У національній пам'яті України гідне місце належить Осипу Твердовському, герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Республіки, одному із засновників Організації Українських Націоналістів. Осип Твердовський
– уродженець м. Ніжина Чернігівської губернії, народився 1 листопада 1891 р. у заможній козацькій родині. Його батько
– ніжинський козак Матвій Симеонович Твердун, мати
– Євдокія Іванівна. Викликає непорозуміння незбіг прізвища батька із синовим. Однак аналіз записів метричних книг з 1887-го по 1894 pp. вказує на те, що Твердуни цілком ідентичні з Твердовськими. Про основні віхи життєвого шляху Твердовського-Твердуна ми дізнаємося з його некролога в "Розбудові нації" (травень - червень 1930 p.), друкованому органі Проводу Українських Націоналістів, заснованому в січні 1928 p.: "Середню освіту отримав при ніжинській гімназії. З вибухом світової війни служив в 176 переволоченськім полку, де скінчив школу хорунжих. За великої війни був ранений, як людина надзвичайно хоробра нагороджений був численними відзнаками аж по орден св. Юрія ("Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия") включно. На початку революції 1917 р. брав участь у боях як комендант (командир) українізованого куреня під Тарнополем (сучасна назва – Тернопіль), де вдруге був поранений у голову. По загоєнні рани, замість дати зробити собі конче потрібну операцію голови та основно лікуватися, втікає під час навали большевиків (наступ Муравйова) зі шпиталю, продирається до Ніжина, де й організує український відділ та вирушає зі своїм братом Матвієм на станцію Крути проти армії Муравйова, що тоді наступала на Україну. Враз із студентським відділом, що й собі туди прибув, боронить станцію Крути; оточений із усіх боків та не маючи вільного шляху до відступу, він з рештками свого відділу та з окликом "Слава Україні!" продирається через густі ворожі лави та відходить до Ніжина".
Ймовірно, Осип Твердовський очолив загін Вільного козацтва десь з 80 вояків, який брав участь у легендарному бою під Крутами.
Далі у некролозі так описано його життя: «По занятті того міста большевиками переховується зі своїм відділом по лісах, звідки робить безперестанні випади до опанованого большевиками міста; по тяжких боях виганяє большевиків із міста та опановує його до приходу німців. Тоді вступає в київську інструкторську школу, по закінченні якої призначений є до брацлавського полку м. Тульчин. Там,.як один із найкращих старшин, стає командантом підстаршинської інструкторської сотні. Невдовзі відкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але відмовляється в ньому служить тому, що складався він майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українців, та повертає до брацлавського полку. Під час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбі з московськими карними відділами. За часів Директорії УНР був заступником коменданта броневого поїзду "Помста" (коли командантом був його брат), а невдовзі й командантом та вславився низкою героїчних вчинків".
Відомо з, інших джерел, що його бронепотяг узяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26 - 27 липня 1919 p., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепотяга Армії півдня Росії (білогвардійцям). Також успішно захистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельниччині, проте зазнав важких втрат в особовому складі.
У некролозі так розповідають про його подальшу долю: "Ранений у боротьбі з большевиками попадає в польський полон (Ланцут, Бересть Литовський]); там незабаром вступає до 6 стр[ілецької] дивізії армії УНР та при відході дивізії на фронт є призначений на бронепотяг. Попавши по-друге на інтерновання до Польщі, працює як робітник у Каліші, жертвуючи з зароблених грошей великі суми на ріжні національні потреби (напр. [...] на "Українську Трибуну"). Але незабаром залишає Польщу та переїжджає до Західної Європи. Працює тяжко в копальнях у Франції, потім на фабриці, а. вкінці переноситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собі мінімальну частину; решту віддає ріжним українським установам та організаціям, як рівнож допомагає батькам, [які] залишилися без кусника хліба".
3 1925 р. патріот із Ніжина вступає до ЛУН (Легія українських націоналістів) і очолює зі своїм соратником Чубом секцію Легії в Люксембурзі. До цієї секції вступили також однодумці, які проживали в суміжних районах Франції.
У некролозі дана характерна для українських патріотів мотивація вступу О. Твердовського долав ОУН: "Будучи заклятим ворогом орієнтації на окупантів України, вступає до "Організації Українських Націоналістів", де й веде активну роботу; зокрема – спільно з п. Чубом закладає Відділ ОУН у Люксембурзі та всю свою енергію вкладає для його поширення та зміцнення".
Тобто наголошено, що він не змирився з поразкою Української революції 1917 - 1921 pp. і продовжив боротьбу за незалежну соборну Українську державу. Цей відділ організації охоплював своєю діяльністю й «суміжні терени Франції», а сам Твердовський був уповноваженим "ПУН-у для керівництва працею ОУН" у цьому регіоні. Іншими словами, він сам належав до проводу організації і відповідно мав велику довіру в Євгена Коновальця, керівника ОУН.
