Софія Тарновська (Глінка)

    Родина відомого українського мецената та суспільного діяча ХІХ ст. Василя Васильовича Тарновського (молодшого) була багаточисельною. Про кожного з них написані численні публікації, а ось дані про життя його доньки Софії, на жаль, складають зовсім мало сторінок. Це, мабуть, пов’язано з тим, що вона прожила яскраве, але досить коротке життя та практично залишилася в тіні свого брата Васючка, відомого оперного співака, котрий був улюбленцем своїх батьків, публіки та жінок. Окрім Василя, Софія мала ще одного старшого брата Петра, який покінчив життя самогубством, будучи ще студентом. Софія (1876 - 1919) «була статурною та гарною на обличчі дівчиною, з блідо – матовою шкірою, карими очима та чорним волоссям…», часто носила український одяг, любов до якого привив їй батько. Для своїх дітей В. В. Тарновський мол. нічого не жалів, наймав кращих вчителів, і виховання проходило лише в українських традиціях. Мама, Софія Василівна Тарновська (1846 - 1889), померла рано, тому після її смерті дітей виховували тітка Олександра Василівна Корбут та бабуся Людмила Володимирівна Тарновська. Для найменшої Софійки вони замінили маму.

       В 1898 році Соня вийшла заміж за внучатого племінника відомого композитора Михайла Івановича Глінки Григорія Глінку. Григорій Миколайович народився в сім´ї  генерального консула у Франкфурті – на – Майні  М. Д. Глінки та відомої  громадської діячки баронеси В. І. Ікскуль фон Гільденбандт.

Чоловік Софії був морським офіцером, талановитою людиною, знав багато мов, але в середині 1890-х рр. змушений був залишити службу у зв’язку із хворобою серця, часто лікувався за кордоном. Тому, в зв’язку з цим, перші роки подружнього життя вони подовгу жили за кордоном. Подружжя жило щасливо, але Соня була бездітною. На початку ХХ ст. Григорій Глінка поступив на державну службу до Києва, тому життя Софії було тісно пов’язане з рідними місцями. Переїхавши до Києва, Софія, позбавлена в житті радості материнства, бере на себе всі турботи по вихованню своєї племінниці Тетяни. В цій родині дівчинка жила до 1919 року. Дівчина відвідувала дитячі притулки, військовий лазарет, яким завідувала її тітка в роки Першої світової війни, допомагала пораненим. Тітка дбала про всебічний розвиток племінниці. Тетяна вивчала німецьку та французьку мови, брала уроки музики, займалася гімнастикою та танцями. Ось як вона згадує про родину, в якій жила і виховувалась: «Тетя и дядя Григорий Николаевич Глинка были люди, стремящиеся к работе, какой – то деятельности. Я их за это уважала… дядя мало мной интересовался, еще меньше любил и воспитывал и не делал никаких замечаний». За її ж спогадами Григорій Глінка на той час працював в Червоному Хресті, вдома майже не бував, а коли в 1919 році розпочалися заворушення, змушений був втекти з Києва і невдовзі помер.

   Докорінно змінилося життя родини після подій 1917–1919 років. «Начались в Киеве безпорядки. Стало известно, что есть список так называемых буржуев, в нем была и фамилия Глинки. Тетя была в панике и бежала в пригород, в Лукьяновку. Она поселилась у приятельницы, дочери Истомина, а меня отправили в другое место с гувернанткой мадемуазель Jackard. Тетя в 19–м году заболела воспалением легких и умерла… Отец был тогда еще с нами. Тетя умерла при нём. Он обнял меня и сказал: «Ну вот, мы остались с тобой вдвоем».

      За спогадами самої племінниці, поховали Софію Тарновську на Аскольдовій могилі поряд з рідними. (За матеріалами: Валентина Буренко. - РЕЖИМ ДОСТУПУ)

Каплер А. А. К истории рода Тарновских. - РЕЖИМ ДОСТУПУ