Феодальна роздробленість — закономірний стан у розвитку суспільства, час невпинного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зростання культури на Русі. На чолі Давньоруської держави постає об’єднання найсильніших князівств. Роздробленість була історично суперечливим явищем. Чим далі відходили один від одного родові уділи, тим гучніше пропагувалася політиками, церковними діячами, книжниками і проповідниками ідея єдності й братерства князівств.
Найвидатнішим мислителем цієї доби був Кирило Туровський (Турівський), який зарекомендував себе блискучим проповідником, письменником і церковно-політичним діячем Київської Русі.
Народився він у м. Турові (нині смт Гомельської області у Білорусії) в заможній сім’ї. З дитинства захоплювався читанням божественних книг, здобув ґрунтовну на той час освіту. Вивчав грецьку мову й візантійську літературу. Свідомо обравши аскетичний образ життя, дуже рано став ченцем. Кілька років провів у Зарубському монастирі. За бажанням місцевого князя і народу 1169 р. його призначено єпископом однієї з найдавніших на Русі Туровської єпархії (залежного від Києва Турівського князівства на р. Прип’яті), яку він очолював упродовж 10 років.
Творчість Кирила Туровського є одним з найвищих досягнень релігійно-філософської думки XII ст. Його спадщина складається з оригінальної ораторської культової прози, повчань, послань, притч, канонів, що користувалися великою повагою на Русі. Твори Туровського відзначаються багатством риторичних прийомів і характеризують автора як видатного майстра поетичного й ораторського мистецтва.
Доробок його досить великий за кількістю творів, що дійшли до наших днів, і різноманітний за їхньою жанровою незалежністю. Він яскравий представник ораторської прози. Один з найвизначніших творів — "Притча про душу та про тіло (сліпця і хромця)", написаний у період 1160—1169 рр., присвячено полеміці із князем Андрієм Боголюбським та його ставлеником
Федором. Крім того, перу Туровського належать: "Повість про білоризця", "Сказання про іночеський чин", "Бесіди" та послання сучасним йому політичним і церковним діячам, вісім сказань ("Слів"). Найбільшої популярності набули урочисті 8 слів-проповідей: "На святу Паску" ("Радость сугуба всьм христіаном"...), про премудрість ("Первое, брате, коея мудрості ищеши?..."), про "розлуку душі з тілом" ("Понеже тайна си не всьми откровена бысть...") та ін.; бл. 30 молитов, два канони (покаянницький - "Канон молебен Кюрила..." і "На успение преподобньїя княгини Ольги, бабы Владимеря").
До окремої групи належать гімнографічні твори, що містять низку молитов і канонів.
У творах К.Туровського обґрунтовується позиція християнського антропоцентризму, в світлі якої проблеми співвідношення душі й тіла постають як головні складники, що утворюють людину, а їхня взаємодія, зрештою, — сенс людського буття. Письменник спирається на протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить сутність християнського дуалізму. Саме цей дуалізм і давав йому змогу будувати ієрархічну систему термінів, кожний з яких має цілком конкретне значення.
Твори Кирила Туровського якнайповніше репрезентують широку гаму ідей, що розроблялись філософською думкою Київської Русі. Він чи не єдиний представник вітчизняної культури, праці якого збереглися до наших часів. Вони можуть скласти окремий том, а уважне їхнє прочитання дозволяє за алегоричною формою викладу побачити відгук на події тогочасного суспільного життя, що дає підставу інтерпретувати творчість письменника у контексті бурхливих подій політичного життя не тільки його рідного м. Турова, а й усієї Київської Русі.
