середа, 11 лютого 2015 р.

18 лютого виповнюється 160 років від дня народження Л. П.Симиренка (1855-1920), відомого гуманіста, садівника, подвижника

    Серед видатних діячів минулого ім'я відомого українського вченого- плодовода і помолога Л. П. Симиренка займає особливе місце як за трагічністю і складністю особистої долі, так і за внеском у розвиток плодівництва — найдавнішої галузі людської діяльності. Упродовж трьох десятиліть (від 80-х років XIX ст. і до часу трагічної загибелі) він був не тільки найвизначнішим садівничим авторитетом у світі, а й заслужено носив почесний титул "короля садівництва".
    Лев Платонович Симиренко народився у с. Млієві Черкаського повіту
 Київської губернії в сім'ї цукрозаводчика та інженера. Симиренки —       славетний стародавній козацький рід. Як свідчать родинні перекази, ще за часів Катерини II предки майбутнього вченого козаки Андрій та його син Степан відмовилися присягнути імператриці. Через це зухвале волелюбство їх, знаних серед козацтва, перетворили на кріпаків князів Воронцових. Син Степана — Федір Симиренко, як талановита й енергійна людина, не тільки зміг викупити себе з кріпацтва, а й визволив свою родину, і згодом, поріднившись зі смілянськими Яхненками (також вчорашніми кріпаками), розпочав самостійну торговельну справу. Фірма братів Яхненків-Симиренків стала монополістом у торгівлі хлібом, борошном, живою худобою та ін. 
   Сьогодні є всі підстави стверджувати, що упродовж XIX—XX ст. із цією інтелектуально потужною родиною найтісніше пов'язане не лише національне відродження, а й розвиток української економіки, торгівлі,       цукрової промисловості, машинобудування, суднобудування, буряківництва і промислового садівництва. Практично не було жодної ділянки як у царині економіки, так і на теренах духовності, в яких би Симиренки не лишили глибокого сліду.


