субота, 21 листопада 2015 р.

Євген Онацький

   
    Євген Онацький – український політик, вчений енциклопедист. Батько його походив зі стародавнього козацького роду, викладав у Глухівському учительському інституті. Євген навчався у Чернігівській учительській гімназії.
    У 20-ти річному віці Євген Онацький вступив на навчання до Київського університету св. Володимира на історико-філософський факультет. У Києві, згадує Євген, «я почав активно цікавитися українською історією та культурою. Ходячи по київських букіністах та щонеділі відвідуючи київську «толкучку», я зібрав досить таки поважну бібліотеку з українознавства, в якій я мав не тільки всі козацькі літописи, а навіть такі рідкісні книжки, як «Історія Русів»…». Вже в ранньому віці Євген Онацький вирішив присвятитися науковим дослідам української історії та історії культури. Разом з цим студент Онацький включився в суспільно-громадську роботу і незабаром став провідним діячем в об’єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва – Головної Студентської Ради.

   У революційному 1917 році з постанням Центральної Ради молодий Євген увійшов до її складу від українського студентства і невдовзі був призначений до її Секретаріату. Брав активну участь у Всеукраїнському Конгресі, що був скликаний Центральною Радою в Києві 17-24 квітня 1917 року. В цьому ж році за дорученням Центральної Ради виїздить на переговори з козацькими лідерами Вільного Дону до Новочеркаська та до кубанських козаків – Катеринодара на Кубані. Так Євген Онацький започаткував свою дипломатичну діяльність, маючи всього 23 роки. Треба наголосити, що у 1917 році він стояв близько до Голови Центральної Ради проф. Михайла Грушевського, який запросив Є. Онацького на посаду секретаря Центральної Ради. Це був надзвичайно важливий і відповідальний пост в парламенті молодої української держави. Він також був членом Президії Малої Ради, яка рівночасно була Президією Центральної Ради. Брав безпосередню участь в оформленні і проголошенні 4-го Універсалу і разом з Головою Центральної Ради підписував важливі закони українського уряду.
   У 1917 році Онацький також починає свою наукову і журналістську діяльність. У зв’язку з відновленням діяльності Українського Наукового Товариства в Києві Є. Онацький виголошує на його форумі свою першу наукову доповідь. Також друкує свої ранні наукові роботи в журналах «Україна» і «Наше минуле». Не підлягає сумніву, що перед молодим дослідником стояв відкритий шлях наукової праці. У листі до Дмитра Антоновича 21 вересня 1919 р. він писав: «Як ви знаєте, перші два роки, я як секретар Центральної Ради, брав активну участь у політично-національній боротьбі в Україні, але мушу зазначити, що мене завжди тягнуло до зовсім іншої діяльності – діяльності наукової і лише почуття обов’язку перед Батьківщиною примушувало мене віддати ввесь час і всі сили діяльності політичній».
   Початок журналістської праці відбувається зі співробітництва з офіційним виданням Центральної Ради, а згодом Онацький стає членом редколегії тижневика «Народна справа» під орудою Б. Дорошкевича. Тут друкуються його численні праці з історичної і суспільно-політичної проблематики.
   У січні 1919 року починається новий етап життя Євгена Онацького. Того місяця він виїжджає в складі української делегації на Мирову Конференцію в Парижі. Проте туди він не потрапляє, а залишається на шість місяців у Швейцарії де займається публіцистикою. Завдяки допомозі Д. Антоновича – голови Української Дипломатичної Місії в Італії, Є. Онацький у жовтні 1919 року переїжджає до Риму і включається у дипломатичну працю.
   У 1929 році Євген Онацький знайомиться з Головою Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) полковником Євгеном Коновальцем, найближчим часом стає одним з його близьких співробітників та дорадників, згодом призначається представником ОУН в Італії. Саме Є. Коновалець особисто запросив Онацького вступити до лав Організації, відзначивши після знайомства його незламний дух. Їх пов’язувала не тільки спільна діяльність, але й особиста дружба. Євген Онацький послідовно відстоював свою позицію – прикласти всі зусилля для визволення України від окупантів, викривав політику комуністичного імперіалізму. Долучення молодого, здібного політика до ОУН треба вважати закономірним явищем. По довголітніх світоглядових шуканнях Онацький себе «віднайшов» і прийняв ідеологію українського націоналізму. Він був глибоко моральною людиною і заразом політиком-реалістом, який усю свою діяльність розглядав під кутом інтересів і добра української нації.
