середа, 5 жовтня 2016 р.

До 120-річчя від дня народження А. П. Шамрая (1896—1952)


      Агапій Пилипович Шамрай — надзвичайно талановитий український літературознавець, історик літератури, професор світового рівня, ім'я якого відоме далеко за межами нашої країни. Його перу належить багато наукових праць, розвідок та досліджень у царині літературознавства, які займають почесне місце у скарбниці наукових досягнень України та її обдарованих синів.
    Народився А. Шамрай на Сумщині в м. Миропілля 3 жовтня 1896 р. у заможній селянській родині. Дитинство пройшло на рідній стороні, серед мальовничої української природи, та було досить звичайним. Закінчивши середню школу, хлопець у 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, оскільки з дитинства захоплювався літературою та мав неабиякий хист до вивчення мов (відомо, що він володів вісьмома мовами: англійською, латинською, німецькою, французькою, білоруською, польською, українською та російською). Через два роки Агапій у зв'язку з певними життєвими обставинами перевівся до Харківського університету, який закінчив у 1921 р. Під час навчання юнак заробляв на життя, викладаючи у школах і технікумах українську мову та літературу, отже, початком професійної діяльності майбутнього літературознавця можна вважати студентські роки.

    Із 1922 р. по 1924 р. А. Шамрай навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті історії української культури у відділі історії української літератури. Після її закінчення молодий науковець читав у Харківському інституті народної освіти історію української літератури. У 1929 р. А. Шамрай отримав звання професора, здобувши визнання колег та студентів як найкращий викладач-літературознавець навчального закладу. З 1924 р., одночасно з викладацькою діяльністю, Агапій Пилипович працював науковим співробітником у відділі літератури Науково-дослідного інституту історії української культури (до 1927 р.). У 1927—1933 рр. — старшим науковим співробітником, а з 1929 — ще й завідувачем відділу старої української літератури Академічного інституту літературознавства ім. Т. Шевченка, який знаходився на той час у Харкові.
    Молодий науковець широко розгорнув дослідницьку роботу в галузі нової української літератури. У результаті цієї наполегливої праці протягом другої половини 1920-х — початку 1930-х рр. вийшло друком близько п'ятдесяти робіт, присвячених актуальним питанням літературознавства, причому не тільки з історії літератури, а й стосовно текстології, методології та красного письменства. У центрі уваги А. Шамрая була творчість Г. Квітки-Основ'яненка ("Шляхи Квітчиної творчості", 1930), Т. Шевченка, Я. Щоголіва, О. Стороженка ("Сто-роженко. Критико-біографічний нарис", 1927; "Українські оповідання Олекси Стороженка", 1928), М. Коцюбинського, С. Васильченка тощо, але найбільше А. Шамрай цікавився поетами-романтиками XIX ст. — Л. Боровиковським, І. Срезневським, А. Метлинським, М. Костомаровим. Дослідник писав багато передмов та коментарів до творів багатьох українських письменників, що друкувалися в ті часи. Варто пригадати видання, присвячені харківським поетам-романтикам: це не тільки публікації їхніх творів та передмови до них, а й ґрунтовні історичні та літературознавчі розвідки, які є значним творчим доробком професора та мають велике значення для української літератури. А також посібник А. Шамрая "Українська література. Стислий огляд", який видавався у Харкові в 1927 та 1928 рр. і був дуже популярним серед учителів-словесників, учнів-старшокласників та студентів-філологів.
    Усі ці праці, незважаючи на час, у який вони виходили, та панування комуністичної ідеології, є важливим внеском митця у скарбницю вітчизняної літератури та не втратили свого значення і сьогодні.
   Плідна літературна та наукова діяльність Агапія Пилиповича була грубо обірвана в 1933 р., адже його, як і багатьох представників наукового світу і творчої інтелігенції Радянського Союзу, не оминула хвиля репресій та гонінь. Ученого звільнили з роботи, мотивувавши це його "соціальним походженням", а також звинуватили в тому, що у своїй науковій роботі він відстоював "буржуазно-націоналістичні погляди". Хоч як А. Шамрай намагався боротися, звертаючись до різних інстанцій з листами, поясненнями та проханнями переглянути його справу, його, як і тисячі інших людей, не почули. Науковець дійшов до найвищого керівництва, апелював до Москви, але скрізь натикався на глуху стіну: тавро "буржуазного націоналіста" закрило перед ним усі двері, він навіть став побоюватися арешту. Звільнення з роботи означало автоматичне позбавлення продовольчої допомоги, що було в ті часи катастрофою: родина професора опинилася у страшенній матеріальній скруті та голодувала.
   Рятуючись, Агапій Пилипович із сімейством виїхав у 1933 р. до Удмуртії, де йому вдалося влаштуватися завідувачем кафедри зарубіжної літератури Удмуртського педагогічного інституту в Іжевську. Жилося на новому місці дуже непросто, але це було краще, ніж чекати арешту. Як показав час, таке рішення було правильним та врятувало життя ученому та його родині.
