середа, 11 лютого 2015 р.

Осип Твердовський


   У національній пам'яті України гідне місце належить Осипу Твердовському, герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Респу­бліки, одному із засновників Орга­нізації Українських Націоналістів.
   Осип Твердовський — уродже­нець м. Ніжина Чернігівської губер­нії, народився 1 листопада 1891 р. у заможній козацькій родині. Його батько — ніжинський козак Матвій Симеонович Твердун, мати — Євдокія Іванівна.
   Викликає непорозуміння незбіг прізвища батька із синовим. Од­нак аналіз записів метричних книг з 1887-го по 1894 pp. вказує на те, що Твердуни цілком ідентичні з Твердовськими.
   Про основні віхи життєвого шляху Твердовського-Твердуна ми дізнаємося з його некролога в «Роз­будові нації» (травень - червень 1930 p.), друкованому органі Про­воду Українських Націоналістів, за­снованому в січні 1928 p.: «Серед­ню освіту отримав при ніжинській гімназії. З вибухом світової війни служив в 176 переволоченськім полку, де скінчив школу  хорун­жих. За великої війни був ране­ний, як людина надзвичайно хоро­бра нагороджений був численними відзнаками аж по орден св. Юрія («Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия») включно.
На початку революції 1917 р. брав участь у боях як комендант (командир) українізованого куре­ня під Тарнополем (сучасна назва — Тернопіль), де вдруге був пора­нений у голову. По загоєнні рани, замість дати зробити собі конче потрібну операцію голови та осно­вно лікуватися, втікає під час на­вали большевиків (наступ Муравйова) зі шпиталю, продирається до Ніжина, де й організує україн­ський відділ та вирушає зі своїм братом Матвієм на станцію Кру­ти проти армії Муравйова, що тоді наступала на Україну. Враз із сту­дентським відділом, що й собі туди прибув, боронить станцію Крути; оточений із усіх боків та не ма­ючи вільного шляху до відступу, він з рештками свого відділу та з окликом «Слава Україні!» проди­рається через густі ворожі лави та відходить до Ніжина».


  Ймовірно, Осип Твердовський очолив загін Вільного козацтва десь з 80 вояків, який брав участь у легендарному бою під Крутами.
   Далі у некролозі так описа­но його життя: «По занятті того міста большевиками перехову­ється зі своїм відділом по лісах, звідки робить безперестанні ви­пади до опанованого большеви­ками міста; по тяжких боях вига­няє большевиків із міста та опа­новує його до приходу німців. Тоді вступає в київську інструкторську школу, по закінченні якої призна­чений є до брацлавського полку м. Тульчин. Там,.як один із найкращих старшин, стає командантом підстаршинської інструкторської сотні. Невдовзі відкомандирований до 1-го київського сердюцького пол­ку, але відмовляється в ньому слу­жить тому, що складався він май­же з самих московських старшин, настроєних ворожо до українців, та повертає до брацлавського пол­ку. Під час протигетьманського по­встання (1918) бере активну участь у боротьбі з московськими карни­ми відділами. За часів Директорії УНР був заступником коменданта броневого поїзду «Помста» (коли командантом був його брат), а невдовзі й командантом та всла­вився низкою героїчних вчинків».
   Відомо з, інших джерел, що його бронепотяг узяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26 - 27 липня 1919 p., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії ар­мії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепотяга Армії півдня Росії (бі­логвардійцям). Також успішно за­хистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельнич­чині, проте зазнав важких втрат в особовому складі.
   У некролозі так розповідають про його подальшу долю: «Ране­ний у боротьбі з большевиками по­падає в польський полон (Ланцут, Бересть Литовський]); там неза­баром вступає до 6 стр[ілецької] дивізії армії УНР та при відході дивізії на фронт є призначений на бронепотяг. Попавши по-друге на інтерновання до Польщі, працює як робітник у Каліші, жертвуючи з        за­роблених грошей великі суми на ріжні національні потреби (напр. [...] на «Українську Трибуну»). Але не­забаром залишає Польщу та пере­їжджає до Західної Європи. Пра­цює тяжко в копальнях у Франції, потім на фабриці, а. вкінці перено­ситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собі мінімальну частину; решту віддає ріжним українським установам та організаціям, як рівнож допомагає батькам, [які] залишилися без кус­ника хліба».
   31925 р. патріот із Ніжина всту­пає до ЛУН (Легія українських на­ціоналістів) і очолює зі своїм со­ратником Чубом секцію Легії в Люксембурзі. До цієї секції вступи­ли також однодумці, які проживали в суміжних районах Франції.
  У некролозі дана характер­на для українських патріотів мотивація вступу О. Твердовського долав ОУН: «Будучи заклятим воро­гом орієнтації на окупантів Украї­ни, вступає до «Організації Україн­ських Націоналістів», де й веде ак­тивну роботу; зокрема — спільно з п. Чубом закладає Відділ ОУН у Люксембурзі та всю свою енергію вкладає для його поширення та зміцнення».
   Тобто наголошено, що він не змирився з поразкою Української революції 1917 - 1921 pp. і  про­довжив боротьбу за незалеж­ну соборну Українську державу. Цей відділ організації охоплював своєю діяльністю й «суміжні тере­ни Франції», а сам Твердовський був уповноваженим «ПУН-у для керівництва працею ОУН» у цьому регіоні. Іншими словами, він сам належав до проводу організації і відповідно мав велику довіру в Євгена Коновальця, керівника ОУН.
  16 квітня 1930 р. О. Твердов­ський «помер після операції моз­ку... в Еші-Альзету князівстві Люк­сембург». Причина смерті — старі фронтові рани.
  Опис похорону незламного бор­ця за волю України в некролозі дає можливість оцінити автори­тет і вплив Твердовського серед українських емігрантів і місце­вого населення, самої ОУН. Вони «відбулися дуже врочисто в вели­кодню п'ятницю з дому Флямангів, які забрали тіло небіщика із шпи­талю до себе, кажучи: «Жив він у нас, то від нас мусить і вийти на вічний спочинок». У похоронах узя­ло участь українське громадянство з національними прапорами та вінками й місцеве населення. Зо­крема були представники Відділів ОУН з Кнютанжуй Омеркуру; Відділ із Крезо надіслав національну стрічку з написом; інші Відділи ОУН. у Франції та Бельгії надіслали вислови співчуття. Рівнож у похо­ронах брали участь члени «Укра­їнської Громади» в Оден-лє-Тіш з головою її п. Нікитином та прапо­ром. Було 9 вінків од українців, а 4 від місцевого населення; зокрема звертали увагу написи: ... [у тексті подано п'ять написів французь­кою мовою, загальний смисл яких, що вони від будинку Фламангів, ко­лег, товаришів і робітників заво­ду «Arbend», де працював 0. Твер­довський. — С. Б.], «від Організації Українських Націоналістів в Омеркурі», «Від Української Гро­мади в Оден-лє-Тіш», «Незабутньо­му однодумцеві» від націоналістів у Кнютанжі, «Від запорожців в Омеркурі», «Т-во вояків Армії У.Н.Р.», «Кумові від кумів та хресника» від сім'ї Павленків та ин[ших]. Крім того було кілька вінків од незнаних осіб. Домовину проводили три місце­ві священики-францишканці. Брав участь також український хор із Оден-лє-Тіш. О год. 4-ій відспівано коротку літію, потім цілу панахи­ду, і величний похід під спів «священий Боже» вирушив на цвинтар. Над могилою виголосив промову у французькій та українській мо­вах п. Шкрабій, вказавши на за­слуги покійника перед Українською Нацією, попроїдав покійного п. Ро-гозний, кинувши в могилу китицю квітів».
  Своє співчуття з приводу втрати окремо надіслав ПУН. Керівництво організації охарактеризувало Твердовського як високоідейну людину, взірцевого члена ОУН «та загально любимого товариша, що користувався великим автори­тетом серед української колонії у Франції та Люксембурзі». І були сказані такі прощальні слова фронтовику-націоналісту: «Земля Тобі пером, Друже! Пам'ять Твоя буде між нами жити, а коли спо­вниться наш спільний ідеал, що присвічував Тобі у твойому тако­му короткому житті, і український нарід скине із себе кайдани, не за­будемо за Тебе: Тіло Твоє спрова­димо до рідного краю, щоб спочив Ти на своїй землі, на Україні, яку Ти так безмежно любив!»
  Отже, сучасні захисники неза­лежної, соборної та демократичної України примножують славу своїх героїчних предків, серед яких гідне місце займає і Осип Твердовський.

Література 

Бутко С. Осип Твердовський з Ніжина - герой Крут, борець за волю України / Сергій Бутко // СВІТ - інфо. - 2015. - 5 лютого. - С. 9.

Пам'ятай про Крути [Електронний ресурс]. - Режим доступу

Січень. Чернігівська обласна бібліотека для дітей імені М.Островського продовжує працювати над видавничим проектом «Обереги пам’яті», який знайомить наших читачів із трагічними сторінками в історії нашого краю. Нещодавно побачив світ наступний 4-й випуск даної серії
«Крутянська пісня». 22 січня 1918 року була проголошена незалежна Українська народна республіка, з чим ніяк не могли миритися більшовики, котрі готові були задушити молоду Українську державу. Але патріотичних дух українців був настільки високим, що студенти і гімназисти Києва кинулись на захист своєї України. Ніщо не зупинило їх, їхня віра надихала піднятися проти у двадцять разів сильнішого ворога, а після трагічного бою дала сили недобитим і пораненим не просити милості, а геройськи, у муках і стражданнях умирати. Крути – сумна, але славетна сторінка нашого літопису. Ця назва стала символом українського відродження. Подвиг і самопожертва цих юнаків – дороговказ всім наступним поколінням.

Немає коментарів:

Дописати коментар