Софія Федорівна Русова

Велике слово — школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У велелюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу.
                                                                                                     Русова С.

    У плеяді педагогів та психологів, які зро­били вагомий внесок у розвиток педагогічної думки в Україні у перші десятиріччя XX століття, гідне місце належить Софії Федорівні Русовій. Вона – видатний етнограф, мистецтвознавець, історик, громадський діяч, письменник, одна з засновниць жіночого руху в Україні, а головне – талановитий педагог, психолог, автор оригінальної концепції національного виховання. С. Русова протягом життя, яке при­святила роботі з дітьми, докладала всіх зусиль і знань, щоб в Україні утверджувалася висока національна свідомість, пошана до духовних цінностей свого народу. Національне відродження України вона пов'язу­вала із розвитком рідної мови, національної системи виховання, високим рівнем національної школи. Її педагогічні ідеї — це історія української педагогічної думки. Не українка за походженням, вона стала нею по духу, присвятивши своє життя дітям України. 

   Народилася Софія Федорівна 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в родині відставного офіцера шведського походження Ф. Ліндфорса, мати – Ганна Жерве – мала французьких предків. Софійка була п'ятою, остан­ньою дитиною в подружжя. Коли дівчинка була ще зовсім малою, двоє з дітей померли; не витримавши горя, передчасно пішла з життя й мати. Батько залишився із трьома дітьми, тому вирішив за краще переїхати до Києва.
  Початкову освіту С. Русова здобула вдома, а коли їй минуло 10 років, вступила до Фундуклеївської гімназії у Києві, яку закінчила у 1871 р. із золотою медаллю. Того ж року в родині сталося горе: помер батько. Після закінчення навчання Софія вирішила присвятити себе педагогічній діяльності, тому разом із сестрою Марією вирушила до Петербурга, щоб ознайомитися з передовим доробком теоретиків і практиків педагогіки.

