вівторок, 7 липня 2015 р.

Геннадій Іванович Карамзін

   Меморіальні дошки стали для городян ма­ленькими зірочками, що розсіюють тем­ряву пройдешнього, повертають із небуття образ людини, яка не просто гідно пройшла життє­вий шлях, а й віддано працювала для благополуччя Прилук та жителів міста. Саме таким скоромним трудівником був статський радник, податковий ін­спектор Прилуцького та Пирятинського повітів Геннадій Іванович Карамзін, чиє ім'я неодноразово звучало під час урочистого відкриття меморіальної дошки на розі вулиць Земської та Костянтинівської. У його садибі минули дитинство та юність Маслових — Сергія, Ганни, Василя, Анастасії, Володимира, він став справжнім батьком нерідним дітям, виховав, вивчив, допоміг знайти свою стежину в житті та зро­бив усе, щоб майбутнє дітей стало щасливим.
  До речі, дата відкриття дошки була обрана неви­падково: 15 червня 1945 року перестало битися сер­це Геннадія Івановича, а через 70 років прилучани віддали шану його пам'яті, повернувши з небуття його ім'я. Тож настав час детальніше розповісти про життя та працю Г.І. Карамзіна, котрий вважав Прилуки рідним містом, дбав про його добробут, у пекельні 1917-1922 роки регулярно ходив на службу, щоб зберегти від руйнації фінансову систему повіту.

   Батьківщиною Геннадія Івановича був Вольськ Саратовської губернії, де його батько, небагатий чиновник, працював у казначействі. Чотирнадцяти­річним хлопцем після раптової смерті батька Генна­дій повинен був піти працювати: пенсії за померлого не вистачало родині, що складалася з літньої мате­рі та дівчинки-інваліда. Допомогли співробітники батька, влаштувавши хлопця перепищиком паперів у одній із міських контор, куди він ішов увечері піс­ля закінчення занять у реальному училищі.
  Без сумніву, освіта була ґрунтовною, про що свід­чать посади, які займав Г. Карамзін: до переїзду в Прилуки він служив у Самарській та Володимирівській казенних палатах чиновником 12-го класу, по­тім — чиновником особливих доручень, бухгалтером Муромського, казначейства, податковим інспекто­ром Чембаро-Крепського повіту Пензенської гу­бернії. У 1895 році отримав переведення до нашого міста.
   Знайомство з Прилуцьким та Пирятинським повітами Геннадій Іванович почав не з документації, а з безпосереднього відвідання промислових підпри­ємств, з'ясування їх потужностей, а відповідно й податку, котрий піде на розвиток міста. Бухгалтерію Іченського спиртового заводу вела Ганна Маслова. Її чоловік, співвласник підприємства, помер,            зали­шивши вдову з п'ятьма дітьми без засобів до існу­вання. Знайомство Ганни та Геннадія з часом пере­росло в кохання, хоча Олімпіада Іванівна, мати Ка­рамзіна, була проти шлюбу сина із жінкою, єдиний капітал якої - діти від 7 до 14 років. Переборовши всі забобони й перепони на шляху до заручення, у липні 1897 року Маслова та Карамзін створили єди­ну сім'ю. На розі двох вулиць три будинки стали са­дибою податкового інспектора, де оселилися в окре­мих флігелях Олімпіада Іванівна з донькою, діти Івана Маслова, тепер уже рідні Геннадію Івановичу, а в головному будинку через деякий час задзвенять голоси малечі - Ніни та Тетянки, молодих паростків великої родини Маслових-Карамзіних.
   У роки лихоліття, коли Прилуки переходили з рук у роки то більшовиків, то денікінців, то інших фор­мувань, Карамзін регулярно потрапляв до в'язниці за співпрацю з попереднім урядом. Останній арешт призвів до тяжкого захворювання, подолавши яке Геннадій Іванович знов очолив фінансовий відділ Прилуцького виконавчого комітету.
   Фахові знання Г.І. Карамзіна не підлягали сум­ніву, як і його принциповість і виняткова чесність, що було неодноразово відзначено владою. У 1921 році він був мобілізований на роботу по виявленню прихованої землі в нашому повіті, тобто радянська влада не піддавала сумніву порядність царського чиновника досить високого рангу в проведенні над­звичайно складного й болючого для селянства пи­тання. Через кілька місяців на губернську нараду податківців від Прилук було призначено тільки Ка­рамзіна, а у 1923 році Колегією Народного комісарі­ату фінансів за успішну податкову роботу інспектор отримав срібний годинник із вигравіруваним відпо­відним написом. У наступних роках як досвідчений податківець він був відряджений на наради до Хар­кова та Москви.
   Час минав, усе важче було Геннадію Івановичу ви­конувати свої.обов'язки, хоча поруч.працював Іван Семенович Клочко, випускник Петербурзького по­літехнічного інституту, чоловік доньки Ніни. У 1927 році Карамзін подав заяву до окружного фінвідділу про бажання вийти на пенсію за станом здоров'я, а професійний стаж податкового інспектора на той час був немалим — 44 роки.
   У народі кажуть: щоб виправдати своє буття на землі, людина повинна побудувати дім, посадити дерево й виростити дитину. Геннадій Іванович Ка­рамзін не тільки виконав ці умови, а й зробив усе, щоб примножити бюджет міста й повіту, щоб за най­тяжчих умов життя Прилуки не опинялися в борго­вій ямі.
   Відкриття меморіальної дошки таким чином по­вернуло прилучанам згадку про одного з гідних си­нів нашого міста.

Джерело: Олена Клочко Повернення з небуття / Олена Клочко // Град Прилуки. - 2015. -        24 червня. - С. 4.


Немає коментарів:

Дописати коментар