Все життя треба віддати для одної ідеї – ідеї національного відродження (М. Євшан)
130 років від дня народження Миколи Йосиповича Євшана [справж. – Федюшка (1890–1919)], українського літературознавця, критика, публіциста, перекладача (Дату народження подано за УЛЕ, ЕІУ. За іншими даними народився 1889 р.)
Кожен період розвитку літератури має рівень свого теоретичного самоусвідомлення. Особливо при "зміні віх", естетичної переорієнтації, коли нове покоління намагається сказати нове слово. У літературному процесі з'являються постаті, які репрезентують ті творчі орієнтири, які несе з собою нова генерація. В українському літературному процесі початку XX століття такою неординарною постаттю став Микола Федюшка — літературний критик, публіцист, перекладач, громадський діяч, який писав під псевдонімом Євшан. Високоосвічена людина, справжній знавець української та світової літератури, філософії, блискучий майстер слова, Євшан був чи не першим українським літератором, який свідомо обрав критику своєю єдиною професією, надаючи їй особливої ваги. Він дав зразок плідного аналізу складних мистецьких явищ початку XX століття. Літературно-критична діяльність М. Євшана тривала лише дванадцять років і трагічно обірвалась на фронтах громадянської війни, але його статті стали справжнім каталізатором літературного процесу, внесли дух полеміки, боротьби, того живого, без чого неможливий поступ у будь-якій галузі людської діяльності. Його духовна спадщина досі залишається актуальною, необхідною для формування національно-естетичної свідомості молодого покоління незалежної суверенної України.
Микола Йосипович Федюшка народився в містечку Войнилів Калуського повіту, в Галичині, у сім'ї міщанина. Хлопчик від народження мав слабке здоров'я, і батьки, зрозумівши, що син не прогодує себе важкою працею, заздалегідь збирали гроші для його навчання. Згодом, Миколу віддали у Станіслав до гімназії, яка стала першим місцем випробування характеру Федюшки-молодшого: у слабкому тілі жив міцний дух. Гімназія була польською і тому її діяльність спрямовувалась на те, аби полонізувати учнів. Проте, у Миколи навпаки зростав щораз більший інтерес до української літератури та культури, він відвідував таємний український гурток у Станіславі і був його душею.
З гімназійної лави розпочинається літературно-критична та громадська діяльність Євшана. В журналі "На розсвіті", який редагував В. Пачовський, з'явилася перша рецензія Миколи на вірші П. Карманського, а в журналах "Бжола" та "Будучність" були опубліковані статті, присвячені творчості М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.
Після закінчення гімназії (1908) юнак вступає до Львівського університету, щоб студіювати україністику та германістику. Він має твердий намір зробити з себе, мужицького сина, справжнього європейця. Микола з головою поринув у філософію Шопенгауера, Новаліса, Ґамерлінга та німецької літературної критики. Творче засвоєння європейської філософської думки, зокрема Фіхте, Ґюйо та Ніцше, сприяло формуванню витончених критеріїв оцінки художнього твору. Принципове значення у формуванні світогляду М. Євшана мала його зустріч в університеті із всесвітньовідомим істориком Михайлом Грушевським, який прилучив талановитого студента до Наукового товариства ім. Т. Шевченка, запросив до участі в роботі "Літературно-Наукового вісника" та допоміг влаштуватися бібліотекарем НТШ у Львові.
За участь у боротьбі студентської молоді проти польського засилля у Львівському університеті Євшана позбавили можливості продовжувати освіту у Львові. Завершувати її довелось у Відні. Після проходження студій у Відні, Микола Євшан у 1913 р. повертається до Львова. Там молодий літератор стає секретарем НТШ, співробітником "Української видавничої спілки", яка під керівництвом М. Гру-шевського, І. Франка та В. Гнатюка видавала художню і наукову літературу. Певний час Євшан працює особистим секретарем М. Грушевського, підтримує тісні зв'язки зі студентською громадою Львова. У цей же період створюється військова організація Січові стрільці, яка згодом мала винятково важливе значення у будівництві української держави.
