Опанас Маркович (27 січня (8 лютого) 1922, Кулажинці – 20 серпня (1 вересня) 1867, Чернігів) український фольклорист-етнограф, громадський діяч, член Кирило-мефодіївського братства. Перший чоловік письменниці Марії Вілінської (Марко Вовчок), значно вплинув на її літературну діяльність.
Народився в селі Кулажинцях (тепер Гребінківського району Полтавської області). Був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича та домогосподарки Олени Керстен.
В 1836 році закінчив Пирятинське 4-х класне міське училище. У 1836 р. році батько відправив Опанаса до 2-ї Київської гімназії, при Київському університеті св. Володимира, де ректорував їхній близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії університетські професори.
У 1842 році Опанас Маркович закінчив гімназію й вступив до Київського університету св. Володимира. В університеті став улюбленцем професора Івана Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази українських історій, почутих хлопчиною у кріпацьких друзів в Кулажинцях. За дорученням проф. Краськовського Опанас став записувати українські народні перекази, казки, прислів'я й приказки та пісні, що чув від селян.
У 1846 р.році Маркович закінчив навчання в університеті, залишився в Києві і розпочав активну громадську діяльність, зокрема й як член Кирило-Мефодієвського Братства. В червні 1847 року за участь у діяльності Братства був заарештований.
В 1851 р. році Маркович повернувся в Україну із заслання. У другій половині січня 1851 року Маркович одружився з Марією Вілінською (в майбутньому – Марко Вовчок). Наприкінці 1851 року вони переїжджають до Чернігіва, де Маркович улаштовується в видавництво газети «Черниговские губернские ведомости». На початку 1852 року у Марковича та Вілінської народилася перша дитина, дочка Віра, яка незабаром померла й похована в Чернігові. Згодом родина переїжджає до Києва, де Маркович починає працювати в Київській палаті державного майна. 27 травня 1853 року у родини народився син Богдан. 24 серпня 1855 року Опанас Маркович був призначений на посаду молодшого вчителя географії Немирівської гімназії (Вінничина).
На початку 1859 року Вілінська з сином переїздить до Санкт-Петербургу. 11 травня 1859 року Опанас Маркович виїздить до Санкт-Петербургу слідом за дружиною. Маркович та Вілінська жили у Санкт-Петербурзі. Маркович брав активну участь у літературному житті української громади Санкт-Петербургу, зокрема у виданні українського журналу «Основа».
В середині 1861 року Маркович переїздить з Санкт-Петербургу назад в Чернігівську губернію, де на початку 1862 року він одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську.
В 1862 році Опанас Маркович писав у листі до Олександра Лазаревського: «Я коло пословиць мордуюсь і вже мов би й начисто йде. Як скінчу, за музику пісень візьмусь». Згодом Опанас Маркович передав своїй дружині в Париж зібрані ним українські пісні з мотивацією, що там їх можна буде з меншими труднощами видати. Вілінська видала частину їх у 1866 році у ляйпцігсько-вінтертурському видавництві Ріттера Бідерманна без згадки імені Опанаса Марковича, назвавши збірник «Двісти українських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок».
Народився в селі Кулажинцях (тепер Гребінківського району Полтавської області). Був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича та домогосподарки Олени Керстен.
В 1836 році закінчив Пирятинське 4-х класне міське училище. У 1836 р. році батько відправив Опанаса до 2-ї Київської гімназії, при Київському університеті св. Володимира, де ректорував їхній близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії університетські професори.
У 1842 році Опанас Маркович закінчив гімназію й вступив до Київського університету св. Володимира. В університеті став улюбленцем професора Івана Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази українських історій, почутих хлопчиною у кріпацьких друзів в Кулажинцях. За дорученням проф. Краськовського Опанас став записувати українські народні перекази, казки, прислів'я й приказки та пісні, що чув від селян.
У 1846 р.році Маркович закінчив навчання в університеті, залишився в Києві і розпочав активну громадську діяльність, зокрема й як член Кирило-Мефодієвського Братства. В червні 1847 року за участь у діяльності Братства був заарештований.
В 1851 р. році Маркович повернувся в Україну із заслання. У другій половині січня 1851 року Маркович одружився з Марією Вілінською (в майбутньому – Марко Вовчок). Наприкінці 1851 року вони переїжджають до Чернігіва, де Маркович улаштовується в видавництво газети «Черниговские губернские ведомости». На початку 1852 року у Марковича та Вілінської народилася перша дитина, дочка Віра, яка незабаром померла й похована в Чернігові. Згодом родина переїжджає до Києва, де Маркович починає працювати в Київській палаті державного майна. 27 травня 1853 року у родини народився син Богдан. 24 серпня 1855 року Опанас Маркович був призначений на посаду молодшого вчителя географії Немирівської гімназії (Вінничина).
