внесок цієї людини в розбудову держави та взагалі в життя й інфраструктуру країни неможливо переоцінити. Його робота й наукові досягнення стали прикладом того, як знання і талант однієї людини можуть змінити, без перебільшення, хід історії.
Євген Оскарович Патон народився 5 березня 1870 р. у Ніцці у дворянській сім'ї російського консула. Дитинство майбутнього вченого пройшло в колі аристократичних родин, він займався з найкращими педагогами та отримав грунтовну домашню освіту. Уже в дитинстві Євген виявив схильність до точних наук. І хоча в той
час майже всі юнаки зі знатних родин планували військову кар'єру, а старші брати Євгена вже навчалися в Петербурзькому пажеському корпусі, хлопець вирішив здобувати саме технічну освіту. У дванадцять років Євген продовжив навчання в реальній гімназії м. Штутґарт, після закінчення якої
вступив до Дрезденського політехнічного інституту на інженерне відділення. Цей навчальний заклад був відомий мостобудівною школою, а його професорів, зокрема В. Френкеля та Г. Цойнера, вважали найкращими спеціалістами світового рівня. Здібного студента дуже скоро помітили викладачі і вже на третьому курсі Є. Патон іноді підміняв їх на заняттях. Він був
улюбленим учнем професора В. Френкеля, який задовго до закінчення навчання пропонував Євгенові посаду асистента в інституті.
У 1891 р. Є. Патон був змушений перервати навчання і відслужити в армії як підданий Російської імперії. Так він опинився в Києві. Саме служба вплинула на рішення юнака після закінчення інституту працювати на батьківщині. Повернувшись у Дрезден, Євген успішно завершив навчання в 1894 р. та навіть отримав стипендію Платона - престижну нагороду, якою дуже рідко відзначали іноземців. Деякий час працював асистентом на кафедрі мостобудування у професора В. Френкеля та одночасно інженером у технічному відділі Дрезденського залізничного вузла, де займався реконструкцією головного залізничного вокзалу. У 1895 р. Євген обійняв посаду інженера на відомому мостобудівному заводі "Гутехофиунгсхютте", працювати на якому мали за честь і відоміші та досвідченіші фахівці. Незважаючи на блискучу кар'єру та перспективи в Німеччині, Є. Патон прагнув працювати на батьківщині, але без
диплома російського вищого навчального закладу отримати роботу за спеціальністю було неможливо. Ще одним аргументом на користь повернення було й те, що родина юнака переїхала на батьківщину, оскільки батько вийшов у відставку; у той час помер і улюблений учитель та наставник Євгена В. Френкель, отже молодий чоловік почувався абсолютно самотнім. Щодо навчання в Росії, то, згідно з правилами тодішньої освіти, Є. Патонові запропонували вступити на третій курс університету і лише через три роки отримати диплом. Не маючи ні часу, ні бажання так довго чекати, у 1895 р. Є. Патон відправив лист до царя з проханням працювати в Росії та отримав лише дозвіл на скорочення терміну навчання: йому належало за один рік (замість трьох) скласти всі необхідні іспити та підготувати кілька інженерних проектів. Восени того ж року Євген приїхав до Петербурга та знову сів на студентську лаву. У травні 1896 р. Є. Патон із успіхом захистив дипломний проект і вступив на державну службу, ставши інженером з розрахунку мостів на Миколаївській залізниці. Свою кар’єру він продовжив на посаді начальника технічного відділу управління Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці, а в 1897 р. став викладачем нещодавно відкритого Московського інженерного училища. Саме тут, захистивши дисертацію та ставши екстраординарним професором на кафедрі мостів, Євген Оскарович і розпочав наукову та дослідницьку діяльність. Це був надзвичайно плідний період життя науковця як педагога, ученого та інженера.
З 1901 до 1905 рр. Є. Патон працював над курсом лекцій для студентів, тоді ж вийшли у світ кілька його підручників з мостобудування, що користувалися надзвичайним попитом та принесли автору відомість. Одночасно вчений багато працював над проектами різних мостів, більшість з яких були реалізовані. У 1904 р. керівництво Київського політехнічного інституту - найбільш передового навчального закладу того часу - запросило вже відомого плідними працями інженера-мостовика керувати кафедрою мостів на інженерному факультеті. І хоча професор, якому виповнилося тридцять чотири роки, мав можливість для більш самостійної та масштабної діяльності, він із радістю прийняв цю пропозицію. У 1905 р. Є. Патон переїхав до Києва, щоб з нового навчального року розпочати роботу в КПІ; тоді він і гадки не мав, що віднині на все життя буде пов'язаний із цим містом.
З перших кроків у КПІ Є. Патон розпочав плідну роботу як викладач та дослідник. Читаючи лекції з мостобудування, творчо підійшов до розробки лекційних курсів: випустив друком посібники з теорії та практики мостобудування, які на довгі десятиліття стали настільними книгами не тільки для студентів, а й для фахівців-будівельників. Завдяки енергійній праці, наприкінці 1906 р. Є. Патон став деканом інженерного відділення, і хоча на цій посаді пробув лише рік, встиг зробити чимало для престижу інституту, розвитку інженерної освіти та підвищення рівня викладання. За цей час були переобладнані аудиторії, з'явилося багато наочного матеріалу, зокрема фотографій мостів та інших інженерних споруд, демонструвалися діапозитиви, але головним досягненням було запрошення на роботу до інституту найвідоміших у країні професорів інженерної галузі, що, безперечно, підвищило рівень підготовки майбутніх інженерів. Важливою ініціативою професора стало створення в інституті кабінету моделей, адже Є. Патон вважав, що наявність якісної та масштабної матеріальної бази підвищить рівень навчання, так у 1907 р. там з'явилися розбірні моделі різних інженерних споруд, які стали основою кабінету та цінним наочним матеріалом для студентів. Є. Патон організував також кабінет мостів з унікальною бібліотекою при ньому, що налічувала близько 300 книг, серед яких були рідкісні зарубіжні видання та атласи.
Великий внесок зробив Є. Патон у створення Інженерного музею КПІ, який мав надзвичайне значення для розвитку інтересу студентів до майбутньої професії. Пізніше колекція музею дуже розрослася, він став справжньою окрасою інституту та виконував важливі навчально-наукові функції. Євген Оскарович був завідувачем музею, постійно сприяв його поповненню та систематизації, замовляв для нього прилади для випробовування мостів, моделі для вивчення різних розділів мостобудування, передав музею власну колекцію збільшених фотографій, що демонстрували способи збирання мостів. У 1910 р. Є. Патон склав повний каталог музею з детальним описом моделей. У 1920-ті рр. прилади музею стали основою для організованої Є. Патоном мостовипробувальної станції. Видатний професор вважав, що найкраще пояснення можливе лише за допомогою наочного, демонстраційного матеріалу, саме тому він широко використовував під час роботи створені ним кабінети моделей і мостів, колекції Інженерного музею, а пізніше і мостовипробувальну станцію, які стали реальними факторами підвищення рівня підготовки молодих спеціалістів. Під час інтенсивної викладацької діяльності Є. Патон постійно застосовував свої знання на практиці, за його проектами та під безпосереднім керівництвом у ці роки було побудовано багато мостів та інших інженерних споруд по всій країні.
