вівторок, 17 березня 2015 р.

Цього року виповнюється 885 років від дня народження Кирила Туровського (1130 (?)—1182)

 
   Давньоруська держава остаточно розпадалася на дрібні князівства після смерті Володимира Мономаха. В окремих землях формуються місцеві кня­зівські династії. До середини XII ст. на території Давньоруської держави утворилося близько 15 князівств із самостійним політичним життям, які лише формально визнавали старійшинство великого Київського князівства.
   Феодальна роздробленість — закономірний стан у розвитку суспільст­ва, час невпинного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зростання культури на Русі. На чолі Давньоруської держави постає об’єд­нання найсильніших князівств. Роздробленість була історично суперечли­вим явищем. Чим далі відходили один від одного родові уділи, тим гучніше пропагувалася політиками, церковними діячами, книжниками і проповідни­ками ідея єдності й братерства князівств.
    Найвидатнішим мислителем цієї доби був Кирило Туровський (Турівський), який зарекомендував себе блискучим проповідником, письмен­ником і церковно-політичним діячем Київської Русі.
  Народився він у м. Турові (нині смт Гомельської області у Білорусії) в заможній сім’ї. З дитинства захоплювався читанням божественних книг, здобув ґрунтовну на той час освіту. Вивчав грецьку мову й візантійську літературу. Свідомо обравши аскетичний образ життя, дуже рано став чен­цем. Кілька років провів у Зарубському монастирі. За бажанням місцевого князя і народу 1169 р. його призначено єпископом однієї з найдавніших на Русі Туровської єпархії (залежного від Києва Турівського князівства на р. Прип’яті), яку він очолював упродовж 10 років.
  Творчість Кирила Туровського є одним з найвищих досягнень релігій­но-філософської думки XII ст. Його спадщина складається з оригінальної ораторської культової прози, повчань, послань, притч, канонів, що користу­валися великою повагою на Русі. Твори Туровського відзначаються багатст­вом риторичних прийомів і характеризують автора як видатного майстра поетичного й ораторського мистецтва.

