понеділок, 2 березня 2015 р.

5 березня виповнюється 145 років від дня народження Євгена Оскаровича Патона (1870—1953), українського вченого у галузі зварювальних процесів і мостобудування


Ім'я Є. Патона нерозривно пов'язане з розвитком науки не тільки України, а й усього світу,
внесок цієї людини в розбудову держави та взагалі в життя й інфраструктуру країни неможливо переоцінити. Його робота й наукові досягнення стали прикладом того, як знання і талант однієї людини можуть змінити, без перебільшення, хід історії.
   Євген Оскарович Патон народився 5 березня 1870 р. у Ніцці у  дворянській сім'ї російського консула.  Дитинство майбутнього вченого пройшло в колі аристократичних родин, він займався з найкращими педагогами та отримав грунтовну домашню освіту. Уже в дитинстві Євген виявив схильність до точних наук. І хоча в той
 час майже всі юнаки зі знатних родин планували військову кар'єру, а старші брати Євгена вже навчалися в Петербурзькому пажеському корпусі, хлопець вирішив здобувати саме технічну освіту. У дванадцять років Євген продовжив навчання в реальній гімназії м. Штутґарт, після закінчення якої
 вступив до Дрезденського політехнічного інституту на інженерне відділення. Цей навчальний заклад був відомий мостобудівною школою, а його професорів, зокрема В. Френкеля та Г. Цойнера, вважали найкращими спеціалістами світового рівня. Здібного студента дуже скоро помітили викладачі і вже на третьому курсі Є. Патон іноді підміняв їх на заняттях. Він був
улюбленим учнем професора В. Френкеля, який задовго до закінчення на-
вчання пропонував Євгенові посаду асистента в інституті.
    У 1891 р. Є. Патон був змушений перервати навчання і відслужити в армії як підданий Російської імперії. Так він опинився в Києві. Саме служба вплинула на рішення юнака після закінчення інституту працювати на бать­ківщині. Повернувшись у Дрезден, Євген успішно завершив навчання в 1894 р. та навіть отримав стипендію Платона - престижну нагороду, якою дуже рідко відзначали іноземців. Деякий час працював асистентом на кафедрі мостобудування у професора В. Френкеля та одночасно інженером у технічному відділі Дрезденського залізничного вузла, де займався реконст­рукцією головного залізничного вокзалу. У 1895 р. Євген обійняв посаду інженера на відомому мостобудівному заводі "Гутехофиунгсхютте", пра­цювати на якому мали за честь і відоміші та досвідченіші фахівці. Незва­жаючи на блискучу кар'єру та перспективи в Німеччині, Є. Патон прагнув працювати на батьківщині, але без