Займаючись громадською діяльністю, М. Євшан не припиняв активної літературної роботи. Це найплідніший період у його творчій біографії. Євшан був одним із провідних авторів журналів "Українська хата" та "Літературно-Науковий вісник", у яких з'явились його найвідоміші критичні праці. Від автора коротких рецензій Микола Євшан виріс у блискучого майстра літературних портретів та оглядів, який засвідчував намір розширити межі української літератури, модернізувати її. Найважливішим своїм завданням він вважав за допомогою критики піднести українську літературу на новий щабель. Темпераментні, гострополемічні статті ставлять
М. Євшана в центр літературного життя України. Жоден помітний літературний твір не проходив повз його увагу. Свої основні естетичні засади критик сформулював у нарисі "Під прапором мистецтва", виявив розуміння секретів творчості українських поетів, письменників, розуміння української суспільної дійсності та причин трагізму долі українського народу. У цьому ж нарисі він здійснив аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників: П. Карманського, В. Па-човського, Б. Лепкого, О. Кобилянської, В. Стефаника. Микола Євшан був поборником молодого покоління письменників, які сприйняли й намагалися творчо розвивати на українському національному грунті естетичні принципи, що зародилися в європейських літературах кінця XIX ст. Критик палко захищав їх від нападок прихильників старої школи побутового реалізму. На його думку, сучасна література мусить відійти від застарілих стереотипів, має дати Україні культурні цінності справжньої вартості. Стаття Євшана "Боротьба генерацій і українська література" — пристрасний монолог на підтримку молодого покоління, його естетичних принципів, двобій із захисниками старих традицій.
До вершинних здобутків української літератури М. Євшан відносив творчість О. Кобилянської, М. Коцюбинського та Лесі Українки. Наявність в українській літературі цих письменників критик вважав щасливою необхідністю, бо саме вони тримають мистецький рівень, поки "перебуває час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони регулюють літературний рух і життя серед розбиття і зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духовної культури".
Незважаючи на свої сміливі й незалежні погляди на сучасний літературний процес, М. Євшан у підході до класичної спадщини дотримувався традицій культурно-історичної школи у літературознавстві. Євшанові розвідки, присвячені творчості Т. Шевченка, належать до визначних здобутків шевченкознавства початку XX ст. Після блискучого циклу статей І. Франка про Тараса Шевченка праці М. Євшана про Кобзаря стали новим словом, сказаним на основі новітніх прийомів літературознавчого аналізу та глибокого проникнення у національну специфіку творчості великого поета.
Щодо аналізу творчості Каменяра, то М. Євшан ще за життя Івана Франка став одним із найоригінальніших франкознавців, підхід якого до творчості письменника відзначається втіленням філософсько-етичних засад у літературознавстві XX століття.
З великим інтересом Микола Євшан звертався до творчості зарубіжних письменників. Протягом 1910–1914 рр. в "Українській хаті" він друкує цілу низку перекладів художньої літератури та наукових праць зарубіжних авторів. Серед них твори Моріса Метерлінка і Серена К'єркеґора, Кнута Гамсуна і Петера Альтенберґа, теоретичні праці Ернеста Ґаккля, Фрід-ріха Куммера, Якова Вассермана та інших. Як критик, Євшан аналізував та популяризував творчість іноземних авторів. Цікаво, що при всій різноманітності творчих індивідуальностей, обраних ним для розгляду, спостерігався сталий критерій – це мали бути відкривачі національного образу духовності своїх народів. Поряд з іменами Ґ. Гауптмана і А. Шніцлера з-під пера М. Євшана народжувалися статті про Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстого, М. Ко-нопницьку, Б. Залеського, С. Красінського, Б. Пруса, Н. Ленау, Р. Кіплінга та інших.