У 1913 р. Євген Оскарович несподівано захворів, тож вирішив піти у відставку та виїхати на лікування до Франції. Саме там його й застала Перша світова війна, яка змусила професора не тільки забути про стан здоров'я, а й терміново переглянути плани на життя та повернутися додому; учений був переконаний, що його знання будуть потрібні батьківщині в цей важкий час.
Повернувшись до рідного КПІ, Є. Патон долучився до створення воєнно-промислового комітету. У цей час він багато викладав, публікував роботи з відновлення мостів та створення тимчасових переправ і понтонів, проектував мости різних типів для військового відомства, був головою секції мостів при воєнно-промисловому комітеті, першим почав розробляти проекти сталевих розбірних мостів, які тоді й називали "мостами Патона", саме їх найактивніше використовувала армія під час Першої світової війни.
Діяльність Є. Патона в роки цієї війни була дуже плідною, йому вдалося з успіхом поєднати наукові розробки та практичну діяльність. Набутий досвід учений використав пізніше, під час розгортання мостовипробувальних станцій у 1920-ті рр., коли працював на будівництві мостів, зруйнованих під час війни, та над проектуванням нових інженерних споруд.
У ці буремні та нелегкі часи напруженої праці у воєнних умовах були в житті вченого і приємні події. У 1916 р. Є. Патон одружився з Наталією Будде, яка на все подальше життя стала його вірним другом, підтримкою та опорою. Протягом двох наступних років у подружжя народилися діти: у 1917 - син Володимир, а в 1918 - Борис, які згодом стали достойними продовжувачами справи свого батька. Поява дружини і дітей надзвичайно позитивно вплинули на Є. Патона, який, обзавівшись надійним "тилом", іще з більшим ентузіазмом поринув у роботу.
Між тим, у повоєнні часи Політехнічний інститут переживав глибоку кризу: було зруйновано багато приміщень, утрачено під час пожежі значну частину експонатів музею та наочних матеріалів, дуже погіршився і побут викладачів, Євгенові Оскаровичу з дружиною та двома малими дітьми було особливо важко. У 1920 р. нова влада видала указ про реорганізацію та відбудову КПІ: в інституті оголосили набір студентів, почали відновлювати матеріально-технічну базу. Не залишився осторонь і Є. Патон — він знову інтенсивно працював над відбудовою поруйнованої війною інфраструктури, читав лекції, залучив до роботи над проектуванням мостів найздібніших студентів, готував та публікував фундаментальні праці з мостобудування. Цього ж року Є. Патон створив мостовипробувальну станцію на інженерному факультеті КПІ, організував Київську мостовипробувальну станцію шляхів сполучення і керував нею, займався відбудовою зруйнованих мостів та проектував і зводив нові. Мостовипробувальні станції були створені для експериментального та теоретичного обстеження зруйнованих мостів, визначення способів їхньої відбудови, а також для випробування вже відновлених та старих мостів, які потребували реконструкції, та нових мостових споруд. Окрім практичних завдань, станції здійснювали дослідження, які сприяли подальшому розвиткові мостобудівної справи. Хоча завдання станцій часто перетиналися, усе ж це були різні організації.
Киівська мостовипробувальна станція вирішувала практичні завдання з відбудови та ремонту мостових споруд, мостовипробувальна станція при інженерному факультеті КПІ здебільшого займалася науково-дослідницькою діяльністю, розробляючи нові підходи, наукові методи та передові розробки галузі, а також впроваджувала їх у життя. На честь 25-річчя професійної діяльності Є. Патона в стінах інституту остання була названа на його честь. За час роботи цих установ під керівництвом видатного вченого було відновлено, модернізовано та випробувано на міцність більше 150 мостових споруд, серед яких і відомий ланцюговий міст через Дніпро, відбудований за новим проектом ученого. Роботи велися з 1922 до 1925 р., по завершенні відбулося урочисте відкриття важливої для міста переправи, що отримала назву "міст Євгенії Бош". Під час Великої Вітчизняної війни його було вщент зруйновано, а в 1965 р. на цьому місці звели споруду, відому сьогодні як Метроміст.
Знання, набуті Є. Патоном під час навчання в Дрездені та Петербурзі, а також надзвичайний талант, висока працездатність і любов до справи принесли йому визнання спеціаліста світового рівня в царині мостобудування. Протягом 1920-х рр. ученому вдалося, не зважаючи на тяжке повоєнне життя країни, реалізувати безліч інженерних задумів; за чверть століття викладання в КПІ Євген Оскарович виховав покоління інженерів, багато з яких стали елітою української науки того часу. Невпинною плідною працею науковець сформував одну з найвидатніших шкіл мостобудування, яка сприяла відновленню транспортних артерій країни. Досягнення вченого та його неоціненний внесок у розбудову держави, безперечно, було визнано владою: 29 червня 1929 р. Є. Патона обрали дійсним членом Всеукраїнської академії наук (нині — НАН України).
Наприкінці 1920-х рр. робота в Київській мостовипробувальній станції перестала задовольняти потреби науковця. Використання напрацьованих методик та випробування старих мостів стали для нього рутиною, Є. Патон прагнув розвивати справу за допомогою найновіших, передових технологій. У цей час учений уперше ознайомився з електрозварюванням, яке віднині стало основою його подальшої роботи. У спогадах про ті часи він писав: "...Вся страна стала сплошной стройкой и на ее лесах то тут, то там ослепительно вспыхивали огни электросварки... Я видел, что будущее принадлежит электрической сварке, что эта, на первый взгляд, такая узкая область техники, таит в себе поистине неисчерпаемые возможности" . Тоді електрозварювання використовувалося дуже мало, здебільшого для ремонтних робіт, а Є. Патон побачив у ньому майбутнє мостобудування.