диплома російського вищого навчально­го закладу отримати роботу за спеціальністю було неможливо. Ще одним аргументом на користь повернення було й те, що родина юнака переїхала на батьківщину, оскільки батько вийшов у відставку; у той час помер і улюблений учитель та наставник Євгена В. Френкель, отже молодий чоло­вік почувався абсолютно самотнім. Щодо навчання в Росії, то, згідно з пра­вилами тодішньої освіти, Є. Патонові запропонували вступити на третій курс університету і лише через три роки отримати диплом. Не маючи ні часу, ні бажання так довго чекати, у 1895 р. Є. Патон відправив лист до царя з проханням працювати в Росії та отримав лише дозвіл на скорочення терміну навчання: йому належало за один рік (замість трьох) скласти всі необхідні іспити та підготувати кілька інженерних проектів. Восени того ж року Євген приїхав до Петербурга та знову сів на студентську лаву. У трав­ні 1896 р. Є. Патон із успіхом захистив дипломний проект і вступив на державну службу, ставши інженером з розрахунку мостів на Миколаївській залізниці. Свою кар’єру він продовжив на посаді начальника технічного відділу управління Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці, а в 1897 р. став викладачем нещодавно відкритого Московського інженерного училища. Саме тут, захистивши дисертацію та ставши екстраординарним професором на кафедрі мостів, Євген Оскарович і розпочав наукову та       дос­лідницьку діяльність. Це був надзвичайно плідний період життя науковця як педагога, ученого та інженера.
    З 1901 до 1905 рр. Є. Патон працював над курсом лекцій для студен­тів, тоді ж вийшли у світ кілька його підручників з мостобудування, що користувалися надзвичайним попитом та принесли автору відомість. Одночасно вчений багато працював над проектами різних мостів, біль­шість з яких були реалізовані. У 1904 р. керівництво Київського полі­технічного інституту  - найбільш передового навчального закладу того часу - запросило вже відомого плідними працями інженера-мостовика керувати кафедрою мостів на інженерному факультеті. І хоча професор, якому виповнилося тридцять чотири роки, мав можливість для більш самостійної та масштабної діяльності, він із радістю прийняв цю пропози­цію. У 1905 р. Є. Патон переїхав до Києва, щоб з нового навчального року розпочати роботу в КПІ; тоді він і гадки не мав, що віднині на все життя буде пов'язаний із цим містом.
   З перших кроків у КПІ Є. Патон розпочав плідну роботу як викладач та дослідник. Читаючи лекції з мостобудування, творчо підійшов до розроб­ки лекційних курсів: випустив друком посібники з теорії та практики мос­тобудування, які на довгі десятиліття стали настільними книгами не тільки для студентів, а й для фахівців-будівельників. Завдяки енергійній праці, наприкінці 1906 р. Є. Патон став деканом інженерного відділення, і хоча на цій посаді пробув лише рік, встиг зробити чимало для престижу інституту, розвитку інженерної освіти та підвищення рівня викладання. За цей час були переобладнані аудиторії, з'явилося багато наочного матеріалу, зокре­ма фотографій мостів та інших інженерних споруд, демонструвалися діапо­зитиви, але головним досягненням було запрошення на роботу до інституту найвідоміших у країні професорів інженерної галузі, що, безперечно, під­вищило рівень підготовки майбутніх інженерів. Важливою ініціативою професора стало створення в інституті кабінету моделей, адже Є. Патон вважав, що наявність якісної та масштабної матеріальної бази підвищить рівень навчання, так у 1907 р. там з'явилися розбірні моделі різних інженер­них споруд, які стали основою кабінету та цінним наочним матеріалом для студентів. Є. Патон організував також кабінет мостів з унікальною біб­ліотекою при ньому, що налічувала близько 300 книг, серед яких були рід­кісні зарубіжні видання та атласи.
   Великий внесок зробив Є. Патон у створення Інженерного музею КПІ, який мав надзвичайне значення для розвитку інтересу студентів до майбут­ньої професії. Пізніше колекція музею дуже розрослася, він став справж­ньою окрасою інституту та виконував важливі навчально-наукові функції. Євген Оскарович був завідувачем музею, постійно сприяв його поповнен­ню та систематизації, замовляв для нього прилади для випробовування мо­стів, моделі для вивчення різних розділів мостобудування, передав музею власну колекцію збільшених фотографій, що демонстрували способи зби­рання мостів. У 1910 р. Є. Патон склав повний каталог музею з детальним описом моделей. У 1920-ті рр. прилади музею стали основою для організо­ваної       Є. Патоном мостовипробувальної станції. Видатний професор вва­жав, що найкраще пояснення можливе лише за допомогою наочного, де­монстраційного матеріалу, саме тому він широко використовував під час роботи створені ним кабінети моделей і мостів, колекції Інженерного  му­зею, а пізніше і мостовипробувальну станцію, які стали реальними факто­рами підвищення рівня підготовки молодих спеціалістів. Під час інтенсив­ної викладацької діяльності Є. Патон постійно застосовував свої знання на практиці, за його проектами та під безпосереднім керівництвом у ці роки було побудовано багато мостів та інших інженерних споруд по всій країні.
