Меморіальні дошки стали для городян маленькими зірочками, що розсіюють темряву пройдешнього, повертають із небуття образ людини, яка не просто гідно пройшла життєвий шлях, а й віддано працювала для благополуччя Прилук та жителів міста. Саме таким скоромним трудівником був статський радник, податковий інспектор Прилуцького та Пирятинського повітів Геннадій Іванович Карамзін, чиє ім'я неодноразово звучало під час урочистого відкриття меморіальної дошки на розі вулиць Земської та Костянтинівської. У його садибі минули дитинство та юність Маслових — Сергія, Ганни, Василя, Анастасії, Володимира, він став справжнім батьком нерідним дітям, виховав, вивчив, допоміг знайти свою стежину в житті та зробив усе, щоб майбутнє дітей стало щасливим.
До речі, дата відкриття дошки була обрана невипадково: 15 червня 1945 року перестало битися серце Геннадія Івановича, а через 70 років прилучани віддали шану його пам'яті, повернувши з небуття його ім'я. Тож настав час детальніше розповісти про життя та працю Г.І. Карамзіна, котрий вважав Прилуки рідним містом, дбав про його добробут, у пекельні 1917-1922 роки регулярно ходив на службу, щоб зберегти від руйнації фінансову систему повіту.
До речі, дата відкриття дошки була обрана невипадково: 15 червня 1945 року перестало битися серце Геннадія Івановича, а через 70 років прилучани віддали шану його пам'яті, повернувши з небуття його ім'я. Тож настав час детальніше розповісти про життя та працю Г.І. Карамзіна, котрий вважав Прилуки рідним містом, дбав про його добробут, у пекельні 1917-1922 роки регулярно ходив на службу, щоб зберегти від руйнації фінансову систему повіту.
Батьківщиною Геннадія Івановича був Вольськ Саратовської губернії, де його батько, небагатий чиновник, працював у казначействі. Чотирнадцятирічним хлопцем після раптової смерті батька Геннадій повинен був піти працювати: пенсії за померлого не вистачало родині, що складалася з літньої матері та дівчинки-інваліда. Допомогли співробітники батька, влаштувавши хлопця перепищиком паперів у одній із міських контор, куди він ішов увечері після закінчення занять у реальному училищі.
Без сумніву, освіта була ґрунтовною, про що свідчать посади, які займав Г. Карамзін: до переїзду в Прилуки він служив у Самарській та Володимирівській казенних палатах чиновником 12-го класу, потім — чиновником особливих доручень, бухгалтером Муромського, казначейства, податковим інспектором Чембаро-Крепського повіту Пензенської губернії. У 1895 році отримав переведення до нашого міста.
Знайомство з Прилуцьким та Пирятинським повітами Геннадій Іванович почав не з документації, а з безпосереднього відвідання промислових підприємств, з'ясування їх потужностей, а відповідно й податку, котрий піде на розвиток міста. Бухгалтерію Іченського спиртового заводу вела Ганна Маслова. Її чоловік, співвласник підприємства, помер, залишивши вдову з п'ятьма дітьми без засобів до існування. Знайомство Ганни та Геннадія з часом переросло в кохання, хоча Олімпіада Іванівна, мати Карамзіна, була проти шлюбу сина із жінкою, єдиний капітал якої - діти від 7 до 14 років. Переборовши всі забобони й перепони на шляху до заручення, у липні 1897 року Маслова та Карамзін створили єдину сім'ю. На розі двох вулиць три будинки стали садибою податкового інспектора, де оселилися в окремих флігелях Олімпіада Іванівна з донькою, діти Івана Маслова, тепер уже рідні Геннадію Івановичу, а в головному будинку через деякий час задзвенять голоси малечі - Ніни та Тетянки, молодих паростків великої родини Маслових-Карамзіних.
У роки лихоліття, коли Прилуки переходили з рук у роки то більшовиків, то денікінців, то інших формувань, Карамзін регулярно потрапляв до в'язниці за співпрацю з попереднім урядом. Останній арешт призвів до тяжкого захворювання, подолавши яке Геннадій Іванович знов очолив фінансовий відділ Прилуцького виконавчого комітету.
Фахові знання Г.І. Карамзіна не підлягали сумніву, як і його принциповість і виняткова чесність, що було неодноразово відзначено владою. У 1921 році він був мобілізований на роботу по виявленню прихованої землі в нашому повіті, тобто радянська влада не піддавала сумніву порядність царського чиновника досить високого рангу в проведенні надзвичайно складного й болючого для селянства питання. Через кілька місяців на губернську нараду податківців від Прилук було призначено тільки Карамзіна, а у 1923 році Колегією Народного комісаріату фінансів за успішну податкову роботу інспектор отримав срібний годинник із вигравіруваним відповідним написом. У наступних роках як досвідчений податківець він був відряджений на наради до Харкова та Москви.
