Серед плеяди чернігівських губернаторів Олександр Костянтинович Анастасьєв займає особливе місце. На відміну від багатьох інших високопосадовців, які непомітно промайнули на небосхилі чернігівської історії ХІХ ст., постать Анастасьєва залишається доволі неординарною та суперечливою. З одного боку, в історію він увійшов як людина енергійна та амбітна, а з іншого деякі сучасники вважали його «губернатором-самодуром» та хабарником. Походив Олександр Костянтинович з дворян Херсонської губернії, був сином К. М. Анастасьєва та М. П. Мавроміхалі.
Освіту отримав у приватному навчальному закладі. З 1854 по 1861 рр. він перебував на військовій службі. Учасник оборони Севастополя під час Східної (Кримської) війни 1853–1856 рр., згодом у 1866–1873 рр. він служив на різних посадах у Царстві Польському. Призначався плоцьким (1877–1881) та тамбовським (1881–1882) віце-губернатором, пермським (1882–1884) губернатором. У 1884–1885 рр. був членом Особливої комісії для складання проектів місцевого управління під головуванням М. С. Коханова. З 11.04.1885 по 22.07.1892 він обіймав посаду чернігівського губернатора. Сім років губернаторства були доволі значним терміном, адже більшість очільників чернігівської губернії не затримувалася на посаді більше 1-3 років. Саме тому Анастасьєв встиг зробити значно більше деяких своїх попередників. Опікувався Олександр Костянтинович благоустроєм Чернігова, збереженням його храмів, створенням хорового колективу при Вознесенській церкві, розташованій неподалік від губернаторського будинку в Чернігові. За часів його губернаторства облаштовано сквер на гімназичній площі (1885), де було встановлено погруддя О. С. Пушкіну (1900).
Освіту отримав у приватному навчальному закладі. З 1854 по 1861 рр. він перебував на військовій службі. Учасник оборони Севастополя під час Східної (Кримської) війни 1853–1856 рр., згодом у 1866–1873 рр. він служив на різних посадах у Царстві Польському. Призначався плоцьким (1877–1881) та тамбовським (1881–1882) віце-губернатором, пермським (1882–1884) губернатором. У 1884–1885 рр. був членом Особливої комісії для складання проектів місцевого управління під головуванням М. С. Коханова. З 11.04.1885 по 22.07.1892 він обіймав посаду чернігівського губернатора. Сім років губернаторства були доволі значним терміном, адже більшість очільників чернігівської губернії не затримувалася на посаді більше 1-3 років. Саме тому Анастасьєв встиг зробити значно більше деяких своїх попередників. Опікувався Олександр Костянтинович благоустроєм Чернігова, збереженням його храмів, створенням хорового колективу при Вознесенській церкві, розташованій неподалік від губернаторського будинку в Чернігові. За часів його губернаторства облаштовано сквер на гімназичній площі (1885), де було встановлено погруддя О. С. Пушкіну (1900).
З появою нового чернігівського губернатора у представників міської влади відразу з’явилися проблеми. Одного спекотного літнього дня, коли була значна небезпека виникнення пожежі у місті, зникла у повному складі пожежна команда. Виявилося, що вся вона була біля губернаторського будинку, де поливала квіти на клумбах та дорогу навколо. Саме так Анастасьєв турбувався про самопочуття своєї хворої дружини. Міський голова Василь Хижняков пояснив йому, що це єдина пожежна команда у місті і її відсутність може призвести до трагічних наслідків. Про губернатора ходила погана слава, що він бив підлеглих та був людиною нестриманою.
Найбільшого резонансу у 1889–1891 рр. набула проведена за ініціативою губернатора чергова реставрація старовинних чернігівських кафедральних соборів Спасо-Преображенського та Борисоглібського. Братія кафедрального собору, обираючи на посаду церковного старости Спасо-Преображенського собору впливового Анастасьєва, сподівалася на його сприяння справі відновлення старовинної пам’ятки. І вони не помилилися.