  Звідти дівчата привезли чимало фахової літератури – навчальних по­сібників та підручників, творів Ж.-Ж. Руссо, Я. Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервеґа. У липні того ж року, незважаючи на сумніви щодо віку претендентки (Софії було лише п'ятнадцять років), тодішній по­печитель шкільного округу дав їй дозвіл на відкриття в Києві першого дитячого садка. До цього приватного закладу завітало близько 20 ви­хованців, здебільшого дітей української інтелігенції. Серед них, зокрема, були й діти відомого літературного і театрального діяча М. Старицького, завдяки якому сестри познайомилися з М. Лисенком, М. Драгомановим, П. Житецьким, П. Чубинським та іншими, а вже за рік увійшли до кола прогресивної української інтелігенції. Був у її оточенні і майбутній учений, етнограф, фольклорист Олександр Русов. "Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця й кермувала всією моєю працею довгі літа", – згадувала Софія Федорівна в "Моїх споминах". У приміщенні, яке винаймалося під дитячий садок, влаштовувалися аматорські вистави, звучали твори М. Лисенка; там бували О. Пчілка та І. Нечуй-Левицький. Під впливом О. Русова Софія здійснила перше у житті етнографічне дослідження — зібрала й записала колядки, щедрівки й пісні рідного села.
   Практичну педагогічну діяльність дівчина продовжила в Петербурзі, куди виїхала разом зі своїм нареченим О. Русовим. Вона активно долучилася до роботи Південно-Західного відділу Імператорського геогра­фічного товариства – помітного осередку тогочасного наукового життя, де займалася збиранням українського етнографічного матеріалу та вела просвітницьку роботу. У серпні 1874 р. Софія і Олександр одружилися. Молода родина активно цікавилася політичним життям міста, відвідувала зібрання інтелігенції, де познайомилася із видатним педагогом І. Паульсоном, який поділився із Софією власним досвідом на ниві просвіти. Саме на цей час припав вихід у світ горезвісного Валуєвського циркуляру, яким заборонялось видання літературних і наукових праць українською мовою. Родині Русових дісталося завдання історичної ваги — врятувати заборонені рукописні вірші Т. Шевченка. З цією метою подружжя виїхало до Праги, де протягом 1875—1876 рр. займалося підготовкою та виданням двох томів "Кобзаря", а згодом і перевезенням його через кордон на батьківщину. Цей вчинок забезпечив Русовим вічну пам'ять в історії української культури. У 1876 р. вони повернулися до України та оселилися в Чернігові, де О. Русов дістав посаду статиста у місцевому земстві, а Софія поринула в культурно-просвітницьку діяльність: разом із кількома ентузіастами органі­зувала громадську бібліотеку та намагалася відкрити дитячий садок, але влада їй відмовила, не дозволили С. Русовій і обійняти посаду народної вчительки у Борзнянському повіті, де родина придбала будинок і збиралась жити.
   Восени 1879 р. подружжя переїхало до Києва, Олександр Олек­сандрович працював співредактором демократичної газети "Труд", за що його, а разом із ним і дружину, заарештували. Проте ув'язнення було недовгим. Пізніше родина перебралася до Харкова, а в 1881 р. — до Одеси, що було пов'язане з роботою голови сім'ї. В Одесі С. Русова приєдналася до діяльності місцевої громади, через що її знову заарештували. Згодом жінку звільнили під "гласний нагляд" і дозволили жити в рідному селі, де вона одразу ж організувала вечірні курси для хлопчиків, що вже здобули початкову освіту. Згодом Софія переїхала до чоловіка, який отримав нову посаду в Харкові. Тут вона познайомилася із професорами Харківського університету М. Сумцовим, Д. Багалієм та іншими, а також захопилася роботою в товаристві поширення в народі грамотності ("Общество грамотности"). Вона виступила на загальних зборах товариства з ґрунтовною доповіддю про книжки для народного читання, оскільки видання дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів, було однією з форм тогочасної просвітительської роботи. Позаяк дешеві видання за змістом здебільшого були низької якості, С. Русова закликала членів організації до написання та видання відповідних книжок. Пропозиція Софії Федорівни зустріла цілковиту підтримку, й невдозі у товаристві було створено спеціальний видавничий відділ, який вона очолила. С. Русова також займалася педагогічною журналістикою, організовувала літературні читання для молоді, добивалася у провладних кабінетах дозволу на відкриття українських гімназій. У Харкові Русових було знову заарешто­вано за переховування і розповсюдження забороненої літератури. Після слідства, яке тривало майже рік, С. Русову було засуджено до трьох місяців ув'язнення.
   Весною 1895 р. родина переїхала до Чернігова, де мешкала чотири роки. Софія Федорівна долучилася до роботи місцевого вчительського то­вариства, яке проводило різноманітні освітні заходи, складало систе­матичний каталог книжок для народного читання тощо.
   Підсумовуючи період життя 1881—1900 рр., С. Русова писала: "В 1881 я була заарештована у Києві за зв'язок з народовольцями. Двадцять літ тяглися політичні переслідування, я переходила з однієї тюрми до другої, з тюрми попадала під поліцейський нагляд і знов у тюрму. Двічі заарештовували і мого чоловіка, і сина мого Михаїла, перекидапи нас за зловредну діяльність з одного місця до другого – Херсон, Чернігів, Пе­тербург, Полтава. Скрізь мій чоловік працював по статистиці, а я пра­цювала по педагогіці — мала свої хатні дитячі садки, багато писала і захоплювалася громадською завше революційною акцією... Приймала участь у пресі — Одеський Вісник, Єлісаветградський Вісник, Харківські вісті, Вісник Воспітанія, Руська школа... Писала популярні книжки на російській та українській мовах".
   У 1900 р. Русови переїхали до Полтави, де взяли участь у діяльності української громади. У 1902 р. місцева інтелігенція урочисто відзначала 25-річчя наукової статистичної роботи О. Русова, а саме в ті часи на Полтавщині спалахували селянські бунти і ширилися чутки, що селян підбурюють працівники статистики. Прямо під час святкування до будинку увірвалися жандарми, звинуватили О. Русова у "сепаратистській" діяль­ності та провели обшук. За розпорядженням міністра внутрішніх справ і голови жандармерії родині було наказано покинути Полтаву та переїхати до Петербурга, де за ними встановили нагляд поліції.
   У Петербурзі на той час активно діяла українська громада, існувало благодійне видавниче товариство. Софія Федорівна одразу ж приєдналася до їхньої роботи: за її сприяння вийшли підручники "Початкова географія" та "Український буквар", в основу якого були покладені розробки одного з найвидатніших українських філологів – О. Потебні.