   У 1913 р. Євген Оскарович несподівано захворів, тож вирішив піти у відставку та виїхати на лікування до Франції. Саме там його й застала Пер­ша світова війна, яка змусила професора не тільки забути про стан здоров'я, а й терміново переглянути плани на життя та повернутися додому; учений був переконаний, що його знання будуть потрібні батьківщині в цей важ­кий час.
   Повернувшись до рідного КПІ, Є. Патон долучився до створення воєнно-промислового комітету. У цей час він багато викладав, публікував роботи з відновлення мостів та створення тимчасових переправ і понтонів, проектував мости різних типів для військового відомства, був головою сек­ції мостів при воєнно-промисловому комітеті, першим почав розробляти проекти сталевих розбірних мостів, які тоді й називали "мостами Патона", саме їх найактивніше використовувала армія під час Першої світової війни.
    Діяльність Є. Патона в роки цієї війни була дуже плідною, йому вда­лося з успіхом поєднати наукові розробки та практичну діяльність. Набу­тий досвід учений використав пізніше, під час розгортання мостовипробувальних станцій у 1920-ті рр., коли працював на будівництві мостів, зруй­нованих під час війни, та над проектуванням нових інженерних споруд.
   У ці буремні та нелегкі часи напруженої праці у воєнних умовах були в житті вченого і приємні події. У 1916 р. Є. Патон одружився з Наталією Будде, яка на все подальше життя стала його вірним другом, підтримкою та опорою. Протягом двох наступних років у подружжя народилися діти: у 1917 - син Володимир, а в 1918 - Борис, які згодом стали достойними продовжувачами справи свого батька. Поява дружини і дітей надзвичайно позитивно вплинули на Є. Патона, який, обзавівшись надійним "тилом", іще з більшим ентузіазмом поринув у роботу.
   Між тим, у повоєнні часи Політехнічний інститут переживав глибоку кризу: було зруйновано багато приміщень, утрачено під час пожежі значну частину експонатів музею та наочних матеріалів, дуже погіршився і побут викладачів, Євгенові Оскаровичу з дружиною та двома малими дітьми було особливо важко. У 1920 р. нова влада видала указ про реорганізацію та   від­будову КПІ: в інституті оголосили набір студентів, почали відновлювати матеріально-технічну базу. Не залишився осторонь і Є. Патон — він знову інтенсивно працював над відбудовою поруйнованої війною інфраструкту­ри, читав лекції, залучив до роботи над проектуванням мостів найздібніших студентів, готував та публікував фундаментальні праці з мостобудування. Цього ж року Є. Патон створив мостовипробувальну станцію на інженер­ному факультеті КПІ, організував Київську мостовипробувальну станцію шляхів сполучення і керував нею, займався відбудовою зруйнованих мостів та проектував і зводив нові. Мостовипробувальні станції були створені для експериментального та теоретичного обстеження зруйнованих мостів, ви­значення способів їхньої відбудови, а також для випробування вже віднов­лених та старих мостів, які потребували реконструкції, та нових мостових споруд. Окрім практичних завдань, станції здійснювали дослідження, які сприяли подальшому розвиткові мостобудівної справи. Хоча завдання станцій часто перетиналися, усе ж це були різні організації.
    Киівська мостовипробувальна станція вирішувала практичні завдання з відбудови та ремонту мостових споруд, мостовипробувальна станція при інженерному факультеті КПІ здебільшого займалася науково-до­слідницькою діяльністю, розробляючи нові підходи, наукові методи та    пе­редові розробки галузі, а також впроваджувала їх у життя. На честь 25-річчя професійної діяльності Є. Патона в стінах інституту остання була назва­на на його честь. За час роботи цих установ під керівництвом видатного вченого було відновлено, модернізовано та випробувано на міцність більше 150 мостових споруд, серед яких і відомий ланцюговий міст через Дніпро, відбудований за новим проектом ученого. Роботи велися з 1922 до 1925 р., по завершенні відбулося урочисте відкриття важливої для міста переправи, що отримала назву "міст Євгенії Бош". Під час Великої Вітчизняної війни його було вщент зруйновано, а в 1965 р. на цьому місці звели споруду, ві­дому сьогодні як Метроміст.
   Знання, набуті Є. Патоном під час навчання в Дрездені та Петербурзі, а також надзвичайний талант, висока працездатність і любов до справи принесли йому визнання спеціаліста світового рівня в царині мостобуду­вання. Протягом 1920-х рр. ученому вдалося, не зважаючи на тяжке пово­єнне життя країни, реалізувати безліч інженерних задумів; за чверть століт­тя викладання в КПІ Євген Оскарович виховав покоління інженерів, багато з яких стали елітою української науки того часу. Невпинною плідною пра­цею науковець сформував одну з найвидатніших шкіл мостобудування, яка сприяла відновленню транспортних артерій країни. Досягнення вченого та його неоціненний внесок у розбудову держави, безперечно, було визнано владою: 29 червня 1929 р. Є. Патона обрали дійсним членом Всеукраїн­ської академії наук (нині — НАН України).
   Наприкінці 1920-х рр. робота в Київській мостовипробувальній станції перестала задовольняти потреби науковця. Використання напрацьованих методик та випробування старих мостів стали для нього рутиною, Є. Патон прагнув розвивати справу за допомогою найновіших, передових техноло­гій. У цей час учений уперше ознайомився з електрозварюванням, яке від­нині стало основою його подальшої роботи. У спогадах про ті часи він пи­сав: "...Вся страна стала сплошной стройкой и на ее лесах то тут, то там ослепительно вспыхивали огни электросварки... Я видел, что будущее принадлежит электрической сварке, что эта, на первый взгляд, такая узкая область техники, таит в себе поистине неисчерпаемые возможности" . Тоді електрозварювання використовувалося дуже мало, здебільшого для           ре­монтних робіт, а Є. Патон побачив у ньому майбутнє мостобудування.
   Розпочинаючи в 1929 р. створення зварювальної лабораторії, учений вважав основним завданням довести з наукової точки зору можливість та необхідність використання електрозварювання в різних галузях будівницт­ва. Уже перші дослідження та розрахунки довели, що впровадження цього методу принесе надзвичайну економію не тільки матеріалу, а й у кілька разів знизить трудоємність процесу мостобудування. Першу лабораторію з електрозварювання було розміщено в КПІ, устаткування для неї декілька ентузіастів на чолі з Є. Патоном зпроектували та зробили майже власним коштом. Пізніше вчений доклав немало зусиль, щоб переконати вище кері­вництво в необхідності достатнього матеріального забезпечення та  обґрун­тувати необхідність організації окремої дослідної лабораторії. Нарешті бу­ло виділено невелике підвальне приміщення на бульварі Т. Шевченка, де й розпочалася робота.
   За кілька років існування лабораторії учені провели безліч випробу­вань, які довели неабияку перевагу створення мостобудівних конструкцій шляхом електрозварювання над застарілими та повільними методами кле­пання, досягли вражаючих результатів та накопичили величезний досвід із підготовки кадрів - на базі лабораторії було відкрито курси інженерів- електрозварювальників. Усі ці наукові, методичні, інженерні та промислові досягнення наштовхнули Є. Патона на думку про необхідність створення Інституту електрозварювання для комплексного вирішення багатьох про­блем, пов'язаних із переходом промислових підприємств до нового способу виготовлення металевих конструкцій.
   На початку 1933 р. було прийняте рішення про створення на базі елек­трозварювальної лабораторії Інституту електрозварювання, а вже навесні 1934 р. були готові головний корпус та зал випробувальних приладів, а та­кож павільйон для музею вже випробуваних зразків та приміщення для співробітників. Основою роботи інституту стало поєднання науково- дослідних та інженерно-технічних завдань, результатом багаторічних дос­ліджень стало впровадження в широке виробництво технологій автоматич­ного зварювання. Наприкінці 1939 р. у науковому закладі саме Є. Патоном було розроблено та випробувано технологію дугового автоматичного зва­рювання під флюсом, яку пізніше послідовно було запроваджено на два­дцяти заводах країни. За допомогою цього передового методу, який вико­ристовували на будівництві вагонів, конструкцій для мостів, балок, темпи виробництва надзвичайно зросли. За видатні досягнення в галузі технічних наук та до 70-річчя професора в 1940 р. Є. Патону було присвоєно звання заслуженого діяча науки. У тому ж році відбулася перша Всесоюзна             кон­ференція з автоматичного зварювання, на якій результати роботи видатного вченого набули широкого визнання, йому доручили