Олександр Корнієвський

- Росте ще в мене в дворі клен, із якого може вийти десяток суцільних бандур, і такого дерева не знайти ні в Корюківці, ні навкруги в лісі. Але я ні за які гроші не зрубаю. Не хочу нівечити природу і свою радість. Нехай росте: влітку увесь мій двір у холодочку, верхів’я навіть дощ не пробиває, а в листі, вгорі, пташки співають, - з листів і спогадів унікального майстра музичних інструментів, кобзаря-віртуоза з Корюківки Олександра Корнієвського.

       21 березня - рівно 130 років від дня народження неперевершеного творця! Земляки-корюківці вшановують цю дату. І ви вшануйте! Він прожив, без року та кількох місяців, сто літ. Виготовив 180 бандур, і кожна з них - неповторна. Та ще в його майстернях народжувалися скрипки і ліри, арфи і цимбали, мандоліни й балалайки, віолончелі і ще такі, що й назву не придумали! На початку 1967 року, напередодні свого 78-річчя, Корнієвський горів бажанням зробити такий інструмент, «який поєднуватиме в собі дві бандури і струнний акордеон». Він матиме 12 тональностей, щоб можна було використати для супроводу бандурної гри. Майстра відмовляли, але він не відступав і таки зробив музичний феномен до свого дня народження й умовно назвав бандурою-арфою. Бандуриною його нарік один із київських журналістів. Одержимість не полишала майстра. Нова модель бандурини перевершила попередню. Вона відрізнялася потужністю звучання, була вкрита емальованою фарбою кольору слонової кістки, мала штучні перестроювачі, демпферні педалі та бічні ручки для перенесення. Загадковості надавала червона запона.

    Цю бандурину придбало музично-хорове товариство України в Києві, але технікою гри на ній не оволодів ніхто, вказівки майстра не були прочитані належно. Музичний диво-інструмент залишився без руху.

     На бандурах Корнієвського грали кобзарі Терентій Пархоменко і Семен Власко, учні музичної школи Миколи Лисенка, артисти Першої української капели бандуристів, виконавець «Маршу запорозького» Євген Адамцевич, керівник кобзарської капели Українського радіо Андрій Бобир, кобзар із Тарасової гори в Каневі Олексій Чуприна. Слухач кобзарських курсів у Музично-хоровому товаристві Віктор Лісовіл на бандурі Корнієвського під № 154 з позначкою 1 наосліп заграв «Наливайте, браття...» І пісня полинула у світи. Останній його учень - кобзар-лірник Василь Нечепа. Він навчався в майстра-віртуоза, коли старому й мудрому кобзареві було вже 90 літ!

     Творити бандури - неабияка праця! Бувало, на одну йшли роки! Під № 154 в Олександра Корнієвського виявилося чомусь аж дві бандури. Друга - ювілейна, на замовлення Максима Рильського. Та, на жаль, не потрапила до його рук через невблаганну недугу, а за нею - смерть.

    І кобзарям, і знаним людям світу робив бандури талановитий український майстер - Страдіварі з Корюківки. Його неперевершеними інструментами цікавилися Михайло Коцюбинський, Фідель Кастро. Бандури везли по світу!

     Він трудився до останку, не за гроші - для збагачення рідної культури, переніс довгі роки сибірського заслання, та ніщо й ніхто не зміг примусити Корнієвського відректися від ремесла і  гри на бандурі.