З початком Першої світової війни напружена творча праця М. Євшана переривається. Мобілізований до австрійського війська, він змушений змінити перо на зброю — війна занурює його у свій вир і кидає до Угорщини. Через рік Євшана переведено до Відня, де він мав працювати в українських виданнях. Проте Микола добровільно повернувся до війська і опинився спочатку на російському, потім – на румунському та італійському фронтах. Після тяжкого поранення, коли австрійська і німецька армії знову зайняли Галичину, Євшана висилають до дев'ятого полку піхоти під Перемишлем. У цей період розпалась Австро-Угорська імперія і склалась ситуація, в якій Микола Євшан виявив неабиякий героїзм, в основі якого був глибокий патріотизм і прагнення до національного визволення Галичини. Разом із старшинами дев'ятого полку М. Євшан заарештовує польських офіцерів, і українські частини під його командою, оволодівши лінією по річці Сян, були готові взяти владу в свої руки й боронити західні кордони України. Для перемоги українців необхідно було знести міст через Сян, та українська інтелігенція Перемишля не пішла на цей крок. Міст залишився цілим, а для молодої Західно-Української Республіки він виявився троянським конем — став воротами для польської армії до Східної Галичини.
Після поразки, якийсь час М. Євшан перебував у рідному містечку Войнилові, а пізніше його покликали до Станіслава для співробітництва у часописі "Республіка". Станіслав на той час був центром політичного і наукового життя Західної України, в якому постала організація "Молода Громада". Участь у цьому осередку політичного, наукового і товариського життя з ідеями всеукраїнського центру викристалізувала погляди Євшана на основи української державності — школу, земельне питання, кооперацію, соціальний устрій. В умовах війни і небезпеки втрати державності Микола Євшан також звертається до першооснов української духовності. Він майже не займається літературно-критичною діяльністю, а працює винятково як журналіст.
Глибокі гуманітарні знання Євшана стають у нагоді і в публіцистичній творчості — невеликій за обсягом, але досить вагомій і своєрідній. Уміння усіма думками і помислами жити у майбутньому, об'єктивно та різнобічно оцінювати й аналізувати те чи інше суспільно-політичне явище з позицій людини безкомпромісної, далекоглядної та послідовної, уміння швидко й оперативно відгукуватися на конкретну подію чи факт, виявляючи при цьому духовну творчу особистість справжнього митця, в якому органічно поєднувалися таланти художника, політика і мислителя, все це сприяло тому, що більшість цих праць було оприлюднено у громадсько-публіцистичному часописі "Народ". Його слово завжди відрізнялось пристрасністю, точністю і місткістю, підпорядкованістю самовідданому служінню народові.
У 1919 р. Євшан публікує статті з критикою уряду ЗУНР, за що його звинувачують у підготовці державного заколоту й на деякий час ув'язнюють. Але з травня 1919 р. Микола Євшан знову у війську. Він – голова полкового архіву Української Галицької Армії, навчає сотню війська. Згодом вишколених вояків веде у бій проти поляків, а потім — проти більшовицьких військ.
31 жовтня 1919 р., у річницю проголошення ЗУНР, Микола Євшан виступив у Вінниці перед січовим стрілецтвом з палкою промовою "Великі роковини України", яка, за свідченням сучасників, стала одним із най-талановитіших публіцистичних виступів автора. Як і все стрілецтво, Євшан усвідомлював, що вони приречені на поразку, бо виходу з чотирикутника смерті, в якому опинилась Українська Галицька Армія, немає. Тому з болем лунають його слова: "Ми можемо зробити тільки одне: посвятити себе до останку. Для себе життя ми вже не устроїмо. Мусимо думати тільки про життя будучих поколінь". Невдовзі після цього виступу, 23 листопада 1919 р., скошений тифом, талановитий критик, полум'яний публіцист і справжній патріот України Микола Євшан помер. Його поховали на горі у Вінниці, де знайшли останній прихисток тисячі січових стрільців.
За часів радянської влади, зарахований до буржуазно-націоналістичного табору, М. Євшан навіть не згадувався у літературознавстві, а на його твори наклали табу. Його ім'я було б майже забуте, якби не діяльність дослідників з еміграції, зокрема Б. Рубчака. В Україні одним з перших, хто намагався незаангажовано визначити основні аспекти літературно-критичної діяльності критика, став Л. Білецький. Нова хвиля досліджень спадщини такої індивідуальної й неповторної постаті в українському літературознавстві, як М. Євшан, почалася після здобуття Україною незалежності. У 90-ті роки з'явилась можливість ознайомитися й гідно оцінити спадщину цього безкомпромісного й чесного трудівника на ниві української естетичної критики початку XX століття. У Києві видано ґрунтовний том літературознавчих праць М. Євшана, який репрезентує художній світ критика. Його статті – "це пульс живої думки, що не боїться сказати необачне слово, але твердо переконана в своїй правоті, і в боротьбі за свої переконання готова заплатити життям... Спадщина Миколи Євшана, у розумінні якого творчість – це свобода духу, залишається "живою водою" для української літератури".
Критика. Літературознавство. Естетика / М. Євшан ; упоряд., передм. та прим. Н. Шумило.
– Київ : Основи, 1998. – 658 с. .
Боротьба генерацій і українська література / М. Євшан // Слово і час. – 1995. – № 7. – С. 13 –20.
Великі роковини / М. Євшан // Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 104 –108.
Бабій О. Микола Федюшка – Євшан / О. Бабій // Альманах Станиславівської землі : зб. матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред.-упоряд. Б. Кравців. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен : [б. в.], 1975. – С. 519 –522.
Ільницький М. Творчість — це свобода духу : Микола Євшан — літ. критик / М. Ільницький // Дзвін. – 1994. – № 2/3. – С. 152 –160.
Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю : літ.-критич. діяльн. М. Євшана (Федюшки) / М. Гнатюк. – Львів : Львів, держ. ун-т ім. І. Франка, 1995. – 47 с. : портр.
Гнатюк М. Від естетики до політики: Проблеми державності у творчій спадщині Миколи Євшана / М. Гнатюк // Дзвін. – 1995. – № 5. – С. 132–135.
Шумило Н. Микола Євшан / Н. Шумило // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика
– .Київ, 1998. – С. 3 –11.
Шумило Н. Євшан і його концепція самоорганізації таланту / Н. Шумило // Шумило Н. Під знаком національної самобутності: укр. худож. шк. і літ. критика кінця XIX – поч. XX ст. – Київ, 2003. – С. 115 –131.
ЮсипД. Микола Євшан: нарис життя і творчості / Д. Юсип.– Вінниця : Південний Буг, 1994.
– 64 с.
Юсип Д. Повернення із забуття / Д. Юсип // Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 108 –109.
Голубінка Н. Євшан Микола / Н. Голубінка // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 71–73.
Голубінка Н. Микола Євшан – літературний критик та публіцист / Н. Голубінка // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. п'ятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 27
–28 листоп. 1998 р. – Львів, 1999. – С. 365 –370.
Голубінка Н. Публіцистична майстерність Миколи Євшана / Н. Голубінка // 36. пр. Наук.-дослід, центру періодики / Львів, наук, б-ка ім. В. Стефаника HAH України. – Львів, 1998.
– Вип. 5. – С. 324 –330.
Голубінка Н. Проблематика, метод, жанри та питання майстерності Миколи Євшана
– критика / Н. Голубінка // Українська періодика : історія і сучасність : тези доп. І повідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9 –10 груд. 1993 р.). – Львів, 1994. – С. 246 –249.
Голубінка Н. Активізація уваги читача засобами лексики в публіцистичних студіях Миколи Євшана / Н. Голубінка // 36. пр. Наук.-дослід. центру періодики / Львів, нац. наук, б-ка ім. В. Стефаника HAH України. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 454—462
Мухіна Г. Естетика Миколи Євшана / Г. Мухіна // Сучасність. – 1984. – №. 4. – С. 24 –33.
Павличко С. Модернізм як ніцшеанство : дискурс Миколи Євшана та "Української хати" / С. Павличко // Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ, 1997.
– С. 127 –166.
Гришин-Грищук І. Лебедине слово Миколи Євшана / І. Гришин-Грищук // Слово і час. – 1993.
– № 9. – С. 50 –53.
Холодніш М. Уроки Миколи Євшана / М. Холодний // Кур'єр Кривбасу. – 1994. – № 5/6. – С. 13
–18.