    На Платоновому хуторі, в батькових садах минуло раннє щасливе дитинство Левка. Йому було чотири роки, коли до Млієва приїжджав Тарас Шевченко (Платон Федорович надав переслідуваному поету фінансову підтримку, здійснивши своїм коштом останнє прижиттєве видання "Кобзаря").
   Смерть 42-річного Платона Симиренка була страшним ударом для сім'ї й головною причиною згасання фірми братів Яхненків-Симиренків, що колись процвітала. Садибу зі ставками, квітниками, плодовим і декоративним садом Платон Федорович свого часу завбачливо придбав на ім'я дружини. Ця обставина не лише врятувала сім'ю від зубожіння, а й дала змогу зберегти родову, кореневу прив'язку саме до цієї, до отчої землі, на якій згодом, як продовження батькового саду, зріс відомий у всьому світі сад Лева Симиренка.
   На руках удови лишилося п'ятеро дітей. Тетяна Іванівна,  донька одеського купця Овчинникова, була добрим духом сім'ї. Одружившись з Платоном Федоровичем, вона легко увійшла у стихію української культури, засвоїла виразний стиль Симиренкового дому й             розвинула його своєрідну поетику. Батьківська хата, наповнена достатком, була зігріта родинним теплом, яке не розвіялося і по смерті Платона Федоровича. Мліївські луки, ліс із садками на вирубках, берег Вільшанки, чисті ставки з білими й фіолетовими лілеями, що їх виписали із Франції, — ось той Зелений Буквар, за яким учився Левко читати Книгу Природи.
   Початкову освіту він здобув удома, середню — у приватній гімназії Кнеррі в Одесі, вищу - в Київському та Одеському  університетах. Відомо також, що Лев Симиренко більше року навчався у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. Втім, 1874 р. перевівся до Києва на природознавче відділення. Перемогла любов до садівництва, та й набридло юнакові бути в чужому оточенні, серце покликало в Україну. Це був доленосний крок в його житті.
   Кінець 70-х років XIX ст. в Україні позначився масштабним поліцейським терором на Київщині (нищення чигиринського селянського повстання) та кривавою розправою над групою української революційної молоді. Протистояння патріотично настроєного студентства з реакційним університетським керівництвом і владою скінчилося 1878 р. масовим виключення з університету й взяттям у військо понад 150 осіб. Через зазначені події Л.Симиренко змушений перевестися в Одеський університет. На останньому курсі він захищає дисертацію з органічної хімії; рішенням вченої ради йому присуджується учений ступінь кандидата природничих наук.
   Втім, це рішення застало Лева Симиренка у Мценській пересильній в'язниці, куди він потрапив, звинувачений у справі "процес 193-х". Тут доля звела його з Володимиром Короленком, теж арештантом. Далі шлях двох видатних людей (в майбутньому — друзів) проліг до Сибіру. На поселенні (у Красноярську) Левко Платонович познайомився з польською           революціонеркою Альдоною Гружевською, яка стала його дружиною.
    Репресії у середовищі політичних засланців почастішали після вбивства царя Олександра II. Становище Л.Симиренка дуже ускладнилося, коли втік із заслання його найближчий друг Володимир Дебогорій-Мокрієвич. Лев Симиренко вдруге потрапив за грати. Більше року просидів у Красноярській в'язниці, де ледь не помер від тифу. Потім — знову тяжка доля           поселенця. Так тривало до кінця 1886-го, коли подружжю дозволили повернутися в Україну. У Сибіру залишилася могила їхнього сина-первістка.
    На засланні Л.Симиренко доглядав і реконструював міський парк у Красноярську. Працював у зимових садах та оранжереях місцевого купецтва, запровадив технології вирощування доти "небачених" овочів і квітів; на вічну добру пам'ять про себе залишив формулу сибірського саду — сланцевого саду, що стелиться по землі, мов козацький ялівець, ховаючись під снігом від лютих морозів. Сибіряки донині з вдячністю пам'ятають "мліївського садівника", а сад, як вічний пам'ятник йому, цвіте, плодоносить. Як бачимо, садівнича діяльність Л. Симиренка розпочалася у каторжно-тюремному антисвіті, долаючи його. У рідний український мліївський світ він повернувся вже сформованим садівником.
    Відбувши восьмирічне заслання, хворий, змучений покинув Лев Платонович Сибір, а вже навесні 1887 р., на руїнах цукрового заводу його батька й діда на майже непридатній землі, орендованій у поміщиці Балашової, заклав розсадник і сад, які всього за кілька років по тому стали однією з найбагатших у світі садівничих колекцій, що налічувала понад три тисячі сортів, форм і видів рослин. Успіх зумовили талант, дивовижна працездатність і жива традиція роду.
   Без перебільшення можна стверджувати, що, завдячуючи багатолітній титанічній праці великого українського Садівничого, ще на зламі XIX—XX ст. у тогочасній Російській імперії постала нова галузь сільськогосподарського виробництва — промислове плодівництво. Садівництво України, Криму і багатьох регіонів Росії упродовж кількох десятиліть розвивалося не лише з використанням наукових розробок українського вченого, а й за його безпосередньою участю. Саджанцями, вирощеними у Помологічному розсаднику Л.П.Симиренка з кінця XIX ст., закладено десятки тисяч високопродуктивних промислових садів на теренах України, Північного Кавказу, Закавказзя, Середньої Азії, у багатьох областях Росії, Прибалтики, Польщі й навіть на Далекому Сході. Вже на початку XX ст. садівництво Криму, Придністров'я, Поділля та Півдня України стало важливою, високоприбутковою і навіть експортною галуззю, а кримські фрукти поширилися не лише по всіх промислових центрах Російської імперії, а й проникли на західноєвроєвропейські ринки, успішно конкуруючи з французькою, бельгійською, німецькою та американською продукцією.
   Помологічний розсадник Л.П.Симиренка — перший національний науковий заклад у царині плодівництва. Це був і наш перший галузевий університет й унікальна вітчизняна садівнича академія. В дослідних симиренківських садах на Черкащині ще наприкінці XIX ст. була досконально вивчена та всебічно опрацьована технологія створення й експлуатації                   високоприбуткового промислового саду. Наукові розробки геніального вченого виявилися настільки глибинними, що вони витримали всебічне випробування часом і ввійшли до золотої скарбниці сучасного промислового садівництва. Творча спадщина Л.П.Симиренка широко використовується при створенні сучасних промислових насаджень.