   Революція 1905 р. принесла певні зміни в життя Русових, зокрема, відбулося деяке послаблення утисків щодо українського друкованого слова. Після проголошення у листопаді того року "Временных правил о печати" в Україні з'явилася велика кількість періодичних видань, у тому числі й педагогічного спрямування.
    У Петербурзі виходило три українські часописи: "Вільна Україна", "Наша жизнь", "Украинский вестник", дописувачами якого були М. Грушевський, Д. Багалій, Ф. Вовк, М. Туган-Барановський і, звичайно ж, С. Русова та багато інших відомих особистостей. Часто співробітники редакцій збиралися у квартирі Русових для обговорення важливих питань, пов'язаних із випуском часописів у світ.
    Протягом 1905—1907 рр. у Петербурзі відбулося кілька з'їздів Всеро­сійської спілки вчителів, на яких були присутні й українські делегації. Родина Русових брала активну участь у цих заходах, а Софія Федорівна ще й читала лекції з української літератури для слухачів Бестужевських курсів.
    У 1908 р. О. Русов отримав запрошення з Києва від директора Комер­ційного інституту Довнар-Запольського і вирушив на місце служби, весною 1909 р. до нього приєдналася дружина, яка була змушена затриматися через хворобу сина. Життя родини в Києві було ущерть заповнене роботою: О. Русов викладав та відвідував різноманітні засідання, пов'язані зі  ста­тистичною справою, С. Русова читала лекції з французької мови, працю­вала в газеті "Рада".
    У 1910 р. у житті українських освітян відбулася знаменна подія – був започаткований власний офіційний педагогічний часопис "Світло". Ініціа­тором та організатором заснування журналу був Г. Шерстюк, а найближ­чими його помічниками та співредакторами – С. Русова та С. Черкасенко. Видання виходило протягом 1910—1914 рр. і було неймовірно популяр­ним. Софія Федорівна натхненно працювала і як організатор, і як один із головних дописувачів. До співробітництва були залучені найкращі пред­ставники української інтелігенції – борці за національне відродження, утвердження національної культури, школи, системи освіти – X. Алчевська, С. Васильченко, С. Сфремов, М. Зеров, П. Богацький, С. Сірополко та багато інших. На сторінках журналу публікувалися науково-педагогічні статті та матеріали, розглядалися проблеми жіночої освіти та освіти до­рослих, характеризувалися погляди та праці видатних педагогів усіх часів.
    У 1910 р. С. Русова була делегатом Всесвітнього з'їзду працівників преси у Брюсселі, де виступила з промовою, у якій проаналізувала стан розвитку молодої української преси, розкрила боротьбу українських демократичних сил за становлення, утвердження і розвиток прогресивної національної журналістики та освіти. Того ж року Софія Федорівна увійшла до складу учительського товариства в Києві, яке очолював П. Холодний, брала участь у діяльності українського клубу, у якому про­водилася жвава просвітницька робота, також викладала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті та проводила практичні заняття для студентів у одному з дитячих садочків.
     С. Русову, як і багатьох українських демократів-просвітян, дуже не­покоїла страшенна відсталість України в галузі народної освіти, проте навіть найменші намагання поліпшити ситуацію не знаходили підтримки у влади, що була рада придушити все українське. Станом на 1914–1915 рр. в Україні було лише 38 дитячих садків, 19 361 початкова школа, 356 непов­них середніх шкіл, що, звичайно, катастрофічно мало для такої держави.