   Проживши в Іжевську чотири роки, А. Шамрай переїхав до Узбекистану і протягом навчального року 1937—1938 обіймав таку саму посаду у Ферганському педагогічному інституті, у 1938—1942 рр. — у Молотовському (м. Перм), із 1941 до 1944 р., за сумісництвом, — у Молотовському університеті. І скрізь зустрічав визнання колег та шанування й захват студентів. Так, у Ферганському педінституті про нього дуже тепло відгукувався весь колектив, вважаючи Агапія Пилиповича найкращим та найосвіченішим і кваліфікованим викладачем. Дуже високо оцінювали його роботу й колеги Молотовського педінституту, зокрема, директор цього навчального закладу писав: "Профессор A. Ф. Шамрай в процессе педагогической работы обнаружил широкую эрудицию, прекрасное знание материала по своей специальности, умелый методический подход к студентам, принимал активное участие в работе кафедры"13.
   Перебуваючи у добровільно-примусовому вигнанні, А. Шамрай одночасно із основною роботою у вишах вів і науково-дослідницьку діяльність, присвятивши цей період життя студіюванню зарубіжної літератури. Він наполегливо працював над вивченням творчості B. Шекспіра та Е. Т. А. Гофмана.
   У результаті 27 грудня 1943 р. А. Шамрай захистив докторську дисертацію на тему "Творчість Е.Т.А. Гофмана" та отримав звання доктора наук. Дисертація, на жаль, не була опублікована за життя митця і вийшла друком через багато років після смерті автора, у 1969 р. Як і багато викладачів, у ті важкі роки воєнного лихоліття Агапій Пилипович працював не тільки у вишах, даючи знання студентам, а й читав лекції у сусідніх районах, зустрічався з учителями, часто виступав, давав літературознавчі консультації тощо.
   Страшна війна внесла корективи у життя країни, потрібно було відновлювати систему освіти, тому ставлення до науковців, їхніх знань та творчого доробку змінилося: справи багатьох вигнанців, одним із яких був професор А. ІІІамрай, переглянули.
   На початку 1944 р. Агапія Пилиповича реабілітували, запропонували повернутися до України та обійняти посаду в будь-якому з провідних вищих навчальних закладів батьківщини.
   У жовтні 1944 р. А. Шамрай провів відпустку в Києві, після якої вже не повернувся до Пермі, а почав працювати на кафедрі зарубіжної літератури в Київському університеті і водночас — старшим науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка при Академії наук України. У важкий час повернувся до університету професор А. Шамрай, заклад було не впізнати: він був майже зруйнований, багатьох викладачів забрала війна. Із кінця 1944 р. і майже до останніх днів життя працював Агапій Пилипович у цих стінах, і роботу почав не в кабінеті кафедри, а разом з іншими викладачами та студентами брав участь у роботах з відбудови приміщення університету.
   Після повернення до України А. Шамрай із новими силами взявся за науково-дослідницьку працю, тепер він вивчав творчість західноєвропейських поетів-романтиків, чому сприяло й гарне знання багатьох іноземних мов. Деякі з кращих робіт науковця були опубліковані Державним видавництвом художньої літератури у його "Вибраних статтях та дослідженнях" (1963).
   Наприкінці 1940-х — початку 1950-х рр. А. Шамрай написав низку робіт з історії нової української літератури, найвідоміші з яких — "Проблема реалізму в "Енеїді" І. П. Котляревського" (1952) і "Наталка Полтавка" І. Котляревського" (1955), оскільки одне з визначних місць у своїх дослідженнях Агапій Пилипович приділяв вивченню та популяризації творчості Івана Петровича. Добре відомі його роботи про естетику комедій В. Шекспіра, творчість В. Гюґо, трагедії Ф. Шиллера, твори Дж. Свіфта, трагедію "Прометей" Есхіла тощо. Усі вони стали вагомим внеском не тільки в українське, а й у світове літературознавство. Узагалі перу науковця-дослідника належить понад вісімдесят праць з літературознавства та історії літератури, які відзначаються Добрим літературним смаком та ґрунтовним знанням матеріалу.
   ІІІамрай відомий як автор монографії "Українська література" (1928), редактор та упорядник збірника наукових праць "Харківська школа романтиків" (т. 1—3, 1930), у якому опублікував деякі власні статті ("До початків романтизму", "Харківські поети 30—40-х років XIX ст.").
    Усе життя професор А. Шамрай багато та наполегливо працював на науковій та педагогічній ниві, з великою увагою ставився до робіт молодих літераторів, завжди охоче допомагав, знаходив час для консультацій та порад.
   Агапій Пилипович залишився в пам'яті колег та студентів неперевершеним, дуже цікавим викладачем, адже ніколи не читав із конспекту під час занять, тільки захоплено розповідав, часто і легко переходячи під час розповіді на німецьку, французьку або англійську, цитуючи твори зарубіжних письменників та поетів мовою оригіналу. Його лекції славилися тим, що їх відвідували не тільки студенти-філологи, а й майбутні математики, фізики та юристи, настільки неперевершеними та цікавими вони були.
  Талановитий літературознавець, педагог та вчений помер на початку квітня 1952 р., похований А. Шамрай на Байковому кладовищі.
   Агапій Пилипович присвятив себе розвиткові українського літературознавства та філологічної освіти в Україні. Він був одним із тих скромних і величних діячів, якими сьогодні пишається Батьківщина та кожен із нас.
ЛІТЕРАТУРА  
Основні видання творів А. П. ІІІамрая
Вибрані статті і дослідження. — Київ : Держ. вид-во худож. літ., 1963. —    319с.