Л.П. Симиренко серед родини
  Левко Платонович стояв біля витоків вітчизняного розсадництва. У симиренківському розсаднику всебічно вивчалася технологія вирощування насіннєвих та вегетативних підщеп плодових культур, визначалися найбільш адаптивні для умов України підщепи як для зерняткових, так і для кісточкових порід, встановлювались оптимальні терміни щеплення плодових рослин, опрацьовувались принципи формування плодових саджанців. Л.П.Симиренко першим серед вітчизняних садівників вивчив і упровадив у своєму розсаднику зимове щеплення. Зазначений метод вирощування плодових саджанців більшість сучасників українського вченого вважали несприйнятливим для умов нашої країни.
    Українська садівнича наука має право пишатися і тим, що саме Л.П.Симиренко став піонером широкомасштабного вивчення і впровадження карликового плодівництва у виробничі насадження. Промисловим садам на слаборослих підщепах вчений пророкував велике майбутнє у південній смузі садівництва. Сьогодні вирощування садів на карликових підщепах у провідних садівничих країнах світу є найважливішою ланкою інтенсифікації садівництва.
    У Помологічному розсаднику Л.П.Симиренка ще наприкінці XIX ст. було добре вивчено й апробовано для природних кліматичних умов України всі відомі на той час системи формування плодових дерев. Навіть зарубіжні фахівці вважали українського вченого неперевершеним майстром фермового садівництва. Завдяки науково обґрунтованому формуванню майбутніх плодових дерев ще в розсаднику досягалося раннє і щедре овочування. Нині ж, як стверджує багаторічний дослідник наукової спадщини родини Симиренків академік Української екологічної академії Петро Вольвач, "Зазначена технологія видається як новітнє досягнення зарубіжного плодівництва, запозичуючи його з Заходу і дорогою ціною впроваджуючи у вітчизняні сучасні сади, ми забуваємо, що теоретичні підмурки цієї технології були закладені ще наприкінці XIX ст. видатним українським вченим-садівником". Для отримання ранніх і високих урожаїв фруктів Левко Платонович закликав вітчизняних садівників перейти на вирощування садів на слаборослих (карликових) підщепах і відмовитися від обрізки, віддаючи перевагу безболісному формуванню дерев у молодому віці. Помологічний розсадник Л.П.Симиренка упродовж тридцяти років репрезентував українське садівництво на всіх міжнародних і всеросійських виставках плодівництва, щоразу отримуючи найвищі нагороди. За українським вченим і за кордоном закріпилося звання "король російського садівництва".
    Левка Симиренка, єдиного з чисельної армії садівників тогочасної Росії, обрали почесним членом кількох помологічних товариств провідних садівничих країн світу. За порадою до нього зверталися й імениті сановники, і члени імператорської родини, і державні ботанічні установи.   За кілька десятиліть до М. І. Вавилова та його уславленого Інституту рослинництва Л.П.Симиренко започаткував науково обґрунтовану інтродукцію плодових, ягідних і декоративних культур. Створена ним помологічна колекція (найбільша в Європі), що нараховувала понад 3000 сортів і форм плодових, ягідних і декоративних рослин, 927 сортів троянд, понад 300 сортів хвойних та інших порід, стала підмурком для формування асортименту промислових насаджень у різних природно-кліматичних умовах України. Вона дозволила здійснити зональне природно-сортове районування плодових культур.
    Український вчений є основоположником нового виробничо-біологічного напряму у світовій помології та сортознавстві. Він також започаткував новий, нині вельми перспективний, напрям у сучасному плодівництві: агроекологію плодових культур. Лев Платонович неодноразово зазначав, що успіх і висока прибутковість промислового саду обумовлюються уміло підібраним сортиментом для кожної конкретної природно-кліматичної зони. Першим серед вітчизняних садівників він сформулював вимоги до промислового сорту. На його думку, перспективними і життєздатними будуть лише ті сорти, які можуть задовольнити потреби трьох зацікавлених сторін: виробника, споживача і торгівлю.
  Млієвський розсадник Симиренка мав зв'язки майже з усіма науковими закладами, розсадниками і плодовими фірмами світу. Відомий бельгійсьський вчений Едуард Пайнерт ще задовго до виходу у світ фундаментальних праць Левка Платоновича із садівництва "Генерального каталогу" (1902) та "Помології" (у 3-х томах, видана у 60-ті роки XX ст.) писав після зустрічі з ученим: "Я мав честь познайомитися з людиною, яка своїми працями, своїми знаннями, своїм надзвичайно високим розумом найбільше сприяла поширенню плодових культур у Росії". А Всеросійське імператорське товариство плодівництва, вітаючи Л.П.Симиренка з виходом "Кримського промислового садівництва" (1912), змушене було визнати: "Щаслива країна, в якій живуть і працюють такі вчені-трударі, як Л.Симиренко, який збагатив російське садівництво не лише науковими працями, а й сотнями тисяч плодових дерев для промислових садів".