    На початку Першої світової війни за наказом царської влади були закриті всі українські культурні установи, періодичні часописи, під заборо­ною опинилися і всі видання українською мовою. Багато вітчизняних діячів було репресовано й депортовано в далекі провінції Росії. У боротьбі за права і свободи української нації ще в 1908 р. була заснована таємна політична організація ТУП (Товариство українських поступовців), до якої належали прогресивні діячі науки, культури, мистецтва, учителі, про­фесори та студенти. Члени товариства розповсюджували українські книжки і часописи серед населення, організовували притулки для дітей-сиріт тощо. С. Русова брала найактивнішу участь у роботі товариства, за що була обрана делегатом одного зі з'їздів ТУПу. У 1915 р. у Саратові, куди сімейство Русових евакуювалося разом з Фребелівським інститутом, несподівано помер О. Русов, що стало для родини страшним ударом. Дружина перевезла тіло Олександра до Києва і поховала на Байковому цвинтарі. Сама ж повернулася до Саратова і продовжила працювати у Фребелівському інституті: викладала педагогічні дисципліни, читала лекції з родинного виховання та про організацію дитячих садків на курсах слухачок-робітниць; разом зі студентами-ентузіастами влаштувала при інституті експериментальний дитячий садок. У 1916 p. С. Русова по­вернулася до Києва, де продовжила викладати педагогіку у Фребелівському інституті, а також французьку мову у Комерційному.

   Із захватом зустрівши події 1917 p., сподіваючись на повне націо­нальне визволення після утворення в Києві Української Центральної Ради, С. Русова взяла найдіяльнішу участь у галузі освіти. У той час націо­нальний просвітній рух в Україні набув небаченого розмаху: скрізь пропагувалися ідеї рідної мови, рідної школи, освіти. 5–6 квітня 1917 р. у Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд учителів, на якому було прийняте рішення щодо створення Всеукраїнської учительської спілки, головою центрального бюро обрали Софію Федорівну. 28 червня 1917 р. Централь­ною Радою було утворено Генеральний секретаріат у справі народної освіти. Його головою став І. Стешенко, який залучив до роботи найкращих педагогів та науковців, зокрема і С. Русову, котра очолила одразу два відділи – позашкільної освіти і дошкільного виховання. Значну увагу Софія Федорівна приділяла діяльності "Просвіт", які виникали по селах та містечках, а також дитячим садкам, організованим при фабриках і заводах для дітей робітників. Але кваліфікованих кадрів не вистачало, тому С. Ру­сова створила на базі Фребелівського інституту український відділ з підготовки спеціалістів для дитячих садків, яким сама ж і керувала.
    Загалом за часів Центральної Ради у сфері освіти було зроблено багато корисного, а головне — закладено основи української національної школи, у розробку та реалізацію яких С. Русова зробила вагомий внесок. За часів Гетьманату в царині освіти відбулися ще помітніші зрушення: було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, у біль­шості шкіл запроваджено викладання українською мовою, засновано близь­ко 150 нових україномовних гімназій, зокрема і в деяких селах. У Києві та Кам'янець-Подільському було відкрито два нових українських універси­тети. До багатьох освітніх справ цього періоду була причетна С. Русова. У 1917–1918 pp. вийшли друком праці Софії Федорівни – "Про колективне та групове читання", "Чехія та її національне відродження", "Позашкільна освіта", "Початкова географія", "Методика початкової освіти", "М. П. Драгоманов, його життя і твори", "Початковий підручник французької мови задля самонавчання перших класів гімназій з фран­цузько-українським словарем".
   На початку березня 1919 р. С. Русова разом із Міністерством народної освіти була евакуйована до Кам'янець-Подільського, де продовжила роботу: складала плани позашкільної освіти, читала курс дошкільного виховання, підтримувала місцеві "Просвіти" тощо. Улітку 1920 р. С. Русова викладала в Кам'янець-Подільському українському університеті, який дуже любила, натхненно читала лекції та готувалася до них: "Я страшенно захоплювалася своїми викладами педагогіки в університеті, студентів і вільних слухачів збиралася повна аудиторія. Багато приїздило з сіл учителів, переважно без гімназійної підготовки, але найбільше цікавилися наукою і слухали лекції, як нове слово правди". Також діячка опікувалась університетським дитячим садочком га іншими дитячими установами, головною метою яких у ті важкі часи було прогодувати дітей.
     Проте на початку 1921 р. у результаті перемоги більшовиків в уні­верситеті відбулися зміни, які фактично унеможливили нормальний на­вчальний процес: професорів та весь штат замість проведення занять змушували працювати на колективних городах, розпочався терор проти свідомої української інтелігенції. І хоча нова влада запрошувала С. Русову до співпраці, вона не погодилася, розуміючи, що ставлення до неї було непевним і, не бажаючи чекати гіршого, наважилася емігрувати.
    У 1921 р. С. Русова прибула спочатку до Відня, а в 1923 р. переїхала до тогочасного центрального осередку української еміграції – Праги, яка і стала постійним місцем її проживання. Так для неї розпочався новий, еміграційний період життя, який вважається найпліднішим за весь час наукової діяльності Софії Федорівни.
    У Відні С. Русова заробляла перекладами, зокрема, оповідань Р. Кіплінга. Згодом на замовлення педагогічного відділу віденського україн­ського видавництва написала працю "Теорія і практика дошкільного виховання", яку надрукував Празький український громадський фонд у 1924 р. Там же видавництво "Сіяч" видало її книги: "Дидактика", "Теорія педагогіки на основі психології", "Нові методи дошкільного виховання" та інші.
    Після революційних подій 1917–1918 рр. почався процес політичної та інтелектуальної еміграції з України, переселенці були в багатьох містах Європи, однак найсприятливіші умови, зокрема для науковців, були створені у Чехословаччині, де на урядовому рівні був розроблений план для їхнього влаштування, спрямований на забезпечення емігрантам національного розвитку, неперервності освітніх та культурних традицій. У Подебрадах була заснована Українська господарська академія, де працювали видатні науковці, зокрема і С. Русова, яка викладала там фран­цузьку мову. Упродовж перших років існування академії були створені підручники, словники (математичний, лісовий та агрономічний), якими зацікавилися й учені інших країн, зібрані багаті колекції з геології, зоології, лісознавства тощо. Академія брала участь у всесвітній виставці у Чикаго, багатьох міжнародних з'їздах, у різний час в ній існувало до п'ятдесяти наукових, громадських і культурно-просвітніх організацій.
   На той час у Гаазі відбувалися збори Інтернаціональної жіночої ради, до якої належала і Українська жіноча рада, і С. Русова як її голова та делегат від українського жіноцтва була на них присутня. Її виступ про Україну слухали з надзвичайною увагою, його надрукували газети, а голландський Червоний Хрест на її особисте клопотання надіслав допомогу голодуючим Катеринославщини, адже саме із доповіді Софії Федорівни за кордоном дізналися про голод в Україні. Під враженням від роботи С. Русової С. Петлюра тоді сказав: "Треба тепер, щоб Русова цілу Європу об'їхала і розповіла про стан України". Ці слова стали дороговказом і девізом усієї роботи видатної жінки.
   С. Русова отримала також пропозицію створити на базі академії вищий навчальний заклад для підготовки висококваліфікованих учителів. Разом із провідними науковцями вона розробила план створення на­вчального закладу, склала навчальну програму тощо. Отже, 7 липня 1923 р. у Празі відкрився Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, який мав відділи: літературно-історичний, природ­ничо-географічний, фізико-математичний та музично-педагогічний. Крім занять, відбувалися екскурсії для студентів до музеїв, бібліотек, наукових установ тощо. Навчання було безоплатним і проводилося українською мовою. Інститут проіснував до 1933 р. і С. Русова всі ці роки брала в його роботі найдіяльнішу участь.
   У 1924 р. у Празі виникла філія Національної ради українських жінок, яка мала підтримувати стосунки із чеськими та міжнародними жіночими організаціями, головою філії стала С. Русова. У ті ж роки розпочав свою діяльність Український жіночий союз, завданням якого було об'єднання українських жінок в еміграції. Союз опікувався жінками та дітьми з України, організовував національні свята, влаштовував різноманітні благо­дійні заходи задля їхньої підтримки, пропагував українську мову, літе­ратуру, звичаї, культуру.
    У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, створений за ініціативи Софії Федорівни в 1924–1925 рр. і очолюваний нею упродовж п'яти років. Метою створення цієї установи було не лише врятування дітей від фізичного вимирання, їм потрібно було допомогти адаптуватися у чужому оточенні, не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність.
    У 1937 р. за участю Українського жіночого союзу був заснований Всесвітній союз українок, до ради якого увійшла і С. Русова, котра до останнього дня життя брала активну участь у науковому, культурному, навчально-просвітницькому і громадському житті української еміграції в Чехословаччині, намагаючись навіть далеко від батьківщини бути для неї корисною.
   Видатна діячка померла 5 лютого 1940 р. у Празі, похована на Ольшанському цвинтарі. Своєю невтомною багатогранною громадською і педагогічною діяльністю Софія Федорівна заслужила глибоку шану та пам'ять співвітчизників і міжнародної інтелігенції.
  

ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів С. Ф. Русової

Вибрані педагогічні твори. – Київ : Освіта, 1996. – 303, [1] с.: портр.

Вибрані педагогічні твори : у 2 кн. – Київ : Либідь, 1997.

Вибрані педагогічні твори : у 4 кн. – Чернігів : Деснян. правда : Чернігів, обереги, 2008–2009.  – Кн. З ; 4.

Братства в Юго-Западной Руси : ист. очерк. – Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, 1895. – 48 с.

В стране вольного крестьянства : (в Норвегии). — Санкт-Петербург ; Ростов-на-Дону : Н. Парамонов "Дон. речь", [1905]. – 32 с.

В. В. Верещагин : биогр. очерк : с портр. и 4 снимками с картин Вере­щагина. – Санкт-Петербург : тип. Альтшулера, 1904. – 30 с.

Днепр и Приднепровье.– 2-е изд. – Москва . изд. кн. скл. М. В. Клюкина, 1911. – 48 с.

Днепр и Приднепровье. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1898. – 47, [1] с. 

Добрые люди старого времени на Руси : ист. очерк С. Р. — Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, 1894. — 29 с.  

Дошкільне виховання. – Катеринослав : Укр. вид-во в Катеринославі, 1918.   –  162, [1] с.

Друзья римского народа братья Гракхи : [очерк]. – Ростов-на-Дону : Дон. речь, ценз. 1905. – 28 с.

Єдина діяльна (трудова) школа : вступ, лекція на кафедру педагогіки.  – Ляйпціг : Укр. вид-во в Катеринославі, 1923. – 53 с.

Жанна Д'Арк, дева Орлеанская. – 2-е изд. – Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, 1893. — 38 с.

Карл Великий. – Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, ценз. 1895. – 45 с.

Луиза Мишель, защитница прав французских рабочих. – Ростов-на-Дону : Н. Парамонов "Дон. речь", 1906. – 43 е., 2 л. ил.

М. П. Драгоманів, його життя й твори. – Київ : [б. в.], 1918. – 45 с.: портр.  

Мемуари. Щоденник. – Київ : Поліграфкнига, 2004. – 544 с.  

Методика початкової географії. – Київ : Укр. школа, 1918. – 31 с. – (Українська педагогічна бібліотека).

Михайло Драгоманів, 1841–1895. – Київ : [б. в., 1918].  – 45 с. 

Мої спомини. – Київ : Україна-Віта, 1996. – 208 с.