Глибокі за змістом та блискучі за формою, твори Кирила Туровського написані на конкретно-реалістичному, морально-учительному, алегорично-символічному та філософсько-світоглядному рівнях і мають філософсько-богословське значення. Автор почасти відходить від усталених канонів біблійної екзегези, використовує неканонічні тексти, безкомпромісно викриває моральні вади суспільства, спростовує різні єретичні вчення. До феномена людського буття він підходить з православних позицій. Його антропоцентризм полягає у визнанні високого покликання людини та верховенства розуму. Кирило Туровський намагається вирішити проблеми духовного й матеріального, зовнішнього і внутрішнього в людині, осягнути природу почуттів і розуму, висвітлити пізнавальні можливості, розглянути категорії моральності, свободи і необхідності, сенсу життя, психології тощо. Він наголошує на ретельному вивченні Святого Письма, проникненні в його потаємну суть, на практичному втіленні у життя його настанов, здатних ушляхетнити та врятувати людину. Рай, створений Богом, охороняється Його законом; людина, наділена Богом здатністю мислення і фізичними властивостями, не повинна, з огляду на божественне призначення, порушувати усталені Богом норми, виявляти гордість. Це призводить до духовної й фізичної смерті. Туровський поділяє індивідів та окремі народи на зовнішні (язичницькі, чужі, тілесні) та внутрішні (християнські, "свої", духовні): перших приречено на смерть; другим дароване життя. Пізнання нерозривно пов’язане з моральними підвалинами; усі людські чесноти він виводить із сумирності. Найвищу мудрість знаходить у дотриманні християнського способу життя та правильному розумінні Св. Письма. Думки й діяння, не просякнуті духовністю, вважає гріховними. Розум, стверджує Кирило Туровський, повинен контролюватись і спрямовуватись вірою. Кваліфіковано й широко застосовує метод символіко-алегоричного тлумачення Біблії.
Існує припущення, що саме Кирило Туровський є автором "Слова о полку Ігоревім". Це припущення, хоча й не знайшло достовірного підтвердження, поки що не спростоване. Характерна риса проповідей Кирила Туровського — їхня розвинена символіка. На яскравих прикладах з життя природи він пояснює значення подій всесвітньої історії. Наприклад, оспівуючи Великдень, проводить духовні паралелі з образом весни: "Сьогодні сяють небеса, скидаючи темні хмари, як ризу, і проголошують ясним повітрям славу Бога — я говорю не про видиме небо, а про духовне, про апостолів, що... пізнали Бога та забули свій сум... й овіяні Святим Духом, возвіщають воскресіння Христове.
Сьогодні сонце піднімається у всій своїй красі і, радіючи, зогріває землю, бо Сонце Правди. Христос повстав з гробу й рятує усіх, хто в нього вірує...
Весна є красна віра Христова, що оновлює через охрещення природу людську...
Земля є земля нашого єства, що прийняла до себе сім’я Божого слова...породжує дух спасіння".
Серед важливих моментів творчості Кирила Туровського слід вказати на його талант робити порівняння, наприклад: наука Божа — насіння, що сіється в серцях; гріхи - дикі звірі; земля труситься, зворушена гріхами людськими, хоче струсити з себе людей, як листя з дерева...
Кирило Туровський запозичує свої алегорії від руської природи та побуту: в багатьох проповідях подає образ жінки-матері та дітей, які чекають на повернення батька, воїнів, котрі б’ються з ворогами, та ін.
Писання Кирила Туровського надзвичайно поетичні, багаті на символіку, алегоричні, метафористичні, частіше ;— це поезії в прозі: Слово на Фомину неділю ("Велика учителя и премудра сказателя..."), Слово про мироносиць ("Святого Кюрила мниа слово о сьнятии тела Христав с креста, и о мюроносицах..."), "Повесть Кирила... о белоризце человеце и о мнишьстве...", а також ряд послань до князя Андрія Боголюбського.
Алегоричною образністю відзначається "Кирила Мниа притча о человечестей души и телеси...", що нагадує своєрідний памфлет і спрямована проти ростовського єпископа-єретика Федора (Федорця) й, можливо, Андрія Боголюбського. Узявши за основу талмудичне сказання про сліпця і хромця та казку з "Тисячі і одної ночі", автор зумів надати притчі злободенного політичного змісту, виступив проти сепаратистських устремлінь єпископа і князя. На творчості Кирила Туровського позначився вплив візантійських авторів: Іоанна Златоуста, Григорія Назіанзина, Єпіфанія Кіпрського, Феофіла Болгарського та ін. Проте давньоруський літератор умів талановито переосмислити запозичений сюжет чи образ і надати йому оригінального естетичного звучання.