керувати відділом еле­ктрозварювання Центрального науково-дослідного інституту технології та машинобудування. З січня 1941 р. Євген Оскарович розпочав виконувати нові обов'язки, не полишаючи, разом з тим, Інститут електрозварювання. Керуючи величезною організаційною та науковою роботою, учений особи­сто впроваджував новітню технологію на заводах, працюючи в різних міс­тах країни. У березні 1941 р. Є. Патона було нагороджено Сталінською премією І ступеня, до якої додавалося ще 100 тис. рублів. Але Євген Оска­рович — людина скромна та порядна — вважав, що саме колектив інститу­ту має бути відзначений нагородою, тому розділив гроші між п'ятьма спів­робітниками, які, на його думку, доклали найбільше зусиль у цій роботі, не залишивши собі жодної копійки. Після впровадження автоматичного зварю­вання на головних підприємствах країни Інститут планував подальше роз­ширення своєї наукової та практичної діяльності, але цьому завадила війна.
   25 червня 1941 р. відбулися загальні збори Академії наук УPCP, на яких головним стояло питання мобілізації усіх сил для допомоги армії. Бу­ло прийнято рішення про евакуацію устаткування та спеціалістів Інституту електрозварювання до глибокого тилу, а саме - у Нижній Тагіл. Планува­лося розміститися на території Уральського вагонобудівного заводу, адже на ньому була велика зварювальна лабораторія, кваліфіковані спеціалісти та база для випуску зварювальних матеріалів.
   Евакуація інституту проходила надзвичайно важко: перший потяг з устаткуванням прибув до місця призначення наприкінці липня, другий, що перевозив не тільки обладнання, а й бібліотеку інституту, потрапив під бом­бардування, і все, що знаходилося в ешелоні, було знищено. Пізніше на територію Уралвагонзаводу було евакуйовано ще кілька стратегічно       важ­ливих підприємств, зокрема Харківський танкобудівний завод, що розгор­нув випуск уславленого танку Т-34 — найкращої серед бойових машин періоду Другої світової війни. До роботи над пришвидшенням випуску те­хніки та поліпшенням її обороноздатності активно долучився колектив Ін­ституту електрозварювання на чолі з Є. Патоном. Разом із видатним науков­цем до Нижнього Тагілу переїхала вся родина, на той час обидва сина вченого закінчили КПІ та активно долучилися до роботи батька, разом пра­цювали над впровадженням у виробництво технологій електрозварювання.
   Робота йшла майже цілодобово, не зважаючи на те, що багато співро­бітників інституту пішли на фронт і кваліфікованих робітників катастро­фічно не вистачало, колективу вдалося зробити майже неможливе: у най­лютіші морози, під відкритим небом, на недобудованому заводі, де ще тільки встановлювали обладнання, фахівці розпочали збирати перші танки. Загалом за п'ять перших місяців війни було повністю змонтовано устатку­вання та налагоджено виробництво для зварювання танкових вузлів, розроб­лений та налагоджений швидкісний зварювальний процес авіабомб, також були організовані курси, де готували зварювальників, а сам процес зварю­вання був удосконалений настільки, що працювати після короткого на­вчання могли навіть підлітки.
   У січні 1942 р. розпочалося власне виробництво танків із безпосеред­нім використанням електрозварювання. Результат перевершив найсміливіші очікування: завдяки новим технологіям та автоматичному зварювально­му устаткуванню час на виготовлення бойової машини скоротився в кілька разів. У тому ж місяці перші танки зійшли з конвеєра, пройшли          випробу­вання та були відправлені на фронт. Минуло зовсім небагато часу, й Інсти­тут на чолі з талановитим керівником став найголовнішою частиною всього уральського колективу. Перебуваючи в евакуації два з половиною роки, співробітники закладу вирішили безліч питань, пов'язаних із впроваджен­ням методу електрозварювання в широке виробництво, налагодили процес на багатьох підприємствах країни та своєю невтомною плідною працею зробили неоціненний внесок у наближення перемоги. За видатні досягнен­ня в області науки та величезну роботу в оборонній галузі за час війни Є. Патон був нагороджений багатьма орденами та медалями, але вчений працював не заради нагород, а для країни та людей, усього себе віддаю­чи науці.
