Леонід Горлач

      У серпні 1967 року я переїхав до Чернігова. Тут познайомився з поетом Станіславом Реп’яхом, і він запросив мене до літературної студії, яка діяла при обласній газеті «Деснянська правда».
   Того року я познайомився з багатьма чернігівськими літераторами. Цікаво, що вже тоді деякі з них були членами Спілки письменників України, зокрема, поети Леонід Горлач та Дмитро Куровський.
    При першій зустрічі з Леонідом Горлачем він енергійно потис мені руку, привітно подивився ясними, мов степові озерця, очима і, приязно усміхаючись, сказав: — Дуже приємно, що наші ряди поповнюються вихідцями з милої моєму серцю Ічнянщини. А коли ми познайомилися ближче, Леонід щиро розповів, що його власне прізвище — Коваленко, а Горлач — дівоче прізвище мами, котре він узяв як літературний псевдонім. І повідав, що народився 4 квітня 1941 року в Ріпках, але дитячі роки провів у селі Червоний Колодязь колишнього Лосинівського району. 

   Віршувати почав із четвертого класу, а коли навчався в шостому, Лосинівська районна газета «Ударний труд» уперше обнародувала поезії школяра. Тієї миті Льоня не тільки відчув радість, але і зрозумів, що назавжди поєднає свою долю з поетичним словотворенням.
    На той час у їхньому селі не було середньої школи, а найближча десятирічка розташовувалася в сусідньому Ічнянському районі. Тож Леонід аж три роки щодня, у проливний дощ, снігову заметіль та лютий мороз, пішки долав п’ять кілометрів тільки в один кінець до села Монастирища. Коли Горлач розповів про свої нелегкі шляхи до науки, я зрозумів, чому при нашому знайомстві він із такою теплотою і побожністю згадав мою Ічнянщину.
   У Монастирищенській школі на заняттях літературного гуртка Леоніда помітив учитель Сергій Степанович Хруль. Мудрий педагог уміло прищеплював своїм вихованцям любов до рідного слова, вчив шукати яскраві художні образи та неординарні і влучні метафори.
 Сільський учитель мав великий вплив на духовний розвиток, творче становлення талановитого учня. Він уміло й тактовно підказував юному поетові, як працювати над віршем, як добирати потрібні слова, метафори, щоби створити яскравий художній образ.
   Сергій Степанович возив вірші Леоніда до Ічнянської районної газети. Редакторові Миколі Семенцю сподобалися поезії школяра. І коли районка їх опублікувала, разом із автором, учителями та учнями раділа вся школа.
   З великою теплотою Леонід Горлач згадує свого наставника, який прищепив йому любов до рідної мови, поезії та професії вчителя. Отже, не дивно, що, закінчивши в 1958 році середню школу, Леонід вирішив вступити до Ніжинського педінституту на факультет української мови й літератури.
   Навчання в інституті значно розширило й поглибило знання з рідної мови та літератури, історії України. Слід згадати, що зростанню поетичної майстерності студента сприяло й активне відвідування літературної студії, котра діяла при Гоголівському вузі. На той час нею керував Дмитро Наливайко.
   1963 року юнак успішно закінчив інститут і був направлений на посаду вчителя Ніжинської середньої школи № 1. Затим два роки служив в армії. Але продовжував захоплюватися поезією та активно друкувався в багатьох періодичних виданнях, у тому числі і військових.
    Після демобілізації Леонід працював у Ніжинській міськрайонній газеті. Талановитого поета й журналіста помітили в Чернігові, і редактор обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» Костянтин Овсієнко запросив Горлача до газети. Відтак Леонід активно та плідно працює в газеті і, нарощуючи творчий досвід, продовжує писати хвилюючі поезії, які охоче друкують не тільки в обласних періодичних виданнях, але і в республіканських газетах «Молодь України», «Літературна Україна» та журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень».