  Доробок його досить великий за кількістю творів, що дійшли до на­ших днів, і різноманітний за їхньою жанровою незалежністю. Він яскравий представник ораторської прози. Один з найвизначніших творів — "Притча про душу та про тіло (сліпця і хромця)", написаний у період 1160—1169 рр., присвячено полеміці із князем Андрієм Боголюбським та його ставлеником
Федором. Крім того, перу Туровського належать: "Повість про білоризця", "Сказання про іночеський чин", "Бесіди" та послання сучасним йому полі­тичним і церковним діячам, вісім сказань ("Слів"). Найбільшої популярнос­ті набули урочисті 8 слів-проповідей: "На святу Паску" ("Радость сугуба всьм христіаном"...), про премудрість ("Первое, брате, коея мудрості ищеши?..."), про "розлуку душі з тілом" ("Понеже тайна си не всьми откровена бысть...") та ін.; бл. 30 молитов, два канони (покаянницький - "Канон молебен Кюрила..." і "На успение преподобньїя княгини Ольги, бабы Владимеря").
   До окремої групи належать гімнографічні твори, що містять низку мо­литов і канонів.
  У творах К.Туровського обґрунтовується позиція християнського антропоцентризму, в світлі якої проблеми співвідношення душі й тіла пос­тають як головні складники, що утворюють людину, а їхня взаємодія, зреш­тою, — сенс людського буття. Письменник спирається на протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить сутність християнського дуалізму. Саме цей дуалізм і давав йому змогу будувати ієрархічну систему термінів, кожний з яких має цілком конкретне значення.
   Твори Кирила Туровського якнайповніше репрезентують широку гаму ідей, що розроблялись філософською думкою Київської Русі. Він чи не єди­ний представник вітчизняної культури, праці якого збереглися до наших часів. Вони можуть скласти окремий том, а уважне їхнє прочитання дозво­ляє за алегоричною формою викладу побачити відгук на події тогочасного суспільного життя, що дає підставу інтерпретувати творчість письменника у контексті бурхливих подій політичного життя не тільки його рідного м. Турова, а й усієї Київської Русі.
   Глибокі за змістом та блискучі за формою, твори Кирила Туровського написані на конкретно-реалістичному, морально-учительному, алегорично-символічному та філософсько-світоглядному рівнях і мають філософсько-богословське значення. Автор почасти відходить від усталених канонів біблійної екзегези, використовує неканонічні тексти, безкомпромісно викриває моральні вади суспільства, спростовує різні єретичні вчення. До феномена людського буття він підходить з православних позицій. Його антропоцентризм полягає у визнанні високого покликання людини та вер­ховенства розуму. Кирило Туровський намагається вирішити проблеми ду­ховного й матеріального, зовнішнього і внутрішнього в людині, осягнути природу почуттів і розуму, висвітлити пізнавальні можливості, розглянути категорії моральності, свободи і необхідності, сенсу життя, психології тощо. Він наголошує на ретельному вивченні Святого Письма, проникненні в його потаємну суть, на практичному втіленні у життя його настанов, здатних ушляхетнити та врятувати людину. Рай, створений Богом, охороняється Його законом; людина, наділена Богом здатністю мислення і фізичними властивостями, не повинна, з огляду на божественне призначення, порушу­вати усталені Богом норми, виявляти гордість. Це призводить до духовної й фізичної смерті. Туровський поділяє індивідів та окремі народи на зовнішні (язичницькі, чужі, тілесні) та внутрішні (християнські, "свої", духовні): перших приречено на смерть; другим дароване життя. Пізнання нерозривно пов’язане з моральними підвалинами; усі людські чесноти він виводить із сумирності. Найвищу мудрість знаходить у дотриманні християнського способу життя та правильному розумінні Св. Письма. Думки й діяння, не просякнуті духовністю, вважає гріховними. Розум, стверджує Кирило         Ту­ровський, повинен контролюватись і спрямовуватись вірою. Кваліфіковано й широко застосовує метод символіко-алегоричного тлумачення Біблії.
   Існує припущення, що саме Кирило Туровський є автором "Слова о полку Ігоревім". Це припущення, хоча й не знайшло достовірного підтверд­ження, поки що не спростоване. Характерна риса проповідей Кирила Ту­ровського — їхня розвинена символіка. На яскравих прикладах з життя природи він пояснює значення подій всесвітньої історії. Наприклад, оспівуючи Великдень, проводить духовні паралелі з образом весни: "Сьогодні сяють небеса, скидаючи темні хмари, як ризу, і проголошують ясним повітрям славу Бога — я говорю не про видиме небо, а про духовне, про апостолів, що... пізнали Бога та забули свій сум... й овіяні Святим Духом, возвіщають воскресіння Христове.
Сьогодні сонце піднімається у всій своїй красі і, радіючи, зогріває землю, бо Сонце Правди.   Христос повстав з гробу й рятує усіх, хто в нього вірує...
Весна є красна віра Христова, що оновлює через охрещення природу людську...
Земля є земля нашого єства, що прийняла до себе сім’я Божого сло­ва...породжує дух спасіння".
  Серед важливих моментів творчості Кирила Туровського слід вказати на його талант робити порівняння, наприклад: наука Божа — насіння, що сіється в серцях; гріхи - дикі звірі; земля труситься, зворушена гріхами людськими, хоче струсити з себе людей, як листя з дерева...
   Кирило Туровський запозичує свої алегорії від руської природи та побуту: в багатьох проповідях подає образ жінки-матері та дітей, які чекають на повернення батька, воїнів, котрі б’ються з ворогами, та ін.
  Писання Кирила Туровського надзвичайно поетичні, багаті на симво­ліку, алегоричні, метафористичні, частіше ;— це поезії в прозі: Слово на Фомину неділю ("Велика учителя и премудра сказателя..."), Слово про мироносиць ("Святого Кюрила мниа слово о сьнятии тела Христав с креста, и о мюроносицах..."), "Повесть Кирила... о белоризце человеце и о   мнишьстве...", а також ряд послань до князя Андрія Боголюбського.
 Алегоричною образністю відзначається "Кирила Мниа притча о человечестей души и телеси...", що нагадує своєрідний памфлет і спрямована проти ростовського єпископа-єретика Федора (Федорця) й, можливо, Ан­дрія Боголюбського. Узявши за основу талмудичне сказання про сліпця і хромця та казку з "Тисячі і одної ночі", автор зумів надати притчі злободен­ного політичного змісту, виступив проти сепаратистських устремлінь єпис­копа і князя. На творчості Кирила Туровського позначився вплив візантійсь­ких авторів: Іоанна Златоуста, Григорія Назіанзина, Єпіфанія Кіпрського, Феофіла Болгарського та ін. Проте давньоруський літератор умів талано­вито переосмислити запозичений сюжет чи образ і надати йому оригіналь­ного естетичного звучання.
   Вболіваючи за свою рідну землю, за Київську державу, Кирило Туровський у деяких проповідях особливо наголошує на першості Києва між усіма руськими містами, закликає князів до збереження миру і злагоди, на­водить як приклади діяння святих князів Бориса і Гліба й чернігівського князя Давида Святославича ("Слово про князів", після 1175 р.).
    Кирило Туровський у своїх повчаннях звертається до розуму людини, намагається визначити моральні критерії діяльності. За філософською кон­цепцією мислителя, Христос не віднімає волі, а лише надаючи людині мож­ливість дійти правди своїм власним шляхом, робить її вільною.
   Кирило Туровський, використовуючи євангельські тексти, подає кар­тину причетності Бога до світського життя, його служіння людству, дово­дить, що створення світу Богом і саме втілення Бога в людське єство здійсню­валося задля самої людини.
   За обсягом літературної спадщини, популярністю та майстерним володін­ням словом Кирило Туровський — найпомітніша постать духовного життя Київської Русі XII ст. Його суворо аскетичного характеру молитви є у вжитку до наших днів.
   У 1182 р. провідник залишив кафедру й останні місяці життя провів самітником. Твори Кирила Туровського мали неабияку популярність у середньо­вічному слов’янському світі. Не випадково в другій половині XIII ст. він був канонізований як святий. Його "Слова" аж до XVIII ст. часто входили до численних "Торжествеників", "Златоустів" поряд із творами найвизначні­ших візантійських авторів. 


