Унікальний туристичний об’єкт – залізнична станція «Качанівка»

  

    Про Качанівку – маєток із розкішним парком – знають усі. А чи чули про залізничну станцію «Качанівка»? Повірте, це місце заслуговує не меншої уваги, ніж білосніжний Качанівський палац, і може стати однією з туристичних цікавинок Ічнянщини.На залізничній станції «Качанівка» у с. Парафіївка створений та діє унікальний музей, що наочно репрезентує історію залізниці, пов’язує її із Качанівським маєтком та Парафіївським цукровим заводом – взір­цем модерної індустріальної архітектури ХІХ сторіччя. Залізнична станція «Качанівка» – дивовижна історична перлина. Якщо ввести її до туристичних маршрутів – привабливість Ічнянщини для туристів, безумовно, ще більше зросте.

Станція як дзеркало нашої минувшини

   Історія залізничної станції «Качанівка» нерозривно пов’язана з маєтком «Качанівка», Парафіївкою та цукровим заводом завдяки видатному українцеві, підприємцю та меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Саме він посприяв створенню залізничного сполучення з Качанівкою. Парафіївський цукровий завод належав славетній родині Тарновських, власників Качанівки. Будівництво його розпочали 1846 року, а запрацював він у 1852-му. Вже в перший рік роботи завод приніс чималі прибутки, адже тут впровадили тогочасні передові технології – парові машини. Цікаво, що на підприємстві використовували не кріпосну робочу силу, а вільнонайманих працівників.

Парафіївський цукровий завод

 

 

 

 

 

    У другій половині ХІХ ст. Парафіївський цукровий завод був одним із найпотужніших у Чернігівській губернії. Душа останнього власника Качанівки та цукрового заводу Василя Тарновського (молодшого) більше схилялася не до підприємництва, а до благодійництва та збирання старожитностей. Колекція Василя Тарновського була справді унікальною, адже містила артефакти та раритети часів Київської Русі й козацької доби, предмети, що належали Іванові Мазепі, Павлові Полуботку. Особливий розділ зібрання мецената становила безцінна Шевченкіана – автографи, офорти, листи Великого Кобзаря.Чималі витрати на благодійництво та колекціонування, життя на широку ногу поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати садибу, цук­ровий завод і частину колекції мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Покупка тому коштувала 1 млн крб.Качанівську колекцію оцінювали сучасники в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Колекціонер-меценат передав усі свої скарби Чернігівському губернському земству, і вони стали основою для Чернігівського обласного історичного музею, який нині носить ім’я Василя Тарновського.

   Новий господар Качанівки Павло Харитоненко реконструював цукровий завод і модернізував виробництво. Сам же завод у Парафіївці на честь своєї доньки Олени Олів перейменував в Оленівський. Завод виробляв цукор у дуже великих масштабах. Вистачало на все. Але неабияку частину прибутків Харитоненко, якого називали «цукровим королем», спрямовував на благодійництво та допомогу місцевим громадам.

    За Харитоненків у Парафіївці з’явилися земська школа, бібліотека та лікарня. Підприємець електризував та телефонізував качанівський маєток, телефонний зв’язок установили і в Парафіївці. 1898 року спеціально для реконструкції цукрового виробництва Харитоненко збудував у Парафіївці цегельний завод. Це дало змогу створити нові робочі місця. 1903–1904 року цукровий завод розширили, спорудили нові виробничі приміщення і будинок для працівників, встановили електричні двигуни. Модернізоване виробництво потребувало потужнішої логістики як для доставки сировини, так і для транспортування цукру. Забезпечити її могла лише залізниця.

   Як член правління Белгородсько-Сумської залізниці, підприємець подбав про це. Залізницю до Парафіївки проклали у 1913 році. Станція, розташована неподалік цукрового заводу, дістала назву «Качанівка». Майже сторіччя завод і станція існували в природному симбіозі. За радянських часів Парафіївський цукровий завод виробляв 27,7 тис. тонн цукру на рік, а станція забезпечувала і підвезення сировини, і вивезення готової продукції. Завод припинив роботу 2011 року. А станція «Качанівка» діє і донині. Вона належить до Полтавського відділення залізничних перевезень Південної залізниці. Більшість потягів, що проходять станцією, перевозять здебільшого вантажі, але є і пасажирське сполучення.

 

 І вокзал, і музей

 

    Кілька років тому станцію реконструювали. Після відродження вона більше схожа на аристократичну домівку ХІХ сторіччя, ніж на адміністративну споруду. У будівлі станції створений і діє унікальний музей. Його експонати цікаво та наочно репрезентують історію залізниці. З-поміж них хвостові та семафорні ліхтарі, старовинні технічні книги, облігації царських часів та інші раритети.

    Працівники Південної залізниці пишаються і реконструйованою станцією, і залізничним музеєм, але шкодують, що це місце майже невідоме широкому загалу, а подорожуючим Ічнянщиною й поготів.

   Інтер’єри станційної зали очікування та кімнати-музею нагадують Качанівський палац, але мають власну неповторну енергетику. Зал очікування прикрашений чудовими картинами із зображеннями Парафіївського цукрового заводу та Качанівського парку. На стінах – копії з відомих портретів Василя Тарновського і Павла Харитоненка.

   До речі, вхід у музей – вільний, а враження – незабутні.

 

За Матеріалами : Микола Череп, член Національної спілки крає­знавців України, засновник еко-агросадиби «Соколиний хутір», громадський діяч. – Режим доступу