    1965 року світ побачила перша збірка поезії Леоніда Горлача «Сонце в зіницях». Неординарні вірші дебютанта прихильно зустріли читачі і критика. Робота в обласній молодіжній газеті вимагала постійних поїздок, але Леонід знаходив час і на відрядження, й на роботу над поетичним словом. І в 1967 році оприлюднив нову збірку віршів «Лебеді». Самобутнім талантом молодого поета зацікавилися у Спілці письменників України, й коли в 1968 році Леонід перебрався до Києва, то невдовзі його запросив на роботу у Спілку письменників України (своїм помічником) тодішній голова Спілки Олесь Гончар. Згодом  орлач очолив Бюро пропаганди художньої літерату-ри Спілки письменників України. Та де б він не працював, завжди пам’ятав Монастирищенську школу, мудрого наставника Сергія Хруля та інших улюбле-
них учителів.
   Леонід Горлач — майстер реалістичного письма. У його поезіях відчуваються непідробна щирість, зворушлива правда і людяне тепло. Головний герой — людина зі своїми радощами, болями, переживаннями й життєвими проблемами. Поет намагається правдиво відтворювати внутрішній світ людини, її характер, психологічні почуття і ставлення до отчої землі, своєї Вітчизни.
Я так давно у житі не лежав —
У голубому просто неба житі.
Життя однакове у всіх держав,
Та колоски для різного налиті.

   Слід згадати, що Леонід Горлач робив свої творчі кроки в українську літературу разом із Євгеном Гуцалом, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Симоненком, Борисом Олійником та іншими шістдесятниками. Хоча за віком н належить до другої хвилі знаменитого новаторського руху.
   Поезії Л. Горлача позначені філософським самовираженням, глибиною авторської думки і фабули, логічним мисленням та яскравими художніми образами.
   Поезія — жанр літературної творчості, що поєднує в собі талант художника, світобачення філософа і музичні ритми композитора. Наш земляк уміє міцно поєднати ці стихії та створювати досконалу лірику. Леонід Никифорович — автор низки прозових творів, навіяних таким щирим і сердечним теплом, що їх неможливо читати без хвилювання. Творчий хист письменника яскраво проявився і в наукових дослідженнях, художньо-документальних книгах, а також у жан-
рі перекладів творів обдарованих письменників іноземних держав.
    Любов до України, легендарного минулого надихнули Леоніда Горлача створити в українській літературі новий цікавий жанр — історичних романів у віршах.
    У 1982 році він вдало дебютував прекрасною поемою «Ніч у Вишгороді», а згодом оприлюднив цілий серіал таких творів: «Перст Аскольда», «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Мазепа», «Мамай».
    У романі у віршах «Чисте поле» (1990) письменник відтворив образ видатного українського полководця, кошового Запорозької Січі Івана Сірка та епоху другої половини XVII ст. Л. Горлач старанно дослідив епоху Київської Русі і дійшов висновку, що перше хрещення в неповному недержавному обсязі відбулося набагато раніше від Володимирового — ще 860 року, за часів ки-
ївських князів Аскольда і Діра. Цю свою гіпотезу в 1993 році поет відтворив у романі у віршах «Перст Аскольда».
    А 2004 року Леонід Горлач порадував читачів новим історичним романом у віршах «Руїна» (або життя і трагедія Івана Мазепи). Відчувається, що перш ніж узятися за перо, автор глибоко й детально вивчив архівні джерела часів, які описує в романі «Руїна». Помітно, що свої симпатії та співчуття поет віддає головному герою твору Івану Мазепі.
   Епічний твір письменник закінчує епілогом, у якому Іван Мазепа в молдавському селі Варниці, в оточенні своїх вірних соратників – Пилипа Орлика, небожа Андрія Войнаровського, короля Карла ХІІ і його комісара Сальдена, доживає останні дні. І в передсмертному монолозі гетьман заповідає:
Прошу єдине, Господом прошу:
Не зрадьте Україну нелюбов’ю,
Бо я за неї відмолився кров’ю,
І вам її нещасну полишу...