Євшан Микола (справж. – Федюшка Микола Йосипович ; ін. псевд. – Лебедик, Явір та ін. ; 19.V. 1890 – 23.ХІ.1919) // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. – Київ, 1990. – Т. 2.
– С. 180 –181.
Євшан Микола (літ. псевд., справжні прізв., ім'я та по батькові – Федюшка Микола Йосипович ; 19.05.1890, за ін. даними 1889 – 23.11.1919) // Енциклопедія історії України. – Київ, 2005.
– Т. 3. – С. 104.
Микола Євшан (Федюшка) : [фотопортрет] // Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю.
– Львів, 1995. – С. 3.
Микола Федюшка – Євшан, 1916р.: [портрет] //Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 108.
Микола Йосипович Федюшка народився в містечку Войнилів Калуського повіту, в Галичині, у сім'ї міщанина. Хлопчик від народження мав слабке здоров'я, і батьки, зрозумівши, що син не прогодує себе важкою працею, заздалегідь збирали гроші для його навчання. Згодом, Миколу віддали у Станіслав до гімназії, яка стала першим місцем випробування характеру Федюшки-молодшого: у слабкому тілі жив міцний дух. Гімназія була польською і тому її діяльність спрямовувалась на те, аби полонізувати учнів. Проте, у Миколи навпаки зростав щораз більший інтерес до української літератури та культури, він відвідував таємний український гурток у Станіславі і був його душею.
З гімназійної лави розпочинається літературно-критична та громадська діяльність Євшана. В журналі "На розсвіті", який редагував В. Пачовський, з'явилася перша рецензія Миколи на вірші П. Карманського, а в журналах "Бжола" та "Будучність" були опубліковані статті, присвячені творчості М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.
Після закінчення гімназії (1908) юнак вступає до Львівського університету, щоб студіювати україністику та германістику. Він має твердий намір зробити з себе, мужицького сина, справжнього європейця. Микола з головою поринув у філософію Шопенгауера, Новаліса, Ґамерлінга та німецької літературної критики. Творче засвоєння європейської філософської думки, зокрема Фіхте, Ґюйо та Ніцше, сприяло формуванню витончених критеріїв оцінки художнього твору. Принципове значення у формуванні світогляду М. Євшана мала його зустріч в університеті із всесвітньовідомим істориком Михайлом Грушевським, який прилучив талановитого студента до Наукового товариства ім. Т. Шевченка, запросив до участі в роботі "Літературно-Наукового вісника" та допоміг влаштуватися бібліотекарем НТШ у Львові.
За участь у боротьбі студентської молоді проти польського засилля у Львівському університеті Євшана позбавили можливості продовжувати освіту у Львові. Завершувати її довелось у Відні. Після проходження студій у Відні, Микола Євшан у 1913 р. повертається до Львова. Там молодий літератор стає секретарем НТШ, співробітником "Української видавничої спілки", яка під керівництвом М. Гру-шевського, І. Франка та В. Гнатюка видавала художню і наукову літературу. Певний час Євшан працює особистим секретарем М. Грушевського, підтримує тісні зв'язки зі студентською громадою Львова. У цей же період створюється військова організація Січові стрільці, яка згодом мала винятково важливе значення у будівництві української держави.
Займаючись громадською діяльністю, М. Євшан не припиняв активної літературної роботи. Це найплідніший період у його творчій біографії. Євшан був одним із провідних авторів журналів "Українська хата" та "Літературно-Науковий вісник", у яких з'явились його найвідоміші критичні праці. Від автора коротких рецензій Микола Євшан виріс у блискучого майстра літературних портретів та оглядів, який засвідчував намір розширити межі української літератури, модернізувати її. Найважливішим своїм завданням він вважав за допомогою критики піднести українську літературу на новий щабель. Темпераментні, гострополемічні статті ставлять
М. Євшана в центр літературного життя України. Жоден помітний літературний твір не проходив повз його увагу. Свої основні естетичні засади критик сформулював у нарисі "Під прапором мистецтва", виявив розуміння секретів творчості українських поетів, письменників, розуміння української суспільної дійсності та причин трагізму долі українського народу. У цьому ж нарисі він здійснив аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників: П. Карманського, В. Па-човського, Б. Лепкого, О. Кобилянської, В. Стефаника. Микола Євшан був поборником молодого покоління письменників, які сприйняли й намагалися творчо розвивати на українському національному грунті естетичні принципи, що зародилися в європейських літературах кінця XIX ст. Критик палко захищав їх від нападок прихильників старої школи побутового реалізму. На його думку, сучасна література мусить відійти від застарілих стереотипів, має дати Україні культурні цінності справжньої вартості. Стаття Євшана "Боротьба генерацій і українська література" — пристрасний монолог на підтримку молодого покоління, його естетичних принципів, двобій із захисниками старих традицій.