16 квітня 1930 р. О. Твердовський «помер після операції мозку... в Еші-Альзету князівстві Люксембург. Причина смерті – старі фронтові рани.
Опис похорону незламного борця за волю України в некролозі дає можливість оцінити авторитет і вплив Твердовського серед українських емігрантів і місцевого населення, самої ОУН. Вони «відбулися дуже врочисто в великодню п'ятницю з дому Флямангів, які забрали тіло небіщика із шпиталю до себе, кажучи: «Жив він у нас, то від нас мусить і вийти на вічний спочинок». У похоронах узяло участь українське громадянство з національними прапорами та вінками й місцеве населення. Зокрема були представники Відділів ОУН з Кнютанжуй Омеркуру; Відділ із Крезо надіслав національну стрічку з написом; інші Відділи ОУН. у Франції та Бельгії надіслали вислови співчуття. Рівнож у похоронах брали участь члени «Української Громади» в Оден-лє-Тіш з головою її п. Нікитином та прапором. Було 9 вінків од українців, а 4 від місцевого населення; зокрема звертали увагу написи: ... [у тексті подано п'ять написів французькою мовою, загальний смисл яких, що вони від будинку Фламангів, колег, товаришів і робітників заводу "Arbend", де працював 0. Твердовський. — С. Б.], "від Організації Українських Націоналістів в Омеркурі", "Від Української Громади в Оден-лє-Тіш", «Незабутньому однодумцеві» від націоналістів у Кнютанжі, "Від запорожців в Омеркурі", "Т-во вояків Армії У.Н.Р", "Кумові від кумів та хресника" від сім'ї Павленків та ин[ших]. Крім того було кілька вінків од незнаних осіб. Домовину проводили три місцеві священики-францишканці. Брав участь також український хор із Оден-лє-Тіш. О год. 4-ій відспівано коротку літію, потім цілу панахиду, і величний похід під спів "священий Боже" вирушив на цвинтар. Над могилою виголосив промову у французькій та українській мовах п. Шкрабій, вказавши на заслуги покійника перед Українською Нацією, попроїдав покійного п. Рогозний, кинувши в могилу китицю квітів".
Своє співчуття з приводу втрати окремо надіслав ПУН. Керівництво організації охарактеризувало Твердовського як високоідейну людину, взірцевого члена ОУН «та загально любимого товариша, що користувався великим авторитетом серед української колонії у Франції та Люксембурзі». І були сказані такі прощальні слова фронтовику-націоналісту: "Земля Тобі пером, Друже! Пам'ять Твоя буде між нами жити, а коли сповниться наш спільний ідеал, що присвічував Тобі у твойому такому короткому житті, і український нарід скине із себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тіло Твоє спровадимо до рідного краю, щоб спочив Ти на своїй землі, на Україні, яку Ти так безмежно любив!"
Отже, сучасні захисники незалежної, соборної та демократичної України примножують славу своїх героїчних предків, серед яких гідне місце займає і Осип Твердовський.(За матеріалами.
– РЕЖИМ ДОСТУПУ)
Далі у некролозі так описано його життя: «По занятті того міста большевиками переховується зі своїм відділом по лісах, звідки робить безперестанні випади до опанованого большевиками міста; по тяжких боях виганяє большевиків із міста та опановує його до приходу німців. Тоді вступає в київську інструкторську школу, по закінченні якої призначений є до брацлавського полку м. Тульчин. Там,.як один із найкращих старшин, стає командантом підстаршинської інструкторської сотні. Невдовзі відкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але відмовляється в ньому служить тому, що складався він майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українців, та повертає до брацлавського полку. Під час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбі з московськими карними відділами. За часів Директорії УНР був заступником коменданта броневого поїзду "Помста" (коли командантом був його брат), а невдовзі й командантом та вславився низкою героїчних вчинків".
Відомо з, інших джерел, що його бронепотяг узяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26 - 27 липня 1919 p., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепотяга Армії півдня Росії (білогвардійцям). Також успішно захистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельниччині, проте зазнав важких втрат в особовому складі.
У некролозі так розповідають про його подальшу долю: "Ранений у боротьбі з большевиками попадає в польський полон (Ланцут, Бересть Литовський]); там незабаром вступає до 6 стр[ілецької] дивізії армії УНР та при відході дивізії на фронт є призначений на бронепотяг. Попавши по-друге на інтерновання до Польщі, працює як робітник у Каліші, жертвуючи з зароблених грошей великі суми на ріжні національні потреби (напр. [...] на "Українську Трибуну"). Але незабаром залишає Польщу та переїжджає до Західної Європи. Працює тяжко в копальнях у Франції, потім на фабриці, а. вкінці переноситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собі мінімальну частину; решту віддає ріжним українським установам та організаціям, як рівнож допомагає батькам, [які] залишилися без кусника хліба".