ЛІТЕРАТУРА
Антонова М.Ф. Кирилл Туровский и Епифаний Премудрьый / М.Ф.Антонова // Тр. отд. древнерус. лит. АН СССР. — М.; Л., 1981. — Т. 36. — С. 16—26.

Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (сер. XII—сер. XIII ст.). / В.С.Горський ; АН України. Ін-т філософії. — К.: Наук, думка, 1993. — На багатьох сторінках книги згадується про Кирила Туровського.

Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского / И.П.Еремин // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1955. — Т.ХІ, 1956. — Т.ХІІ, 1957. — Т.ХІІІ, 1959.

Козлов С.В. Символико-аллегорическая образность сочинений Кирилла Туровского / С.В.Козлов ; МГУ им. М.В.Ломоносова. — М., 1990. — 24 с.

Колесов В.В. К характеристик позтического стиля Кирилла Туровского / В.В.Колесов // Тр. отд. древнерусс. лит. АН СССР. — М.; Л., 1981. — Т. 36. — С. ЗО—42.

Кирило Туровський (до 1130, за ін. даними — до 1134 — бл. 1182) // Українська літературна енциклопедія / редкол.: Дзеверін І.О. (відп. ред.) та ін. — К., 1988. — Т. 2. —С. 464.

Кирило Туровський, єп. Турівський (до 1182 р.) // Енциклопедія українознавства : словник. частина / Наук, т-во ім.Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — Перевид. в Україні. —Л., 1996.— Т. 3. — С. 1031.

Кирило Туровський (Турівський між 1130 і 1134 — не пізніше 1182) // Довідник з історії України (А-Я) : посіб. для серед, загальноосвіт. навч. закл. / за заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. — 2-ге вид. — К.: Генеза. — С. 307.

Немає коментарів:

Дописати коментар