   І сьогодні без патріотичного подвигу Мазепи, без героїчного повстання козаків неможливо уявити нашу вільну й соборну Українську державу. Поява епічного полотна «Мазепа» має виняткове значення, адже після відомої поеми В. Сосюри в українській літературі з’явився ще один епічний твір про великого патріота України. Написаний на фактичному матеріа-
лі твір став набутком широкого читацького загалу не тільки в Україні, а й у діаспорі. І не дивно, що його було покладено в основу повноформатного радіоспектаклю, який часто звучить у ефірі.
Яскравим прикладом продовження циклу історичних творів у віршах є роман «Мамай», що побачив світ у 2010 році. Письменник вдало відтворив поетичну імпровізацію про легендарного козака-характерника Мамая, котрий став символом безсмертного духу української нації та улюбленцем багатьох поколінь нашого народу.
    Автор уміло переносить легендарного Мамая з епохи в епоху, яскраво змальовуючи його билинне походження, різні вчинки і пригоди.
Ти подумай: народ наш тому лише вічний,
що Мамай оживля його знову і знов.
    Від напрочуд цікавих та оригінальних історичних віршованих творів Л. Горлача віє не тільки новаторством, а й легендарною романтикою сивої давнини і славного минулого України. За допомогою художніх образів письменник мандрує в часі та правдиво відтворює минуле. Л. Горлач уміло передає духовну сутність людської душі й зображує психологічні риси різних характерів та ненав’язливо, без будь-якої напруги, правдиво й лірично відтворює це на сторінках своїх книг. У його творах змальовані живі й достовірні характери героїв різних епох і поколінь з подоланням схематизму та зображенням життєвих драматичних конфліктів. Тож не дивно, що натхненні твори Л. Горлача торкаються душ читачів і приваблюють свіжими думками — силою ліричних почуттів, неординарною фабулою.
    Він — автор близько 60 книжок різних жанрів. За вагомий внесок у розвиток української літератури Леоніда Горлача відзначено медалями «За трудову доблесть» і «За будівництво Байкало-Амурської магістралі», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР. Він удостоєний найвищої державної літературної відзнаки – Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, міжнародних літературних премій імені Г. Сковороди та В. Винниченка, Фундації доктора М. Дем’яніва «Свобода і мир для України», всеукраїнських премій М. Островського, І. Нечуя-Левицького, А. Малишка, М. Коцюбинського та В. Свідзінського.
    Леонід Никифорович — невтомний трудівник. Він постійно перебуває у творчих пошуках і плідно працює над новими книгами. Леонід Горлач — головний редактор газети «Отчий поріг», товариства «Чернігівське земляцтво в м. Києві».
   Майже півстоліття знаюся з нашим земляком, і мене завжди дивують його талант, працьовитість, щирість і надзвичайна скромність. У своїй праці поет ніколи не мав спочинку, нині його ім’я широко відоме не тільки в Україні, а й за її межами, адже твори Леоніда Горлача перекладені й надруковані майже 50-ма мовами народів світу.
   Незважаючи на свою популярність, Леонід Никифорович — занадто делікатна і скромна людина. Він ніколи не випрошував лаврів, ніколи не оббивав порогів заради здобуття життєвих благ. Але може бути непоступливим, коли справи стосуються принципів та ідей його життєвих позицій. Своє кредо він висловив у рядках одного з віршів: «краще тихо з голоду померти, аніж продати честь за сухаря».
   Мій давній приятель — поет Станіслав Реп’ях — якось розповів, що в його присутності про талант і скромність Леоніда Горлача ще півстоліття тому тепло, щиро та образно сказав геніальний Павло Тичина: «Могутній талант з ніжними ліктями».
    Можна без перебільшення сказати, що твори видатного українського поета, Шевченківського лауреата Леоніда Горлача є помітним явищем в українській літературі. Вони примножують інтелектуальний потенціал нашого народу та яскраво виражають національні ідеї. 

Джерело: Маринчук С. Виразник національних ідей / Станіслав Маринчук // Деснянська правда. - 2016. - 7 квітня. - С. 7.