Георгій Нарбут

    Георгій Нарбут — видатний майстер українсь­кої графіки, помітна постать в історії дореволю­ційного мистецтва. Проживши лише тридцять чотири роки, він зумів зробити фундаментальний внесок у роз­виток українського мистецтва. Універсальність обдарування та глибина інтелекту дали митцеві змогу працювати у царині акварелі й силуету, пера й олівця, шрифтової композиції й геральдичних знаків, лубка й народної іграшки, кольорового естампа й книжкової ілюстрації, символічної кар­тинки й анімаційної сценки. Георгій Нарбут був творцем українського дер­жавного герба й печаті, грошових купюр і поштових марок. Йому належать дивовижної образності та яскравості екслібриси та архітектурні краєвиди.

    Народився майбутній художник у дворянській родині Івана та Неоніли Нарбутів, у родовому маєтку Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині — Сумська область).  
   Першими художніми враженнями хлопчика в дитинстві були витинанки, мальовані печі, вишивки, побачені в селянських хатах. Крім ба­гатства народної культури, його зачаровував казковий світ природи, роз­маїтість трав і комах. Натхненний цією красою, хлопчик прагнув власноруч відтворити побачене. За браком фарб і олівців він робив з кольорового паперу витинанки та наклеював їх. 

   До десяти років Георгій, крім ближніх сіл, ніде не бував. У 1896 р. його вперше відрядили у місто Глухів до підготовчого класу гімназії. На­вчання не надто приваблювало гімназиста. Найулюбленішим його заняттям було малювання. Малював він без керівників, бо перші вчителі малювання нічого йому не дали, а їхня методика взагалі нічим не могла зацікавити ди­тину. Малюючи метеликів, травичку, квіти, хлопчик навчився музиці ліній та площинних візерунків. А справжнім захопленням юного художника ста­ло накреслення літер. Вивчаючи старослов'янську мову, Георгій знайшов зразок шрифту "Остромирового Євангелія" і спробував писати стародавнім робом. Спочатку переписав "Поученіє Володимира Мономаха своїм дітям", потім — "Євангеліє від Матфія", а також "Пісню про Роланда" (готичним шрифтом із орнаментальними заголовними літерами). То були перші кроки Нарбута у графіці — його майбутньому фахові у мистецтві. Навчаючись у старших класах гімназії, Георгій у Глухівській публічній бібліотеці відкрив для себе журнал "Мир искусства", який відіграв вирішальну роль у форму­ванні його естетичних поглядів. Юнак відчув себе однодумцем авторів журналу, побачив у них наставників. Переглядаючи ілюстрації у виданні, спостерігав, як вправні майстри кількома штрихами, чорними плямами до­сягають вражаючих ефектів. Особливо його захопили ілюстрації І. Білібіна до російських казок. Юний Нарбут почав копіювати його малюнки, а у 1904 р. створив власні ілюстрації до "Руслана і Людмили" О. Пушкіна та до казки "Єгорій Хоробрий", у яких повністю наслідував 1. Білібіна. Його майстерність шліфувалась також під впливом творчості таких художників об'єднання "Мир искусства", як К. Коровін, К. Сомов, Л. Бакст, М. Добу- жинський, О. Полєнова. Знайомство з творами О. Бердслі, Ф. Валлотона та інших зарубіжних майстрів "чистої" чорно-білої графіки витончило смак юнака. Саме в цей період Нарбут вирішує зробити графіку своїм фахом. Сама природа дала Георгію все необхідне, щоб стати графіком-віртуозом: міцні, рухливі руки, феноменальну пам'ять (складний орнамент, який ба­чив одного разу, міг безпомилково відтворити через кілька років), рідкісну працездатність, спокійну вдачу й дисциплінованість у праці. Подібно до Обрі Бердслея він "народився графіком", опанувавши техніку самотужки.

   Перше визнання до Георгія прийшло у 1904 р., коли його твори експо­нували на сільськогосподарській виставці у Глухові й були відзначені по­хвальною грамотою повітового земства, а напередодні закінчення гімназії, у 1906 р., він з гучним успіхом виступив на виставці, організованій гуртком любителів мистецтва, з ілюстраціями до казки "Війна грибів". Молодий художник відчув впевненість у власних силах.
   Відносно рано у Г. Нарбута прокинувся інтерес до геральдики, який став важливим фактором його мистецької біографії. Один зі своїх малюнків — "Герб міста Москви" — він надіслав до петербурзького видавництва, де його надрукували.
   Отримавши атестат зрілості, Георгій прагне потрапити до Північної Пальміри, до близьких його серцю "міріскусників". Незважаючи на кате­горичні заперечення батька, Георгій разом зі своїм братом Володимиром — майбутнім відомим поетом — вступають до Петербурзького університету на факультет східних мов. Незабаром перевівся на філологічний факультет і прагнув зосередитись на навчанні, але його вабило мистецтво та творче середовище художників.
   Тієї ж осені Георгій познайомився зі своїм кумиром — видатним ро­сійським графіком І. Білібіним, який, оцінивши талант юнака, запропонував йому кімнату у власному помешканні, допоміг надрукувати ілюстрації до казок "Горошеня" та "Снігуронька".

Життя у Білібіна пішло на користь Нарбуту. Він фактично вчився у нього, спостерігаючи за усіма етапами роботи майстра. Під його впливом двадцятирічний Георгій почав вивчати першоджерела, серйозно заціка­вився творчістю А. Дюрера і майстрів дерев'яної гравюри. Знайомство з колекцією О. Бенуа було для юнака кращою школою.

Поступово Георгій Нарбут звільнився від чарів І. Білібіна. З кожною роботою все більше виявлялась його творча індивідуальність — і в доборі казок, і в засобах композиції. Книжка Г. Нарбута "Теремок. Мизгир" (1909) стала етапною не тільки в його творчості, айв історії російської дитячої книги. У цій роботі вражають чіткість, краса й різноманітність ліній та обрисів, віртуозність їхнього накреслення, бездоганне поліграфічне вико­нання. Це був зразок "чистої графіки" в усій своїй специфіці.

У 1910 р. Г. Нарбут здійснив поїздку до столиці Баварії — Мюнхена, який вважався Меккою рисувальників. Там він деякий час відвідував шко­лу Холлоші, але здебільшого вивчав архітектуру міста, створював станкові композиції, навіяні враженнями від багатющої збірки мюнхенської піна­котеки. Серед побаченого у Мюнхені Нарбут понад усе підносив твори Альбрехта Дюрера. Під час перебування в Баварії художник спостерігав ко­мету Галлея й був вражений. Він створив декілька композицій з кометою, які дають підстави вважати Георгія Нарбута своєрідним майстром роман­тичного краєвиду.

Засвоївши уроки І. Білібіна й М. Реріха, студії в майстерні Є. Зван- цевої та у мюнхенській школі Холлоші, Георгій Нарбут піднісся своїми роботами над рівнем багатьох графічних шедеврів "срібного десятиліття". На кінець 1913 р. митець встиг проявити свій блискучий графічний дар з вичерпною повнотою, він створив власний художній всесвіт, виразив себе в галузі гумористики, лірики, продемонстрував і талант портретиста. Він став яскравою творчою індивідуальністю, а його твори впізнавали за графічними прийомами, улюбленими мотивами. Це був час буяння таланту Нарбута. У той період (1912—1914) художником було здійснено ілюстру­вання та оформлення добірних видань: застосувавши силуетну манеру, він виконав майстерні, позначені тонким гумором, обкладинки і малюнки до казок Г.-К. Андерсена "Соловейко" та "Олов'яний солдатик", проілюстрував байки 1. Крилова. Криловські книжки Нарбута стали визначним явищем не тільки у всеросійському, а й у світовому масштабі. Це були видання бездо­ганної "архітектури". Формат, папір, шрифт, бережки, місця розташування прикрас та ілюстрацій, спосіб друку, стилістика рисунків, добір фарб —- усе було надзвичайно доцільним, як з естетичного, так і з економічного боку.

Перебуваючи у Петербурзі, Георгій Нарбут ніколи не поривав зв'язку з Україною й кожного літа приїздив до рідної Нарбутівки, Глухова, подоро­жував Україною, де розшукував і вивчав пам'ятки української старовини.

    Зачарований архітектурою стилю ампір, художник із захопленням робив за­мальовки української архітектури, купував предмети ужиткового декора­тивного мистецтва.