Розпочинаючи в 1929 р. створення зварювальної лабораторії, учений вважав основним завданням довести з наукової точки зору можливість та необхідність використання електрозварювання в різних галузях будівництва. Уже перші дослідження та розрахунки довели, що впровадження цього методу принесе надзвичайну економію не тільки матеріалу, а й у кілька разів знизить трудоємність процесу мостобудування. Першу лабораторію з електрозварювання було розміщено в КПІ, устаткування для неї декілька ентузіастів на чолі з Є. Патоном зпроектували та зробили майже власним коштом. Пізніше вчений доклав немало зусиль, щоб переконати вище керівництво в необхідності достатнього матеріального забезпечення та обґрунтувати необхідність організації окремої дослідної лабораторії. Нарешті було виділено невелике підвальне приміщення на бульварі Т. Шевченка, де й розпочалася робота.
За кілька років існування лабораторії учені провели безліч випробувань, які довели неабияку перевагу створення мостобудівних конструкцій шляхом електрозварювання над застарілими та повільними методами клепання, досягли вражаючих результатів та накопичили величезний досвід із підготовки кадрів - на базі лабораторії було відкрито курси інженерів- електрозварювальників. Усі ці наукові, методичні, інженерні та промислові досягнення наштовхнули Є. Патона на думку про необхідність створення Інституту електрозварювання для комплексного вирішення багатьох проблем, пов'язаних із переходом промислових підприємств до нового способу виготовлення металевих конструкцій.
На початку 1933 р. було прийняте рішення про створення на базі електрозварювальної лабораторії Інституту електрозварювання, а вже навесні 1934 р. були готові головний корпус та зал випробувальних приладів, а також павільйон для музею вже випробуваних зразків та приміщення для співробітників. Основою роботи інституту стало поєднання науково- дослідних та інженерно-технічних завдань, результатом багаторічних досліджень стало впровадження в широке виробництво технологій автоматичного зварювання. Наприкінці 1939 р. у науковому закладі саме Є. Патоном було розроблено та випробувано технологію дугового автоматичного зварювання під флюсом, яку пізніше послідовно було запроваджено на двадцяти заводах країни. За допомогою цього передового методу, який використовували на будівництві вагонів, конструкцій для мостів, балок, темпи виробництва надзвичайно зросли. За видатні досягнення в галузі технічних наук та до 70-річчя професора в 1940 р. Є. Патону було присвоєно звання заслуженого діяча науки. У тому ж році відбулася перша Всесоюзна конференція з автоматичного зварювання, на якій результати роботи видатного вченого набули широкого визнання, йому доручили керувати відділом електрозварювання Центрального науково-дослідного інституту технології та машинобудування. З січня 1941 р. Євген Оскарович розпочав виконувати нові обов'язки, не полишаючи, разом з тим, Інститут електрозварювання. Керуючи величезною організаційною та науковою роботою, учений особисто впроваджував новітню технологію на заводах, працюючи в різних містах країни. У березні 1941 р. Є. Патона було нагороджено Сталінською премією І ступеня, до якої додавалося ще 100 тис. рублів. Але Євген Оскарович — людина скромна та порядна — вважав, що саме колектив інституту має бути відзначений нагородою, тому розділив гроші між п'ятьма співробітниками, які, на його думку, доклали найбільше зусиль у цій роботі, не залишивши собі жодної копійки. Після впровадження автоматичного зварювання на головних підприємствах країни Інститут планував подальше розширення своєї наукової та практичної діяльності, але цьому завадила війна.
25 червня 1941 р. відбулися загальні збори Академії наук УPCP, на яких головним стояло питання мобілізації усіх сил для допомоги армії. Було прийнято рішення про евакуацію устаткування та спеціалістів Інституту електрозварювання до глибокого тилу, а саме - у Нижній Тагіл. Планувалося розміститися на території Уральського вагонобудівного заводу, адже на ньому була велика зварювальна лабораторія, кваліфіковані спеціалісти та база для випуску зварювальних матеріалів.
Евакуація інституту проходила надзвичайно важко: перший потяг з устаткуванням прибув до місця призначення наприкінці липня, другий, що перевозив не тільки обладнання, а й бібліотеку інституту, потрапив під бомбардування, і все, що знаходилося в ешелоні, було знищено. Пізніше на територію Уралвагонзаводу було евакуйовано ще кілька стратегічно важливих підприємств, зокрема Харківський танкобудівний завод, що розгорнув випуск уславленого танку Т-34 — найкращої серед бойових машин періоду Другої світової війни. До роботи над пришвидшенням випуску техніки та поліпшенням її обороноздатності активно долучився колектив Інституту електрозварювання на чолі з Є. Патоном. Разом із видатним науковцем до Нижнього Тагілу переїхала вся родина, на той час обидва сина вченого закінчили КПІ та активно долучилися до роботи батька, разом працювали над впровадженням у виробництво технологій електрозварювання.
Робота йшла майже цілодобово, не зважаючи на те, що багато співробітників інституту пішли на фронт і кваліфікованих робітників катастрофічно не вистачало, колективу вдалося зробити майже неможливе: у найлютіші морози, під відкритим небом, на недобудованому заводі, де ще тільки встановлювали обладнання, фахівці розпочали збирати перші танки. Загалом за п'ять перших місяців війни було повністю змонтовано устаткування та налагоджено виробництво для зварювання танкових вузлів, розроблений та налагоджений швидкісний зварювальний процес авіабомб, також були організовані курси, де готували зварювальників, а сам процес зварювання був удосконалений настільки, що працювати після короткого навчання могли навіть підлітки.
У січні 1942 р. розпочалося власне виробництво танків із безпосереднім використанням електрозварювання. Результат перевершив найсміливіші очікування: завдяки новим технологіям та автоматичному зварювальному устаткуванню час на виготовлення бойової машини скоротився в кілька разів. У тому ж місяці перші танки зійшли з конвеєра, пройшли випробування та були відправлені на фронт. Минуло зовсім небагато часу, й Інститут на чолі з талановитим керівником став найголовнішою частиною всього уральського колективу. Перебуваючи в евакуації два з половиною роки, співробітники закладу вирішили безліч питань, пов'язаних із впровадженням методу електрозварювання в широке виробництво, налагодили процес на багатьох підприємствах країни та своєю невтомною плідною працею зробили неоціненний внесок у наближення перемоги. За видатні досягнення в області науки та величезну роботу в оборонній галузі за час війни Є. Патон був нагороджений багатьма орденами та медалями, але вчений працював не заради нагород, а для країни та людей, усього себе віддаючи науці.