На счастливых островах Ао-Теа-Роа : (Новая Зеландия). – Ростов-на-Дону : "Дон. речь" Н. Парамонова, ценз. 1904. – 52 с.

Наші визначні жінки : літ. характеристики-силуети. – Вінніпег : вид. за­ходом Союзу українок Канади, 1945. – 105, [1] с.

Наші визначні жінки : літ. характеристики-силуети. – Коломия : [ред. часопису "Жіноча доля"], 1934. – VI, 92 с.

Николай Васильевич Гоголь : биогр. очерк. — Санкт-Петербург : тип. Альтшулера, 1909. – 51 с. – (Библиотека юного читателя). 

Нова школа соціального виховання. – Катеринослав ; Ляйпціг : Укр. вид-во в Катеринославі, [1924]. – 150, [1] с.

Нова школа. – Вид. 2-ге. – Київ : Укр. школа, 1917. – 20 с. – (Українська педагогічна бібліотека).

Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл. – Вид. 1-ше. –  Київ : Всеувито, 1918. – 47, [1] с.: портр.

Позашкільна освіта. Засоби її переведення : лекції, читані на позашк. факультеті Київ. пед. ін-ту. – Київ : Укр. школа : Дзвін, [1918]. – 87, [1] с. – (Українська педагогічна бібліотека ; №14).

Початковий підручник французької мови : задля самонавчання і перших класів гімназії з фр.-укр. словарем С. Русової. – Вінниця : Вінниц. просвіта, 1918. – 71, [1] с.

Про колективне та групове читання. – Київ : Укр. школа, 1917. – 20 с. – (Українська педагогічна бібліотека).

Рассказы про Киев и его прошлое. – Херсон : тип. О. Д. Аспер, 1888. — 61 с.

Серед рідної природи : оповідання. – Київ ; Ляйпціг : Укр. вид-во в Катеринославі, [ 1918?]. –  80 с.

Сестра Катерина : (рассказ об одной доброй англичанке). – 5-е изд., перепеч. без изм. с 1-го изд. – Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, 1904. – 32 с.

Софія Русова. З маловідомого і невідомого : [хрестомат. трилогія]. – Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2006–2012. – 3 ч. 

Странник Григорий Саввич Сковорода : биогр. очерк С. Р. – Харьков : Харьков, о-во распространения в народе грамотности, 1894. – 31 с. 

Тарас Григорьевич Шевченко, украинский народный поэт : (его жизнь и произведения): с портр. поэта и 2 рис. в тексте. – Санкт-Петербург ; Киев : Сотрудник, 1911 –80 с.

Театр як доля : Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) / Софія Русова [та ін.]. – Кіровоград : Імекс, 2012. – 365 с. – (Серія "Єлисаветградське коло").  

Теорія і практика дошкільного виховання. – Прага : Укр. громад, вид. фонд, 1924. – 123, [2] с.

Что читать по украинской истории и литературе? – Санкт-Петербург : Ком. по постройке Учит, дома, состоящий при Постоянной комис. по устройству курсов для учителей, 1913. – II с. – (Серия библио­графических указателей ; № 3).

Швейцария, свободная народная республика. – Ростов-на-Дону : Н. Па­рамонов "Дон. речь", ценз. 1905. – 32 с.

Що то є автономно-федеративний лад. – Київ : Т-во "Стара громада", 1917. – 40 с.

Як болгари здобули собі свободу?. – Львів : вид-во Т-ва "Просвіта" у Львові, 1909. – 55, [1] с.

Про С. Русову

Богуш А. М. Лінгводидактична спадщина Софії Русової в сучасному до­шкільному закладі: монографія / А. М. Богуш, Н. В. Маліновська. – Одеса : ПНЦ АПН України : М. П. Черкасов, 2006. – 135 с.

Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції: [монографія] / Оксана Джус. – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – 256, [2] с.

Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової : навч. посіб. для студентів пед. спец, вузів /1. В. Зайченко. – 3-тє вид., допов. і перероб. – Чернігів : Деснян. правда, 2006. – 263 с. 