Вболіваючи за свою рідну землю, за Київську державу, Кирило Туровський у деяких проповідях особливо наголошує на першості Києва між усіма руськими містами, закликає князів до збереження миру і злагоди, наводить як приклади діяння святих князів Бориса і Гліба й чернігівського князя Давида Святославича ("Слово про князів", після 1175 р.).
Кирило Туровський у своїх повчаннях звертається до розуму людини, намагається визначити моральні критерії діяльності. За філософською концепцією мислителя, Христос не віднімає волі, а лише надаючи людині можливість дійти правди своїм власним шляхом, робить її вільною.
Кирило Туровський, використовуючи євангельські тексти, подає картину причетності Бога до світського життя, його служіння людству, доводить, що створення світу Богом і саме втілення Бога в людське єство здійснювалося задля самої людини.
За обсягом літературної спадщини, популярністю та майстерним володінням словом Кирило Туровський — найпомітніша постать духовного життя Київської Русі XII ст. Його суворо аскетичного характеру молитви є у вжитку до наших днів.
У 1182 р. провідник залишив кафедру й останні місяці життя провів самітником. Твори Кирила Туровського мали неабияку популярність у середньовічному слов’янському світі. Не випадково в другій половині XIII ст. він був канонізований як святий. Його "Слова" аж до XVIII ст. часто входили до численних "Торжествеників", "Златоустів" поряд із творами найвизначніших візантійських авторів.
Федором. Крім того, перу Туровського належать: "Повість про білоризця", "Сказання про іночеський чин", "Бесіди" та послання сучасним йому політичним і церковним діячам, вісім сказань ("Слів"). Найбільшої популярності набули урочисті 8 слів-проповідей: "На святу Паску" ("Радость сугуба всьм христіаном"...), про премудрість ("Первое, брате, коея мудрості ищеши?..."), про "розлуку душі з тілом" ("Понеже тайна си не всьми откровена бысть...") та ін.; бл. 30 молитов, два канони (покаянницький - "Канон молебен Кюрила..." і "На успение преподобньїя княгини Ольги, бабы Владимеря").
До окремої групи належать гімнографічні твори, що містять низку молитов і канонів.
У творах К.Туровського обґрунтовується позиція християнського антропоцентризму, в світлі якої проблеми співвідношення душі й тіла постають як головні складники, що утворюють людину, а їхня взаємодія, зрештою, — сенс людського буття. Письменник спирається на протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить сутність християнського дуалізму. Саме цей дуалізм і давав йому змогу будувати ієрархічну систему термінів, кожний з яких має цілком конкретне значення.
Твори Кирила Туровського якнайповніше репрезентують широку гаму ідей, що розроблялись філософською думкою Київської Русі. Він чи не єдиний представник вітчизняної культури, праці якого збереглися до наших часів. Вони можуть скласти окремий том, а уважне їхнє прочитання дозволяє за алегоричною формою викладу побачити відгук на події тогочасного суспільного життя, що дає підставу інтерпретувати творчість письменника у контексті бурхливих подій політичного життя не тільки його рідного м. Турова, а й усієї Київської Русі.
Глибокі за змістом та блискучі за формою, твори Кирила Туровського написані на конкретно-реалістичному, морально-учительному, алегорично-символічному та філософсько-світоглядному рівнях і мають філософсько-богословське значення. Автор почасти відходить від усталених канонів біблійної екзегези, використовує неканонічні тексти, безкомпромісно викриває моральні вади суспільства, спростовує різні єретичні вчення. До феномена людського буття він підходить з православних позицій. Його антропоцентризм полягає у визнанні високого покликання людини та верховенства розуму. Кирило Туровський намагається вирішити проблеми духовного й матеріального, зовнішнього і внутрішнього в людині, осягнути природу почуттів і розуму, висвітлити пізнавальні можливості, розглянути категорії моральності, свободи і необхідності, сенсу життя, психології тощо. Він наголошує на ретельному вивченні Святого Письма, проникненні в його потаємну суть, на практичному втіленні у життя його настанов, здатних ушляхетнити та врятувати людину. Рай, створений Богом, охороняється Його законом; людина, наділена Богом здатністю мислення і фізичними властивостями, не повинна, з огляду на божественне призначення, порушувати усталені Богом норми, виявляти гордість. Це призводить до духовної й фізичної смерті. Туровський поділяє індивідів та окремі народи на зовнішні (язичницькі, чужі, тілесні) та внутрішні (християнські, "свої", духовні): перших приречено на смерть; другим дароване життя. Пізнання нерозривно пов’язане з моральними підвалинами; усі людські чесноти він виводить із сумирності. Найвищу мудрість знаходить у дотриманні християнського способу життя та правильному розумінні Св. Письма. Думки й діяння, не просякнуті духовністю, вважає гріховними. Розум, стверджує Кирило Туровський, повинен контролюватись і спрямовуватись вірою. Кваліфіковано й широко застосовує метод символіко-алегоричного тлумачення Біблії.
Існує припущення, що саме Кирило Туровський є автором "Слова о полку Ігоревім". Це припущення, хоча й не знайшло достовірного підтвердження, поки що не спростоване. Характерна риса проповідей Кирила Туровського — їхня розвинена символіка. На яскравих прикладах з життя природи він пояснює значення подій всесвітньої історії. Наприклад, оспівуючи Великдень, проводить духовні паралелі з образом весни: "Сьогодні сяють небеса, скидаючи темні хмари, як ризу, і проголошують ясним повітрям славу Бога — я говорю не про видиме небо, а про духовне, про апостолів, що... пізнали Бога та забули свій сум... й овіяні Святим Духом, возвіщають воскресіння Христове.
Сьогодні сонце піднімається у всій своїй красі і, радіючи, зогріває землю, бо Сонце Правди. Христос повстав з гробу й рятує усіх, хто в нього вірує...
Весна є красна віра Христова, що оновлює через охрещення природу людську...
Земля є земля нашого єства, що прийняла до себе сім’я Божого слова...породжує дух спасіння".
Серед важливих моментів творчості Кирила Туровського слід вказати на його талант робити порівняння, наприклад: наука Божа — насіння, що сіється в серцях; гріхи - дикі звірі; земля труситься, зворушена гріхами людськими, хоче струсити з себе людей, як листя з дерева...
Кирило Туровський запозичує свої алегорії від руської природи та побуту: в багатьох проповідях подає образ жінки-матері та дітей, які чекають на повернення батька, воїнів, котрі б’ються з ворогами, та ін.
Писання Кирила Туровського надзвичайно поетичні, багаті на символіку, алегоричні, метафористичні, частіше ;— це поезії в прозі: Слово на Фомину неділю ("Велика учителя и премудра сказателя..."), Слово про мироносиць ("Святого Кюрила мниа слово о сьнятии тела Христав с креста, и о мюроносицах..."), "Повесть Кирила... о белоризце человеце и о мнишьстве...", а також ряд послань до князя Андрія Боголюбського.
Алегоричною образністю відзначається "Кирила Мниа притча о человечестей души и телеси...", що нагадує своєрідний памфлет і спрямована проти ростовського єпископа-єретика Федора (Федорця) й, можливо, Андрія Боголюбського. Узявши за основу талмудичне сказання про сліпця і хромця та казку з "Тисячі і одної ночі", автор зумів надати притчі злободенного політичного змісту, виступив проти сепаратистських устремлінь єпископа і князя. На творчості Кирила Туровського позначився вплив візантійських авторів: Іоанна Златоуста, Григорія Назіанзина, Єпіфанія Кіпрського, Феофіла Болгарського та ін. Проте давньоруський літератор умів талановито переосмислити запозичений сюжет чи образ і надати йому оригінального естетичного звучання.