Наприкінці 1943 р. Євген Оскарович серйозно захворів та, незважаючи на хворобу і досить літній вік (видатному вченому було вже 73 роки), він ні на мить не переривав зв'язку з інститутом, керував його роботою, укладав плани на майбутнє, адже попереду було повернення установи до вже звільненого Києва, відбудова приміщень та налагодження роботи. У липні 1944 р. Інститут електрозварювання разом зі співробітниками та керівництвом повернувся до Києва, і Є. Патон розпочав налагодження робочого процесу, адже ще на Уралі вчений спрямовував колектив на завдання, пов'язані з майбутньою відбудовою зруйнованого війною народного господарства. Усі технології, впроваджені Є. Патоном, наукові розробки та досягнення, здобуті під час війни, тепер із успіхом були застосовані для мирного виробництва. У 1945 р., на ознаменування ювілею видатного науковця, якому виповнилося 75 років, а також на честь п'ятдесятиріччя професійної діяльності Є. Патона Інституту електрозварювання було присвоєно його ім'я. На той час інститут, що налічував близько 200 наукових співробітників та інженерів, із новими силами розпочав роботу та розгорнув серйозні фундаментальні дослідження, які дуже скоро стали основою розвитку нових наукових напрямів.
Післявоєнна робота вченого відзначалася не тільки практичною діяльністю з відбудови зруйнованих мостів та обладнання заводів електрозварювальною технікою — у цей час він проводив наукові дослідження, проектуючи нові мости, багато писав, зокрема монографії та практичні посібники з автоматичного електрозварювання. Займаючись більше десяти років проблемами електрозварювання, Євген Оскарович перш за все прагнув застосовувати цей спосіб при наведенні мостів. У період з 1946 до 1953 рр. учений займався дослідженнями питань зварювального мостобудування, керував проектними та заводськими роботами зі спорудження найбільшого у світі цільнозварювального мосту через Дніпро, який мали побудувати в Києві. До Є. Патона вчені різних країн неодноразово намагалися застосувати технологію зварювання при будуванні мостів, але всі спроби були невдалими, тому до ініціатив ученого ставилися недовірливо. Майже диво, що Євген Оскарович таки спромігся отримати дозвіл та ще напередодні війни розпочати роботи в цьому напрямі. Перші частини мосту були виготовлені на заводі в Дніпропетровську, а в Києві вже будували опори цієї грандіозної споруди, та війна порушила всі плани. За час війни окупанти вщент зруйнували опори та ті частини мосту, які вже були змонтовані, тому після перемоги колектив інституту розпочав будівництво майже з нуля. За роботою Є. Патона прискіпливо спостерігали всі великі організації галузі країни - Міністерство шляхів сполучення, "Головстальконструкція", Ленінградський НДІ мостів та багато інших. 1 квітня 1949 р. проект було винесено на розгляд і, не зважаючи на безліч заперечень супротивників ученого, затверджено. Так розпочалася робота з будування не просто переправи через Дніпро, а найунікальнішої мостової споруди століття.
Є. Патону належала головна роль в організації спільних робіт Дніпропетровського заводу металоконструкцій, "Мостобуду" Міністерства шляхів сполучення та багатьох інших організацій, що брали участь у виготовленні київського цільнозварювального мосту. Незважаючи на поважний вік та поганий стан здоров'я, Євген Оскарович особисто контролював усі ділянки робіт. У 1952 р. учений серйозно захворів і вже не міг часто відвідувати будівництво. Утрата працездатності, спричинена тяжкою хворобою, украй негативно впливала на стан ученого, думки якого постійно були поруч із найголовнішим проектом його життя. У червні 1953 р. інженер-мостовик останній раз відвідав будівництво мосту, яке на той час було вже майже закінчено. Це була перемога всього життя видатного науковця, справжній пам'ятник багаторічній діяльності, вінець роботи. Уже невиліковно хворий, Є. Патон писав у спогадах: "...мне 83 года, сил стало меньше, я серьезно болен и здоровье не позволяет работать так, как раньше и как мне хотелось бы. Я нахожу удовлетворение в том, что научил работать других, подготовил целое поколение молодых ученых-сварщиков. Среди них и мои сыновья" .
Життя талановитого вченого обірвалося 12 серпня 1953 р., йому йшов 84-й рік. На похороні, що відбувався на Байковому кладовищі в Києві, зібралися тисячі людей, які прийшли востаннє засвідчити свою повагу та безмірну вдячність цій людині. У 2002 р. на території КПІ було відкрито пам'ятник видатному вченому поруч із корпусом, де він заснував першу в Україні кафедру мостів. Після смерті вченого міст, до відкриття якого Є. Патон не дожив усього три місяці, було названо на його честь. Величезним пам'ятником невтомному трудівнику став розвиток та надзвичайні досягнення науково-інженерної школи улюбленого дітиша науковця - Інституту електрозварювання, створення якого і є одним з найголовніших досягнень усієї трудової діяльності Євгена Оскаровича.
З 1901 до 1905 рр. Є. Патон працював над курсом лекцій для студентів, тоді ж вийшли у світ кілька його підручників з мостобудування, що користувалися надзвичайним попитом та принесли автору відомість. Одночасно вчений багато працював над проектами різних мостів, більшість з яких були реалізовані. У 1904 р. керівництво Київського політехнічного інституту - найбільш передового навчального закладу того часу - запросило вже відомого плідними працями інженера-мостовика керувати кафедрою мостів на інженерному факультеті. І хоча професор, якому виповнилося тридцять чотири роки, мав можливість для більш самостійної та масштабної діяльності, він із радістю прийняв цю пропозицію. У 1905 р. Є. Патон переїхав до Києва, щоб з нового навчального року розпочати роботу в КПІ; тоді він і гадки не мав, що віднині на все життя буде пов'язаний із цим містом.
З перших кроків у КПІ Є. Патон розпочав плідну роботу як викладач та дослідник. Читаючи лекції з мостобудування, творчо підійшов до розробки лекційних курсів: випустив друком посібники з теорії та практики мостобудування, які на довгі десятиліття стали настільними книгами не тільки для студентів, а й для фахівців-будівельників. Завдяки енергійній праці, наприкінці 1906 р. Є. Патон став деканом інженерного відділення, і хоча на цій посаді пробув лише рік, встиг зробити чимало для престижу інституту, розвитку інженерної освіти та підвищення рівня викладання. За цей час були переобладнані аудиторії, з'явилося багато наочного матеріалу, зокрема фотографій мостів та інших інженерних споруд, демонструвалися діапозитиви, але головним досягненням було запрошення на роботу до інституту найвідоміших у країні професорів інженерної галузі, що, безперечно, підвищило рівень підготовки майбутніх інженерів. Важливою ініціативою професора стало створення в інституті кабінету моделей, адже Є. Патон вважав, що наявність якісної та масштабної матеріальної бази підвищить рівень навчання, так у 1907 р. там з'явилися розбірні моделі різних інженерних споруд, які стали основою кабінету та цінним наочним матеріалом для студентів. Є. Патон організував також кабінет мостів з унікальною бібліотекою при ньому, що налічувала близько 300 книг, серед яких були рідкісні зарубіжні видання та атласи.
