В’ячеслав Становий

Поет із села Виповзова Козелецького району В’ячеслав Становий зустрічає свою 76-ту весну. У домашніх клопотах, у творчих пошуках. Віршує ще з середини шістдесятих, отже, хоч і дещо умовно, він належить до літературного покоління шістдесятників. Перші публікації В’ячеслава Станового припадають на кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Підготував до друку збірку поезій «Світанок України», яку через ряд причин так і не вдалося видати.
 
   Народився В. Становий 14 травня 1940 року в Орлівці Куликівського району в учительській сім’ї. Родина часто переїжджала, врешті опинилася у Виповзові. 

    У 1957 році В’ячеслав Становий закінчує Остерську середню школу No 1, а в 1960-му — Остерський будівельний технікум. Після цього, аж до виходу на пенсію, працює будівельником. Під час шестирічного навчання в Острі знайомиться з відомим українським письменником та журналістом Василем Нефеліним (псевдонім В. Д. Нагорського), свого часу репресованим сталінським режимом. До речі, Василь Нефелін у середині 30-х років минулого століття працював у редакції обласної газети (попередниця «Деснянської правди») разом із Олексою Десняком та Михайлом Хазаном, а в Острі доживав свої дні, вчителюючи.
    Нині Козелецьке літературне об’єднання носить ім’я Василя Нефеліна, а В’ячеслав Становий, що є одним із найактивніших учасників його засідань, опублікував спогади про легендарного і, на жаль, трохи призабутого письменника «Я бачив живого Нефеліна», де висвітлив маловідомі факти його творчої біографії.
    В’ячеслав Становий був близько знайомим і з Василем Чухлібом – відомим українським письменником, разом із котрим навчався в Остерській школі. Пізніше приятелював із відомим поетом-шістдесятником Миколою Холодним, який протегував талановитому аматорові з Виповзова. Вів активне громадське й політичне життя.
    В’ячеслав Становий як поет торкається у віршах різних тем — від патріотичних до гротескно-гумористичних, має ліричне чуття, не раз ставав на захист української мови. Торік колеги по перу, творча громадськість Козельця, школярі зустрічалися з поетом у Козелецькій центральній бібліотеці з нагоди його 75-ліття. Зустріч не залишила нікого байдужим.

Олексій КРАЧИЛО, керівник літературного об’єднання,
член НСПУ, смт Козелець 

Поетичні рядки 

СЕМИМІЛЬЙОННИЙ КРИК
На землях Мгарських рідного Засулля
Зажур-гора звелася аж до неба,
В набата б’є і ката-гада муля,
Щоб кожен знав:
                            морить людей не треба...

Ми кожний рік осінньої суботи
Втираєм сльози над отим горбом.
Живих і мертвих з людської спільноти
З’єднало з небом дзвоном і хрестом. 

Ми ще живем, а їх давно немає.
Ми не забудем пращурів повік.
Надлюдське горе сумом огортає,
Бо поряд плаче сивий чоловік.

Піднявся ввись святий Курган Скорботи,
Його фундатор — Сталін-більшовик.
Прийдемо всі осінньої суботи
На зойк душі — семимільйонний крик.

* Жертвами голодомору в Україні 1932-1933 рр. стали, за підрахунками істориків, близько семи мільйонів людей.

БЕЗЦІННИЙ ПОДАРУНОК
Стрівся тобі дядько сивий на дорозі —
Той, кого ще в орденах не малювали...
Як ми вдячні тій великій Перемозі,
Котру мертві і живі подарували. 

Як ішов на фронт — ровесником був ясен,
А тепер нема, спиляли вже до зрубу.
До лікарні не ходив бувалий красень,
Час іде, на жаль, і цього валить дуба.

Вас і так з війни верталося негусто,
Вас мільйони не з’явились із туманів.
А без вас нам буде гірко, сумно й пусто,
З кожним роком убуває ветеранів. 

Вам уклін і довгих років... Ради Бога!
Людська шана переможцям безкінечна.
Всім прийдешнім поколінням Перемога
Дарувалась предками сердечно.

СЕЛО
Люблю село за хліб і тишу,
За простоту селянських душ
І аромат солодких груш.
Його повітрям легко дишу
І дум тривожних не облишу.
Одне прошу: його не руш! 

Де на зорі біліють хати,
Серед братів і не з’явивсь.
І предки тут жили колись.
Чекають вічно батько й мати,
Мабуть, і я там буду спати. 

Люблю село безмежно, зроду,
Без нього можу знемогти,
Бо лише в нім я зміг знайти
І непорушену природу,
І без прикрас дівочу вроду
Не із міської суєти. 

Спішу в село не для забави,
Зве Батьківщини глибина.
Та бачу: всюди цілина
І шелестять нічиї трави,
Де хлібна міць була держави.
Яка ж тепер мені ціна? 

ПРИЛЕТІЛИ ЛАСТІВКИ
Понад нашим краєм вербно зацвіло.
Прилетіли ластівки — вчора не було.
Вийди їх послухати, виглянь у вікно,
Голосно цвірінькають, хвостик, як руно.
Працьовита ластівко, швидше вий кубло!
Відчуття Всевишнього вам таки дано:
Притаманний з древності ніби Божий дар —
Місце, де ви селитесь, обмина пожар.
Повернулись ластівки, бо прийшла пора.
Де ти, моя подружко, півроку була?
Вилітають ластівки рано на зорі,
Ці красуні бажані в кожному дворі.

В’ячеслав СТАНОВИЙ
с. Виповзів
Козелецького району

Джерело: Зустрічався з Василем Нефеліним, приятелював з Миколою Холодним // Деснянська правда. - 2016. - 2 червня. - С. 7.