Заблоцькі-Десятовські – видатні уродженці Чернігівщини

   Заблоцькі-Десятовські – Андрій Парфенович, Павло Парфенович і Михайло Парфенович – належать до відомих уродженців Чернігівської губернії .   
   Вони походили із збіднілого дворянського роду Заблоцьких-Десятовських, родоначальником якого вважається Григорій Заблоцький, генеральний возний Люблінського трибуналу початку XVII століття.
   Наприкінці XVII століття нащадки Григорія Заблоцького переселилися в Україну, де їм було надано у володіння село Десятуха у Стародубському повіті Чернігівської губернії. Від його назви вони отримали додаткову частку до свого прізвища – Десятовські і стали йменуватися Заблоцькими-Десятовськими.
   Батько Парфен Миколайович Заблоцький-Десятовський (07.02.1777 –28.06.1838 рр.) народився у селі Сопичі Стародубського повіту Чернігівської губернії. Закінчив кращий на той час навчальний заклад – Київську духовну академію, однак "у зв’язку з повним розоренням осиротілої батьківської сім’ї як старший брат" змушений був повернутися на батьківщину, стати на чолі сімейства і зайнятися сільським господарством.
  Дуже швидко Парфен Миколайович зарекомендував себе як гарний агроном і на початку XIX століття був запрошений на посаду управляючого в маєток Петра Васильовича Завадовського, що розташовувався у селі Мефодівка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині СерединоБудського району Сумської області) .
   Після призначення на посаду управляючого Парфен Миколайович зі своєю дружиною Феодосією Федорівною Єфимович переїхав в хутір Напрасновку Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині село Червоне Середино-Будського району Сумської області) і приступив до виконання своїх обов’язків.
  Сім’я Парфена Миколайовича жила небагато, однак це не завадило йому і дружині народити і виховати трьох синів: Андрія, Павла і Михайла та двох дочок: Марію, яка була одружена з 
Василем Косовичем, та Олену.
   Андрій Заблоцький-Десятовський за походженням – чернігівський дворянин, вихованець Новгород-Сіверської гімназії, приблизно одноліток Гоголя. Тобто він з того українського середовища, яке пам’ятало грибоєдовське "служити б радий, прислужуватися нудно". Епіграф до всієї службової біографії майбутнього дійсного таємного радника Андрія Заблоцького-Десятовського.

    Андрій Парфенович Заблоцький-Десятовський – економіст, статистик, письменник. Народився 4 липня 1808 року (за іншими даними, 4 квітня 1808 р.) на хуторі Напрасновка Новгород-
Сіверського повіту Чернігівської губернії.
   Прибічник ідеї скасування кріпацтва. З особливою силою повставав Заблоцький-Десятовський проти наміру звільнення селян без землі і доводив неспроможність сподівань на систему полюбовних угод. Після відміни кріпосного права Заблоцький-Десятовський наполягав на необхідності невідкладної відміни відкупів. Йому також належить план акцизної системи.
   Як літератор дебютував книгою "Про способи дослідження кривих ліній другого порядку".
  Крім добросовісного виконання службових обов’язків він займався розповсюдженням грамотності серед селян. У 1843 році опублікував збірку "Сільське читання", першу популярну книжку для селян, яка витримала декілька видань і у перші два роки розійшлася тиражем 30000 екземплярів, у 1849 році видав книжку – "Розповіді про Бога, людину і природу", а в 1854 році "Ручну книжку для грамотного селянина". Вказані роботи мали велике значення для розповсюдження грамотності серед селян.
   З 1840 року А. П. Заблоцький-Десятовський перебував у шлюбі з англійкою Фані (Францискою) Андріївною (Генріхівною) Андрюс, незаможною жінкою, яка в молодості заробляла собі на прожиття уроками і перекладами, і мав від неї двох дочок: Єлизавету та Ольгу.
   Андрій Парфенович Заблоцький-Десятовський помер 24 грудня 1881 р.

      Середній брат Павло Парфенович був одним із найвидатніших діячів медичної науки середини XIX століття.

   Павло Заблоцький-Десятовський народився 3 червня 1814 року на хуторі Напрасновка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії.
   У 1830 році він закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Після закінчення медичний факультету університету, який закінчив у 1835 році з похвальним листом по хірургії і званням лікаря Павло Парфенович розпочав службову діяльність, і 1 вересня 1835 року був призначений лікарем експедиції, що займалася дослідженням східних берегів Каспійського моря. Під час експедиції, що тривала близько двох років, він вивчав ботаніку та ентомологію.
    Павло Заблоцький-Десятовський, 30 червня 1838 року захистивши докторську дисертацію, 5 липня 1839-го вирушив до Паризького університету для вивчення хірургії, фізіології, анатомії і загальної патології. За кордоном, де він перебував до 18 жовтня 1841 року, навчався у найвідоміших професорів паризької школи, стажувався в кращих хірургічних клініках, лабораторіях фізіології та загальної патології. 

   У 1842 році Павло Парфенович став працювати ординатором 2-го Військово-сухопутного госпіталю, у якому діяла заснована М. Пироговим хірургічна клініка. Так він став учнем Пирогова.
    Як високоосвіченого лікаря Павла Заблоцького-Десятовського в 1843 році призначили на посаду чергового гоф-медика при дворі царя, де він перебував до 1849 року.
    З лютого 1842-го Павло Парфенович почав читати лекції з хірургії, сифілісу, сечових та статевих органів у медико-хірургічній академії. В 1843 році він відкрив клінічний курс сифілітичних та очних хвороб при 2-му Військово-сухопутному госпіталі.
    Одночасно він розробив програму викладання студентам академії судової медицини, опублікував декілька робіт із судової медицини.
    Разом з роботою в академії Павло Парфенович займався практичною медициною. З 1846 року завідував хірургічним відділенням 2-го Військово-сухопутного госпіталю.
    Павло Заблоцький-Десятовський був одним із основоположників отоларингології і стоматології, чимало уваги приділяв питанням розвитку цих наук, створив низку наукових праць.
 Він був членом численних учених товариств і комітетів.
     Усе своє життя Павло Парфенович захоплювався наукою і написав понад 60 наукових праць з медицини, чимало з них не втратило своєї актуальності і в наш час. У медицині є термін "симптом Заблоцького-Десятовського", що вказує на ознаки гострого гнійного гаймориту.
    За вагомий внесок у розвиток медицини Павло Заблоцький-Десятовський був нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня (1861 р.), орденом Святого Станіслава І ступеня (1863 р.), орденом Святої Анни І ступеня (1866 р.), імператорською короною до ордена Святої Анни І ступеня (1868 р.), бронзовою медаллю на згадку про війну 1853-1856 рр., персидським орденом Лева і Сонця (1866 р.), відзнакою за 20-річну бездоганну службу та іншими нагородами, а також удостоєний чину таємного радника (1870 р.).
    Павло Парфенович перебував у шлюбі з Дар’єю Іванівною (прізвище невідоме), красивою жінкою селянського походження. Вони мали двох дочок: Наталію та Марію.
    За два роки до смерті Павло Заблоцький-Десятовський захворів і влітку 1882 року поїхав на відпочинок у власний маєток, що був у селі Кримки Чигиринського повіту Київської губернії.  Там стан його здоров’я погіршився, і 2 липня 1882 року він помер. Відповідно до заповіту був похований за олтарем приходської церкви.
     Молодший брат Михайло Парфенович (1818-1858 рр.) – статистик, економіст, історик,
метролог, автор низки праць.
   За спогадами друзів, він був чесною, добросовісною, скромною і благородною людиною.

 Література:

Заблоцькі-Десятовські // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України, Інститут історії України. – Київ : Наукова думка, 2005. – 672 с.

Пономарев С. Земляки (Достопамятные уроженцы Черниговской земли) / С. Пономарев // Черниговские епархиальные известия. – 1898. – № 14. 

За матеріалами: Чухно В. Заблоцькі-Десятовські - видатні уродженці Чернігівської губернії / В. Чухно // Сіверянський літопис.– 2010. – № 6. – С. 87-100.