Великий внесок зробив Є. Патон у створення Інженерного музею КПІ, який мав надзвичайне значення для розвитку інтересу студентів до майбутньої професії. Пізніше колекція музею дуже розрослася, він став справжньою окрасою інституту та виконував важливі навчально-наукові функції. Євген Оскарович був завідувачем музею, постійно сприяв його поповненню та систематизації, замовляв для нього прилади для випробовування мостів, моделі для вивчення різних розділів мостобудування, передав музею власну колекцію збільшених фотографій, що демонстрували способи збирання мостів. У 1910 р. Є. Патон склав повний каталог музею з детальним описом моделей. У 1920-ті рр. прилади музею стали основою для організованої Є. Патоном мостовипробувальної станції. Видатний професор вважав, що найкраще пояснення можливе лише за допомогою наочного, демонстраційного матеріалу, саме тому він широко використовував під час роботи створені ним кабінети моделей і мостів, колекції Інженерного музею, а пізніше і мостовипробувальну станцію, які стали реальними факторами підвищення рівня підготовки молодих спеціалістів. Під час інтенсивної викладацької діяльності Є. Патон постійно застосовував свої знання на практиці, за його проектами та під безпосереднім керівництвом у ці роки було побудовано багато мостів та інших інженерних споруд по всій країні.
У 1913 р. Євген Оскарович несподівано захворів, тож вирішив піти у відставку та виїхати на лікування до Франції. Саме там його й застала Перша світова війна, яка змусила професора не тільки забути про стан здоров'я, а й терміново переглянути плани на життя та повернутися додому; учений був переконаний, що його знання будуть потрібні батьківщині в цей важкий час.
Повернувшись до рідного КПІ, Є. Патон долучився до створення воєнно-промислового комітету. У цей час він багато викладав, публікував роботи з відновлення мостів та створення тимчасових переправ і понтонів, проектував мости різних типів для військового відомства, був головою секції мостів при воєнно-промисловому комітеті, першим почав розробляти проекти сталевих розбірних мостів, які тоді й називали "мостами Патона", саме їх найактивніше використовувала армія під час Першої світової війни.
Діяльність Є. Патона в роки цієї війни була дуже плідною, йому вдалося з успіхом поєднати наукові розробки та практичну діяльність. Набутий досвід учений використав пізніше, під час розгортання мостовипробувальних станцій у 1920-ті рр., коли працював на будівництві мостів, зруйнованих під час війни, та над проектуванням нових інженерних споруд.
У ці буремні та нелегкі часи напруженої праці у воєнних умовах були в житті вченого і приємні події. У 1916 р. Є. Патон одружився з Наталією Будде, яка на все подальше життя стала його вірним другом, підтримкою та опорою. Протягом двох наступних років у подружжя народилися діти: у 1917 - син Володимир, а в 1918 - Борис, які згодом стали достойними продовжувачами справи свого батька. Поява дружини і дітей надзвичайно позитивно вплинули на Є. Патона, який, обзавівшись надійним "тилом", іще з більшим ентузіазмом поринув у роботу.
Між тим, у повоєнні часи Політехнічний інститут переживав глибоку кризу: було зруйновано багато приміщень, утрачено під час пожежі значну частину експонатів музею та наочних матеріалів, дуже погіршився і побут викладачів, Євгенові Оскаровичу з дружиною та двома малими дітьми було особливо важко. У 1920 р. нова влада видала указ про реорганізацію та відбудову КПІ: в інституті оголосили набір студентів, почали відновлювати матеріально-технічну базу. Не залишився осторонь і Є. Патон — він знову інтенсивно працював над відбудовою поруйнованої війною інфраструктури, читав лекції, залучив до роботи над проектуванням мостів найздібніших студентів, готував та публікував фундаментальні праці з мостобудування. Цього ж року Є. Патон створив мостовипробувальну станцію на інженерному факультеті КПІ, організував Київську мостовипробувальну станцію шляхів сполучення і керував нею, займався відбудовою зруйнованих мостів та проектував і зводив нові. Мостовипробувальні станції були створені для експериментального та теоретичного обстеження зруйнованих мостів, визначення способів їхньої відбудови, а також для випробування вже відновлених та старих мостів, які потребували реконструкції, та нових мостових споруд. Окрім практичних завдань, станції здійснювали дослідження, які сприяли подальшому розвиткові мостобудівної справи. Хоча завдання станцій часто перетиналися, усе ж це були різні організації.
Киівська мостовипробувальна станція вирішувала практичні завдання з відбудови та ремонту мостових споруд, мостовипробувальна станція при інженерному факультеті КПІ здебільшого займалася науково-дослідницькою діяльністю, розробляючи нові підходи, наукові методи та передові розробки галузі, а також впроваджувала їх у життя. На честь 25-річчя професійної діяльності Є. Патона в стінах інституту остання була названа на його честь. За час роботи цих установ під керівництвом видатного вченого було відновлено, модернізовано та випробувано на міцність більше 150 мостових споруд, серед яких і відомий ланцюговий міст через Дніпро, відбудований за новим проектом ученого. Роботи велися з 1922 до 1925 р., по завершенні відбулося урочисте відкриття важливої для міста переправи, що отримала назву "міст Євгенії Бош". Під час Великої Вітчизняної війни його було вщент зруйновано, а в 1965 р. на цьому місці звели споруду, відому сьогодні як Метроміст.
Знання, набуті Є. Патоном під час навчання в Дрездені та Петербурзі, а також надзвичайний талант, висока працездатність і любов до справи принесли йому визнання спеціаліста світового рівня в царині мостобудування. Протягом 1920-х рр. ученому вдалося, не зважаючи на тяжке повоєнне життя країни, реалізувати безліч інженерних задумів; за чверть століття викладання в КПІ Євген Оскарович виховав покоління інженерів, багато з яких стали елітою української науки того часу. Невпинною плідною працею науковець сформував одну з найвидатніших шкіл мостобудування, яка сприяла відновленню транспортних артерій країни. Досягнення вченого та його неоціненний внесок у розбудову держави, безперечно, було визнано владою: 29 червня 1929 р. Є. Патона обрали дійсним членом Всеукраїнської академії наук (нині — НАН України).
Наприкінці 1920-х рр. робота в Київській мостовипробувальній станції перестала задовольняти потреби науковця. Використання напрацьованих методик та випробування старих мостів стали для нього рутиною, Є. Патон прагнув розвивати справу за допомогою найновіших, передових технологій. У цей час учений уперше ознайомився з електрозварюванням, яке віднині стало основою його подальшої роботи. У спогадах про ті часи він писав: "...Вся страна стала сплошной стройкой и на ее лесах то тут, то там ослепительно вспыхивали огни электросварки... Я видел, что будущее принадлежит электрической сварке, что эта, на первый взгляд, такая узкая область техники, таит в себе поистине неисчерпаемые возможности" . Тоді електрозварювання використовувалося дуже мало, здебільшого для ремонтних робіт, а Є. Патон побачив у ньому майбутнє мостобудування.