     - Пам'ятаю: 15 серпня 1937 року я повернувся додому з відбірними, фугованими дощечками й мотками струн. Ліг спати на горищі, де обладнав собі літню кімнату. Не спалось... Визираю у віконце, бачу: до хати підходять чотири чоловіки у формі НКВС. Я міг би втекти, але подумав: це безрозсудно... забрали всі листи. Вилучили фотографії, бронзову медаль, якою відзначена моя бандура. Мене лише в сорочці повели «на хвилинку» до слідчого... У листопаді 1937 року відправили до Сибіру на десять років - «за виготовлення крамольного національного інструмента». На засланні я змайстрував собі бандуру, щоб грати щодня людям. Одного разу туди прибула нова партія ув’язнених, і між ними естонець Адамсон Август Карпович. Спершу він почув мою музику. Потім приніс у торбі свої гуслі. Послухавши висоту тональності бандури, він настроївся під її тон - і це чудово вийшло... У нього все так гарно бриніло, а наче не було ніякого перебору пальцями. Та я, нарешті, запримітив, що пальці лівої руки швидко торкалися струн, мовби він грав на бандурі лежачи...

     Корнієвський повернувся в Корюківку через чверть століття 72-річним пенсіонером. Його рідних спалили карателі у 1943 році, коли загинуло майже сім тисяч мирного населення. І тільки нещодавно про Корюківську трагедію заговорив світ! В живих лишився син Корнієвського - Олександр, який на той час був у засланні.
     Майстер Корнієвський знав кобзарів не тільки Чернігівщини, а й України, переживав за їхню долю. Жалкував, що бідність не дозволила багатьом піднятися до вершин мистецтва. Хто чув про кобзаря Кирила Ємця з Мени? Він осліп під час військової служби в Польщі. Купив бандуру в молодого Корнієвського у 1912 році за 8 карбованців. Майстер навчав його грати. В Ємця був голос, як у Шаляпіна. Та інші кобзарі сказали, що він забирає у них хліб. Бідний хлопець повернув Корнієвському бандуру і попросив назад 8 карбованців...
     Доля звела великого майстра і кобзаря з відомими особистостями. Його шанував Мусін-Пушкін, Саксаганський і Кропивницький, визнав Довженко. Саме завдяки його клопотанням солдат Корнієвський під час служби у Глухові на Сумщині виконував концертні програми зі своєю бандурою, сходилося багато люду. З ним після того віталися всі - і старі, і малі. Його концерти тоді лунали два роки в парку. Тут він утвердився як бандурист-віртуоз і почав перекладати оркестрові п’єси для соло на бандурі.
    Через багато років його прихильники напишуть: «Його гра - це експромт, імпровізація. Стихійна раптовість у трактуванні викликала бурю почуттів. Він міг захопити, зачарувати, приголомшити. Слухати його хотілося без кінця».
    На одному зі своїх ювілеїв Олександр Корнієвський виконав сто творів. Що ще можна додати?!
    Останній його учень Василь Нечепа якось мовив:
- Мене не раз запитували в обкомі: «Чого ти туди (в Корюківку) їздиш? Хіба не знаєш, що Корнієвський був репресований? Я вдавав із себе наївного мандрівника... Радий і щасливий, що не тільки навчився від Олександра Корнієвського способу гри і співу Пархоменка, а й несу у світи його музику і слово!

ДЖЕРЕЛО. - РЕЖИМ ДОСТУПУ

Радимо прочитати про Корнієвського Олександра Самійловича (майстра у виготовленні бандур, кобзаря-віртуоза ; 1889 - 1988):

Божок В. Наш майстер - у золотому фонді : до 125-річчя від дня народження О. Корнієвського / Віктор Божок // Маяк. - 2014. - 29 берез. (№ 13). - С. 7.

Лугова О. Корюківський Страдіварі [О. С. Корнієвський (21.03.1889-31.01.1988) - творець хроматичної концертної бандури, уродженець с. Данилівка Менського району] / Олена Лугова // Отчий поріг. - 2017. - № 5. - С. 14.

Рожнятовська О. А. Кобзарський Страдіварі [Корнієвський, Олександр Самійлович] : до 120-річчя від дня народження О.С.Корнієвського (1889-1988) / О.А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам‘ятних дат. - 2009. - № 1.

Ярова Галина Родовід Корнієвських: генеалогічні джерела [Текст] / Г. Ярова // Сіверянський літопис. - 2009. - № 4. - С. 145-150.