книги поезій XII і XIII, що охопили творчість останніх років життя. Більшість віршів із цих збірок сповнені безмежної туги за Батьківщиною.
Створив Олександр Олесь в еміграції і низку сатиричних п'єс: "Вилітали орли", комедію "Ревізор з Кам’янця", лібрето до опери "Влада за кордоном", трагікомедії "Народний суд", "Шиночок на передмісті", "Фінал", "Темний ліс" тощо. Більшість цих творів, очевидно, загублені, але цілком можливо, що в майбутньому вони будуть знайдені, як і поетичні збірки, про існування яких донедавна було невідомо.
Останнім спалахом творчості О. Олеся стала написана 1941 р. драматична поема "Ніч на полонині", опублікована та поставлена в Пряше- ві (Словаччина) 1964 р. У ній сповна розкрився його талант, казково воскресла й душа самого поета, роздвоєна між мрією і сумною дійсністю у вигнанні.
Протягом 1917—1930 рр. у нашій країні з'явилося 25 окремих видань Олександра Олеся, серед них і три книжки російською мовою. Крім того, Державне видавництво України двічі — у 1925 і 1929 рр. — друкувало його збірочки поезій для дітей молодшого віку, адже саме для них Олесь написав дуже багато: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак- рибалка", "Вовченя", "Іменини", поеми "Грицеві курчата", "Водяничок"; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками. Навіть у трагічні десятиліття сталінщини в народі не забувалася його творчість, хоча 27 років — з 1930 по 1957 — вірші Олеся були заборонені на батьківщині. Намагався покарати поета сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи з масових бібліотек його книги і забороняючи їхнє оприлюднення. Еміграція врятувала Олександра Івановича від жахіть сталінського беззаконня, однак вона відібрала у нього домівку. Та він себе жорстоко покарав тим, що так і не повернувся на батьківщину:
Чужина —могила, чужина — труна,
Душа на чужині, як чайка сумна, —
Літає і квилить в сльозах без гнізда:
Навік його змила бурхлива вода.
Тяжкими були останні роки Олександра Івановича. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, яка прихистила поета, угорські фашисти в крові потопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега (Ольжича) — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. той побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Проте у планах гітлерівців цього не передбачалось: нацисти схопили Ольжича і у червні 1944 р. закатували в концтаборі
Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого- археолога і талановитого поета. 22 липня 1944 р. Олександр Іванович помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина. Поховали видатного поета на Ольшанському кладовищі у Празі. Могила Олександра Олеся не занедбана — у Празі живе ще один його син, Олесь Кандиба, який опікується посмертною долею батька. У 2010 р. у м. Білопіллі було встановлено пам'ятник Олександру Олесю.
Життя видатного поета було складним, навіть трагічним, та серцем своїм, пориваннями він прагнув бути з рідним народом. Своє ставлення до життя і народу, до рідної землі, своє громадське обличчя поет висловив насамперед у своїй творчості, у тих поезіях, що виражали думки, настрої і прагнення передових людей того часу, усього народу.
3 січня 2017 року, останки поета примусово ексгумувала чеська влада. За законами
цієї країни, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити
ренту за місце на кладовищі розміром у 20 тисяч чеських крон на 10 років
(приблизно 20 тисяч гривень). До недавнього часу ренту за могилу Олеся платив, за власною ініціативою,
громадянин Чехії і виходець з України Володимир Михайлишин. Проте
нещодавно Михайлишин помер, і його син захотів поховати батька в
могилі Олександра Олеся.
З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...
Самобутність поетичного таланту Олеся відчула й передова українська інтелігенція. І. Франко в рецензії на збірку "З журбою радість обнялась" писав: "Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію". Пророчі слова Великого Каменяра збулися. Чимало поезій Олеся лягли на ноти і стали народними піснями.
На 1905—1907 pp. припадає розквіт обдарованості поета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав чимало талановитих поезій, у яких звучав пристрасний заклик до боротьби за волю. У кращих творах, що ввійшли до збірки "З журбою радість обнялась", Олександр Олесь відтворив подих революції p., щире захоплення революційними подіями, у яких бачив світанок нового життя пригноблених царизмом народів. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.