Губернатор розпочав активну кампанію зі збирання коштів. Він звернувся з палкою відозвою, яка була надрукована на сторінках місцевих друкованих видань та продубльована, навіть, у загальноросійських. Зокрема, на сторінках щомісячного історичного видання «Русская старина» у лютому 1890 р. під назвою: «Воззвание к пожертвованиям на благоустроение Черниговского кафедрального собора церквей Спасова Преображения и Борисоглебской». У емоційному зверненні губернатор сподівався на розуміння громадян та розраховував на різноманітні пожертви, як на: «…избытки, коими благословил кого щедрый Господь, так и лепты от скудности своей, подобно вдове Евангельской». Відозва була побудована як історична довідка, яка доводила унікальність та стародавність кафедральних соборів. Саме таке подання історичної інформації повинно було викликати у читачів почуття гордості та спонукати їх до надання благодійних внесків на реставрацію соборів. Під документом стояв підпис соборного старости, чернігівського губернатора О. К. Анастаcьєва. Пожертви потрібно було присилати на його ім’я до Чернігова. Прізвища благодійників друкувалися на сторінках «Черниговских епархиальных известий» із зазначенням суми внесків.
Завдяки зібраним Анастасьєвим коштам у 1889 р. Борисоглібський собор був розписаний у так званому візантійському стилі ХІІ ст. Всі стіни, карнизи, арки та стеля були прикрашені яскравими різнокольоровими орнаментами, виконаними за малюнками відомої збірки візантійських та давньоруських орнаментів під редакцією князя Григорія Григоровича Гагаріна. Крім орнаментальних розписів у соборі було виконано ще 23 живописні священні зображення на золотистому фоні також в орнаментальному різнокольоровому обрамленні. У 1890 р. за ініціативою Анастасьєва поновили та визолотили іконостас, виготовлений відомою в Росії пешехонівською іконописною майстернею ще у 60-х рр. ХІХ ст. Середній ярус із зображеннями чотирьох євангелістів був знятий. Іконостас зменшили так, що від нього залишилися лише півтора яруси. Зняті ікони були розміщені в інших частинах собору, зокрема, у печері Феодосія. Всі роботи з реставрації іконостасу проводилися під керівництвом відомого київського іконописного майстра Олександра Івановича Мурашка. Пониження рівня іконостасу була зроблено навмисно, щоб відкрити новий настінний розпис вівтарної частини Борисоглібського собору, де можна було побачити чудовий образ Богородиці з немовлям, який був копією зі зворушливого сюжету, виконаного відомим художником В. М. Васнецовим у Володимирському соборі в Києві. Видатний художник відійшов від традиційного образу Богородиці та зробив своєрідне, оригінальне трактування. Запрестольне зображення Богородиці у Володимирському соборі вражало сучасників. Розписи, виконані Васнецовим, були настільки популярними, що у багатьох храмах Росії з’являються подібні зображення.
