Грицько Чупринка – український поет, культурний, військовий і політичний діяч. Народився в селі Гоголів на Чернігівщині

    Григорій Авраамович Чупринка (Грицько Чупринка) народився у сім’ї козаків 27 листопада 1879 р. в селі Гоголів на Чернігівщині. Відомий в Україні як поет, культурний, військовий і політичний діяч, який боровся за народовладдя та самостійність своєї батьківщини. Навчався у Лубенській та 3-й Київській гімназіях, та жодної не закінчив через бунтівний характер. Якось з села приїхав його батько у колоритному жупані, гімназисти почали підсміюватись. Гриць Чупринка "з усією своєю нестриманістю й безоглядністю" гострим словом морально знищив своїх кривдників. І гордо заявив, що вони з батьком нащадки козацького роду і не дадуть себе ображати. Він – далекий родич старих родів козацької старшини з Київщини, зокрема, Скоропадських та Галаганів
    Був ув'язнений за участь у революції 1905 року. Його вперше заарештували за підбурювання селян Чернігівщини до протестів.
     З 1910 року постійно жив у Києві.
   У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині. Був співробітником "Української Хати".
   Творив Чупринка переважно у стилі авангардизму та символізму. Чупринка автор збірок лірики: "Огнецвіт", "Ураган»"(1910). "Сон-трава", "Білий гарт" (1911), "Контрасти" (1912), поеми "Лицар-Сам" (1913), а також літературно-критичних статей та рецензій.
   23 червня 1921 року заарештований київським губернським ЧК, 28 серпня 1921 року засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу. Розстріляний разом з Іваном Андрухом як член київського Всеукраїнського центрального повстанського комітету.
  У 1996 році реабілітований рішенням Київської обласної прокуратурі.
  Про глибинність і багатогранність цієї особистості свідчить і його поезія. От переконайтеся самі:

ОСІННІЙ ДОЩ

Усміх пославши в останнім промінні,
Згинуло радісне літо;
Дощик уїдливий, дощик осінній
Сіється, наче крізь сито.

Сонце не вийде, не виглянуть зорі,
Мов поховались в будівлі;
Сіється, сиплеться дощик надворі,
Падає, капає з крівлі.

Сиплеться дощик, як з прірви безодні;
Стелються сиві тумани,
Сумно схилились дерева холодні,
Мокнуть діброви й поляни.

Вгору туман піднімається срібний,
Хмарками-смужками в’ється;
Дощик осінній, уїдливий, дрібний
Падає, сиплеться, ллється.