На початку минулого століття українське мистецтво XVII—XVIII ст. — графіка, художні ремесла, живопис (ікони й своєрідні козацькі іюртрети парсунного типу) були погано вивчені й маловідомі. Нарбут був серед пер­шовідкривачів української художньої старовини як естетичного явища. Захопившись козаччиною, Георгій Іванович не тільки пише в "українсь­кому стилі", а й починає говорити українською літературною мовою. Що далі, то більше заглиблюється він в українську історію, повертається до свого захоплення геральдикою. Майстер створює значну кількість гербів, а свій власний підписує так: "Мазепинец, полку Черниговского, Глуховской сотни, старшинский сын и гербов и эмблем живописец". У 1915 р. до ук­раїнської сюїти Нарбута додалась книга "Герби гетьманів Малоросії". Того самого року вийшла оформлена ним книга "Галиция в ее старине. Очерки по истории архитектуры XII—XVIII вв.", а у 1917 р. світ побачило видання "Старинные усадьбы Харьковской губернии", що належить до найкращих книжок Г. Нарбута.

Головною у творчості митця у 1917 р. була робота над графічною серією "Українська абетка", що стала найвищим злетом його обдарування. В малюнках до абетки виявилося властиве натурі художника поєднання фантастики, поетичності й гумору. У п'ятнадцяти листах "Абетки" Нарбут демонструє велику, рідкісну різноманітність прийомів, що дали змогу в чорно-білих графічних аркушах втілити незліченну кількість персонажів, передати зачарування українською природою. На жаль, цю роботу не було завершено, але й те, що Г. Нарбут встиг зробити, було справжнім шедевром.

Події, пов'язані з поваленням самодержавства в Росії, схвилювали Георгія Нарбута. Вже тоді він мріє про самостійність України і визна­чається з переїздом на батьківщину. У березні 1917 р. художник приїжджає до Києва. В особі Нарбута Україна отримала не лише майстра високої куль­тури, а й ентузіаста та патріота, який готовий був віддати увесь свій непе­ресічний талант і кипучу енергію справі розбудови національної культури.

Наприкінці 1917 р. у Києві було засновано Українську академію мис­тецтв, а Георгія Нарбута обрано професором — керівником графічної май­стерні. Георгій Іванович жив проблемами Академії, займаючись усім — від створення печатки до вирішення фінансових питань. У 1919 р., у найваж­чий для Академії час, коли Київ постійно переходив з-під однієї влади до іншої, Г. Нарбут був обраний ректором Академії.

Крім педагогічної й організаційної діяльності, Г. Нарбут з перших днів становлення української державності брав участь у створенні державних паперів: банкнот, поштової марки, печатки. Ще влітку 1917 р. М. Гру- Шевський оголосив конкурс на кращий ескіз українських паперових гро­шей, який виграв Г. Нарбут. Оформлюючи купюру, художник застосуваворнаменти в дусі українського бароко XVII—XVIII ст., декоративні шриф­ти і зображення знака князя Володимира — тризуба. Цю копітку працю він поєднував з ілюструванням періодичних видань, книжок, створенням станкових графічних композицій. Численні обкладинки і заставки до книг, зокрема до "Антології" М. Зерова, до журналів "Наше минуле", "Мис­тецтво", ілюстрації до "Енеїди" І. Котляревського, а також гральні карти, архітектурні композиції та інші роботи були виконані в українському національному стилі.

Київський період у творчості Г. Нарбута був, мабуть, найактивнішим, але дуже коротким. З кожним роком талант митця розкривався все більше й більше. У нього були великі перспективи і плани, яким не судилося здійснитися: внаслідок жовчно-кам'яної хвороби, 23 травня 1920 р., у віці 34-х років художник помер.

Георгій Нарбут, маючи величезний авторитет у художніх колах, за короткий час зумів своєю творчістю кардинально змінити уявлення про місце книжкової графіки в культурному житті суспільства. Уперше в Ук­раїні він ставив і практично вирішував завдання комплексного оформлення книги. Образи, відтворені Нарбутом в книжках та журналах, були в кож­ному домі. Доробок художника в галузі шрифту став вираженням епохи і на довгі роки наперед визначив розвиток цього виду мистецтва в Україні. Власними творами Георгій Нарбут дав творчий заповіт наступним поколінням українських графіків.

З прийняттям Україною незалежності геральдика і шрифти Г. Нарбута знову зайняли поважне місце в усіх сферах життя. У більшості державних документів України дотепер використовується нарбутівський шрифт.

ЛІТЕРАТУРА 

Георгій Нарбут : альбом / Г. Нарбут ; авт.-упоряд. П. О. Білецький. — К. : Мис­тецтво, 1983. — 119 с. : іл.
"Люблю тебе більше життя..." : автобіографія і листи до дружини / Г. Нарбут И Хроніка 2000. — К., 1996. — Вип. 16. — С. 211—255.
З листів Г. Нарбута до В. Модзалевського / Г. Нарбут // Образотворче мистецтво. — 2006, —№2, — С. 21.

