вівторок, 24 березня 2015 р.

Любомир Андрійович Глінка

   Вже спливло майже двадцять років відтоді, як із нами немає дорогого нам Любомира Андрійовича Глінки — співака-артиста, здібного керівника мистецьких закладів, викладача співів музичного училища ім. Д. Ревуцького, людини великих чеснот і широкої люблячої душі, сповненої життєдайної сили та якоїсь особливої внутрішньої краси серця. В сутності пана Любомира були дивна таїна любові до людини і безкорисливе бажання зробити їй хоч щось маленьке, але гарне й таке потрібне. Його постійна лагідна усмішка, сяючі блиском трохи примружені очі, кріпка, великого зросту статура в поєднанні з бандурно-розкатним бас-баритоном розчулювали серце кожного так, що ми повністю довіряли йому свої сокровенні радощі і скорботи й отримували від нього щирі та добрі поради й допомогу. 

  Поринаючи у свою далеку вісімнадцятилітню юність, я пригадую першу зустріч із Любомиром Глінкою. Це був 1958 рік. Обласна філармонія тоді ще розташовувалась у Єлецькому монастирі. Сонячного літнього ранку, за порадою когось із музикантів, я схвильовано ніс до філармонії свій перший твір — пісню на вірші Кузьми Журби «Місто на Десні». Біля входу стояли ще не знайомі мені хлопці та дівчата у вишиванках. Ізсередини було чути, як грає бандура.
  Серед усіх виділявся кремезний, іще молодий чоловік, який спитав, до кого я прийшов. «Пісню вам приніс», — зніяковіло й невпевнено сказав я. «Пісні нам потрібні, показуй ноти», — забажав він. А коли побачив там моє прізвище, назвав і себе: «Любомир Андрійович Глінка, художній керівник обласної філармонії». Так відбулася моя перша зустріч із Любомиром Андрійовичем у теплому оточенні тодішнього ансамблю бандуристів. У пана Любомира я знайшов до себе увагу й підтримку. Мою пісню він нікому не дав, а виконав особисто, ще й записав на обласному радіо та порекомендував її до друку в газеті «Деснянська правда». Не знаю, чи зберігся цей запис, але ще й досі я чую його голос.
Дивлюсь на місто і радію,
І в пісні славлю ці часи.
І серцем знову молодію
Од юності його й краси.

  Ця перша моя зустріч із Глінкою скоро переросла у творчі й особисті стосунки впродовж усього його життя. Я щасливий від того, що мав такого близького старшого товариша, артиста-співака, в чиєму творчому доробку була ціла низка вокальних класичних творів і народних пісень.
  Діапазон голосу Любомира Глінки (бас-баритон) дозволяв йому виконувати різноманітний репертуар, значна частина котрого була набутком під час навчання в Київській консерваторії. Це оперні арії, народні пісні.
   Був такий випадок у 1965 році. Під час гастролей по Сибіру автобус із бригадою потрапив у дорожню аварію — перевернувся у кювет. Людей урятував великий сніговий замет, але травмовані були всі. Проте наступного дня в Томську концерт зірвано не було, хоча Любомир Глінка постраждав найбільше (травма голови й тяжка травма колінної чашечки). Та коли він вийшов на сцену з палицею й перебинтованою головою і на весь великий палац залунав його голос, то вся зала підвелася, вітаючи мужність артистів. Тоді був аншлаг, а містом поширювалися плітки, що вся бригада розбилася.
  Різнобарвними й насиченими були життя і біографія артиста.
  Любомир Андрійович Глінка народився 1925 року в містечку Ранній Ранок на станції Гейковка Дніпропетровської області в родині залізничника, яка переселилася з Воронезької губернії. Музичні здібності успадкував від матері, українки за походженням, котра добре виконувала народні пісні. Любомир співав удома з матір’ю, потім у шкільній самодіяльності у Кривому Розі, куди переїхала сім’я. Під час Великої Вітчизняної війни воював у складі 42-го гвардійського артилерійського полку 6-го гвардійського корпусу. Був топографом-розвідником, потім – командиром відділення розвідки (3-й Український фронт). Брав участь у звільненні України, Болгарії, Румунії, Угорщини, нагороджений бойовими медалями та орденом, закінчив війну в Румунії. У 1946 році на конкурсі військової самодіяльності Любомир Глінка став переможцем, і йому запропонували роботу співака в ансамблі пісні і танцю Південної групи військ, де він працював солістом і хористом до 1952 року, з гастролями побував у Болгарії, Угорщині, Австрії, об’їздив усю Румунію. Тут у місті Констанці силами ансамблю була поставлена опера М. Лисенка «Наталка Полтавка», де Любомир Глінка виконував партію Виборного. Опера йшла з великим успіхом. Але у Любомира було дуже велике бажання вчитися.
   З 1952 по 1957 рік він здобував музичну освіту в Київській консерваторії ім. П. Чайковського на вокальному факультеті у класі професора Івана Сергійовича Паторжинського. Під час навчання працював співаком у хорі Радіокомітету й керував самодіяльним хором Дарницького фармацевтичного заводу. У 1957-му закінчив консерваторію з кваліфікацією «концертно-камерний співак та викладач». Рік працював в «Укргастрольбюро» й був запрошений на вакантну посаду художнього керівника Чернігівської філармонії. На цій посаді працював із 1958 по 1964 рік. За час своєї роботи значно розширив, зміцнив ансамбль бандуристів, заснував лекторійні бригади для пропагування музичного мистецтва, став ініціатором та організатором проведення великих свят мистецтв на стадіоні для мешканців Чернігова, на які запрошували видатних митців — співаків, артистів театру й кіно. Багато уваги приділяв розвитку самодіяльного вокально-хорового мистецтва, надавав особисто всіляку допомогу керівникам самодіяльних колективів на семінарах підготовки керівників художньої самодіяльності в районних центрах, прослуховував молодих самодіяльних співаків і рекомендував їх на навчання. При відкритті в 1960 році Чернігівського музичного училища Любомирові Андрійовичу запропонували посаду директора, але він дуже любив працювати з творчими колективами, тому відмовився, а на цю посаду рекомендував В. І. Полевика.
   З 1964 по 1966 рік був солістом філармонії, з гастролями об’їздив Україну, Сибір. Центральну Росію. З 1966 року по 1968-й працював директором Чернігівської філармонії. Це були роки розквіту гастрольної діяльності.
   З 1968 по 1985 рік – викладач вокалу в Чернігівському музичному училищі й багато років співав у чоловічій капелі Чернігівської фабрики музичних інструментів. Останній раз виступав на ювілейному вечорі в театрі до 50-річчя Перемоги 8 травня 1995-го. 16 жовтня 1996 року помер від тяжкої хвороби легенів, початок якої здобув під час війни при форсуванні Дунаю взимку 1945-го.
    Шановні друзі, близькі й далекі, всі, хто знав Любомира Андрійовича, бережіть у своїх серцях світлу пам’ять про цю непересічну людину, розповідайте нащадкам про те, що був такий Любомир Глінка, котрий свій талант, усі свої сили та любов сповна віддав, аби звучала українська пісня.

Іван ЗАЖИТЬКО,
композитор
Чернігів

Джерело: Хвиля Десни. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар