Іван Михайлович був також колекціонером рослин, шанувальником старовини та мистецтва, непоганим знавцем архітектури. У Тростянці він збудував палац, церкву, господарські будівлі та заснував унікальний парк, який і нині за своєю дивовижною красою не має рівних в Україні.
Павло Скоропадський — останній український гетьман — написав цікаві спогади про свої дитячі роки в Тростянці. Павло Петрович згадував: «Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда». В оселі Скоропадських постійно співали українських пісень. На стінах висіли портрети гетьманів, полковників, старшин. Серед них і портрет гетьмана України Івана Мазепи, до якого ставились з симпатіями. Тут також висіла козацька зброя і стояли старосвітські меблі, а на полицях милували око чудові старовинні сервізи, келихи, кубки і книги. Останніх було багато, ціла бібліотека, різними мовами, а надто книжок українських — друкованих і давніх рукописних. В родині шанували українські звичаї і дотримувались українських традицій.
Павло Скоропадський — останній український гетьман — написав цікаві спогади про свої дитячі роки в Тростянці. Павло Петрович згадував: «Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда». В оселі Скоропадських постійно співали українських пісень. На стінах висіли портрети гетьманів, полковників, старшин. Серед них і портрет гетьмана України Івана Мазепи, до якого ставились з симпатіями. Тут також висіла козацька зброя і стояли старосвітські меблі, а на полицях милували око чудові старовинні сервізи, келихи, кубки і книги. Останніх було багато, ціла бібліотека, різними мовами, а надто книжок українських — друкованих і давніх рукописних. В родині шанували українські звичаї і дотримувались українських традицій.
У Тростянці виховувалась і Єлизавета Скоропадська (тут вона провела свої дитячі роки та ранню молодість). Сімнадцятирічною вона вийшла заміж за майже на тридцять років старшого графа Льва Григоровича Милорадовича. У своїх листа Єлизавета Іванівна називала чоловіка «дідом». Подружжя було нещасливим. Сина Григорія (російського дипломата) стратили більшовики, а донька Олександра померла ще дитиною.
Більшу частину свого життя Єлизавета Милорадович присвятила громадській та освітянській праці. У Полтаві, де жила Єлизавета Милорадович, її називали гетьманшею. Але не тільки тому, що її прадід Іван Скоропадський був гетьманом України. Вона сама була особистістю. Опікувалася розвитком національної освіти, науки та культури, клопоталась перед владою про відкриття навчальних закладів. Про українську «самостійницю» писала у 1862 році французька газета «Independent Belge»: «В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…».
У 1863 році після підписання антиукраїнського Валуєвського циркуляра розпочинаються репресії, арешти й заслання. До речі, міністр Валуєв особисто не приховував свого ставлення до української мови, коли заявляв, що «украинского языка не было, нет и быть не может». Чимало неприємностей за українські симпатії довелося зазнати і Єлизаветі Милорадович. Національно свідома інтелігенція з з Наддніпрянської України та Галичини вирішила заснувати у Львові літературне товариство. Фінансовою основою для його створення стали пожертвування Єлизавети Милорадович: 20 тисяч австрійських срібних крон — шалені на той час гроші. На ці кошти вдалося у Львові заснувати літературно-наукове Товариство імені Шевченка, завданням якого було «спомагати розвою руської (малоруської) словесності».
В історії товариства імені Шевченка видатна меценатка й донині займає почесне місце.
Закінчила свій земний шлях Єлизавета Іванівна Милорадович (Скоропадська) 14 лютого 1890 року у Полтаві. Поховали її у Хрестовоздвиженському монастирі, поруч із чоловіком. Передчасна смерть Єлизавети Іванівни (спричинена серцевим нападом) викликала загальний жаль з-поміж українського громадянства.
На початку 1930-х років могили Милорадовичів тодішні варвари зрівняли із землею. Зовсім недавно надмогильну плиту з іменем Єлизавети Милорадович випадково знайшли у приміському селі і повернули до монастиря.