На початку 1859 року Вілінська з сином переїздить до Санкт-Петербургу. 11 травня 1859 року Опанас Маркович виїздить до Санкт-Петербургу слідом за дружиною. Маркович та Вілінська жили у Санкт-Петербурзі. Маркович брав активну участь у літературному житті української громади Санкт-Петербургу, зокрема у виданні українського журналу «Основа».
В середині 1861 року Маркович переїздить з Санкт-Петербургу назад в Чернігівську губернію, де на початку 1862 року він одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську.
В 1862 році Опанас Маркович писав у листі до Олександра Лазаревського: «Я коло пословиць мордуюсь і вже мов би й начисто йде. Як скінчу, за музику пісень візьмусь». Згодом Опанас Маркович передав своїй дружині в Париж зібрані ним українські пісні з мотивацією, що там їх можна буде з меншими труднощами видати. Вілінська видала частину їх у 1866 році у ляйпцігсько-вінтертурському видавництві Ріттера Бідерманна без згадки імені Опанаса Марковича, назвавши збірник «Двісти українських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок».
11 серпня 1866 року Опанаса Марковича через захворювання на туберкульоз переведено в Сосницю (ближче до Чернігівської лікарні). В червні 1867 року хвороба його посилилась і його переведено до міста Чернігова. 1 вересня 1867 року Опанас Васильович помер в Чернігівській лікарні. Друзі Опанаса Марковича та сім'я тодішнього Чернігівського губернатора князя С. П. Голіцина зібрали гроші, щоб поховати його на кладовищі на Болдиних горах.
Незадовго до смерті Опанас Маркович та Марія Вілінська розлучилися. Єдине передсмертне прохання Опанаса Марковича до Марії Вілінської, щоб та привезла сина в Україну до Чернігова, щоб батько побачив сина востаннє перед смертю, не було виконано.
Багато зібраних Опанасом Марковичем фольклорних та етнографічних матеріалів про Україну опублікували Амвросій Метлинський, Володимир Антонович, Михацйло Драгоманов, Матвій Номис тощо. Етнографічний нарис Марковича «Родинные обряды» був надрукований посмертно у 1869 році у часописі «Записки Черниговского губернского статистического комитета».
Одним з найвідоміший фольклористсько-етнографічних видань Марковича було «Українські приказки, прислів'я, і таке інше», видане Матвієм Номисом у 1864 році.
Музична спадщина. Вже в дитинстві помітили його потяг до музики. Мати Опанаса, Олена Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід, і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.
Опанас Маркович – автор музики опери «Наталка-Полтавка» за однойменною п'єсою Івана Котляревського (1857) та опери «Чари» за однойменною п'єсою Кирила Тополі (1866), що були поставлені силами українських аматорських гуртків, якими Маркович керував у Чернігові та Новгороді-Сіверському.
Незадовго до смерті Опанас Маркович та Марія Вілінська розлучилися. Єдине передсмертне прохання Опанаса Марковича до Марії Вілінської, щоб та привезла сина в Україну до Чернігова, щоб батько побачив сина востаннє перед смертю, не було виконано.
Багато зібраних Опанасом Марковичем фольклорних та етнографічних матеріалів про Україну опублікували Амвросій Метлинський, Володимир Антонович, Михацйло Драгоманов, Матвій Номис тощо. Етнографічний нарис Марковича «Родинные обряды» був надрукований посмертно у 1869 році у часописі «Записки Черниговского губернского статистического комитета».
Одним з найвідоміший фольклористсько-етнографічних видань Марковича було «Українські приказки, прислів'я, і таке інше», видане Матвієм Номисом у 1864 році.
Музична спадщина. Вже в дитинстві помітили його потяг до музики. Мати Опанаса, Олена Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід, і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.
Опанас Маркович – автор музики опери «Наталка-Полтавка» за однойменною п'єсою Івана Котляревського (1857) та опери «Чари» за однойменною п'єсою Кирила Тополі (1866), що були поставлені силами українських аматорських гуртків, якими Маркович керував у Чернігові та Новгороді-Сіверському.
За матеріалвми: Опанас Маркович // Світ-інфо. – 2022. – 3 лютого. – С. 14.
РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича / Марко Вовчок, О. В. Маркович. – Київ : Наукова думка, 1983. – 527 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.