   Євген Онацький (псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ», «Тарас») бере активну участь у видавництві націоналістичного журналу «Розбудова Нації», який видавався у Празі одним з ідеологів українського націоналізму Миколою Сціборським. Долучається до унапрямлення закордонної політики ОУН і розбудовує міжнародні зв’язки організації. Він був здібним політиком і людиною високої товаристської культури, і це сприяло зв’язкам Онацького із закордонними політичними діячами.
   Поряд з політичною діяльністю Онацький багато сил докладав для популяризації української тематики в навчальних програмах італійських університетів, поширював українське серед італійських вчених, інтелігенції. Завдяки його науковим працям італійською мовою предмет української історії був належно спопуляризований серед італійських дослідників і студентів. Таким чином Онацький закладав підвалини вивчення україністики в Італії, був піонером цієї шляхетної справи. З 1936 по 1940 р.р. викладає українську мову у Вищому Східному Інституті в Неаполі, де завдяки його старанням створено кафедру української мови та літератури. А з 1940 року аж до свого арешту фашистами викладає у Римському Державному Університеті.
   29 вересня 1943 року за постійну критику нацизму гітлерівці заарештовують професора і вивозять до в’язниці у Берліні. Після звільнення у травні 1945 року Онацький повертається до Риму і включається в громадське життя, стає до керівництва Українського Допомогового Комітету в Римі. У 1947 році через небезпеку видачі Совєтам виїжджає до аргентинського міста Буенос-Айрес, де професор редагує тижневик «Наш клич», місячник «Дзвін» та Календар-Альманах «Відродження».
   Професор Євген Онацький також відомий як непересічний енциклопедист. Чи не найважливішим його твором є «Українська мала енциклопедія» – монументальна ґрунтовна праця, яка складається з 8 томів, над якою професор працював усе своє життя. На 2142 сторінках тексту професор зумів у популярно-науковій формі висвітлити головні події в розвитку українського народу і української культури. Також він опрацював «Українсько-італійський словник» на 1736 сторінок та словник з італійської на українську. Словники Онацького належать до фундаментальних праць в українській та італійській лексикографія і відводять їх автору почесне місце в історії українського мовознавства. Загалом бібліографія його творів налічує 58 сторінок, але вона не охоплює його праць друкованих після 1964 року.
   Слід додати, що Онацький також займався перекладами літературних творів з італійської, французької та інших мов світу. Його збірка «З чужого поля» містить переклади оповідань Люїджі Піранделльо, Фредеріко де Роберто, Джека Фостера та інших письменників. З української мови на італійську він переклав твори Миколи Хвильового і Михайла Коцюбинського. Біографічні роботи проф. Онацького становлять окрему ділянку в його творчій спадщині. З цікавіших нарисів слід згадати: «Симон Петлюра – чесність з ідеєю», «Іван Франко – дух, що тіло рве до бою», «Олена Теліга – поетка героїчного життя», «Євген Коновалець – уроджений провідник», «Михайло Грушевський – чесність з народом», «Джузеппе Мацціні – апостол пригнічених націй», «Оскар Вайлд – геній парадоксу» і ціла низка інших біографічних статей, які тематично охоплювали українських та іноземних діячів, політиків, письменників та інших творців культури.
   Окрему ділянку творчості професора становлять його етнографічні праці. В українських та італійських журналах того часу з’явились його численні розвідки, присвячені українському фольклору, мітології, народним звичаям та обрядам.
   Не можна не відзначити Євгена Онацького як українського теоретика та філософа. У своїх працях він намагається дослідити хвороби українського суспільства, шукає шляхи виходу з темряви, що заполонила українські душі. В своїй праці «Імперіалізм духу» він пише: «Хуторянство і провінціалізм – ось ті два наші головні вороги, що їх мусимо перемогти, ось на який фронт ми мусимо скерувати цілу свою силу характеру, щоби збудити в нашому народові приспаний творчий дух, піднести його…». Погодьтеся, це слова актуальні і сьогодні.
   Помер професор Євген Онацький 27 жовтня 1979 року після тривалої хвороби й похований далеко від рідної землі у Буенос-Айресі.


Джерело. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар