Чернігівський Єлецький Успенський монастир

  На правому березі річки Десна між давнім Чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем розта­шований Єлецький Успенський монастир, один з найдавніших в Україні.
   Історія заснування монастиря сягає епохи Київської Русі. Легенда про виникнення монас­тиря, зафіксована у XVII ст. єлецьким ігуменом Іоанникієм Галятовським, свідчить, що заснова­но Успенський монастир в середині XI ст. князем Святославом Ярославичем на честь дивовижної події: появи на одній з ялин ікони Божої Матері. З цими подіями пов'язана назва чудотворної іко­ни Єлецької Богородиці. До наших часів дійшов і зберігається в Чернігівському історичному му­зеї один зі списків цієї ікони, зроблений у XVII ст. Копія 1860 року зберігається у харківському Успенському соборі. 

   В середині XII ст. на місці, де з'явилася свята ікона, спорудили мурований храм на честь     Успіння Божої Матері. Це була грандіозна для свого часу архітектурна споруда. Увінчаний масивною главою 25-метровий собор було видно не лише з будь-якої точки міста, але й з навколишніх сіл. В реконструйованому вигляді він зберігся до на­ших днів.

  У 1239 році монголо-татари штурмом взяли Чернігів, спалили і пограбували його. Єлецький монастир був зруйнований та до кінця XV ст. пе­ребував у занепаді.
   На початку XVI ст. починається  відродження Чернігова. Від­новлюється й древня Єлецька обитель, укріплю­ються її фортечні мури. В ній оселяються ченці. З новими насельниками обитель проіснувала недовго. У 1611 році Чернігів спалив воєвода Горностай. Через 7 років місто підпадає під владу Польської корони. Пошкоджений і залишений Успенський собор не витримує тиску часу: спочатку впали бокові бані, а потім і центральний купол. Після 1623 року Єлецький монастир відре­монтували і передали уніатам. Найбільш відомим ігуменом монастиря того часу був Кирило Транквіліон-Ставровецький, з ім'ям якого пов'язане виникнення друкарства на Чернігівщині. Кирило Транквіліон-Ставровецький (р.н.невідомий - 1646) - український письмен­ник, церковний і культурний діяч, друкар. Викла­дав слов'янську мову та латину у Львівській і Віленській братських школах. Організував власну пересувну друкарню. Автор популярного на той час в Україні «Євангелія учительного», яке в Ро­сії за його пантеїстичну спрямованість царським указом 1627 року підлягало спаленню.  Близь­ко 1625 року він прийняв унію і був призначений архімандритом Єлецького монастиря. Наприкін­ці життя Транквіліон облаштував при монастирі друкарню, де в 1646 році був надрукований збір­ник віршів та прозаїчних статей «Перло многоценное». Після його смерті друкарня припинила своє існування.

   У 1649 році Чернігів було визволено від по­ляків, і невдовзі Єлецький монастир знову стає православним. До 1669 року монастирем керу­вав славнозвісний Лазар Баранович. Зібравши навколо себе визначні наукові й культурні сили того часу, він зумів перетворити Чернігів взагалі і Єлецький монастир зокрема на справжню робітню, яка підготувала безліч церковних діячів, письменників, полемістів, богословів і філософів не лише для України, а й для Росії. 1674 року  ар­хієпископ Лазар Баранович передав до монасти­ря Євангеліє, позолочений срібний оклад якого дивом зберігся донині і с видатною пам'яткою українського ювелірного мистецтва XVII ст.

    1669 року Лазар Баранович висвятив на Єлецького архімандрита колишнього ігумена Київського Братського монастиря і ректора ко­легіуму Іоанникія Галятовського. Галятовський Іоанникій  (р.н, невідомий - 1688) - церковний та полі­тичний діяч, письменник, проповідник, поле­міст. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого залишився в ньому учителювати, а з 1657 року стає його ректором. З 1669 по 1688 роки - архімандрит Єлецького монастиря. Автор численних поле­мічних творів польською та українською мова­ми, спрямованих проти унії, католицтва та ма­гометанства. Вважається теоретиком схолас­тичної проповіді.  При ньому було реконструйовано Успенський собор, побудовані муровані келії, зведена трапезна  Петропавлівська церква. Він же створив у монастирі бібліотеку.

   Серед істориків архітектури досі точиться дискусія про первісну кількість бань Успенсь­кого собору. Виходячи з композиційних канонів, храм вважали однобанним. Натурні дослід­ження не змогли прояснити ситуацію, оскіль­ки теперішні склепіння храму зведені в XVII ст. Собор добре зберіг первісні форми - перспективні портали, обриси вікон, романську арка­туру, монументальні півколони на фасадах. При реставрації собору в 1668-1670 роках було відновлено три первісні бані та постав­лено нову над середньою апсидою; бані були увінчані високими багатоярусними верхами. 1698 року з півдня до собору було прибудовано теплий храм Апостола Якова. Ця низенька при­будова, зведена коштом чернігівського полков­ника Якова Лизогуба, героя Азовського похо­ду, своєю присадкуватістю лише підкреслила величність собору. Сам Я. Лизогуб похований у теплому храмі, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді.
   У 1676 році монастирю подарували привезе­ний з Росії список явленої тут ікони Божої Ма­тері, який прославився чудесами зцілення.

   Після смерті Іоанникія Галятовського серед ігуменів монастиря були: зачислений право­славною церквою до лику святих подвижник Феодосій Углицький, засновник Чернігівсько­го колегіуму архієпископ Іоанн Максимович, майбутній святитель Тобольський, та відомий релігійний і церковний діяч архієпископ Данило Туптало, майбутній святитель Ростовський. Всі ієрархи монастиря були відомими книжниками, тож завдяки їхнім старанням монастирська    біб­ліотека стала однією з найбагатших в Україні. Серед фундаторів і покровителів монастиря бачимо видатних історичних діячів Гетьманщи­ни, зокрема й Василя Андрійовича Дуніна-Бор-ковського, генерального обозного й чернігівсь­кого полковника. Це був чоловік настільки впли­вовий і багатий, що на Чернігівщині в середині XIX ст. поширювалися чутки, що полковник на­був багатства, запродавши душу дияволу. Дунін-Борковський дуже багато зробив для монастиря: у 1685 році подарував напрестольне Євангеліє в срібному позолоченому окладі, у 1676 році на його кошти розпочато спорудження нової тра­пезної церкви Петра і Павла. Цікаво, що тоді ж під час земляних робіт знайдено двосторонню олов'яну ікону, ймовірно, давньоруських часів: на лицевій стороні було зображено Христа в ут­робі Богородиці, на звороті - святого Василія Великого. Дунін-Борковський удостоївся честі бути похованим у соборі. Над місцем похован­ня колись висів портрет полковника на повний зріст, який нині знаходиться у Чернігівському художньому музеї.

   У XVII ст. завдяки чудотворній іконі Єлецький монастир набув широкої слави і авторитету,  ко­ристуючись прихильністю можновладців. 1676 року на честь відновлення собору московські царі надіслали потир, кадило, дискос із зіркою. Гетьман Дем'ян Многогрішний видав кілька уні­версалів на користь Єлецької братії, а Іван Ма­зепа універсалом від 21 грудня 1687 року віддав монастирю нові маєтності.
   У XVIII ст. Єлецький Успенський монастир стає великим землевласником. Так тривало до початку секуляризаційних реформ імператриці  Катерини II, які спричинили занепад обителі. З того часу велике будівництво тут припинилось. Певно­му відродженню монастиря сприяло правління архієпископа Філарета (Гумілевського), за участі якого в монастир перенесли Чернігівську духовну консисторію.
   У кінці 1921 року Єлецький монастир було за­крито, і тільки на початку 90-х XX ст. релігійне життя у ньому відновилось: тут заснували жіночий монастир.
   Архітектурний комплекс монастиря вирізняєть­ся зовнішньою цілісністю, хоча й складається з різночасних споруд. Монастир по периметру ото­чений мурованою огорожею довжиною 1 км і висо­тою 4,5 м. В центрі монастиря знаходиться велич­ний Успенський собор — один з небагатьох зраз­ків мурованої монументальної архітектури XII ст., в якому збереглись залишки стінопису часів Київської Русі.
   До південного фасаду собору примикає церк­ва святого апостола Якова — усипальниця Якова Кіндратовича Лизогуба, збудована 1689 року на замовлення Є. Лизогуба, сина полковника Я. К. Ли­зогуба. Згодом як бібліотека використовувалась і ризниця. Складається з двох приміщень, розділе­них тамбуром.
   Надбрамна дзвіниця 1670—1675 років — най­давніша висотна споруда Чернігова, з відкритим арковим восьмериком дзвона та вишуканим баро­ковим верхом, але з фортечними бійницями; ви­сотою 36 м. В її нижньому ярусі розміщено в'їзну браму, що колись слугувала головним входом до монастиря.
  Східний братський корпус збудовано на зламі ХУІІ-ХУІІІ ст., він має традиційну багатокамерну структуру і скромний цегляний декор. До того ж періоду належать новий корпус настоятеля (нині зруйнований) та південно-західний корпус келій. Північний корпус келій (старий будинок настоятеля) — унікальна мурована споруда XVI ст., відреставрована в 1954-1958 роках на основі детальних архітектурно-археологічних дослід­жень. В інтер'єрі пам'ятки відтворено дерев'яну стелю зі сволоками, чудові кахляні груби тощо.
   На захід від дзвіниці  — дерев'яний житловий будиночок, відомий як будинок архімандрита    Фе­одосія Углицького. Він побудований у 1688 році. Це найдавніша дерев'яна будівля, що збереглась на Лівобережній Україні. До 1806 року в будинку проживали настоятелі, потім намісники, а з 1892 року в ньому розмістилась іконописна школа.

   Як й інші монастирі, обитель на Єлецькій горі являла собою некрополь. У різні часи на її тери­торії були поховані великий князь Всеволод Святославович Трубчевський, полковник Леонтій Полуботок, губернатор Андрій Милорадович та інші.

  У товщі гори під садибою монастиря сховані великі підземелля. Відома легенда пов'язує їх ви­никнення з іменем Антонія Печерського, проте у 1892 році дослідниками Київського церковно-археологічного товариства була доведена повна безпідставність подібних тверджень. Сьогодні підземелля Єлецького монастиря являють комплекс закладених цеглою підземних камер і        пе­реходів, що розміщуються кількома ярусами. Над Єлецькими печерами розташована трапезна Петропавлівська церква XVII ст. До печер веде підземна галерея довжиною 70 м, яка з'єднує Успенський собор і Петропавлівську церкву.

   На північ від Єлецького монастиря піднімаєть­ся великий земляний насип. Це всесвітньовідо-ма Чорна могила — поховання знатного воїна, як вважають більшість істориків, останнього чернігівського дохристиянського князя, який фігурує як князь Чорний. Крім Чорної могили, поруч з монастирем збереглися ще дві пам'ятки минулого: двоповерховий будинок колишнього чоловічого духовного училища, спорудженого у 1879 році, і тюремний замок, побудований у 1803-1806 роках.

 

   Серед найбільш шанованих святинь монасти­ря — ікона Єлецької Богоматері. Довгий час вона знаходилась у постійній експозиції Чернігівсько­го історичного музею. 1999 року ікону передали до Успенського собору Єлецького монастиря.
   Серед інших святинь пошаною вірян користу­ються Іллінська ікона Божої Матері та образ свя­того великомученика Пантелеймона.
Пантелеймон (р. н. невідомий - 305) народився у Ніномідії в знатній роди­ні, навчався лікувальному мистецтву. Відзначався великим милосердям до сиріт та хворих, лікуючи їх безкоштов­но. За проповідь християнської віри прийняв мученицьку смерть. У като­ликів вважається помічником лікарів, а у православних згадується при миро­помазанні, освяченні води та в молитві за немічних.

Успенський собор Єлецького монастиря

Успенський собор Єлецького монастиря

Монастирська дзвіниця

Єлецький Успенський монастир

Іоанн Максимович (1651-1715) народився в Ніжині у родині шлях­тича. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі, після закін­чення якого залишився викладачем. У 1695 році посвячений у єпископи, аз 1697 року - архієпископ у Черніго­ві, де заснував духовну семінарію.

Воздух з поховання Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. XVII ст.

Галятовський Іоанникій (р.н, невідомий - 1688) - церковний та полі­тичний діяч, письменник, проповідник, поле­міст. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого залишився в ньому учителювати, а з 1657 року стає його ректором. З 1669 по 1688 роки - архімандрит Єлецького монастиря. Автор численних поле­мічних творів польською та українською мова­ми, спрямованих проти унії, католицтва та ма­гометанства. Вважається теоретиком схолас­тичної проповіді.

Лазар Баранович (1620-1693) - церковний та політичний діяч України. Наро­дився в Білорусі. Освіту отри­мав у Києво-Могилянському колегіумі. Розпочинав свою ді­яльність в ньому як вчитель, а вже 1650року стає його рек­тором. З 1657 року - черні­гівський архієпископ. Автор трактатів та полемічних творів на захист православ 'я.

Феодосія Углицький (1613-1696) народився у сім'ї священика в Подільській губернії. Осві­ту отримав у Києво-Могилянському колегіумі. З 1664 року був ігуменом Видубицького монас­тиря, де заснував школу строгого подвижни­цтва. З 1692 року стає архієпископом Чернігів­ським. Час його управління вирізняється поси­ленням чернецтва і подвижництва у цій єпархії. Після смерті його мощі, схоронені в кафедраль­ному Борисоглібському соборі, виявилися не­тлінними, а у гробниці почалися зцілення неміч­них. Канонізований православною церквою.

Антимінс Чернігівського архієпископа Феодосія Углицького «Оплакування Христа». 1695 р.

Джерело: Ломачинська І. Монастирі України / Ірина Ломачинська. - К. : Балтія-Друк, 2015. - С. 66-73.