Розпочинаючи в 1929 р. створення зварювальної лабораторії, учений вважав основним завданням довести з наукової точки зору можливість та необхідність використання електрозварювання в різних галузях будівництва. Уже перші дослідження та розрахунки довели, що впровадження цього методу принесе надзвичайну економію не тільки матеріалу, а й у кілька разів знизить трудоємність процесу мостобудування. Першу лабораторію з електрозварювання було розміщено в КПІ, устаткування для неї декілька ентузіастів на чолі з Є. Патоном зпроектували та зробили майже власним коштом. Пізніше вчений доклав немало зусиль, щоб переконати вище керівництво в необхідності достатнього матеріального забезпечення та обґрунтувати необхідність організації окремої дослідної лабораторії. Нарешті було виділено невелике підвальне приміщення на бульварі Т. Шевченка, де й розпочалася робота.
За кілька років існування лабораторії учені провели безліч випробувань, які довели неабияку перевагу створення мостобудівних конструкцій шляхом електрозварювання над застарілими та повільними методами клепання, досягли вражаючих результатів та накопичили величезний досвід із підготовки кадрів - на базі лабораторії було відкрито курси інженерів- електрозварювальників. Усі ці наукові, методичні, інженерні та промислові досягнення наштовхнули Є. Патона на думку про необхідність створення Інституту електрозварювання для комплексного вирішення багатьох проблем, пов'язаних із переходом промислових підприємств до нового способу виготовлення металевих конструкцій.
На початку 1933 р. було прийняте рішення про створення на базі електрозварювальної лабораторії Інституту електрозварювання, а вже навесні 1934 р. були готові головний корпус та зал випробувальних приладів, а також павільйон для музею вже випробуваних зразків та приміщення для співробітників. Основою роботи інституту стало поєднання науково- дослідних та інженерно-технічних завдань, результатом багаторічних досліджень стало впровадження в широке виробництво технологій автоматичного зварювання. Наприкінці 1939 р. у науковому закладі саме Є. Патоном було розроблено та випробувано технологію дугового автоматичного зварювання під флюсом, яку пізніше послідовно було запроваджено на двадцяти заводах країни. За допомогою цього передового методу, який використовували на будівництві вагонів, конструкцій для мостів, балок, темпи виробництва надзвичайно зросли. За видатні досягнення в галузі технічних наук та до 70-річчя професора в 1940 р. Є. Патону було присвоєно звання заслуженого діяча науки. У тому ж році відбулася перша Всесоюзна конференція з автоматичного зварювання, на якій результати роботи видатного вченого набули широкого визнання, йому доручили керувати відділом електрозварювання Центрального науково-дослідного інституту технології та машинобудування. З січня 1941 р. Євген Оскарович розпочав виконувати нові обов'язки, не полишаючи, разом з тим, Інститут електрозварювання. Керуючи величезною організаційною та науковою роботою, учений особисто впроваджував новітню технологію на заводах, працюючи в різних містах країни. У березні 1941 р. Є. Патона було нагороджено Сталінською премією І ступеня, до якої додавалося ще 100 тис. рублів. Але Євген Оскарович — людина скромна та порядна — вважав, що саме колектив інституту має бути відзначений нагородою, тому розділив гроші між п'ятьма співробітниками, які, на його думку, доклали найбільше зусиль у цій роботі, не залишивши собі жодної копійки. Після впровадження автоматичного зварювання на головних підприємствах країни Інститут планував подальше розширення своєї наукової та практичної діяльності, але цьому завадила війна.
25 червня 1941 р. відбулися загальні збори Академії наук УPCP, на яких головним стояло питання мобілізації усіх сил для допомоги армії. Було прийнято рішення про евакуацію устаткування та спеціалістів Інституту електрозварювання до глибокого тилу, а саме - у Нижній Тагіл. Планувалося розміститися на території Уральського вагонобудівного заводу, адже на ньому була велика зварювальна лабораторія, кваліфіковані спеціалісти та база для випуску зварювальних матеріалів.
Евакуація інституту проходила надзвичайно важко: перший потяг з устаткуванням прибув до місця призначення наприкінці липня, другий, що перевозив не тільки обладнання, а й бібліотеку інституту, потрапив під бомбардування, і все, що знаходилося в ешелоні, було знищено. Пізніше на територію Уралвагонзаводу було евакуйовано ще кілька стратегічно важливих підприємств, зокрема Харківський танкобудівний завод, що розгорнув випуск уславленого танку Т-34 — найкращої серед бойових машин періоду Другої світової війни. До роботи над пришвидшенням випуску техніки та поліпшенням її обороноздатності активно долучився колектив Інституту електрозварювання на чолі з Є. Патоном. Разом із видатним науковцем до Нижнього Тагілу переїхала вся родина, на той час обидва сина вченого закінчили КПІ та активно долучилися до роботи батька, разом працювали над впровадженням у виробництво технологій електрозварювання.
Робота йшла майже цілодобово, не зважаючи на те, що багато співробітників інституту пішли на фронт і кваліфікованих робітників катастрофічно не вистачало, колективу вдалося зробити майже неможливе: у найлютіші морози, під відкритим небом, на недобудованому заводі, де ще тільки встановлювали обладнання, фахівці розпочали збирати перші танки. Загалом за п'ять перших місяців війни було повністю змонтовано устаткування та налагоджено виробництво для зварювання танкових вузлів, розроблений та налагоджений швидкісний зварювальний процес авіабомб, також були організовані курси, де готували зварювальників, а сам процес зварювання був удосконалений настільки, що працювати після короткого навчання могли навіть підлітки.
У січні 1942 р. розпочалося власне виробництво танків із безпосереднім використанням електрозварювання. Результат перевершив найсміливіші очікування: завдяки новим технологіям та автоматичному зварювальному устаткуванню час на виготовлення бойової машини скоротився в кілька разів. У тому ж місяці перші танки зійшли з конвеєра, пройшли випробування та були відправлені на фронт. Минуло зовсім небагато часу, й Інститут на чолі з талановитим керівником став найголовнішою частиною всього уральського колективу. Перебуваючи в евакуації два з половиною роки, співробітники закладу вирішили безліч питань, пов'язаних із впровадженням методу електрозварювання в широке виробництво, налагодили процес на багатьох підприємствах країни та своєю невтомною плідною працею зробили неоціненний внесок у наближення перемоги. За видатні досягнення в області науки та величезну роботу в оборонній галузі за час війни Є. Патон був нагороджений багатьма орденами та медалями, але вчений працював не заради нагород, а для країни та людей, усього себе віддаючи науці.