   Наприкінці 1943 р. Євген Оскарович серйозно захворів та, незважаю­чи на хворобу і досить літній вік (видатному вченому було вже 73 роки), він ні на мить не переривав зв'язку з інститутом, керував його роботою, ук­ладав плани на майбутнє, адже попереду було повернення установи до вже звільненого Києва, відбудова приміщень та налагодження роботи. У липні 1944 р. Інститут електрозварювання разом зі співробітниками та керівницт­вом повернувся до Києва, і Є. Патон розпочав налагодження робочого про­цесу, адже ще на Уралі вчений спрямовував колектив на завдання, пов'язані з майбутньою відбудовою зруйнованого війною народного господарства. Усі технології, впроваджені Є. Патоном, наукові розробки та досягнення, здобуті під час війни, тепер із успіхом були застосовані для мирного вироб­ництва. У 1945 р., на ознаменування ювілею видатного науковця, якому виповнилося 75 років, а також на честь п'ятдесятиріччя професійної діяль­ності Є. Патона Інституту електрозварювання було присвоєно його ім'я. На той час інститут, що налічував близько 200 наукових співробітників та ін­женерів, із новими силами розпочав роботу та розгорнув серйозні фунда­ментальні дослідження, які дуже скоро стали основою розвитку нових нау­кових напрямів.
   Післявоєнна робота вченого відзначалася не тільки практичною діяль­ністю з відбудови зруйнованих мостів та обладнання заводів електрозварю­вальною технікою — у цей час він проводив наукові дослідження, проек­туючи нові мости, багато писав, зокрема монографії та практичні посібники з автоматичного електрозварювання. Займаючись більше десяти років   про­блемами електрозварювання, Євген Оскарович перш за все прагнув засто­совувати цей спосіб при наведенні мостів. У період з 1946 до 1953 рр. уче­ний займався дослідженнями питань зварювального мостобудування, керу­вав проектними та заводськими роботами зі спорудження найбільшого у світі цільнозварювального мосту через Дніпро, який мали побудувати в Києві. До Є. Патона вчені різних країн неодноразово намагалися застосува­ти технологію зварювання при будуванні мостів, але всі спроби були нев­далими, тому до ініціатив ученого ставилися недовірливо. Майже диво, що Євген Оскарович таки спромігся отримати дозвіл та ще напередодні війни розпочати роботи в цьому напрямі. Перші частини мосту були виготовлені на заводі в Дніпропетровську, а в Києві вже будували опори цієї грандіоз­ної споруди, та війна порушила всі плани. За час війни окупанти вщент зруйнували опори та ті частини мосту, які вже були змонтовані, тому після перемоги колектив інституту розпочав будівництво майже з нуля. За робо­тою Є. Патона прискіпливо спостерігали всі великі організації галузі країни - Міністерство шляхів сполучення, "Головстальконструкція",      Ленінград­ський НДІ мостів та багато інших. 1 квітня 1949 р. проект було винесено на розгляд і, не зважаючи на безліч заперечень супротивників ученого, за­тверджено. Так розпочалася робота з будування не просто переправи через Дніпро, а найунікальнішої мостової споруди століття.
   Є. Патону належала головна роль в організації спільних робіт Дніпро­петровського заводу металоконструкцій, "Мостобуду" Міністерства шляхів сполучення та багатьох інших організацій, що брали участь у виготовленні київського цільнозварювального мосту. Незважаючи на поважний вік та поганий стан здоров'я, Євген Оскарович особисто контролював усі ділянки робіт. У 1952 р. учений серйозно захворів і вже не міг часто відвідувати будівництво. Утрата працездатності, спричинена тяжкою хворобою, украй негативно впливала на стан ученого, думки якого постійно були поруч із найголовнішим проектом його життя. У червні 1953 р. інженер-мостовик останній раз відвідав будівництво мосту, яке на той час було вже майже закінчено. Це була перемога всього життя видатного науковця, справжній пам'ятник багаторічній діяльності, вінець роботи. Уже невиліковно хворий, Є. Патон писав у спогадах: "...мне 83 года, сил стало меньше, я серьезно болен и здоровье не позволяет работать так, как раньше и как мне хотелось бы. Я нахожу удовлетворение в том, что научил работать других, подготовил целое поколение молодых ученых-сварщиков. Среди них и мои сыновья" .
   Життя талановитого вченого обірвалося 12 серпня 1953 р., йому йшов 84-й рік. На похороні, що відбувався на Байковому кладовищі в Києві, зіб­ралися тисячі людей, які прийшли востаннє засвідчити свою повагу та без­мірну вдячність цій людині. У 2002 р. на території КПІ було відкрито па­м'ятник видатному вченому поруч із корпусом, де він заснував першу в Україні кафедру мостів. Після смерті вченого міст, до відкриття якого Є. Патон не дожив усього три місяці, було названо на його честь. Величез­ним пам'ятником невтомному трудівнику став розвиток та надзвичайні до­сягнення науково-інженерної школи улюбленого дітиша науковця  - Ін­ституту електрозварювання, створення якого і є одним з найголовніших досягнень усієї трудової діяльності Євгена Оскаровича. 
ЛІТЕРА ТУРА 
Основні видання творів Є. О. Патона 