1909 р. вийшла друком збірка "Будь мечем моїм!.." (пізніше авторську назву було заборонено цензурою, тому книжка вийшла під заголовком "Поезії. Кн. II"). 1911-го — збірка "Книжка третя". Загалом, зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, Олександр за десять років (1907—1917) видав п'ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише порядкові номери. Найбільше талановитих творів, що виражали думи, почуття, настрої простих людей, зустрічаємо в перших двох збірках. У наступних трьох переважають настрої суму і втоми. Воно й зрозуміло. Революційне піднесення у суспільстві змінилось апатією, яка торкнулася й літератури. В українській літературі ситуація ускладнилась ще й тим, що вона понесла значні втрати: упродовж 1910—1916 рр. померли Леся Українка, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Франко. Олександр Олесь був серед тих, чиє поетичне становлення відбувалося у цих непростих умовах.
Подорож Гуцульщиною в 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захопленням згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. "Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви,., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси". Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення в поемі "На зелених горах" (1915), у ній "країна див" асоціюється з вільним духом українського народу:
Країно див! Далека мріє,
Зелена казко серед гір,
Де вітром дух наш вільний віє,
На гори загнаний, як звір,
Де, ніжний, крила простягає Вночі над тишею осель,
А вранці соколом літає Або голосить серед скель,
Де голод він пустив до хати,
Де дав він тіло розп'ясти,
Щоб тільки скарби заховати,
Щоб тільки душу зберегти.
Варто згадати й перекладацьку діяльність поета в цей період творчості. Ще 1912 р. журнал "Літературно-науковий вісник" надрукував Олесів переклад "Пісні про Гаявату" Г. Лонгфелло (окремим виданням переклад побачив світ у Державному видавництві України в 1923 р.); українською мовою, завдяки йому, зазвучали казки В. Гауфа, арабські казки тощо. У перекладі Олександра Олеся вперше відбулася постановка в Українському театрі в Києві "Вишневого саду" А. Чехова. У 1913 р. Олександр побував у Італії, написав низку віршів ("Мов келих срібного вина", "Італійська ніч підкралась", "В долині тихий сон летить"), які збагатили українську мариністичну лірику.
Поет радісно зустрів повалення самодержавства, він, як більшість прогресивних діячів того часу, гостро відчував національне поневолення українського народу. У 1917 р співець видав нову збірку поезій, у якій особливу увагу привертає цикл "З щоденника. Р. 1917", наснажений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів цього циклу схвильований бурхливими подіями розбудови української державності, йому аж не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.
З великим ентузіазмом сприйняв Олександр Іванович відродження Української держави, працював на її розбудову. Однак його лякала не- контрольована стихія революційних припливів і відпливів, він вважав, що не варто свавільно експериментувати над "живим народним організмом, обезкровленим війною і революцією". У 1919 р. Олександр Олесь виїхав за кордон й більше не повертався в Україну. У еміграції письменник періодично жив у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видав за кордоном низку збірок, основна тема яких — туга за Україною. Еміграція стала трагедією життя Олеся.
З 1923 р. Олександр Іванович мешкав у Чехо-Словаччині. Неодноразово поет поривався на Україну, жив надією на повернення, але його стримували сумніви. Знав він про немилосердний голод початку 1930-х рр„ знав, що один за одним гинули у безвісті письменники, але найбільше потрясла його трагедія родини Крушельницьких. Поет відтворив крах політичних надій старого А. Крушельницького і його синів Івана і Тараса в драмі "Земля обітована". У еміграції Олесь створив книги "Чужиною" (1919), "Княжа Україна" (написана в 1920, надрукована в 1930 під назвою "Минуле України в піснях. Княжі часи", з назвою "Княжа Україна" — 1940), "Перезва. Ч. І" (1921), "Поезії. Кн. X" (1931), "Кому повім печаль мою? " (1932), поему-реквієм "Терновий вінок" (1938), поему-збірку "Цвіте трояндами" (1939). Залишилися неопублікованими збірки "Похмілля", "Маски", "Перезва. Ч. II", "Падає листя", "Книжка без назви" та книги поезій XII і XIII, що охопили творчість останніх років життя. Більшість віршів із цих збірок сповнені безмежної туги за Батьківщиною.
Створив Олександр Олесь в еміграції і низку сатиричних п'єс: "Вилітали орли", комедію "Ревізор з Кам’янця", лібрето до опери "Влада за кордоном", трагікомедії "Народний суд", "Шиночок на передмісті", "Фінал", "Темний ліс" тощо. Більшість цих творів, очевидно, загублені, але цілком можливо, що в майбутньому вони будуть знайдені, як і поетичні збірки, про існування яких донедавна було невідомо.