Коваленко Є. І. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової / Коваленко Є. І., ПінчукІ. М. – Ніжин : НДПІ, 1998. – 213 с.

Мельник О. Є. Актуалізація освітньо-філософської спадщини С. Русової в умовах реформування української освіти / Ольга Мельник. – Чернігів : Десна, 2013. – 131 с., [5] арк. іл.: портр.

Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта : наук.-метод. посібник / [В. Г. Слюсаренко та ін.].  – Київ : ІЗМН, 1998. – 194 с. : іл., портр.

Проблеми дошкільного виховання у педагогічній спадщині С. Русової: [ма­теріали Всеукр. пед. читань, присвяч. 140-річчю з дня народж. С. Ф. Ру­сової]. Кн. 2-га / АПН України, Ін-т педагогіки, Чернігів, обл. ін-т підвищ, кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Ніжин, держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. – Чернігів : [б. в.], 1996. – 70 с.  

Проблеми національного виховання у спадщині С. Русової : [матеріали Всеукр. пед. читань, присвяч. 140-річчю з дня народж. С. Ф. Русової]. Кн. 2 / АПН України, Ін-т педагогіки, Чернігів, обл. ін-т підвищ, кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Ніжин, держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. –Чернігів : [б. в.], 1996. – 70 с.

Проблеми шкільної педагогіки і психології навчання і виховання у творчій спадщині Софії Русової: [матеріали Всеукр. пед. читань, присвяч. 140-річ- чю з дня народж. С. Ф. Русової]. Кн. З / АПН України, Ін-т педагогіки, Чернігів, обл. ін-т підвищ, кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Ніжин, держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. – Чернігів : [б. в.], 1996.

–  125 с.

Просвітницька діяльність Софії Русової : зб. наук. пр. / Кам'янець-Поділ. держ. ун-т. –  Кам'янець-Подільський : Абетка-Нова, 2006. – 243 с. – (Серія соціально-педагогічна ; вип. 5, т. 1).

С. Русова – видатний педагог, державний, громадський діяч України : [матеріали Всеукр. пед. читань]. Кн. 1 / АПН України, Ін-т педагогіки, Чернігів, обл. ін-т підвищ, кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Ніжин, держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. – Чернігів : [б. в.], 1996.  –  59 с.

Софія Русова і проблеми соціокультурного формування особистості в сучасних умовах : наук.-метод, посіб. / Білоцерків. ін-т економіки та управління вищ. навч. закл. "Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". – Біла Церква : Білоцерків. ін-т економіки та упр., 2006. – 80 с.

Софія Русова і сьогодення : альбом / упоряд. М. Ільків. – Івано-Франківськ : Сімик, 2009. – 264 с.: фотогр.

***

Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель : (до 155-річчя від дня народж.) : біобібліогр. покажч. / [упоряд.: Доркену А. М., Лога Т. В.] ; Нац. акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухо- млинського, Ніжин, держ. ун-т ім. Миколи Гоголя.  – Київ : НДУ ім. М. Го­голя, 2010.  – 175 с.: портр. –  (Серія "Видатні педагоги світу" ; вип. 6).

Джерело: Полум'яна патріотка // Календар знаменних та пам'ятних дат на 2016 рік : реком. бібліогр. довід. на 1 кв. 2016 р. / Кн. палата України ім. І. Федорова ; [авт.-уклад. Г.В. Массовер.]. - Київ : [б. в.], 2015.  – С. 69 – 81.

ФОТОАЛЬБОМ

Сестри Софія і Марія Ліндфорси

м. Чернігів 29 квітня 1905 рік.

Олександр Олександрович Русов

 

 

 

Катерина Яківна Ліндфорс (Гревс) з донькою Галиною

Сім'я О.Ф. Ліндфорса.

 

Маєток Ліндфорсів в Олешні на початку ХХст.

Місце поховання Софії Русової та її онука на Ольшанському цвинтарі в м. Прага (Чехія).