У 1890–1891 рр. стараннями губернатора О. К. Анастасьєва собор відремонтовано ззовні, причому у нішах куполів на золотистому фоні були виконані зображення святих. Таким чином, живописні композиції прикрашали стіни собору як в інтер’єрі, так і в екстер’єрі. Цікаво, що історики минулого доволі високо оцінили реставрацію Борисоглібського собору. Одночасно більш критично оцінювали вони ремонт у Спасо-Преображенському соборі, де ремонтні роботи розпочалися раніше, ніж чернігівський архієпископ встиг узгодити всі питання зі Святішим Синодом та російськими науковими товариствами. З травня місяця 1889 р. планувалось зробити парове опалення у холодному храмі, відремонтувати дах та визолотити бані, прибудувати до соборної дзвіниці крамницю для продажу ікон. У відповідь на рапорт чернігівського архієпископа Святіший Синод, зважаючи на древність собору, вимагав надати проекти реставрації, фотоматеріали, кошториси на заплановані роботи та узгодити їх з історичними та археологічними науковими товариствами Росії. Крім того, необхідно було вказати джерело фінансування для вищезгаданих робіт. Преосвященний Веніамін Биковський відразу повідомив губернатора про цей лист Синоду, але було вже пізно, адже роботи йшли повним ходом без усіляких проектів та узгоджень. Анастасьєв запевняв, що згідно з уставом духовних консисторій без дозволу Синоду не можна робити «исправления, возобновления и изменения живописи и других предметов давнего времени, а в черниговском кафедральном соборе никаких изменений давних предметов и древней живописи не делается». Який вихід було знайдено в цій ситуації невідомо, але губернатор особисто їздив до Санкт-Петербургу та, імовірно, владнав ці проблеми, використавши всі свої зв’язки. Роботи тривали і завершилися у 1891 році. У доповіді кафедрального протоієрея Іоанна Платонова від 18 лютого 1892 року чернігівському архієпископу Веніаміну Биковському повідомлялося про завершення робіт з ремонту та золочення бань та шпилів собору. Парове опалення не було встановлено в ході ремонтів 1889–1891 рр. Наприкінці ХІХ ст. в російській архітектурі панував псевдоросійський стиль, який був пов’язаний з великим інтересом у суспільстві довітчизняної історії. Зведення прикрас-кокошників у цьому стилі навколо бічних шпилів хоча і не відповідало архітектурі давньоруського храму, але було співзвучно своєму часу. У подібному ж стилі було виконано декоративний ґанок іконно-книжкової крамниці, прибудований до західної частини соборної дзвіниці. Крім того, було поновлено іконостас Спасо-Преображенського собору Олександром Мурашком, який мав свою майстерню у Чернігові. За роботою майстра пильно спостерігав губернатор, який двічі на день заходив до собору. Для служителів храму були придбані нові облачення та оновлені шість старовинних Євангелій. Восени 1889 року навколо собору за наказом губернатора на цвинтарі кафедрального собору було насаджено багато фруктових дерев.
Сучасники Анастасьєва вважали, що було зібрано біля ста тисяч рублів, причому значна частина суми осіла у «кишені» губернатора. За переказами, коли соборний протоієрей забажав отримати звіт про витрачені суми, розлючений губернатор показав йому дулю зі словами: «Ось тобі звіт!». Поряд з цим чернігівський архієпископ високо оцінив внесок губернатора у справу відновлення храмів. Повною протилежністю свого чоловіка була дружина Анастасьєва, Тетяна Данилівна. Вона була щедрою благодійницею та куратором дитячого притулку при кафедральному соборі. У 1890 році у Спасо-Преображенському соборі після виснажливої хвороби її відспівували у присутності городян та можновладців губернії. Олександр Костянтинович виконував обов’язки губернатора до 22 липня 1892 року, а потім повернувся до Петербургу. Але кожного літа повертався на відпочинок до Чернігівщини. У мальовничому містечку-курорті Любечі в маєтку графа Григорія Милорадовича він помер 15 серпня 1900 року. Так завершився життєвий шлях губернатора Олександра Костянтиновича Анастасьєва. Хто він був: «самодур» чи «дамський угодник», запальний та нестриманний чи турботливий та ніжний чоловік своєї хворої дружини, хабарник чи шанувальник історії та пам’яток? Він був різним, людиною неординарною та суперечливою, яка була породженням свого історичного часу та свого середовища.
На фото: чернігівський губернатор Олександр Анастасьєв; Борисоглібський собор, початок ХХ ст.; загальний вигляд вівтарної частини Борисоглібського собору, поч. ХХ ст.; Соборна площа, ХІХ ст.