Останнім спалахом творчості О. Олеся стала написана 1941 р. драматична поема "Ніч на полонині", опублікована та поставлена в Пряше- ві (Словаччина) 1964 р. У ній сповна розкрився його талант, казково воскресла й душа самого поета, роздвоєна між мрією і сумною дійсністю у вигнанні.
Протягом 1917—1930 рр. у нашій країні з'явилося 25 окремих видань Олександра Олеся, серед них і три книжки російською мовою. Крім того, Державне видавництво України двічі — у 1925 і 1929 рр. — друкувало його збірочки поезій для дітей молодшого віку, адже саме для них Олесь написав дуже багато: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак- рибалка", "Вовченя", "Іменини", поеми "Грицеві курчата", "Водяничок"; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками. Навіть у трагічні десятиліття сталінщини в народі не забувалася його творчість, хоча 27 років — з 1930 по 1957 — вірші Олеся були заборонені на батьківщині. Намагався покарати поета сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи з масових бібліотек його книги і забороняючи їхнє оприлюднення. Еміграція врятувала Олександра Івановича від жахіть сталінського беззаконня, однак вона відібрала у нього домівку. Та він себе жорстоко покарав тим, що так і не повернувся на батьківщину:
Чужина —могила, чужина — труна,
Душа на чужині, як чайка сумна, —
Літає і квилить в сльозах без гнізда:
Навік його змила бурхлива вода.
Тяжкими були останні роки Олександра Івановича. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, яка прихистила поета, угорські фашисти в крові потопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега (Ольжича) — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. той побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Проте у планах гітлерівців цього не передбачалось: нацисти схопили Ольжича і у червні 1944 р. закатували в концтаборі
Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого- археолога і талановитого поета. 22 липня 1944 р. Олександр Іванович помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина. Поховали видатного поета на Ольшанському кладовищі у Празі. Могила Олександра Олеся не занедбана — у Празі живе ще один його син, Олесь Кандиба, який опікується посмертною долею батька. У 2010 р. у м. Білопіллі було встановлено пам'ятник Олександру Олесю.
Життя видатного поета було складним, навіть трагічним, та серцем своїм, пориваннями він прагнув бути з рідним народом. Своє ставлення до життя і народу, до рідної землі, своє громадське обличчя поет висловив насамперед у своїй творчості, у тих поезіях, що виражали думки, настрої і прагнення передових людей того часу, усього народу.
ДОДАТОК ДО СТАТТІ
Чому його тіло ексгумували
3 січня 2017 року, останки поета примусово ексгумувала чеська влада. За законами
цієї країни, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити
ренту за місце на кладовищі розміром у 20 тисяч чеських крон на 10 років
(приблизно 20 тисяч гривень). До недавнього часу ренту за могилу Олеся платив, за власною ініціативою,
громадянин Чехії і виходець з України Володимир Михайлишин. Проте
нещодавно Михайлишин помер, і його син захотів поховати батька в
могилі Олександра Олеся.
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Олександра Олеся
Твори. — К. : Молодь, 1971. — 343 с., [4] арк. фотогр. — (Шкільна бібліотека).
Твори : у 2 т. — К. : Дніпро, 1990. — 2 т.
Твори : у 2 т. — К. : [б. в.], 2009. — 2 т.
Вибране : для серед, та старш. шк. віку. — К. : Школа, 2007. — 348, [1] с.- (Шкільна хрестоматія).
Вибране. — К. : Рад. письменник, 1958. — 518 с., портр.
Вибране. — Суми : Мрія-1, 2008. — 119 с., [1] арк. портр.
Вибрані твори. — Вид. 2-ге. — X. : Книгоспілка, 1929. — ЬХ, 170 с. : портр. — (Літературна бібліотека).
Вибрані твори. — Вид. 3-тє. — X. : Книгоспілка, 1930. — XI, 166, [2] с.- (Літературна бібліотека).
Вибрані твори. — X. : Книгоспілка, 1930. — ХЬУІ, 158, [2] с. — (Літературна бібліотека).
Вибрані поезії. — Одеса : Держ. вид-во України, 1929. — 96 с. — (Дитяча бібліотека українських письменників).