Про Г. І. Нарбута

Белецкий П. Георгий Иванович Нарбут / П. Белецкий. — Л. : Искусство, Ленинград, отд-ние, 1985. — 239 с.: ил.
Білецький П. Георгій Іванович Нарбут, 1986—1920 : нарис про життя і творчість художника / П. Білецький. — К. : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ., 1959, —48 с.: 16 л. іл.
Лукомський Г. Єгор Нарбут — митець-графік / Г. Лукомський // Хроніка 2000. — К„ 2005. — Вип. 61/62. — С. 30—35.
Шудря М. Люблю тебе більше життя...: [вступ сл. до автобіогр. Г. Нарбута і його лис­тів до дружини] / М. Шудря // Хроніка 2000. — К., 1996. — Вип. 16. — С. 208—211. 104
Кричевський В. Нарбут в Українській Академії Мистецтв / В. Кричевський // Образотворче мистецтво. — 1997. —№ 1. — С. 54—57 ; № 2. — С. 17—19.

Ковальчук О. До 120-річчя від дня народження Георгія Нарбута — корифея української графічної школи / О. Ковальчук // Образотворче мистецтво. — 2006. — №2. — С. 16—20.

Белоконь С. Художник, который не стареет / С. Белоконь // Комсомольское знамя. 1986. — 7 сент.

Білокінь С. Про дату народження видатного українського графіка Г. 1. Нарбута / С. Білокінь // Архіви України. — 1974. — № 6. — С. 71—72.

Білокінь С. Тут жив і творив Нарбут / С. Білокінь // Прапор комунізму. — 1976. — 15 січ.

Білокінь С. Перспективи дослідження мистецької спадщини Георгія Нарбута / С. Білокінь // Образотворче мистецтво. — 1986. — № 3. —С. 16—18. 

Петрицький В. Слідами документа : невідомий автограф Георгія Нарбута / В. Пет- рицький // Прапор. — 1983. — № 7. — С. 126—127.

Матвеев А. Георгий Нарбут/А. Матвеев // Художник. — 1983. —№ 8. —С. 59—63. Диченко І. С. Крила музи Георгія Нарбута / І. С. Диченко // Народна творчість та етнографія. — 1966. — № 6. — С. 29—35.

Маланюк Є. Неповторний / Є. Маланкж // Образотворче мистецтво. — 2001. — № 1. — С. 54—57.

Маланюк Є. Монументальність таланту / Є. Маланюк // Україна. — 1999. — № 11—12. Клеваєв В' Пам'ятна дата : [до 50-ї роковини з дня смерті Г. І. Нарбута] / В. Клеваєв // Образотворче мистецтво. — 1970. — № 3. — С. 36.

Бузина О. Тайна смерти автора гривни / О. Бузина // Сегодня. — 2009. — 17 янв. (№ 6). — С. 8—9.

Неперевершені зразки "чистої графіки" : [ред. ст.] // Культура і життя. — 2006. — 22 берез. — С. 4.

Ханко В. Нарбутова інтерпретація поеми "Енеїда" Івана Котляревського / В. Ханко // Образотворче мистецтво. — 1997. — № 1. — С. 58—59.

Присталенко Н. Виставка творів Георгія Нарбута / Н. Присталенко // Образотворче мистецтво. — 1992. —№ 2. — С. 14—15.

Нарбут Георгій Іванович [Юрій ; 25.02(9.03)1886—23.05.1920] // Художники Ук­раїни : енциклопед. довід. / Ін-т проблем сучас. мистецтва АМУ ; редкол.: В. Д. Си­доренко (голов, ред.) [та ін.]. — К., 2006. — С. 398—399.

Нарбут Георгій Іванович [25.11(9.111). 1886—23.V. 1920] // Українська Радянські Енциклопедія : в 12 т. / голов, редкол.: Бажан М. П. (голова) [та ін.]. — 2-ге вид. — К., 1982. —Т. 7, —С. 224.

Нарбут Юрій [Георгій] (26.2.1886—23.5.1920) // Енциклопедія Українознавства словник, част. : в 11 т. / голов, ред. В. Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк, 1966. - Т. 5, —С. 1682—1683.

ІЛЮСТРАЦІЇ

[Георгій Нарбут : фотопортрет] // Георгій Нарбут : альбом / авт.-упоряд. П. О. Б лецький. — К., 1983. — Фронтиспіс.

[Георгій Нарбут : автопортрет-силует] // Белецкий П. Георгий Иванович Нарбут. - Л., 1985, —С. 7.