До вершинних здобутків української літератури М. Євшан відносив творчість О. Кобилянської, М. Коцюбинського та Лесі Українки. Наявність в українській літературі цих письменників критик вважав щасливою необхідністю, бо саме вони тримають мистецький рівень, поки "перебуває час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони регулюють літературний рух і життя серед розбиття і зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духовної культури".
Незважаючи на свої сміливі й незалежні погляди на сучасний літературний процес, М. Євшан у підході до класичної спадщини дотримувався традицій культурно-історичної школи у літературознавстві. Євшанові розвідки, присвячені творчості Т. Шевченка, належать до визначних здобутків шевченкознавства початку XX ст. Після блискучого циклу статей І. Франка про Тараса Шевченка праці М. Євшана про Кобзаря стали новим словом, сказаним на основі новітніх прийомів літературознавчого аналізу та глибокого проникнення у національну специфіку творчості великого поета.
Щодо аналізу творчості Каменяра, то М. Євшан ще за життя Івана Франка став одним із найоригінальніших франкознавців, підхід якого до творчості письменника відзначається втіленням філософсько-етичних засад у літературознавстві XX століття.
З великим інтересом Микола Євшан звертався до творчості зарубіжних письменників. Протягом 1910–1914 рр. в "Українській хаті" він друкує цілу низку перекладів художньої літератури та наукових праць зарубіжних авторів. Серед них твори Моріса Метерлінка і Серена К'єркеґора, Кнута Гамсуна і Петера Альтенберґа, теоретичні праці Ернеста Ґаккля, Фрід-ріха Куммера, Якова Вассермана та інших. Як критик, Євшан аналізував та популяризував творчість іноземних авторів. Цікаво, що при всій різноманітності творчих індивідуальностей, обраних ним для розгляду, спостерігався сталий критерій – це мали бути відкривачі національного образу духовності своїх народів. Поряд з іменами Ґ. Гауптмана і А. Шніцлера з-під пера М. Євшана народжувалися статті про Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстого, М. Ко-нопницьку, Б. Залеського, С. Красінського, Б. Пруса, Н. Ленау, Р. Кіплінга та інших.
З початком Першої світової війни напружена творча праця М. Євшана переривається. Мобілізований до австрійського війська, він змушений змінити перо на зброю — війна занурює його у свій вир і кидає до Угорщини. Через рік Євшана переведено до Відня, де він мав працювати в українських виданнях. Проте Микола добровільно повернувся до війська і опинився спочатку на російському, потім – на румунському та італійському фронтах. Після тяжкого поранення, коли австрійська і німецька армії знову зайняли Галичину, Євшана висилають до дев'ятого полку піхоти під Перемишлем. У цей період розпалась Австро-Угорська імперія і склалась ситуація, в якій Микола Євшан виявив неабиякий героїзм, в основі якого був глибокий патріотизм і прагнення до національного визволення Галичини. Разом із старшинами дев'ятого полку М. Євшан заарештовує польських офіцерів, і українські частини під його командою, оволодівши лінією по річці Сян, були готові взяти владу в свої руки й боронити західні кордони України. Для перемоги українців необхідно було знести міст через Сян, та українська інтелігенція Перемишля не пішла на цей крок. Міст залишився цілим, а для молодої Західно-Української Республіки він виявився троянським конем — став воротами для польської армії до Східної Галичини.