Ернст Теодор Амадей Гофман : життя і творчість. — Київ : Дніпро, 1969. —299, [2] с.

"Наталка Полтавка" І. Котляревського. — Київ : Мистецтво, 1955. — 73 с.

Перший твір нової української літератури. — Київ : [б. в.], 1951. —44 с. —    (Товариство для поширення політичних та наукових знань УРСР). 

Українська література : стислий огляд = Ukrainische Literatur / Агапій Шамрай. Українське літературознавство, 1917—1937 = Ukrainische Literaturwissenschaft, 1917—1937 / Б. Кравців. — Мюнхен : Укр. вільний ун-т, 1989. — 323 с. — (Українське літературознавство ; вип. 3). 

Українська література : стислий огляд. — Вид. 2-ге, випр. — [Харків] : Рух, [1928]. — 220 с. — (Бібліотека українознавства).

Українська література : стислий огляд. — [Харків]. : Рух, [1926]. —-209 с. — (Бібліотека українознавства). 

Харківські поети 30—40 років XIX століття : (харківська школа романтиків). — Харків : Держ. вид-во України, 1930. — 191, [1] с. Дещо про поетику й методологію літератури в програмах факпрофосу ІНО // Записки Харківського інституту народної освіти. — 1927. — Т. 2. —    С. 79—81.

До питання про естетику комедій Шекспіра // Вісті АН УРСР. — 1946. —    №5/6, —С. 86—97.

До тексту творів Гр. Квітки // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої кафедри історії України. — 1926. — Ч. 2/3. — С. 209—229. Криза шекспірознавства на заході // Радянське мистецтво. — 1947. — 2 квіт.

Леся Українка і англійська література // Радянська література. — 1945. —    № 10/11. —С. 142—153.

На шляхах до об'єктивної історії Українського письменства : історія укр. письменства М. Зерова в історичному освітленні // Червоний шлях. —    1924, —№6, —С. 200—2011.

Олекса Стороженко // Вибрані твори / Стороженко О. П. — Київ, 1927. —    С. XXIII—XXVIII.

Перші спроби романтичної драми // Харківська школа романтиків / Ін-т Шевченка. — Харків, 1930. — Т. 3. — С. 5—29.

Потебня і методологія історії літератури // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої кафедри історії України. — 1924. — Т. 1 : Пам'яті акад. М. Сумцова. — С. 49—68.

Проблема реалізму в "Ене'іді" І. П. Котляревського // Повне зібрання творів : у 2 т. / І. П. Котляревський. — Київ, 1952. — Т. 1. — С. 9—62. 

Творчість Коцюбинського в літературному оточенні // Відлуння самотності: Кнут Гамсун та контекст українського модернізму / упоряд. Ю. Ємець-Доброносова. — Київ, 2003. — С. 392—425. Творчість Коцюбинського в літературному оточенні // Критика. — 1928. — №4. —С. 57—91.

Творчість С. Васильченко // Червоний шлях. — 1926. — № 4. — С. 178—203.

Українські оповідання Олекси Стороженка // Твори : у 4 т. / Стороженко О. П. — Харків, 1928. —Т. І. —С. 3—15.

Формальний метод у літературі // Червоний шлях. — 1926. — № 7/8. — С. 182—226.

Шекспір на Україні : (до ЗЗО-ліття з дня смерті) // Літературна газета. — 1946. — 18 квіт.

Про А. П. Шамрая

А. П. Шамрай : матеріали наук, конф., присвяч. 100-річчю від часу народження видатного вченого-літературознавця і педагога / Сумський держ. пед. ін-т ; упоряд. П. П. Охріменко. — Суми : [б. в ], 1996. —41с. 

Жадько В. Шамрай Агапій / Віктор Жадько // Український некрополь / Віктор Жадько. — Київ, 2005. — С. 333.


Жадько В. Шамрай Агапій Пилипович / Віктор Жадько // Некрополь на Байковій горі / Віктор Жадько. — Київ, 2008. — С. 239. Шамрай Агапій // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / голов, ред. Володимир Кубійович. — Перевид. в Україні. — Львів, 2000. — Т. 10. — С. 3786.

Джерело:  Літературний талант // Календар знаменних і пам'ятних дат / Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова". - 2016. - № 4. - С. 38-44.

Немає коментарів:

Дописати коментар