Избранные труды : в 3 т. — Киев : Изд-во Акад. наук УССР, 1959— 1961. —3 т.

Автоматическая сварка в судостроении. — Москва: Оборонгиз, 1944. —40 с.

Альбом сварной аппаратуры сахарной промышленности / Е. Патон, А. Цольвег, В. Шеверницкий, В. Саббатовский. — Киев : Изд-во Укр. акад. наук, 1935. — 102 с., 29 л. черт.

Вес железных мостов для железной, обыкновенной и пешеходной дорог с фермами балочно-разрезной, консольной и арочной системы. — 2-е изд., пересост. и значит, доп. — Киев : тип. С. В. Кульженко, 1905. — 59 с.

Воспоминания. — Киев : Гослитиздат Украины, 1956. — 322 с., 11 л. ил. Воспоминания. — Киев : Держлітвидав України, 1962. — 333 с., 5 л. ил. Воспоминания. — Москва : Молодая гвардия, 1958. — 364 с., 6 л. ил. — (Жизнь замечательных людей. Серия биографий ; вып. 10 (258)). Восстановление мостов : в 3 ч. — Киев : изд. Центр, управления ж.-д. транс­порта Н.К.П.С., 1924. — V, 154 с. + 2 л. прил.

Восстановление разрушенных мостов. — [Киев] : Студенч. кооператив при Киев, политехи, ин-те, [1917?]. — [2], И, 135 с., 14 л. ил.

Данные для проектирования верхнего строения мостов, систематически изложенные применительно к нормам Министерства путей сообщений. —  2- е изд. — Москва : Типо-лит. Владимир Чичерин, 1903. — 74 с.

Деревянные железнодорожные мосты. — Киев : типо-лит. "Прогресс", 1917. — [2], 360 с.

Деревянные мосты. — 2-е изд. — Киев : тип. И. И. Чоколова, 1915. — [2],  VI, 644 с.

Деревянные мосты. — Киев : [б. и.], 1921. — 420 с.

Железные мосты с железобетонной проезжей частью. — [Киев] : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1914]. — 12 с.

Железные мосты. — 2-е изд. в полной перераб. со многими доп. — Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1909—1913. — 4 т.

Исследование типов усилений клепаных балок наваркой листов / Е. О. Па- тон, В. В. Шеверницкий. — [Москва] : Глав. ред. лит. по машиностроению и металлообработке, 1935. — 24 с.

К вопросу о двухраскосных фермах. — Киев : лито-тип. т-ва И. Н. Кушне­рев и К0, 1906. — 36 с.

К вопросу о разборных железных мостах. — Киев : И. И. Самоненко, 1916. — [2], 68 с.

К вопросу об ослаблении листов заклепками. — [Санкт-Петербург] : Тип. М-ва путей сообщ., [1905]. — 14 с., 3 черт.

Конструктивные коэффициенты и таблицы веса железнодорожных мостов балочной системы, составленные на основании данных о мостах, построен­ных на русских железных дорогах за последние пять лет. — Москва : типо- лит. В. Рихтер, 1902. — 22 с.

Малые деревянные мосты упрощенного типа. — Киев : [б. и.], 1917. — 36 с. Новый перечень больших русских мостов. — Киев : лито-тип. т-ва И. Н. Куш­нерев и К°, 1914. — 6 с.

О первенстве советской науки и техники в области сварки под флюсом. — Киев : Изд-во Акад. наук Укр. ССР, 1951. — 32 с.

Ослабление сечений поясов заклепками. — Тифлис : Тип. Я. И. Либермана, 1902.— 18 с., 1 л. черт.

Примеры расчета каменных мостов по способу наименьшей работы дефор­мации и по способу Винклера / под ред. Е. О. Патона. — 2-е изд. — Москва : типо-лит. В. Рихтер, 1903. — [2], II, 43 с., 2 л. табл.

Расчет сквозных ферм с жесткими узлами. — Москва : Типо-лит. В. Рих­тер, 1901. — IV, [2], 159 с., 6 л. черт.

Руководство по восстановлению разрушенных мостов : атлас к первой час­ти "Деревянные мосты". — Киев : изд. техн. управления Народ, комиссари­ата путей сообщения, 1921. — [4] с., 90 л. рис.

Скоростная автоматическая сварка под слоем флюса. — 3-е изд. — Москва ; Свердловск : Гос. науч.-техн. изд-во машиностроит. лит., 1942. — 207 с.

Скоростная автоматическая сварка под слоем флюса. — 2-е изд. — Москва ; Ленинград : Машгиз, 1941. — 112 с.

Скоростная, автоматическая сварка под слоем флюса : достижения за пос­ледние три года / Е. О. Патон, С. А. Островская. — Свердловск ; Москва : Машгиз, 1944. — 47 с.

Стальные мосты / Е. О. Патон, Б. Н. Горбунов. — 5-е изд. — Харьков ; Киев : Гос. науч.-техн. изд-во Украины, 1935. — 812 с.

Таблицы для расчета железных конструкций и мостов. — 4-е изд., доп. но­выми табл. — Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1915. — [2], 46 с.

Таблицы для расчета железных конструкций и мостов. — 3-є изд. со мно­гими доп. (20 новых табл.). — Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1910. — [2], 38 с.

Таблицы для расчета металлических сооружений и мостов. — Москва : т-во типо-лит. В. Чичерин, 1902. — [2], 20 с.

Так называемые силы пружинности. — Санкт-Петербург : Собр. инж. пут. сообщ., 1905. — 28 с.

Трехпролетный путепровод с качающимися колоннами на 2-й версте Мос­ковско-Ярославской линии. — Киев : лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К0, 1900. —7 с.

Установки для автоматической сварки балок. — Харьков : ХДТ, 1941. — 52 с.

Электросварка, сварные конструкции и сварочное производство : избр. тр.— Киев : Наук, думка, 1990. — 343, [1] с. ил. 


Про Є. О. Патона 

Академік С. О. Патон : матеріали наук, читань з циклу "Видатні конструк­тори України" / Нац. техн. ун-т України "Київ, політехн. ін-т", Держ. полі- техн. музей. — Київ : [б. в.], 2002. — 82 с.

Дмитрієнко М. Ф. Рід Патонів : іст.-генеалогічне дослідження. Документи / Марія Дмитрієнко, Валерій Томазов. — Київ : Ін-т історії україни НАН України, 2013. —343, [19] с.

Ефетов Б. М. Ответственность принимаю на себя : из воспоминаний о Е. О. Патоне / Б. М. Ефетов. — Киев : Наук, думка, 1984. — 127 с.

Малишевский И. Ю Мост через три жизни : роман / Игорь Малишевский. — Москва : Совет, писатель, 1987. — 331, [2] с.

Малишевский И. Ю. Рассказы о Патоне / Игорь Малишевский. — 2-е изд., испр. и доп. — Киев : Днипро, 1990. —480, [5] с.

Малишевський I. Ю. Міст через три життя : біогр. роман /1. Малишевський. — Київ : Дніпро, 1983. — 237 с. — (Романи й повісті ; № 6).

Незліна О. А. Наукова спадщина С. О. Патона (1870—1953) в галузі заліз­ничного транспорту : автореф. дис. ... канд. іст. наук / Незліна Олена Ана­толіївна ; Держ. екон.-технол. ун-т транспорта. — Київ, 2011. — 20 с.

Оноприенко В. И. Евгений Оскарович Патон / В. И. Оноприенко, Л. Д. Кис- терская, П. И. Севбо. — Киев : Наук, думка, 1988. — 237, [2] с., [2] л. ил.

Патонівська школа / редкол.: С. І. Кучук-Яценко [та ін.]. — Київ : Наук, думка, 2010. — 438 с. : фотогр.

Таглина О. В. Евгений и Борис Патоны / О. Таглина. — Харьков : Фолио, 2011. — 120 с. — (Знаменитые украинцы).

Чеканов А. А. Евгений Оскарович Патон / А. А. Чеканов. — Киев : Наук, думка, 1979. — 107 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар