Чернігівщина в житті та творчості Т. Г. Шевченка

          Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Григоровича Шевченка на Чернігівщині, де він провів багато часу, перебуваючи на Україні в дорослому віці. На Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко був не один раз. Тут він створив ряд своїх безсмертних творів, виконав безліч малюнків та картин. Мальовничий і колоритний наш Поліський край знайшов своє відображення у поетичних творах та повістях Т. Г. Шевченка, великому листуванні та щоденнику, відомому під назвою «Журнал».  Вперше побував на Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко ще в 1829 році, коли в складі прислуги супроводжував свого пана П. В. Енгельгардта з с. Вільшанки через Київ до м. Вільно. Тоді малий козачок Тарас проїжджав Сираї, Козелець, Лемеші, Кіпті, Чемер, Красилівку, Красне, Іванівку, Количівку, Чернігів. Враження від вперше побаченого нового мальовничого краю було настільки сильним, що не могло згаснути протягом наступних років його тяжкого життя, неймовірних поневірянь, принижень і наруги та яскраво змальоване в його поетичній творчості. Вдруге Тарас Григорович Шевченко був на Чернігівщині в час подорожі на Україну в 1843 році. За минулі чотирнадцять років у житті поета пройшли великі зміни. Із приниженого кріпака завдяки увазі і піклуванню передових діячів І. Сошенка, В. Жуковського, К. Брюллова, В. Григоровича та О. Венеціанова, які викупили його у пана Енгельгардта, він став вільною людиною, одержав змогу навчатися у Петербурзькій Академії художеств та писати вірші, вперше видані збіркою в 1840 році під назвою «Кобзар».

    Тепер, уже завдяки багатьом дослідникам і передовсім одному з найкращих знавців Шевченка Петрові Журу точно відомо, що поет їхав додому Білоруським трактом. Серед численних доказів і підтверджує це і згадка в «Щоденнику» Шевченка про те, що 1843 року борошно в Чернігові на базарі продавали в кілька разів дешевше, ніж у Гомелі. Тобто, їхав поет через Гомель, Добрянку, Городню, Чернігів. А от як було далі? Як добирався Тарас до Качанівки? З Чернігова він міг їхати двома шляхами: через Ніжин –Монастирше – Ічню і через Борзну. На початку 1843 року в листі до Г. С. Тарновського в Качанівку (тепер Ічнянський район на Чернігівщині), з яким познайомився в Петербурзі, Тарас Григорович Шевченко сповіщає, що хоче виїхати «на Україну до солов’я», і 13 травня їде разом з Є. Гребінкою Білоруським трактом через Чернігівщину. Критичним оком зрілого митця поет побачив нелюдські страждання кріпаків і з болем у серці писав пізніш про цей час:

Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди. Повсихали

Сади зелені, погнили

Біленьки хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

    В цю подорож Т. Г. Шевченко близько ознайомився з найвизначнішими місцями Чернігівщини, бо проїхав він більше сотні кілометрів через Чернігівщину до Качанівки. Качанівка зустріла Шевченка в усій красі. Пишними зеленими шатами, мальовничими галявинами та озерами, солов’їними співами, неповторною архітектурою палацу, альтанок, дивовижними парковими композиціями. Оркестр, створений Г. С. Тарновським, мав у репертуарі твори світової музичної класики. Був тут і театр. Постійно гостювали, а то й довгий час жили тут видатні музики, співаки, майстри слова і пензля. Маєток поміщика Г. С. Тарновського був завжди людним. Видаючи себе за покровителя мистецв, Г. С. Тарновський весною та влітку часто приймав тут діячів культури: музикантів, письменників, художників. Чудовий парк Качанівки приваблював їх своєю красою, і тому тут бували ще раніше знайомі і друзі Шевченка: Л. Жемчужніков, О. Маркович, В. Забіла, М. Гоголь, М. Костомаров, М. Максимович і композитор М. Глінка. У перший приїзд до Качанівки, Шевченко немов перехожий у пустелі до прохолодного джерела, припав устами до краси рідного краю. Розкішний парк та ліси Качанівки були місцями хорошого відпочинку для Т. Г. Шевченка після шумливого Петербургу. Він любив відпочивати під старим дубом. Сучасники поета згадують про ці часи так: «там далеко, в глибині парку, серед струнких берізок стоїть одинокий віковічний дуб. Від величезних гілок його лягають на землю змієвидні тіні, тиша і прохолода кругом. А був час, тут лилися звуки пісні і звучала українська мова. У нічній тиші, освітленій місячним сяйвом, сиділи на траві навколо когось кілька чоловік і слухали його спів. Хто ж він, цей співець? Чия пісня ллється в душу і кого так уважно, з таким благовійним трепетом слухають? Це Тарас Григорович Шевченко. І його пісня прекрасна, і нема їй рівної на всій Україні. Великий поет любив уночі сидіти під цим дубом і збирати навколо себе друзів».

   Один з Тарновських, В. В. Тарновський (молодший), на спомин про перебування Т. Г. Шевченка в Качанівці біля згаданого дуба насипав високу могилу, що збереглася і до наших днів. На цьому місці у 1983 році був похований художник і близький друг Т. Г. Шевченка останніх років Григорій Чествахівський.

    Звичайно ж, не це було головним у житті Тараса Григоровича в Качанівці. Він привіз Тарновському картину «Катерина», ще ряд своїх робіт. І зрозуміло, обростав матеріалом для літературної і художницької праці, робив замальовки, начерки для майбутніх своїх картин. У Качанівці та довкола неї Тарас Григорович прожив з десяток днів. Дуже часто розмовляв він тут з поетом Віктором Забілою, з яким міцно подружив. Пригадаймо, що Шевченко передав йому через Г. С. Тарновського примірник «Гайдамаків». Звідси, очевидно, Шевченко їздив до Іржавця, щоб побачити уславлену і легендарну козацьку «чудотворну» ікону Іржавецької богоматері. Пізніше він напише вірш «Іржавець», згадає село в містерії «Великий льох», у повісті «Музикант». Є припущення, що саме цього разу їздив Шевченко в село Григорівку, завітав також у Батурин, Пальчики, де мав зустрічі і бесіди з великим українським бджолярем П. І. Прокоповичем. Старожили присеймівських сіл переповідають, що після побачення з Кобзарем Прокопович завів новий вулик, давши йому ймення Шевченка. Про перебування у Григорівці найкрасномовніше говорить сатиричний вірш «П. С.», написаний на Кос-Аралі у другій половині 1848 року і адресований поміщикові-кріпосникові Петру Скоропадському:

І досі нудно, як згадаю

Готический з часами дом;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

Як флаг побачить.

      Крім Качанівки, Т. Г. Шевченко бував тоді в Ічні, Парафіївці, Власівці, Петрушивці, Тростянці. На цей час припадає відвідання ним і Батурина, де змальовував руїни палацу Розумовського. Про події в Батурині поет розповідає в поемі-містерії «Великий льох» устами другої душі, а про саме місто Батурин, який займав важливий стратегічний пункт, був столицею Мазепи і 1708 році зруйнований царськими військами, розповідається у російській повісті «Близнецы».

    В кінці травня Т. Г. Шевченко їде до Києва. Здавалося б, Чернігівщина залишилася позаду, але не зовсім. У Києві Шевченко знайомиться з нашими земляками, які на все життя стануть його супутниками, побратимами: Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Чалим, Олексієм Сенчило-Стефановським та іншими. «Серед цієї благодатної молоді, - писав Куліш, - з’явився Шевченко з голосним плачем своїм про нещасну долю земляцьку і заспівав перед юнаками:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

    Пісня ця була для неї воістину кличем воскреслої труби архангела. Якщо коли-небудь говорилось про те, що серце ожило, що очі спалахували, що над чолом людини засяяло полум’я, так це було тоді в Києві».

    Тарас Григорович на кілька днів заїздить до Кирилівки, зустрічається з рідними і повертається на Пирятинщину та Яготинщину, ближче до землі Чернігівської і 15 січня 1844 року (деякі дослідники вважають роков перебування в с. Линовиці -1843) приїжджає знову на Чернігівщину, в с. Линовицю (тепер Прилуцького району) до свого друга Якова де Бальмена, офіцера. З ним глибоко заприязнився поет. Рід його походив із Шотландії, предки Якова перебралися до Франції і, зрештою, опинилися на службі в російській армії. Ротмістром був на час зустрічі з Шевченком і Яків де Бальмен. Проте він не любив військового життя, мріяв про літературну працю. Він був любитель мистецтва, і це зблизило його з Шевченком. На той час де Бальмен почав переписувати збірник поезій Шевченка польсько-латинським шрифтом та разом з художником Башиловим ілюструвати його.

    Цей гарно переписаний і добре ілюстрований «Кобзар» був узятий жандармами в час арешту М. Костомарова і фігурував на допиті в справі Кирило-Мефодієвського товариства.

Погляди Якова де Бальмена імпонували Шевченкові. Він дуже поважав його, жартома називаючи Дибайлом. Ще й зараз в Линовиці зберігається камінь, на якому неодноразово відпочивав і розмовляв Шевченко з своїм другом. Його так і називають – «Шевченків камень».

Яків де Бальмен загинув на Кавказі в 1845 році. Ця подія глибоко вразила поета, і він пише чудову поему «Кавказ», у якій сміливо закликає кавказькі народи об’єднатися на боротьбу з царизмом. Значне місце в поемі відведено Якову де Бальмену, та і вся поема присвячена йому. Шевченко з теплими словами звертається до свого друга:

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну…

……………………………………

О дуже мій добрий! друже незабутній!

Живою душею в Україні витай;

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заньковецька Марія Костянтинівна

"Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки сприяла пробудженню серед українського народу любові до рідного мистецтва, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу"

(Марія Заньковецька)

    У кожного народу є священні імена, які символізують його душу, його совість, духовність, талант, нарешті, визначають місце у світовій культурі і серед них - дороге нам ім'я видатної української актриси, театрального діяча Марії Костянтинівни Заньковецької (справжнє призвіще - Адасовська).
   Народилася Марія Заньковецька 4 серпня 1854 року в селі Заньки (тепер Ніжинського району Чернігівської області) у стародавній дворянській сім'ї, родовід якої бере початок у ХVII столітті.
   Батько Марії - Костянтин Костянтинович Адасовський - служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У своєму маєтку організував хор кріпаків, який славився співом під час храмових свят і відправ у сільській церкві. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці.
   Дівчині було 15 років, коли в неї виявили чудове меццо-сопрано. Удвох із батьком вони часто виконували старовинні пісні й романси під власний акопанемент.
   Марія спочатку навчалася в Ніжині, в училищі пані Шоу, а потім її віддали до Чернігівського приватного пансіону С. Ф. Осовської. Там минули її найкращі шкільні роки, про які Марія Костянтинівна згадувала завжди з любов’ю і вдячністю. Майбутню велику актрису виховували чудові педагоги. Серед них – Микола Андрійович Вербицький. Саме він помітив у дівчинці із Заньок іскру обдарованості, з його іменем пов’язаний перший виступ юної Марії на сцені.
   Марія любила співати українські народні пісні, імпровізувала вдома у Заньках, у Ніжині, в гостях у тітки Олександри в Чернігові. Вона мріяла про велику професійну сцену, хотіла стати актрисою. Марія сподівалася вчитися у театральній школі, але на заваді стали батьки. Давши своїм дітям, як на той час, "вільне" виховання, вони, втім, не були позбавлені забобонів і упереджень, що побутували у дворянському середовищі: вважали недопустимим появу їхньої доньки на театральних підмурках. Змушена підкоритися їхній волі, Марія повернулася у Заньки (1870).

Література про Т. Г. Шевченка: із фондів нашої бібліотеки

Книги:

1. Антонович Д. В. Шевченко – маляр / Д. В. Антонович. – Київ : Україна, 2004. –  269, [2] с. : ілюстр. –  Бібліогр.: с. 242 та в прим. 
2. Барабаш Ю. Просторінь Шевченкового слова / Барабаш Ю. – Київ : Темпора, 2011. –  506 с. –  Бібліогр. в прим. 
3. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України / Барабаш Ю. ; Нац. ун-т "Києво-Могил. акад.", Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2004. – 179, [2] с. – Бібліогр. в кінці ст. 
4. Барабаш Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Юрій Якович Барабаш. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – 741 с. –  (Бібліотека Шевченківського комітету). 
5. Барабаш Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Барабаш Ю. Я. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. - 741, [1] с. - Бібліогр. в прим.: с. 350-365, 693-721.
   

11 січня 2023 р – 125 років тому в с. Вертіївка Ніжинського р-ну народився Ананій Дмитрович Лебідь (1898-1937) – літературознавець, випускник Чернігівської гімназії та Інституту народної освіти. Працював у Чернігівському етнографічному музеї. Заарештований у справі так званої Спілки визволення країни у 1929 р. 1935 р. – другий арешт. Утримувався на Соловках з 1936 р. За рік винесли новий вирок – розстріл.

    Народився Ананій Лебідь у сім'ї Дмитра Климентійовича та Наталії Василівни Лебедів. У 1900 р. його батьки переїхали до Чернігова, де батько працював вихователем в земському сирітському домі, а також разом із М. Коцюбинським в Оціночно-Статистичному бюро 
Чернігівського губернського земства.
   1916 року закінчив Чернігівську гімназію.  У травні 1917 р. був призваний в армію, де і пробув до жовтневого більшовицького перевороту, після якого повернувся до Чернігова. Звідси був направлений в Київську школу прапорщиків. В часи Гетьмананату Павла Скоропадського — служив в Чернігівському окружному суді перекладачем (володів українською, польською та французькою мовами). Підтримав Директорію, а з кінця 1918 р. повернувся в рідний Чернігів, де 1922 року закінчив Інститут народної освіти. Одночасно протягом 1919–1922 років працював у Чернігівському етнографічному музеї ім. Тарновського спочатку на посаді емісара, а з 1920 р. — помічника завідувача відділу рукописів. У 1922-23 рр. був членом експертної комісії Чернігівського архіву. З 1923 року читав лекції у Київському педагогічному технікумі імені Б. Грінченка, згодом працював співробітником комісії по виданню пам'яток новітнього письменства при ВУАН та секретарем редакції часопису "Життя і революція".
   1926 року вступив до аспірантури київської філії Інституту Тараса Шевченка. Рекомендації йому надали, зокрема академіки С. Єфремов та А. Кримський.
   1929 р. був заарештований у справі Спілки Визволення України, але за браком доведених звинувачень, після семимісячного ув'язнення, був засуджений умовно на 3 роки. Цей арешт унеможливив завершення тринадцятитомного видання творів М.Коцюбинського, із яких до 
1929 р. вийшло тільки п'ять томів.
  А. Лебідь викладав на індустріальному робітфаку, був неодружений, проживав з матір'ю та сестрою Юлією, (викладачем хімії на робітфаку) у якої була маленька донька, а її чоловік 
Карпович теж був засуджений у справі СВУ.
   20 квітня 1935 р. Ананій Лебідь був заарештований вдруге і проходив по "справі неокласиків". За тією ж справою проходили Микола Зеров, Марко Вороний, Павло Филипович, Леонід Мітькевич, Борис Пилипенко. Слідство тривало більше 9 місяців. А. Лебідь єдиний не визнав жодних звинувачень. Проте це не допомогло, трибуналом 1-4 лютого 1936 р. їм всім, як "активним учасникам контрреволюційної терористичної організації", було визначено міру покарання – 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна. В червні 1936 р. етап прибув на Соловки. Але в жовтні 1937 р. справа була переглянута трійкою НКВС. Вирок було замінено на розстріл, який виконано стосовно А. Лебедя 8 грудня 1937 р.

Творчий доробок:  

Лебідь А. Перший твір Коцюбинського  / Ананій Лебідь // Україна. –  1924. – Кн..3.

Лебідь А.  Невідомий твір Коцюбинського / Ананій Лебідь // Україна. – 1924. – Кн.4.

Лебідь А. Листування П. Мирного з М.Коцюбинським / Ананій Лебідь // Науковий збірник ВУАН за 1924 р.– Т. Х1Х.

Лебідь А.  Валеріан Поліщук / Ананій Лебідь //  Життя й революція. – 1925. – № 1–2.

Лебідь А. З сучасної української літератури / Ананій Лебідь// Життя й революція. – 1925. – № 3.

Лебідь А. Коцюбинський і жандармське управління (на матеріалах Чернігівського Губархіву) / Ананій Лебідь// Червоний шлях. – 1925. – № 3.

Лебідь А. Шевченко і жандармське управління / Ананій Лебідь // Червоний шлях. – 1925. – № 3.

Лебідь А. До початків літературної творчості Коцюбинського / Ананій Лебідь// Україна. – 1925. – № 34.

Лебідь А. Од символізму до революційної літератури / Ананій Лебідь// Життя й революція.  – 1925. – № 6-7.

Лебідь А. Нові матеріали до біографії та творчості К.Стеценка / Ананій Лебідь// Музика. – 1925. –  № 9-10, № 11-12.

Лебідь А. Нові придбання рукописного відділу музею В.Тарновського / Ананій Лебідь // Бібліологічні вісті. – 1925. – № 1-2.

Лебідь А. Листи І.Франка до М.Коцюбинського / Ананій Лебідь// Життя й революція. – 1926.  – № 5. – С.115-118.

Лебідь А. Пропащі роки (до біографії М.Коцюбинського) / Ананій Лебідь // Україна. – 1927. – Кн. 3. – С. 89-96;

Лебідь А. "У чужій хаті" // Ананій Лебідь/ Бібліологічні вісті. – 1928. – № 1. – С. 39-46.

Лебідь А. М. Коцюбинський. Життя і творчість / Ананій Лебідь. – Київ, 1929.

Про нього: 

Андрійчук Т. Родина Лебедів у національно-культурному житті Чернігова на початку ХХ ст. // Шрагівські читання: збірник статей і матеріалів / Відп. ред. О. Коваленко. – Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011. – С. 83-93.

3 жовтня 2022 р.– 130 років тому в Ніжині народився Михайло Михайлович Новицький (1892–1964) – шевченкознавець, дослідник біографії Т. Г. Шевченка і редактор-видавець його творів. Науковий співробітник Комісії ВУАН для видавання пам’яток новітнього письменства. Деякий час жив у Чернігові. Репресований

    Народився Михайло Новицький в м. Ніжин на Чернігівщині. Відомо, що батько хлопця працював у канцелярії міської управи, мати шила одяг на замовлення. Михайло мав трьох сестер – Анну, Любов та Антоніну. Діти рано залишилися сиротами: 1895 року помер батько, через десять років – мати. Виховували хлопця його старші сестри – Анна та Любов, що вже вчителювали.
   Михайлу Новицькому випала щаслива доля навчатися впродовж 1906-1913 років у Ніжинській класичній гімназії ім. М. В. Гоголя (нині – Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя) –
найкращому навчальному закладі України, де свого часу освіту здобували Є. Гребінка, М. Гоголь, Н. Кукольник, А. Мокрицький, Л. Глібов та ін.
    Становлення М. Новицького як науковця відбулося у 1920-х роках ХХ ст. Центром, довкола якого об'єднувалися наукові сили українців, була Всеукраїнська академія наук. Історію української літератури вивчала Комісія для видавання пам’яток новітнього українського письменства при Історико-філологічному відділі, яку очолював С. Єфремов. Від 1921 р. у Комісії для видавання пам'яток на посаді наукового співробітника працював Михайло Новицький. На той час йому виповнилося 29 років. На початку 1920-х років зростає увага до вивчення життя і творчості Шевченка, виникає окремий термін – "шевченкознавство".
   У 1923 році з нагоди 110 річчя з дня народження Шевченка вивчати творчу спадщину поета розпочала Комісія для видавання пам'яток новітнього українського письменства при Першому відділі Української академії наук. Упродовж 1925-1926 років з'явилося два видання збірника "Шевченко та його доба". Разом із С. Єфремовим і П. Филиповичем їх упорядником був і Михайло Новицький.
   Михайло Новицький вирізнявся в шевченкознавстві своїм науковим доробком. Відомі його дослідження до біографії поета: "Арешт Шевченка в 1859 р." (1924); "Шевченко в процесі 1847 р. і його папери" (1925); "До історії арешту Шевченка 1850 р." (1925); "З листування Т. Г. Шевченка" (1926); "З історії оренбурзького арешту Шевченка" (1929); "Бібліографічні про листи до Шевченка нотатки" (1929) та ін. Тоді ж він надрукував текстологічні розвідки про Шевченкові твори, зокрема "Поема Т. Шевченка "Мар’яна - черниця" (1924), "До тексту Шевченкового "Кобзаря" (1924), "Новий автограф Шевченка" (1929). Дослідження, написані на основі архівних матеріалів та автографів Шевченка, містять конкретні факти та точні відомості про життя і творчість поета, достеменно відтворюють тексти його творів.
   У червні 1924 р. Новицького було зараховано в аспірантуру Київського інституту народної освіти (нині – Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова) за спеціальністю "мовознавство". Водночас збереглися свідчення, що Михайло Новицький від 1927 р. навчався і в аспірантурі київської філії Інституту Тараса Шевченка, яку закінчив 1929 року.
   У ті роки Михайло Новицький діяльно готував до друку Шевченкові твори. Разом із С. Єфремовим вони видали зібрання творів Шевченка "Поезія" у 2-х томах (1927 р.). Видання готувалося за рукописами, що від 1926 р. зберігалися в архівних фондах Інституту Тараса Шевченка, а зараз зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Було використано також "Кобзар" 1860 р. із власноручними правками Шевченка (поезії 1838-1842), збірку "Три літа" (1843-1845). Прикметною ознакою цього видання було те, що поетичні твори в ньому подавалися за альбомним принципом зі збереженням авторської графічної композиції – так, як їх записував Шевченко до рукописної збірки "Три літа". У зібранні Новицький уперше подав поряд обидві редакції поеми "Осика" та "Відьма".
   Його праця в галузі шевченкознавства тривала понад 40 років. Її початок було покладено 1921 р., коли М. Новицький став співробітником Інституту літератури НАН України ім. Т. Г. Шевченка. Тут він працює в Комісії для видань пам'яток новітньої українського письменства, згодом керує семінаром текстології та кабінетом біографії Т. Шевченка. Його колегами у шевченкознавстві стали С. Єфремов, В. Міяковський, П. Филипович, М. Плевако, Є. Шабліовський, Б. Навроцький, Б. Якубський та інші. Найтісніше його праця була пов'язана із С. Єфремовим. Разом вони підготували і видали такі зібрання творів Т. Шевченка : "Поезія: У 2 т." (1927), "Щоденник" (1927; Т. 4) та "Листування" (1929; Т. 3).
    Після арешту С. Єфремова (1929) М. Новицький працює у Комітеті для видання творів Т. Г. Шевченка при ІІ відділі Всеукраїнської Академії Наук.
   За його упорядкуванням виходять книжки для масового читача: "Єретик", "Наймичка", "Гайдамаки", "Кавказ". М. Новицький брав участь у підготовці ювілейного ПЗТ: У 8 т. (з нагоди 120-річчя з дня народження Т. Шевченка).
    1937 року вченого арештували. Термін покарання відбував у таборах позбавлення волі "Печерлаг" (Республіка Комі), в'язні якого працювали на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. У м. Київ М. Новицький повернувся у липні 1946 року. З того часу і до кінця життя він працює в музейництві : спочатку в Будинку-музеї ім. Т. Г. Шевченка (1946–1952; зараз Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка), згодом у Державному музеї Т. Г. Шевченка (1954–1962; зараз Національний музей Тараса Шевченка). У цей час друкуються лише окремі його праці. М. Новицький брав участь у підготовці до друку ПЗТ: У 10 т. (Т. 7-10; Київ, 1939–1964), "Біографії Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників" (1958), "Спогади про Т. Г. Шевченка" (Київ : ДВХЛ, 1958).
   Помер Михайло Михайлович Новицький 29 березня 1964 року.

 

 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Білокінь С. Досьє шевченкознавця [МихайлаНовицького] / С. Білокінь // Літ. Україна. – 2007. – 4 жовтня. – С. 1, 8 ;11 жовтня. – С. 7-8.

Карпінчук Г. В. Михайло Новицький – шевченкознавець : до 125-річчя від дня народж. / Галина Карпінчук ; [наук. ред. С. А. Гальченко] ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наукова думка, 2018. – 239 с., [5] арк. іл., портр. – (Проект "Наукова книга" (молоді вчені). – Бібліогр.: с. 162-187, 197-204 та у підрядк. прим. – Покажч. імен.: с. 228–238.

   Монографію Галини Карпінчук написано як складник реалізації ширшого завдання – з'ясувати справжню історію шевченкознавства ХХ століття. Науковий доробок Михайла Новицького (1892-1964), чиє ім'я, мусимо визнати, завжди залишалося в тіні, заслуговує на поглиблене вивчення. Науковець був одним із тих, хто нагромаджував факти першорядної значущости для розвитку науки про Шевченка, зокрема, виявив і опублікував низку нових документів, спростував низку недостовірних відомостей, поширених у шевченкознавчих розвідках тощо. Його колеґам – Сергієві Єфремову, Павлові Филиповичу та іншим – пощастило більше: їхні праці перевидавали, досліджували, коментували. Карпінчук переконливо відновлює науковий "ландшафт", у якому працював Новицький. Продуманою і логічною є структура дослідження: контекст, життєпис науковця, його студії Шевченкової біографії, текстологія творів поета, вивчення образотворчої спадщини митця. Авторці вдалося окреслити масштаб постаті дослідника і цінність його загалом нечисленних публікацій для сучасного шевченкознавства.

Новицький Михайло Михайлович // Енциклопедія українознавства / Наукове т-во ім. Шевченка ; гол. ред. В. М. Кубійович. – Т. 5. – Париж, Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. – С. 1785.

Порський В. Михайло Новицький / В. Порський // Шевченко. Річник 2 / Українська Вільна Академія наук в США. – Нью-Йорк : Молоде життя, 1953. – (Шевченківська конференція УВАН 1952). – С. 43-47.