Пам’ять про видатну українську патріотку пережила її надовго. У 1942 році у Торонто (Канада) вийшла друком книга О. Лугового «Визначне жіноцтво України». Автор особливо відзначає Є. Милорадович за те, що вона «По розгромі українських громад, по-розумівши, що у російській Україні нашому національному рухові не дасть поширюватись уряд, підтримувала матеріально підпільні українські видавництва, засновувала школи й підпомагала національний український рух в Галичині».
Високо оцінив меценатську діяльність Єлизавети Іванівни і наш сучасник О. Козуля у книзі «Жінки в історії України».
Пам’ятають та шанують Єлизавету Милорадович і в Чернігові. 2002 року вийшла у світ книга місцевих істориків «До тебе прихильна, дарма, що кавалергард» (відповідальний редактор О. Б. Коваленко, упорядник С. О. Половнікова). У ній вперше оприлюднені листи Єлизавети Іванівни Милорадович до відомого історика і археографа, графа Григорія Олександровича Милорадовича.
Більшу частину свого життя Єлизавета Милорадович присвятила громадській та освітянській праці. У Полтаві, де жила Єлизавета Милорадович, її називали гетьманшею. Але не тільки тому, що її прадід Іван Скоропадський був гетьманом України. Вона сама була особистістю. Опікувалася розвитком національної освіти, науки та культури, клопоталась перед владою про відкриття навчальних закладів. Про українську «самостійницю» писала у 1862 році французька газета «Independent Belge»: «В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…».
У 1863 році після підписання антиукраїнського Валуєвського циркуляра розпочинаються репресії, арешти й заслання. До речі, міністр Валуєв особисто не приховував свого ставлення до української мови, коли заявляв, що «украинского языка не было, нет и быть не может». Чимало неприємностей за українські симпатії довелося зазнати і Єлизаветі Милорадович. Національно свідома інтелігенція з з Наддніпрянської України та Галичини вирішила заснувати у Львові літературне товариство. Фінансовою основою для його створення стали пожертвування Єлизавети Милорадович: 20 тисяч австрійських срібних крон — шалені на той час гроші. На ці кошти вдалося у Львові заснувати літературно-наукове Товариство імені Шевченка, завданням якого було «спомагати розвою руської (малоруської) словесності».
В історії товариства імені Шевченка видатна меценатка й донині займає почесне місце.
Закінчила свій земний шлях Єлизавета Іванівна Милорадович (Скоропадська) 14 лютого 1890 року у Полтаві. Поховали її у Хрестовоздвиженському монастирі, поруч із чоловіком. Передчасна смерть Єлизавети Іванівни (спричинена серцевим нападом) викликала загальний жаль з-поміж українського громадянства.
На початку 1930-х років могили Милорадовичів тодішні варвари зрівняли із землею. Зовсім недавно надмогильну плиту з іменем Єлизавети Милорадович випадково знайшли у приміському селі і повернули до монастиря.
Пам’ять про видатну українську патріотку пережила її надовго. У 1942 році у Торонто (Канада) вийшла друком книга О. Лугового «Визначне жіноцтво України». Автор особливо відзначає Є. Милорадович за те, що вона «По розгромі українських громад, по-розумівши, що у російській Україні нашому національному рухові не дасть поширюватись уряд, підтримувала матеріально підпільні українські видавництва, засновувала школи й підпомагала національний український рух в Галичині».
Високо оцінив меценатську діяльність Єлизавети Іванівни і наш сучасник О. Козуля у книзі «Жінки в історії України».
Пам’ятають та шанують Єлизавету Милорадович і в Чернігові. 2002 року вийшла у світ книга місцевих істориків «До тебе прихильна, дарма, що кавалергард» (відповідальний редактор О. Б. Коваленко, упорядник С. О. Половнікова). У ній вперше оприлюднені листи Єлизавети Іванівни Милорадович до відомого історика і археографа, графа Григорія Олександровича Милорадовича.
Джерело: // Чернігівщина. - 2012. - 28 січня
(№ 4 (332).
Чернігів стародавній. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.