Після поразки, якийсь час М. Євшан перебував у рідному містечку Войнилові, а пізніше його покликали до Станіслава для співробітництва у часописі "Республіка". Станіслав на той час був центром політичного і наукового життя Західної України, в якому постала організація "Молода Громада". Участь у цьому осередку політичного, наукового і товариського життя з ідеями всеукраїнського центру викристалізувала погляди Євшана на основи української державності — школу, земельне питання, кооперацію, соціальний устрій. В умовах війни і небезпеки втрати державності Микола Євшан також звертається до першооснов української духовності. Він майже не займається літературно-критичною діяльністю, а працює винятково як журналіст.
Глибокі гуманітарні знання Євшана стають у нагоді і в публіцистичній творчості — невеликій за обсягом, але досить вагомій і своєрідній. Уміння усіма думками і помислами жити у майбутньому, об'єктивно та різнобічно оцінювати й аналізувати те чи інше суспільно-політичне явище з позицій людини безкомпромісної, далекоглядної та послідовної, уміння швидко й оперативно відгукуватися на конкретну подію чи факт, виявляючи при цьому духовну творчу особистість справжнього митця, в якому органічно поєднувалися таланти художника, політика і мислителя, все це сприяло тому, що більшість цих праць було оприлюднено у громадсько-публіцистичному часописі "Народ". Його слово завжди відрізнялось пристрасністю, точністю і місткістю, підпорядкованістю самовідданому служінню народові.
У 1919 р. Євшан публікує статті з критикою уряду ЗУНР, за що його звинувачують у підготовці державного заколоту й на деякий час ув'язнюють. Але з травня 1919 р. Микола Євшан знову у війську. Він – голова полкового архіву Української Галицької Армії, навчає сотню війська. Згодом вишколених вояків веде у бій проти поляків, а потім — проти більшовицьких військ.
31 жовтня 1919 р., у річницю проголошення ЗУНР, Микола Євшан виступив у Вінниці перед січовим стрілецтвом з палкою промовою "Великі роковини України", яка, за свідченням сучасників, стала одним із най-талановитіших публіцистичних виступів автора. Як і все стрілецтво, Євшан усвідомлював, що вони приречені на поразку, бо виходу з чотирикутника смерті, в якому опинилась Українська Галицька Армія, немає. Тому з болем лунають його слова: "Ми можемо зробити тільки одне: посвятити себе до останку. Для себе життя ми вже не устроїмо. Мусимо думати тільки про життя будучих поколінь". Невдовзі після цього виступу, 23 листопада 1919 р., скошений тифом, талановитий критик, полум'яний публіцист і справжній патріот України Микола Євшан помер. Його поховали на горі у Вінниці, де знайшли останній прихисток тисячі січових стрільців.
За часів радянської влади, зарахований до буржуазно-націоналістичного табору, М. Євшан навіть не згадувався у літературознавстві, а на його твори наклали табу. Його ім'я було б майже забуте, якби не діяльність дослідників з еміграції, зокрема Б. Рубчака. В Україні одним з перших, хто намагався незаангажовано визначити основні аспекти літературно-критичної діяльності критика, став Л. Білецький. Нова хвиля досліджень спадщини такої індивідуальної й неповторної постаті в українському літературознавстві, як М. Євшан, почалася після здобуття Україною незалежності. У 90-ті роки з'явилась можливість ознайомитися й гідно оцінити спадщину цього безкомпромісного й чесного трудівника на ниві української естетичної критики початку XX століття. У Києві видано ґрунтовний том літературознавчих праць М. Євшана, який репрезентує художній світ критика. Його статті – "це пульс живої думки, що не боїться сказати необачне слово, але твердо переконана в своїй правоті, і в боротьбі за свої переконання готова заплатити життям... Спадщина Миколи Євшана, у розумінні якого творчість – це свобода духу, залишається "живою водою" для української літератури".
ЛІТЕРАТУРА
Видання творів М. Євшана
Критика. Літературознавство. Естетика / М. Євшан ; упоряд., передм. та прим. Н. Шумило.
– Київ : Основи, 1998. – 658 с. .