Найбільшого резонансу у 1889–1891 рр. набула проведена за ініціативою губернатора чергова реставрація старовинних чернігівських кафедральних соборів Спасо-Преображенського та Борисоглібського. Братія кафедрального собору, обираючи на посаду церковного старости Спасо-Преображенського собору впливового Анастасьєва, сподівалася на його сприяння справі відновлення старовинної пам’ятки. І вони не помилилися.
Губернатор розпочав активну кампанію зі збирання коштів. Він звернувся з палкою відозвою, яка була надрукована на сторінках місцевих друкованих видань та продубльована, навіть, у загальноросійських. Зокрема, на сторінках щомісячного історичного видання «Русская старина» у лютому 1890 р. під назвою: «Воззвание к пожертвованиям на благоустроение Черниговского кафедрального собора церквей Спасова Преображения и Борисоглебской». У емоційному зверненні губернатор сподівався на розуміння громадян та розраховував на різноманітні пожертви, як на: «…избытки, коими благословил кого щедрый Господь, так и лепты от скудности своей, подобно вдове Евангельской». Відозва була побудована як історична довідка, яка доводила унікальність та стародавність кафедральних соборів. Саме таке подання історичної інформації повинно було викликати у читачів почуття гордості та спонукати їх до надання благодійних внесків на реставрацію соборів. Під документом стояв підпис соборного старости, чернігівського губернатора О. К. Анастаcьєва. Пожертви потрібно було присилати на його ім’я до Чернігова. Прізвища благодійників друкувалися на сторінках «Черниговских епархиальных известий» із зазначенням суми внесків.
Завдяки зібраним Анастасьєвим коштам у 1889 р. Борисоглібський собор був розписаний у так званому візантійському стилі ХІІ ст. Всі стіни, карнизи, арки та стеля були прикрашені яскравими різнокольоровими орнаментами, виконаними за малюнками відомої збірки візантійських та давньоруських орнаментів під редакцією князя Григорія Григоровича Гагаріна. Крім орнаментальних розписів у соборі було виконано ще 23 живописні священні зображення на золотистому фоні також в орнаментальному різнокольоровому обрамленні. У 1890 р. за ініціативою Анастасьєва поновили та визолотили іконостас, виготовлений відомою в Росії пешехонівською іконописною майстернею ще у 60-х рр. ХІХ ст. Середній ярус із зображеннями чотирьох євангелістів був знятий. Іконостас зменшили так, що від нього залишилися лише півтора яруси. Зняті ікони були розміщені в інших частинах собору, зокрема, у печері Феодосія. Всі роботи з реставрації іконостасу проводилися під керівництвом відомого київського іконописного майстра Олександра Івановича Мурашка. Пониження рівня іконостасу була зроблено навмисно, щоб відкрити новий настінний розпис вівтарної частини Борисоглібського собору, де можна було побачити чудовий образ Богородиці з немовлям, який був копією зі зворушливого сюжету, виконаного відомим художником В. М. Васнецовим у Володимирському соборі в Києві. Видатний художник відійшов від традиційного образу Богородиці та зробив своєрідне, оригінальне трактування. Запрестольне зображення Богородиці у Володимирському соборі вражало сучасників. Розписи, виконані Васнецовим, були настільки популярними, що у багатьох храмах Росії з’являються подібні зображення.