   Окрасою вітчизняного садівництва, одним з найцінніших сортів яблуні, яким захоплювалися зарубіжні колеги Левка Симиренка, став виведений ним ренет Платона Симиренка, названий
Ренет Симиренка
на честь батька. Свою тріумфальну ходу українськими садами цей сорт розпочав із середини XIX ст., упродовж XX ст. став провідним промисловим сортом яблуні у багатьох країнах світу. Він зберігає своє панівне становище в Україні та в інших країнах і на початку третього тисячоліття. Серед чисельного світового генофонду сортів яблуні (їх нараховується понад 10 тис.), мабуть, не знайдеться якогось іншого, що за своєю популярністю у споживачів, вельми широким ареалом і винятковим довголіттям у промислових садах міг би гідно суперничати з уславленим українським Ренетом Симиренка. Він став гордістю вітчизняного садівництва, візитівкою України у садівничий світ.
   Величезна заслуга Л.П.Симиренка у створенні в нашій країні мережі наукових і навчальних закладів із садівництва. Вчений підготував ґрунт  для створення в Україні Мліївської дослідної станції та першого Всесоюзного інституту південних плодових і ягідних культур у Києві. Левко Платонович був не лише постійним автором, а й членом редакційних колегій майже всіх тогочасних фахових часописів та видань.
   Л.П.Симиренко виплекав для України кілька тисяч висококваліфікованих садівників і заклав наріжний камінь у створення унікальної садівничої наукової школи.
   1920-й рік... Учений опублікував уже понад сто великих наукових праць. Весь обсяг написаних знаменитим садівничим фундаментальних праць був таким неосяжним, що чимало його сучасників, а згодом послідовників, вражалися не тільки розумовими, а й фізичними      можливостями цієї видатної людини. 
   Ці твори — безперечна класика, що не втрачає актуальності. Однак сад Симиренка — ще і грандіозний соціальний проект. Це текст, сповнений загальнокультурного змісту, не прочитаний донині. Все, написане ним з приводу садів і промислових садів, не варто зводити до категорій утилітарно-господарських, виробничих, технологічних, біологічних, пам'ятаючи про те, що сад — поняття не лише аграрне, а й соціальне, філософське, етичне, естетичне. Гадаємо, прочитання садівничого вчення Лева Симиренка в цих контекстах наблизить нас до глибшого, точнішого розуміння способу життя і призначення нації.
   Л.П.Симиренко став жертвою кривавого червоного терору. Вченого убито в ніч перед Різдвом 1920 р. у власному будинку. Обставини вбивства та його мотиви донині залишаються загадковими.
   Сад Симиренка був націоналізований органами радянської влади ще за життя вченого. Батькову справу продовжив Володимир Львович Симиренко, за лічені роки перетворивши зранений, здичавілий в негоду громадянської війни розсадник і колекційний сад у повноцінну садівничу станцію, найкращу в СРСР, одну з найавторитетніших у світі. Втім, син повторив трагічну долю батька. В добу сталінських інквізицій професора В.Л.Симиренка, звинуваченого "в участі в антирадянській шкідницькій організації", розстріляли (1938).
  Ухвалення Верховною Радою Постанови і Розпорядження Кабінету Міністрів щодо вшанування пам’яті великих українських вчених-садівників — Л.П.Симиренка і В.Л.Симиренка (2002) — є справжнім проривом у справі повернення Україні фундаторів унікальної садівничої української наукової школи. Зазначені документи є законодавчим підґрунтям для нас­тупної копіткої роботи щодо повернення із забуття славетного українського роду Симиренків. Отже, їхній внесок в економічний, культурний і духов­ний розвиток України — величезний і багатогранний. Титанічна праця кіль­кох поколінь Симиренків на теренах економіки, промисловості, науки, культури, їхній колосальний науковий набуток потребують не лише осмис­лення, глибокого вивчення, дбайливого збереження, а й належного шану­вання як сучасними, так і прийдешніми поколіннями. Втілення у життя цих постанов і рішень, як і реалізація всього, що стосується збереження багатю­щої творчої спадщини визначного українського роду Симиренків, стане ви­міром нашої національної свідомості, ознакою одужання нації та повернен­ня до всіх нас історичної пам’яті.
   Звичайно, найкращим ушануванням велетнів національної еліти буде відродження мліївських садів, дендрарію, садово-паркового ландшафту, каскаду ставків, річки Вільшанки, реконструкція старого дому та родинної Свято-Троїцької церкви. А ще — відновлення роботи садівничої школи, виховання нової молодечої парості — еліти симиренківського "калібру", палких патріотів, працьовитих і відданих своїй справі.     
ЛІТЕРАТУРА
Основні видання творів Л.П.Симиренка