Боротьба генерацій і українська література / М. Євшан // Слово і час. – 1995. – № 7. – С. 13 –20.
Великі роковини / М. Євшан // Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 104 –108.
Про М. Євшана
Бабій О. Микола Федюшка – Євшан / О. Бабій // Альманах Станиславівської землі : зб. матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред.-упоряд. Б. Кравців. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен : [б. в.], 1975. – С. 519 –522.
Ільницький М. Творчість — це свобода духу : Микола Євшан — літ. критик / М. Ільницький // Дзвін. – 1994. – № 2/3. – С. 152 –160.
Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю : літ.-критич. діяльн. М. Євшана (Федюшки) / М. Гнатюк. – Львів : Львів, держ. ун-т ім. І. Франка, 1995. – 47 с. : портр.
Гнатюк М. Від естетики до політики: Проблеми державності у творчій спадщині Миколи Євшана / М. Гнатюк // Дзвін. – 1995. – № 5. – С. 132–135.
Шумило Н. Микола Євшан / Н. Шумило // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика
– .Київ, 1998. – С. 3 –11.
Шумило Н. Євшан і його концепція самоорганізації таланту / Н. Шумило // Шумило Н. Під знаком національної самобутності: укр. худож. шк. і літ. критика кінця XIX – поч. XX ст. – Київ, 2003. – С. 115 –131.
ЮсипД. Микола Євшан: нарис життя і творчості / Д. Юсип.– Вінниця : Південний Буг, 1994.
– 64 с.
Юсип Д. Повернення із забуття / Д. Юсип // Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 108 –109.
Голубінка Н. Євшан Микола / Н. Голубінка // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 71–73.
Голубінка Н. Микола Євшан – літературний критик та публіцист / Н. Голубінка // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. п'ятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 27
–28 листоп. 1998 р. – Львів, 1999. – С. 365 –370.
Голубінка Н. Публіцистична майстерність Миколи Євшана / Н. Голубінка // 36. пр. Наук.-дослід, центру періодики / Львів, наук, б-ка ім. В. Стефаника HAH України. – Львів, 1998.
– Вип. 5. – С. 324 –330.
Голубінка Н. Проблематика, метод, жанри та питання майстерності Миколи Євшана
– критика / Н. Голубінка // Українська періодика : історія і сучасність : тези доп. І повідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9 –10 груд. 1993 р.). – Львів, 1994. – С. 246 –249.
Голубінка Н. Активізація уваги читача засобами лексики в публіцистичних студіях Миколи Євшана / Н. Голубінка // 36. пр. Наук.-дослід. центру періодики / Львів, нац. наук, б-ка ім. В. Стефаника HAH України. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 454—462
Мухіна Г. Естетика Миколи Євшана / Г. Мухіна // Сучасність. – 1984. – №. 4. – С. 24 –33.
Павличко С. Модернізм як ніцшеанство : дискурс Миколи Євшана та "Української хати" / С. Павличко // Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ, 1997.
– С. 127 –166.
Гришин-Грищук І. Лебедине слово Миколи Євшана / І. Гришин-Грищук // Слово і час. – 1993.
– № 9. – С. 50 –53.
Холодніш М. Уроки Миколи Євшана / М. Холодний // Кур'єр Кривбасу. – 1994. – № 5/6. – С. 13
–18.
Євшан Микола (справж. – Федюшка Микола Йосипович ; ін. псевд. – Лебедик, Явір та ін. ; 19.V. 1890 – 23.ХІ.1919) // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. – Київ, 1990. – Т. 2.
– С. 180 –181.
Євшан Микола (літ. псевд., справжні прізв., ім'я та по батькові – Федюшка Микола Йосипович ; 19.05.1890, за ін. даними 1889 – 23.11.1919) // Енциклопедія історії України. – Київ, 2005.
– Т. 3. – С. 104.
ІЛЮСТРА ЦІЇ
Микола Євшан (Федюшка) : [фотопортрет] // Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю.
– Львів, 1995. – С. 3.
Микола Федюшка – Євшан, 1916р.: [портрет] //Дзвін. – 1993. – № 10/12. – С. 108.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.