У 1890–1891 рр. стараннями губернатора О. К. Анастасьєва собор відремонтовано ззовні, причому у нішах куполів на золотистому фоні були виконані зображення святих. Таким чином, живописні композиції прикрашали стіни собору як в інтер’єрі, так і в екстер’єрі. Цікаво, що історики минулого доволі високо оцінили реставрацію Борисоглібського собору. Одночасно більш критично оцінювали вони ремонт у Спасо-Преображенському соборі, де ремонтні роботи розпочалися раніше, ніж чернігівський архієпископ встиг узгодити всі питання зі Святішим Синодом та російськими науковими товариствами. З травня місяця 1889 р. планувалось зробити парове опалення у холодному храмі, відремонтувати дах та визолотити бані, прибудувати до соборної дзвіниці крамницю для продажу ікон. У відповідь на рапорт чернігівського архієпископа Святіший Синод, зважаючи на древність собору, вимагав надати проекти реставрації, фотоматеріали, кошториси на заплановані роботи та узгодити їх з історичними та археологічними науковими товариствами Росії. Крім того, необхідно було вказати джерело фінансування для вищезгаданих робіт. Преосвященний Веніамін Биковський відразу повідомив губернатора про цей лист Синоду, але було вже пізно, адже роботи йшли повним ходом без усіляких проектів та узгоджень. Анастасьєв запевняв, що згідно з уставом духовних консисторій без дозволу Синоду не можна робити «исправления, возобновления и изменения живописи и других предметов давнего времени, а в черниговском кафедральном соборе никаких изменений давних предметов и древней живописи не делается». Який вихід було знайдено в цій ситуації невідомо, але губернатор особисто їздив до Санкт-Петербургу та, імовірно, владнав ці проблеми, використавши всі свої зв’язки. Роботи тривали і завершилися у 1891 році. У доповіді кафедрального протоієрея Іоанна Платонова від 18 лютого 1892 року чернігівському архієпископу Веніаміну Биковському повідомлялося про завершення робіт з ремонту та золочення бань та шпилів собору. Парове опалення не було встановлено в ході ремонтів 1889–1891 рр. Наприкінці ХІХ ст. в російській архітектурі панував псевдоросійський стиль, який був пов’язаний з великим інтересом у суспільстві довітчизняної історії. Зведення прикрас-кокошників у цьому стилі навколо бічних шпилів хоча і не відповідало архітектурі давньоруського храму, але було співзвучно своєму часу. У подібному ж стилі було виконано декоративний ґанок іконно-книжкової крамниці, прибудований до західної частини соборної дзвіниці. Крім того, було поновлено іконостас Спасо-Преображенського собору Олександром Мурашком, який мав свою майстерню у Чернігові. За роботою майстра пильно спостерігав губернатор, який двічі на день заходив до собору. Для служителів храму були придбані нові облачення та оновлені шість старовинних Євангелій. Восени 1889 року навколо собору за наказом губернатора на цвинтарі кафедрального собору було насаджено багато фруктових дерев.
Сучасники Анастасьєва вважали, що було зібрано біля ста тисяч рублів, причому значна частина суми осіла у «кишені» губернатора. За переказами, коли соборний протоієрей забажав отримати звіт про витрачені суми, розлючений губернатор показав йому дулю зі словами: «Ось тобі звіт!». Поряд з цим чернігівський архієпископ високо оцінив внесок губернатора у справу відновлення храмів. Повною протилежністю свого чоловіка була дружина Анастасьєва, Тетяна Данилівна. Вона була щедрою благодійницею та куратором дитячого притулку при кафедральному соборі. У 1890 році у Спасо-Преображенському соборі після виснажливої хвороби її відспівували у присутності городян та можновладців губернії. Олександр Костянтинович виконував обов’язки губернатора до 22 липня 1892 року, а потім повернувся до Петербургу. Але кожного літа повертався на відпочинок до Чернігівщини. У мальовничому містечку-курорті Любечі в маєтку графа Григорія Милорадовича він помер 15 серпня 1900 року. Так завершився життєвий шлях губернатора Олександра Костянтиновича Анастасьєва. Хто він був: «самодур» чи «дамський угодник», запальний та нестриманний чи турботливий та ніжний чоловік своєї хворої дружини, хабарник чи шанувальник історії та пам’яток? Він був різним, людиною неординарною та суперечливою, яка була породженням свого історичного часу та свого середовища.
На фото: чернігівський губернатор Олександр Анастасьєв; Борисоглібський собор, початок ХХ ст.; загальний вигляд вівтарної частини Борисоглібського собору, поч. ХХ ст.; Соборна площа, ХІХ ст.
Джерело: Чернігів стародавній. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.