Вболіваючи за свою рідну землю, за Київську державу, Кирило Туровський у деяких проповідях особливо наголошує на першості Києва між усіма руськими містами, закликає князів до збереження миру і злагоди, наводить як приклади діяння святих князів Бориса і Гліба й чернігівського князя Давида Святославича ("Слово про князів", після 1175 р.).
Кирило Туровський у своїх повчаннях звертається до розуму людини, намагається визначити моральні критерії діяльності. За філософською концепцією мислителя, Христос не віднімає волі, а лише надаючи людині можливість дійти правди своїм власним шляхом, робить її вільною.
Кирило Туровський, використовуючи євангельські тексти, подає картину причетності Бога до світського життя, його служіння людству, доводить, що створення світу Богом і саме втілення Бога в людське єство здійснювалося задля самої людини.
За обсягом літературної спадщини, популярністю та майстерним володінням словом Кирило Туровський — найпомітніша постать духовного життя Київської Русі XII ст. Його суворо аскетичного характеру молитви є у вжитку до наших днів.
У 1182 р. провідник залишив кафедру й останні місяці життя провів самітником. Твори Кирила Туровського мали неабияку популярність у середньовічному слов’янському світі. Не випадково в другій половині XIII ст. він був канонізований як святий. Його "Слова" аж до XVIII ст. часто входили до численних "Торжествеників", "Златоустів" поряд із творами найвизначніших візантійських авторів.
ЛІТЕРАТУРА
Антонова М.Ф. Кирилл Туровский и Епифаний Премудрьый / М.Ф.Антонова // Тр. отд. древнерус. лит. АН СССР. — М.; Л., 1981. — Т. 36. — С. 16—26.
Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (сер. XII—сер. XIII ст.). / В.С.Горський ; АН України. Ін-т філософії. — К.: Наук, думка, 1993. — На багатьох сторінках книги згадується про Кирила Туровського.
Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского / И.П.Еремин // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1955. — Т.ХІ, 1956. — Т.ХІІ, 1957. — Т.ХІІІ, 1959.
Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (сер. XII—сер. XIII ст.). / В.С.Горський ; АН України. Ін-т філософії. — К.: Наук, думка, 1993. — На багатьох сторінках книги згадується про Кирила Туровського.
Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского / И.П.Еремин // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1955. — Т.ХІ, 1956. — Т.ХІІ, 1957. — Т.ХІІІ, 1959.
Козлов С.В. Символико-аллегорическая образность сочинений Кирилла Туровского / С.В.Козлов ; МГУ им. М.В.Ломоносова. — М., 1990. — 24 с.
Колесов В.В. К характеристик позтического стиля Кирилла Туровского / В.В.Колесов // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1981. — Т. 36. — С. ЗО—42.
Колесов В.В. К характеристик позтического стиля Кирилла Туровского / В.В.Колесов // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1981. — Т. 36. — С. ЗО—42.
Кирило Туровський (до 1130, за ін. даними — до 1134 — бл. 1182) // Українська літературна енциклопедія / редкол.: Дзеверін І.О. (відп. ред.) та ін. — К., 1988. — Т. 2. —С. 464.
Кирило Туровський, єп. Турівський (до 1182 р.) // Енциклопедія українознавства : словник. частина / Наук, т-во ім.Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — Перевид. в Україні. —Л., 1996.— Т. 3. — С. 1031.
Кирило Туровський (Турівський між 1130 і 1134 — не пізніше 1182) // Довідник з історії України (А-Я) : посіб. для серед, загальноосвіт. навч. закл. / за заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. — 2-ге вид. — К.: Генеза. — С. 307.
Кирило Туровський, єп. Турівський (до 1182 р.) // Енциклопедія українознавства : словник. частина / Наук, т-во ім.Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — Перевид. в Україні. —Л., 1996.— Т. 3. — С. 1031.
Кирило Туровський (Турівський між 1130 і 1134 — не пізніше 1182) // Довідник з історії України (А-Я) : посіб. для серед, загальноосвіт. навч. закл. / за заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. — 2-ге вид. — К.: Генеза. — С. 307.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.