Наприкінці 1943 р. Євген Оскарович серйозно захворів та, незважаючи на хворобу і досить літній вік (видатному вченому було вже 73 роки), він ні на мить не переривав зв'язку з інститутом, керував його роботою, укладав плани на майбутнє, адже попереду було повернення установи до вже звільненого Києва, відбудова приміщень та налагодження роботи. У липні 1944 р. Інститут електрозварювання разом зі співробітниками та керівництвом повернувся до Києва, і Є. Патон розпочав налагодження робочого процесу, адже ще на Уралі вчений спрямовував колектив на завдання, пов'язані з майбутньою відбудовою зруйнованого війною народного господарства. Усі технології, впроваджені Є. Патоном, наукові розробки та досягнення, здобуті під час війни, тепер із успіхом були застосовані для мирного виробництва. У 1945 р., на ознаменування ювілею видатного науковця, якому виповнилося 75 років, а також на честь п'ятдесятиріччя професійної діяльності Є. Патона Інституту електрозварювання було присвоєно його ім'я. На той час інститут, що налічував близько 200 наукових співробітників та інженерів, із новими силами розпочав роботу та розгорнув серйозні фундаментальні дослідження, які дуже скоро стали основою розвитку нових наукових напрямів.
Післявоєнна робота вченого відзначалася не тільки практичною діяльністю з відбудови зруйнованих мостів та обладнання заводів електрозварювальною технікою — у цей час він проводив наукові дослідження, проектуючи нові мости, багато писав, зокрема монографії та практичні посібники з автоматичного електрозварювання. Займаючись більше десяти років проблемами електрозварювання, Євген Оскарович перш за все прагнув застосовувати цей спосіб при наведенні мостів. У період з 1946 до 1953 рр. учений займався дослідженнями питань зварювального мостобудування, керував проектними та заводськими роботами зі спорудження найбільшого у світі цільнозварювального мосту через Дніпро, який мали побудувати в Києві. До Є. Патона вчені різних країн неодноразово намагалися застосувати технологію зварювання при будуванні мостів, але всі спроби були невдалими, тому до ініціатив ученого ставилися недовірливо. Майже диво, що Євген Оскарович таки спромігся отримати дозвіл та ще напередодні війни розпочати роботи в цьому напрямі. Перші частини мосту були виготовлені на заводі в Дніпропетровську, а в Києві вже будували опори цієї грандіозної споруди, та війна порушила всі плани. За час війни окупанти вщент зруйнували опори та ті частини мосту, які вже були змонтовані, тому після перемоги колектив інституту розпочав будівництво майже з нуля. За роботою Є. Патона прискіпливо спостерігали всі великі організації галузі країни - Міністерство шляхів сполучення, "Головстальконструкція", Ленінградський НДІ мостів та багато інших. 1 квітня 1949 р. проект було винесено на розгляд і, не зважаючи на безліч заперечень супротивників ученого, затверджено. Так розпочалася робота з будування не просто переправи через Дніпро, а найунікальнішої мостової споруди століття.
Є. Патону належала головна роль в організації спільних робіт Дніпропетровського заводу металоконструкцій, "Мостобуду" Міністерства шляхів сполучення та багатьох інших організацій, що брали участь у виготовленні київського цільнозварювального мосту. Незважаючи на поважний вік та поганий стан здоров'я, Євген Оскарович особисто контролював усі ділянки робіт. У 1952 р. учений серйозно захворів і вже не міг часто відвідувати будівництво. Утрата працездатності, спричинена тяжкою хворобою, украй негативно впливала на стан ученого, думки якого постійно були поруч із найголовнішим проектом його життя. У червні 1953 р. інженер-мостовик останній раз відвідав будівництво мосту, яке на той час було вже майже закінчено. Це була перемога всього життя видатного науковця, справжній пам'ятник багаторічній діяльності, вінець роботи. Уже невиліковно хворий, Є. Патон писав у спогадах: "...мне 83 года, сил стало меньше, я серьезно болен и здоровье не позволяет работать так, как раньше и как мне хотелось бы. Я нахожу удовлетворение в том, что научил работать других, подготовил целое поколение молодых ученых-сварщиков. Среди них и мои сыновья" .
Життя талановитого вченого обірвалося 12 серпня 1953 р., йому йшов 84-й рік. На похороні, що відбувався на Байковому кладовищі в Києві, зібралися тисячі людей, які прийшли востаннє засвідчити свою повагу та безмірну вдячність цій людині. У 2002 р. на території КПІ було відкрито пам'ятник видатному вченому поруч із корпусом, де він заснував першу в Україні кафедру мостів. Після смерті вченого міст, до відкриття якого Є. Патон не дожив усього три місяці, було названо на його честь. Величезним пам'ятником невтомному трудівнику став розвиток та надзвичайні досягнення науково-інженерної школи улюбленого дітиша науковця - Інституту електрозварювання, створення якого і є одним з найголовніших досягнень усієї трудової діяльності Євгена Оскаровича.
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Є. О. Патона
Основні видання творів Є. О. Патона
Избранные труды : в 3 т. – Киев : Изд-во Акад. наук УССР, 1959 – 1961. – 3 т.
Альбом сварной аппаратуры сахарной промышленности / Е. Патон, А. Цольвег, В. Шеверницкий, В. Саббатовский. – Киев: Изд-во Укр. акад. наук, 1935. – 102 с., 29 л. черт.
Вес железных мостов для железной, обыкновенной и пешеходной дорог с фермами балочно-разрезной, консольной и арочной системы. – 2-е изд., пересост. и значит, доп. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1905. – 59 с.
Вес железных мостов для железной, обыкновенной и пешеходной дорог с фермами балочно-разрезной, консольной и арочной системы. – 2-е изд., пересост. и значит, доп. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1905. – 59 с.
Воспоминания. – Киев : Гослитиздат Украины, 1956. – 322 с., 11 л. ил.; Воспоминания. – Киев : Держлітвидав України, 1962. – 333 с., 5 л. ил.
Восстановление мостов : в 3 ч. – Киев : Изд-во. Центр, управления ж.-д. транспорта Н.К.П.С., 1924. – V, 154 с. + 2 л. прил.
Восстановление разрушенных мостов. – [Киев] : Студенч. кооператив при Киев, политехи, ин-те, [1917?]. – [2], И, 135 с., 14 л. ил.
Деревянные железнодорожные мосты. – Киев : Типо-лит. "Прогресс", 1917. – [2], 360 с.
