Пробачте, матусі!

Як боляче дітям батьків хоронити,
Хоча вже віджили старенькі свій вік,
Та ще тяжче ненькам, коли гинуть діти,
Яким лиш минув вісімнадцятий рік.

Від розпачу й болю матусі заплачуть,
Та вже не повернеш загиблих синів,
Вони більше неньку свою не побачать,
Не буде в них світлих і радісних днів.

Сини боронити пішли Батьківщину,
Щоб наші нащадки у мирі жили,
І кожна матуся молилась за сина,
Щоб він повернувся додому живим.

Пробачте, матусі, за чорні хустини,
І ти, земле вкраїнська, пробач,
Що гинуть найкращі сини України,
Ми так хочем чути ваш сміх, а не плач.
 
                                        (Микола Фурс)