3 1925 р. патріот із Ніжина вступає до ЛУН (Легія українських націоналістів) і очолює зі своїм соратником Чубом секцію Легії в Люксембурзі. До цієї секції вступили також однодумці, які проживали в суміжних районах Франції.
У некролозі дана характерна для українських патріотів мотивація вступу О. Твердовського долав ОУН: "Будучи заклятим ворогом орієнтації на окупантів України, вступає до "Організації Українських Націоналістів", де й веде активну роботу; зокрема – спільно з п. Чубом закладає Відділ ОУН у Люксембурзі та всю свою енергію вкладає для його поширення та зміцнення".
Тобто наголошено, що він не змирився з поразкою Української революції 1917 - 1921 pp. і продовжив боротьбу за незалежну соборну Українську державу. Цей відділ організації охоплював своєю діяльністю й «суміжні терени Франції», а сам Твердовський був уповноваженим "ПУН-у для керівництва працею ОУН" у цьому регіоні. Іншими словами, він сам належав до проводу організації і відповідно мав велику довіру в Євгена Коновальця, керівника ОУН.
16 квітня 1930 р. О. Твердовський «помер після операції мозку... в Еші-Альзету князівстві Люксембург. Причина смерті – старі фронтові рани.
Опис похорону незламного борця за волю України в некролозі дає можливість оцінити авторитет і вплив Твердовського серед українських емігрантів і місцевого населення, самої ОУН. Вони «відбулися дуже врочисто в великодню п'ятницю з дому Флямангів, які забрали тіло небіщика із шпиталю до себе, кажучи: «Жив він у нас, то від нас мусить і вийти на вічний спочинок». У похоронах узяло участь українське громадянство з національними прапорами та вінками й місцеве населення. Зокрема були представники Відділів ОУН з Кнютанжуй Омеркуру; Відділ із Крезо надіслав національну стрічку з написом; інші Відділи ОУН. у Франції та Бельгії надіслали вислови співчуття. Рівнож у похоронах брали участь члени «Української Громади» в Оден-лє-Тіш з головою її п. Нікитином та прапором. Було 9 вінків од українців, а 4 від місцевого населення; зокрема звертали увагу написи: ... [у тексті подано п'ять написів французькою мовою, загальний смисл яких, що вони від будинку Фламангів, колег, товаришів і робітників заводу "Arbend", де працював 0. Твердовський. — С. Б.], "від Організації Українських Націоналістів в Омеркурі", "Від Української Громади в Оден-лє-Тіш", «Незабутньому однодумцеві» від націоналістів у Кнютанжі, "Від запорожців в Омеркурі", "Т-во вояків Армії У.Н.Р", "Кумові від кумів та хресника" від сім'ї Павленків та ин[ших]. Крім того було кілька вінків од незнаних осіб. Домовину проводили три місцеві священики-францишканці. Брав участь також український хор із Оден-лє-Тіш. О год. 4-ій відспівано коротку літію, потім цілу панахиду, і величний похід під спів "священий Боже" вирушив на цвинтар. Над могилою виголосив промову у французькій та українській мовах п. Шкрабій, вказавши на заслуги покійника перед Українською Нацією, попроїдав покійного п. Рогозний, кинувши в могилу китицю квітів".
Своє співчуття з приводу втрати окремо надіслав ПУН. Керівництво організації охарактеризувало Твердовського як високоідейну людину, взірцевого члена ОУН «та загально любимого товариша, що користувався великим авторитетом серед української колонії у Франції та Люксембурзі». І були сказані такі прощальні слова фронтовику-націоналісту: "Земля Тобі пером, Друже! Пам'ять Твоя буде між нами жити, а коли сповниться наш спільний ідеал, що присвічував Тобі у твойому такому короткому житті, і український нарід скине із себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тіло Твоє спровадимо до рідного краю, щоб спочив Ти на своїй землі, на Україні, яку Ти так безмежно любив!"
Отже, сучасні захисники незалежної, соборної та демократичної України примножують славу своїх героїчних предків, серед яких гідне місце займає і Осип Твердовський.(За матеріалами.
– РЕЖИМ ДОСТУПУ)
 |
Місце поховання оплачено українкою зі США до 2032
року. В одній могилі з Осипом Твердовським похований Олекса Чуб (1897 - 1984),
ймовірно сотник Армії УНР.
|
Література
Бутко С. Осип Твердовський з Ніжина – герой Крут, борець за волю України / Сергій Бутко // СВІТ -інфо. – 2015. – 5 лютого. – С. 9.
Пам'ятай про Крути [Електронний ресурс]. – Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.