Деревянные мосты. – 2-е изд. – Киев : Тип. И. И. Чоколова, 1915. – [2], VI, 644 с.
Деревянные мосты. – Киев : [б. и.], 1921. – 420 с.
Железные мосты с железобетонной проезжей частью. – [Киев] : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1914]. – 12 с.
Железные мосты. – 2-е изд. в полной перераб. со многими доп. – Киев : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1909-1913. – 4 т.
К вопросу о двухраскосных фермах. – Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1906. – 36 с.
К вопросу о разборных железных мостах. – Киев : И. И. Самоненко, 1916. – [2], 68 с.
Малые деревянные мосты упрощенного типа. – Киев : [б. и.], 1917. – 36 с.
Восстановление разрушенных мостов. – [Киев] : Студенч. кооператив при Киев, политехи, ин-те, [1917?]. – [2], И, 135 с., 14 л. ил.
Деревянные железнодорожные мосты. – Киев : Типо-лит. "Прогресс", 1917. – [2], 360 с.
Деревянные мосты. – 2-е изд. – Киев : Тип. И. И. Чоколова, 1915. – [2], VI, 644 с.
Деревянные мосты. – Киев : [б. и.], 1921. – 420 с.
Железные мосты с железобетонной проезжей частью. – [Киев] : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1914]. – 12 с.
Железные мосты. – 2-е изд. в полной перераб. со многими доп. – Киев : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1909-1913. – 4 т.
К вопросу о двухраскосных фермах. – Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1906. – 36 с.
К вопросу о разборных железных мостах. – Киев : И. И. Самоненко, 1916. – [2], 68 с.
Малые деревянные мосты упрощенного типа. – Киев : [б. и.], 1917. – 36 с.
Новый перечень больших русских мостов. – Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1914.– 16 с.
О первенстве советской науки и техники в области сварки под флюсом. – Киев : Изд-во Акад. наук Укр. ССР, 1951. – 32 с.
Ослабление сечений поясов заклепками. – Тифлис : Тип. Я. И. Либермана, 1902. – 18 с., 1 л. черт.
Руководство по восстановлению разрушенных мостов : атлас к первой части "Деревянные мосты". – Киев : изд. техн. управления Народ, комиссариата путей сообщения, 1921. – [4] с., 90 л. рис.
О первенстве советской науки и техники в области сварки под флюсом. – Киев : Изд-во Акад. наук Укр. ССР, 1951. – 32 с.
Ослабление сечений поясов заклепками. – Тифлис : Тип. Я. И. Либермана, 1902. – 18 с., 1 л. черт.
Руководство по восстановлению разрушенных мостов : атлас к первой части "Деревянные мосты". – Киев : изд. техн. управления Народ, комиссариата путей сообщения, 1921. – [4] с., 90 л. рис.
Стальные мосты / Е. О. Патон, Б. Н. Горбунов. – 5-е изд. – Харьков ; Киев : Гос. науч.-техн. изд-во Украины, 1935. – 812 с.
Таблицы для расчета железных конструкций и мостов. – 4-е изд., доп. новыми табл. – Киев : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1915. – [2], 46 с.
Таблицы для расчета железных конструкций и мостов. – 3-є изд. со многими доп. (20 новых табл.). – Киев : Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1910. – [2], 38 с.
Таблицы для расчета металлических сооружений и мостов. — Москва : т-во типо-лит. В. Чичерин, 1902. — [2], 20 с.
Трехпролетный путепровод с качающимися колоннами на 2-й версте Московско-Ярославской линии. – Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1900. – 7 с.
Установки для автоматической сварки балок. – Харьков : ХДТ, 1941. – 52 с.
Электросварка, сварные конструкции и сварочное производство : избр. тр. – Киев : Наук, думка, 1990. – 343, [1] с. ил.
Про Є. О. Патона
Академік С. О. Патон : матеріали наук, читань з циклу "Видатні конструктори України" / Нац. техн. ун-т України "Київ, політехн. ін-т", Держ. полі- техн. музей. – Київ : [б. в.], 2002. – 82 с.
Дмитрієнко М. Ф. Рід Патонів : іст.-генеалогічне дослідження. Документи / Марія Дмитрієнко, Валерій Томазов. – Київ : Ін-т історії україни НАН України, 2013. – 343, [19] с.
Ефетов Б. М. Ответственность принимаю на себя : из воспоминаний о Е. О. Патоне / Б. М. Ефетов. – Киев : Наук, думка, 1984. – 127 с.
Дмитрієнко М. Ф. Рід Патонів : іст.-генеалогічне дослідження. Документи / Марія Дмитрієнко, Валерій Томазов. – Київ : Ін-т історії україни НАН України, 2013. – 343, [19] с.
Ефетов Б. М. Ответственность принимаю на себя : из воспоминаний о Е. О. Патоне / Б. М. Ефетов. – Киев : Наук, думка, 1984. – 127 с.
Малишевский И. Ю. Рассказы о Патоне / Игорь Малишевский. – 2-е изд., испр. и доп. – Киев : Днипро, 1990. – 480, [5] с.
Малишевський I. Ю. Міст через три життя : біогр. роман / Малишевський І.Ю. – Київ : Дніпро, 1983. – 237 с. – (Романи й повісті ; № 6).
Незліна О. А. Наукова спадщина С. О. Патона (1870-1953) в галузі залізничного транспорту : автореф. дис. ... канд. іст. наук / Незліна Олена Анатоліївна ; Держ. екон.-технол. ун-т транспорта. – Київ, 2011. – 20 с.
Малишевський I. Ю. Міст через три життя : біогр. роман / Малишевський І.Ю. – Київ : Дніпро, 1983. – 237 с. – (Романи й повісті ; № 6).
Незліна О. А. Наукова спадщина С. О. Патона (1870-1953) в галузі залізничного транспорту : автореф. дис. ... канд. іст. наук / Незліна Олена Анатоліївна ; Держ. екон.-технол. ун-т транспорта. – Київ, 2011. – 20 с.
Оноприенко В. И. Евгений Оскарович Патон / В. И. Оноприенко, Л. Д. Кис- терская, П. И. Севбо. – Киев : Наук, думка, 1988. – 237, [2] с., [2] л. ил.
Патонівська школа / редкол.: С. І. Кучук-Яценко [та ін.]. – Київ : Наук, думка, 2010. – 438 с. : фотогр.
Таглина О. В. Евгений и Борис Патоны / О. Таглина. – Харьков : Фолио, 2011. – 120 с. – (Знаменитые украинцы).
Таглина О. В. Евгений и Борис Патоны / О. Таглина. – Харьков : Фолио, 2011. – 120 с. – (Знаменитые украинцы).
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.