Каталог плодового питомника Льва Платоновича Симиренко, 1891—1892 / Л.П.Симиренко. — К.: Тип. Корчак-Новицкого, 1891. — 253 с.: ил.

Помология : в 3 т. / Л.П.Симиренко / вступ. ст. А.И.Шепельського. — 2-е изд. — К.: Урожай, 1972—1973. —Т. 1—3.
Про Л.П.Симиренка

Про вшанування пам’яті великих українських вчених-садівників Л.П.Симиренка та В.Л.Симиренка : розпорядження Кабінету Міністрів від 1 черв. 2002 р. № 281-р // Держ. вісн. України. — 2002. — №> 12 — С. 43—44.

Вольвач П.В. Симиренко — фундатор українського промислового садівництва / П.В.Вольвач. — Сімф.: Таврія, 2002. — 312 с.

Вольвач П.В. Лев Платонович Симиренко / П.В.Вольвач, В.К.Заец. — М.: Колос, 1984. — 176 с.: ил.

Вольвач П.В. Перший український "яблучник": [інтерв’ю з відомим укр. симиренкознавцем акад. Укр. екологіч. акад. наук про життя Л.П.Симиренка] / Інтерв’ю взяв М.Касьяненко // Демокр. Україна. — 2000. — 1 квіт. — С. 5.
Вольвач П. Прометей українського садівництва / П.Вольвач, О.Кулик // Літ. Украї­на. — 2000. — 11 трав. — С. 11. 
Де садова віть забрунькотіла // Голос України. — 1995. — 11 квіт. — С. 16.
Жук П. Я покажу вам сад... / П. Жук // Уряд. кур’єр. — 2000. — 29 квіт. — С. 6—7. 
Кекух О.М. Сад Симиренків / О.М. Кекух. — К.: Т-во "Знання" УРСР, 1970. — 32 с.: портр. 
Кравченко І. Гуманіст. Садівник. Подвижник / І. Кравченко // Уряд. кур’єр. — 2000. -  18 берез. — С. 6—7.  
Кравченко І. Сад Лева Симиренка / І.Кравченко // Вітчизна. — 1998. — №» 5/6. — С. 107—128; № 7/8. — С. 122—136.

 Леонтович О. Три вершини Симиренка / О.Леонтович // Уряд. кур’єр. — 1995. — 21 лют. —  С. 8.
 ПавловЛ.В. Лев Платонович Симиренко / А.В.Павлов, Д.Ф.Чухно. — К.: Наук, дум­ка, 1980. — 180 с.: ил., портр.

Симиренко Левко (18.2.1855 — 6.1.1920) // Енциклопедія українознавства: Словник, частина / Наук, т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович. — Париж — Нью- Йорк, 1976. —Т. 8. — С. 2811.
Слабоитицький М.Ф. Феномен одного роду. Симиренки // Слабошпицький М.Ф. Українські меценати: Нариси з історії укр. культури / М.Ф.Слабошпицький. — К., 2001. —С. 163—179.
Шудря М. Історія державотворення в іменах: Симиренко Левко Платонович / М.  Шудря // Укр. культура. — 1999. — № 10. — С. 30.

Харченко Т.Н. Симиренко Лев Платонович // 100 знаменитих людей Украины / Т.Н.Харченко., О.Ю.Очкурова, И.А.Рудычева. — X., 2004. — С. 396—402.
Хорунжий Ю. Українські меценати: Доброчинність — наша риса / Ю.Хорунжий. — К.: Видав, дім "КМ Академія", 2001. — 137 с. - [Про Л.П.Симиренка], с. 50—51.

Немає коментарів:

Дописати коментар