Час минав, усе важче було Геннадію Івановичу виконувати свої.обов'язки, хоча поруч.працював Іван Семенович Клочко, випускник Петербурзького політехнічного інституту, чоловік доньки Ніни. У 1927 році Карамзін подав заяву до окружного фінвідділу про бажання вийти на пенсію за станом здоров'я, а професійний стаж податкового інспектора на той час був немалим — 44 роки.
У народі кажуть: щоб виправдати своє буття на землі, людина повинна побудувати дім, посадити дерево й виростити дитину. Геннадій Іванович Карамзін не тільки виконав ці умови, а й зробив усе, щоб примножити бюджет міста й повіту, щоб за найтяжчих умов життя Прилуки не опинялися в борговій ямі.
Відкриття меморіальної дошки таким чином повернуло прилучанам згадку про одного з гідних синів нашого міста.
Джерело: Олена Клочко Повернення з небуття / Олена Клочко // Град Прилуки. - 2015. - 24 червня. - С. 4.
Без сумніву, освіта була ґрунтовною, про що свідчать посади, які займав Г. Карамзін: до переїзду в Прилуки він служив у Самарській та Володимирівській казенних палатах чиновником 12-го класу, потім — чиновником особливих доручень, бухгалтером Муромського, казначейства, податковим інспектором Чембаро-Крепського повіту Пензенської губернії. У 1895 році отримав переведення до нашого міста.
Знайомство з Прилуцьким та Пирятинським повітами Геннадій Іванович почав не з документації, а з безпосереднього відвідання промислових підприємств, з'ясування їх потужностей, а відповідно й податку, котрий піде на розвиток міста. Бухгалтерію Іченського спиртового заводу вела Ганна Маслова. Її чоловік, співвласник підприємства, помер, залишивши вдову з п'ятьма дітьми без засобів до існування. Знайомство Ганни та Геннадія з часом переросло в кохання, хоча Олімпіада Іванівна, мати Карамзіна, була проти шлюбу сина із жінкою, єдиний капітал якої - діти від 7 до 14 років. Переборовши всі забобони й перепони на шляху до заручення, у липні 1897 року Маслова та Карамзін створили єдину сім'ю. На розі двох вулиць три будинки стали садибою податкового інспектора, де оселилися в окремих флігелях Олімпіада Іванівна з донькою, діти Івана Маслова, тепер уже рідні Геннадію Івановичу, а в головному будинку через деякий час задзвенять голоси малечі - Ніни та Тетянки, молодих паростків великої родини Маслових-Карамзіних.
У роки лихоліття, коли Прилуки переходили з рук у роки то більшовиків, то денікінців, то інших формувань, Карамзін регулярно потрапляв до в'язниці за співпрацю з попереднім урядом. Останній арешт призвів до тяжкого захворювання, подолавши яке Геннадій Іванович знов очолив фінансовий відділ Прилуцького виконавчого комітету.
Фахові знання Г.І. Карамзіна не підлягали сумніву, як і його принциповість і виняткова чесність, що було неодноразово відзначено владою. У 1921 році він був мобілізований на роботу по виявленню прихованої землі в нашому повіті, тобто радянська влада не піддавала сумніву порядність царського чиновника досить високого рангу в проведенні надзвичайно складного й болючого для селянства питання. Через кілька місяців на губернську нараду податківців від Прилук було призначено тільки Карамзіна, а у 1923 році Колегією Народного комісаріату фінансів за успішну податкову роботу інспектор отримав срібний годинник із вигравіруваним відповідним написом. У наступних роках як досвідчений податківець він був відряджений на наради до Харкова та Москви.
Час минав, усе важче було Геннадію Івановичу виконувати свої.обов'язки, хоча поруч.працював Іван Семенович Клочко, випускник Петербурзького політехнічного інституту, чоловік доньки Ніни. У 1927 році Карамзін подав заяву до окружного фінвідділу про бажання вийти на пенсію за станом здоров'я, а професійний стаж податкового інспектора на той час був немалим — 44 роки.
У народі кажуть: щоб виправдати своє буття на землі, людина повинна побудувати дім, посадити дерево й виростити дитину. Геннадій Іванович Карамзін не тільки виконав ці умови, а й зробив усе, щоб примножити бюджет міста й повіту, щоб за найтяжчих умов життя Прилуки не опинялися в борговій ямі.
Відкриття меморіальної дошки таким чином повернуло прилучанам згадку про одного з гідних синів нашого міста.
Джерело: Олена Клочко Повернення з небуття / Олена Клочко // Град Прилуки. - 2015. - 24 червня. - С. 4.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.