Абетка : [для дошк. віку]. — К. : Посредник, 1994. — [16] с.
Алфавіт : [для дітей дошк. віку]. — К. : АСТ-ПРЕС-ДІК-СІ, 1998.- [30] с.
Бабусина пригода : п'єса : для дошк. віку. — К. : Веселка, 1993. — [27] с. : кольор. іл. — (Перші книжечки дитячого садка).
Вовченя : вірші: для дошк. віку. — К. : Веселка, 1991. — 30, [2] с.
Євген Коновалець : нарис про життя, чин і смерть великого укр. патріота. — [Б. м.] : Укр. патріот, 1948. — 29 с. : іл. — (Бібліотека "Українського патріота" ; ч. 1).
Жив собі зайчик... : [вірші для дітей]. — К. : Гроно, 1996. — [6] с.
Княжа Україна : минуле України в піснях : поема. —- К. : Веселка, 1991.- 140, [3] с.
Княжа Україна. — Прага: [Пробоєм], 1940. — (Книгозбірня Пробоєм; ч. 5). Коли нема пророка на землі : поет, та драм, твори. — К. : Веселка, 2007. - 374, [1] с., [8] арк. іл. — (Шкільна бібліотека).
Лірика : літ. портрет. — К. : Б-ка українця, 1998. — 166 с.: портр. Непостижимость : лирика. — X. : [б. в.], 1994. — 124 с. — (Розстріляне безсмертя).
Поезії. — К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2007. — 272 с. — (Поетичні свічада України / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України).
Сміються, плачуть солов'ї: [поезії]. — Одеса : Маяк, 2000. — 196, [1] с. Цвіте трояндами. — Прага : [б. в.], 1939. — 14 с.
Музичні твори на слова Олександра Олеся
В провалля розпачу : сольова пісня в супр. фп. / [муз.] Я. Ярославенко.- Львів : Торбан, [між 1920 та 1923]. — 5 с.: портр. — (Я. Ярославенко : музичні твори).
Дві хмароньки : про міш. хор [без супр.] / муз. Я. Степового. — К. : Дніпросоюз, [1921]. — 3 с.
Для всіх ти мертва і смішна : міш. хор [без супр.] / муз. Я. Степового. — К. : Дніпросоюз, [1921]. — 5 с.
Живи Україно! : гімн : міш. хор [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — К. : Губсоюз, [1921]. — 5 с.
Зустрітися, щоб зразу розлучитись : про сопрана або тенора [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.]. — К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1917 та 1918]. — 3 с.
І ви покинули : для тенора або сопрано [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка.- К. : Губсоюз, [1921]. — 5 с.
Коли вже ти, сонечко, мені зійдеш? : пісня на однород. хор [без супр.] / муз. К. Стеценка. — К. : Книгарня Дніпросоюзу, [1919]. — 3 с. — (Українська музична бібліотека. Стеценко ; № 49).
Музика до творів О. Олеся : [для голоса з фп.]: Ор. 6, № 1—10 / муз. Я. Степового. — К. ; Ляйпціґ : Україна, [між 1918 та 1922]. — ЗО с.
На що, на що тобі питати : про контр-альто [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.]. — К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1917 та 1918]. —5 с.
Над колискою : мелодекламація [з фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.]. — К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1916 та 1917]. — 5 с.
Над нами ніч : міш. хор [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — К. : Губсоюз, [1921]. —7 с.
О, не дивуйсь! : серенада : про тенора [з фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевил.]. — К.; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1917 та 1918]. — 5 с.
Ой, чого ти, тополенько не цвітеш? : для тенора [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.]. — К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1917 та 1918]. —5 с.
Пісні мої : про баритона [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.].
К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1917 та 1918]. — 3 с. — (К. Сте- ценко. Музичні твори для співу з супроводом фортепіана ; № 19).
Пісня борців : "Ми не кинем зброї..." : мужеський хор [без супр. / муз.] О. Залеський. — [Львів] : Ліра, [між 1917 та 1920]. — 3 с. — (Мужеські хори; № 4).
Романси : для голосу в супроводі фортепіано / муз. Ю. П. Білоконя. — К.: Музична Україна, 2008. — 20 с.
Сонце на обрії: міш. хор [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — К. : Губсоюз, [1921]. —7 с.
Сосна : мелодекламація [з фп.] / муз. К. Стеценка. — [Перевид.]. — К. ; Варшава : Л. Ідзіковський, [між 1916 та 1917]. — 3 с.
Хтось постукав в моє серце : [романс] : для тенора або сопрана [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — К. : Книгарня "Дніпросоюзу", [1919]. — 3 с.
Чому? : [романс] : для тенора [з супр. фп.] / муз. К. Стеценка. — К. : Книгарня "Дніпросоюзу", [між 1918 та 1920]. — 3 с.
Про Олександра Олеся
Блашків О. В. Тенденція до "ліризації" драми у творчості О. Олеся та В. Б. Єйтса : монографія / Ольга Блашків. — Тернопіль : Екон. думка, 2011.— 163 с.
Голобородъко К. Ю. Ідіостиль Олександра Олеся: лінгвокогнітивна інтерпретація : монографія / Костянтин Голобородько. — X. : Харків. іст.- філол. т-во, 2010. — 525 с.
Голомб Л. Г. Три поети раннього українського модернізму: Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Філянський : монографія / Лідія Голомб. — Ужгород : Ліра, 2011. — 182 с.: портр.
Літературні читання, присвячені 125-річчю від дня народження Олександра Олеся : зб. матеріалів / Сум. держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка.-Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. — 50, [1] с. : іл., портр.
Неврлий М. Олександр Олесь : життя і творчість / М. Неврлий. — К. : Дніпро, 94. — 171, [2] с. : іл., портр.
Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність : зб. наук, пр / Сум. держ. ун-т [та ін.]. — Суми : Козац. вал, 1999. — 304, [3] с. : портр.
Пархомик Р. Я. По дорозі в казку українського модернізму / Р. Я. Пархомик. — Запоріжжя : Дике поле, 1996. — 128 с.
Петров Г. Т. Рідний берег поета : статті про Олександра Олеся / Г. Т. Петров. — Суми : Собор, 1997. — 56 с.
Поет з душею вогняною : Олександр Олесь у спогадах, листах і матеріалах / [упорядкув., передм. та прим. І. М. Лисенко]. — К. : Дніпро. — 220, [1] с.: іл., портр.
"Я ще вернусь...": Олександр Олесь і Білопільщина / [О. Г. Ткаченко та ін.]. - Суми : Вид-во СумДУ, 2008. — 214, [1] с.: іл., портр.
Яременко В. В. Трагічний оптимізм : літ. портр. Олександра Олеся / В. Яременко. — [2-ге вид.]. — К. : Веселка, 2005. — 37, [1] с. : портр.
Урок літератури
Блашків О. В. Трактування морської теми у драматичних творах О. Олеся та В. Б. Єйтса як відображення внутрішньої психічно-ментальної структури автора / Блашків О. В. // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. — 2011. — Вип. 24, ч. З, —С. 7—14.
Каменська Н. П. "Весь вік я за волю змагався і сплів їй терновий вінок": (візія України в поетич. спадщині О. Олеся) / Н. П. Каменська // Самостійна Україна. — 2004. — Річник 56, ч. 4. — С. З—8.
Камінчук О. Неоромантик, символіст чи романтик? : естетич. тенденції творчості О. Олеся / О. Камінчук // Дивослово. — 2004. — № 12. — 46—49.
Лисенко Н. Емігрантські ювілеї О. Олеся / Наталя Лисенко // Слово і час. — 2009. — № 1. — С. 16—24.
Малютіна Н. Інтернаціональність висловлювань та способи їх художнього функціонування у драматичних етюдах Олександра Олеся / Н. Малютіна // Слово і час. — 2004. — № 12. — С. 42—50.
Мужеловська Л. В. Повтор як стилістичний засіб творення експресії в поетичному мовленні Олександра Олеся / Мужеловська Л. В. // Педагогічна освіта: теорія і практика. — 2012. — Вип. 12. — С. 224—229.
П'ятаченко С. Ідея соборності України у поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка / С. П'ятаченко // Визвольний шлях. — 2004. — Річник 57, кн. 7. — С. 40—51.
Сулима М. Михайль Семенко й Олександр Олесь / Микола Сулима // Слово і час. — 2009. — № 1. — С. 24—27.
Чепелик О. А. Символ моря в ліриці Олександра Олеся та французьких символістів / Чепелик О. А. // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. — 2011. — Вип. 24, ч. 3. — С. 176—187.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.